Пояснювальна записка Програму з української мови розроблено на основі Закону України Про загальну




Сторінка2/8
Дата конвертації16.01.2017
Розмір1.06 Mb.
ТипПояснювальна записка
1   2   3   4   5   6   7   8
5-й клас
(122 год., 3,5 год на тиждень)
(10 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)
Мовленнєва змістова лінія
№ п\п
Кіль- кість годин
Зміст навчального матеріалу
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
1
24
(заг.)
Відомості про мовлення
Загальне уявлення про мовлення як діяльність; види мовленнєвої діяльності
(аудіювання, читання, говоріння, письмо), особливості їх.
Різновиди мовленнєвого спілкування: усне й писемне, монологічне й діалогічне. Мета спілкування й адресат мовлення; основні правила спілкування : ввічливість, привітність, доброзичливість, уважність до співрозмовника, стриманість, тактовність. (практично).
Текст як продукт мовленнєвої діяльності. Змістова й композиційна
єдність, зв’язність тексту. Тема, основна думка тексту, мікротема.
Будова тексту (вступна частина, основна частина, закінчення); абзац.
Ключові слова в тексті.
Усна й письмова форми тексту
Учень/учениця:
розрізняє такі поняття, як мовлення, спілкування, види мовленнєвої діяльності, монолог, діалог, адресат мовлення; усна й письмова, монологічна й діалогічна форма спілкування;
усвідомлює
основні правила спілкування, вимоги до мовлення;
визначає істотні ознаки тексту, тему, основну думку, мікротему висловлення, мету спілкування; належність тексту до певного стилю
(розмовного, художнього, наукового), типу (розповіді, опису, роздуму) і жанру мовлення (оповідання, відгуку, листа);
виокремлює в тексті абзаци, мікротеми;
знаходить мовні засоби зв’язку речень у тексті, ключові слова;
складає простий план тексту;

9
(висловлення). Простий план тексту.
Ознайомлення з вимогами до мовлення
(змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність).
Помилки в змісті й будові висловлення
(практично).
Розмовний, науковий
і художній стилі мовлення, сфера використання їх.
Типи мовлення: розповідь, опис, роздум, оцінка предмета
(явища).
Особливості будови розповіді, опису предмета і тварини, елементарного роздуму.
Жанри мовлення: оповідання, відгук, лист, особливості будови їх.
знаходить і виправляє помилки в змісті, будові висловлення;
аналізує й оцінює текст ( його зміст, форму, задум і мовне оформлення).
2
2 2
Види робіт
Сприймання чужого мовлення:
Аудіювання лухання-розуміння)
Особливості аудіювання як виду мовленнєвої діяльності. Слухання- розуміння текстів діалогічного й монологічного характеру вивчених стилів, типів і жанрів мовлення.

















Читання ( мовчки і вголос)
Особливості читання як виду мовленнєвої діяльності.
Читання мовчки (швидкість, розуміння, запам’ятовування) текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до таких стилів: розмовного, художнього, наукового; типів: розповідь, опис (зокрема опису предмета, тварини), роздум;

Учень /учениця:
розуміє з одного прослуховування почутий уперше (незнайомий) текст, тривалість звучання якого в розмовному й художньому стилі (обсяг 400–500 слів) – 4–5 хв., у науковому стилі (обсяг
300–400 слів) – 3–4 хв.;
виконує завдання до тексту: ділить текст на частини, знаходить указані частини, створює малюнок за текстом, розв’язує тестові завдання й дає відповіді на запитання за текстом;
складає первинне уявлення про зміст почутого;
прогнозує загальний характер змісту повідомлюваного на основі формулювання теми, основної думки;
визначає адресата, комунікативну мету й мотив висловлення, причиново- наслідкові зв’язки, зображувально- виражальні засоби тексту;
оцінює особливості змісту й будови почутого тексту.
Учень /учениця:
читає мовчки відповідно до свого віку незнайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення зі швидкістю 100-150 слів за хв.;
виділяє у прочитаному головне і другорядне;
запам'ятовує
основний
зміст прочитаного й деталі;
визначає тему й основну думку тексту;
добирає заголовки до частин тексту, складає простий план;

10 різних жанрів мовлення. оповідання, статті, казки, легенди, переказу, пісні, вірша, загадки; прислів’я, приказки.
Робота з книжкою: способи виділення частин змісту в тексті (відступи, підзаголовки тощо). Зміст книжки, журналу.
Словникові статті в словниках різних типів.









Виразне читання вголос художніх, науково-популярних текстів різних типів мовлення, що належать до таких жанрів, як оповідання, стаття, легенда, переказ, казка, прислів’я, приказки, пісня, вірш, байка (вивчення деяких з них напам’ять або близько до тексту для збагачення мовлення).
Основні характеристики виразного
читання вголос: темп, гучність, емоційність, правильність вимови тощо.



ставить запитання до прочитаного, відповідає на них;
виділяє структурні частини тексту, а також окремі його частини, підтеми змісту;
переглядає текст швидко й знаходить у ньому вказані елементи (цифри, слова в лапках, слова, написані через дефіс, виноски, слова, написані з великої літери, набрані курсивом, схеми, таблиці й частини тексту, які до них відносяться, тощо);
оцінює прочитаний текст із погляду новизни, значущості змісту, виразності мовного оформлення тощо.
Учень /учениця:
виразно читає вголос знайомі тексти різних стилів (розмовного, наукового й художнього), типів, жанрів мовлення з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), відповідно до орфоепічних та
інтонаційних норм, ділячи текст на смислові частини, виділяючи голосом ключові слова;
додержує адекватного темпу й гучності читання;
оцінює прочитаний уголос текст (його зміст, будову й мовне оформлення).


3

Відтворення тексту:
Перекази за простим планом.
Говоріння:
Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису тварин, роздуму.
Докладний переказ тексту наукового стилю.
Письмо:
Докладний переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису предмета.
Учень /учениця:
переказує докладно (усно й письмово) почуті й прочитані тексти художнього й наукового стилів мовлення (обсягом
100-150 слів) за самостійно складеним простим планом, підпорядковуючи висловлення темі й основній думці, , дотриманням композиції, мовних, стильових особливостей;
помічає й виправляє недоліки в своєму мовленні;
оцінює текст (його зміст, форму, будову й мовне оформлення).


11 4
Створення власних висловлень
Діалогічне мовлення
Говоріння й письмо:
Діалог, складання й розігрування його відповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної із життєвим досвідом учнів (діалог етикетного характеру, діалог- розпитування).








Монологічне мовлення
Твори за колективно складеним планом.
Говоріння:
Твори-описи окремих предметів, тварин (зокрема за картиною) у художньому стилі з висловленням оцінки щодо предмета, явища.
Відповідь на уроках української мови та інших предметів (за поданим планом або таблицею) у науковому стилі.
Відгук про висловлення товариша.
Твір-оповідання про випадок із життя.
Письмо:
Твори-описи окремих предметів, тварин у художньому стилі.
Твір-роздум на тему, пов’язану з життєвим досвідом учнів у художньому стилі.
Лист рідним, друзям.
Учень /учениця:
складає й розігрує усні й письмові діалоги певного обсягу (орієнтовно 6-7 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, зразка, за опорними словами, досягаючи комунікативної мети (тривалість діалогу
3-5 хв.);
дотримується теми висловлення, норм української літературної мови;
використовує репліки для стимулювання й підтримування діалогу, формули мовленнєвого етикету;
оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).
Учень /учениця:
складає усні й письмові твори з урахуванням мети й адресата мовлення, типу мовлення (зокрема твір-опис окремих предметів,тварин, твір-роздум на основі власного досвіду), жанру мовлення (оповідання про випадок із життя, відповідь на уроці, відгук про висловлення, лист);
використовує вивчені мовні засоби зв'язку між реченнями в тексті;
оформляє текст адреси відправника та одержувача на конверті відповідно до чинних норм;
вибирає відповідно до умов спілкування стиль мовлення
(розмовний, науковий, художній);
додержує вимог до мовлення та основних правил спілкування;
знаходить й виправляє недоліки й помилки в змісті, будові й мовному оформленні власних висловлень;
оцінює текст (його зміст, форму й мовне оформлення).

Ділові папери. Адреса. Оформлення конверта.


Міжпредметні зв'язки. Художній твір і його частини: тема та ідейний зміст художнього твору; розповідь і опис предметів, тварин у вивчених творах; роздуми про вчинки героїв (література); усний опис змісту й художніх засобів у творах живопису, що зображують предмети, тварин; усна розповідь за змістом жанрової картини про дітей; спостереження за окремими предметами під час малювання з натури (образотворче мистецтво).
Мовна змістова лінія
№ п\п
Кіль- кість
Зміст навчального матеріалу
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

12 годин учнів
1 1
Вступ
Значення мови в житті людини й суспільства. Українська мова — державна мова України.
Учень /учениця:
розуміє й усвідомлює значення й роль мови в житті людини й суспільства.
2 10
Повторення вивченого в початкових
класах
Частини мови; основні способи розпізнавання
їх
. Іменник. Прикметник.
Числівник. Займенник. Дієслово.
Прислівник. Прийменник. Сполучник.
Частки не,ні. Уживання однієї частини мови в значенні іншої.
Правопис.
Написання іменників із великої літери й у лапках.
Літери, що позначають голосні звуки в закінченнях іменників. прикметників, дієслів.
Не з дієсловами.
Правопис -шся, -ться у кінці дієслів.
Написання прийменників з іншими частинами мови. Правопис вивчених прислівників. Апостроф. Знак м’якшення.

Внутрішньопредметні зв’язки:
Лексикологія. Уживання вивчених частин
мови як синонімів і антонімів, у прямому й
переносному значенн
і.

Граматика. Роль вивчених частин мови в
будові речення й висловленні думки.
Використання

прийменників
та
сполучників і, та, й, а, але для зв'язку слів у
реченні.
Культура
мовлення.
Дотримання
лексичних норм літературної мови.
Учень (учениця):
розпізнає вивчені в початкових класах частини мови, визначаючи
істотні ознаки їх;
правильно
пише
слова з вивченими орфограмами;
розставляє розділові знаки в кінці речення, при звертанні, однорідних членах речення;
розрізняє літературну лексичну норму;
пояснює вивчені орфограми й розділові знаки;
знаходить
і
виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила;
користується орфографічним і тлумачним словниками;
будує речення з вивченими частинами мови, використовуючи
їх у прямому, переносному значенні, як синоніми та антоніми;
оцінює випадки вдалого й невдалого використання їх;
складає
усні й письмові висловлення на певну соціокультурну тему з використанням власного життєвого досвіду відповідно до визначеної комунікативної мети.
3 5
Відомості з синтаксису й пунктуації
Словосполучення.
Відмінність словосполучення від слова й речення.
Головне й залежне слово в словосполученні. Граматична помилка та умовне позначення її (практично).
Речення,
його граматична основа
(підмет і присудок). Речення з одним головним членом (загальне ознайомлення).
Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні; за емоційним забарвленням: окличні
і неокличні (повторення). Окличні речення
(повторення).
Правопис. Пунктуаційна помилка та її
Учень /учениця:
усвідомлює, що вивчає синтаксис
і пунктуація;
відрізняє словосполучення від слова й речення;
розпізнає види речень за метою висловлювання, за інтонацією, емоційним забарвленням
;
знаходить межі речень у тексті, частини складного речення, що мають будову простих;
правильно
виділяє словосполучення, граматичну основу речення, головне й залежне слово в словосполученні;

13 умовне позначення (практично).

Внутрішньопредметні зв’язки:
Лексикологія.
Засвоєння
нових
слів
(зокрема
власне
українських)
і
фразеологізмів,
прислів’їв,
крилатих
висловів.
Граматика.
Спостереження
за
використанням вивчених частин мови в
ролі головного й залежного слова.
Культура
мовлення.
Інтонування
розповідних, питальних, спонукальних, а
також окличних речень.
Синонімічність простих речень різних
видів
.




Міжпредметні зв’язки. Прислів’я,
приказки, співвідносні зі словосполученням
і реченнями (література).
правильно
інтонує
речення різних видів;
розставляє та обґрунтовує
розділові знаки в кінці речення;
знаходить
і
виправляє пунктуаційні помилки;
добирає синонімічні словосполучення й речення (різні за будовою);
формулює теми текстів у формі словосполучень і речень;
переказує своїми словами почуте й прочитане, використовуючи прислів’я й приказки;
доцільно
використовує в мовленні виразні й синонімічні словосполучення, різні за будовою й метою висловлювання речення, прислів’я, крилаті вислови.

5 5
Другорядні члени речення: додаток, означення, обставини.

Внутрішньопредметні зв’язки:
Лексикологія.
Засвоєння
нових
слів
(зокрема
власне
українських),
фразеологізмів,
прислів’їв,
крилатих
висловів.
Культура мовлення. Засвоєння складних
випадків слововживання.



Міжпредметні
зв’язки.
Епітет,
порівняння,
пейзаж,
літературний
портрет,
зображувально-виражальна
роль їх

(література).
Учень /учениця:
розрізняє додатки, означення, обставини;
виділяє
другорядні члени
умовними позначками;
будує речення, поширюючи їх додатками, означеннями, обставинами, а також
із засвоєними словами в ролі другорядних членів речення;
використовує
виражальні можливості другорядних членів речення у власному мовленні.
6 8
Речення з однорідними членами (без сполучників і зі сполучниками а, але, і).
Узагальнювальне слово в реченні з однорідними членами.
Звертання. Роль звертань у реченні
(практично). Непоширені й поширені звертання.
Ознайомлення з найбільш уживаними
вставними словами та сполученнями
слів (практично).
Складні речення із безсполучниковим і сполучниковим зв'язком.
Правопис.
Кома між однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальню-
Учень /учениця:
розрізняє однорідні члени речення, узагальнювальні слова при них, звертання, вставні слова в реченні й складні речення;
усвідомлює стилістичну функцію однорідних членів, звертань, вставних слів у реченні;
правильно інтонує речення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами й складні речення;
розставляє розділові знаки між однорідними членами, при

14 вальних словах у реченнях з однорідними членами.
Розділові знаки при звертанні
(повторення). Виділення вставних слів на письмі комами.
Кома між частинами складного речення, з’єднаних безсполучниковим
і сполучниковим зв’язком.
Внутрішньопредметні зв’язки:
Культура мовлення. Правильне інто-
нування речень з однорідними членами,
звертаннями і вставними словами й
складних речень. Використання звертань і
вставних слів у розмовному й художньому
стилях мовлення. Засвоєння складних
випадків слововживання.

звертаннях і вставних словах, у складному реченні, обґрунтовує їх
за допомогою вивчених правил;
знаходить
і
виправляє
пунктуаційні помилки на вивчені правила;
будує речення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами й складні речення й використовує їх у власному мовленні;
оцінює роль однорідних членів, звертань і вставних слів у реченні, а також складних речень у тексті;
будує діалоги на визначені теми й відповідно до запропонованої ситуації, використовуючи виражальні можливості однорідних членів речення, звертань і вставних слів;
складає висловлення з урахуванням адресата мовлення, використовуючи різні за будовою
(прості й складні) речення.
7 5
Пряма мова. Діалог
Правопис. Розділові знаки в реченнях із прямою мовою.
Тире при діалозі.
Внутрішньопредметні зв’язки:
Культура мовлення.

Правильне інто-
нування речень із прямою мовою, діалогів.
Синонімічність речень із прямою й
непрямою мовою.







Міжпредметні зв'язки. Звертання, пряма
мова,
діалоги
в
художніх
творах
(література).
Учень /учениця:
розрізняє слова автора й пряму мову в реченні з прямою мовою;
правильно інтонує речення з прямою мовою;
ставить та обґрунтовує розділові знаки при прямій мові й діалозі;
знаходить
і
виправляє
пунктуаційні помилки на вивчені правила;
оцінює роль звертань і діалогів у художніх творах;
складає тексти, використовуючи речення з прямою мовою, діалогом,
із висловленнями відомих людей, крилатими висловами для докладної, точної й виразної передачі почутого й прочитаного.
8 13
Фонетика. Графіка. Орфоепія.
Орфографія
Звуки мови й звуки мовлення. Голосні і приголосні звуки. Приголосні тверді і м'які, дзвінкі і глухі (повторення); вимова звуків, що позначаються літерами ґ і г .
Позначення звуків мовлення на письмі.
Українська абетка, Співвідношення звуків і літер. Звукове значення літер я, ю, є, ї та щ
Учень /учениця:
усвідомлює, що вивчає фонетика, графіка, орфоепія, орфографія;
розрізняє в словах тверді і м'які, дзвінкі
і глухі приголосні, ненаголошені і наголошені голосні звуки;
розрізняє співвідношення звуків і літер;
пояснює звукове значення літер я,

15
(повторення).
Склад. Наголос. Орфоепічний словник і словник наголосів. Вимова наголошених і ненаголошених голосних. Ненаголошені голосні [е], [и], [о] у коренях слів.
Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом.
Орфоепічна помилка (практично).
Правопис. Орфограма (практично).
Основні правила переносу. Позначення на письмі ненаголошених голосних [е], [и] та
(о) перед складом із наголошеним (у) у коренях слів.
Орфографічний словник.
Орфографічна помилка
(практично), умовне позначення її.
Внутрішньопредметні зв’язки:
Культура мовлення. Правильна вимова
наголошених і ненаголошених голосних.
Засвоєння
складних
випадків
слововживання.
Використання інтонації як риторико-
мелодійного боку мовлення (логічний
наголос, пауза, темп, мелодика, тембр
голосу).
Міжпредметні
зв’язки.
Особливості
звукової організації художнього тексту
(література).
ю, є,ї та щ;
вимовляє звуки в словах відповідно до орфоепічних норм;
користується
орфоепічним
і орфографічним словниками; словником наголосів;
правильно пише й обґрунтовує
слова з вивченими орфограмами;
знаходить
і
виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила;
застосовує орфоепічний словник і словник наголосів для самоконтролю власної вимови;
складає повідомлення, твори на певну соціокультурну тему, використовуючи засвоєні слова, афоризми, дотримуючись
інтонації як риторико-мелодійного боку мовлення, засобів милозвучності, елементів звукової організації тексту, мовних норм.
9 14
Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків.
Спрощення в групах приголосних.
Найпоширеніші випадки чергування
голосних і приголосних звуків
(практично).
Чергування [о] —[а], [е] —[і], [е] —[и];
[о],[е] з [і]; [е]—[о] після [ж],[ч], [ш]; [и],
[і] після [ж], [ч],[ш], [шч] та [г], [к], [х] у коренях слів; [г], [к], [х] – [ж], [ч], [ш] –
[з′], [ц′], [с′].
Основні випадки чергування у — в, і — й , зіззі. (правила милозвучності).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал