Пояснювальна записка Тема бакалаврської роботи



Скачати 134.1 Kb.
Дата конвертації03.03.2017
Розмір134.1 Kb.
ТипПояснювальна записка
Пояснювальна записка

Тема бакалаврської роботи: «Структурно-семантичні та комунікативно- прагматичні параметри слів-речень (на матеріалі творів І. Кариенка-Карого)».



Актуальність геми зумовлена потребою системно і різноаспектно дослідити нечленовані речення.

Погребують вивчення такі теоретичні проблеми: визначення ролі нечленованих речень у комунікативних ситуаціях, виявлення суб'єктно- модальних відтінків у значенні нечленованих речень, з'ясування стилістичної функції слів-речень у контексті мовлення персонажів художніх творів.



Об'єктом дослідження є мова драматургії І. Карпенка-Карого.

Предметом дослідження є синтаксично нечленовані речення з властивими їм специфічними семангико-комунікативиими ознаками і стилістичними функціями як репрезентантами комун і кати вно-прагматичного значення.

Мета дослідження - здійснити лексико-граматичний і комунікативно- нрагматичний аналіз нечленованих речень у творчості І. Карпенка-Карого. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

            1. визначити теоретичні засади дослідження слів-речень;

            2. з'ясувати зміст поняття «нечленоване речення»;

            3. проаналізувати погляди мовознавців на природу, диференційні ознаки і принципи класифікації слів-речень;

            4. систематизувати слова-речення за лексико-граматичним критерієм;

            5. визначити значення нечленованих речень у художньому тексті та їхню роль в мовленні;

            6. розглянути, як залежить семантика слова-речення від його функціонального призначення та мовленнєвого наміру в контекстуальному оточенні;

            7. схарактеризувати комунікативно-прагматичні особливості слів-речень.

Новизна дослідження полягає у дослідженні комунікативно-прагматичних особливостей слів-речень у творчості І. Карпенка-Карого («Суєта», «Бурлака», «Підпанки», «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка»).

З метою досягнення визначеної мети і розв'язання поставлених завдань було застосовано методи дослідження: класифікації і систематизації; описовий, зіставний.

М. Бахтіи у 1953 р. впровадив у науковий обіг поняття «мовленнєвий жанр» (ідеї мовознавця розвивали А. Вержбицька, Ф. Бацевич, Т. ИІмельова та ін.). Дж. Остін - автор теорії мовленнєвих актів (1955 р.) (його послідовники: Дж.

Серль, П. Строссон, А. Вержбицька, О. Бєляєва, Ф. Бацевич та ін.). Кожне висловлення в межах комунікативного акту володіє іллокутивною силою як іллокутивною метою, яка є джерелом комунікативно-прагматичних смислів.

Структура роботи:

Вступ


РОЗДІЛ 1. Лінгвістична природа нечленованих речень

  1. Мовно-рівнева кваліфікація слів-речень

  2. Принципи класифікації слів-речень

РОЗДІЛ 2. Лексико-граматична характеристика слів-речень:

вигуки-речення: Демид: «Браво, браво! Чудовий малюнок!» («Суєта»): браво (вигук) - болг. браво, п. Ьгам>о, з італ. Ьга\уо «молодець», що виникло як вигук схвалення в опері на основі прикметника зі значенням «хоробрий, сміливий»:

Терешко: «А ти знаєш, хто це?» - Карпо: «Ба! Не знаю» («Суєта»): ба — вигук здивування, результат скорочення дієслівної форми бачиш (пор. рос, ишь з видиш), після фонетичного збігу з давнім ба частково змішало з ним і свої вигукові функції (вигук несподіванки: болг., макед., словенська — Ьа- вигук нехтування):

Бурлака: «Семен! Чи тобі ж пить горілку? Гай, гай! Вже й не тямить, де він» («Бурлака»):

гай-гай — емоційний вигук для відгону хижих птахів.

звуконаслідувальні слова-речення: Михайло (хвата Лейбу за ногу): «Гав, гав, гав» — Лейба (кричить): «Ой вей! Рятуйте, хто в бога вірує!» («Розумний і дурень»), ■ частки-речення:

  • Харитина: «Ти балакаєш зо мною так щиро і приязно, що я мов нарождаюсь!» - Панас: «Ага! Я як тобі ще дещо скажу, то ти зовсім оживеш» («Наймичка»); - Мар'яна: «Кажи, чого прийшов? Які приніс тенета?» — Михайло: «Ага! Цікаво, не бійсь, знати?» («Розумний і дурень»);

  • Тарас: «...Ла-пер! Ага!» («Суєта»):

1) ага - старшина, начальник, пан (у турок, татар); 2) ага - вигук ствердження, здогаду, пригадування, привернення уваги (злиття двох часток займенникового походження а і га з давнім придиховим И); - Карпо: «Мати Василина дома, а батько сьогодні раненько поїхали в город з Іваном» — Сергій: «Так» («Суєта»); - Филимон: «Серце у нього м'яке, може, ще одумається, не треба впадать в одчай. Так... Може, ще й завтра вороги мої у ніжки знову мені поклоняться!» («Підпанки»); — Наймит: «Михайло нові міцні тенета плетуть і сьогодні увечері тобі принесуть...» - Михайло: «Так!..» («Розумний і дурень»); — Софрон: «А

2

Василину в двір взяли, до пана? Чого ж ти мовчиш? Кажи! Так? Взяли?» («Підпанки»); - Панас: «А ти, як та бджола, звідусіль таскаєш мед у жидівський вулик?» - Харитина: «Свого нема, то приходиться у жидівський» — Панас: «А так» («Наймичка»); — Карпо: «... Я, тато, візьму у Кравченка, якщо позичить, тисячу; бо як не стане на всі видатки, то знову бігать...» — Макар: «А так!» («Суєта»); — Старшина: «Бач, храпак, волость щитать захотів, скрізь йому діло» — Сидір: «А так, так!» («Бурлака»); — Бурлака: «Сход має право повертать усі наділи тим, кому вони належать» - Дід: «А так, так!» («Бурлака»); — Явдоха: «Мілко посікти і, скілько печериць, скілько й цибулі насікти, змішать, та з маслом і сметаною запекти; а як будуть готові, тоді вбить три крашанки» — Тетяна: «Так, так!» («Суєта»); — Семен (п'яний): «Це ж, здається, моя клуня! (Приглягдається до куща) Моя!.. Га? (Оглягдається навкркги) Хтось звав, а нікого не видко... Так, так! (Приглядається) Клуня, іменно клуня!» («Бурлака»); - Пилип: «Так так? Рішай!» - Маруся: «Ох! І матері жаль, і за тобою пропаду! («Наймичка»); - Старшина: «ТІіслязавтрього якраз прийом у нашому участку. Так, так! А може, ще що видумаю» («Бурлака»);

- модальні слова-речення: Петро: «У холодну! Дзуськи! Короткі руки! Хто ж поведе? Хіба ти, може?» («Бурлака»): дзусь - вигук для відгону котів зі значенням «зась, не можна»; Макар: «... Тепер у тебе гості, якраз пригодиться» — Михайло: «Гаразд!» («Суєта»):

гаразд — І) добро, щастя; 2) присл. добре.

Явдоха: «Аякже! Гості важні будуть» - Іван: «Суєта!..»; - Явдоха: «...Карпо теж не сердиться на вас, а батько...» —Іван: «Е... Суєта!»;

  • (На дворі голос Тетяни: «Діти мої! Сини мої, соколи мої!» Голос Василини здалека викрикує: «І я скінчила, і я скінчила!» Карпо і Демид йдуть у двері. ) Іван: «Суєта!». Відбувається інтер'єктивація модального компонента (залишається лише емоція.)

РОЗДІЛ 3. Комунікативно-прагматичний аспект дослідження слів-речень

  1. Мовленнєвий жанр: мовленнєвий акт як одиниці комунікації

  2. Слова-речення як виразники комунікативно-прагматичних смислів

А) Слова-речення, що позначають ситуації (ономатопеї, частки як прагматичні констагиви):

Михайло (хвата Лейбу за ногу): «Гав, гав, гав» - Лейба (кричить): «Ой вей! Рятуйте, хто в бога вірує!» («Розумний і дурень») - слухач сприймає звуконаслідувальний вигук як достовірний, такий, що відповідає реальному його носієві, але насправді мовець імітує гавкання собаки з метою налякати;

  • Карпо: «Мати Василина дома, а батько сьогодні раненько поїхали в город з Іваном» - Сергій: «Так» («Суєта») — підтвердження думок співрозмовника/

  • Марта: «А батька ти не бачив?» -Данило: «Ні» («Розумний і дурень») - заперечення, що стверджує попередню думку

Б) Слова-речення, що виражають почуття, емоції, волевиявлення (вигуки, модальні слова як прагматичні перформативи):

  • Терешко (показує на Демида): «А це ж чий? Може... (підморгує до Василини). Га? Ха-ха-ха!» («Суєта») - слово-речення забарвлене жартівливою інтонацією, воно є з'єднувальною ланкою для реалізації діалогу, на реалізацію мовленнєвого акту впливає невербальний засіб мовлення - підморгування (тобто міміка).

  • Терешко: «Щось він давно тут треться, чи не дума теж сватать Василину? Га?» («Суєта») - нечленоване речення є посилює семантичне значення попереднього (адресант міг би не вимовляти його: в обох випадках передбачається отримати або стверджувальну, або заперечну відповідь), його бажання дізнатися інформацію;

  • Филимон: «Хто набрехав Дуняшці про Софрона, про Василину, Карпа... Га? Хто? Говори!» («Підпанки») - спонукання/

  • Тетяна: «Благословіть нас». - Бондар: «Га?» - Тарас: «Бог породив її для мене!.. Тепер прийла щасливая година, благословіть!..» — Бондар: «Так це правда!..» («Бондарівна») - перепитування через нерозуміння/

  • Михайло: «Нащо ти звелів випустить бика Миколиного? Га?» («Розумний і дурень») - обурення/

  • Старшина: «Га?.. Що?.. Він пустив Панаса?!» (Бурлака) - здивування, збентеження/

  • Цокуль: «Харитино!» — Харитина: «Га?» («Наймичка») - як комунікативна зв'язка/

  • Явдоха: «...Карпо теж не сердиться на вас, а батько...».- Іван: «Е... Суєта!» («Суєта») - зневажливість

  • Петро: «У холодну! Дзуськи! Короткі руки! Хто ж поведе? Хіба ти, може?» («Бурлака») - заборона, осуд, обурення/

  • Карпо: «Цить! На біса тут шворінь? Ти балакаєш, як божевільний» («Підпанки») - наказ.

В) Багатозначність у системі слів-речень:

Вигукове слово-речення «Е», виражає такі іллокутивні значення:



  • зневажливість («Е... Суєта!» («Суєта»));

  • розчарованість («Е, діду! Не знаю, де душа живе...» («Наймичка»));

  • додаткове конотативне значення при іншому слові-реченні («Е, ні» («Наймичка»)). Різниця у семантико-функціональних відмінностях нечленованих речень висловлюється значною мірою на інтонаційному рівні.

Слово-речення «Ого»:


  • <

    здивування, захоплення («Ого! Та ти поет» («Суєта»));

  • здивування, обурення (Демид хоче поцілувати Василину, вона ухиляється і дає йому тумака в спину.) Демид: «Ого!» — Карпо: «Це перша спроба» (Сміється) («Суєта»));

  • самовпевненість, обурення (Іван: «Чого я їх буду боятить? Ого! Нехай вони мене бояться!» («Суєта»)).

Слово-речення «А»:

  • здогад («Заспівать би. А-а! Іван!» («Суєта»));

  • радість («А! Дядько Терешко!» («Суєта»); «А! І хазяях наш тут...» («Розумний і дурень»));

  • відчай, безпорадність (Маруся: «Хіба я така?» - Панас: «А!! Хто там вас розбере!» («Наймичка»));

  • усвідомлення (Карпо: «То дорога цигарка, тато» - Макар: «А-а!» («Суєта»); Макар: «До чого Михайло має охоту?» - Карпо: «Любе поварювать». — Макар: «А!..» («Суєта»));

  • розчарування: (Михайло: «... А!.. Було б хоч пораятись...» («Суєта»));

  • апелятивна радість з іронічним відтінком (Тетяна: «А-а! Ви тут, утекли?..» («Суєта»));

  • апелятивне звернення до адресата, що свідчить про завершення висловлення адресанта (Економ: «А ти, голюбушка, еті... Гавруха, не знаєш за иіево каспадін серділься? А?» «Підпанки»).

Зміна інтонаційного оформлення призводить до зміни семантики того самого слова-речення:

-усвідомлення (свідчить про те, що мовленнєвий акт реалізувався): Макар: «До чого Михайло має охоту?» — Карпо: «Любе поварювать». — Макар: «А!..» («Суєта»); - Карпо: «Це, тату, прізвище таке» - Макар: «А!.. » («Суєта»);

-захоплення: Цокуль (один): «Ну й дівчина! А!..» («Наймичка»); - Старшина: «Там така дівка, що тілько гляне... А!.. Аж тоді вже буду задоволений, як висватаю Галю» («Бурлака»);

-відчай: Михайло: «... А!.. Було б хоч пораятись...» («Суєта»); -радість: Всі: «А!Дядько Терешко!» (Цілуються) («Суєта»); -мимовільна здогадка: Маруся: «Хіба я яка?» - Денис: «Не знаю я подумать що?! А!.. Стривай!.. Як блискавка все разом освітила!..» («Бондарівна»);

  • безпорадність: Панас: «А!! Хто там вас розбере!» («Наймичка»); -перепитування через сумнів: Явдоха: «Бо, кажуть, ви самі винні» —

Іван: «А?.. Винен?.. Може!» («Суєта»);

-акцентує бажання мовця дізнатися відповідь: Економ: «А ти, голюбушка, еті... Гавруха, не знаєш за шево каспадін серділься? А?» («Підпанки»).

Та сама емоція може передаватися різними словами-реченнями. Наприклад, незгода виражається різними за лексико-граматичним, структурно-семантичним критеріями нечленованими реченнями:

-Пилип: «І вчора, і позавчора, і... » - Маруся: «Угу!.. Якраз» («Наймичка») — частка, за якою закріплене значення згоди/

-Петро: «У холодну! Дзуськи! Короткі руки! Хто ж поведе? Хіба ти, може?» («Бурлака») - модальне слово-речення/

-Цокуль: «То тобі небагато, рублів десять буде?» — Панас: «Е, ні» («Наймичка») - значення незгоди посилюється інтонаційно забарвленим вигуком/

-Іван: «... Винен? Ха! А в чім моя вина?..» («Суєта») — через іронічний вигук мовець передає незгоду /

-Іван: «Чого я їх буду боятить? Ого! Нехай вони мене бояться!» («Суєта») — вигук полісемантичний: незгода, обурення/

- Терешко: «А ти знаєш, хто це?» - Карпо: «Ба! Не знаю» («Суєта») — викук у значенні заперечної частки ні.

Цікаво сполучаються значеннєві відтінки у слові реченні «Еге, ні?» (Старшина: «Ви від мене не обіжені? Еге, ні? Так ви й знайте: помагаєте мені - собі помагаєте» - Писар: «Істина» («Бурлака»)). За часткою еге закріплене узагальнене значення ствердження, а за ні навпаки - заперечення. У випадку їх поєднання вони висловлюють підтвердження попередньої репліки, насичене більшою експресією («Ви від мене не обіжені? - Еге» та «Ви від мене не обіжені? - Ні). У запропонованому прикладі воно має характер перепитування, що не передбачає отримання відповіді. Це теж посилює іллокутивну силу висловлення: дати зрозуміти слухачеві достовірність сказаного.

Висновки

Списки використаних джерел

Характеристика висновків:


    1. Нечленовані речення - абсолютно неподільні на функціональні компоненти (члени речення, синтаксеми) прості речення. Є одиницями відтворювальними (тому дослідники визначають їх як слова-речення).

    2. За лексико-граматичним критерієм у досліджуваних творах персонажами вживаються усі типи слів-речень. Це сприяє відтворенню розмовного мовлення: лаконічності у висловлюваннях, динамічності у розмовах. Найчисельнішою є група вигукових слів- речень як виразників емоційно-ексгіресивних відтінків інтонації. Останні є носіями інформативного змісту. Серед вигуків-речень найчастіше використовується персонажами у мовленні слово-речення Ха-ха-ха. Його вживання яскраво показує залежність нечленованих конструкцій від контексту та певної мовленнєвої ситуації.

У з'ясуванні структурно-семантичних параметрів нечленованих речень (на матеріалі творів І. Карпенка-Карого: «Суєта», «Бурлака», «Підпанки»,

«Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка») недослідженими

залишаються такі позиції:


  • походження слів-речень;

  • транспозиційні особливості творення нечленовапних речень.

3. За комунікативно-прагматичними параметрами у досліджуваних творах І. Карпенка-Карого зустрічаються слова-речення, що позначають ситуації (оногіатопеї (лише один приклад).ю частки як прагматичні констативи) і слова-речення, що виражають почуття, емоції, волевиявлення (вигуки, модальні слова як прагматичні перформативи). Та сама емоція, волевиявлення можуть бути втілені в різні за формою висловлення. І навпаки, тим самим висловленням можна виражати різні почуття. Слова-речення виражають різні комунікативно-прагматичні смисли. Нечленовані речення полі функціональні семантично. Тому те саме слово-речення може висловлювати різноманітні іллокутивні значення, обо ж навпаки: те саме судження можна виразити різними словами-реченнями.

Комунікативно-прагматичні смисли нечленованих речень у



досліджуваних творах потребують з'ясування таких питань:

  • співвідношення форми вираження та змістового наповнення слів-речень;

  • інтонаційна полісемантичність того самого слова-речення (типу, напр., А, А!, А?, А!?, А?!, А!!!)-

  • комунікативно-прагматичні особливості «ускладнених» слів-речень (типу Еге, ні?; Так, так!, Так так?).



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал