Постатейний коментар до Кримінального кодексу України загальна частина розділ І загальні положення стаття Завдання Кримінального кодексу



Скачати 19.46 Mb.
Сторінка97/107
Дата конвертації25.12.2016
Розмір19.46 Mb.
1   ...   93   94   95   96   97   98   99   100   ...   107

Стаття 405. Погроза або насильство щодо начальника

1. Погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби -

карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби -

карається позбавленням волі на строк від двох до семи років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені групою осіб, або із застосуванням зброї, або в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці,-

караються позбавленням волі від п'яти до десяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є порядок підлеглості та військової честі, а його додатковим обов'язковим об'єктом - життя і здоров'я особи.

2. З об'єктивної сторони злочин виражається у діях і може мати такі форми: 1) погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби (ч. 1 ст. 405); 2) заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби (ч. 2 ст. 405).

Про поняття начальник, виконання обов'язків з військової служби див. коментар, відповідно, до ст. ст, 402 і 404.

Погроза передбачає залякування начальника заподіянням йому фізичної шкоди, а саме: вбивством його, заподіянням йому тілесних ушкоджень будь-якого характеру і ступеня тяжкості, нанесенням побоїв або знищенням чи пошкодженням його майна. Погроза розголосити відомості, що ганьблять начальника або близьких йому осіб, погроза нанести ляпас, позбавити свободи руху, погроза посяганням на його статеву свободу або статеву недоторканість, а так само погроза, висловлена у невиразній формі ("ти у мене побачиш", "дочекаєшся" тощо), не становлять злочину, передбаченого ст. 405. За наявності відповідних підстав деякі із цих видів погроз можуть бути кваліфіковані як злочин проти волі, честі та гідності особи, злочин проти авторитету органів державної влади або проти правосуддя.

Погроза може бути усна, письмова чи виражена жестами, висловлена один раз чи систематично, начальнику безпосередньо або через третіх осіб. адресована одночасно кільком начальникам. Погрозу, виражену шляхом направлення у бік начальника зарядженої зброї, треба відрізняти від замаху на вбивство.

Побої - це два чи кілька ударів, що спричинили потерпілому фізичний біль, але не потягли заподіяння йому тілесних ушкоджень. У практиці побоями часто визнаються тілесні ушкодження (найчастіше легкі), що не були належним чином зафіксовані в медичних документах або шляхом освідування потерпілого і підтверджені висновком судово-медичної експертизи.

Детальніше про поняття погроза, побої, а також про поняття вбивство, тілесні ушкодження див, коментар до відповідних статей розділу II Особливої частини.

До інших насильницьких дій щодо начальника можна віднести незаконне позбавлення волі або викрадення, незаконне введення в . його організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, зґвалтування тощо. При цьому ці діяння, вчинені без кваліфікуючих обставин, повністю охоплюються ч. 2 ст, 405 і не потребують додаткової кваліфікації, відповідно, за ч. 1 ст. 146, ч. 1 ст. 314, ч. 1 ст. 152. ч. 1 ст. 153.

Нанесення начальнику одиничного удару, наслідком якого не стало спричинення тілесних ушкоджень, може розглядатися як замах на насильство щодо начальника. Умисне вбивство начальника у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби, не поєднане з опором начальнику чи примушуванням його до порушення . обов'язків з військової служби, кваліфікується за п. 8 ст. 115.

Насильницькі дії підлягають кваліфікації за ст. 405, якщо вони не пов'язані, з опором начальнику або примушуванням його до порушення обов'язків служби. Це можуть бути випадки насильства щодо начальника або у зв'язку з його загальною службовою вимогливістю, тобто у зв'язку з його діями по службі, що мали місце в минулому, або безпосередньо у відповідь на, законні вимоги щодо підлеглого, пред'явлені у даний момент. Так кваліфікуються, наприклад, насильницькі дії солдат щодо сержантів за те, що ті не створювали їм полегшені умови служби порівняно з солдатами, які пізніше їх були призвані на військову службу. Якщо ж такі насильницькі дії пов'язані з вимогами щодо створення полегшених умов служби у майбутньому, діяння треба кваліфікувати за ст. 404 як примушування начальника до порушення покладених на нього обов'язків.

Якщо підлеглий у відповідь на зауваження начальника в зв'язку з порушенням ним військової дисципліни б'є його і спричинює йому побої, його дії слід кваліфікувати за ст. 405, а якщо ж він робить спробу перешкодити виконанню застосованого до нього дисциплінарного стягнення або вчинює опір - в його діях присутні ознаки злочину, передбаченого ст. 404.

Заподіяння начальнику умисного тяжкого тілесного ушкодження потребує додаткової кваліфікації за ч. ч. 1 або 2 ст. 121, його умисне вбивство, якщо воно не пов'язане із опором начальникові або примушуванням його до порушення покладених на нього обов'язків з військової служби (див. коментар до ст. 404) - за ст. ст. 115, 116 або 118, а убивство через необережність -за ст.119.

3 Суб'єктом злочину може бути лише військовослужбовець (військовозобов'язаний підчас проходження зборів), який є підлеглим щодо начальника, якому він погрожує або проти якого здійснює насильство

4 3 суб'єктивної сторони злочин вчинюється тільки з прямим умислом Обов'язковою ознакою злочину є мотив погроза або насильство щодо начальника здійснюються із за невдоволення службовою діяльністю начальника взагалі або невдоволення його конкретним вчинком чи рішенням, прийнятим у зв'язку з виконанням ним обов'язків по військовій службі Оскільки вказані обов'язки не передбачають вчинення начальником незаконних дій або прийняття незаконних рішень, то погроза або насильство щодо начальника, вчинені у зв'язку з його незаконною діяльністю, не можуть кваліфікуватися за ст 405 військовий правопорядок у цих випадках не порушується Так само не можуть кваліфікуватися за цією статтею погроза або насильство щодо начальника, вчинені на прохання цивільних осіб або на ґрунті особистих неприязних відносин (з помсти за поведінку, яка мала місце до призову на військову службу, із ревнощів, у зв'язку з підозрою в крадіжці особистих речей тощо)

5 Кваліфікованими видами цього злочину є вчинення його 1) групою осіб, 2) із застосуванням зброї 3) в умовах воєнного стану, 4) в бойовій обстановці Про поняття група осіб, зброя, застосування зброї див. коментар, відповідно до ст ст 28,404 При вчиненні діяння, передбаченого ч 1 ст 405, застосування зброї означає демонстрування оголеної вогнепальної зброї, прицілювання тощо, а при вчиненні діяння, передбаченого ч 2 цієї статті, - здійснення прицільного пострілу або інший спосіб використання бойових властивостей зброї


Стаття 406. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості

1. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося в завданні побоїв чи вчиненні іншого насильства,-

карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або арештом на строк до шести Місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років

2. Те саме діяння, якщо воно вчинене щодо кількох осіб або заподіяло легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також таке, що має характер знущання або глумлення над військовослужбовцем,-

карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

З Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені групою осіб або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років,

1. Основний безпосередній об'єкт злочину - порядок взаємовідносин між військовослужбовцями, які не знаходяться у відноси-

нах підлеглості, додатковий обов'язковий об'єкт - честь і гідність людини Додатковим факультативним його об'єктом можуть бути життя і здоров'я людини, інші суспільні цінності

2 3 об'єктивної сторони злочин полягає у порушенні статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності

між ними відносин підлеглості що виявилося у 1) завданні побоїв, 2) вчиненні іншого насильства

Під статутними правилами відносин між військовослужбовця-

ми слід розуміти правила, визначені передусім Статутом внутрішньої служби і Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, дія яких поширюється на інші військові формування України

Згідно з вказаними статутами військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей Відносини між військовослужбовцями повинні ґрунтуватися на взаємній повазі, і у питаннях служби вони звертаються один до одного на "Ви" Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків

До обов'язків солдата (матроса) входять, крім того, обов'язки виявляти повагу до старших за військовим званням військовослужбовців, шанувати честь і гідність товаришів по службі, додержувати правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання

Оскільки статутні правила є обов'язковими для військовослужбовців незалежно від того, чи знаходяться вони у розташуванні військової частини, дія ст 406 поширюється й на випадки, коли відповідне порушення відбувається не в службовий час та/або поза межами військової частини (під час звільнення з розташування частини, знаходження на лікуванні, у відрядженні тощо)

Указані дії можуть бути вчинені у зв'язку з виконанням винним і потерпілим військовослужбовцями обов'язків з військової служби або не у зв'язку з виконанням ними таких обов'язків, але під час виконання їх. Взагалі, відповідні насильницькі дії мають кваліфікуватися за ст 406 у разі, якщо вони фактично спричинили шкоду встановленому порядку взаємовідносин між військовослужбовцями між якими відсутні відносини підлеглості

Якщо побої або інше насильство були заподіяні одним військовослужбовцем щодо іншого виключно на ґрунті особистих неприязних або сімейних, майнових і т. п. відносин, такі дії мають кваліфікуватися за статтями, що передбачають відповідальність за відповідні невійськові злочини.

Відсутність між військовослужбовцями відносин підлеглості

означає, що військовослужбовці є рівними за посадами і званнями (рядові (матроси), або сержанти (старшини), або прапорщики (мічмани), або офіцери) чи знаходяться у відносинах старшинства, які визначаються або безпосередньо їх командиром (начальником), або військовими званнями (сержант і молодший сержант, прапорщик і старший прапорщик, лейтенант і капітан тощо),

Про поняття побої див. коментар до ст. 405. Інше насильство -

це різні види фізичного впливу на потерпілого, які не є побоями і не пов'язані зі спричиненням тілесних ушкоджень: нанесення ляпасу, поштовх, зв'язування чи інше позбавлення волі, насильницьке вчинення сексуальних розбещень, а так само погрози застосування фізичного насильства, пов'язані з вимогами до потерпілого виконувати замість винного ті чи інші обов'язки військової служби (наприклад, обов'язки днювального роти чи парку), надати йому особисті послуги (випрати білизну, сходити в магазин), передати для споживання чи користування продукти або інші предмети, що належать потерпілому на праві приватної власності або видані у користування, тощо.

У деяких випадках порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями при відсутності між ними відносин підлеглості, яке виразилося в іншому насильстві, може кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 406 і статтями, які передбачають відповідальність за ті чи інші види незаконного заволодіння майном або за злочини проти статевої недоторканості тощо.

Водночас вказане порушення статутних правил, вчинене у розташуванні підрозділу, якщо воно супроводжувалось нецензурною лайкою, проявами безсоромності, безчинством тощо, повністю охоплюється ст. 406 і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 296-

3. Суб'єктом злочину є військовослужбовець, який не знаходиться у відносинах підлеглості з потерпілим. Якщо до дій, вчинюваних таким військовослужбовцем, приєднується військовослужбовець, який є начальником для потерпілого, його дії слід кваліфікувати як перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 424). Якщо, навпаки, до дій, вчинюваних військовослужбовцем, який не знаходиться у відносинах підлеглості з потерпілим, приєднується військовослужбовець, який є підлеглим для потерпілого, дії першого мають кваліфікуватися за ст. 406, а дії підлеглого - за ч. 5 ст. 27 і ст, 406. Якщо ж незаконне насильство щодо начальника розпочалось діями підлеглого, а вже потім до них приєднався військовослужбовець, який не знаходиться у відносинах підлеглості з потерпілим, його дії кваліфікуються за ст. 406, а дії підлеглого - за ст. 405. В усіх перелічених ситуаціях дії військовослужбовців не можуть бути кваліфіковані за ч3 ст. 406 як вчинені групою осіб, оскільки начальник і підлеглий не є суб'єктами даного злочину.

4. Суб'єктивна сторона злочину у цілому характеризується виною у формі умислу. При цьому ставлення особи до застосування насильства може характеризуватися тільки прямим умислом, а до його наслідків - будь-якою формою вини. У будь-якому випадку винний має усвідомлювати, що насильство вчиняється ним щодо військовослужбовця, з яким у нього відсутні відносини підлеглості.

Мотиви цього злочину, як правило, не є особистими. Звичайно, вони пов'язані з виконанням обов'язків з військової служби.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є порушення вказаних правил: 1) щодо кількох осіб; 2) яке заподіяло легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження; 3) яке має характер знущання або глумлення над військовослужбовцем.

Під кількома особами у ч. 2 ст. 406 розуміються дві чи більше особи, які виступають як потерпілі, незалежно від того, одночасно чи в різний час щодо них було заподіяне насильство. Застосування. ж насильства щодо однієї особи у різний час за відсутності інших

кваліфікуючих обставин кваліфікується за ч. 1 ст. 406. Про поняття легкі тілесні ушкодження, тілесні ушкодження середньої тяжкості див. коментар до ст. ст, 125 і 122.

Знущання або глумлення (ці терміни є синонімами) передбачає вчинення насильства, яке характеризується злобно-образливим ставленням до потерпілого і за своєю суттю є видом жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Конкретно знущання може полягати в утриманні особи в умовах, які позбавляють її будь-якого із природних почуттів: зору, слуху, просторової або часової орієнтації, в утриманні в приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де особа ризикує наразитися на небезпеку нападу щурів чи змій, в позбавленні сну, харчування і води, у виставленні оголеної людини на очі інших людей, примушуванні одягатися так, щоби це викликало насмішки, примушування їсти неїстівні речовини. Звичайно всі подібні дії морально ламають людину, викликають почуття жаху, стрес тощо. Визнання їх знущанням залежить також від таких обставин, як тривалість та інтенсивність відповідного поводження, попередній стан здоров'я людини та можливі наслідки для фізичного і психічного здоров'я, стать, інші індивідуальні особливості потерпілого. Слід враховувати, що не тільки знущання, а й мучення як ознака злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121, означає завдання сильних фізичних та/або моральних страждань (взагалі мучення і знущання є суміжними поняттями). Проте, якщо особливе мучення було способом заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, то дії винного мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 406 (за ознакою спричинення тяжких наслідків) і ч. 2 ст. 121. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1} вчинення його групою осіб; 2) застосування зброї; 3) тяжкі наслідки. Про поняття група осіб, застосування зброї див. коментар, відповідно, до стст. 28, 404. Епізоди нестатутних дій, вчинені групою осіб і одноособово, повинні розглядатися як реальна сукупність злочинів і отримувати самостійну юридичну оцінку.

Слід мати на увазі, що нанесення одним із учасників групи лише одного-двох ударів, які не заподіяли тілесних ушкоджень, також дає підстави для кваліфікації його дій за ч. З ст. 406, оскільки винним усвідомлювався факт вчинення насильства потерпілому групою осіб. Проте, характер та ступінь участі такого співучасника суд враховує при призначенні йому покарання (див. ч, 2 ст. 68).

Тяжкими наслідками мають визнаватися спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, його вбивство, замах на самогубство чи самогубство, самовільне залишення потерпілим частини або місця служби чи дезертирство, самокалічення потерпілого в знак протесту проти насильства, а так само знищення чи пошкодження бойової техніки чи іншого військового майна, що заподіяло значної шкоди державі, зрив виконання бойового завдання, виникнення у військовій частині масових безпорядків тощо.

Заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження за обставин, що є кваліфікуючими у злочині, передбаченому ст. 121, або його умисне вбивство внаслідок порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 406 і ч. 2 ст. 121 або ч, ч. 1 чи 2 ст, 115.

Статут внутрішньої" служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 p. (ст.

ст. 11, 33-34, 49-50, 128).

Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999 p. (ст.,

ст. 4-5).


Стаття 407. Самовільне залишення військової Частини або

місця служби

1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше

місяця -


караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року,-

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

4. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

1. Об'єкт злочину - порядок проходження військової служби.

2. З об'єктивної сторони злочин полягає у діях або бездіяльності і має складну структуру можливих форм його прояву:

1) самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби тривалістю понад три доби, але не більше місяця (ч. 1 ст. 407); 2) нез'явлення військовослужбовця строкової служби вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця (ч. 1 ст. 407);

3) самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби) тривалістю: а) понад десять діб. але не більше місяця; б) хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року (ч. 2 ст. 407);

4) нез'явлення військовослужбовця (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин тривалістю: а) понад десять діб, але не більше місяця; б) хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року (ч. 2 ст. 407);

5) самовільне залишення військової частини або місця служби будь-яким військовослужбовцем тривалістю понад один місяць (ч. З ст. 407);

6) нез'явлення вчасно на службу без поважних причин будь-якого військовослужбовця тривалістю понад один місяць (ч. З ст. 407).

Самовільним є таке залишення частини або місця служби, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений надавати такий дозвіл.

Військовослужбовці строкової служби за межами військової частини мають право перебувати під час звільнення (в межах гарнізону), а також під час занять, робіт, лікування, відпустки, відрядження, переведення тощо. Виїзд офіцерів, прапорщиків (мічманів), військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини.

Відповідно до встановленого порядку певні категорії військовослужбовців строкової служби звільняються з розташування військової частини командиром роти у визначені командиром військової частини дні й години. За дозволом на звільнення військовослужбовець звертається до свого безпосереднього командира (начальника). Звільнення особового складу (включаючи офіцерів) з кораблів на берег дозволяється старшим на рейді і командиром з'єднання (в окремому плаванні - командиром корабля) у дні і години, встановлені наказом командуючого флотом (флотилією), і лише окремим військовослужбовцям за наявності у них поважних причин - командиром корабля.

На лікування поза розташуванням частини військовослужбовці направляються за направленням, підписаним командиром військової частини, і у супроводі фельдшера (санітарного інструктора). Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або у відрядженні, на стаціонарне лікування направляються військовими комендантами або військовими комісарами. У день виписки військовослужбовцеві лікувальним закладом (частиною) видаються відповідні документи, і він самостійно (якщо не прибув супровідник з частини) направляється у військову частину, а після повернення зобов'язаний доповісти про це безпосередньому командирові (начальникові).

Військовослужбовців у службові відрядження направляють командири військових частин на підставі розпоряджень старших начальників або за власним рішенням, з оголошенням наказу по військовій частині та зазначенням осіб, які направляються у відрядження, мети і строку відрядження.

Військовослужбовці, які проходять службу за контрактом, за певних умов мають право перебувати поза розташуванням військової частини у вільний від служби час. Курсанти 1-2 курсів звільняються із розташування військово-навчального закладу у порядку, встановленому для військовослужбовців строкової служби, а курсанти старших курсів - за рішенням начальника військово-навчального закладу після закінчення навчальних занять і обов'язкових годин самостійної роботи, визначених розпорядком дня.

Під військовою частиною у ст. 407 розуміється територія військової частини, межі якої можуть і не позначатися огорожею, але звичайно визначаються наказом командира частини з ілюстрацією їх на плані (схемі). Межі території військової частини і межі військового гарнізону, як правило, не збігаються. Територією військової частини визнається і територія військового корабля.

Під місцем служби, якщо воно не збігається з розташуванням частини, розуміється будь-яке місце, де військовослужбовець повинен у перебіг певного часу виконувати військові обов'язки або знаходитися за наказом чи дозволом начальника. Це може бути полігон, табір, військовий ешелон, корабельне приміщення, док, судноремонтний завод, гауптвахта, шпиталь чи лікарня, лазня, місце виконання господарських робіт чи проведення навчальних занять, як вони визначені відповідним командиром (начальником), маршрут пересування і місце знаходження у відрядженні, вказані у приписі, тощо,

Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу - це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.

При звільненні з частини, при призначенні, переведенні, поверненні з відрядження, з відпустки або з лікувального закладу військовослужбовець строкової служби повинен з'являтися на службу в строк, зазначений, відповідно, у записці про звільнення, приписі, посвідченні про відрядження, відпускній картці, документах лікувального закладу тощо.

Фактичний момент з'явлення військовослужбовця має бути задокументований. Скажімо, згідно зі статутними нормами після повернення із звільнення військовослужбовець доповідає черговому роти про повернення, здає йому записку про звільнення і доповідає своєму безпосередньому командирові (начальникові), а якщо повертається до підрозділу після відбою, - доповідає лише черговому роти. Час повернення військовослужбовців зі звільнення зазначається черговим роти у книзі обліку звільнених. Тому, якщо військовослужбовець, наприклад, повинен був повернутися із звільнення до 22 години певного дня, але повернувся лише через чотири дні, в його діях є ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 407.

Питання про поважність причин нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу при звільненні з частини, при призначенні, переведенні, з відрядження, з відпустки або з лікувального закладу є питанням факту, яке входить до компетенції органу дізнання, слідчого, прокурора та суду і вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.

Поважними причинами затримки військовослужбовців у відрядженні понад строки, визначені в посвідченні про відрядження, є хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини, якщо причини затримки підтверджені відповідними документами. Поважними причинами затримки із відпустки можуть бути непередбачені перешкоди у сполученні, хвороба військовослужбовця, пожежа або стихійне лихо, що трапилися в сім'ї військовослужбовця, смерть або тяжка хвороба членів його сім'ї або осіб, на вихованні яких він перебував. Поважною причиною затримки із звільнення має визнаватися затримка військовослужбовця військовим комендантом, іншими органами державної влади у зв'язку з обставинами, не пов'язаними з незаконним перебуванням військовослужбовця поза розташуванням частини чи місця служби.

Початковим моментом самовільного залишення є день, коли військовослужбовець самовільно покинув розташування військової частини чи місце служби, а початковим моментом нез'явлення вчасно на службу - наступний день після дня, в який випливли встановлені строки з'явлення.

Злочин є закінченим у момент, коли військовослужбовець прибув до військової частини (до місця служби), або був затриманий, або з'явився з повинною до органу дізнання, слідчого або військо-

вого прокурора, або з'явився до військової комендатури чи війсь-

кового комісаріату тощо.

Якщо винний з метою самовільного залишення частини підробив відпускний квиток, посвідчення про відрядження, записку про звільнення, направлення на лікування тощо, його дії мають кваліфікуватися за ст. 409 як ухилення від військової служби шляхом підроблення документів, а якщо документ не підроблявся, але військовослужбовцем був представлений підложний документ, - за ст. 409 як ухилення від військової служби шляхом іншого обману.

Оскільки прапорщики (мічмани), солдати (матроси), сержанти (старшини), курсанти і слухачі, які проходять службу за контрактом, а також особи офіцерського складу, як правило, розпоряджаються вільним від служби часом за власним розсудом, початковим 'моментом самовільного залишення ними частини (місця служби) є день, у який вони повинні були прибути на службу, але не прибули. Водночас, у разі самовільного залишення ними частини (місця служби) у службовий час таким початковим моментом буде цей фактичний момент.

Під "місяцем" у ст. 407 розуміється календарний місяць (від 1 січня до 1 лютого, від 15 лютого до 15 березня тощо, незалежно від кількості днів у тому чи іншому місяці). Самовільне залишення частини фактично на строк, що не перевищує місяця, якщо винний мав намір знаходитися поза межами частини понад один місяць, кваліфікується як замах на злочин, передбачений ч. З ст. 407. Без наявності такого наміру навіть двічі вчинене самовільне залишення частини тривалістю кожен раз по 28 - 29 діб кваліфікується, залежно від виду суб'єкта цього злочину, за ч. 1 або ч. 2 ст. 407.

Поняття понад один місяць слід розуміти так, що між початковим і кінцевим моментами самовільного залишення частини або місця служби, нез'явлення вчасно на службу пройшов один календарний місяць, незалежно від кількості днів у ньому.

Якщо військовослужбовець під час самовільної відсутності з'являється до військової частини (місця служби), але відповідному ко-

мандиру (начальнику) про своє повернення не доповідає і до виконання обов'язків з військової служби не приступає, термін його самовільної відсутності не переривається.

3. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 407, є військовослужбовець строкової служби (див. коментар до ст. 401), а суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті, - будь-який інший військовослужбовець.

4. 3 суб'єктивної сторони злочин у першій, третій і п'ятій його формах характеризується у цілому умисною формою вини. При цьому до самого факту самовільного залишення частини (місця служби) винний ставиться з прямим (інколи - непрямим) умислом, а до тривалості такого залишення - з умислом або необережністю.

Для другої, четвертої і шостої форм злочину характерним може бути умисел (прямий і непрямий), а в окремих випадках (найчастіше при нез'явленні вчасно на службу тривалістю у кілька діб) - необережність (злочинна самовпевненість і злочинна недбалість). При цьому вказані форми вини стосуються самого факту нез'явлення вчасно на службу, поважних причин такого нез'явлення та/або його тривалості.

Мотиви злочину можуть бути різними, при цьому особа не має за мету ухилитися від військової служби взагалі.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Якщо військовослужбовець самовільно залишив місце служби і перейшов на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, його дії кваліфікуються тільки за ст. 111 як державна зрада.

Самовільне залишення місця служби, вчинене в умовах воєнного стану або у бойовій обстановці, слід відмежовувати від злочинів, передбачених ст. ст. 428 і 429. Перший із вказаних злочинів відрізняється від злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407, за ознаками, які Характеризують суспільне небезпечне діяння (ним є тільки дія), місце (тільки територія військового корабля), обстановку (даний корабель гине) і суб'єкта злочину (не будь-який військовослужбовець, а лише командир корабля або особа зі складу корабля), а другий - за ознаками місця (ним с не будь-яке місце служби, а тільки поле бою) і часу (час бою може мати місце і не в умовах воєнного стану).

Проте, самовільне залишення військовослужбовцем поля бою (яке є його місцем служби), під час бою (тобто у бойовій обстановці). у зв'язку з допущеною законодавцем логічною помилкою (існують дві цілком аналогічні норми), може бути кваліфіковане як за ч. 4 ст. 407. так і за ст. 429.

6. Вчинення кримінальне караного самовільного залишення частини або місця служби військовослужбовцем, який знаходиться у складі добового наряду, у т.ч. варти (вахти), патруля, або наряду з охорони державного кордону України чи несе бойове чергування (бойову службу), утворює сукупність злочинів, передбачених

-ст. 407 і ст. ст. 418, 419, 420 або 421.

Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 18 червня 1999р. (cm. 2).

Статут внутрішньої служби Збройних Сил Украіни від 24 березня 1999 р. (cm. cm. 59. 216-222, 260-264).

Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999р. (ст. ст. 23, 25, додаток № 2 до Статуту).

Тимчасове положення про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і cтapшинами. Затверджене указом Президента України від 13 травня 1993 р.№ 374/93 (п.п. 41-79).

Тимчасове положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами Затверджене указом Президента України від 13 травня 1993 року № 174-93.

Тимчасове положення про проходження військової служби особами офіцерського складу Затверджене указом Президента України під 13 травня 1993 p.№ 174-93.

Інструкція щодо порядку застосування окремих статей Тимчасового положення про проходження військової служби Затверджена наказом МО № 181 від 11 серпня 1993 р

Інструкція про службові відрядження військовослужбовців Прикордонних військ України в межах України. Затверджена наказом Голови Держкомкордону- командуючого ПВ № 220 від 17 травня 1999р.

Корабельный устав Военно-морского флота СССР. Введен в действие приказом главнокомандующего ВМФ CCCP № 10 от 10 января 1978г. (cm. cm. 532-563).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   93   94   95   96   97   98   99   100   ...   107


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал