Практикум з курсу „етика для студентів першого курсу усіх спеціальностей



Pdf просмотр
Сторінка5/9
Дата конвертації29.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипПрактикум
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 7. МОРАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА СВОБОДА

Ключові слова: моральна свобода, моральна відповідальність, моральний обов’язок, моральний конфлікт, сенс життя, любов та дружба як вищі моральні цінності, фаталізм, відповідальність, справедливість, принцип відповідальності.
Актуальність теми. Проблема моральної відповідальності є гострою в умовах науково-технічної цивілізації, загрожуючи існуванню самого життя на Землі.
Вона дозволяє удосконалити мотиваційну сферу особистості, способи регулювання соціальних конфліктів.

Загальна
мета.
З’ясувати сутність взаємозумовленості соціальної відповідальності та моральної свободи.

49

Конкретні цілі:
 розкрити сутність категорії відповідальності;
 обґрунтувати специфіку відповідальності на сучасному етапі
історичного розвитку;
 проаналізувати особливості відповідальності в теоретичній медицині;
 показати, як працює парадигма моральної відповідальності в практичній медицині.
I. Теоретичні питання для розгляду на семінарському занятті:
1.
Категорія відповідальності в контексті морального вибору.
2.
Позитивна і негативна свобода.
3.
Проблема свободи і відповідальності в медицині.

1. Категорія відповідальності в контексті морального вибору
Моральний вибір завжди здійснюється на внутрішнє переконання особистості, на підставі доброї волі, по велінню совісті і тому несумісний із спробами уникнути особистої відповідальності, виправдатися посиланнями на чий-небудь авторитет або на те, що "так діють всі".
Таблиця 1
Структура моральної відповідальності
Об’єкт
Взаємовідносини між людьми, а також ставлення до природи - все, що має моральну цінність
Суб’єкт
Окрема людина, колектив, нація, держава та таке інше
Інстанція
Окрема людина, нація, держава та таке інше
В реальному житті моральний вибір виступає в тісному зв'язку з суто практичними питаннями: що робити, як поводитися в даній конкретній ситуації і яка міра відповідальності суб'єкта не взагалі, а в цьому саме випадку.
Відповідальність характеризує особистість з погляду виконання нею якихось соціальних або етичних вимог. Проте поняття це є багатогранним. В його
історичному розвитку існує декілька векторів: від колективної до індивідуальної, від зовнішньої до внутрішньої, психологічної, від ретроспективної
(відповідальність за минуле, провина) до перспективної (відповідальність за майбутнє, обов'язок).
Не менш важлива об'єктна сторона справи – за що індивід відповідає перед
іншими або перед самим собою. Будь-які дії людини вплітаються в те, що йде в нескінченність, в систему причинно-наслідкових зв'язків. Чи повинна вона відповідати за довгострокові наслідки своїх вчинків і їх опосередкований вплив на долі інших людей, якого вона не хотіла, не передбачала, а часом і не могла передбачити? Кримінальна правова відповідальність обмежена здійсненням,

50
умисно або по необережності, передбачених законом суспільно небезпечних діянь. Моральна відповідальність таких жорстких обмежень не знає.
Етична сила і масштаб людської особистості визначаються в першу чергу її
в і д ч у т т я м в і д п о в і д а л ь н о с т і , причому не тільки за себе, але і за інших.
Відмова від відповідальності рівносильна відмові від свободи, капітуляції перед зовнішніми силами. "Якщо, бажаючи виправдати себе" я пояснюю свої біди злою долею, я підпорядковую себе злій долі. Якщо я приписую їх зраді, я підпорядковую себе зраді. Але якщо я приймаю всю відповідальність на себе, я тим самим відстоюю свої людські можливості. Я можу вплинути на долю того, від чого я є невід’ємним. Я – складова частина спільноти людей", – писав Сент-
Екзюпері. Чи виправданий такий максималізм?
Хіба добровільно здатися в полон або пораненим потрапити в оточення – одне
і те ж? Формула: "Якщо не я, то хто?" етично універсальна. Але чи можна абстрагувати її від соціального контексту? Одна справа – виконання своїх прямих обов'язків, яких ніхто інший не зобов'язаний, а часом і не може, не має повноважень виконати, інша справа добровільно розділити з кимось його ношу, третє – цілком узяти на себе явно чужі функції. Якщо вірно, що немає прав без відповідальності, то вірно і зворотне.
Принцип колективізму припускає постійну всебічну взаємодопомогу, але зовсім не відміняє розподілу праці, обов'язків і відповідальності. Я можу і повинен допомогти міським організаціям прибрати сніг після стихійної біди, але зовсім не повинен постійно працювати за двірників, кочегарів або службовців овочесховища. Питання: "Якщо не я, то хто?" – в другому випадку не стоїть; хто "він" – чудово відомо. Якщо кожний відповідає "за все", це значить, що і люди, і
їх обов'язки знеособлені, так що насправді ніхто ні за що конкретно не відповідає. Принцип загальної рівної відповідальності, не підкріплений координацією і субординацією прав і обов'язків, неминуче обертається загальною безвідповідальністю.
В повсякденному житті люди завжди співвідносять ступінь своєї відповідальності з рівнем своїх реальних можливостей і ступенів свободи.
Міра особистої відповідальності пропорційна внеску в ухвалення і реалізацію найважливіших рішень, що визначають напрям процесу. Чим демократичніше механізми управління, чим ширше коло людей, що активно беруть участь в ньому, тим глибше їх відчуття відповідальності. Але вона не може бути однаковою у начальників і підлеглих, командирів і солдатів. Тому і відповідальність у них різна
. Уміння розрізняти, чи є він єдиним або головним суб'єктом дії, або рівноправним співучасником колективної діяльності, або простим агентом, виконавцем чужої волі, необхідна умова реальної суспільної діяльності індивіда і адекватного визнання її відповідальності.
2.
Позитивна і негативна свобода
Людина робить вибір і приймає (або не приймає) на себе відповідальність не тільки в праці, де існує більш менш певний розподіл прав і обов'язків, а й в багатьох інших, менш регламентованих і психологічно складних ситуаціях. Яке при цьому співвідношення внутрішніх (власно етичні принципи) і зовнішніх

51
(тиск середовища) чинників і як людина реагує на допущену нею етичну помилку?
Перший ступінь етичної свободи — «свобода від.», «негативна свобода» — припускає звільнення від зовнішньої залежності. Звичайно, зовнішня моральна залежність — це залежність від авторитету батьків, думки групи однолітків, тиск суспільних моральних стереотипів.
Особистість (звичайно, в підлітковому віці), що дорослішає, обов'язково прагне заявити свою волю «робити те, що їй хочеться». Те, чого нам хочеться, знаходиться в основному в буденному шарі життя, це об'єкти, до яких людину вабить. Слідування своїм схильностям суть реалізація пасивної життєвої установки, «плавання за течією» своєї психіки. Якщо уважно розглянути, чого нам хочеться, то виявляється: банальність наших бажань (поїсти — поспати), низовина наших бажань («вільне життя» зводиться до пияцтва і розпусти), дурість наших бажань (в казках про «три бажання» жодному герою не вдавалося загадати що-небудь корисне). Нарешті виявляється, що найголовніші бажання при такому підході не тільки не задовольняються, але навіть не виявляються.
Другий ступінь етичної свободи — «свобода для.», позитивна свобода — припускає усвідомлення того, навіщо тобі моральна свобода, для чого ти будеш її використовувати. Це наявність свободи робити те, чого я, дійсно, хочу. Таке діяння припускає активне упровадження в світ своєї етичної установки, а відповідно припускає наявність такої установки у іншої людини. Позитивна свобода означає наявність у особистості здатності будувати життя не всупереч, а завдяки етичним законам, здібності організувати своє життя згідно своєї моралі, тобто слідувати своїй совісті, дотримуватися своєї гідності, прагнути свого
ідеалу, виконувати свій обов'язок. Оскільки інтерпретації цих понять багатоманітні, то даний загальний рецепт здійснюється індивідуально.
Якщо «свобода від.» — це, частіше всього, свобода без моралі, то «свобода
для.» — це свобода усередині моралі. При цьому мораль переживається
індивідом не як догматичні окови, але як сфера особистої творчості. Етична свобода дозволяє людині «тут і зараз» реалізувати себе в конкретному виді добра.
Цій свободі перешкоджає тільки внутрішня обмеженість, нездатність і небажання працювати над собою, над розвитком свого етичного світу.
Способом реалізації етичної свободи є моральний вибір особистості. Це вибір не тільки між варіантами поведінки, але, що набагато важливіше, між цінностями, втіленими в різних варіантах: між чесним і ганебним, чеснотою і вадою, а зрештою — між добром і злом. Проте можливі і складні варіанти вибору між різними етичними цінностями: обов’язком і совістю, честю і гідністю.
Розглянемо основні види ситуацій етичного вибору.
I. Вибір між етичною і аморальною поведінкою, який в звичайній ситуації людина завжди скоює на користь моральності. Проте під тиском обставин (при загрозі життю самої людини, загрозі його близьким, за наявності великої матеріальної зацікавленості) особистість може «зламатися» і вибрати зло.
Питання в тому, який саме тиск і якої сили спокуса людина здатна подолати в
ім'я своєї моралі. Якщо особистість поважає свої етичні принципи, то межа її міцності надзвичайно висока.

52
II. Вибір між різними видами етичної поведінки: вибір між обов’язком і схильностями традиційно тлумачився етикою на користь обов’язку, бо схильності звичайно ведуть життя людини «під уклін». Проте під маскою схильності може ховатися якийсь обов’язок. Наприклад, коли батьки хочуть, щоб
їх син вибрав певну професію, а він прагне іншої, то синів обов’язок наказує слухняність батькам. Тим часом, існує і такий обов’язок особистості, як не заривати свої таланти в землю, а реалізувати їх на користь суспільству.
Вибір між своїми інтересами і чужими інтересами в класичній етиці потрактувався як вибір між аморальним егоїзмом і етичним альтруїзмом. Тим часом, до числа інтересів особистості входять і етичні її інтереси, які не слід
ігнорувати на догоду чужим корисливим або честолюбним прагненням; вибір між особистими переконаннями і громадською думкою більш проблематичний.
Звичайно, совість особистості вважається найголовнішою інстанцією в рішенні моральних колізій. Проте, совість конкретного індивіда може бути ледачою, та і
індивід не володіти достатнім особовим розвитком, тому коректуючу силу громадської думки не слід скидати з рахунків при визначенні, наскільки етичним виявився той або інший вибір.
Вибір між різними видами обов'язків особистості. Так, може стикатися обов’язок подяки по відношенню до людини, що зробила нам добро, і обов’язок принциповості, згідно якому необхідно засудити поведінку цієї людини, якщо вона відхилилося від етичних критеріїв. У жінки її громадянський обов'язок може входити в суперечність з материнськими обов'язками по захисту своєї дитини.
Сукупність етичних обов'язків людини не збудована за логічними критеріями
«заборони на суперечність», тому моральний вибір часто виявляється складним і навіть хворобливим актом.
3.
Проблема свободи і відповідальності в медицині
Особливості науково-технічної революції не могли не впливати на постановку етичних проблем сучасного природознавства, зокрема на відношення учених до проблеми відповідальності.
Розхитування генофонду, відважні кроки генної інженерії, що відкриває настільки нові горизонти, але і зловісні можливості: породження «примари
Франкенштейна», вихід з-під контролю «генів мутантів», що можуть спотворити еволюційні пристосування людини, масове породження штучних мутантів. Не виключена можливість ломки основного генетичного коду в результаті непродуманих втручань в його структуру. Наростає генетичне обтяження людських популяцій. Повсюдно фіксується різке ослаблення імунного апарату людини під впливом ксенобіотиків і численних соціальних і особистих стресів.
Можливо, етика ненасильства і діалогу стає одним з центральних моментів етичної думки і виживання людства в цьому світі, що стрімко змінюється. Тому дискусії, що відбуваються з етичних аспектів біології, медицини, генетики мають не тільки чисто теоретичний інтерес, але і практичний, що стосується всіх.
Питання про практичне застосування наукових відкриттів в медицині містить в собі проблему ризику, тобто усвідомлення ученим необхідності тієї сміливості, яка виступає однією з конкретних форм прояву відповідальності. Форми прояву наукового ризику багатоманітні, але завжди питання про нього тісно пов'язане з

53
проблемою моральної відповідальності ученого. В усвідомленні ученим можливості або необхідності певного наукового ризику виявляється суперечливий характер свободи наукової творчості, з одного боку, і відповідальності - з іншою.
Відповідальність ученого є оборотною стороною свободи його наукової творчості. З одного боку, відповідальність немислима без свободи, з іншої - свобода без відповідальності стає свавіллям.
Серед областей наукового знання, серед яких особливо гостро і напружено обговорюються питання соціальної відповідальності ученого і етично-етичної оцінки його діяльності, особливе місце займають генна інженерія, біотехнологія, біомедичні і генетичні дослідження людини. Всі вони досить близько стикаються між собою.
Саме розвиток генної інженерії привів до унікальної в історії науки події, коли в 1975 році провідні учені світу добровільно уклали мораторій, тимчасово припинивши ряд досліджень, потенційно небезпечних не тільки для людини, але
і для інших форм життя на нашій планеті. Мораторію передував різкий ривок в дослідженнях з молекулярної генетики. Проте іншою стороною цього прориву в області генетики є загрози для людини і людства, що таяться в ньому потенційно.
Такого роду побоювання і примусили учених піти на такий безпрецедентний крок, як встановлення добровільного мораторію. Проте, дискусії навкруги етичних проблем генної інженерії зовсім не утихнули.
Проблема відповідальності ученого з великою ясністю і виразністю встає, коли він стикається з дилемою «за» або «проти», як це мало місце, наприклад, в медицині на початку XX століття, при епохальному відкритті Ерліхом його першого радикального засобу проти сифілісу - препарату «606».
Медична наука і разом з нею практика в ті часи керувалася принципом «перш за все, не нашкодь», та і тепер ще він фігурує в «гіппократовій клятві». Ерліх висунув і мужньо відстоював інший принцип: «перш за все, принось користь». Ці принципи прямо адресовані до відповідальності, до совісті ученого. Ясно, що вони виходять далеко за рамки однієї лише медичної науки, мають найширше загальне значення. Такі проблеми повстають багато разів, і тут немає абсолютного рецепту. Кожного разу вчені повинні зважувати «за і проти» і брати на себе відповідальність, як діяти.
У разі Ерліха відповідальність ученого була надзвичайно висока, можна сказати, гігантська. На одній чаші терезів була найстрашніша хвороба, що має колосальне розповсюдження. На іншій чаші - багатообіцяючий, але до кінця незвіданий лікувальний засіб з небезпекою вторинних, мабуть, важких побічних явищ. Але упевненість в своїй правоті, в надійності перевірок сприяла тому, що принцип «перш за все, принось користь» восторжествував. Не дивлячись на ризик деякої, імовірно можливої шкоди, була переможена найважча, достовірно глобальна хвороба.
Розвиток генної інженерії і близьких до неї областей знання (та і не їх одних) примушує багато в чому по-новому осмислювати і діалектичний зв'язок свободи і відповідальності в діяльності учених.
Сьогодні принцип свободи наукового пошуку повинен осмислюватися в контексті далеко не однозначних наслідків розвитку науки. В нинішніх дискусіях

54
по соціально-етичних проблемах науки разом із захистом нічим не обмежуваної свободи дослідження представлена і діаметрально протилежна точка зору, що припускає регулювання науки. Все це показує, скільки велика роль учених в сучасному світі. Тому, діючи з свідомістю своєї соціальної відповідальності, учений повинен прагнути того, щоб передбачати можливі небажані ефекти, які потенційно закладені в результатах його досліджень.
Немає сумніву, що у разі глобальних проблем ученим не раз доведеться звертатися до своєї совісті, закликати відчуття відповідальності, щоб знайти правильний шлях подолання виникаючих загроз. І, зрозуміло, справа суспільної совісті учених світу, загальної відповідальності - боротися з причинами, що викликають згубні наслідки, направляти наукові пошуки на виправлення шкоди, яка сама наука, не зваживши і не врахувавши можливих наслідків, могла б принести і тим самим виявитися причетною до виникнення тих або інших глобальних проблем. Проте навіть в цьому випадку недоцільним є заклик скептиків припинити поступальний рух наукового дослідження.
Наразі привертають все більш пильну увагу такі широкі форми суспільного руху, якими є Міжнародна федерація учених, їх професійні об'єднання в окремих країнах, виникнення організацій з чітко вираженою спеціальною метою. Розвиток цього руху є проявом відповідальності учених в періоди, що характеризуються особливо широкими, що досягають глобальних масштабів проблемами, що зачіпають різні сторони сучасного суспільства.
Цільові навчаючі завдання:
1.
Що потрібно для того, аби свідомість належного постала як
моральний обов’язок?
2.
Чи всякий моральний обов’язок – категоричний? Чи може
індивідуальний моральний обов’язок суперечити загальним нормам моралі?
Ваша думка.
3.
Чи несе людина моральну відповідальність за провини своїх
близьких? Свого народу?
4.
Як співвідносяться правова та моральна відповідальність?
5.
З людиною можна обійтися «за законом» або «за справедливістю».
Чи є різниця між цими двома способами поведінки?
6.
Чи можна бути щасливим, позбавляючи щастя іншу людину?
7.
У чому полягає специфіка морального вибору у ставленні до
тварин?
8.
У чому полягають моральні межі євгеніки?
9.
Як співпадають гідність людини й гідність людського життя?
10.
Суб’єкт моральної справедливості – це:
a.
держава
b.
окрема людина
c.
нація
d.
природні особливості людини
e.
індивід
f.
природа
11.
Об’єктом моральної відповідальностіє:

a.
виробничі відносини
b.
сімейні стосунки
c.
національна єдність людей
d.
природа
e.
космічні об’єкти
f.
майбутні покоління
12.
Інстанція моральної відповідальності це:
a.
окрема людина
b.
сусіди
c.
трудовий колектив
d.
нація
e.
держава
f. майбутні покоління
g.
бог
13.
Моральна справедливість полягає у:
a.
суворому виконанні своїх обов’язків
b.
вмінні поєднувати загальнолюдські, національні, колективні та
індивідуальні потреби, можливості і бажання
c.
досягненні своєї мрії, використовуючи будь-які засоби
d.
відмові від власних інтересів
e.
самопожертві
14.
Моральна справедливість полягає у:
a.
суворому виконанні своїх обов’язків
b.
вмінні поєднувати загальнолюдські, національні, колективні та
індивідуальні потреби, можливості і бажання
c.
досягненні своєї мрії, використовуючи будь-які засоби
d.
відмові від власних інтересів
e.
самопожертві
f. вмінні бути щасливим, не заважаючи нікому і не принижуючи інших
II.
Навчальні завдання для самостійної роботи:
Питання для контролю та самоконтролю:
1.
Що являє собою структура моральної відповідальності?
2.
У чому полягає анонімізація відповідальності?
3.
Чи можна назвати відповідальним самоусунення від морального вибору?
4.
Що таке справедливість?
5.
Які моменти – матеріальні чи духовні – відіграють більш важливу роль у реалізації справедливості? Чи правомірне таке питання?
6.
У чому полягають особливості моральної відповідальності у медицині?
7.
Що являє собою моральна справедливість у медицині?

Теми рефератів:
1.
Моральна відповідальність «за» та «перед» природою.
2.
Свобода і моральна відповідальність у поведінці лікаря.
3.
Концепція справедливості Дж. Роулза.
4.
Комунікативна філософія та проблема моральної відповідальності.

56 5.
Екологічна справедливість та глобальні проблеми сучасності.
6.
Ідентифікація та відповідальність.
7.
Обов’язок та совість у лікарській діяльності.
8.
Екологічний зміст принципу відповідальності Ганса Йонаса.
9.
Екологічні негаразди та моральна відповідальність.
10.
Страх та надія як засади моральної відповідальності.
Література:
1.
Біоетика в Україні: Стан і перспективи розвитку (круглий стіл) //
Філософська думка. - 1999. - № 3. - С. 117–155.
2.
Гусейнов А., Апресян Р. Этика. - М., 1998.
3.
Етика: навчальний посібник / Т.Г. Аболіна, В.В. Єфименко, О.М. Лінчук та ін. – К.: Либідь, 1992. – 328 с.
4.
Єрмоленко А. Категоричний імператив відповідальності Ганса Йонас.
Післямова // Йонас, Ганс. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. - К.: Лібра, 2001.- С. 358-393.
5.
Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. – К.:
Лібра, 1999.
6.
Зеленкова И.Л., Беляев Е.В. Этика: Учебное пособие и Практикум. -
Минск, 1997.
7.
Золотухина-Аболина Е.В. Современная этика: истоки и проблемы:
Учебник для вузов. - Ростов-на-Дону, 1998.
8.
Йонас, Ганс. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. - К.: Лібра, 2001.
9.
Канак Ф.М. Практична екологія: коло завдань і можливості // Практична філософія. – 2000 - № 1. - С. 149-165.
10.
Малахов В. Етика. Курс лекцій. – Київ.: Либідь, 2000.
11.
Основы этических знаний. - Санкт-Петербург, 1998.
12.
Рикёр, Поль. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике. – М.:
„Academia-центр” «Медиум», 1995.
13.
Степаненко В.Ф. Етика в проблемах і аналітичних задачах: Навчальний посібник. - К., 1998.
14.
Фромм Э. Природа человеческой деструктивности. - М., 1994.
15.
Хабермас Ю. Будущее человеческой природы. М.: Издательство «Весь мир», 2002.
16.
Хайдеггер М. Письмо о гуманизме // Хайдеггер М. Время и бытие. - М.,
1993. – С. 192-221.
17.
Шрейдер Ю.А. Этика: Введение в предмет. - М., 1998.
18.
Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. – М.: Издательская группа
«Прогресс», 1996.
19.
Этика: Учебник для студентов философских факультетов / А.А.
Гусейнов, Е.Л.Дубко, С. Ф. Анисимов и др. - М., 1998.





57
Тема 8. МОРАЛЬНІ ОСНОВИ ВЗАЄМОДІЇ СУЧАСНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Ключові слова: культура, цивілізація, лікарська таємниця, хвороба, здоров‘я, диференціація, медичні технології, клінічний експеримент, лікарська мораль, науково-технічний прогрес, професійний такт, евтаназія, ятрогенія.

Актуальність теми. В умовах розвитку новітніх технологій моральні основи взаємодії сучасних цивілізацій є найбільш актуальною темою у вирішенні важливих етичних проблем. Вивчення моральних орієнтацій та соціальної активності лікарів сприяє вдосконаленню професійної етики медичних працівників.
Загальна мета. Сформувати вміння та навички професійної дієздатності до компетентного діалогу з експертами.


Конкретні цілі:
 формування культури етичного мислення;
 сприяти виробленню моральних переконань з орієнтацією на гуманістичні загальнолюдські моральні цінності;
 проаналізувати особливості лікарської етики в умовах науково- технічної революції.

I. Теоретичні питання для розгляду на семінарському занятті:
1.
Глобальні проблеми сучасності як проблеми співіснування культур.
2.
Нові галузі медицини як принципово новітній підхід до лікування.
3.
Особливості лікарської етики в умовах науково-технічної революції.

1.
Глобальні проблеми сучасності як проблеми співіснування культур
Власне, усі глобальні проблеми в самому широкому розумінні можна оцінювати як проблеми культури. Найбільш очевидним є взаємне нерозуміння
культур, обумовлене різною їх орієнтацією (аграрною чи індустріальною) ,
різними рівнями розвитку. Відмінність культур виявляється не лише в національних особливостях, а й у спрямованості розвитку кожної даної культури, яка фіксується релігією, виявляється в системі цінностей. Відмінності між
культурами не знімають питання про необхідність співіснування і
вироблення норм міжнародних відносин. У наш час все більше значення має тиск з боку міжнародних організацій на країни, що допускають у внутрішній або зовнішній політиці злочини проти людяності.
Сучасна цивілізація спирається на багатство особистості, різноманітність
індивідуальностей. Відкриті форми насильства засуджуються, часто це засудження має правове оформлення. Але існують більш витончені форми насильства, не менш небезпечні, бо стирають з лиця Землі народи й культури: духовне насильство відоме з давніх-давен. Експансія більш агресивної культури за допомогою засобів масової комунікації знищує мову, неповторну ментальність, національний характер – не менш ефективно, ніж відкрита

58
заборона вивчати рідну мову, позбавлення матеріальної підтримки видавництв, преси, театрів, навчальних закладів. Могутньою зброєю у цій війні виступають телебачення й реклама.
У системах, що переживають становлення, перебудову, на передній план виступає тероризм у різних формах (політичний, кримінальний, релігійний).
Ініціатором може бути й держава, й організація, й окрема людина. Урядовий терор чи знищення небажаного політичного, державного діяча як і раніше створює попит на відповідних спеціалістів, що кочують з одної «гарячої» точки в
іншу. Тим більше, що сучасна цивілізація розширила технічні можливості злочинців.
Використання досягнень цивілізації змушує по-новому підійти до багатьох проблем і в медичній сфері, вирішенню яких може сприяти лише розсудливість, почуття самозбереження, моральне здоров'я лікаря та суспільства в цілому.
Отже, гуманізм сучасної цивілізації зорієнтований на загальнолюдські
цінності, виходить з рівних прав усіх людей, незалежно від їх культурної
належності; з іншого боку, особливістю сучасних моральних норм є те, що
без урахування своєрідності культури неможливе досягнення її повноправ'я.
Ці висновки справедливі й стосовно окремих людей: гуманізм включає не лише надання рівних прав, а й урахування особливостей інтересів, психології молоді й літніх людей, жінок і дітей і т. п.; конструктивним може бути лише діалог людей різної етнічної й культурної належності, релігійної й політичної орієнтації.
2.
Нові галузі медицини як принципово новітній підхід до лікування
В умовах сучасного прогресу науки велике морально-етичне й правове значення набуває відповідальність лікаря, наукового працівника, зв’язана з правом експеримента на людині, використанням небезпечних і не завжди достатньо обґрунтованих інструментальних методів дослідження хворих.
При будь-якому дослідженні треба виходити з принципу лікарської моралі «не пошкодь». Крім того, повинен бути індивідуальний підхід, психологічна підготовка людей, що досліджуються, увага до їх переживань.
Багато сучасних методів дослідження є складними і далеко не безболісними, через що хворі бояться, нервують. Тому лікар повинен переконатися в доцільності дослідження і проводити його в щадячих неболючих умовах.
Основними об’єктами біологічного й медичного експерименту є тварини. На них випробовують також нові лікарські й імунобіологічні препарати. Природно, що питання необхідності гуманного відношення до експериментальних тварин зараз також виходить на перший план.
Медико-біологічний експеримент має 3 основних аспекти: науковий, економічний і етичний. Збереження гуманності в експерименті переслідує 2 основні цілі. По-перше, підвищується точність дослідження, бо позбавляється експериментом від реакцій, пов’язаних з стресом. З етичної точки зору, збереження норм гуманної поведінки свідчить про культуру дослідника – моральну й професіональну, відображаючи таку рису як здатність до співчуття.
Розвиток біомедичної науки, технології виробництва лікарських засобів і процес їх впровадження в медичну практику викликали неспокій серед громадськості через виникнення проблем етичного характеру і можливі

59
зловживання в процесі наукових досліджень. Перший міжнародний конгрес етики, що стосувався медичних експериментів з участю людини, був скликаний після того, як були виявлені злочини німецьких лікарів – військові кримінальні досліди, засуджені Нюрнберзьким трибуналом в 1947р. Нюрнберзький кодекс підкреслив добровільну згоду людини на дослід і ліг в основу стандартів проведення досліджень. При кінці 70-х років Міжнародна рада медичних товариств і ВООЗ в 1982 році випустили «Попередні міжнародні етичні вимоги до біомедичних досліджень з участю людини», де викладені основні етичні принципи: повага до особистості, досягнення користі, справедливість. У
1977р.регуляторний орган по медикаментах в США запропонував правила, що визначають обов’язки випробовувачів і спонсорів (виробників) – GCP. При недотриманні цих правил дослідників дискваліфікували. В липні 1990р. Комісія
ЄС видала керівництво і країни ЄЕС затвердили обовיязковими умови для випробування лікарських засобів. Впровадження GCP в Україні почалося в 1995 році. У складі Фармацевтичного комітету МОЗ (сьогодні Державний фармакологічний центр МОЗ України) був створений підрозділ, що займається питаннями клінічних випробувань, розроблені методичні рекомендації (1995,
1999) по клінічних випробуваннях лікарських засобів. У січні 2000р. в Брюсселі відбулася конференція Європейського форуму з GCP, де розглядалось питання підготовки планів клінічної розробки лікарських препаратів.
У медичну практику впроваджено багато нових методів діагностики і лікування захворювань з використанням складних медичних апаратів і приладів.
Широке розповсюдження має використання з лікувальною метою пересадка шкіри, сухожиль, судин, пересадка нирки, з меншим успіхом – серця. Але морально-етичні аспекти цих пересадок ще не до кінця вияснені. Трансплантація тканин висунула морально-етичну і правову проблему донора і реципієнта, які повинні знати показання і суть майбутньої операції, її складності і очікувані результати. Реципієнт нерідко звертається з запитаннями, хто є його рятівником, чи він здоровий, чи не повпливає чужа кров, кістка на його стан.
При пересадці органів від трупа виникає проблема, пов’язана з забобонами, неморальністю і недопустимістю втручання в організм іншої людини, коли вважається, що реакція відторгнення пересадженого органа пов’язана з
інтересами померлої людини. Деякі пацієнти мають відчуття бридливості і відрази до чужих тканин. Етичні проблеми трансплантації органів найшли своє відображення на ХХІV Міжнародному конгресі хірургів у Москві в 1975 р., де застерігалось від захоплення експериментаторством. Дискусії з приводу евтаназії також активізувались в епоху трансплантології. Тому поняття «потенційний донор» дуже дискутабельне.
Складні морально-етичні проблеми також виникають при розробці протипоказань до реанімації плода після тривалої асфіксії, при наявності значних вироджень, у дорослих – при появі незворотних змін у мозку.
До дискусійних питань медичної етики і деонтології відноситься питання примусового лікування, примусових операцій, які потрібні хворим з галюцинаціями чи з небезпечними для оточуючих захворюваннями (холера, сибірка), проблеми вакцинації проти інфекційних хвороб.

60
Важче розв’язуються проблеми, коли хвороба не є небезпечною для суспільства, а хворий і родина відмовляються від операції, необхідної за життєвими показаннями. У таких випадках не можна проводити насильну госпіталізацію, але високо моральний медичний працівник повинен докласти максимум зусиль, щоб переконати хворого у необхідності терміновості оперативного лікування.
Бурхливий розвиток медичної генетики породили ряд проблем етико- деонтологічного і юридичного характеру. Виник новий напрямок генетики – генетична інженерія. Як наслідок створення фрагментів спадкової речовини, що належить різним видам організмів, вчені в лабораторіях створюють нові організми з новими корисними властивостями.
Успіхи генетики використовуються у тваринництві і рослинознавстві для покращення якості біологічного виду і продуктивності зернових культур, овочів і фруктів. Але коли такі досягнення спрямовані на активну розробку технології «клонування людей»
– це певна загроза людству. Ідея створення людей, здатних виконувати другорядну роль у суспільстві, шкідлива.
Складним у деонтологічному й етичному плані є питання допустимості експериментів медиків на собі. Історія медицини знає немало подібних випадків, коли лікарі ставили на собі небезпечні досліди для вивчення етіопатогенезу ряду
інфекційних хвороб, механізму дії ліків. Такі експерименти не тільки оправдані суспільною думкою, але віднесені до числа героїчних вчинків. Експерименти на собі часами вели до трагічних наслідків. Хоча героїзм і відвага таких медиків природньо викликають почуття захоплення, але експерименти і смертельний кінець яких не викликає сумніву, недопустимі. У тих випадках, коли лікар проводить експеримент на собі і це викликане невідкладною необхідністю, він повинен бути під контролем своїх колег, користуватися їх підтримкою і виконувати всі їх призначення.

3.
Особливості лікарської етики в умовах науково-технічної революції
Професійна діяльність медичних працівників відноситься до галузі охорони здоров`я, і від вирішення питань етики і деонтології значною мірою залежить здоров`я, настрій людей, морально-психологічний клімат в суспільстві, що впливає на продуктивність праці. У сучасних умовах ринкових відносин роль етики і деонтології особливо зросла, тому що володіння основами етики, використовування її в діловому спілкуванні з колегами, посередниками, хворими
і їх родичами, допомагає вижити лікарні, підприємству та власне спеціалісту в конкурентному середовищі. Проблеми лікарської етики мають стародавню
історію, як і сама медицина. Проте, особливу гостроту вони набули у наш час, коли ринок медичних послуг сильно трансформувався, значно загострилася конкуренція, різко зросла критика неетичної поведінки представників лікарських кіл. Культура почуттів та мислення лікаря за часів технізації суспільного життя й водночас психоемоційної напруги навколо медицини, навіть недовіри до неї, потребують від лікаря постійного самовдосконалення.
Медична етика на сьогодні набула нових рис і особливостей. Зросла соціальна відповідальність лікарів, змінився характер етичних проблем і зміст діяльності лікарів. Державний характер медицини і безплатність її в наш час визначили

61
правове і морально-етичне положення медичних працівників. У медичну практику впроваджено багато нових методів діагностики і лікування на клітинному і біохімічному рівнях. Проблеми замісної терапії переливання крові, пересадка кісток, кісткового мозку, рогівки, біопсії, відторгнення пересаджених органів розв’язані, але не розв’язані юридичні й морально-етичні проблеми цих операцій. Нема чіткого визначення, хто має вирішувати питання про забір серця від донора і його пересадки. Нема єдності у визначенні критеріїв смерті людини, у якої забирають серце.
Основи законодавства України про охорону здоров’я передбачають можливість випробування перевірених методів діагностики, профілактики і лікування і лікарських засобів на людях при збереженні двох умов – згоди хворого і врахування його інтересів, що передбачають вилікування його від хвороби. Доброволець, на якому випробовують, знайомиться з суттю експерименту, його науковою цінністю і можливими наслідками.
В історії медицини є 2 точки зору, як повинен вести себе лікар біля ліжка дуже страждаючої безнадійної людини. Уже древні греки користувалися правилом, яке категорично забороняло прискорення смерті людини, навіть, коли вона просить про це. У відомій клятві Гіппократа з цього приводу написано: «Я не дам нікому, хто б не попросив у мене, смертельного засобу і не покажу шляху для подібного замислу». Більшість лікарів дотримуються цього етичного правила. Інша точка зору трактує прискорення смерті безнадійного хворого морально оправданим.
Лікар повинен ціле життя вчитися, в т.ч. на своїх помилках. Знаменно те, що на деонтологічному конгресі в Парижі в 1967 р. до «Клятви Гіппократа» було зроблене єдине доповнення: «Клянусь вчитися ціле своє життя!»
Міжособистісні стосунки між лікарем та хворим будуються за принципом практичної взаємодовіри, адже довіра як морально-психологічна категорія визначає ставлення як до дій іншої особи, так і до себе самої, ґрунтується на переконанні, що діє ця особа правильно, їй притаманні сумління і чесність. Але щоб завоювати довіру пацієнта, лікарю недостатньо бути просто фахівцем, потрібно вміти розуміти психологічний стан хворого і знаходити відповідний підхід до нього. Одначе це вдається не завжди: в одних випадках, і вони переважають, лікар може завоювати довіру хворого з першого знайомства, а в
інших – ніколи. Взаємовідносини лікаря і хворого – це не просто обмін
інформацією, це – частина лікування. Адже давно відомо, що лікарі можуть впливати на хворобу без будь-яких ліків: прикладом може слугувати ефект плацебо. Плацебо – це біологічно інертна речовина, котру лікар дає хворому як біологічно активну. Свого часу обов`язковою передумовою ефекту від плацебо вважалася сліпа віра у чудодійну силу ліків. Одначе співробітництво між лікарем
і хворим породжує ефект плацебо без усякого плацебо: будучи науково обґрунтованим, ефект плацебо доповнює медицину як науку і виправдовує погляд на неї як на мистецтво.
У повсякденній діяльності лікаря часто виникають конфлікти утилітарної етики, яка вчить ураховувати лише наслідки лікарської діяльності, та деонтологічної етики, згідно з якою треба орієнтуватися не на наслідки, а на загальновизнані етичні принципи: чесність, вірність обов`язку, «клятві
Гіппократа», дотримуватися прав людини тощо.

62
Важливою етичною проблемою є співвідношення свободи пацієнта і опіки над ним лікаря. Ця опіка позначається терміном «патерналізм», який може бути справжнім (наприклад, у разі непритомності хворого) або солітарним, коли пацієнт повністю довіряє лікарю і твердо переконаний, що той зробить усе для його видужання. Усе розмаїття підходів до співробітництва лікаря та хворого складається із чотирьох головних компонентів: а) підтримки; б) розуміння; в) поваги; г) співчуття.
Технічний прогрес дещо руйнує хороші взаємини між лікарем та хворим. І коли лікар повністю дозволяє машині (навіть найдосконалішій) стати між собою і хворим, він ризикує залишити хворого без свого сильного «одужувального впливу».
Налагоджені стосунки лікаря і хворого не тільки цілющі самі по собі, вони посилюють і полегшують вплив інших лікувальних процедур. Наприклад, від цих взаємовідносин часто залежить дисциплінованість хворого, тобто готовність виконувати лікарські рекомендації. Бажання співпрацювати зі своїм лікарем створює своєрідну платформу для бажання хворого змінити спосіб життя.
Розглянемо ще один аспект сучасних взаємовідносин лікаря і хворого – дізнаватися й говорити правду. Внутрішня цензура, суспільна думка і соціальні табу накладають обмеження на все, що людина хоче повідомити і здатна вислухати в повсякденному житті. Отже, ці умовності дозволяють повідомляти лише часткову правду. Медицина – це сфера, якій дозволено обговорювати найінтимніші секрети хворих, і лікар має право чекати на них відвертої відповіді.
Внутрішня цензура і соціальні обмеження іноді впливають на можливості лікаря збирати анамнез у хворого. А тому, у свою чергу, буває ще важче сказати самому собі правду про своє самопочуття або про причини хвороби. Водночас хворі також мають право почути правду від лікаря. Це одна із складних, болісних тем лікарської етики. Оскільки медична етика в різних країнах формується під сильним впливом національно-культурних традицій, не існує однозначної відповіді на запитання: чи слід говорити хворому правду про його стан, неминучість трагічного результату і т. ін.
У медико-деонтологічній літературі досить поширена думка про те, що в основі ятрогенних захворювань лежать хибні в медичному сенсі слова або дії лікаря, які шкодять хворому. Розуміння та психотерапевтична корекція негативного ятрогенного впливу на психіку хворого можливі тільки після встановлення зв`язку між причиною ятропсихогенії та індивідуальними особливостями лікаря і хворого. З цієї позиції ятропатогенію можна розглядати як негативний бік взаємостосунків лікаря і хворого, а не як безпосередній результат лише дії лікаря.
Ятропатогенія (ятропсихогенія негативного знаку) – це не короткочасна реакція хворого на неправильний, некоректний вислів або дію лікаря, а зафіксований невротичний розлад, який має зазвичай реальні причини в особистості пацієнта і характері стосунків з лікарем. Негативні впливи лікаря на хворого можуть мати широкий діапазон: від явних ятрогеній (ефект, зумовлений в основному неправильною поведінкою лікаря) до псевдоятрогеній (ефект, зумовлений головним чином неправильним суб`єктивним сприйняттям хворим поведінки лікаря). Лікарю потрібно дотримуватись основних умов, що дають

63
змогу уникати феномена ятрогенії у спілкуванні з хворим. Відсутність порозуміння й взаємної довіри лікаря і хворого – головні причини появи ятрогенії.
У самому кінці XX і початку XXI століття людство живе в своєрідній духовній атмосфері. Досягнення сучасної НТР привели до появи так званих глобальних проблем – екологічної, демографічної, запобігання від термоядерної війни і ін., які нерідко створюють обтяжливі очікування, передчуття «кінця світу» (апокаліпсичні настрої). Песимізм підігрівається і можливостями сучасної генетики втрутитися в «святая святих» – найпотаємніші таємниці механізму спадковості, в діяльність психіки і т.д. Соціальний досвід людства XX століття також не дуже сприяє появі милостивих очікувань. Все це разом взяте чинить тиск (не завжди усвідомлюваний) на психічне життя індивіда, створює грунт для нігілістичних установок, для зривів і звернення до основоположних, глибинних проблем людського існування, до проблем по суті своїй етичних: «Яке призначення людини? Чи гідна вона щастя і що таке щастя? В чому суть добра і зла, справедливості? В чому полягає борг Людини?».
У той же час необхідно підкреслити, що наш «доленосний» час не тільки підсилює інтерес до етичної проблематики, але приводить до посилення ролі морального чинника у всіх сферах життєдіяльності людини. Саме моральні переконання примушують мільйони людей виступати проти клонування, проти евтаназії та абортів. Саме етична відповідальність встає на шляху непередбачуваних за наслідками наукових експериментів, в той час як неосвіченість і брак довіри до науковців та медпрацівників стають на заваді технічному прогресу і розв’язанню проблем невиліковних хвороб або безпліддя.
Цільові навчаючі завдання:
1.
Усі види різноманітних відносин лікаря і хворого, лікаря і
суспільства, які не входять в поняття «лікарська таємниця», не можуть
регламентуватись правом, але у деяких випадках стають предметом тільки
моральної оцінки. Як Ви вважаєте, чому? Аргументуйте свою відповідь.
2.
Мексиканський професор Іван Ілліч в книзі «Медична Немізида»
стверджує, що хвороби з’являються і зникають тільки залежно від факторів,
які пов’язані із середовищем, тому професія лікаря безкорисна. Чи
погоджуєтесь Ви з такою думкою?
3.
Cутність ейджизму визначається як:
a. наука, яка вивчає літніх людей
b. наука, яка вивчає хвороби та принципи лікування літніх людей
c. точка зору, яка визнає права та інтереси літніх людей
d. точка зору, за якою стоїть дискримінація людей по віковим ознакам
4.
Гіппократу належать такі слова: “Де є любов до людей, там – і
любов до лікувального мистецтва”. Розкрийте сенс цього висловлювання.
5.
В основу репродуктивних технологій сьогодення входить:
a. застереження вагітності
b. клонування
c. сурогатне материнство
d. евтаназія
e. вплив на засоби запліддя

64
f. розширення сфери акушерських послуг на період вагітності
6.
Чи погоджуєтесь Ви із таким висловлюванням: “Бути лікарем – це
означає володіти великою владою над людьми. Тому користуватись нею
необхідно з мудрістю, відповідально і людяно”.
7. Прибічником ідеї про те, що традиційна мораль перебуває у кризі, і є
необхідність в розробці «нової» концепції моралі є:
a.
Ч. Рейч
b.
К. Неш
c.
Д. Янкелович
d.
Е. Дюркгейм
8. “Завтра, як і сьогодні… лікар збереже свій сан жерця, а разом з ним і
свою велику, страшну відповідальність” (А. Моруа). Розкрийте моральну
сутність висловлювання.
II. Навчальні завдання для самостійної роботи:
Питання для контролю та самоконтролю:
1. Чи потрібні невиліковним хворим хоспіси і евтаназія?
2. Чи можна ставити знак рівності між милосердним вбивством та кримінальним?
3. Як Ви вважаєте, ятрогенія – це лікарська помилка чи шкідливий медичний ефект?
4. Які особливості клінічного етикету?
5. Що таке клінічний експеримент?
6. Які Ви знаєте етичні та юридичні вимоги до медичного експерименту?
7. Що таке медичний труентизм?
8. Які витоки та причини медичного труентизму?
9. Чи потрібен медичний труентизм сьогодні?
10. Медична технологія діагностики.
11. Що таке трансплантологія?
12. Який технічний аспект трансплантології?
13. Чи є необхідністю виховання раціонального відношення до смерті?
15. На Вашу думку, що таке милосердя?
16. Чи існує проблема милосердя у світовій медицині?
Теми рефератів:
1.
Етика медичного експерименту.
2.
Філософсько-гуманітарні проблеми медичної біоетики.
3.
Філософія медицини та філософія здоров‘я: гносеологічний та етичний аспекти.
4.
Глобалізація ЗМІ: загроза чи користь здоров‘ю?
5.
Системи охорони здоров‘я: їх переваги та недоліки.
6.
Вік та проблеми старіння в різних країнах.
7.
Генномодифіковані продукти як вирішення проблеми голоду.
8.
Генномодифіковані продукти як шкода здоров‘ю.
Література:

65 1. Етика: навчальний посібник / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О.А. Стасевська та ін.:
За ред. Проф. В.О. Лозового. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 224 с.
2. Малахов В.А. Етика: курс лекції: Навч. Посіб. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2001. –
384 с.
3. Грандо А.А. Врачебная этика и медицинская деонтология. – Киев, 1988.
4. Данилевский В.Г. Врач, его призвание и образование. – Харьков, 1921.
5. Кательников В.Г. От Гиппократа до наших дней. – М., 1987.
6. Словарь по этике. - М., 1990. – С. 278-282.
7. Смольников А.И. , Федоренко Е.Г. Врачебная Этика. – Киев, 1978.
8. Швейцер А. Культура и этика. – М., 1973.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал