Пояснювальна записка до проекту Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою



Pdf просмотр
Сторінка1/7
Дата конвертації16.02.2017
Розмір0.62 Mb.
ТипПояснювальна записка
  1   2   3   4   5   6   7

1
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою
відповідальністю”

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта
Товариства з обмеженою відповідальністю є найбільш поширеною організаційно-правовою формою для малого та середнього бізнесу. Правова конструкція товариства з обмеженою відповідальністю повинна бути достатньо гнучкою, щоб бути пристосованою до потреб широкого спектру підприємств, які суттєво відрізняються одне від одного такими параметрами, як кількість учасників, обсяг активів, вид діяльності, кількість працюючих тощо. В той же час в основу закону мають бути закладені доступні та надійні механізми захисту прав та інтересів учасників, швидкого та справедливого вирішення внутрішніх конфліктів, які можуть загрожувати життєздатності бізнесу.
Товариства з додатковою відповідальністю, є набагато менш поширеними, оскільки забезпечують своїм учасникам менш привабливий режим який передбачає накладення на них додаткової відповідальності за можливі борги товариства при ліквідації. Однак, згідно чинного законодавства окремі види діяльності можуть здійснюватись виключно юридичними особами, створеними в організаційно-правовій формі товариства з додатковою відповідальністю (ломбарди).
З технічної точки зору, правовий режим товариств з додатковою відповідальністю є тотожним правовому режиму регулювання діяльності товариств з обмеженою відповідальністю, за винятком наведеної деталі. Відповідно всі недоліки чинного законодавства які стосуються регулювання товариств з обмеженою відповідальністю, так і всі пропозиції щодо вдосконалення регулювання товариств з обмеженою відповідальністю, наведені в проекті, повною мірою стосуються і товариств з додатковою відповідальністю.
Чинне законодавство, яким регулюється діяльність товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, складається з положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу
України та Закону України «Про господарські товариства», є суперечливим, фрагментарним та таким, що не відповідає сучасним вимогам щодо гнучкості та ефективності регулювання.
Серед недоліків чинного законодавства слід відзначити наступні:
Права учасників товариств або не закріплені належним чином, або позбавлені механізмів реалізації та захисту.
Так, учасникам товариства не гарантується доступ до фінансових документів товариства, що позбавляє їх можливості вчасно виявити порушення своїх прав та зібрати необхідні докази для отримання судового захисту.
Встановлений чинними законами річний строк на виплату вартості частки учасника, який подав заяву про вихід, та відсутність у нього права на доступ до фінансових документів товариства та механізмів протидії виведенню активів з товариства призводить до вилучення вартості його частки задовго до настання строку виплати.
Невизначеність правового механізму виключення учасника з товариства призводить до зловживання цим правом з боку інших учасників, створення атмосфери недовіри та інтриг між учасниками.
Неможливість створення в товаристві з обмеженою відповідальністю такого органу, як наглядова рада, суттєво знижує привабливість цієї організаційної форми для іноземних інвесторів, які змушені або нести значні витрати на участь своїх представників у частих загальних зборах, або ризикують втратити контроль над діяльністю товариства, схожі проблеми є характерними і для великих груп компаній, менеджмент яких об‘єктивно не в змозі постійно приділяти достатню увагу контролю за діяльністю менеджерів залежного товариства.
Відсутність належного механізму контролю за діяльністю виконавчого органу та притягнення до відповідальності його членів призводить, з одного боку, до надмірного втручання учасників в управлінські процеси, а, з іншого боку, збільшення випадків, коли зухвалі зловживання

2 менеджерів залишаються безкарними.
Відсутність механізму вчинення правочинів із заінтересованістю призводить до вилучення прибутків товариств та інвестованих учасниками коштів недобросовісними менеджерами або контролюючими учасниками, формування атмосфери взаємної недовіри між учасниками та виведення активів при перших ознаках фінансових проблем та позбавлення кредиторів будь-яких шансів отримати навіть часткове задоволення своїх вимог.
Ці та інші вади у регулюванні товариств з обмеженою відповідальністю стримують розвиток малого та середнього бізнесу, призводять до руйнування життєздатних підприємств у випадках відносно незначних конфліктів між учасниками, перехоплення контролю та незаконного вилучення активів, пригнічують розвиток підприємництва та інвестиційні процеси.
Вдосконалення правового режиму діяльності товариств з обмеженою відповідальністю та прийняття Закону «Про товариства з обмеженою відповідальністю», який відповідає кращим міжнародним стандартам регулювання корпорацій, дозволить значно покращити умови діяльності більш як чотирьохсот тисяч зареєстрованих в Україні товариств з обмеженою відповідальністю та створити привабливу альтернативу для багатьох підприємств, які сьогодні існують у надмірно обтяжливій для них організаційно-правовій формі акціонерних товариств чи позбавлених аналогів у світовій практиці та незрозумілих як іноземним інвесторам, так і українським підприємцям формах «приватного підприємства», «підприємства з іноземними інвестиціями» та «іноземного підприємства».

2. Цілі і завдання прийняття акта
Метою законопроекту є вдосконалення регулювання відносин, які пов’язані із створенням, діяльністю та припиненням товариств з обмеженою відповідальністю. Усунення значних вад, які
існують у чинному законодавстві, та приведення його у відповідність із нормами та концептуальними підходами, характерними для законодавчих актів Європейського Союзу та країн- членів ЄС. Прийняття окремого комплексного закону про товариства з обмеженою відповідальністю та споріднені з ними товариства з додатковою відповідальністю стане логічним продовженням шляху розвитку українського законодавства, закладеного прийняттям Закону
України «Про акціонерні товариства», надасть можливість врегулювати відповідні відносини із належним ступенем деталізації, забезпечити необхідну гнучкість регулювання, усунути існуючі в діючих актах дублювання та розбіжності, та дозволить значно покращити інвестиційний клімат та умови здійснення підприємницької діяльності.
3. Загальна характеристика і основні положення проекту акта
Законопроект складається з 53 статей, які згруповані у десять розділів.
Проект розроблений, виходячи із необхідності забезпечення пріоритету та надійного захисту прав та інтересів як кожного окремого учасника, так і інтересів товариства як виразника інтересів учасників у сукупності. Значна увага в проекті приділяється пошуку оптимального балансу між забезпеченням менеджерам максимально можливої свободи у прийнятті управлінських рішень і реалізації підприємницької ініціативи, та створенням механізмів, які б дозволили учасникам здійснювати ефективний контроль за діяльністю виконавчого органу та притягнути до відповідальності недобросовісних менеджерів.
Розробники проекту намагалися максимально коректно включити закон у вітчизняне правове поле, уникнути дублюючих та декларативних норм, мінімізувати можливість виникнення конфліктів з іншими законами.

Розділ I. Загальні положення.
Проектом передбачено що головною рисою, що вирізняє товариства з обмеженою відповідальністю з поміж інших господарських товариств, є обмежена відповідальність учасників за боргами товариства (ст. 1). Учасники товариства з обмеженою відповідальністю можуть бути

3 притягненні до відповідальності за боргами товариства лише в разі наявності у них заборгованості по оплаті своїх вкладів в статутний капітал товариства та лише в обсязі такої заборгованості.
Стаття 2 проекту обмежує можливість однієї особи бути учасником більш як одного товариства з обмеженою відповідальністю, запобігаючи виникненню небезпечної практики розбудови невизначено довгих ланцюгів юридичних осіб в метою приховування особи, яка реально здійснює контроль над товариством та отримує вигоди від його діяльності.
Стаття 3 встановлює вимогу про обов‘язкове зазначення організаційно правової форми в найменуванні товариства.
Статтею 4 проекту встановлюються вимоги до статуту товариства з обмеженою відповідальністю. Серед переваг запропонованої норми слід зазначити застосування положень «за умовчанням», які дозволяють мінімізувати негативні наслідки технічних помилок, допущених учасниками при складанні установчих документів. Частина 3 статті також дозволяє усунути невідповідність, що створювала значні технічні ускладнення, пов‘язані із виконанням вимоги про підписання статуту товариства з обмеженою відповідальністю всіма його засновниками у випадку створення товариства внаслідок припинення юридичної особи, а не заснування, коли учасники товариства попередника не можуть розглядатися як засновники. В такому випадку статут товариства правонаступника має бути затверджений загальними зборами товариства попередника та підписується головуючим та секретарем таких зборів. Положення частини 4 статті 4 усуває ситуацію конкуренції норм та невизначеності правових наслідків конфлікту між нормами закону та статуту товариства, встановлюючи нікчемність положень статуту, які не відповідають вимогам закону. Важливою новелою проекту є виключення інформації про розмір статутного капіталу та переліку учасників товариства з переліку відомостей, що підлягають обов‘язковому закріпленню в статуті. Ця вимога входила в конфлікт із механізмами, що регулюють відчуження або перехід часток учасників в капіталі, оскільки незалежно від підстав набуття особою прав на частку вимагала внесення змін до статуту і створювала неприйнятний для багатьох інвесторів ризик блокування реєстрації змін у складі учасників та порушення прав особи, що набула частку на законних підставах.
Розділ II. Статутний капітал
У зв‘язку із тим, що в корпоративному законодавстві переважає критичне ставлення до виконання статутним капіталом функції гарантування майнового покриття вимог кредиторів, ч. 1
ст. 5 пропонується встановити мінімальний розмір статутного капіталу у сумі одна гривня (схожі норми присутні в законодавстві Великої Британії та ФРН). Однак, слід зазначити що стаття 5 містить також положення, які спрямовані на підвищення ефективності виконання статутним капіталом функцій формування майна товариства та інформування про розмір належних йому активів. Так, забороняється перевищення номінальної вартості частки в статутному капіталі над реальною вартістю внесеного в її оплату вкладу, встановлюється максимальний строк в один рік для виконання зобов‘язання щодо оплати (внесення) вкладу, забороняється звільнювати учасника від зобов‘язання повної оплати вкладу.
Статтею 6 проекту регулюються питання внесення негрошових (майнових) вкладів в оплату часток в капіталі товариства та встановлюються механізми, які мають запобігти можливим зловживанням, найбільш поширеним з яких є завищення вартості негрошового вкладу.
Питання прострочення оплати вкладу регулюються в ст.7 проекту і передбачають настання жорстких наслідків за порушення відповідного зобов‘язання, аж до вилучення частки учасника, який прострочив її оплату. Передбачені статтею механізми дозволять забезпечити виконання

4 учасниками своїх зобов‘язань по оплаті вкладів і тим самим збільшити довіру кредиторів до майнового наповнення обсягів статутного капіталу, наведених у єдиному державному реєстрі.
Статтею 8 встановлюються норми, основним призначенням яких є недопущення перехоплення контролю над товариством або негативного впливу виконавчого органу на загальні збори учасників через використання прав, що припадають на частку в статутному капіталі, що набуті самим товариством. Відповідні норми є невід‘ємною частиною корпоративного законодавства всіх розвинутих країн, так відповідні положення присутні в законодавчих актах
Польщі, Нідерландів, ФРН, Норвегії, США.
Товариству забороняється збільшувати свій статутний капітал через продаж часток самому собі, тому що це може призвести до неконтрольованого збільшення обсягів статутного капіталу, не забезпеченого активами (ч.1 ст.8).
Запобіганню введення в оману потенційних контрагентів товариства інформацією про обсяг статутного капіталу служить обмеження річним строком часу, який набута товариством частка може належати товариству (ч.2 ст.8).
Запобіганню ситуації викривлення пропорцій участі в капіталі та прав голосу через придбання товариством часток у власному капіталі та перехопленню контролю над товариством недобросовісними менеджерами має служити позбавлення набутих товариством власних часток, прав голосу на загальних зборах учасників, неврахування їх для визначення кворуму загальних зборів та позбавлення їх права на отримання частини прибутку (ч.2 ст.8). Такі обмеження продиктовані правилом що товариство не може належати саме собі, керувати саме собою та виплачувати саме собі прибуток.
Запобігти зловживанням контролем над товариством має заборона для головного товариства продавати частки у власному капіталі дочірньому товариству (ч.3 ст.8). Така заборона пояснюється презумпцією контролю, який менеджмент головного товариства здійснює щодо менеджерів дочірнього товариства, і, відповідно, неможливістю для менеджерів дочірнього товариства опиратися тиску, який здійснюватиметься головними товариством для продажу частки у своєму капіталі за завищеною ціною, що означатиме несправедливий перерозподіл прибутку або активів на користь головного товариства за рахунок інших учасників дочірнього товариства. Заборона ж дочірньому товариству придбавати частки у статутному капіталі головного товариства, повинна запобігти спробам обходу відповідної заборони через використання підставних покупців, з єдиною метою легалізації відповідної схеми несправедливого збагачення.
Якщо у відносинах між дочірнім товариством та головним товариством встановлюється презумпція повного контролю менеджерів останнього над менеджерами дочірнього товариства, яка ґрунтується на можливості для головного товариства скориставшись своїм впливом домогтися швидкої заміни менеджменту в дочірньому товаристві, то ступінь впливу переважаючого товариства на менеджерів залежного товариства вважається значно меншим та не передбачає високих ризиків щодо вчинення залежним товариством відверто невигідного правочину на продиктованих переважаючим товариством умовах. Однак, має бути врахований високий ризик впливу менеджерів переважаючого товариства на позицію менеджерів залежного товариства щодо використання прав голосу на загальних зборах учасників, якщо залежному товариству належить частка в капіталі переважаючого. Обмеження прав голосу на частки в капіталі головного товариства, що належать залежним товариствам (ч.4 ст.8), повинно запобігти ситуації узурпації влади менеджерами переважаючого товариства над загальними зборами учасників свого товариства через вплив на менеджерів залежних товариств. Реальність загрози втрати контролю над менеджерами переважаючого товариства з боку його учасників підтверджена як іноземною так
і українською практикою.
Статтею 9 встановлюються жорсткі правила збільшення статутного капіталу товариства. Так, для уникнення ситуації невизначеності та плутанини встановлюється заборона приймати рішення про збільшення статутного капіталу до повної оплати учасниками внесків. Уникненню конфліктів

5 між учасниками має слугувати правило щодо незмінності пропорцій їх часток при збільшенні капіталу товариства за рахунок коштів самого товариства (нерозподіленого прибутку).
Також врахована ситуація, коли учасники, заінтересовані у мінімізації можливих конфліктів та спорів, пов‘язаних із збільшенням статутного капіталу, або з огляду на термінову потребу товариства у грошових коштах, можуть скоротити строк внесення вкладів (ч. 4 ст. 9).
Вимога про зазначення в тексті рішення про збільшення статутного капіталу розміру суми збільшення, грошової вартості вкладів та планованого розподілу часток (ч. 4 ст. 9) дозволить уникнути непорозумінь та спорів між учасниками та спростити роботу державного реєстратора.
Стаття 10 проекту присвячена регулюванню питань зменшення статутного капіталу товариства, які набирають особливої гостроти при реалізації учасниками свого права на вихід з товариства або виключення учасника. Статтею передбачається запровадження механізму, який увійшов у практику європейських країн та закріплений Другою Директивою з права компаній ЄС.
Цей механізм полягає у попередньому повідомленні про зменшення капіталу незабезпеченим кредиторам товариства, які можуть вимагати надання забезпечення або дострокового виконання зобов‘язань. Такий механізм дозволяє одночасно захистити інтереси кредиторів, більша частина яких отримає додатковий захист у вигляді забезпечення (поруки, гарантії), та товариства, яке зможе уникнути ризиків, пов‘язаних із достроковим виконанням зобов‘язань, та заздалегідь спланувати витрати на надання забезпечень за своїми зобов‘язаннями.
Мінімізувати неприйнятно високий ризик виведення учасниками активів на переддень банкрутства, який існує сьогодні, призваний механізм, передбачений частиною 5 статті 10 проекту. Він полягає у встановленні субсидіарної відповідальності учасників за зобов‘язаннями товариства, що виникли до зменшення статутного капіталу, в межах сум, отриманих учасниками при зменшенні статутного капіталу, яке супроводжувалося виплатами на користь учасників.

Розділ III. Участь у товаристві

Статтею 11 учаснику товариства гарантується право необмеженого доступу до всіх документів товариства. Ця норма, з одного боку, унеможливить найбільш поширені та зухвалі зловживання менеджерів або контролюючих учасників, які намагаються всіляко обмежити доступ
інших учасників до інформації про господарську діяльність товариства та його фінансовий стан. З
іншого боку, таке право дозволить значно підвищити довіру учасників один до одного і дозволить уникнути руйнівних конфліктів, в основі яких підозри і недовіра. Це право учасників вважається одним з основоположних у конструкції товариства з обмеженою відповідальністю в законодавстві
європейських країн.
Єдиним випадком, коли таке право учасника може бути обмежене, є випадок виникнення обґрунтованих підозр щодо наявності в учасника конфлікту інтересів у зв‘язку із значною його участю у капіталі господарських товариств, що є конкурентами товариства. Цей підхід вкоренився в законодавстві європейських країн які зіткнулись з практикою недобросовісної конкуренції окремих учасників по відношенню до товариства ще на початку XX сторіччя. Намагаючись запобігти зловживанням менеджментом правом на відмову у доступі до документів товариства, проект передбачає право учасника, якому відмовлено у доступі до документів, оскаржити це рішення виконавчого органу до загальних зборів учасників (тобто інших учасників) або суду.
Причому обов‘язок доведення наявності в учасника істотних часток в капіталі господарських товариств-конкурентів покладається на товариство.
Стаття 12 закону присвячена регулюванню такого надзвичайно важливого і нового для
України інструменту, яким є угоди між учасниками, які в міжнародній практиці відомі під назвою
«shareholder agreements». Спираючись на практику розвинутих країн та враховуючи умови, що склалися в Україні, пропонується забезпечити учасникам товариств з обмеженою відповідальністю значний простір для врегулювання своїх відносин за допомогою договорів, чітко зазначивши, що

6 він включає узгодження зобов‘язань щодо голосування на загальних зборах. Конфлікт між правом учасника вільно використовувати свій голос та необхідністю забезпечити виконання зобов‘язань за договором пропонується вирішити, встановивши можливість забезпечувати виконання зобов’язань за такими договорами неустойкою.
Частиною 2 статті 12 проекту передбачені наступні обмеження, які мають нівелювати ризики захоплення контролю над товариством та змови окремих груп учасників проти інших. Так, проектом передбачається заборона встановлення договором грошових виплат учаснику за голосування (внутрішньокорпоративна корупція), договір не може бути спрямований проти
інтересів окремих учасників та забезпечувати отримання вигод та переваг однією групою учасників всупереч інтересам товариства в цілому, договір не може укладатися на невизначений строк.
Одним з головних механізмів, який має запобігти використанню договору між учасниками для внутрішньокорпоративних змов та інтриг, є вимога про набуття договором чинності лише після передання такого договору товариству для ознайомлення. Товариство ж в свою чергу зобов‘язане надіслати копії отриманих договорів всім учасникам та повідомити перед загальними зборами учасників про всі чинні між ними договори.
Статтею 13 встановлюються вимоги щодо форми договорів, які стосуються переходу прав на частку в статутному капіталі (нотаріальна форма) та договорів про передання частки у заставу
(письмова форма). Вимога про нотаріальну форму договору про відчуження частки хоча і дещо утруднить та збільшить транзакційні витрати, але надійно захистить права учасників товариства, дозволить знизити ризик рейдерських захоплень підприємств.
Оскільки у відносинах між учасниками товариств з обмеженою відповідальністю велике значення має особа учасника, проектом приділяється значна увага регулюванню питань, пов‘язаних із переходом часток в статутному капіталі товариства та, відповідно, змін у складі учасників товариства.
Положення частини 1 статті 14 проекту встановлюють загальне правило щодо забезпечення учасникам товариства переважного права на придбання часток, що продаються. У зв‘язку із тим, що головною причиною встановлення переважного права учасників на придбання часток є збереження та підтримання ними пропорцій своїх прав голосу та отримання прибутку, цілком логічним являється встановлення вимоги про розподіл частки, що продається, між учасниками, які заявили про свій намір скористатися переважним правом, пропорційно до їх часток в статутному капіталі товариства, забезпечивши їм можливість змінити відповідні пропорції за взаємною згодою.
Специфіку товариства з обмеженою відповідальністю як сімейного бізнесу пропонується врахувати наданням учасникам можливості встановити виняток з застосування переважного права при продажу частки в межах сім‘ї учасника, що дозволить зберегти і підтримувати баланс часток у товариствах, створених сім‘ями, та не боятися допустити сторонніх інвесторів у сімейний бізнес
(ч. 2 ст.14).
Ще одним важливим винятком з правила про застосування переважного права має стати придбання частки в статутному капіталі з аукціону. Ризик вилучення частки іншими учасниками у переможця аукціону входить в конфлікт із самою природою аукціону та загрожує втратою інтересу до таких аукціонів переважною більшістю потенційних покупців, при тому, що оцінка вартості такого специфічного об‘єкту, яким є частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, вимагатиме значних зусиль та витрат, і коло заінтересованих осіб і так є досить обмеженим.
Стаття 15 встановлює детальні правила застосування механізму переважного права учасника на придбання частки у статутному капіталі, яка продається. Передбачається, що учасник,

7 який хоче продати свою частку в капіталі товариства, зобов‘язаний надіслати іншим учасникам проект договору про продаж, який кваліфікується як оферта. Про прийняття оферти (намір скористатися своїм переважним правом) учасники мають повідомити протягом 30 днів. Задля забезпечення гнучкості умов продажу та усунення можливостей для маніпулювань встановлюється, що частка може бути продана на умовах, які не можуть бути кращими за наведені в проекті договору.
Проект передбачає можливість для учасників передбачити у статуті інший строк реалізації учасниками своїх переважних прав та можливість для учасника, який заінтересований у прискоренні продажу своєї частки, уникнути тривалого строку очікування, отримавши від всіх
інших учасників письмову згоду на відмову від застосування переважного права. Ризик потенційних зловживань отриманням такої згоди мінімізується через положення, яке передбачає, що така відмова є чинною лише протягом трьох місяців.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал