Пояснювальна записка Програму з української мови розроблено на основі Закону України Про загальну



Pdf просмотр
Сторінка4/8
Дата конвертації16.01.2017
Розмір1.06 Mb.
ТипПояснювальна записка
1   2   3   4   5   6   7   8
і
виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила;
будує речення зі звертаннями, вставними словами, однорідними членами речення; із простих речень
– складне; речення з прямою мовою; тексти офіційно-ділового стилю та інших стилів;
помічає й виправляє порушення вимог до культури мовлення при
інтонуванні простих і складних речень, усуває недоліки в змісті, будові тексту й мовному оформленні;
складає усні й письмові монологічні й діалогічні висловлення на певну соціокультурну тему відповідно до визначеної комунікативної мети на основі власного життєвого досвіду, використовуючи звертання, вставні слова, прості і складні речення з прямою й непрямою мовою та діалоги.
3













__
4
12

7












_____
5
Лексикологія
Групи слів за походженням: власне українські й запозичені (іншомовного походження) слова. Тлумачний словник української мови. Словник іншомовних слів.
Активна й пасивна лексика української мови: застарілі слова (архаїзми й
історизми), неологізми, пароніми.
Групи
слів
за
вживанням: загальновживані й стилістично забарвлені слова, діалектні, професійні слова й терміни, просторічні слова.
Офіційно-ділова лексика.
____________________________________
Фразеологія
Фразеологізми.
Поняття про фразеологізм, лексичне значення його.
Джерела українських фразеологізмів.
Прислів'я, приказки, крилаті вирази, афоризми як різновиди фразеологізмів.
Фразеологізми в ролі членів речення.
Ознайомлення
із фразеологічним словником.
Внутрішньопредметні зв’язки:
Культура мовлення.
Учень /учениця:
усвідомлює основні терміни розділу, значення їх;
визначає лексичне значення слова, групи слів за значенням, походженням, уживанням у мові; значення фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів; стилістичну роль діалектизмів, професійних слів, термінів, архаїзмів, неологізмів
і фразеологізмів у художніх
і науково-публіцистичних текстах;
доводить
аргументовано належність слова до певної групи лексики;
редагує тексти з лексичними помилками;
доречно використовує у власному мовленні вивчені пласти лексики, фразеологізми;
користується словниками різних типів;
складає й розігрує діалоги за певною ситуацією в офіційно- діловому стилі.

25
Доречне вживання вивчених пластів
лексики у власному мовленні; визначення
ролі їх у текстах різних стилів.
Міжпредметні зв’язки. Використання
фразеологізмів у художньому творі.
5
9
Словотвір. Орфографія
Змінювання і творення слів. Твірне слово.
Основні способи словотворення: префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безафіксний, складання основ (або слів), абревіатури, перехід слів з однієї частини мови в іншу.
Словотвірний ланцюжок.
Словотвірний розбір слова.
Зміни приголосних при творенні слів:
іменників із суфіксом ин(а) від прикметників на
–ський,
-цький; буквосполученням –чн- (-шн-). Зміни приголосних при творенні відносних прикметників із суфіксами –ськ-, -цьк-, -
зьк- та іменників з суфіксами –ств (о), -
зтв (о), -цтв (о).
Складні слова. Сполучні о, е в складних словах.
Творення складноскорочених слів.
Правопис складних слів разом і через дефіс, написання слів із пів-; правопис складноскорочених слів.
Внутрішньопредметні зв’язки:
Культура мовлення.
Вимова та наголошення складних і
складноскорочених
слів;
правильне
вживання
їх
у
мовленні
з
прикметниками й дієсловами. Складні
випадки слововживання.
Учень /учениця:
знає основні способи словотвору; приголосні, що зазнають змін при суфіксальному словотворенні;
знаходить їх у слові, правильно проводить зміни;
визначає спосіб творення відомих слів, а також поетичних неологізмів;
самостійно утворює нові слова вивченими способами, словотвірний ланцюжок й словотвірне гніздо;
знаходить, пояснює й виправляє орфографічні помилки на вивчені правила;
користується орфографічним словником;
утворює
й
використовує складноскорочені слова у власному мовленні, правильно узгоджуючи їх
із прикметниками й дієсловами; правильно пише й вимовляє
складні й складноскорочені слова;
складає речення зі словами, що перейшли з однієї частини мови в другу, а також висловлення на певну соціокультурну тему, звертаючи особливу увагу на забезпечення зв’язності тексту;
редагує тексти, усуваючи недоліки в будові їх.
6


20
Морфологія. Орфографія
Загальна характеристика частин мови.
Іменник
Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Іменники загальні й власні, конкретні та абстрактні (повторення й поглиблення).
Збірні іменники.
Рід іменників (повторення). Іменники спільного роду.
Число іменників (повторення). Іменники, що мають форми тільки однини або тільки множини.
Відмінки іменників. Кличний відмінок.
Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни й групи.
Учень /учениця:
усвідомлює, що вивчає морфологія; морфологічні ознаки
іменника, синтаксичну роль його; особливості відмінювання іменників кожної відміни;
знаходить іменники в реченні;
визначає правильно належність
іменника до певної відміни, роду, числа;
відмінює іменники;
визначає
форму
іменника в реченні, значення
іменникових суфіксів;
використовує
іменники
І–ІV відміни, а також незмінювані

26
Відмінювання іменників І відміни.
Відмінювання іменників ІІ відміни.
Особливості відмінювання іменників чоловічого роду в родовому відмінку.
Відмінювання іменників ІІІ – IV відміни.
Незмінювані іменники. Рід незмінюваних
іменників. Відмінювання іменників, що мають форму лише множини.
Правопис іменників.
Велика літера і лапки у власних назвах.
Не з іменниками.
Літери –а (-я), -у (-ю) в закінченнях
іменників чоловічого роду другої відміни.
Літери е, и, і в суфіксах –ечок, -ечк, -
ичок, -ичк, -інн (я), -ення (-я), -н (я), -
инн (я), -ив (о), -ев (о).
Особливості написання іменників у кличному відмінку.
Написання й відмінювання чоловічих і жіночих прізвищ, імен по батькові,
Правопис складних іменників
(повторення й поглиблення).
Внутрішньопредметні зв’язки:
Культура мовлення.
Використання в мовленні іменників –
синонімів, омонімів.
Запобігання помилкам у визначенні роду
окремих іменників (путь, біль, рукопис),
іменників спільного роду (староста, сирота, бідолаха, листоноша, нероба, сиротина). Уживання відмінкових форм
іменників,
кличного
відмінка
при
звертанні
(земле,
Василю,
Олено, добродію, батьку).
Синонімічність
деяких
відмінкових
закінчень: купив сіль (солі), хліб (хліба), твого ім’я (імені), пас ягнята (ягнят).
Міжпредметні
зв’язки.
Слова
із
суфіксами
зменшувально-пестливого
значення й суфіксами згрубілості в
художніх творах (література). Велика
літера у власних назвах (історія,
географія).
іменники та іменники, що вживаються лише у власному мовленні;
утворює
іменники різними способами; правильно
пише
іменники з вивченими орфограмами; правильно утворює і пише чоловічі й жіночі прізвища, імена по батькові;
знаходить
і
виправляє орфографічні помилки на вивчені правила;
користується
орфографічним словником;
використовує в мовленні
іменники-синоніми та іменники- антоніми, синонімічність відмінкових закінчень, зокрема як засіб милозвучності, кличний відмінок іменників при звертанні, фразеологізми й крилаті вислови, до складу яких входять іменники;
усвідомлює роль іменників у досягненні точності,
інформативності й виразності мовлення;
помічає й виправляє граматичні помилки у використанні іменників;
створює тексти на визначену соціокультурну тему, використовуючи вивчені виражальні можливості іменника й уникаючи помилок, зазначених у програмі.
7
16
Прикметник: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Групи прикметників за значенням: якісні, відносні, присвійні. Перехід прикметників з однієї групи в іншу.
Ступені порівняння якісних прикметників, творення їх. Відмінювання прикметників. Повні і короткі форми прикметників.
Прикметники твердої і м’якої груп.
Учень /учениця:
усвідомлює морфологічні ознаки прикметника, синтаксичну роль його;
знаходить прикметники в реченні;
визначає значення його, морфологічні ознаки, синтаксичну роль у реченні;
відмінює прикметники твердої й м’якої груп;

27
Перехід прикметників в іменники.
Правопис прикметників.
Творення прикметників
(практично)..Написання прикметників із суфіксами: -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -
юсіньк-, -ськ-, -цьк-, -зьк-.
Літери е, о, и в прикметникових суфіксах –ев-(-єв-), -ов-(-йов-, -ьов-), -ин-
,-ін-, -ичн-. Написання не з прикметниками.
Написання –н- і –нн- у прикметниках.
Написання складних прикметників разом і через дефіс.
Написання прізвищ прикметникової форми.
Внутрішньопредметні зв’язки:
Культура мовлення.
Використання в мовленні прикметників-
синонімів.
Правильне вживання в мовленні вищого
й
найвищого
ступенів
порівняння
прикметників.
Лексикологія. Фразеологія.
Засвоєння
прикметників-означень,
фразеологізмів із прикметниками.
Прикметники-синоніми та антоніми.
Міжпредметні зв’язки. Використання
прикметників
для
точного
опису
предметів, явищ і подій (географія,
історія, ботаніка), епітети, порівняння,
метафора (література).
утворює правильно форми вищого і найвищого ступеня порівняння якісних прикметників; якісні, відносні й присвійні прикметники від
інших частин мови за допомогою відомих способів словотвору;
складає з ними речення; уживає у власному мовленні;
правильно пише прикметники з вивченими орфограмами й пояснює
їх, користуючись правилом;
знаходить і виправляє помилки в правописі прикметників;
усвідомлює роль прикметників у досягненні точності й виразності мовлення;
робить аналіз текстів у підручниках літератури,
історії, географії, фізики, хімії щодо стилістичної ролі в них прикметників;
редагує тексти з метою усунення невиправданих повторів прикметників
і заміни
їх синонімами;
складає діалоги відповідно до запропонованої ситуації, пов’язаної з особистими враженнями, спостереженнями, а також висловлення на соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості прикметника.
8
10
Числівник: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Числівники кількісні (на означення цілих чисел, дробові, збірні) і порядкові.
Числівники прості, складні і складені.
Відмінювання числівників.
Правопис. Ь
на кінці числівників і перед закінченням у непрямих відмінках.
Роздільне написання складених числівників.
Написання разом порядкових числівників
із -тисячний. Узгодження числівників з
іменниками.
Внутрішньопредметні зв’язки:
Культура мовлення й стилістика.
Правильне
вживання
кількісних
числівників з іменниками у всіх відмінках.
Уживання числівників для позначення
дат,
часу
(годин).
Використання
числівників у текстах різних стилів
мовлення.
Лексикологія й фразеологія.
Учень /учениця:
усвідомлює загальне значення числівника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль у реченні;
знаходить числівники в тексті, розрізняє числівники й прислівники;
визначає граматичні ознаки їх;
утворює
й
використовує правильно відмінникові форми числівників;
поєднує правильно числівники з
іменниками;
пояснює правопис числівників;
помічає й виправляє помилки на вивчені правила;
аналізує тексти щодо стилістичної ролі числівників у них;
усвідомлює роль числівників у досягненні точності й виразності мовлення;

28
Засвоєння числівників на позначення
дат і годин. Числівники у фразеологізмах;
засвоєння таких фразеологізмів.
Міжпредметні зв’язки. Правильне
використання
відмінкових
форм
числівників під час читання й усного
пояснення задач, прикладів (фізика,
математика, історія, географія, хімія).
складає речення, висловлення з використанням прислів’їв, крилатих висловів, до складу яких входять числівники;
створює діалоги з використанням дат і точного позначення часу, а також усні, письмові висловлення на певну тему, використовуючи виражальні можливості числівників.
9
10
Займенник: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні; питальні й відносні; заперечні; означальні й неозначені (ознайомлення).
Відмінювання займенників усіх розрядів.
Правопис займенників.
Приставн а
н у формах особових і вказівних займенників.
Написання разом
і через дефіс неозначених займенників.
Правопис заперечних займенників.
Написання займенників
із прийменниками окремо.
Внутрішньопредметні зв’язки:
Культура мовлення.
Уживання
займенників
як
сполучних слів для зв’язку речень у
тексті.
Використання особового займенника Ви
у ввічливому значенні при звертанні до
однієї особи.
Міжпредметні зв’язки. Використання
займенників у відповідях учнів на уроках
історії,
географії,
літератури,
предметах природничо-математичного
циклу.
Учень /учениця:
усвідомлює значення, морфологічні ознаки й синтаксичну роль займенника;
знаходить займенники в тексті;
визначає морфологічні ознаки
їх і
синтаксичну роль у реченні;
відрізняє займенники від інших частин мови;
утворює неозначені й заперечні займенники;
відмінює правильно розряди займенників;
правильно
визначає розряд займенників його, її, їх;
пояснює правопис займенників;
помічає й виправляє помилки в написанні та вживанні займенників;
використовує займенники для зв’язку речень у тексті;
правильно поєднує займенники з прийменниками;
створює монологи й діалоги- роздуми про вчинки людей із використанням виражальних можливостей займенника для розкриття задуму висловлення.
10 4
Повторення в кінці року
Лексикологія.
Словотвір й орфографія.
Морфологія й орфографія.
Учень /учениця:
знає
основні орфограми у вивчених частинах мови;
знаходить у тексті й характеризує за граматичними ознаками вивчені частини мови; правильно використовує їх у власному мовленні;
знаходить лексичні й граматичні помилки в тексті, виправляє й
пояснює їх;

29
складає твори на основі побаченого, почутого з урахуванням тематики соціокультурної змістової лінії.
Соціокультурна змістова лінія
Орієнтовний зміст навчального матеріалу
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
Cфери відношень
Тематика текстів
Теми висловлень учнів
Я і українська мова й література.
Я і Батьків- щина,
(її природа,
історія)
Я і національна культура
(звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).
Я і мистецтво
(традиційне й професійне).
Я і ти (члени родини, друзі, товариші).
Я і ми (родина, класний колектив, народ, людство)
Українська мова – основа національної ідентичності.
Етнографічне районування
України.
Рослинний
і тваринний світ рідного краю.
Особливості природного ландшафту
України.
Сім природних чудес України.
Гармонія людини й природи.
Родинно-побутова культура українців. Народна пісня – душа народу.
Колискова.
Обрядові пісні.
Історія кобзарства в Україні. Кобзарі й лірники. Гумористична й сатирична творчість українського народу.
Національне традиційне вбрання українців. Символіка народного костюма.
Українська народна архітектура.
Художньо-культурна цінність декоративно-прикладного мистецтва. Плетіння, вишивка, ткацтво, килимкарство, кераміка, мереживо тощо.
Моя родина, родовід. Родинні цінності, свята й традиції.
Мати – берегиня роду. Життя за нормами народної моралі.
Етика спілкування. Слово як духовна святиня. Домашні обов’язки.
Дружба й товаришування.
«Барви українського слова», «Чистіша від сльози вона хай буде».
«Барвінковий край», «Рідні краєвиди»,
«Велична премудра природа».
«Наша дума, наша пісня не вмре, не загине»
(Т.Шевченко),
«Мамина пісня», «Ой весна, весна, днем красна», «Про що розповідає старенька хата».
«Одягни вишиванку».
«Мережила скатертину».
«Ой, роде наш красний», «Із замуленого джерела води не нап’єшся».
«Люди, з яких я беру приклад»,
«Любить людей мене навчила мати…»
Учень (учениця): сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті відомості
і добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети;
використовує
українську мову як засіб формування ціннісної позиції щодо громадянського патріотизму, любові до
Батьківщини, української природи, почуття гордості за свою країну, поваги до
її історії, культури й історичних пам’яток, сімейних цінностей, визнання цінності здоров’я свого й
інших, оптимізм у сприйманні світу;
усвідомлює
необхідність бути готовим і здатним дотримуватися морально-етичних

30
Я як особистість
Світ моїх захоплень.
(В.Симоненко).
«Пізнай самого себе», «Не одяг прикрашає людину, а добрі справи». норм стосовно дорослих і ровесників у школі, позашкільному житті, дома, суспільно корисній діяльності.

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

Види загально-
навчальних
вмінь
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
Організаційно- контрольні
Учень /учениця самостійно чи за допомогою вчителя:
визначає мотив і мету власної пізнавальної діяльності;
планує діяльність для досягнення мети;
здійснює план;
оцінює здобутий результат і робить відповідні корективи.
Загальнопізна- вальні
(інтелектуальні,
інформаційні)
Учень /учениця самостійно чи за необхідною допомогою вчителя
:
аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності;
порівнює, узагальнює їх;
виділяє головне з-поміж другорядного;
здобуває інформацію з різноманітних джерел (довідкової, художньої літератури, ресурсів Інтернету тощо),
здійснює бібліографічний пошук, працює з текстами вивчених типів, стилів і жанрів мовлення;
систематизує, зіставляє, інтерпретує готову інформацію;
моделює мовні й позамовні поняття, явища, закономірності.
Творчі
Учень /учениця за певною допомогою вчителя чи самостійно:

уявляє словесно описані предмети і явища;
переносить раніше засвоєні знання й уміння в нову ситуацію;
помічає й формулює проблему в процесі навчання;
усвідомлює будову предмета вивчення;
робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми;
добирає аргументи для його доведення (у нескладних випадках).
Естетико-етичні Учень /учениця:
помічає красу в мовних явищах, явищах природи, творах мистецтва, вчинках людей і результатах їхньої діяльності;
критично оцінює свої вчинки, узгоджувати їх із загальнолюдськими моральними нормами;
виявляє готовність і здатність творити добро словом і ділом.
7 клас
(88 год. 2,5 год. на тиждень)
(3 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)
Мовленнєва змістова лінія
№ п\
п
Кіль- кість годин
Зміст навчального матеріалу
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів

31 1 22
(
заг.)
Відомості про мовлення
Повторення й поглиблення вивченого про текст, структурні особливості його, мовні засоби зв’язку речень у тексті. Мікротема тексту (практично) .
Повторення вивченого про стилі мовлення. Поняття про публіцистичний стиль.
Складний план власного висловлення (практично). Різновиди читання: ознайомлювальне, вивчальне, переглядове (загальне
ознайомлення).
Повторення вивченого про типи мовлення.
Особливості будови опису зовнішності людини, виконання дій, роздуму дискусійного характеру.
Жанри мовлення: оповідання, розписка, особливості будови їх.
Стилістична помилка ( практично).
Учень /учениця:
розпізнає текст, його структурні особливості, загальні мовні засоби міжфразового зв’язку в тексті (службові і вставні слова, єдність видо-часових форм дієслів-присудків, займенники, числівники);
визначає ситуацію спілкування, стилі мовлення (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний); типи
(розповідь, опис зовнішності людини, виконання дій, роздум дискусійного характеру); жанри
(оповідання, портретний нарис, розписка), особливості будови їх; знаходить
і виправляє стилістичні помилки.
2 1
1


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал