Постатейний коментар до Кримінального кодексу України загальна частина розділ І загальні положення стаття Завдання Кримінального кодексу



Скачати 19.46 Mb.
Сторінка6/107
Дата конвертації25.12.2016
Розмір19.46 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   107

Розділ IV ОСОБА, ЯКА ПІДЛЯГАЄ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (СУБ`ЄКТ ЗЛОЧИНУ) Стаття 18. Суб`єкт злочину

1. Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

2. Спеціальним суб'єктом злочину е фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.

1. Суб'єкт злочину є одним із елементів складу злочину, без якого не може наставати кримінальна відповідальність. Особа може нести кримінальну відповідальність за вчинений нею злочин, якщо вона; 1) є фізичною особою, тобто людиною; 2) є осудною; 3) досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Зазначені ознаки є загальними юридичними ознаками суб'єкта злочину. Вони є обов'язковими ознаками будь-якого складу злочину, і відсутність однієї з них означає відсутність у діянні особи складу злочину.

Обмеження кола можливих суб'єктів злочину фізичними особами означає, що суб'єктами злочину за українським кримінальним правом не можуть бути юридичні особи. Визнання останніх суб'єктами кримінальної відповідальності не відповідає принципам кримінального права - особистої (індивідуальної) відповідальності особи за вчинений злочин та наявності вини. За злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичної особи, відповідає винна фізична особа, яка вчинила такі діяння. Відповідальність юридичних осіб визначається засобами адміністративного чи цивільного права (застосування до установ, підприємств, організацій штрафних санкцій, заборона їхньої діяльності тощо).

Суб'єктом злочину не можуть бути померлі особи, які перед тим вчинили злочин, тварини, предмети чи сили природи.

Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа, тобто яка під час вчинення діяння, передбаченого КК, могла усвідомлювати свої Дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19). Неосудні особи позбавлені такої здатності і тому не можуть бути суб'єктами злочину. Згідно з КК особи, які визнані судом обмежено осудними, підлягають кримінальній відповідальності, тобто є суб'єктами злочину (ч. 1 ст. 20).

Навіть у психічно здорової людини зазначена здатність свідомості і волі виникає лише при досягненні певного віку. Саме тому КК

встановлює конкретний віх, з якого особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а особи віком від 14 до 16 років можуть бути суб'єктом злочину лише у разі вчинення ними злочинів, що перелічені у ч. 2 ст. 22. , Діти до 14 років не підлягають кримінальній відповідальності.

2. Суб'єктом злочину можуть бути громадяни України, особи без громадянства (апатріди) та іноземці (про їх поняття див. коментар до ст. ст. 6-8). Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних співробітників та інших громадян, які відповідно до міжнародних угод і чинного законодавства не піддягають юрисдикції українського суду, розв'язуються дипломатичним шляхом (див. ст. 6 та коментар до неї).

3. Загальні ознаки суб'єкта злочину не згадуються в диспозиціях норм Особливої частини КК, оскільки є обов'язковими для всіх складів злочинів. У ряді випадків закон передбачає відповідальність осіб, наділених, окрім загальних ознак суб'єкта, додатковими ознаками, що характеризують відповідну особу як спеціального суб'єкта злочину. Ці ознаки конкретного складу злочину або прямо названі в диспозиції відповідної норми КК, або визначаються шляхом 'тлумачення цієї чи інших норм КК. Інколи ознаки спеціального суб'єкта вказані в окремій нормі (наприклад, поняття службової особи визначається у примітці до ст. 364).

Відсутність ознак спеціального суб'єкта, передбачених конкретним складом злочину, виключає кримінальну відповідальність за цей злочин. В одних випадках така відповідальність не настає взагалі, а в інших настає за іншими статтями КК.

За своїм змістом ознаки спеціального суб'єкта досить різноманітні. їх можна об'єднати у три великі групи: 1) ознаки, що характеризують соціальну роль і правове становище суб'єкта; 2) фізичні властивості суб'єкта; 3) взаємовідносини суб'єкта з потерпілим.

Найбільш численною є перша група. Вона охоплює, зокрема, такі ознаки, як громадянство (громадянин України, особа без громадянства чи іноземець), професія, вид діяльності, характер виконуваної роботи (лікар, капітан судна тощо), участь у судовому процесі (свідок, потерпілий, експерт, перекладач), судимість. Другу групу становлять ознаки, що характеризують вік, стать, стан здоров'я і працездатність суб'єкта. До третьої групи ознак належать ті, що стосуються родинних відносин суб'єкта з потерпілим або іншими особами (батько, мати, інші родичі), службових (підлеглий, начальник) або інших відносин (особа, від якої потерпілий залежить матеріально, тощо).

4. Суб'єкт злочину - це конкретна особа, якій прита-манні певні соціальні властивості. Їх сукупність утворює індивідуальний образ людини, який охоплюється поняттям "особа, яка вчинила злочин" ("особа злочинця"). З поняттям "особа злочинця" пов'язано багато положень КК. Вимога враховувати особу винного є одним із загальних засад призначення покарання (ст. 65). Окремі властивості особи, яка вчинила злочин, відображені у переліку обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання (ст. ст. 66, 67), Дані про особу мають також юридичне значення для вирішення інших кримінально-правових питань (зокрема, питання про звільнення від кримінальної відповідальності). Проте на відміну від ознак суб'єкта зло"тау, інші дані про особу Перебувають за межами складу злочину,

а тому не можуть бути покладені в обґрунтування кримінальної відповідальності.


Стаття 19. Осудність

1. Осудною визнається особа, яка під час вчинення діяння, передбаченого цим Кодексом, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

3. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановления вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

1. Згідно з ч. 1 ст. 19 осудність - це психічний стан людини, за якого вона під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Осудність - юридична передумова вини і кримінальної відповідальності, обов'язкова ознака суб'єкта злочину. Лише психічно здорова людина свідомо обирає варіанти поведінки, здатна розуміти те, що чинить, і тому може бути відповідальною за свої суспільне небезпечні діяння. Здатність керувати своїми діями свідчить про можливість ставити перед собою ' певні завдання, мету і, відповідно, розв'язувати їх і досягати бажаного результату, проявляти свою волю у цьому напрямі чи навпаки, утримуватися від необдуманих вчинків і спокус.

Осудність характеризується двома критеріями - медичним (біологічним) і юридичним (психологічним). Медичний критерій визна^ чає здоровий стан психіки особи, відсутність певних психічних за-' хворювань, недоліків розумового розвитку, юридичний полягає в1' здатності особи усвідомлювати характер своїх суспільне небезпеч-. них дій (бездіяльності) та керувати ними.

Взагалі осудність - це нормальний стан психічно здорової людини. Існує презумпція психічного здоров'я: кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах і в порядку, передбачених законом. Якщо виникає сумнів з приводу осудності, органи досудового розслідування чи суд призначають судово-психіатричну експертизу. Особа повинна бути визнана судом осудною чи неосудною не взагалі, а лише стосовно діяння, що їй інкримінується.

Стан осудності протилежний за змістом стану неосудності, який виключає відповідальність особи, а також відрізняється від обмеженої осудності - стану, який характеризується нездатністю особи повною мірою усвідомлювати свої діяння та/або керувати ними, Що, однак, не виключає й кримінальної відповідальності.

2. Неосудність - це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення суспільне небезпечного діяння не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психіч-" ної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Неосудність виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 19).

Закон вказує на два критерії, сукупність яких дає підстави для визнання особи неосудною. Як. і при визнанні особи осудною ними & медичний (біологічний) і юридичний (психологічний) критерії.

Медичний критерій неосудності характеризується наявністю в особи одного із чотирьох видів психічних захворювань, зазначених у ч. 2 ст. 19.

Хронічне психічне захворювання - це розлад психічної діяльності, що має тривалий перебіг і тенденцію до наростання хворобливих явищ. В окремих випадках спостерігаються періоди тимчасового покращення стану хворого, так звані ремісії, але це не означає видужання. До хронічних психічних захворювань належать шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч тощо.

Тимчасовий розлад психічної діяльності- це психічне захворювання, що розпочинається раптово, характеризується швидким розвитком, триває відносно недовго і як правило закінчується повним одужанням особи (гострий алкогольний психоз, реактивний стан, тобто хворобливий розлад внаслідок тяжкого психічного потрясіння, так звані виняткові стани - патологічне сп'яніння, патологічний афект тощо).

Недоумство, або як його ще називають, олігофренія, - це стійкий 1 такий, що характеризується неповноцінністю розумової діяльності, хворобливий стан психіки (вроджений, набутий у ранньому дитинстві або ж такий, що розвинувся внаслідок якогось психічного захворювання). Розрізняють три ступені недоумства: легкий (дебільність), середній (імбецильність) і глибокий, тяжкий ступінь розумової недорозвиненості (ідіотія).

Інший хворобливий стан психіка - це такий стан. що у вузькому розумінні не є психічним захворюванням, але інколи його перебіг е досить тяжким, супроводжується різними порушеннями психічної діяльності (наприклад, тяжкі форми психопатії, психостенії, стан абстиненції). Подібне може спостерігатися і при травмах головного мозку, пухлинах мозку тощо. Під час зазначених патологій у хворого може бути порушена здатність до розумової чи вольової діяльності.

Передбачені законом в альтернативі ознаки медичного критерію охоплюють всі можливі випадки хворобливого розладу психічної діяльності людини. Медичний критерій виражено, таким чином, у діагнозі захворювання. Але психічне захворювання саме по собі не обов'язково виключає можливість суб'єкта усвідомлювати свої дії або керувати ними. Для визнання особи неосудною в момент вчинення нею суспільне небезпечного діяння вимагається також певний розлад її свідомості або вольових функцій як наслідок психічного захворювання.

Юридичний критерій неосудності включає в себе інтелектуальну і вольову ознаки.

Інтелектуальна ознака вказує на нездатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своєї дії (бездіяльності) на момент вчинення нею конкретного суспільне небезпечного діяння.

Вольова ознака полягає в нездатності особи керувати своїми діями (бездіяльністю), передбаченими законом як суспільне небезпечні. Наприклад, розлад вольової сфери спостерігається у наркоманів у стані абстиненції (наркотичного голодування), але у них при цьому зберігається відносна здатність усвідомлювати суспільну небезпеку свого діяння. Така особа усвідомлює кримінальну протиправність, приміром, викрадення наркотичних засобів, однак не може утриматися від вчинення цих дій.

Для визнання наявності юридичного критерію достатньо встановити одну із названих його ознак - інтелектуальну чи вольову. Сукупність медичного критерію (одного із чотирьох видів психічних захворювань) і юридичного критерію (інтелектуальної чи вольової ознаки) дає підстави для визнання особи неосудною, і вона у зв'язку з цим не підлягає кримінальній відповідальності.

3. Неосудність, так само, як і осудність, - юридичне поняття. У зв'язку з цим висновок про осудність чи неосудність особи по конкретній справі робить суд (а в процесі попереднього розслідування - орган дізнання, слідчий чи прокурор), спираючись на результати судово-психіатричної експертизи. Згідно з кримінально-процесуальним законодавством для визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого за наявності у справі даних, що викликають сумніви стосовно їх осудності, обов'язково призначається експертиза. Однак цей висновок, як і будь-який висновок експерта взагалі, не є обов'язковим для органів попереднього розслідування, прокурора і суду, а підлягає оцінці. Вони можуть не погодитися з висновком судово-психіатричної експертизи, але така незгода має бути вмотивована у відповідному процесуальному документі.

4. Стан неосудності особи визначається лише на момент вчинення нею суспільне небезпечного діяння. Оскільки неосудний не може бути суб'єктом злочину, він не підлягає кримінальній відповідальності, але згідно з ч. 2 ст. 19 до такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, які не є покаранням. Закон передбачає такі види примусових заходів медичного характеру: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним, посиленим чи суворим наглядом (ст. 94).

Якщо особа вчиняє злочин у стані осудності, але до постановления вироку або під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, вона не підлягає покаранню. До такої особи суд може застосувати примусові заходи медичного характеру (ч. З ст. 19, ст. 93). Після одужання ця особа може підлягати покаранню, якщо не закінчився строк давності притягнення її до кримінальної відповідальності або не з'явилися інші підстави, що звільняють її від кримінальної відповідальності чи покарання.

5. Неосудність слід відрізняти від обмеженої осудності (див. коментар до ст. 20).

КПК (ч. 4 cт. 75, л. 3 cт. 76).

Закон України "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 p. (cm. 3).


Стаття 20. Обмежена осудність

1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана .судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і'може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

1. Інститут обмеженої осудності є новелою українського кримінального законодавства. Обмежена осудність - це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та/або керувати ними. Обмежена осудність не виключає кримінальної відповідальності.

Обмежена осудність, так само як осудність та неосудність, характеризується двома критеріями - медичним (біологічним) і юридичним (психологічним), сукупність яких і дає підстави для визнання особи обмежено осудною.

Медичний критерій обмеженої осудності вказує на наявність у винного певного психічного розладу: різного роду психопатії, невротичні розлади, розлади особистості, залишкові явища черепномозкових травм, розумова відсталість.

Юридичний критерій обмеженої осудності складається із двох ознак - інтелектуальної (нездатність особи повною мірою усвідомлювати свої дії чи бездіяльність) та (або) вольової ознаки (нездатність особи повною мірою керувати ними). Наявність такого психопатологічного стану, як обмежена осудність, безумовно, значно ослаблює здатність особи до розуміння характеру вчинюваного нею діяння і контролю за своєю поведінкою.

Особа визнається судом обмежено осудною з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи. Відповідно до ч. 2 ст. 20 визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання. Очевидно, це означає, що вчинення злочину у стані обмеженої осудності може пом'якшити покарання.

2. Положення ч. 2 ст. 20 щодо можливості застосування примусових заходів медичного характеру до особи, яка визнана судом обмежено осудною, не поширюється на випадки, коли винний вчинив злочин у стані осудності, але до постановления вироку або під час відбування покарання у нього стався вказаний психічний розлад і він фактично набув ознак, що характерні для обмеженої осудності. Адже у п. 3 ст. 93 йдеться про осіб, які захворіли на психічну хворобу, а психічні розлади, що можуть становити медичний критерій обмеженої осудності, не є психічними хворобами у вузькому розумінні цього слова.

3. Такі суспільне небезпечні захворювання, як хронічний алкоголізм, наркоманія і токсикоманія, також здатні викликати стан обмеженої осудності, але в цьому разі суд не може визнати особу обмежено осудною. Цей висновок випливає із положень ст. 96, яка передбачає можливість застосування, незалежно від призначеного покарання, примусового лікування до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб 'яро перелік таких хвороб див. коментар до ст. 96). На відміну від

них, до обмежено осудних (і неосудних) застосовуються примусові заходи медичного характеру, а не примусове лікування, що вказує на різний правовий статус цих осіб. Відповідно до закону хронічний алкоголік чи наркоман за певних умов можуть бути визнані судом неосудними (якщо, наприклад, наркологічне хворий у стані абстиненції не здатний керувати своїм суспільне небезпечним діянням), але при цьому за будь-яких умов відсутні правові підстави для визнання таких осіб обмежено осудними.
Стаття 21. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин

Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

1. Питання про відповідальність осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння у стані сп'яніння, кримінальним правом традиційно розглядається у контексті проблеми осудності - неосудності. Відомо, що алкоголь (інші одурманюючі речовини) впливає на центральну нервову систему людини, вражає її свідомість і волю. Але у таких осіб, як правило, зберігається контакт з оточуючим середовищем, вони не втрачають можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Стан сп'яніння не може слугувати підставою для звільнення від кримінальної відповідальності чи бути обставиною, що пом'якшує покарання. При обґрунтуванні кримінальної відповідальності за дії, вчинені у стані сп'яніння, враховується насамперед відсутність медичного критерію неосудності.

2. Алкоголь - це винний спирт. У коментованій статті фактично йдеться про напої, що містять алкоголь, тобто про алкогольні напої - продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів із вмістом понад 8,5% етилового спирту. Про поняття "наркотичні засоби" див. коментар до ст. 305. Поняттям інших одурманюючих речовин охоплюються психотропні речовини (їх поняття визначено у коментарі до ст. 305), різноманітні токсичні речовини промислового, побутового та іншого призначення (ацетон, бензин, розчинники, дихлофос тощо), деякі прекурсори (про їх поняття див. коментар до ст. 305).

Залежно від речовини, вживанням якої викликається сп'яніння, його поділяють на: алкогольне, наркотичне і токсичне.

Алкогольне сп'яніння - психічний стан людини; який виникає внаслідок вживання алкогольних напоїв (алкогольної інтоксикації), Що призводить до фізіологічних, психічних, вегетативних і неврологічних розладів. Чим більша кількість абсолютного алкоголю на 1 кг маси тіла і його концентрація в крові, тим важчий ступінь (клініка) сп'яніння. Ступінь алкогольного сп'яніння - легкий, середній чи тяжкий - залежить і від інших факторів: кількості і міцності алкогольного напою; часу, протягом якого вживалась певна доза алкоголю; віку та індивідуальних особливостей організму; кількості

та якості вжитого харчу; фізичного .і психічного стану людини в момент вживання алкогольних напоїв. Ступінь сп'яніння згідно з ч. 2 ст. 67 може бути врахований судом при вирішенні питання про невизнання вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння, обставиною, що обтяжує покарання.

Розрізняють просте (фізіологічне) і патологічне сп'яніння. У ст. 21 йдеться саме про фізіологічне сп'яніння. Патологічне сп'яніння є формою тимчасового розладу психічної діяльності. Патологічне сп'яніння - це якісно відмінний від простого сп'яніння психічний стан людини. Воно зустрічається після вживання, як правило, невеликої кількості алкогольних напоїв, триває незначний час (хвилини, інколи години) і характеризується відсутністю об'єктивних ознак сп'яніння (хода і мова не змінені) і водночас глибоким порушенням свідомості, що настає миттєво і завершується раптово. Такому сп'янінню передує дія факторів, що ослаблюють організм:

напружена робота, перенесені в минулому інфекції, інтоксикації, черепно-мозкові травми, інші ураження центральної нервової системи. У подібних випадках констатується поєднання медичного та юридичного критеріїв неосудності, такі особи не підлягають кримінальній відповідальності.

За вчинення суспільне небезпечного діяння у стані фізіологічного сп'яніння, на відміну від патологічного сп'яніння, особа підлягає кримінальній відповідальності, оскільки вона зберігає можливість усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Наркотичне сп'яніння - це психічний стан людини, викликаний вживанням наркотичних засобів. Постійне вживання цих засобів розвиває фізичну залежність людського організму від наркотику, в основі якої лежить абстинентний синдром - комплекс розладів, що виникають у наркоманів після раптового й повного припинення вживання наркотичних засобів і часто е внутрішніми детермінантами вчинення злочинів, насамперед насильницьких. Залежно від виду наркоманії абстиненція проявляється по-різному, але завжди пов'язана з відхиленнями у психічній діяльності людини. Іноді вона може бути причиною неосудності особи щодо конкретних діянь.

Токсичне сп'яніння - це психічний стан людини, викликаний вживанням психотропних та інших одурманюючих речовин (окрім алкогольних напоїв і наркотичних засобів).

Якщо виникають обґрунтовані сумніви щодо осудності особи, яка вчинила злочин у стані сп'яніння, призначається судово-психіатрична експертиза. В обов'язковому порядку це стосується осіб, які страждають наркологічним захворюванням (алкоголіків, наркоманів і токсикоманів).

3. Таким чином, під сп'янінням, про яке йдеться у ст. 21, слід розуміти просте (фізіологічне) алкогольне та наркотичне і токсичне сп'яніння. Як узагальнене правове поняття стан сп'яніння - це психічний стан особи в момент вчинення злочину, викликаний вживанням алкогольних напоїв, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, який за загальним правилом не виключає осудності, але характеризується послабленням інтелектуальної і вольової сфери психічної діяльності людини і тому може бути такою ознакою діяння та особи винного, яка значно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого і посилює відповідальність цієї особи.

4. Сп'яніння є умовою вчинення багатьох злочинів. Тому КК визнає стан сп'яніння обставиною, що обтяжує покарання (п. 13 ч. 1 ст. 67).

5. У разі вчинення злочину особою, хворою на алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, до неї може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, примусове лікування (ст. 96),



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   107


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал