Практична робота №6. Аналіз особливостей розвитку заповідної мережі України



Скачати 81.61 Kb.
Дата конвертації23.12.2016
Розмір81.61 Kb.


Практична робота №6. Аналіз особливостей розвитку заповідної мережі України

Мета: Використовуючи статистичні, інформаційні джерела, виокремте основні етапи розвитку заповідної мережі України. Охарактеризуйте їх особливості.

Хід роботи:

1.Теоретичний матеріал. Природно-заповідний фонд – це ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність. За роки незалежності України площа природно-заповідного фонду зросла більш як удвічі. До його складу входять понад 7250 територій та об’єктів загальною площею 3,3 млн га, що становить близько 6% території держави ( у 1991р. цей показник становив 1,9%). Але цього замало: площа заповідних земель на одну людину в Європі становить 2200м2, а в Україні лише 570м2.

Станом на 1 березня 2010р. в Україні, за даними Мінприроди, діяло 19 природних і 4 біосферних заповідників, 47 національних природних парків, 2853 заказники, 3203 пам’ятки природи, 27 ботанічних садів, 12 зоопарків, 54 дендропарки, 542 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, 55 регіональних ландшафтних парків, 800 заповідних урочищ.

Сучасні ретельні еколого-економічні розрахунки й моделі показують: збереження генофонду будь-чкого регіону можливе лише за умови, що не менше ніж 10-1515 його площі зайнято заповідними територіями рангу заповідника чи заказника. У більшості країн Європи цей показник становить 15%. Наявність розширеної мережі заповідних територій – необхідна (хоч і не достатня) умова збереження біорізноманіття. Тому кожна держава, яка приєдналася до Конвенції про біорізноманіття, зобов’язана підтримувати й розвивати мережу заповідних територій, насамперед, заповідників.

2. Розгляньте таблиці, визначте особливості розвитку мережі заповідних територій нашої країни з 1921 до 2009 року. Побудуйте гістограму, яка б відображала певні періоди, наприклад, десятиріччя, та кількість створених заповідних територій.

Біосферні заповідники

1. Асканія Нова (УААН, Херсонська) 1985, 33 307,6 га 11312,3 га

2. Чорноморський (НАНУ Херсонська) 1985, 89 129,0 га 70 509,0 га

3. Карпатський (Мінекоресурсів, Закарпатська)1993, 53 630,0 га 31977,0 га

4. Дунайський (НАНУ, Одеська)1998, 46 402,9 га 22 662,0 га

5. Східні Карпати (Мінекоресурсів, Закарпаття)) 2002, 58 587 га



Природні заповідники

1. Кримський (Державне управління, АР Крим) 1923, 44 175,5 га 44 175,5 га

2. Канівський (Національний університет імені Т.Г. Шевченка, Черкаська)1923, 2 049,3 га 2 049,3 га

3. Український степовий(НАНУ,Донецька, Запорізька, Сумська)1961, 2 768,4 га 2 768,4 га

4 Луганський (НАНУ, Луганська)1968, 1 575,5 га 1 575,5 га

5. Поліський (Держкомлісгосп, Житомирська)1968, 20 104,0 га 20 104,0 га

6. Ялтинський гірсько-лісовий (Держкомлісгосп, АР Крим) 1973, 14 523,0 га 14 523,0 га

7. Мис Мартьян (УААН, АР Крим) 1973, 240,0 га 240,0 га

8. Карадазький (НАНУ, АР Крим) 1979, 2 855,2 га 2 855,2 га

9. "Розточчя" (Міносвіти, Львівська)1984, 2 084,5 га 2 084,5 га

10. "Медобори" (Держкомлісгосп, Тернопільська)1990, 10 516,7 га 10 516,7 га

11. Дніпровсько - Орільський (Держкомлісгосп, Дніпропетровська)1990, 3 766,2 га 3 766,2 га

12. Єланецький степ (Мінекоресурсів, Миколаївська)1996, 1675,7 га 1675,7 га

13. Ґорґани (Мінекоресурсів, Івано-Франківська) 1996, 5 344,2 га 5 344,2 га

14. Казантипський (Мінекоресурсів, АР Крим) 1998, 450,1 га 450,1 га

15. Опуцький (Мінекоресурсів, АР Крим) 1998, 1 592,3 га 1592,3 га

16. Рівненський (Держкомлісгосп, Рівненська) 1999, 47 046,8 га 47 046,8 га

17. Черемоський (Держкомлісгосп, Волинська) 2001, 2 975,7га 2 975,7га

18. Михайлівська цілина ( Сумська), 2009, 882,9га

19. Древлянський (Житомирська), 2009, 30872,84га

3). Проаналізуйте стан заповідної мережі в Україні на сучасному етапі та визначте її відповідність європейським стандартам.

4).Проаналізуйте стан заповідної мережі Баштанського району.

5). Чим можна пояснити зниження темпів зростання площі природно-заповідного фонду України?

6). Зробіть висновок.


Природні заказники й заповідники, яких в Україні найбільше і які займають найбільшу площу охоронних територій, обмежені як територіально, так і функціонально. Як правило, вони займають невеликі за площею території без наявності буферних зон.

Обмеження будь-якої діяльності на суміжних територіях зводиться лише до рекомендацій не розміщувати поблизу об'єктів природно-заповідного фонду екологічно небезпечне виробництво. Це веде до незахищеності периферійних ділянок із статусом суворого заповідання від впливу сільськогосподарської, лісогосподарської, рекреаційної діяльності та промислового виробництва.

Жорстке обмеження будь-якого господарського використання резервованих територій викликає негативне відношення місцевого населення і супроводжується частими порушеннями природоохоронного законодавства. Функціональні обмеження, зокрема проведення лише науково-дослідної та природоохоронної діяльності ставлять установу в жорстку залежність від державного фінансування, яке знаходиться далеко не на належному рівні. Окрім цього, збережені найбільш цікаві природні утворення держави є практично недоступними для відвідування як закордонними, так і вітчизняними громадянами.

Працівники природних заповідників, розуміючи складність цієї проблеми, часто проводять краєзнавчу екскурсійну діяльність, мотивуючи це необхідністю проведення екоосвітньої та ековиховної роботи, яка є однією з додаткових функцій цих природоохоронних установ. Проте, ця діяльність є можливою лише під керівництвом працівників заповідника на спеціально облаштованих екологічних стежках, створення яких вимагає додаткових коштів.

*************************************************************************

Кабінет міністрів України планує припинити виконання державної програми формування національної екомережі, яка є мало не єдиною інноваційною програмою збереження природи України. Доручення щодо розробки законопроекту про припинення виконання цієї державної програми було прописане у постанові Кабміну №704 «Про скорочення кількості та укрупнення державних цільових Програм» від 22 червня 2011.

Екологічні організації виступили із критикою такого документу. Зокрема, свою заяву з цього приводу поширив Національний екологічний центр України (НЕЦУ). «Рішення про припинення виконання цієї інноваційної і дешевої програми – це діагноз цьому складу уряду і його секретаріату, який нездатний ані зрозуміти сенсу чинних документів, суголосних з сучасними світовими, ані оцінити свої дії чи їх наслідки. «Ламати – не будувати» - таке рішення КМУ є посяганням на здоров’я нації, на знищення останніх «островів» природи, остаточне руйнування іміджу України як європейської держави», - йдеться у заяві НЕЦУ.

Зазначена програма – одна з небагатьох, яка не потребує значних коштів і яка задовільно виконується, про що свідчать як дії та документи закордонних партнерів, так і висновки Рахункової палати ВРУ, КРУ чи ГПУ. Виконання програми має неоціненний в перспективі синергетичний ефект, підтримку громадян і міжнародної спільноти.

Прийняття рішення про скасування Програми стало неприємним кроком назад у той час, коли Україна всіляко старається демонструвати поступ до європейських стандартів.

Природоохоронці налаштовані на відновлення та продовження дії Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, з приводу чого будуть направлені відповідні звернення до екологічної громадськості, ВРУ та керівництва держави.

Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки була прийнята у 2000 році, а Закон про екологічну мережу у 2004. На думку екологів, прийняття та виконання(?) цих актів зробило Україну одним із лідерів інноваційної екодіяльності у Європі, на рівні з Нідерландами, Швейцарією, Словаччиною.

На Землі лишилося небагато місць, які не використовуються людиною для задоволення своїх численних і постійно зростаючих потреб і які зберегли свій первісний вигляд. Особливо актуально це для України, територія якої зазнала потужного антропогенного і техногенного навантаження. На сьогодні збереглося близько ЗО % природної рослин¬ності, яка перебуває на різних стадіях трансформації. Особливу тривогу викликає стан збереження генофонду рідкісних і перебуваючих під за¬грозою зникнення рослин та тварин, унікальних і типових природних комплексів (ландшафтів).

Багаторазові ретельні еколого-економічні розрахунки, виконані вченими різних країн, свідчать, що більш-менш нормальне функціонування й самовідновлення біосфери будь-якого регіону можливе лише за умови наявності в ньому не менше 10-15 % площі, зайнятої заповідниками.

Заповідники — це ландшафти, де зберігаються, охороняються й вивчаються всі компоненти екосистеми - повітря, грунти, гірські породи, природні води, рослинний і тваринний світ, пам'ятки природи та культури.

Створення заповідних територій - одна з найважливіших ланок природоохоронної діяльності України. Заповідники є формою збереження генофонду нашої планети.

Заповідні території мають представляти типові ландшафти певної природно-географічної зони країни. Найголовнішою є вимога, щоб території заповідників мали достатні площі, аби забезпечити саморегуляцію всіх природних процесів, які відбуваються, без негативного впливу сусідніх районів, де наявний антропогенний тиск.

В Україні заповідними є близько 300 тисяч гектарів найбільш цінних болотних масивів, 150 тисяч гектарів місць зростання лікарських рослин, майже дві тисячі гектарів земель, що є місцем розміщення цінної ентомофауни. Мережа природно-заповідного фонду в Україні є значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де цей показник сягає 5-7, а в північному регіоні - 11-12 відсотків. В умовах економічної та екологічної кризи при переході до ринкових відносин і різних форм власності без ефективних заходів з боку держа¬ви процес деградації генофонду флори і фауни, ценозів, екосистеми та ландшафтів стане незворотним.

Екстенсивне природокористування, зарегулювання стоку річок, осушення боліт, стихійний розвиток колективного садівництва призвели до знищення майже 70 % цінних природних комплексів і ландшафтів України. Площа природно-заповідного фонду України зростає повільними темпами і становить на сьогодні лише 2 млн. гектарів, або 3,4 % території країни, що є недостатнім гарантом для забезпечення збереження і відтворення генофонду тварин і рослин та різноманіття природних екосистем, насамперед на лівобережжі лісостепової зони, Придніпров'я та в степовій частині Криму, де під охорону взято лише 0,2-0,7 % територій. Існуючі ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки через недостатнє фінансування, слабку матеріально-технічну та лабораторну базу нині не виконують функцій щодо збереження та відновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.



Заповідні території Баштанського району. У Баштанському районі є природні заказники місцевого значення з охорони та збереження зональної рослинності та рельєфу.

Ландшафтно-ботанічні заказники:

Лісове урочище «Мар'ївське» (площа 388 га, з них 249 га є територією Баштанського району, 139 га – Жовтневого, 1984р.), «Христофорівські плавні» (200 га.), «Інгульський» (26 га.), «Привільне» (12 га.).



Ботанічні заказники:

лісовий заказник «Добра Криниця» (20 га, 1982 р.), «Балка Лозноватка» (20 га.), «Старогорожене» (10 га.), «Виноградівка» (15 га.), «Доброкам'янка» (12 га.).



Ботанічний пам’ятник природи «Громоклеєвський» (10 га.).

На території Баштанського району створено два об’єкти природно-заповідного фонду місцевого значення: - «Добра Криниця» площею 20 гектарів;– заповідне урочище «Мар’ївське» площею 388 га

На території лісового заказника забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або змінює первісний його стан; забороняється забудова, збільшення площі лісових насаджень. На території заповідного урочища «Мар’ївське» забороняється розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка автотранспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, насіння квіток, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх поселення, гніздування, збирання колекційних та інших матеріалів, у тому числі необхідних для виконання наукових досліджень.

Баштанський район займає площу 170 тис. 616 га, у тому числі ріллі 119,7 тис. га.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал