Практичне заняття №7



Скачати 265.68 Kb.

Сторінка1/2
Дата конвертації17.03.2017
Розмір265.68 Kb.
  1   2

Практичне заняття

№7.

Травматичні пошкодження зубів у дітей (забій, вивихи – повний, неповний,
інтрузійний). Травматичні пошкодження кісток ЩЛД у дітей. Патогномонічні клінічні ознаки
травматичних ушкоджень тканин ЩЛД у дітей. Методи діагностики.
Мета: вивчити травматичні пошкодження зубів та кісток у дитячому віці, клінічні особливості, методи діагностики та лікування.
Конкретна мета:
Вивчити класифікацію травм зубів.
Розглянути основні клінічні ознаки травм зубів.
Провести обстеження хворих з травмою зубів.
Розглянути надання невідкладної допомоги при різних травмах зубів.
Вивчити класифікацію травматичних пошкоджень кісток щелеп.
Розглянути основні клінічні ознаки травматичних пошкоджень кісток щелеп.
Провести обстеження хворих з травмою щелеп.
Розглянути надання невідкладної допомоги при переломах щелеп.
Контроль початкового рівня знань:
1. Поняття травми, види травм. Анатомо-фізіологічні особливості будови ЩЛД у дітей, які зумовлюють особливості травм зубів та щелеп. Зони рости щелепових кісток. Визначення відкритого та закритого переломів. Характер зміщення відламків при переломах щелеп.
Зміст заняття.
ТРАВМА ЗУБІВ.
Травми зубів у дітей складають 5 % усіх травм щелепно-лицевої ділянки. Ушкодження зубів найчастіше спостерігається у дітей віком 2-3 та 8-11 років, що пояснюється найактивнішим руховим періодом їх розвитку. Основними причинами ушкодження зубів у дітей старшого вікує падіння на тверді поверхні – підлогу, стіл, сходи, а в дітей молодшого віку – травмування зубів твердими іграшками. Різці травмуються частіше, ніж моляри та премоляри, ураження останніх зазвичай супроводжується переломом щелепи. Переважно зазнають травми різці верхньої щелепи. Серед усіх травм зубів вивихи тимчасових посідають перше місце (дона другому місці – переломи постійних (без розкриття порожнини зуба) і на третьому – вивихи постійних зубів. Забиття зуба спостерігається дуже рідко. Травми зубів класифікують так
1. Забиття зуба.
2. Травматична дистопія зуба по вертикалі, сагіталі, трансверзалі.
3. Втрата зуба.
4. Порушення цілісності зуба перелом коронкової частини перелом кореневої частини (косий, поздовжній, поперечний.
5. Комбінована травма.
Забиття зуба – це механічне пошкодження зуба без ушкодження його анатомічної цілісності. У разі забиття зуба можливий крововиливу пульпу внаслідок розриву судинно-нервового пучка. У тимчасовому прикусі спостерігається дуже рідко.
Скарги. У перші години після травми дитина скаржиться на незначний біль у зубі під час накушування та незначну рухомість його.
Клініка. Під час огляду виявляється незначна рухомість травмованого зуба водному із напрямків, болісна перкусія його, ніяких змін прилеглих тканин та зуба не спостерігається. Колір зуба може змінюватися на рожевий, це відбувається тоді, коли цілісність судинно-нервового пучка порушена. Стан пульпи оцінюють заданими електроодонгодіагностики (ЕОД). ЕОД треба робити через 1, 3 та 6 міс. після травми. Якщо в динаміці ЕОД виявляється зростання показників, що свідчить про загибель пульпи, треба проводити ендодонтичне лікування зуба. На рентгенограмі у разі забиття зуба, якщо він до моменту травми був здоровим, ніяких зміну тканинах періодонту та кістці не виявляється. За наявності в ньому хронічного періодонтиту або хронічного пульпіту після механічного ушкодження зуба можливе загострення процесу, а на рентгенограмі спостерігаються змінив періодонті, характерні для вищеназваних захворювань. Забиття зуба треба диференціювати за) неповною травматичною дистопією (у такому разі рухомість зуба можлива в кількох напрямках, на рентгенограмі – розширення періодонтальної щілини б) переломом кореня (рентгенологічна картина характеризується порушенням цілісності кореня в) внутрішньопульпарною гранульомою, у разі якої рожеве забарвлення коронки зуба спостерігається на одній з його поверхонь.
Лікування забиття зуба полягає у забезпеченні спокою, виключення його з оклюзії, призначення механічно щадної дієти. За необхідності проводиться протизапальне лікування. Якщо заданими ЕОД та клінічно визначається загибель пульпи у постійних зубах, то треба провести її екстирпацію і пломбування каналу, а в тимчасових зубах, залежно відстану кореня (фізіологічної резорбції коренів, – лікування або видалення зуба. Після забиття зуба можливі різні наслідки, а саме відновлення функції пульпи загибель пульпи облітерація каналу виникнення періодонтиту; розвиток радикулярної кісти припинення формування кореня у постійному чи тимчасовому зубі.
Травматична дистопія зуба – зміщення зуба щодо комірки за рахунок розриву або розтягнення волокон періодонту і травмування стінки комірки коренем зуба. У такому разі відбувається зміна положення зуба водному з трьох напрямків по вертикалі (зміщення убік оклюзійної площини – екструзія або занурення його у кісткову тканину коміркового відростка – інтрузія поворот навколо поздовжньої осі – посттравматична тортооклюзія), по сагіталі (зміщення у присінковому напрямку, вбік ротової порожнини, по трансверзалі (зміщення убік сусідніх зубів. Скарги на наявність рухомого зуба, зміни його положення (збільшення висоти поворот зуба зміщення коронки зовнішньо чи внутрішньо, неможливість правильно зімкнути зуби.
Клініка. Травматична дистопія зуба характеризується підвищеною його рухомістю, зміною звичайного положення. У разі екструзії зуб переміщується на верхній щелепі донизу, а на нижній – догори, при цьому ріжучий край виступає над оклюзійною площиною. За умови травматичної тортооклюзії коронкова частина зуба змінює положення під різними кутами навколо поздовжньої осі. У разі зміщення по сагіталі коронка зуба переміщується вперед чи назад, а по трансверзалі – вправо чи вліво, іноді перекриваючи коронку сусіднього зуба. Унаслідок таких переміщень зубів порушується прикус. За такої умови нижня щелепа набуває вимушеного положення, бо дитина інстинктивно зміщує її. Крім того, виникає біль у зубі, неможливість відкушувати, закривати рот. Часто це супроводжується набряком тканин губи, ясен, гіперемією їх, інколи може бути кровотеча із періодонтальної щілини, що свідчить про травму судинно-нервового пучка. У разі травматичної дистопії зуба судинно-нервовий пучок розтягується, але не рветься, тобто пульпа функціонує. Перкусія травмованого зуба болюча. На рентгенограмі виявляється розширення періодонтальної щілини (рівномірне чи нерівномірне.
Диференційна діагностика проводиться з переломом коміркового відростка положенням зубів за умови діастеми (треми) у період формування прикусу переміщенням зуба за наявності хвороб пародонта; аномалією положення зуба.
Лікування. У разі травматичної дистопії постійного зуба зі зміщенням під провідниковим або загальним знеболюванням (залежно від психоемоційного стану та віку дитини) зміщений зуб репонують у правильне положення, накладають шину-скобу чи одномоментно виготовляють шину-капу, яка фіксує травмований та прилеглі 2-3 зуби. Це стосується як постійних, такі тимчасових зубів, у яких не почався процес резорбції коренів. У разі травматичної дистопії тимчасові зуби з резорбованими коренями підлягають видаленню. У деяких випадках доцільно замістити втрачені зуби ортодонтичним апаратом.
Інтраосальна травматична дистопія (вколочений вивих, інтрузія) зуба – це часткове чи повне проникнення кореня та коронки зуба в губчасту кістку. Частіше така травматична дистопія за вертикаллю спостерігається на верхній щелепі у ділянці різців.
Скарги дитинина біль у зубі, зменшення висоти зуба чийого відсутність на своєму місці.
Клініка. Під час огляду обличчя виявляється набряк м'яких тканин губи. У ротовій порожнині – набряк ясен, кровотеча з них зуба на місці немає чи частково видно його коронкову частину, горизонтальна площина вбитого зуба на верхній щелепі вища, а на нижній – нижча, ніж поряд розташованих зубів. Перкусія травмованого зуба болюча. Для підтвердження діагнозу проводять рентгенографію коміркового відростка у травмованій ділянці. На рентгенограмі – ріжучий край коронки травмованого зуба верхньої щелепи розташований вище (на нижній – нижче, ніж сусідні зуби. Виявляються ділянки нормальної періодонтальної щілини та тінь кореня без неї (у місці вколочення). Диференційна діагностика проводиться з травматичною дистопією, коли коронка зміщена убік присінка чи піднебіння, втратою зуба, переломом коронки.
Лікування. У разі вколоченного вивиху зуба у дітей віком до 2 років можна сподіватися на самостійне його прорізування. Якщо цього не відбулося через 4-6 міс. після травми, то зуб видаляють. Тимчасовий зуб, корінь якого розсмоктався на 1/3 висоти, також підлягає видаленню. Хірургічна репозиція зуба з наступною фіксацією проводиться у разі вбитого вивиху тимчасового зуба зі сформованим коренем, резорбція якого ще не почалася, та постійного зуба. Під провідниковим чи загальним (за показаннями) знеболюванням зуб репонують (тобто витягують із щелепи) і повертають у комірку, яку попередньо звільняють від згустків крові, кісткових уламків. Далі його фіксують у правильному положенні гладенькою шиною-скобою або шиною-капою на 2-3 тиж. Вибір капи залежить відвіку дитини. Після втручання обов'язково призначають протизапальну терапію. Протягом усього періоду лікування особливу увагу приділяють гігієні ротової порожнини. У подальшому дитина повинна знаходитися під наглядом ортодонта для запобігання деформаціям зубного ряду та терапевта-стоматолога, який проводить контрольну ЕОД травмованого зуба для виявлення можливого некрозу пульпи або зміну тканинах
періодонта. Якщо в динаміці показники ЕОД свідчать про загибель пульпи, то необхідно провести екстирпацію її і пломбування каналу зуба. Наслідками вбитого вивиху можуть бути розвиток гострого, а потім травматичного хронічного періодонтиту, періоститу припинення формування кореня тимчасового або постійного зубів дефекти та деформації зубного ряду.
Втрата зуба. У разі такого виду травми зуб втрачає повністю зв'язок із коміркою там якими тканинами відбувається розрив тканин періодонту, циркулярної зв'язки, судинно-нервового пучка. Частіше уражаються центральні різці верхньої щелепи.
Скарги дитинина біль у ділянці травмованого коміркового відростка (частини, набряк м'яких тканин губи, кровотечу з рота та відсутність зуба. Інколи батьки або діти приносять зуб з собою.
Клініка. Підчас огляду ділянки ушкодження виявляється відсутність зуба в дузі, кровотеча з комірки чи згусток в ній, можливе ушкодженням яких тканин коміркового відростка. На рентгенограмі зубу комірці та прилеглих кісткових там яких тканинах відсутній.
Диференційну діагностику проводять (якщо зубне знайшли) з інтраосальною травматичною дистопією зубата відломом його кореня або коронки.
Лікування. У разі втрати зуба внаслідок травми здійснюють реплантацію його, яка показана у постійному прикусів зубах з коренем, сформованим хоча б на 1/2 довжини, та тимчасовому прикусів зубах зі сформованим коренем. В усіх інших випадках реплантація не проводиться, а через 1-2 міс здійснюють заміщення відсутнього зуба протезом. Результатами видалення зуба як наслідок травми можуть бути розвиток хронічного періодонтиту, запальних процесів м'яких тканин, кістки, комірки дефект зубного ряду.
Перелом коронки зуба. Розрізняють відкол емалі, відлам коронки у межах дентину, відлам усієї коронки.
Скарги. У разі відколу емалі зубата відламу коронки у межах дентину діти скаржаться тільки на наявність дефекту коронки зуба, пульпа частіше не уражається, а якщо перелом зуба у межах дентину чи усієї коронки, то на біль під час вживання гарячої чи холодної їжі або на гострий край, який дряпає відламком язик чи щоку.
Клініка. Виявляється порушення цілісності коронки зуба у межах емалі та дентину (можливо, з розкриттям порожнини зуба) або відсутність коронки. Підвищена рухомість зуба спостерігається рідко або може бути І ступеня. Іноді виникає больова реакція на перкусію. На рентгенограмі виявляється дефект коронки у межах емалі та дентину, над пульповою камерою є прошарок дентину (якщо камера закрита) або він відсутній порожнина зуба відкрита корені зубів можуть знаходитися нарізних стадіях формування, зміну тканинах періодонта звичайно не виявляється (за умови, що їх не було до моменту травми.
Лікування. У разі відламу частини коронки у межах емалі, тобто сколювання, проводять зішліфовування гострих країв та покриття поверхні фторлаком або іншим ремінералізувальним засобом, забезпечують зубу спокій шляхом "виключення" його з оклюзії. У подальшому ліквідацію дефекту коронкової частини зуба здійснюють за допомогою фотополімерних матеріалів (в залежності відвіку дитини. У разі сколювання частини коронки зуба у межах емалі та дентину без розкриття пульпової камери на місце відлому накладають кальційвмісну пасту і захищають зуб за допомогою металевої чи целулоїдної коронки. Через 1-1,5 міс, коли сформується достатня кількість замісного дентину, після проведення контрольної
ЕОД зуба проводиться відновлення анатомічної цілісності його композиційними матеріалами. У разі переломів коронки зуба з розкриттям пульпової камери, якщо після травми минуло 24 год., проводиться вітальна ампутація або екстирпація пульпи з наступним пломбуванням каналу та заміщенням дефекту коронки зуба. Якщо травма зуба була отримана декілька годин тому, то можна застосувати біологічний метод лікування пульпіту із захистом коронки зубата подальшим закриттям дефекту композиційними матеріалами. Діти з переломом коронки зуба знаходяться на диспансерному нагляділо повного формування кореня зуба. У разі повного перелому коронки зуба проводиться пломбування каналу. У подальшому відновлюють анатомічну цілісність коронки штифтовим зубом, якщо це був постійний зуб зі сформованим чи сформованим на 2/3 коренем, або без штифта фотополімерними матеріалами (реставрація. Штифтування тимчасових зубів не показане.
Перелом кореня зуба. Частіше перелом кореня відбувається у постійних зубах фронтальної групи. Переломи коренів тимчасових зубів спостерігаються дуже рідко, що обумовлено анатомічними особливостями будови зубата коміркового відростка (частини. Переломи кореня зуба поділяють на косі, поздовжні, осколкові та комбіновані.
Скарги. Дитина скаржиться на біль під час накушування на зуб, його рухомість, набряк ясен навколо нього.
Клінічна картина у разі переломів кореня зуба бідна і залежить від рівня перелому, наявності зміщення уламків, ураження пульпи. Можуть бути болісними перкусія та натискування на зуб, незначна рухомість його. Остаточний діагноз установлюється після проведення прицільної рентгенографії зуба. На рентгенограмі виявляється порушення цілісності тканин кореня зуба.
Лікування. При наявності перелому кореня тимчасового зуба без зміщення уламки фіксують шиною- капою на 3-4 тиж. Після цього протягом 6 міс. за зубом дитини проводять спостереження. Якщо відбувся перелом кореня тимчасового зуба зі зміщенням, то він підлягає видаленню.
У разі перелому верхівки кореня постійного зубата наступного розвитку періодонтиту верхівка підлягає видаленню після пломбування каналу і ліквідації запальних явищ навколо неї. Якщо ж запалення періодонта не відбувається, то верхівку не видаляють. У випадках перелому кореня постійного зуба в середній його частині, якщо пульпа загинула, канал пломбують та виготовляють штифтовий зуб. У тих випадках, коли пульпа лишається живою, зубу забезпечують спокій, виключивши його з акту жування за допомогою капи. Протягом наступних 6 міс. дитина з таким зубом знаходиться під наглядом стоматолога-терапевта, який здійснює контроль ЕОД зуба, а в разі необхідності проводить ендодонтичне лікування його. ТРАВМИ ЩЕЛЕП. Переломи щелеп частіше виникають у разі падіння з висоти та внаслідок дорожно-транспортних пригод. У переважній більшості випадків травмується нижня щелепа. У 30% випадків переломи супроводжуються закритою черепно-мозковою травмою. Найчастішою локалізацією переломів нижньої щелепи є виростковий відросток – 50% випадків у третини хворих перелом виросткового відростка поєднується з переломами інших відділів нижньої щелепи і частіше спостерігається у дітей віком 10-12 років. Така локалізація певною мірою пояснюється анатомічними особливостями будови щелепи в дитячому віці, серед яких найвагомішими є еластичність кістки, потовщене окістя, наявність зон росту і зачатків постійних та тимчасових зубів у щелепі.
Забиття щелеп у дітей – явище досить часте. Однак у низці випадків наслідки такого ушкодження досить неприємні. Забиття щелеп нерідко супроводжується ушкодженням м'яких тканин (від саден до забитих ран, утворенням гематом м'яких тканин та післятравматичним регіонарним лімфаденітом. У таких випадках за умови неправильного лікування (призначення зігрівальних компресів) виникає гнійне запаленням яких тканин та щелеп. Серед наслідків забиття щелепи слід сказати про післятравматичний періостит, який часто переходить у хронічну стадію і викликає деформацію щелеп. У разі забиття ділянки жувальних м'язів може виникати післятравматичний міозит або контрактура. Найгрізнішим наслідком забиття щелепи може бути розвиток саркоми у дітей молодшого віку, оскільки саме у віці до 8 років окістя перебуває у стані активного росту та перебудови і його малодиференційовані клітини можуть набувати ознак атипового росту. ПЕРЕЛОМИ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ
Скарги дитинина біль у щелепі у місці удару, порушення прикусу, неможливість вживати їжу, натискати на зуби, іноді – на їх відсутність унаслідок травми.
Клініка. Переломи нижньої щелепи без зміщення фрагментів часто поєднуються з гематомами, саднами або ранами м'яких тканин, тому під час огляду спостерігається набряк тканин навколо місця удару (лінії перелому, тобто значна асиметрія обличчя. Відкривання рота звичайно болісне, порушення прикусу не відбувається. Може спостерігатися травма зубів – забиття, травматична дистопія, перелом. У більшості випадків переломи підокісні, типу зеленої гілки, у разі яких періост тримає фрагменти щелеп мову футлярі. Такі переломи частіше виникають унаслідок дії травмуючого агента, незначного за силою у дітей з тимчасовим або з постійним прикусом. Переломи щелепи, які відбулися за умови сильного удару та супроводжувались зміщенням відламків, клінічно характеризуються наявністю гематоми, рани у місці травмуванням яких тканин, болісністю і неможливістю відкривання та закривання рота, кровотечею з тканин ясен, ранами слизової оболонки та окістя, відсутністю одного або кількох зубів, порушенням прикусу. Останнє залежить від того, в якому напрямку зміщені уламки щелепи. У разі присередніх переломів зміщення уламків не відбувається за умови вертикальної лінії перелому або розташування уній одного із центральних різців, тому клінічно порушення прикусу немає. Останнє відбувається тоді, коли лінія перелому проходить під кутом, але звичайно це зміщення уламків незначне, бо останні врівноважуються м'язами. Ментальні переломи, а також переломи у ділянці молярів (одно- або двобічні) завжди будуть характеризуватися наявністю одно- чи двобічного відкритого прикусу з контактом лишена кутніх зубах пальпаторно покраю нижньої щелепи виявляється симптом сходинки, тобто зміщення поверхонь уламків, крепітація їх під час бімануального дослідження з одного чи обох боків. У разі двобічного ментального перелому (якщо є значне зміщення присереднього уламка дозаду та донизу) можливе виникнення дислокаційної асфіксії. За умови однобічного перелому кута нижньої щелепи серединна лінія зміщується у хворий бік із цього ж боку формується відкритий прикус, а за наявності двобічного вона лишається посередині, але теж утворюється відкритий прикус. Для однобічних переломів виросткового відростка, які частіше виникають у разі падіння на підборіддя, характерним є 1) обмежене відкривання рота та наявність болісного набряку привушної ділянки 2) асиметрія обличчя за рахунок зміщення щелепи убік перелому 3) біль збоку перелому під час надавлювання на підборіддя 4) зміщення середньої лінії у хворий бік. У разі двобічного перелому виросткових відростків у дітей віком до 7 років зміщення відламків практично не відбувається, а частіше виникають переломо-вивихи головки або переломи шийок виросткового відростка типу зеленої гілки. Тоді дитину турбує біль у СНЩС під час жування та натискання на підборіддя. У дітей старшого віку переважають переломи виросткових відростків зі зміщенням, тоді обидві гілки нижньої щелепи зміщуються догори, а нижня щелепа – назад й упирається молярами в моляри верхньої щелепи, тому виникає відкритий і дистальний прикус.
Заключний діагноз перелому нижньої щелепи ставлять після проведення рентгенологічного дослідження у бічній укладці за Генішем чи оглядової рентгенограми нижньої щелепи у прямій проекції, у разі перелому виросткового відростка – ортопантомограми або рентгенограми суглоба за Шуллером чи Парма. На рентгенограмах звичайно виявляється порушення цілісності кісткової тканини, наявність лінії перелому, зміщення відламків щелепи. Диференційний діагноз переломів нижньої щелепи слід проводити із забиттям м'яких тканин,травмами зубів, передніми та задніми вивихами нижньої щелепи, патологічними переломами на тлі пухлинного процесу, який на рентгенограмі характеризується відсутністю кісткової тканини.
Лікування переломів нижньої щелепи залежить відвіку дитини, локалізації перелому, зміщення уламків, супутніх ушкоджень тканин щелепно-лицевої ділянки тощо. Консолідація уламків нижньої щелепи на комірковій частині відбувається у терміни до 2 тиж., у ділянці тіла та гілки щелепи – до 3 тиж. Саме на цей час накладаються пристрої для іммобілізації уламків. Розрізняють тимчасову та постійну іммобілізацію. Тимчасова іммобілізація фрагментів нижньої щелепи здійснюється за допомогою лігатурного зв'язування. Постійна іммобілізація уламків передбачає застосування різних видів зубоясенних шин, шин-кап, остеосинтезу тощо. Наслідками переломів нижньої щелепи можуть бути розвиток запальних процесів м'яких тканині кістки абсцеси, флегмони, остеомієліт, відставання у рості та деформація щелепи, прикусу, дефект зубного ряду, артрит й анкілоз СНЩС, контрактури. ПЕРЕЛОМИ ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ. Переломи верхньої щелепи у дітей бувають рідко і звичайно є наслідком важких травм. Класичною є класифікація переломів верхньої щелепи за Ле-Фором. Остання виділяє не тільки переломи верхньої щелепи, ай виличної кістки, дуги, носа, тобто середньої зони лиця. У дітей розрізняють нижній, середній та верхній тип перелому.
Скарги дітей на біль у травмованій ділянці щелепи, набряк тканин верхньої губи або прилеглих до очної ямки, кровотечу з рота, носа, вух, відламані зуби чиїх відсутність у комірці, неможливість стиснути зуби, відмову від їжі, головний біль, нудоту, блювання.
Клініка. У разі поєднаної травми верхньої щелепи із закритою черепно-мозковою на перший план виходять порушення загального стану хворого. Діти адинамічні, бліді, в анамнезі може бути запаморочення або втрата свідомості. Такого хворого обов'язково треба проконсультувати й одночасно лікувати у нейрохірурга або невропатолога, особливо це стосується дітей молодшого віку, коли діагноз "струс" чи "забиття" головного мозку поставити важко. Місцеві прояви перелому верхньої щелепи такім які тканини верхньої губи, підочноямкових ділянок, носа набряклі, можливе порушення їх цілісності кровотеча з носа, рота, іноді опущення середнього відділу лиця, симптом окулярів. Останній виникає у разі крововиливів у клітковину повік одразу після перелому верхньої щелепи, виличної кістки чи очної ямки і зазвичай поширений. За наявності ізольованих переломів основи черепа симптом окулярів з'являється лише через 24-48 годі не виходить за межі колового м'яза ока. У ротовій порожнині спостерігається розрив слизової оболонки коміркового відростка чи гематома в місці удару зуби відламані чи вбиті у кістку верхньої щелепи можлива патологічна рухомість відламків, дефект кісткової тканини верхньої щелепи, сполучення ротової порожнини з верхньощелепною пазухою. Для виявлення переломів верхньої щелепи проводять рентгенологічне обстеження щелепи та черепа в різних укладках, що обумовлено складністю виявлення лінії перелому, будовою верхньої щелепи тощо. Діагноз ставлять, ґрунтуючись на скаргах, анамнезі, даних об'єктивного та рентгенологічного обстеження верхньої щелепи й черепа. Диференційну діагностику слід проводити із забиттям верхньої щелепи, травмами м'яких тканин, переломами кісток носата основи черепа.
Лікування дітей з переломами верхньої шелепи та травмою головного мозку проводиться разом з невропатологом або нейрохірургом. За наявності струсу головного мозку призначають суворий ліжковий режим особливо у перші 4 доби, снодійні (за необхідності. Для запобігання розвитку запальних процесів м'яких тканин та кісток проводять антибактеріальну, дезінтоксикаційну, вітамінотерапію. Призначають повноцінну їжу, збагачену вітамінами, білками та механічно оброблену (протерту або напіврідку. Місцеве лікування переломів верхньої щелепи полягає в ефективній іммобілізації уламків, первинній хірургічній обробці ран м'яких тканин та кісток, яку проводять під загальним знеболюванням після огляду дитини педіатром, анестезіологом і невропатологом. Первинна хірургічна обробка включає ревізію ран (за необхідності – верхньощелепної пазухи, видалення дрібних уламків, зупинку кровотечі, репозицію відламків щелепи та їх фіксацію, ушиванням яких тканині слизової оболонки. Основним принципом іммобілізації уламків верхньої щелепи незалежно від виду перелому (нижній, середній, верхній) є фіксація їх до нерухомих кісток черепа та вилично-очноямкового комплексу, які знаходяться вище від лінії перелому. Уламки верхньої щелепи у разі середніх переломів фіксують за допомогою остеосинтезу, а верхніх – до верхньощелепного чи виличного відростка лобової кістки застосовуючи подібні гачки. Наслідками переломів верхньої щелепи можуть бути розвиток запальних процесів м'яких тканин та кісток щелепи – абсцеси, флегмони, остеомієліт, синусити, менінгіт порушення прикусу, розвиток деформацій, гаймориті затримка прорізування зубів медіастиніт. Діти з травмами верхньої щелепи підлягають диспансерному нагляду і лікуванню в ортодонта, терапевта- стоматолога, щелепно-лицевого хірурга та інших спеціалістів (за показаннями) не менш двох років.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал