Практикум ботаніка (анатомія та морфологія рослин)



Pdf просмотр
Сторінка1/4
Дата конвертації11.05.2017
Розмір0.52 Mb.
  1   2   3   4



О.А. ШЕВЧУК
Л.А. ГОЛУНОВА




ЛАБОРАТОРНИЙ ПРАКТИКУМ
БОТАНІКА
(АНАТОМІЯ ТА МОРФОЛОГІЯ РОСЛИН)




2
Кандидат біологічних наук, доцент Шевчук Оксана Анатоліївна, асистент кафедри біології Голунова Людмила Андріївна. Ботаніка (Анатомія та морфологія рослин) Лабораторний практикум для студентів природничо- географічного факультету ОКР «бакалавр», напряму підготовки: 6.040102
Біологія*. – Вінниця, 2014. – 64 с.
Рецензенти:
Доцент кафедри доцент кафедри медико-біологічних основ фізичного виховання та фізичної реабілітації Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського, к.б.н. Бекас О.О
Доцент кафедри фармації Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, к.б.н. Криклива С.Д.
Друкується за рішенням кафедри біології
Вінницького державного педагогічного університету
імені Михайла Коцюбинського

3
ПЕРЕДМОВА
У засвоєнні нормативного курсу «Ботаніка. Анатомія і морфологія рослин» велику роль відіграють лабораторні заняття. Розглядаючи гербарій, живі об’єкти та фіксовані частини рослин, виготовляючи препарати, студенти одержують конкретні відомості про анатомічну будову та морфологічні особливості рослинного організму. Лабораторний практикум складено з метою ширшого залучення студентів до самостійної роботи та оптимізації використання ними часу для аналізу і засвоєння конкретного матеріалу під час лабораторних занять.
До лабораторних занять студенти готуються заздалегідь, використовуючи програму курсу, рекомендовану навчальну літературу, матеріал заслуханих лекцій та даний лабораторний практикум.
Застосовуючи унаочнення, студенти максимально творчо підходять до завдань, розвивають здібності до самостійної індивідуальної роботи з підручниками, посібниками та натуральними об’єктами.
Лабораторний практикум забезпечує вивчення морфології та анатомії рослин, їх розмноження, циклів розвитку, динаміки рослин і рослинних угруповань під впливом природних факторів та антропогенної дії.
Опис лабораторних занять побудований за єдиним планом:
інформаційний матеріал, засоби навчання, порядок виконання завдань, запитання для самоконтролю.
Лабораторний практикум ілюстровано, що значно полегшить засвоєння матеріалу.
Сумлінне виконання лабораторних робіт з ботаніки сприятиме розвитку допитливості, набуванню навичок самостійного виготовлення препаратів, формуванню вміння аналізувати факти та особливості морфології й анатомії рослин, а значить, кращій фаховій підготовці майбутніх спеціалістів біологічного профілю.

4
Основна література
до лекційного курсу “Анатомія та морфологія рослин”
1.
Кур׳ята В.Г. Анатомія рослин. – Вінниця, 2004.
2.
Шевчук О.А. Ботаніка. Морфологія росkин. – Вінниця., 2006.
3.
Александров В.Г. Анатомия растений. 4-е изд. – М.: Высшая школа,1966.
4.
Нечитайло В.А., Кучерява Л.Ф. Ботаніка. Вищі рослини. – К.:
Фітосоціоцентр, 2000.
5.
Васильев А.С., Воронин Н.С., Еленевский А.Г., и др. Ботаника.
Морфология и анатомия растений. - М.: Просвещение, 1988.
6.
Курсанов Л.И., Комарницкий Н.А., Роздорский В.Ф., и др. Ботаника.
Анатомия и морфология растений. Т. 1. - М.: Просвещение, 1966.
7.
Киселева Н.С. Анатомия и морфология растений. – Минск: Вишэйшая школа, 1976.
8.
Брайон О.В., Чикаленко В.Г. Анатомія рослин. - К.: Вища школа, 1992.
9.
Потульницький П.М. Первова Ю.У., Сакало Г.О. Ботаніка. Анатомія і морфологія рослин. – К.: Вища школа,1972.
10.
Хржановський В.Г., Пономаренко С.Ф. Ботаніка. – К.: Вища школа, 1985.
11.
Григора І.М., Алейніков І.М., Лушпа В.І. та ін. Курс загальної ботаніки. -
К.: Фітосоціоцентр, 2003.
12.
Войтюк Ю.А., Кучерява Л.Ф., Баданіна В.А., Брайон О.В. Морфологія рослин з основами анатомії та цитоембріології. – К.:Фітосоціоцентр,
1998.
13.
Григора І.М., Верхогляд І.М., Шаброва С.І. та ін. Морфологія рослин. –
Київ, 2004.
14.
Жуковский П.М. Ботаника. – М.: Колос, 1982.
Додаткова література
до лекційного курсу «Анатомія і морфологія рослин”
1.
Эзау К. Анатомия и морфология растений. - М.: Мир, пер. с англ. 1 и 2 том, 1980.
2.
Тахтаджян А.Л. Основы эволюционной морфологии покрытосеменных. -
М.: Изд-во АН СССР, 1963 3.
Синнтот Э. Морфогенез растений. – М.: Изд-во иностранной литературы,
1963.
4.
Андреева И.И., Родман Л.С. Ботаника. – М.: Колос, 1999.
5.
Родман Л.С. Ботаника. – М.: Колос, 2001.
6.
Билич Г.Л., Крыжановский В.А. Ботаника. 2 том. – М.: Оникс 21 век,
2002.
7.
Барна М. Ботаніка. Терміни. Поняття. Персоналії. Словник. – Київ:
Академія, 1997.

5 8.
Мельниченко Н.В. Курс лекцій та практикум з анатомії та морфології рослин. – К.: Фітосоціоцентр, 2001.
Література для лабораторних робіт
з курсу “Анатомія і морфологія рослин”
1.
Воронини Н.С. Руководство к лабораторным занятиям по анатомии и морфологии растений. – М.: Просвещение, 1981.
2.
Хржановський В.Г. Основы ботаники с практикумом. - М.: Высшая школа, 1969.
3.
Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф., Практикум по курсу общей ботаники. - М.: ВО «Агропромиздат», 1989.
4.
Єлін Ю.Я., Оляницька Л.Г., Івченко С.І. Шкільний визначник рослин. -
К.: Радянська школа,1988.
5.
Визначник рослин України. Видання 2. – К.: Урожай, 1965.
6.
Терлецький А.К. Дивовижне у світі рослин. – К.: Урожай, 1990.
7.
Григора І.М., Якубенко Б.Є., Алейніков І.М. та ін.. Ботаніка. Практикум.
К.: Арістей, 2006.
8.
Мельниченко Н.В. Курс лекцій та практикум з анатомії і морфології рослин. – К.: Український фітосоціологічний центр, 2001.

6
МОРФОЛОГО-АНАТОМІЧНА БУДОВА КОРЕНЯ
Інформаційні дані. Корінь – це підземний вегетативний осьовий орган з необмеженим верхівковим ростом і основною функцією поглинання води та поживних речовин. Характерними ознаками кореня є: відсутність листків та їх видозмін; наявність кореневого чохлика; радіальна симетрія, відсутність хлорофілу та продихів; позитивний геотропізм.
За походженням розрізняють головний корінь, бічні і додаткові.
Головний корінь або корінь першого порядку виникає із зародкового корінця насінини. У результаті галуження від головного кореня відходять бічні корені другого порядку, з яких, у свою чергу, формуються корені третього і т. д. порядків. Корені, що виникають на листках або пагонах (та їх видозмінах), називаються додатковими (у кукурудзи, цибулі). Від додаткових коренів відростають теж бічні корені.
Сукупність усіх коренів рослини називається кореневою системою.
Розрізняють два основних типи кореневих систем – стрижневу та мичкувату.
Стрижнева коренева система має добре розвинутий головний корінь, який виділяється серед бічних за своєю потужністю та довжиною. Мичкувата коренева система не має головного кореня або ж він слаборозвинутий, а основна маса коренів представлена здебільшого додатковими. Якщо рослина має головний, додаткові і бічні корені, то її коренева система називається змішаною.
Основними функціями кореня є поглинання води і мінеральних речовин та закріплення рослини у ґрунті. У багатьох рослин корені виконують також ряд додаткових функцій, у зв'язку з чим вони видозмінюються.
Найголовнішими видозмінами кореня є запасаючі корені – коренеплоди
(виникають на осі головного кореня) і кореневі бульби (формуються шляхом трансформації бічних коренів). Крім того, у рослин відомі ходульні корені, дихальні, повітряні, причіпки тощо.
Особливою функцією кореня є здатність вступати у симбіоз із грибами
(мікориза) і бактеріями (бульбочки).
Анатомічна будова кореня. Корінь має досить сталу будову. На поздовжньому розрізі кореня виділяються чотири зони, різні за анатомічною будовою та функціями: 1) поділу клітин; 2) росту; 3) кореневих волосків
(всмоктування) і 4) галуження.
Зона поділу представлена твірною тканиною (конусом наростання), прикритою кореневим чохликом. Особливістю цієї зони є постійний поділ клітин та збільшення маси кореня. Довжина зони поділу – 3-4 мм. У зоні росту клітини витягуються за довжиною кореня і набувають постійної величини та форми. Завдяки цьому відбувається ріст кореня. Довжина зони росту становить кілька міліметрів. Зона кореневих волосків характеризується спеціалізацією

7 клітин. Тут виникають кореневі волоски, судини, ситоподібні трубки, формуються основні та інші тканини. Тому цю зону називають також зоною спеціалізації клітин. У зоні галуження (провідній) утворюються бічні корені та відбуваються інші зміни.
Особливо важливі зміни властиві для двосім'ядольних рослин. У них із постійних тканини і перициклу формується вторинна меристема – камбій, який зумовлює вторинну будову кореня. При цьому виникають зміни як у центральному циліндрі, так і в периферійній частині при переході від первинної до вторинної будови кореня. У деяких рослин (наприклад, буряки), крім основного кільця камбію, утворюються кілька додаткових, які відрізняються від основного за походженням і характером діяльності. Вони зумовлюють основне потовщення коренів буряків. Така будова коренів одержала назву третинної.
ЛАБОРАТОРНІ РОБОТИ

ТЕМА 1. МОРФОЛОГІЯ І МЕТАМОРФОЗИ КОРЕНЯ.
Загальні зауваження. Молода рослина починає формуватися з кореня в зв’язку з переходом до самостійного способу життя. У результаті виникають різні види коренів, їх видозміни та кореневих систем, які закріплюють рослину в ґрунті, забезпечують водою і розчиненими в ній мінеральними речовинами, виконують додаткові функції. Знання морфології кореня та його видозмін, їх властивостей дають можливість застосовувати агротехнічні прийоми щодо вирощування культур різного призначення.
Мета: вивчити морфологічну будову кореня, особливості розвитку головного, бокових та додаткових коренів.
Матеріали та обладнання: гербарні зразки кореневих систем
(кукурудзи, лободи білої, помідора, люпину), проростки гороху, квасолі, пшениці, кукурудзи, гарбуза на різних стадіях розвитку; коренеплоди – буряка, редьки, моркви, кореневі бульби жоржини, постійні мікропрепарати, лабораторне обладнання.
Завдання
1.
Вивчіть особливості проростків рослин пшениці (Triticum aestivum) та квасолі (Phaseolus vulgaris).
2.
Вивчіть форми коренів різних видів рослин.
3.
Вивчіть типи кореневих систем рослин.
4.
Вивчіть видозміни коренів рослин.
5.
Заповніть таблицю 1. Будова кореневих систем.

8
Таблиця 1
Рослина
Життєва форма
(дерево, кущ, трав’яниста рослина
Тип кореневих систем за походженням за морфологічною будовою по відношенню до субстрату
Підпишіть рисунки та зробіть висновки.
Рис.1.
Рис.3.

9
Рис.4.

Висновок
Запитання для самоконтролю
1.
Як класифікують кореневі системи за походженням та по відношенню до субстрату?
2.
Який корінь називається головним?
3.
Охарактеризуйте стрижневу кореневу систему.
4.
Назвіть типи галуження кореневих систем.
5.
В чому різниця кореневих систем різних типів?
6.
Яка різниця ектотрофної мікоризи від ендотрофної?
7.
Чому мікориза та бульбочки являються симбіотичними утвореннями?
8.
Назвіть найголовніші видозміни кореня.
9.
З яких морфологічних частин формується коренеплід?
10.
Якого походження кореневі бульби і яку функцію вони виконують?
11.
Якого додаткові і бічні корені?

МОРФОЛОГО-АНАТОМІЧНА БУДОВА СТЕБЛА
Інформаційні дані. Стебло – важливий осьовий вегетативний орган рослини. Воно морфологічно й функціонально з'єднує органи грунтового
(корінь) і повітряного (листок) живлення. По ньому йде висхідний потік води і мінеральних солей від коренів до листків і низхідний потік пластичних речовин від листків до місць споживання і відкладання їх про запас. Стебло має верхівковий ріст, негативний геотропізм, радіальну симетрію, складну внутрішню будову, зумовлену виконанням різноманітних фізіологічних функцій. Воно здатне утворювати та утримувати листки, гілки, квітки, плоди, нагромаджувати запасні поживні речовини, закладати бруньки, відновлюватись, бути органом розмноження.

10
Стебло з розміщеними на ньому листками і бруньками називається пагоном. Місце стебла, до якого прикріплений листок, називається вузлом, а ділянка між сусідніми вузлами – міжвузлям. За розвитком міжвузлів розрізняють три типи пагонів: укорочені (яблуня), нормальні (ліщина), видовжені (айлант). Відстань (кут) між стеблом і черешком листка, що відходить від нього, називається пазухою листка. Розміщення листків на стеблі – почергове або спіральне (яблуня), супротивне (гвоздика, бузок) – на одному вузлі листки розміщені з протилежних боків стебла, кільчасте
(підмаренник) – з одного вузла відходить три і більше листків.
Листкорозміщення тісно пов'язане з освітленням, виявом його може бути листкова мозаїка. У багатьох рослин до верху стебла міжвузля укорочуються, а листочки зменшуються і розміщуються щільніше. За розташуванням розрізняють три формації листків: верхові, серединні та низові. Закінчується стебло верхівкою, яка є вкороченим зачатковим пагоном. У пазухах листочків закладаються пазушні або бічні бруньки (поодинокі, серіальні, колатеральні).
Бруньки, які утворюються на міжвузлях, коренях, листках, називаються додатковими. Крім відмічених бруньок, є ще квіткові або генеративні, з яких розвивається квітка. Бруньки, які тривалий час не проростають, а розвиваються лише за певних умов (обрізування, замерзання), називаються сплячими.
Ріст стебла відбувається завдяки наростанню верхівкової бруньки і називається верхівковим. Він властивий також пагонам першого, другого і наступних порядків, що розвиваються із вегетативних пазушних бруньок. У злаків, хвощів та інших рослин швидкий ріст стебла відбувається завдяки наростанню інтеркалярної меристеми в основі міжвузлів. Такий ріст стебла одержав назву інтеркалярного або вставного.
Стебла рослин відзначаються великою різноманітністю. За формою поперечного перерізу вони можуть бути: циліндричні (злаки), багатогранні
(зонтичні), тригранні (осоки), чотиригранні (губоцвіті), сплюснуті (опунція) тощо. За характером просторового розміщення розрізняють прямостоячі стебла, що ростуть вертикально вгору і не згинаються під масою своїх гілок, листків, квіток, плодів. Стебла, які стеляться по землі і в місцях стикання з вологим
ґрунтом утворюють додаткові корені та укорінюються, називаються повзучими.
Стебла з укороченими міжвузлями називаються батогами (огірки, гарбузи), а з видовженими – вусами (суниці). Сланкі стебла, що ростуть, чіпляючись за інші рослини, називаються чіпкими (горох, підмаренник, плющ). Виткі стебла
(берізка, хміль) розвиваються завдяки здатності обвиватися навколо стебел
інших рослин чи предметів.
За життєвістю розрізняють дерева, кущі, напівкущі, трави. Деревом називають рослину, в якої головне стебло виділяється серед інших своїх пагонів розвитком у довжину і товщину, а також утворює крону. У куща головне

11 стебло не виділяється, а значно розвиваються інші пагони, що відходять від його основи біля поверхні ґрунту. Напівкущі – це здерев'янілі або скорковілі нижні частини пагонів, які залишаються життєздатними, а відмирають лише верхні однорічні пагони. Трави – це рослини, надземні частини яких щороку відмирають наприкінці вегетації. Серед них розрізняють однорічники, в яких протягом вегетації повний цикл розвитку проходять як надземні, так і підземні органи, і дворічники – у перший рік утворюють підземні, а в наступний рік розвивають надземні органи і завершують цикл розвитку утворенням плодів і насіння (морква, капуста). Багаторічники зберігають підземні органи і мають здатність щороку закладати бруньки відновлення протягом тривалого часу
(пирій, осоки).
Розвиток стебла супроводжується наростанням маси стовбура, листків і утворенням великої кількості органічної речовини, що сприяє його галуженню.
Розрізняють кілька типів галуження: моноподіальне, при якому головне стебло росте завдяки верхівковій бруньці протягом багатьох років, а бічні пагони виникають від головного та бічних і за розміром не перевищують головне стебло (сосна, ялина); симподіальне, при якому верхівкова брунька через деякий час припиняє ріст, а розвиток пагона триває за рахунок бічної. Ця брунька згодом припиняє ріст і далі пагін наростає завдяки новій пазушній бруньці і т. д. (липа, слива); дихотомічне галуження відбувається шляхом розщеплення верхівкової точки росту на дві нові, які зберігають цю властивість
і надалі (плауни, селагінела). Несправжньодихотомічне – верхівкова брунька відмирає, під нею проростає дві супротивно розміщені бруньки, із яких утворюються два провідники, у яких теж відмирають верхівкові бруньки і проростають дві супротивно розміщені нижче бруньки і т. д. (бузок звичайний).
У процесі розвитку в багатьох рослин стебла можуть зазнавати різних анатомо-морфологічних видозмін, які можуть бути підземними (бульби, кореневища, цибулини) і надземними (колючки, вусики, кладодії).
В анатомічній будові стебла розрізняють первинну та вторинну будову. У
їх складній будові виділяється кілька блоків типових груп тканин, що визначають їх структурні особливості. Первинна будова стебла пов'язана з функціонуванням і диференціюванням меристем конуса наростання стебла. Із зовнішнього шару меристеми – туніки – формується епідерміс, рідше – кілька шарів первинної кори. Внутрішні клітини конуса наростання - корпус - дають початок усім іншим тканинам. Отже, в первинній будові стебла виділяються епідерміс, первинна кора і центральний циліндр.
Епідерміс звичайно складається з одного шару живих паренхімних клітин
із звивистими клітинними оболонками, що зумовлюють підвищену зчіплюваність покривних тканин. Завдяки цьому вони витримують тиск розростання й утворення нових клітин і тканин. В епідермісі, здебільшого з

12 нижнього боку, містяться продихи, а на його поверхні розвиваються різні придатки. Глибше розміщена первинна кора. Зовнішні її шари паренхімних клітин нерідко містять хлоропласти і виконують функцію асиміляції. У двосім'ядольних рослин її клітинні оболонки потовщуються і перетворюються в коленхіму. Присутність її забезпечує протидію стебла вітру, дощу тощо.
Чимало рослин, крім коленхіми, містять тяжі склеренхіми.
Внутрішній шар клітин первинної кори утворює ендодерма або крохмаленосна піхва. Клітинні оболонки її часом дерев'яніють або корковіють.
У центральному циліндрі зовні виділяються один-два шари паренхімних клітин перициклу. З нього утворюються серцевинні промені, додаткові бруньки, бічні й додаткові корені. Багатошаровий перицикл складається з прозенхімних клітин, із них формуються первинні луб'яні волокна (коноплі).
Більшу частину стебла виповнює серцевина. Клітини її паренхімні.
Проникаючи між провідними пучками, вона утворює серцевинні промені. У центрі стебла серцевина часто відмирає, і воно стає порожнистим.
Провідні пучки виникають з прокамбію конуса наростання. Прокамбій формує провідну тканину – судини і трахеїди, запасну ксилемну паренхіму, які разом створюють ксилему, а також ситовидні трубки, клітини-супутниці та флоемну паренхіму, які утворюють флоему.
В одних випадках прокамбій повністю витрачається на утворення флоеми
і ксилеми, в інших він зберігається і відчленовує нові елементи провідних пучків.
В анатомічній будові стебла відзначимо деякі особливості одно- та двосім'ядольних рослин. У трав'янистих односім'ядольних рослин прокамбій повністю витрачається на формування ксилеми і флоеми, внаслідок чого виникають закриті колатеральні провідні пучки. Розміщені вони спірально по пальмовому типу, а не по колу, як у двосім'ядольних. Стебло односім'ядольних позбавлене камбію і не має здатності до вторинного потовщення. Останнє відбувається тільки завдяки функціонуванню прокамбію і розростанню елементів провідних пучків. У будові стебла злаків розрізняють від периферії до центру: одношаровий епідерміс з продихами або без них, склеренхіму у вигляді правильного кільця. У цьому разі між виступами склеренхіми знаходиться хлорофілоносна паренхіма з дихальною порожниною і продихами.
За склеренхімною піхвою розміщена основна паренхіма, що виповнює все стебло. У неї занурені колатеральні закриті провідні пучки, більші посередині і менші в периферійній частині.
В анатомії стебла двосім'ядольних рослин, залежно від закладання прокамбію у вигляді тяжів або суцільного циліндра, розвивається відповідно пучковий і непучковий тип будови. На поперечних зрізах пучкового типу виділяються такі блоки тканини: епідерміс, первинна кора, центральний

13 циліндр і серцевина. У первинній корі більшості рослин розрізняють коленхіму, паренхіму кори і ендодерму, а в центральному циліндрі – перицикл або склеренхіму (суцільне кільце чи окремі тяжі), відкриті колатеральні провідні пучки, розташовані по колу. Центральну частину виповнює серцевина, яка у вигляді первинних серцевинних променів розмежовує провідні пучки.
Стебло непучкового типу будови характеризується відсутністю провідних пучків, а ксилема і флоема розміщені у вигляді суцільних циліндрів.
Вторинна будова стебла двосім'ядольних рослин зумовлена діяльністю камбію.
Для деяких рослин характерний перехідний тип будови стебла: від пучкового до безпучкового. У соняшника, наприклад, на перших етапах розвитку формується пучковий тип будови стебла. Згодом на рівні суміжних пучкових камбіїв виникає міжпучковий. Останній, зростаючись із пучковим, утворює кільце камбію, яке відкладає суцільні шари ксилеми і флоеми, таким чином, створюється безпучковий тип будови стебла.
Замість епідермісу у дерев, кущів та багаторічних трав виникає перидерма, з'являються вторинні серцевинні промені тощо.
При непучковому типі деревних двосім'ядольних рослин, завдяки діяльності кільця камбію у вигляді циліндрів, відчленовуються ксилема і флоема. У периферійній частині з'являється корковий камбій, який відчленовує назовні корок, а до центру – фелодерму. Таким чином, у вторинній будові стебла молодих гілок деревних порід можна розрізнити перидерму, первинну і вторинну кору, камбій, вторинну ксилему і серцевину.
Під перидермою розміщена первинна кора. Зовнішні її шари становить коленхіма, а основну її частину – великі клітини паренхіми. Внутрішній шар первинної кори – одношарова ендодерма.
У вторинній корі розрізняють ділянку первинних серцевинних променів і трапеції флоеми, представлені твердим (луб'яні волокна) і м'яким лубом
(ситовидні трубки, клітини-супутниці, флоемна паренхіма).
Камбій утворюють живі паренхімні тонкостінні клітини, правильно розташовані одна над одною. За камбієм знаходиться найбільш чітко виявлена вторинна деревина. Внаслідок періодичності роботи камбію тут виділяються річні кільця, що складаються з крупнопористої весняної і дрібнопористої товстостінної осінньої деревини, ксилемної паренхіми та частини первинних і вторинних серцевинних променів.
Серцевина займає центральну частину стебла, в ній розрізняють живі дрібні коричневі і крупні безбарвні мертві клітини.

14
Тема 2. МОРФОЛОГІЧНА БУДОВА ПАГОНА
Загальні зауваження. У зв'язку з виконанням функцій опори і повітряного живлення у рослин сформувалися надзвичайно різноманітні за морфологією та будовою пагони. Ознайомлюючись з ними, значну увагу ми приділяємо вивченню їх морфології, особливо типології пагонів за характером росту, просторовим розміщенням, галуженням, положенням, що допоможе студентам краще опанувати цей матеріал з практичного боку і з'ясувати їх роль у біології розвитку рослин, можливості їх господарського використання для розмноження та вирощування культурних рослин.
Мета: з’ясувати морфологічні риси будови пагона, його форму, розміри, характер поверхні, напрямок росту, різноманітність та видову специфічність
(трав’янисті і дерев’янисті).
Матеріали та обладнання: гербарні зразки пагонів наступних рослин: шипшини собачої, кропиви дводомної, люцерни лежачої, лободи білої, конюшини повзучої, пшениці м’якої, липи серцелистої, підмаренника чіпкого, глоду одноматочкового, мускусу понтійського, плауна булавовидного; живі або фіксовані пагони бузку звичайного, каштану кінського, модрини європейської, винограду справжнього, яблуні домашньої; кімнатні рослини: фікус, монстера, плющ, кактус; бульби картоплі, кореневища купини, цибулини цибулі городньої; лабораторне обладнання, таблиці.
Завдання
1.
Вивчіть морфологію пагона.
2.
Розгляньте і вивчіть типи пагонів за характером росту.
3.
Розгляньте і вивчіть стебла за формою та характером поверхні (гладенькі, опушені, лускаті).
4.
Вивчіть типи пагонів за способом галуження.
5.
Вивчіть типи пагонів за розвитком міжвузлів.
6.
Розгляньте і вивчіть підземні та надземні видозміни пагонів.
7.
Проаналізуйте кілька пагонів і дайте порівняльну-морфологічну характеристику видів стебел за характером поверхні. Дані занесіть до таблиці 2.
Таблиця 2
Рослина
Поверхня якої частини пагона вивчалась
Тип опушення
Тип волосків, їх морфологія
Рисунок волоска

15
Підпишіть рисунки та зробіть висновки.
Рис. 5.
Рис. 6.
Рис. 7.
Рис. 8.
Рис. 9.

16
Рис. 10.
Рис. 11.
Рис. 12.

17
Висновок
Запитання для самоконтролю
1.
Дайте визначення поняття пагін. Назвіть складові його частини.
2.
Дайте характеристику стебел за напрямком росту.
3.
Які способи прикріплення характерні для стебел?
4.
Назвіть складові частини пагона та їх функції.
5.
Дайте класифікацію стебла за формами поперечного розрізу стебел.
6.
Назвіть типи пагонів за способом галуження. Наведіть приклади трав’янистих рослин, для яких вони властиві.
7.
Які ви знаєте підземні видозміни пагона та в яких видів рослин?
8.
Які ви можете навести докази того, що бульба картоплі є видозміна пагона?
9.
Наведіть докази того, що вусик, колючка і кореневище є видозміненими пагонами.

МОРФОЛОГІЯ ТА АНАТОМІЯ ЛИСТКА
Інформаційні дані. Листок – це бічний плагіотропний орган з обмеженим інтеркалярним ростом. Лише в деяких рослин (вельвічії) листок є постійним органом з необмеженим ростом, а листок папороті росте верхівкою.
У процесі еволюції листок виник у зв'язку з переходом рослин до наземного способу життя. Основними функціями його є фотосинтез, дихання, транспірація. У типових листків виявлені такі морфологічні частини: пластинка, черешок, прилисток. Біля основи листка багатьох рослин прилистки, зростаючись, можуть утворити розтруб. У листків злаків є також язичок і вушка.
Пластинка – це розширена частина листка, яка своєю основою перетворюється у черешок. Якщо черешок відсутній, то такі листки називають сидячими. У злаків, осок, зонтичних черешок розширюється і утворює піхву.
За розміром, формою і консистенцією листкові пластинки дуже різноманітні. Розрізняють прості листки, що мають на черешку листка одну пластинку (яблуня, гречка, кропива), і складні, коли на черешку є по кілька простих листочків, які в листопад відпадають самостійно (акація, люпин).
Зміни у формі і структурі листків на різних вузлах пагона в напрямку знизу догори називають гетерофілією (жовтець водяний, стрілолист). Якщо

18 зміни у розмірі і формі листків (рідше) відбуваються на одному вузлі, але листки зорієнтовані неоднаково щодо горизонту і світла, таке явище одержало назву анізофілії.
У процесі еволюції внаслідок пристосування до умов середовища листки деяких рослин зазнали видозмін (метаморфоз). Основні метаморфози листків: колючки (барбарис, кактус), вусики (горох, вика), філодії, коли черешок набуває плоскої форми і функціонально заміщує пластинку. Цікавих метаморфоз зазнали листки комахоїдних рослин: наприклад, у венериної мухоловки пластинки прикореневого листя перетворились у ловильні апарати, у пухирника – частина листка перетворена на міхурець тощо.
Жилкування листя. Усі листки мають жилки або провідні пучки.
Розрізняють такі типи жилкування: паралельне (злаки), дугове (тюльпан, лілія), перистосітчасте (черемха), пальчастосітчасте (клен), дихотомічне (гінкго).
Анатомічна будова листка. У переважної більшості рослин листки мають дорзовентральну будову (верхня частина листка – дорзальна, а черевна – вентральна). Анатомічна будова листка пов'язана з функцією, яку він виконує.
На поперечному зрізі його пластинка складається з таких тканин: покривної, асиміляційної, провідної та механічної.
Покривна тканина листка являє собою одношаровий епідерміс, який оточує листок з верхнього і нижнього боків. Зовнішні оболонки клітин верхнього епідермісу вкриті кутикулою, клітини нижнього епідермісу утворюють менш потужний кутикулярний шар, де найчастіше розвиваються волоски, що забезпечують менше випаровування води. У нижньому епідермісі розміщені продихи.
Асиміляційна тканина. Частина листка між двома епідермісами називається мезофілом. У багатьох листків мезофіл диференційований на палісадну і губчасту паренхіму або складається з одноманітних клітин. У сосни та ялини мезофіл листка представлений складчастою паренхімою.
Провідні тканини пронизують мезофіл листка у вигляді провідних пучків.
Здебільшого вони закриті і складаються з ксилеми, що розміщена у верхній частині жилки, і флоеми. До складу ксилеми входять судини, трахеїди, клітини основної паренхіми у вигляді радіальних променів. У флоемі розрізняють ситовидні трубки і кпітини-супутниці. У найдрібніших розгалуженнях пучків флоема і трахеї зникають, залишаються тільки трахеїди.
Механічні тканини найчастіше розміщені навколо провідних пучків або над ними, завдяки чому служать опорою листка. Хвоїнка сосни під епідермісом має суцільний шар потовщених клітин гіподерми, які також виконують механічну роль. Механічна тканина представлена здебільшого коленхімою та склеренхімою, але можуть бути і склереїди.
Видільні тканини представлені залозистими волосками та гідатодами.

19


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал