Пояснювальна записка до магістерської кваліфікаційної роботи



Сторінка2/9
Дата конвертації09.12.2016
Розмір1.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Публікації. Основні результати магістерської кваліфікаційної роботи опубліковані у 2 наукових публікаціях. Викладені у МКР положення доповідались на таких наукових конференціях: “ІV Всеукраїнський з’їзд екологів з міжнародною участю” (Екологія/Ecology-2013), (м.Вінниця, 2013), “V Всеукраїнський з’їзд екологів з міжнародною участю” (Екологія/Ecology-2015), (м.Вінниця, 2015), а також у щорічних науково-технічних конференціях ВНТУ.



  1. ІСНУЮЧІ БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ




    1. Меблеві матеріали (деревні)

Основною сировиною для виробництва меблів є деревостружкова плита (ДСП) і деревоволокнистих плит (ДВП). ДСП розрізняють за твердістю, які бувають тверді, дуже тверді, середні та м'які. У меблевому виробництві використовуються тільки тверді сорти ДСП.

Деревину з давніх часів широко застосовують у будівництві завдяки її значному поширенню та високим будівельно-технологічним властивостям: значній міцності при розтягу та стиску, невеликій густині, низькій теплопровідності, технологічності при обробці, гарному зовнішньому вигляду [1].

Запаси деревини в Україні не дуже великі, тому з метою збереження лісових запасів ведеться планомірна робота щодо скорочення застосування її в будівництві. В останні роки бетон, скло, кераміка, полімерні матеріали значною мірою замінили деревину. Важливим резервом економії деревини є використання відходів лісопиляння та деревообробки для виготовлення фанери, деревноволокнистих плит, клеєних дерев`яних конструкцій.

Деревина як будівельний матеріал має й ряд недоліків: неоднорідність будови і, відповідно, властивостей, гігроскопічність, займистість, здатність до гниття тощо. Частину цих недоліків можна подолати технічними заходами. Так, для підвищення гнилостійкості застосовують антисептики, а для підвищення вогнестійкості – антипірени. Поліпшення властивостей деревини досягається просочуванням її полімерами. При цьому гідроскопічність і водопоглинання значно зменшуються, така деревина не коробиться, не гниє, легко полірується, має гарний зовнішній вигляд [2].

Деревину в сучасному будівництві застосовують для виробництва паркету, двірних та віконних коробок, хрестовин, дверного заповнення, вбудованих меблів. Деревину й досі широко використовують для виготовлення шпал, опор під телефонно-телеграфні лінії та як кріпильне риштовання в підзмних розробках. Із деревини та відходів її переробки виготовляють фанеру, деревностружкові та деревоволокнисті плити, арболіт, декоративні вироби тощо. Крім деревини у будівництві застосовуються матеріали з нелісової рослинної сировини: очерету, соломи, стеблин соняшника, костиці, бавовника тощо [3].




      1. Загальні властивості деревини

Кожна порода дерева має характерний колір і текстуру. Для хвойних порід характерний простий і одноманітний малюнок, а різноманіття і багатство текстури деревини листяних порід високо ціниться в столярно-оздоблювальних роботах.

Деревина всіх порід в основному складається з целюлози, у зв'язку з чим істинну густину деревини приймають рівної 1,54 г/см3. Середня густина коливається від 450 до 900 кг/м3.

Деревині властива гідрофільність і волокниста пориста структура, що сприяє легкому всмоктуванню і видаленню вологи. Вологість деревини виражають у процентах відносно маси сухої деревини. Розрізняють гігроскопічну вологу (зв'язану в стінках кліток) і капілярну вологу (вільно заповнює міжклітинний простір і порожнини кліток). Вологість, яку набуває деревина при тривалому перебуванні в умовах постійного температурно-вологісного режиму, називають рівноважною.  Для кімнатно-сухої деревини рівноважна вологість складає 8-12 %, для повітряно-сухої – 15-18 %. Унаслідок коливання вологості деревини відбувається небажана зміна розмірів і форми виробу. Нерівномірність усушки є наслідком неоднорідності будови деревини, що призводить до короблення і розтріскування пиломатеріалів і колод. Для запобігання зазначеним процесам столярні вироби виготовляють з деревини з вологістю 8-10 %, зовнішні конструкції – 15-18 % [4].

Зволоження сухої деревини до досягнення нею межі гігроскопічності приводить до стовщення стінок деревних кліток, збільшення об'єму і розмірів дерев'яних виробів. Вказаний процес називається набряканням.

У сухому стані деревина є теплоізоляційним матеріалом і діелектриком. Зазначені фізичні властивості залежать від напрямку теплових потоків, пористості й вологості деревини.

Механічні властивості деревини залежать від напрямку навантаження стосовно деревних волокон, середньої щільності і вологості. Міцність деревини при стиску уздовж волокон у 4-6 разів більше, ніж поперек. Наприклад, для сосни уздовж волокон вона складає 100 МПа, поперек – 20-25 МПа. Волокниста будова деревини забезпечує дерев'яним конструкціям великий опір вигину, тому й застосовують для виготовлення балок, крокв, ферм.

Міцність деревини при сколюванні має велике значення при влаштуванні врубок, клейових швів і т.п. у дерев'яних конструкціях. Ця міцність складає 6-13 МПа при сколюванні уздовж волокон і 24-40 МПа – поперек волокон [5].

Статична твердість чисельно дорівнює навантаженню, що необхідне для вдавлення в поверхню зразка половини металевої кульки певної маси і діаметра. Залежно від цього показника всі породи дерева підрозділяють на м'які (сосна, ялина, вільха) – 35-50 МПа, тверді (дуб, граб, береза) – 50-100 МПа, дуже тверді (кизил, самшит) – більше 100 МПа [6].


    1. Бетонні будівельні матеріали

Бетон – це штучний каменеподібний матеріал, результат твердіння раціонально дібраної суміші вяжучого, заповнювачів, води і, у разі потреби, спеціальних добавок. До затвердіння цю суміш називають бетонною.

Бетон – один з основних видів будівельних матеріалів. У загальній вартості матеріальних ресурсів, використовуваних у капітальному будівництві, вартість збірних та монолітних бетонних виробів і конструкцій становить майже 25 %.

Одночасно бетон є економічним матеріалом, оскільки вироби з нього більш як на 80 % об`єму складаються з місцевої сировини: піску, щебеню, гравію чи побічних продуктів промисловості у вигляді шлаків, золи тощо.

Оскільки бетон – штучний будівельний конгломерат, то, змінюючи склад бетонної суміші, можна в період формування надавати виробам і конструкціям практично будь-якої конфігурації та розмірів, а після затвердіння одержувати задані в широкому діапазоні властивості щодо міцності, щільності, теплопровідності. Ці можливості тепер значно зростають завдяки науковим успіхам у пошуку різного роду добавок. Склад бетонної суміші розраховують і добирають залежно від потрібних властивостей матеріалу. Суміш ретельно гомогенізують у бетонозмішувачах різної конструкції, укладають в опалубку або форми й ущільнюють механізованими способами. Відформована суміш затвердіває в природних, а з метою прискорення твердіння – в штучних тепловологих умовах з додержанням спеціальних режимів або при введені комплексу хімічних добавок [7].


      1. Будівельні розчини

Будівельним розчином називають затверділу суміш в’яжучої речовини, дрібного заповнювача та води. За складом будівельний розчин подібний до дрібнозернистого бетону, і для нього справжнюються закономірності, притаманні бетонам. В основу групової класифікації розчинів покладено такі ознаки: середня густина, вид в`яжучої речовини, призначення й фізико-механічні властивості.

За густиною у сухому стані розчини поділяють на важкі з середньою густиною 1500 кг/м і більше та легкі, що мають середню густину менш як 1500 кг/м.

За видом в’яжучі розчини бувають:



  • цементні, приготовані на портландцементі чи його різновидах; вапнякові – на повітряному чи гідравлічному вапні;

  • гіпсові – на основі гіпсових в’яжучих речовин;

  • мішані – на цементно вапняному в’яжучому.

Вид в’яжучого добирають залежно від призначення розчину, вимог температурно-вологового режиму твердіння, а також умов експлуатації будівель і споруд.

За призначенням будівельні розчини розрізняють так:



  • мурувальні для кам’яного будування та зведення стін з великих елементів;

  • монтажні для заповнення швів між великими елементами під час монтажу будівель і споруд з готових збірних конструкцій та деталей;

  • опоряджувальні для штукатурення; спеціальні, що мають особливі властивості.

За фізико – механічними властивостями розчини класифікуються за міцністю та морозостійкістю, що характеризують довговічність розчину.

Мінеральні та органічні добавки застосовують, щоб одержати легкоукладну розчинну суміш при використанні портландцементу.

Як ефективні мінеральні добавки в цементні розчини вводять вапняне чи глиняне тісто. Ці добавки підвищують водоутримувальну здатність, поліпшують легкоукладальність і дають економію цементу.

Будівельні розчини готують у централізованому порядку на бетонорозчинових заводах чи розчинозмішувальних вузлах. В`яжучі матеріали дозують за масою. Розчинну суміш готують у розчинозмішувачах періодичної та неперервної дії з тривалістю перемішування 1,5…2,5 хв.

Товарні розчини готують централізовано у вигляді сухих сумішей або готових розчинів певної конструкції, марки та якості.

Перевозять будівельні розчини в автоцистернах з автоматичним розвантаженням або на автосамоскидах. Щоб запобігти передчасному тужавінню розчинових сумішей під час транспортування та зберігання, до них уводять добавки – сповільнювачі тужавіння [8].




      1. Властивості бетонної суміші

Суміш, що складається з в'яжучої речовини, великого й дрібного заповнювачів і води до затверднення має назву бетонної суміші. Бетонна суміш являє собою пластично-в’язку масу, яка порівняно легко займає будь-яку форму, а потім довільно переходить у каменеподібний стан.



http://works.doklad.ru/images/expir97ecba/m4c14479.jpgОдна з головних властивостей бетонної суміші – тіксотропія –здатність розріджуватися при періодично повторюваних механічних впливах (наприклад, вібрації) і знову загуснути при припиненні цього впливу. Механізм тіксотропного розрідження полягає в тому, що при вібруванні сили внутрішнього тертя і зчеплення між частками зменшуються і бетонна суміш стає текучою. Ця властивість широко використовується при укладанні й ущільненні бетонної суміші. Зручноукладуваність – узагальнена технічна характеристика в'язкопластичних властивостей бетонної суміші. Під зручноукладуваністю розуміють здатність бетонної суміші під дією певних прийомів і механізмів легко укладатися у форму й ущільнюватися, не розшаровуючись. Зручноукладуваність сумішей залежно від їхньої консистенції оцінюють за рухливістю чи жорсткістю.

Рухливість служить характеристикою зручноукладуваності пластичних сумішей, здатних деформуватися під дією власної ваги. Рухливість характеризується осіданням стандартного конуса, відформованого з випробуваної бетонної суміші. Для цього металеву форму-конус, установлену на горизонтальній поверхні, заповнюють бетонною сумішшю в три шари, ущільнюючи кожен шар штикуванням. Надлишок суміші зрізують, форму-конус знімають і вимірюють осаду конуса з бетонної суміші – ОК значення якої (у сантиметрах) служить показником рухливості.

Жорсткість – характеристика зручноукладуваності бетонних сумішей, в яких не спостерігаються опади конуса (ОК = 0). Її визначають за часом вібрації (у секундах), необхідним для вирівнювання і ущільнення попередньо відформованого конуса з бетонної суміші за допомогою спеціального приладу. Прилад закріплюють на стандартному вібростолі, у нього ставлять форму-конус. Конус заповнюють бетонною сумішшю в три шари, штикуючи кожен шар. Після цього включають вібростіл. Час, протягом якого суміш розподілиться в циліндричній формі рівномірно, приймається за показник жорсткості суміші.

Зв'язність – здатність бетонної суміші зберігати однорідну структуру, тобто не розшаровуватися в процесі транспортування, укладання і ущільнення. При механічних впливах на бетонну суміш у результаті її тиксотропного розрідження частина води як найбільш легкого компонента відтискується нагору. Великий заповнювач, щільність якого звичайно більше щільності розчинної частини (суміші цементу, піску і води), опускається вниз. Легкі заповнювачі (керамзит та ін.), навпаки, можуть спливати. Усе це робить бетон неоднорідним, знижує його міцність і морозостійкість.

Зазначені властивості бетонної суміші забезпечуються правильним підбором складу бетону [9].


      1. Залізобетон

Залізобетон – це композиційний будівельний матеріал, в якому поєднуються бетон і сталева арматура, забезпечується спільна робота бетону й сталі, що істотно різняться своїми фізико-механічними властивостями. Бетон добре робить опір стискувальним навантаженням, проте має низьку міцність при розтягу, яка становить 1/10…1/12 міцності на стиск. А сталь має дуже високу міцність при розтягу, тому в залізобетоні сталеву арматуру розподіляють так, щоб вона сприймала розтягувальні зусилля, а стискувальні передавалися на бетон. Можливість спільної роботи сталевої арматури та бетону зумовлюється міцним счепленням між ними й майже однаковими коефіцієнтами лінійного розширення при зміні температури в інтервалі від 0 до 80 гр.

Бетон захищає сталь, що міститься в ньому, від корозії. Найдоцільніше використовувати залізобетон для будівельних виробів і конструкцій, що зазнають вигину: сталь сприймає розтягувальні напруження, а бетон – стискувальні, що забезпечує в цілому високу міцність матеріалу.

Використання залізобетону в промислових масштабах почалося наприкінці XIX ст. Завдяки хорошим механічним властивостям, довговічності, вогнестійкості, гігієнічності, технологічності, доступної сировинної бази, можливості економії металу в ряді конструкцій, незначним експлуатаційним витратам, можливості створення на основі залізобетону різноманітних архітектурних форм залізобетон є основним конструктаційним матеріалом сучасного індустріального будівництва.

Залізобетонні конструкції за способом виготовлення поділяють на монолітні та збірні.

Монолітні конструкції зводять безпосередньо на будівельному майданчику. Монолітній залізобетон використовують, коли треба підвищити архітектурну виразність будівель і споруд, при нестандартності та малій повторюваності елементів і при особливо великих навантаженнях. Досвід монолітного домобудування виявив техніко – економічні переваги цього методу будівництва порівняно з цегельним, великоблоковим і навіть і навіть великопанельним. Проте при виготовленні монолітного залізобетону затрачується велика кількість ручної праці, збільшуються строки будівництва, ускладнюється бетонування в зимовий час.

Збірні залізобетонні вироби та конструкції виготовляють на механізованих та автоматизованих підприємствах. Перевага збірного залізобетону порівняно з монолітним – в істотному підвищенні продуктивності праці та поліпшені якості будівництва за рахунок випуску на спеціалізованих підприємствах великорозмірних елементів підвищеної заводської готовності, в скороченні строків будівництва. Крім того, скорочуються витрати лісоматеріалів, спрощується виконання робіт у зимовий час.

Проте збірні залізобетонні вироби мають значну масу та розміри, що потребує потужного спеціалізованого підіймально-транспортного обладнання. Основними напрямами розвитку збірного залізобетону є укрупнення конструктивних елементів, зниження матеріало- та металомісткості, підвищення ступеня заводської готовності.

Збірні залізобетонні вироби класифікують за видом армування, щільністю, видом бетону, внутрішньою будовою та призначенням [10].


    1. Пластикові будівельні матеріали

Частка застосування синтетичних матеріалів постійно зростає у всіх галузях людської діяльності, у тому числі будівництві й ремонті, а лідируючу позицію серед таких матеріалів зараз займає пластмаса. Зручність цього матеріалу полягає в його невеликій масі, високій міцності, досить низкою собівартості й можливості виготовлення з нього виробів будь-якої форми й розміру.

Найчастіше з полімерів виготовляють полівінілхлоридні або, як їх звичайно називають, пластикові вікна, стільниці, ванни, душові кабінки, корпуси й деталі електричних інструментів й іншої техніки. З більше дрібних виробів незамінними стають різні пластикові ємності, блістерні впакування для всіляких дрібних предметів, пластикові куточки, поручні, поліпропіленові труби, совки й ковші. Це лише мала частина товарів, які можуть виготовлятися з полімерів й є незамінними як у будівництві, так й у нашому повсякденному житті. При цьому в пластик можуть додаватися спеціальні домішки або він може комбінуватися з іншими матеріалами, щоб виробу із пластмас одержували максимально підходящі властивості для завдань, що ставляться перед ними.

При необхідності з полімерів можна зробити продукцію абсолютно будь-якої форми по індивідуальному ескізі, для чого спочатку виготовляється форма для лиття, після чого відливається й сам виріб.

Серед методів формування пластикових виробів виділяють:


  • позитивне з попередньою витяжкою повітрям або пуансоном;

  • позитивне вакуум-формування;

  • негативне вакуум-формування без або з витяжкою пуансоном;
    вільне формування [11].




      1. Склад пластмас

Полімерними матеріалами, або пластичними масами, називають матеріали, які містять у своєму складі високомолекулярні органічні речовини – полімери – й на певній стадії виробництва набирають пластичності, яка повністю або частково втрачається після отвердіння полімеру. На сьогодні полімерні матеріали широко застосовуються в будівництві.

Полімерна речовина – найдорожчий компонент пластмас, що є основою композиції й багато в чому визначає фізико-технічні властивості пластмас: теплостійкість, хімічну стійкість, міцність та деформативні характеристики.

Розрізняють пластичні маси прості, що складаються лише з полімеру, і складні, до складу яких, крім полімеру, входять й інші компонен ти: наповнювачі, пластифікатори, стабілізатори, затверджувачі, барвники тощо. Різні компоненти, що вводяться до складу пластичних мас, дають змогу одержувати матеріали та вироби з певними властивостями. На повнювачі, знижуючи витрату полімеру, здешевлюють пластмаси, поліпшуючи одночасно їхню структуру й підвищуючи ряд технічних власти востей: міцність, твердість, зносостійкість, здатність чинити опір усадці та повзучості, теплостійкість. Уведення спеціальних речовин пла стифікаторів дає змогу поліпшити умови переробки полімерних композицій, знизити їхню крихкість та підвищити деформативні властивості. Добавкистабілізатори сприяють тривалому збереженню пластмас під час експлуатації, запобігаючи ранньому старінню їх під впливом сонячної радіації, кисню повітря, нагрівання та інших несприятливих чинників. Затверджувачі прискорюють процес затвердіння полімерів та утворення просторової тривимірної структури. Забарвлені пластмаси одержують уведенням до їхнього складу пігментів та барвників. Стійкість пластмас проти займання підвищують антипірени. Для створення пористої структури пластмас використовують пороутворювачі. Полімерні будівельні матеріали та вироби класифікують за різними ознаками: за основним полімером, який входить до їхнього складу, за методом виробництва та областю застосування в будівництві та ін. Полімерні матеріали виробляють із простих хімічних речовин, які виготовляють із такої доступної сировини, як нафта, природний газ, кам’яне вугілля, некормові відходи сільськогос подарського виробництва. Полімерні матеріа ли біологічно стійкі.

Окрім полімерів до складу пластмас входять інші найважливіші складові (рисунок 1.1):


  • наповнювачі – значно зменшують витрату полімерної речовини і тим самим знижують вартість матеріалу, підвищують теплостійкість, опір розтяганню. Функції наповнювачів у пластмасах виконують порошки органічного й неорганічного походження, волокна, тканини, деревний шпон;

  • пластифікатори – підвищують еластичність полімеру, знижують крихкість;

  • стабілізатори – сприяють збереженню властивостей пластмас у процесі експлуатації, запобігають їхньому ранньому старінню.

  • барвники – застосовують для надання полімерній композиції декоративного вигляду. Для цих цілей використовують пігменти органічного й мінерального походження [12].



Барвники і пігменти

затверджувачі

стабілізатори

антистатики

ПЛАСТМАСИ

пластифікатори

каталізатори

Полімери (сполучні) компоненти

наповнювачі

Рисунок 1.1 – Основні складові пластмас



      1. Основні властивості пластмас


Загальні властивості пластмас залежать від багатьох факторів: хімічної будови полімерів, типу наповнювача, вмісту добавок (пластифікаторів, барв –ників, стабілізаторів), технологій виготовлення.

Середня щільність пластмас становить 900…2200 кг/м3 і залежить від виду використаних наповнювачів. СВАМ (скловолокнистий анізотропний матеріал) має коефіцієнт конструктивної якості, який дорівнює 225 МПа (для порівняння вироби з важкого бетону мають коефіцієнт конструктивної якості – 21). Межа міцності при стиску склопластиків досягає майже 350 МПа, а при розтягу й згині – 450 і 550 МПа.

Властивості пластмас щодо дії води залежать від їхньої структури й ступеня гідрофільності. Водопоглинення щільних гідрофобних полімерних матеріалів становить 0,1…0,5 %, а високопористих – 30…90 % за об’ємом. Завдяки високій непроникності полімерні плівкові й рулонні матеріали, а також мастики, особливо на основі поліетилену, полівінілхлориду, синтетичних канчуків, широко застосовують для гідроізоляції.
Пластмаси – погані тепло- й електропровідники, тому їх застосовують як теплоізоляційні матеріали й діелектрики.

Хімічна стійкість – важлива властивість пластмас, що залежить не тільки від полімеру, а й від наповнювача, пластифікатора та інших компонентів. Найчастіше пластмаси використовують для захисту від корозії будівельних конструкцій у воді, розчинах солей, кислот та інших агресивних середовищах. Висока хімічна стійкість, непроникність для води зумовлюють широке застосування їх для захисних покриттів, гідроізоляції будівель та споруд, влаштування покрівель, трубопроводів [13].

Цінною властивістю пластмас є низька стиранність, яку необхідно враховувати при застосуванні пластмас для влаштування підлог. Важливою характеристикою деяких пластмас є високий опір удару (ударна в’язкість).
Висока прозорість, безбарвність, здатність пропускати ультрафіолетові промені – цінні властивості деяких пластмас. Це дає змогу застосовувати їх у світлопрозорих огороджувальних конструкціях будівель і споруд, наприклад, у куполах верхнього світла, огородженнях теплиць, оранжерей, лікувальних закладів.

Пластмаси мають високі декоративні властивості, що дає змогу використовувати їх для опорядження стін і покриття підлог. Пластмаси не потребують періодичного фарбування поверхні. Введенням до складу вихідної композиції барвників чи пігменту можна одержати матеріал будь-якого забарвлення чи відтінків, у тому числі багатоколірні імітації природного каменю, цінних порід дерев, шкіри, тканини, металу.

Поряд з комплексом позитивних властивостей пластмаси мають і ряд негативних. Для більшості пластмас характерна низька теплостійкість, яка не перевищує 60…80 оС, і тільки деякі види пластмас мають теплостійкість 200…350 оС. Багато пластмас є горючими матеріалами, виділяють отруйні гази при горінні, легко спалахують. При переробці пластмас та експлуатації їх в середині приміщень виділяються токсичні речовини.

Пластмаси відрізняються високими діелектричними властивостями. Вони здатні акумулювати статичну електрику на поверхні. Результатом електризації є протягування пилу поверхнею пластмас, а також утворення електростатичного заряду, що негативно впливає на людину.

Пластмаси схильні до старіння, тобто їхні властивості під впливом теплоти, світла, кисню повітря з часом погіршуються.

Застосування полімерних матеріалів дозволяє знизити матеріаломісткість будівництва, розширити архітектурні можливості, змінити вигляд інтер’єрів, широко впроваджувати індустріальні методи ведення будівельних робіт, замінювати дефіцитні традиційні будівельні матеріали [14].

Проте, застосовуючи полімерні матеріали, слід враховувати і їхні недоліки, такі як низькі теплостійкість та твердість, високий темпера турний коефіцієнт розширення, займистість, схильність до старіння, повзучість, холодо ламкість. При виготовленні та застосуванні в будівництві пластмасових матеріалів, виробів та конструкцій потрібно брати до уваги те, що на стадії виготовлення та застосування деякі з них можуть мати негативний вплив на навко лишнє середовище. Характер впливу синтетич них полімерів і пластмас на організм людини визначається їхньою хімічною будовою й фізичними властивостями. Різноманітні пласт маси і їх низькомолекулярні леткі домішки, впливаючи на організм, можуть викликати будьякі біологічні реакції, у тому числі сенси білізуючого, мутагенного, канцерогенного та фіброгенного характеру [2, с. 609].

При використанні в будівництві пластмасових віконних і дверних блоків маємо наступні переваги:


  • дешевизна;

  • легкість монтажу;

  • підвищена вогнестійкість;

  • не потребують додаткової обробки після ви готовлення й у процесі експлуатації;

  • не втрачають фізикотехнічні властивості.





      1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал