Пояснювальна записка до навчальної дисципліни 4 Тематичний план на поточний навчальний рік



Сторінка3/15
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.63 Mb.
ТипПояснювальна записка
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

нормативна - визначення норм, правил поведінки суб’єктів інформаційних відносин (правового поля);

комунікативна - зазначення в окремих статтях посилань на чинні законодавчі акти, або необхідність в яких може виникнути, системоутворюючими різних міжгалузевих інститутів права;

регулятивна - визначення прав та обов’язків, зобов’язань суб’єктів щодо регулювання суспільних інформаційних відносин;

охоронна - визначення гарантій та меж правомірної поведінки суб’єктів, які здійснюють заходи щодо недопущення та профілактики правопорушень, а також контроль за дотриманням правомірної поведінки;

захисна - визначення правових умов, процедур та суб’єктів, які здійснюють захист від вчинених правопорушень (поведінки, за якою діяння утворюють делікти), та відповідальності за них згідно з нормами цивільного, адміністративного, трудового, кримінального права;

інтегративна - системне поєднання комплексу визначених юридичних норм, які регулюють інформаційні відносини в Україні у різних підсистемах права (щодо інформаційного права - воно є з’єднувальною ланкою між провідними традиційними галузями права, застосування їх методів у сфері інформаційних відносин).

За природою правового походження, як міжгалузевий комплексний інститут національного права України інформаційне право має приватно-правову і публічно-правову природу. Тобто норми інформаційного права формуються як на публічному (державному), так і на приватному рівнях суспільних відносин.

Домінуючою методологією формування інформаційного права повинна стати доктрина сучасного вітчизняного конституційного права (основа - Конституція України) та найкращих здобутків міжнародного права щодо верховенства прав людини у сфері суспільних інформаційних відносин.

Доктринально визнається багатооб’єктність юридичних норм щодо застосування законодавства в правовій кваліфікації суспільних інформаційних відносин, природна єдність усіх умовно визначених галузей права.

Визначення статусу інформаційного права як міжгалузевого комплексного інституту права породжує питання визначення статусу і співвідношення його з іншими інститутами права, предметом яких є суспільні відносини щодо інформації (твір, винахід, корисна модель, масова інформація, архіви, бібліотеки тощо). Концептуально пропонується визначитися, що інші інститути права агрегуються з інформаційним правом. Окремі з них за певних умов мають статус міжгалузевих субінститутів. До таких можна віднести: авторське право, винахідницьке право, раціоналізаторське право та інші, що утворюють систему права інтелектуальної власності; право щодо засобів масової інформації: преса, радіо, телебачення, Інтернет тощо.

Тобто через предмет суспільних відносин (інформацію) інформаційне право має зв’язок з іншими міжгалузевими інститутами права: авторським правом, правом інтелектуальної власності, винахідницьким правом, рекламним правом тощо.

Інформаційне право утворює з ними складну, велику, агреговану гипер-систему права третього порядку. Тобто, відповідно до теорії гіперсистем права інформаційне право базується на засадах правових систем другого порядку, якими є п’ять галузей права: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне. У своїй єдності вони утворюють систему першого порядку - право України.
Питання 3.

Інформаційне право як галузь системи права являє собою сукупність правових норм, які регулюють діяльність суб’єктів права в інформаційній сфері (інформаційну діяльність). Всередині галузі інформаційного права ці норми групуються у підгалузі і правові інститути.

Система інформаційного права існує об’єктивно, тому що відображає реальні суспільні відносини, що є предметом цієї галузі. Ця система отримує вираження в інформаційному законодавстві, в науці інформаційного права і у навчальному процесі.

Структурно система інформаційного права поділяється на дві частини – загальну і особливу.

У загальній частині інформаційного права зосереджені норми, які встановлюють основні поняття, загальні принципи, правові форми і методи правового регулювання діяльності в інформаційній сфері (інформаційній діяльності). Викладається зміст предмета і метода правового регулювання інформаційних відносин, дається характеристика джерела інформаційного права. Дається характеристика системно-утворюючих начал інформаційного права, правове регулювання відносин при здійсненні права на пошук, отримання і використання інформації; при самостійному обігу інформації; при обігу документованої інформації; при встановленні правового режиму інформаційних технологій і засобів їх забезпечення, а також інформаційної безпеки. Формулюються правові проблеми Інтернет як віртуальної інформаційної сфери.

Особлива частина включає в себе окремі інститути інформаційного права, в яких згруповані близькі за смисловим змістом інформаційні правові норми. Це дві групи інститутів. Інститути, що містять норми, які регулюють суспільні відносини з приводу обігу відкритої, загальнодоступної інформації (інститут інтелектуальної власності стосовно до інформаційних об’єктів, інститут масової інформації, інститути бібліотечної і архівної справи), і інститути інформації обмеженого доступу (інститути державної і комерційної таємниці, інститут персональних даних). Набір таких інститутів не виключає їх доповнення новими інститутами (банківської, службової таємниці та ін.).

Інформаційне право як наука вивчає наукові проблеми формування і розвитку системи інформаційного права за такими основними напрямами:

- вивчення понятійного апарату інформаційного права, основних термінів і їх дефініцій;

- дослідження особливостей і характеристик інформаційного права як нової комплексної галузі права;

- дослідження структури і складу інформаційного права як комплексної галузі права, вивчення її взаємозв’язків з іншими галузями права;

- дослідження інформаційно-правових норм, особливостей їх побудови, оцінка їх повноти і якості оформлення;

- вивчення інформаційних правовідносин як відносин особливого роду, дослідження особливостей поведінки суб’єктів інформаційних правовідносин, прав, обов’язків і відповідальності осіб – учасників інформаційних правовідносин;

- вивчення особливостей і юридичних властивостей інформаційних об’єктів;

- дослідження і розробка принципів інформаційного права, особливостей застосування методів правового регулювання інформаційних відносин;

- вивчення джерел інформаційного права - інформаційного законодавства, судових рішень, інших правових актів;

- систематизація і кодифікація інформаційно-правових норм;

- розробка теоретичних основ і способів формування інформаційного кодексу як основного кодифікованого акту інформаційного права;

- дослідження практики застосування і методів підвищення ефективності норм інформаційного права.

Інформаційне право як система норм, що регулюють відносини в інформаційній сфері, має на меті дослідження інформаційної сфери як сфери правового регулювання суспільних відносин, виявлення об’єктів і суб’єктів інформаційних правовідносин, підготовку проектів нормативних правових актів у галузі дії інформаційного права, оцінку ефективності проектів цих актів з використанням інформаційних технологій.


Питання 4.

Слово “інформація” відоме ще з часів Аристотеля. Існування людства, формування, розвиток суспільства і держави пов’язані з інформацією й обумовлені нею. Недарма у Біблії підкреслюється, що “спочатку було слово”.

Поняття “інформація” у його науковому значенні було одним із найголовніших понять античної та доантичної науки. Мова йде про поняття “логос” – слово, думка, яка висловлена у мові, до розуміння якого сучасна наука дійшла тільки у 50 – 60-х рр. ХХ століття. Тому одне з головних місць серед сучасних наукових категорій воно посіло тільки у другій половині ХХ століття. Ось чому у першому виданні Великої Радянської Енциклопедії (30-ті рр.) не було терміну “інформація”. Тоді цей термін ототожнювався з газетними повідомленнями.

Не дивлячись на свою древність, термін “інформація” мав різні тлумачення по мірі розвитку суспільства.

Сьогодні термін “інформація” утворюють з латинського “informatio” – ознайомлення, роз’яснення, викладення. Проте, ще у XIX ст. він утворювався інакше: від слів “ін” – в, та “форма” – образ, вид, тобто у розумінні того, хто вносить форму. Тому у ті часи домашнього вчителя називали інформатором, а під інформацією розуміли вчення, настанову.

Практичне розуміння поняття “інформація” знаходимо у словнику С.І. Ожегова:

- відомості про оточуючий світ і процеси, що відбуваються у ньому;

- відомості, що інформують про положення справ, про стан чогось.

Тобто до кінця 40-х рр. XX ст. під інформацією розумілись “повідомлення і відомості”, які передаються людьми усним, письмовим або іншим способом. З середини XX ст., з моменту розвитку кібернетики, інформація визначається як загальнонаукове поняття, яке включає обмін відомостями між людьми, людиною і автоматом, між автоматами; обмін сигналами у тваринному, рослинному світі; передачу сигналів від клітки до клітки, від організму до організму.

Так К. Шеннон, – один з розробників кібернетики, запропонував розуміти інформацію як засіб зменшення невизначеності.

Ще одне загальновизнане визначення поняття інформації розробив Н. Вінер. Він вважав, що інформація – це не енергія, не матерія, а визначення змісту, яке отримано від оточуючого середовища в процесі пристосування до нього.

З розвитком засобів зв’язку і телекомунікацій, обчислювальної техніки і їх використанням для обробки і передачі інформації виникла необхідність вимірювати кількісні характеристики інформації. З’явились різні теорії, і поняття “інформація” почало наповнюватися різним змістом.

У 1949 р. К. Шеннон і У. Уівер опублікували статтю “Математична теорія зв’язку”, у якій були запропоновані імовірнісні методи для визначення кількості переданої інформації. Однак такі методи описують лише знакову структуру інформації і не торкаються закладеного в ній змісту.

У 1948 р. H. Вінер запропонував “інформаційне бачення” кібернетики як науки про управління в живих організмах і технічних системах. Під інформацією стали розуміти не просто відомості, а тільки дані, нові і корисні для прийняття рішення, що забезпечує досягнення цілі управління. Інші відомості не вважалися інформацією.

Сьогодні існує велика кількість робіт, в яких з точки зору різних наукових шкіл, різних наук досліджується поняття інформації. Так, під інформацією розуміють: міру визначеності у переданих відомостях, міру різноманітності (Ешбі), визначену порцію порядку (Кадомцев), міру складності структури (Моль), вірогідність вибору (Яглом), передачу повідомлень між передаючою та сприймаючою системами, що призводить до змін стану останньої, відомості про осіб, предмети, факти, процеси, які не залежать від форми їх представлення.

У спеціальній літературі зустрічаємо й інші визначення поняття “інформація”: під інформацією за змістом розуміється структурно-смислова різноманітність всесвіту, а з точки зору метричної системи – це міра цієї різноманітності, яка існує у виявленому, невиявленому та відображеному вигляді. Інформація – це властивість предметів, об’єктів, процесів всесвіту сприймати внутрішній стан і вплив навколишнього середовища, перетворювати отримані відомості і передавати результати цього перетворення іншим предметам, об’єктам, процесам. Тобто, інформація існує завдяки існуванню об’єктів, які відображують зміни в оточуючому середовищі. Ці зміни виникають у матеріальній системі в процесі її взаємодії з оточуючим середовищем.

Наукові дослідження поняття “інформації” дозволили визначити їх семантичні, лінгвістичні, прагматичні і технічні аспекти.

Семантичний аспект досліджень пов’язаний з проблемою точності передачі змісту повідомлень за допомогою закодованих сигналів.

Лінгвістичний аспект досліджень пов’язаний з визначенням знакової системи, за допомогою якої ефективно приймається та розуміється інформація в процесі обміну між системами (наприклад, алфавіт і цифри, за допомогою яких здійснюється обмін інформацією в соціальних системах).

Прагматичний аспект досліджень пов’язаний з визначенням цінності для споживача отриманого повідомлення з точки зору впливу останнього на поведінку споживача. Це так званий управлінський аспект дослідження.

Технічний аспект досліджень вивчає проблеми точності повідомлень, швидкості їх передачі, технічних засобів і методів передачі тощо.

Аналізуючи наведені визначення поняття “інформація” можна дійти висновку, що для існування інформації завжди повинно існувати її джерело, сама інформація та носій інформації.

І.Л. Бачило виділяє такі основні ознаки інформації:

- системність – інформація не тільки є засобом системної організації матерії, а й сама системно організована та характеризує ступінь організованості матерії;

- селективність – зовнішня: визначає акти вибору, які необхідні для формування утворень з тими чи іншими структурами (наприклад, слова та висловлювання); внутрішня: аналіз самої інформації та процесів її накопичення та переробки;

- субстанційна несамостійність – для існування інформації потрібні матеріальні носії;

- спадкоємність – без розвинутої спадкоємності не існують процеси розвитку;

- невичерпність – інформація може використовуватися великою кількістю користувачів і при цьому залишатися незмінною;

- масовість – якісний аспект: визначає масовість інформації як загальної для всіх; кількісний аспект: визначає масовість як розповсюджуваної для широкого кола споживачів;

- трансформованість – зміст інформації не залежить від форми фіксації та пред’явлення;

- універсальність – зміст може бути будь-яким та про все;

- здатність до обмеження – чим вищий рівень організованості системи, тим більший ступень обмеження інформації;

- якість інформації – ступінь відповідності інформації потребам користувачів.

Інформація в історії розвитку цивілізації завжди відігравала вирішальну роль і служила основою для прийняття рішень на всіх рівнях та етапах розвитку людства. Сьогодні є загальновизнаним той факт, що в історії суспільного розвитку відбулося декілька інформаційних революцій, пов’язаних з кардинальними змінами у сфері виробництва, обробки й обігу інформації, які призвели до радикальних перетворень суспільних відносин. В результаті таких перетворень суспільство поступово набувало у певному розумінні нову якість.



Перша інформаційна революція пов’язується з винаходом писемності. Наслідок першої інформаційної революції – з’явилася можливість фіксувати знання на матеріальному носії, тим самим відчужувати їх від виробника і передавати від покоління до покоління.

Друга інформаційна революція (середина XV ст.) викликана винаходом друкарства. Наслідок другої інформаційної революції – з’явилась можливість тиражування й активного розповсюдження інформації, зросла доступність до джерел знань. Ця революція радикально змінила суспільство, створила додаткові можливості залучення до культурних цінностей значних слоїв населення.

Третя інформаційна революція (кінець XIX ст.) обумовлена винаходом електрики, завдяки якій з’явились телеграф, телефон, радіо, які дозволяли оперативно передавати і накопичувати інформацію у значних обсягах. Наслідок цієї революції – підвищення ступеню розповсюджуваності інформації, підвищення інформаційного “охоплення” населення засобами масової інформації, що сприяло розповсюдженню повідомлень, знань на великих територіях з метою забезпечення ними громадян. Завдяки цьому суттєво зросла роль інформації як засобу впливу на розвиток суспільства і держави, з’явилась можливість оперативного спілкування людей.

Четверта інформаційна революція (середина XX ст.) пов’язана з винаходом обчислювальної техніки та появою персонального комп’ютера, створенням мереж зв’язку і телекомунікацій. Наслідок четвертої інформаційної революції – створення засобів накопичення, зберігання, обробки і передачі інформації в електронній формі. Зросли оперативність, швидкість створення і обробки інформації, у пам’яті комп’ютера почали накопичуватися практично необмежені обсяги інформації, підвищилась швидкість передачі, пошуку і отримання інформації.

Сьогодні ми переживаємо п’яту інформаційну революцію, пов’язану з формуванням і розвитком транскордонних глобальних інформаційно-телекомунікаційних мереж. Вони охоплюють всі країни і континенти, з’являються практично у кожному домі, можуть одночасно впливати як на кожну людину окремо, так і на величезні маси людей. Як результат – можливість передачі будь-яких обсягів інформації в режимі реального часу на будь-які відстані, створення програмного та технічного забезпечення для підтримки сучасного рівня виробництва, передачі і розповсюдження інформації, її пошуку і отримання, тобто для забезпечення обігу інформації. Приклад і результат п’ятої революції – Інтернет. Наслідок п’ятої інформаційної революції – інтеграція у єдиному інформаційному просторі інформаційних ресурсів, засобів зв’язку і телекомунікацій, тобто створення інформаційної інфраструктури, яка забезпечує активну життєдіяльність суспільства, держави, окремих юридичних і фізичних осіб.

Отже, інформація з давніх часів була не тільки засобом пізнання оточуючого середовища, спілкування, освіти, виховання, а й сприяла забезпеченню розвитку суспільства, його наукового та технічного рівня. Така важлива роль інформації обумовила багаторічні намагання провідних науковців розробити єдину загальновизнану дефініцію поняття “інформація”. Проте й до сьогодні, як свідчать наведені вище точки зору, не існує єдиного, загальновизнаного визначення поняття “інформація”.

В юридичній літературі поняття “інформація” вживалося доволі часто, проте його зміст не аналізувався. Сьогодні ні у кого не викликає сумніву твердження, що інформація – це один з основних термінів сучасної юридичної науки. Тому і тут ми зустрічаємо спроби надати визначення поняття “інформація”. Найбільш активними у цьому напрямку були криміналісти та процесуалісти.

А.Р. Бєлкін з метою визначення інформації поділяє останню на інформацію про подію та інформацію з події. Під першою він розуміє міру зв’язку події з наступними змінами у навколишньому середовищі, під другою – з подальшими змінами.

Д.І. Бєдняков під інформацією розуміє відомості, знання про об’єктивну реальність, інакше кажучи, образно-знакову та образно-понятійну модель всесвіту.

Незважаючи на широке використання терміну інформація у юридичній літературі та на практиці, єдиного погляду на його тлумачення не існує й досі, і він вживається у різних словосполученнях. Так у В.О. Образцова знаходимо “інформація”, “криміналістично значуща інформація”, “інформація (фактичні дані)”, “доказова інформація”, “орієнтовна інформація”.

М.С. Полєвой вживав словосполучення “криміналістично значуща інформація”, яке у цілях однозначності ввів у своїх працях Р.С. Бєлкін.

У П.Д. Біленчука, В.В. Головача та М.В. Салтевського знаходимо термін “доказова інформація”.

Д.І. Бєдняков виділяє процесуальну та непроцесуальну інформацію, а у В.М. Тертишника зустрічаємо словосполучення “фактичні дані (достовірна інформація)”.

У ст. 1 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” знаходимо, що завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян і держави.

Інформація як об’єкт правовідносин повинна бути конкретизована, організована певним чином, класифікована за видами і підготовлена для здійснення з нею дій, регульованих нормами права.

Тому у статті 1 Закону України “Про інформацію” виписана загальна дефініція категорії “інформація” – як будь-які дані або відомості на матеріальних носіях та можуть бути представлені у електронному вигляді. Тобто інформація є специфічним об’єктом інформаційних відносин, а значить і правових відносин, які виникають при цьому.

Інформації будь-якого виду і призначення, яка створюється, використовується чи розповсюджується в правовій системі, притаманні деякі властивості, що тягнуть за собою певні юридичні наслідки при обігу інформації. Ці юридичні властивості закріплюються у нормах права і реалізуються в інформаційних правовідносинах, в особливостях поведінки суб’єктів, у їх правах, обов’язках і відповідальності за фактами поведінки.

Дослідження інформаційних процесів, правових норм, що регулюють відносини, які виникають у цих процесах, дозволили в юридичній літературі виділити такі юридичні властивості інформації:



1. Властивість фізичної невідчужуваності інформації, яка заснована на тому, що знання не відчужувані від людини, їх носія. Тому, при передачі інформації від одної особи до іншої і юридичного закріплення цього факту процедура відчуження інформації повинна замінятися передачею прав на її використання і передаватися разом з цими правами.

2. Властивість відокремленості інформації. Для включення в обіг інформація завжди упредметнюється у вигляді символів, знаків, тому відокремлюється від її виробника (творця) і існує окремо і незалежно від нього. Це підтверджує факт оборотоздатності інформації як самостійного окремого об’єкта правовідносин, в результаті чого з’являється можливість передачі інформації у такій формі від одного суб’єкта до іншого.

3. Властивість інформаційної речі (інформаційного об’єкта). Ця властивість виникає в силу того, що інформація передається і розповсюджується тільки на матеріальному носії чи за допомогою матеріального носія і проявляється як “двоєдність” інформації (її змісту) і носія, на якому ця інформація (зміст) закріплена. Ця властивість дозволяє поширити на інформаційну річ (об’єкт) спільну і взаємозалежну дію двох інститутів - інституту авторського права і інституту речової власності.

4. Властивість тиражованості (розповсюдженості) інформації. Інформація може тиражуватися і розповсюджуватися у необмеженій кількості екземплярів без зміни її змісту. Одна й та ж сама інформація (зміст) може належати одночасно необмеженому колу осіб (необмежене коло осіб може знати зміст цієї інформації). Тому необхідно юридично закріплювати обсяг прав з використання інформації (її змісту) особами, які мають таку інформацію (володіють знаннями про зміст інформації).

5. Властивість організаційної форми. Інформація, що знаходиться в обігу, як правило, представляється у документованому вигляді, тобто у формі документа. Це можуть бути оригінал документа, його копія, масив документів на паперовому або електронному носії (банк чи база даних) також у вигляді оригінала чи копії, бібліотека, фонд документів, архів і т.п. Така властивість дає можливість юридично закріплювати факт “приналежності” документа конкретній особі, наприклад, закріпивши його відповідним підписом у традиційному чи у електронному вигляді (за допомогою ЕЦП). Ця властивість дозволяє також відносити до інформаційних речей (інформаційних об’єктів) як окремі документи, так і складні організаційні інформаційні структури.

6. Властивість екземплярності інформації. Ця властивість полягає у тому, що інформація розповсюджується, як правило, не сама по собі, а на матеріальному носії, унаслідок чого можливий облік екземплярів інформації через облік носіїв, що містять інформацію. Поняття екземплярності дає можливість враховувати документовану інформацію і тем самим зв’язувати змістовну сторону інформації з її “речовим” обрамленням, тобто з відображенням на носії, вводити поняття врахованої копії документа, а звідси і механізму реєстрації інформації, особливо враховувати обіг оригіналів документів. Ця властивість сьогодні реалізується при обігу інформації обмеженого доступу.

Сучасне суспільство є свідком суттєвого підвищення ролі і місця інформації у житті особи, суспільства, держави, впливу інформації на їх розвиток. Впровадження та використання сучасних інформаційних технологій впливає не тільки на матеріальне, а й на духовне життя людства, перетворює життя особи, суспільства, держави. Завдяки цьому процесу, цивілізація в цілому і кожний із нас знаходиться у стадії формування суспільства нового типу – інформаційного суспільства.

Початок формування інформаційного суспільства відноситься до другої половини ХХ століття. Його концепція розроблена в працях західних науковців О. Шпенглера, К. Кларка, Ф. Полака, Д. Белла, О. Тофлера та ін. Серед радянських вчених можна відмітити В.М. Глушкова, О.І. Ракітова, К.К. Коліна, М.М. Моісеєва. Вперше ідея інформаційного суспільства була сформульована в Японії на початку 70-х років ХХ століття. Винахід самого терміну “інформаційне суспільство” приписується професору Токійського технологічного інституту Ю. Хаяші.

Загальні визначення інформаційного суспільства були розроблені у звітах до японського уряду, які підготувало агентство економічного планування, інституту розробки та використання комп’ютерів і рада із структури промисловості. У цих звітах інформаційне суспільство – це суспільство, в якому процес комп’ютеризації дає людям доступ до надійних джерел інформації, позбавляє їх рутинної роботи, забезпечує високий рівень автоматизації виробництва.

Відповідно до визначення, поданого у 1993 році Комісією Європейського Союзу, інформаційне суспільство – це суспільство, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв’язку.

Інформаційне суспільство не є альтернативою капіталізму або соціалізму, як не має альтернативи індустріальне суспільство, в рамках якого існують різні суспільно-економічні системи. Проте, сукупність соціально-політичних та економічних відносин, а також світоглядних та філософських поглядів, які сформовані під їх впливом, в значній мірі впливають на швидкість переходу до нової стадії цивілізації. Фактично кінець ХХ століття став тією межею, перейшовши яку суспільство трансформувалося з індустріального в інформаційне суспільство.

Таким чином, остання (п’ята) інформаційна революція створила суспільство, в якому інформація і, особливо, знання як її найвища форма, займає особливе місце. Всі попередні інформаційні революції видозмінювали методи і засоби фіксації, розповсюдження та тиражування інформації. Це досягалось шляхом створення писемності, книгодрукування, телефону, телеграфу, радіо, телебачення тощо. Проте вони не торкалися процесу створення та змістовної переробки знань.

Інформаційне суспільство – особливе суспільство, не відоме історії. Воно має свої особливості і характеристики, серед яких І.Л. Бачило виділяє такі:

1) формування, паралельно традиційним ринкам, ринку інформаційних технологій.

Протягом останніх декілька десятків років ринок інформаційних технологій є одним з тих, що найбільш динамічно розвивається. Він приносить щорічно доходів біля 510 млрд. дол. У щорічних списках самих багатих людей світу найчастіше зустрічаються особи, які створили свої капітали у сфері засобів масової інформації та індустрії розваг;

2) переорієнтація економіки найбільш розвинутих в інформаційному відношенні держав.

Цей процес викликаний тим, що, у порівнянні з традиційною промисловістю, телевізійна, телекомунікаційна, комп’ютерна сфера швидше зростають, створюють нові робочі місця, домінують в економічному розвитку;

3) широке розповсюдження надійної комп’ютерної техніки, наявність потужної, розгалуженої та доступної мережі зв’язку, яка дозволяє передавати значні за обсягом повідомлення різного типу в режимі реального часу;

4) збільшення інформаційних ресурсів та послуг загального та індивідуального доступу;

5) наявність в суспільстві високої правової культури правової держави;

6) збільшення залежності функціонування державних інституцій від інформаційної інфраструктури;

7) формування єдиного світового інформаційного простору;

8) зберігання єдиного інформаційного простору держав;

9) забезпечення вимог інформаційної безпеки.

Рух до інформаційного суспільства – поступовий, тривалий у часі, але неминучий процес. Україна у цьому процесі значно відстає від розвинутих країн, проте це надає їй можливість на прикладі інших країн зрозуміти роль держави для цілеспрямованого формування засад інформаційного впливу.

До умов переміщення України на шляху до інформаційного суспільства можна віднести:

- впровадження високих технологій та конкурентного виробництва. Це означає, що розвиток інформаційної інфраструктури повинен бути порівняним з західним, що потребує збільшення капіталовкладень у інформаційні галузі економіки, науку, освіту, широке залучення іноземного капіталу, відповідна податкова підтримка держави тощо;

- збільшення сукупного доходу на душу населення, інформаційна прозорість для суспільства та громадян;

- незалежність засобів масової інформації, формування довіри населення до влади, економічної та соціальної політики держави;

- розвиток інформаційної підтримки освіти та науки;

- переорієнтація військового комплексу на створення і модернізацію засобів інформатики;

- поступова інтеграція інформаційного простору України у світовий інформаційний простір при збереженні національного інформаційного суверенітету.

Розвиток інформаційних технологій, створення інформаційного суспільства призвело до якісних змін не тільки у технічній, науковій сфері, а й у системі ознак держав. До них можна віднести:

- прозорість географічних і геополітичних кордонів держав у міжнародному інформаційному обміні;

- глобалізація інформаційних потоків та формування державою засобів і способів інформаційного обміну;

- розширення можливостей безпосереднього контакту між соціальними та політичними групами завдяки доступності комп’ютерних засобів і простоти роботи з ними;

- необхідність уніфікації національних інформаційних законодавств різних держав.

У часи загальної інформатизації та побудови інформаційного суспільства одною з суттєвих державоутворюючих ознак та обов’язковою умовою і характеристикою самого інформаційного суспільства є інформаційний простір.

І. Л. Бачило пропонує розуміти під єдиним інформаційним простором сукупність інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, яка дозволяє на основі загальних правил забезпечувати небезпечну інформаційну взаємодію держав, установ та громадян за умов їх рівних засад доступу до відкритих інформаційних ресурсів, а також максимально повне забезпечення їх інформаційних потреб на всій території держави за умов збереження інтересів на вхід у світовий інформаційний простір та збереження національного інформаційного суверенітету.

К.І. Беляков вважає, що сутність єдиного інформаційного простору можна повніше визначити через категорію єдиного інформаційно-правового простору, який являє собою систему організаційно та методично пов’язаних інформаційних ресурсів, які формуються державою та іншими учасниками інформаційних відносин.

Єдиний інформаційний простір є, з одного боку, необхідною ознакою успішного формування інформаційного суспільства, необхідною умовою входження у всесвітнє інформаційне суспільство, а з другого – виступає гарантом збереження інформаційного суверенітету держави.

Єдиний інформаційний простір характеризується:

- дією загальних правил для всіх суб’єктів інформаційної взаємодії у формуванні та розвитку єдиного інформаційного простору;

- забезпечення безпечної інформаційної взаємодії держав, установ та громадян;

- максимально повне задоволення їх інформаційних потреб;

- правова рівність на доступ суб’єктів інформаційних відносин до інформаційних ресурсів;

- збереження балансу інтересів на входження у світовий інформаційний простір та забезпечення національного суверенітету.

Дослідження інформації як об’єкту інформаційних правовідносин, визначення її ознак, юридичних властивостей дозволяє зробити висновок, що інформація сьогодні виступає у вигляді:


  • товару;

  • засобу, за допомогою якого здійснюється правове управління поведінкою суб’єктів;

  • джерелом для прийняття рішень;

  • джерелом отримання загальноосвітніх знань;

  • засобом інформування суспільства;

  • засобом звітності про діяльність юридичних та фізичних осіб;

  • засобом реалізації прав і свобод особи.

В Законі України “Про інформацію” законодавець визначає основні види інформації, як об’єкту інформаційних правовідносин:

  • статистична інформація;

  • адміністративна інформація (дані);

  • масова інформація;

  • інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого, регіонального самоврядування;

  • правова інформація;

  • інформація про особу;

  • інформація довідково-енциклопедичного характеру;

  • соціологічна інформація.

Статистична інформація – це офіційна документована державна інформація, що дає кількісну характеристику подій та явищ, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя України. Система статистичної інформації, її джерела і режим визначаються Законом України “Про державну статистику” та Законом України ”Про інформацію”.

Адміністративна інформація (дані) – це офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов’язків та завдань, що належать до їх компетенції.

Масова інформація – це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Види масової інформації, порядок створення та організації діяльності засобів масової інформації визначаються Законом України “Про інформацію” та законодавчими актами про ці засоби.

Інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого, регіонального самоврядування, згідно Закону України “Про інформацію” – це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування.

Правова інформація – це сукупність документованих або публічно проголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Законодавець широко застосовує поняття “інформація” в нормативних правових актах у різних її видах. Масова інформація – “публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація” (Закон України “Про інформацію”), інформація про особу (персональні дані) - “сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу (Закон України “Про інформацію”), “твори у галузі науки, літератури і мистецтва” (Закон України “Про авторське право і суміжні права”), конфіденційна інформація – “відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов (Закон України “Про інформацію”), державна таємниця (далі також – секретна інформація) – “вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані Законом державною таємницею і підлягають охороні державою (Закон України “Про державну таємницю”), реклама – “спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку” (Закон України “Про рекламу”).

Поряд з видами інформації, законодавець також виділяє організаційні форми представлення інформації. Документована інформація (документ) – “матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві” (закони України “Про інформацію”, “Про обов’язковий примірник документів”); база даних - “іменована сукупність даних, що відображає стан об’єктів та їх відношень у визначеній предметній області” (ст. 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації”), інформаційний ресурс – сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо) (ст. 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації”); інформаційний продукт (продукція) – документована інформація, яка підготовлена і призначена для задоволення потреб користувачів; інформаційна послуга – дії суб’єктів щодо забезпечення споживачів інформаційними продуктами (ст. 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації”).

Отже, законодавець в рамках розвитку інформаційного законодавства здійснює на практиці конкретизацію видів і форм представлення інформації і інформаційних об’єктів при регулюванні конкретних інформаційних відносин.

В юридичній літературі також пропонуються декілька класифікацій інформації: за роллю, в якій вона виступає в правовій системі, і за ступенем доступу до неї.

За роллю в правовій системі інформація поділяється на правову і не правову.

Неправова інформація створюється не як результат правової діяльності, але використовується відповідно з приписами правових норм (наприклад, масова інформація).

Правова інформація створюється у результаті правотворчої, правозастосовної та правоохоронної діяльності. У свою чергу вона поділяється на нормативну правову та ненормативну правову інформацію.

Нормативна правова інформація створюється в порядку правотворчої діяльності і міститься в нормативних правових актах.

Ненормативна правова інформація створюється, як правило, у порядку правозастосовної і правоохоронної діяльності.

До ненормативної правової інформації відносяться:

1) загальна інформація про стан законності і правопорядку: заяви, що поступають в прокуратуру, Конституційний Суд, Верховний Суд та ін. про дотримання законності; судова, кримінальна і прокурорська статистика; інформація про дотримання прав і свобод людини; соціологічні дослідження про ефективність законодавчих та інших нормативних правових актів;

2) інформація про цивільно-правові відносини, договірні та інші зобов’язаннях (договори, угоди та інші документи);

3) інформація про адміністративну діяльність органів виконавчої влади і місцевого самоврядування з виконання нормативних директив;

4) інформація судів і судових органів (судові справи, судові рішення тощо);

5) інформація, пов’язана з розкриттям і розслідуванням злочинів:

- кримінологічна інформація - дані про злочинність і інші правопорушення;

- криміналістична інформація, що використовується при доказуванні факту злочину й ідентифікації особи чи групи осіб, які вчинили злочини;

- судово-експертна інформація, що використовується при проведенні судових експертиз для доказування факту злочину і провини обвинувачуваного;

- оперативно-розшукова інформація, що містить відомості, які відображають хід і результати оперативно-розшукових заходів з встановлення і розшуку осіб, які вчинили карні діяння, а також інші дані і матеріали.



За ступенем доступу інформація розділяється на відкриту і інформацію обмеженого доступу, розповсюдження якої можливо в умовах конфіденціальності чи секретності.

До відкритої інформації відноситься:

  • інформація як об’єкт цивільних правовідносин - твори науки і літератури, інші форми, що відображають інформацію (карти, фотографії і т. п.), а також інформація в документах, які закріпляють авторські права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки (патенти, свідоцтва);

  • масова інформація – інформація, що містить повідомлення інформаційного характеру, готується і розповсюджується ЗМІ і (чи) через Інтернет з метою інформування населення, в тому числі реклама діяльності фізичних і юридичних осіб, вироблених продуктів і наданих послугах, що пропонуються споживачам;

- офіційні документи – закони, судові рішення, інші тексти законодавчого, адміністративного і судового характеру, а також їх офіційні переклади. Ця інформація створюється в порядку законотворчої чи іншої правової діяльності;

- обов’язково надана документована інформація – обов’язкові контрольні екземпляри документів, інформація в облікових документах, дані документів, що надаються в органи статистики, податкова, реєстраційна та інша такого типу інформація. Така інформація створюється юридичними і фізичними особами в порядку обліку і звітності і направляється в обов’язковому порядку різним органам і організаціям відповідно до чинного законодавства.



Інформація обмеженого доступу:

- державна таємниця – захищені державою відомості, що створюються в умовах секретності відповідно до законодавства;

- комерційна таємниця (інформація, що складає комерційну таємницю) - науково-технічна, технологічна, комерційна, організаційна чи інша інформація, що використовується в економічній діяльності, включаючи ноу-хау. Режим захисту такої інформації встановлюється законом;

- інформація про громадян (персональні дані) створюється самими громадянами в їх повсякденній діяльності, в тому числі пов’язаної з реалізацією прав і свобод (права на труд, на житло, на відпочинок, медичне обслуговування, соціальне страхування, пенсійне забезпечення, на свободу слова та ін.) і виконанням обов’язків (наприклад, військового обов’язку) і надаються як відомості про себе (персональні дані) різним суб’єктам. Документованою інформацією тут є анкети, історії хвороби, декларації про прибутки, банківські записи і т.п.

Можна говорити і про інші підстави класифікації для досліджень інформації як об’єкта інформаційних правовідносин.


Питання 5.

Сьогодні не існує єдиного поняття, яке б визначало середовище, в якому відбуваються процеси, пов’язані з інформацією. ЇЇ називають інформаційною сферою, інформаційним середовищем, інформаційним простором, інформаційним полем, інформаційним потенціалом. Ми вважаємо, що назва “інформаційна сфера” найбільш вдало з усіх названих вище визначає зміст поняття, тому будемо користуватися саме цим терміном.

І.Л. Бачило визначає інформаційну сферу як сферу обігу інформації, під час якого суб’єкти реалізують свої потреби і можливості по відношенню до інформації.

Під обігом інформації розуміємо процеси вироблення, передачі, пошуку, отримання і розповсюдження інформації.

До основних об’єктів інформаційної сфери науковці одностайно відносять:


  1. інформацію, інформаційні ресурси;

  2. інформаційну інфраструктуру, яка складається з таких інформаційних систем:

- організаційних, які забезпечують розвиток і функціонування інформаційної сфери;

- інформаційно-телекомунікаційних, які здійснюють управління інформаційними потоками;

- інформаційних, комп’ютерних та телекомунікаційних технологій;

- засобів масової інформації.

Разом з тим, щодо структури інформаційної сфери в науковій літературі існує декілька думок.

І.Л. Бачило виділяє три складові інформаційної сфери: область виробництва інформації, область розповсюдження інформації та область інформаційного споживання.

В області виробництва інформації виділяються процеси виробництва, створення та перетворення інформації. Тут діють правові норми, які сприяють процесам розвитку та вдосконалення виробництва інформації, гарантують свободу творчості, освіти тощо. Тут діє закон неповного використання інформації, сутність якого визначається існуванням надлишків інформації (не вся інформація, яка виробляється, знаходить своїх споживачів) або неспроможністю споживачів використати всю інформацію, яка виробляється.

В області розповсюдження інформації автор виділяє безпосереднє та опосередковане розповсюдження. При безпосередньому розповсюдженні споживач отримує інформацію безпосередньо від її створювача (лекція, семінар, конференція тощо). Тут діють правові норми, які захищають авторські та суміжні права, забороняють розповсюджувати інформацію з обмеженим доступом, недостовірну інформацію тощо.

При опосередкованому розповсюдженні між споживачем та створювачем інформації існує посередник. Тому тут діють правові норми, дефініції яких спрямовані на захист інтелектуальної власності, конфіденційності інформації, захист інформаційних систем тощо.

В області споживання інформації діють правові норми, які регулюють питання споживання, пошуку, отримання, накопичення та зберігання інформації. В цій області діє закон примусового відчуження та обнародування інформації, сутність якого визначається, з одного боку, небажанням суб’єктів віддавати свою інформацію, а з іншого – необхідністю обнародування інформації з метою реалізації інформаційних прав громадян, розвитку інформаційного суспільства.

В.А. Копилов для дослідження суспільних відносин, пов’язаних з інформацією та її обігом, пропонує таку модель інформаційної сфери.

Інформаційна сфера, виходячи з видів і способів представлення інформації, особливостей її обігу, умовно може бути розділена на дві частини – основну (частину власне обігу інформації) і частину, що забезпечує обіг інформації. Кожна з частин, у свою чергу, поділяється на області. Основна частина включає три, а забезпечувальна – дві області.

Основна частина інформаційної сфери складається з області створення і розповсюдження інформації, області пошуку, отримання і споживання інформації, області формування інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів, інформаційних послуг. Ці області тісно пов’язані між собою, впливають одна на одну, стимулюючи тим самим розвиток основної частини інформаційної сфери.

Сьогодні важко собі уявити інформаційну діяльність без використання сучасних інформаційних технологій, автоматизованих інформаційних систем, їх мереж, баз та банків даних, засобів обчислювальної техніки, зв’язку і телекомунікацій. Впровадження інформаційних технологій, новітніх технічних засобів в життєдіяльність людства сприяло формуванню в забезпечувальній частині інформаційної сфери двох областей: області створення і застосування інформаційних технологій та області створення і застосування засобів та механізмів інформаційної безпеки.

Область створення і застосування інформаційних технологій пов’язана з вирішенням питань забезпечення сучасного технічного рівня обігу інформації у суспільстві. У свою чергу, сучасні системи зв’язку і телекомунікацій створили проблеми безпеки інформаційної сфери. Основним призначенням інформаційної безпеки вважається виявлення погроз і захист інформації від несанкціонованого доступу; інформаційних прав і свобод особи, суспільства, держави від впливу хибної, шкідливої інформації, дезінформації.

Область створення і застосування інформаційних технологій виникла і розвивається у зв’язку з потребами всіх інших областей. В той же час жодна з основних областей не може повноцінно функціонувати без використання сучасних програмно-технічних і телекомунікаційних засобів.

Розподіл інформаційної сфери на області умовний, оскільки всі вони тісно пов’язані між собою, впливають одна на одну. Вихідна інформація створюється під впливом оточуючого середовища, а також на основі інформації з інформаційних ресурсів. У свою чергу, інформаційні ресурси створюються на основі як вихідної інформації, так і відомостей з інших інформаційних ресурсів, які виступають як накопичувачі ретроспективної інформації (яка була створена у різні часи). В результаті споживання інформації створюється нова інформація, формуються чи доповнюються інформаційні ресурси. Таким чином, відбувається обіг інформації в інформаційній сфері.

Розглянемо кожну з областей інформаційної сфери докладніше.

Область пошуку, отримання і споживання інформації є провідною у процесі обігу інформації. Саме тут виникають потреби в інформації і забезпечується інформацією її споживачі. До основних суб’єктів цієї області належать споживачі, користувачі або одержувачі інформації: громадяни, науковці, фахівці, юридичні і фізичні особи, органи державної влади і місцевого самоврядування, інші суб’єкти, які діють в порядку реалізації своїх конституційних прав на пошук і отримання інформації чи виконання функцій, віднесених до їх компетенції.

Основним об’єктом у цій області є будь-яка інформація, яка вимагається споживачами: аудіо-, аудіовізуальна та друкована інформація, що розповсюджується ЗМІ, інформаційні продукти, підготовлені у порядку надання інформаційних послуг громадянам (документи, тематичні добірки, довідки, банки даних тощо). Право на інформацію громадян України охороняється законом. Держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права та можливості доступу до інформації, крім випадків, передбачених чинним законодавством.



Область створення і розповсюдження інформації функціонує для задоволення інформаційних потреб споживачів. Суб’єктами цієї області є виробникі інформації: громадяни, їх об’єднання, організації, підприємства, установи, органи державної влади і місцевого самоврядування.

Об’єктом цієї області є інформація, яка розповсюджується за допомогою засобів масової інформації, пошти, Інтернет, а також в результаті дій юридичних і фізичних осіб: масова інформація, довідки, реклама, науково-дослідницькі звіти, статистичні зведення, декларації тощо.



Область формування інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів та послуг формується як потужний інформаційний ресурс, накопичувач знань людства. Інформаційний ресурс, згідно ст. 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації” – це сукупність документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо).

Область створення і застосування засобів та механізмів інформаційної безпеки виконує функції захисту інформаційної сфери, процесів її розвитку в інтересах громадян, суспільства, держави. Умовно виділяються такі напрями інформаційної безпеки: правові, управлінські та інженерно-технологічні (у тому числі – програмно-математичні).

Суб’єктами цієї області є всі суб’єкти інформаційної сфери: органи державної влади і місцевого самоврядування, юридичні і фізичні особи, які розробляють і використовують інформаційні системи, технології і засоби їх забезпечення; організації, підприємства, установи, що формують інформаційні ресурси і надають споживачам інформацію з них, державні структури і посадові особи, які забезпечують інформаційну безпеку.

Область створення та застосування засобів та механізмів інформаційної безпеки нерозривно пов’язана з іншими областями інформаційної сфери. Так, в області пошуку, отримання і споживання інформації необхідно захищати: права споживачів на отримання і використання інформації; громадян, суспільство і державу від впливу шкідливої, небезпечної, недостовірної інформації.

В області створення і розповсюдження інформації необхідно захищати інформацію як об’єкт інтелектуальної власності, документовану інформацію як об’єкт інтелектуальної і речової власності тощо.

В області формування інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів та інформаційних послуг необхідно захищати від несанкціонованого доступу: інформаційні ресурси на всіх видах носіїв, в тому числі й такі, що містять інформацію обмеженого доступу; інформаційні системи та їх мережі; програмне забезпечення тощо.

Область створення та застосування інформаційних технологій, як одна з забезпечувальних складових інформаційної сфери, має забезпечувати розробку всіх засобів технічного, організаційно-правового і програмного захисту, які сприяють підвищенню безпеки інформаційної сфери. Тут приділяється особлива увага питанням захисту комп’ютерних носіїв інформації, баз даних, баз знань, програмного забезпечення, автоматизованих інформаційних систем і їх мереж тощо.

Для ефективного регулювання правовідносин в інформаційній сфері треба враховувати об’єктивні закони її розвитку, також розвитку інформаційних відносин. І.Л. Бачило вважає, що до цих законів можна віднести:


  1. закон організації та обмеження інформації у соціальних системах.

Сутність закону: чим вищий рівень організованості системи, тим вищий рівень регуляції та обмежень інформації в цій системі;

  1. закон інформаційного випередження. Сутність закону: вирішення проблем інформаційної взаємодії повинно випереджувати вирішення проблем взаємодії в інших сферах соціальної діяльності, тобто інформаційне забезпечення повинно випереджувати процеси прийняття рішень в інших сферах життєдіяльності людства.

Під документом (документованою інформацією) розуміється передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві.

Документи поділяються на первинні та вторинні. Під первинним документом розуміється документ, який містить в собі вихідну інформацію. Вторинний документ – це документ, що являє собою результат аналітико-синтетичної обробки та іншої переробки одного або декількох документів.

В науковій літературі документована інформація розділяється на такі види:

- інформація як результат творчості (наукові і літературні твори, винаходи, відкриття, секрети виробництва);

- інформація, що надається обов’язково, тобто документована інформація, яка готується юридичними і фізичними особами у порядку звітності про власну діяльність і надається ними уповноваженим органам і організаціям, а також обов’язкові екземпляри документів;

- документована інформація про громадян (персональні дані), яка готується і надається кожним про себе при реалізації своїх прав і виконанні обов’язків;

- офіційна документована інформація, що готується і розповсюджується органами державної влади і місцевого самоврядування, судовими органами, суспільними об’єднаннями відповідно до їх компетенції;

- масова інформація, що містить повідомлення інформаційного характеру, яка готується і розповсюджується ЗМІ з метою інформування населення, у тому числі, реклама діяльності фізичних і юридичних осіб щодо вироблених продуктів та можливих послуг, які можуть бути запропоновані споживачам;

- інформація про вибори і референдуми;

- інша створювана вихідна і похідна інформація.

В процесі творчості може створюватися така документована інформація:

- літературні і наукові твори;

- патенти на винаходи і промислові зразки, свідоцтва на корисні моделі;

- документи, що містять секрети виробництва і науки (ноу-хау).

Документована інформація, що надається обов’язково (обов’язкові контрольні екземпляри документів, облікова, статистична, податкова, реєстраційна та інша такого типу інформація) створюється юридичними і фізичними особами в порядку звітності і спрямовується в обов’язковому порядку різним органам і організаціям відповідно до чинного законодавства. Так, звітність про фінансову діяльність надається засновникам, учасникам юридичної особи, органам державної статистики, податковим органам; відомості про нарахуваннях на заробітну плату і інших виплатах – у відповідні фонди тощо.

Інформація про громадян (персональні дані) створюється самими громадянами в їх повсякденній діяльності, в тому числі пов’язаної з реалізацією прав і свобод і виконанням обов’язків (наприклад, військового обов’язку), і подається як відомості про себе (персональні дані) різним суб’єктам.

Офіційна документована інформація створюється органами державної влади і місцевого самоврядування, судовими органами, суспільними об’єднаннями відповідно до їх статусу і у порядку реалізації покладених на них функцій. Це закони, судові рішення, інші тексти законодавчого, адміністративного і судового характеру. Згідно ст. 10 Закону України “Про авторське право і суміжні права” офіційні документи (закони, судові рішення, інші тексти законодавчого, адміністративного і судового характеру), а також їх офіційні переклади не є предметом авторського права.

Документована інформація у вигляді офіційних документів, які не містять інформацію з обмеженим доступом, розповсюджуються вільно. Виключення складає інформація, що стосується громадян (наприклад, судові рішення, персональні дані), яка розповсюджується тільки відповідно до чинного законодавства.



Поняття “документована інформація” тісно пов’язане з поняттям “інформаційний продукт (продукція)”. У вітчизняному законодавстві сьогодні існує два визначення інформаційного продукту.

У ст. 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації” законодавець визначає інформаційний продукт як документовану інформацію, яка підготовлена і призначена для задоволення потреб користувачів.

Під інформаційною продукцією законодавець розуміє матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій.

Поняття інформаційного продукту як продукту, головне призначення якого є задоволення потреб користувачів, введене на законодавчому рівні, визначає інформацію як товар.

Загальновідомий вислів Б. Гейтса “Хто володіє інформацією, той володіє світом” не є перебільшенням. Інформація завжди високо цінувалася і завжди була ціннім товаром. Особливо цінним товаром є інформація у сучасному світі, сучасному інформаційному суспільстві, одною з визначним рис якого є існування потужного ринку інформаційних систем та технологій.

У науковій літературі поки що немає єдиного підходу до визначення поняття “інформаційна система”. Проте практичні рекомендації з розробки, використання і оптимізації інформаційних систем існують вже декілька десятків років.

Перші спроби визначення цього поняття були зроблені в кібернетиці, де вважалося, що інформаційні системи – це системи обробки даних у будь-якій предметній сфері із засобами накопичення, зберігання, оновлення, пошуку і видачі даних.

Варіанти визначення інформаційних систем знаходимо у спеціальній літературі з соціології, філософії, економіки та ін. Частина з них під інформаційною системою пропонує розуміти систему “машина-людина”, інші – системну роботу з інформацією, інформаційні процеси, потоки тощо.

Так В.А. Копилов під “інформаційною системою” розуміє організаційно упорядковану сукупність документів (масивів документів) і інформаційних технологій, у тому числі з використанням засобів обчислювальної техніки і зв’язку, що реалізують інформаційні процеси.

Засоби забезпечення автоматизованих інформаційних систем і їх технологій – це програмні, технічні, лінгвістичні, правові, організаційні засоби (програми для ЕОМ, засоби обчислювальної техніки і зв’язку; словники, тезауруси і класифікатори, інструкції і методики; положення, устави, посадові інструкції; схеми і їх описання, інша експлуатаційна і супроводжувальна документація, що використовується чи створюється при проектуванні інформаційних систем і забезпечують їх експлуатацію).

У І.Л. Бачило знаходимо:

“Інформаційна система - це технологічна система, яка являє собою сукупність технічних, програмних та інших засобів, які об’єднані структурно і функціонально для забезпечення одного чи декількох видів інформаційних процесів та надання інформаційних послуг.”

До складу об’єктів інформаційної системи можна віднести засоби, комплекси, мережі та системи, технології, які можна об’єднати у одну структуру для виконання наступних функцій: збір, зберігання (накопичення), обробка (виробництво), пошук, розповсюдження (розподіл, передача), приймання (споживання) інформації та надання інформаційних послуг.

До інформаційних систем відносяться і автоматизовані інформаційні системи.

Автоматизована інформаційна система – це система, що здійснює автоматизовану обробку даних і до складу якої входять:


  • технічні засоби обробки даних (засоби обчислювальної техніки і зв’язку);

  • методи і процедури обробки інформації;

  • програмне забезпечення.

До автоматизованих інформаційних систем, у першу чергу, відноситься Інтернет, а також автоматизовані системи управління (АСУ), автоматизовані системи обробки даних (АСОД), автоматизовані системи науково-технічної інформації (АСНТІ), бази даних та бази знань, експертні системи, інформаційно-обчислювальні системи, інформаційно-телекомунікаційні системи і мережі, системи зв’язку і телекомунікацій, а також засоби забезпечення цих систем і технологій.

Згідно із ст. 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації”:

– база даних – це іменована сукупність даних, що відображає стан об’єктів та їх відношень у визначеній предметній області;

– база знань – це масив інформації у формі, придатній до логічної і смислової обробки відповідними програмними засобами;

основні технічні засоби – це засоби обчислювальної техніки, копіювально-множна техніка, оргтехніка, засоби зв’язку і телекомунікацій та ін.;

– програмні засоби - операційні системи, прикладні програми, програмні засоби телекомунікацій, інші програмні засоби;

– лінгвістичні засоби – словники, тезауруси, класифікатори, інші лінгвістичні засоби, організаційно-правові засоби - нормативні правові і правові акти, нормативно-технічні документи, положення, статути, посадові інструкції.

До складу об’єктів інформаційної системи ще можна віднести:



  • засоби обчислювальної техніки та мережі;

  • програмні засоби (операційні системи, СУБД тощо);

  • системи та мережі зв’язку та телекомунікації;

  • словники, класифікатори тощо.

До основних ознак інформаційних систем відносяться:

  • виконання одної або декількох функцій щодо інформації;

  • єдність системи (файлова система, єдині стандарти та протоколи тощо);

  • можливість складання або розбору об’єктів системи під час виконання заданої функції.

Сьогодні інформаційна система повинна:

  • бути ефективною – визначається співвідношенням витрат та отриманих результатів;

  • якісно функціонувати;

  • бути надійною, що визначається надійністю її технічних засобів та помилками користувачів;

  • бути безпечною, що означає таке її функціонування, при якому забезпечується захист інформації, яка в ній опрацьовується.

Розрізняються наступні види інформаційних систем:

  • системи загального користування (відкриті) та системи обмеженого користування (закриті);

  • державні та недержавні (корпоративні);

  • національні та міжнародні;

  • малі, середні, великі тощо.

Суб’єктів в цій області можна розділити на дві групи: суб’єкти, що організовують і здійснюють розробку інформаційних систем, інформаційних технологій і засобів їх забезпечення, і суб’єкти, що експлуатують ці об’єкти.

Як суб’єкти, що організують і розробляють інформаційні систем, виступають заказники і розробники. Це - органи державної влади, юридичні і фізичні особи - організації і підприємства, спеціалісти. Суб’єктами, що експлуатують інформаційні системи, інформаційні технології, є органи державної влади, їх підрозділи, юридичні і фізичні особи.

Одним із важливіших напрямків діяльності суб’єктів у цій області повинні бути формування і розвиток програмно-технічної частини інформаційної інфраструктури сучасного інформаційного суспільства. Під інформаційною інфраструктурою у цьому випадку розуміється організована сукупність засобів обчислювальної техніки, зв’язку і телекомунікацій, а також масової інформації і інформаційних ресурсів, яка забезпечує ефективну і якісну реалізацію інформаційних процесів - процесів вироблення, збирання, накопичення, зберігання, пошуку, розповсюдження і споживання інформації для задоволення потреб особи, суспільства, держави.

У ст. 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації” знаходимо таке визначення поняття “інформаційна технологія:”



Інформаційна технологія – цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування.”

Сьогодні проблема інформаційних технологій є одною з найважливіших у всьому світі, бо інформаційні технології визначають рівень науково-технічного прогресу у будь-якій державі.

Правове регулювання у сфері інформаційних технологій, виходячи з визначення останніх, повинно охвачувати такі питання: вид продукції, автор продукції, сфера застосування продукції, її призначення, виготовлення, обмін та використання.

Виділяється два напрями регулювання:



  1. створення продукції;

  2. її використання.

У зв’язку з таким розподілом, правові проблеми інформаційних технологій можна розділити на:

  1. такі, що регулюють питання створення і використання інформаційних технологій в економіці держави;

  2. ті, що регулюють питання використання інформаційних технологій у різних сферах життєдіяльності держави.

Враховуючи особливу роль інформаційних технологій у розвитку інформаційної сфери України, необхідно:

  1. здійснювати державну підтримку пріоритетних інформаційних технологій;

  2. здійснювати конкурсне розміщення державних замовлень на нові інформаційні технології; відкритий конкурсний відбір при реалізації державних проектів зв’язку, телекомунікацій та інформатизації;

  3. забезпечити розробку і реалізацію нормативних правових актів, які б регулювали відношення у сфері розробки і впровадження перспективних інформаційних технологій;

  4. стимулювати використання інформаційних технологій вітчизняної розробки.

Укладач: Хахановський В. Г. – доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри інформаційних технологій НАВС.
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НаціональнА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра інформаційних технологій
ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри

полковник міліції Кудінов В. А.
____.________ 20__

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал