Постатейний коментар до Кримінального кодексу України загальна частина розділ І загальні положення стаття Завдання Кримінального кодексу



Скачати 19.46 Mb.
Сторінка56/107
Дата конвертації25.12.2016
Розмір19.46 Mb.
1   ...   52   53   54   55   56   57   58   59   ...   107

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1. Надання громадянином - підприємцем або засновником чи власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів

чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності -

карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі

на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні досади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок фінансування, кредитування і оподаткування господарської діяльності, права і законні інтереси кредиторів.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає в активній поведінці - у наданні вказаними у диспозиції ст. 222 особами органам державної влади, органам влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам свідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Відповідальність за ст. 222 виключається у тому разі, коли обман має пасивний характер і полягає у приховуванні інформації, яку особа зобов'язана була повідомити на підставі закону чи

договору.

Під дотацією розуміють грошові кошти, які на безоплатній основі надходять з бюджету. Дотація застосовується в Україні не лише як метод бюджетного регулювання у разі перевищення видатків нижчих бюджетів над їхніми доходами (наприклад, дотації вирівнювання місцевим бюджетам), а й як допомога, що надається підприємствам для покриття збитків від їх господарської діяльності.

На відміну від дотації субвенція є різновидом тієї грошової допомоги, яка спрямовується на фінансування певного заходу, проекту, програми і підлягає поверненню у разі нецільового використання коштів.

Субсидією визнається допомога у грошовій або натуральній формах, яка подається державою місцевим органам влади, фізичним або юридичним особам, у т.ч. господарюючим суб'єктам, і спрямовується на фінансування конкретних заходів, напрямків економічної і соціальної діяльності, бажаних для суспільства (наприклад, на фундаментальні наукові дослідження, створення нових робочих місць, перепідготовку кадрів, виробництво певного виду продукції).

Кредит - це надання одним суб'єктом (кредитором) позички у грошовій або натуральній формах іншому суб'єктові (позичальнику) на умовах повернення її у встановлений термін і, за загальним правилом, поєднане зі сплатою відсотків. З огляду на положення чинного законодавства, потрібно розрізняти такі форми кредиту:

фінансовий, у т.ч. банківський, міжбанківський, комерційний (товарний), державний, споживчий, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, кредит під цінні папери.

Пільга щодо податків - це повне або часткове звільнення від сплати податку залежно від особливостей платника податку або характеру здійснюваної ним діяльності. Податкові пільги є альтерна-

тивою дотаціям, субсидіям, іншим варіантам бюджетного фінансування та пільговому кредитуванню.

Встановлення і скасування податкових пільг здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою АРК, сільськими, селищними і міськими радами. Останні можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування (це стосується як загальнодержавних, так і місцевих платежів) у межах сум, які надходять до їхніх бюджетів. Податкові пільги не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування. Пільги щодо оподаткування місцевими податками і зборами встановлюються або змінюються виключно відповідними органами місцевого самоврядування. Переліки податкових пільг містяться у конкретних нормативних актах, які регламентують порядок нарахування і стягнення відповідних податків та інших обов'язкових платежів. Інформація про податкові пільги періодично систематизується ДПА України і публікується у спеціалізованому виданні.

Надання завідомо неправдивої інформації - це обман держави або кредиторів, який набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів. Наприклад, у сфері банківського кредитування знаряддям коментованого злочину виступають документи, які надаються позичальниками банкам і в яких можуть міститись неправдиві дані:

1) кредитні заявки (клопотання); 2) установчі документи; 3) контракти, угоди, інші документи, які підтверджують, що кредит отримується для придбання товарів, робіт або послуг; довідки про результати дослідження кон'юнктури ринку; бізнес-плани; складські довідки про наявність товарно-матеріальних цінностей; 4) технікоекономічні обгрунтування; 5) проектно-кошторисна документація, рішення про відведення земельних ділянок, дозволи архітектурнобудівельних служб місцевих органів влади на будівництво; 6) документи про фінансовий стан, кредитоспроможність позичальника, страховика або поручителя; 7) документи, які стосуються застави, поручительства, гарантії як способів забезпечення кредиту (фіктивні гарантійні листи тощо),

У разі шахрайства з фінансовими ресурсами шляхом використання підроблених документів в діях винного вбачається ідеальна сукупність злочинів, у зв'язку з чим вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 222, 358 (366),

Інформація, що надається особою, яка вчинює шахрайство з фінансовими ресурсами, повинна бути неправдивою, тобто має не відповідати дійсності, приховувати або перекручувати у гірший або, навпаки, у кращий бік справжній стан речей 1 стосуватись тих обставин, які дають змогу отримати дотації, субсидії, субвенції, кредити або податкові пільги. Це ті дані, що сприяють незаконному отриманню фінансової допомоги, причинне зумовлюють її надання. Наприклад, у сфері банківського кредитування завідомо неправдива Інформація - це дані, які, впливаючи на волю кредитора, відповідно до вимог чинного законодавства, локальних нормативних актів банків і усталеної практики ділового обороту, враховуються в процесі прийняття рішення про надання кредиту та його умови (розмір кредиту, розмір відсотків, строк повернення кредиту, його

забезпечення тощо). Якби позичальник надав правильні відомості, банк не надав би кредит взагалі, або надав у меншому розмірі, або збільшив відсоток за кредитом у зв'язку з великим ризиком, або вимагав більш якісного забезпечення його повернення тощо.

Зміст свідомо неправдивої інформації може стосуватись не лише суб'єкта господарювання, який отримує у тій чи іншій формі фінансові ресурси, а й інших осіб (наприклад, страховиків або поручителів).

Банківське законодавство забороняє надання кредитів на: покриття збитків господарської діяльності позичальника; формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств. Якщо відповідний суб'єкт, маючи намір використати кредитні ресурси на ці або інші цілі, не вказані у пакеті документів, звертається до банку з проханням надати кредит і подає документи, в яких міститься неправдива інформація про напрями використання позичених коштів, його дії слід кваліфікувати за ст. 222.

Охоплюються розглядуваним складом злочину ситуації, в яких нецільове використання кредиту заздалегідь планувалось особою, яка бажала спочатку заробити на кредитних коштах, а потім використати позичку на цілі, передбачені кредитним договором. Нецільове використання кредиту може полягати, наприклад, у: внесенні коштів на депозит і отримання за ним відсотків; придбанні нерухомості та іншого майна, що не має відношення до цілі, вказаної у кредитному договорі; переведенні кредитних коштів у готівку і використанні їх на власні потреби; погашенні інших отриманих раніше кредитів. Питання про відповідність вкладення позичкових коштів цілям, вказаним у кредитній угоді, потребує вирішення у кожному конкретному випадку.

Якщо суб'єкт господарської діяльності з об'єктивних причин, які виникли після укладення кредитної угоди, коригує свої фінансові плани, використовує кредит не за цільовим призначенням і не може своєчасно погасити заборгованість, склад злочину, передбачений ст. 222, відсутній.

Оскільки у ст. 222 йдеться про надання свідомо неправдивих даних банку з метою одержання кредиту, ситуації, в яких неправдива інформація надається банку не до або під час укладення кредитного договору, а після його підписання і видачі кредиту, складу цього злочину не утворюють. Водночас у разі використання кредитної лінії, що передбачає надання позички у грошовій безготівковій формі частинами протягом певного проміжку часу, свідомо неправдива інформація може бути надана банку позичальником вже безпосередньо у процесі кредитування, після укладання кредитного договору. Сума кожного кредиту в межах кредитної лінії оформлюється окремим строковим зобов'язанням, в якому вказується конкретний строк погашення позички. Якщо обман банку відбувається перед оформленням чергового строкового зобов'язання і видачею кредиту - частини загальної грошової суми, зазначеної у кредитній угоді, дії винного потрібно кваліфікувати за ст. 222.

Обман, пов'язаний із справжнім або вигаданим станом стійкої фінансової неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності,

утворює сукупність злочинів, передбачених ст. ст. 218 і 222, лише у тому разі, коли винний не тільки перекручує фінансове становище підприємства-позичальника, а й має на меті незаконне одержання кредиту.

Злочин вважається закінченим з моменту надання конкретному адресату відповідної інформації незалежно від того, вдалося чи ні винному отримати той чи інший фінансовий ресурс, заподіяна чи ні потерпілому реальна майнова шкода.

У разі вчинення злочину у формі незаконного одержання пільг щодо податків злочин є закінченим з моменту ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів - з наступного дня після настання строку, до якого мали бути сплачені податок або інший обов'язковий платіж.

3. Суб'єкт злочину спеціальний, Це: 1) громадянин, який займається зареєстрованою підприємницькою діяльністю індивідуально, без створення юридичної особи; 2) засновник або власник суб'єкта господарської діяльності; 3) службова особа юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності.

Суб'єктом злочину є також службові особи тієї юридичної особи, яка виступила як засновник чи власник юридичної особи суб'єкта господарської діяльності.

Про поняття господарської діяльності див. коментар до ст. 202. До кримінальної відповідальності за ст. 222 можуть притягуватись службові особи тих юридичних осіб, які не є суб'єктами підприємництва і державна реєстрація яких відбувається на підставі не Закону "Про підприємництво", а інших нормативних актів (наприклад, законів "Про благодійництво та благодійні організації", "Про об'єднання громадян"),

Фізична особа, яка фактично займається підприємницькою діяльністю без належної державної реєстрації, не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 222.

Суб'єктом шахрайства з фінансовими ресурсами не можуть виступати особи, які хоч і є індивідуалами-підприємцями або службовими особами суб'єктів господарської діяльності, але в кредитних відносинах виступають як приватні особи громадяни, котрі отримують споживчі кредити.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу та спеціальною метою - отримати вказаний у ст. 222 різновид фінансових ресурсів або пільгу щодо податків.

Керівник підприємства, який, не будучи компетентним у питаннях фінансового і господарського законодавства, підписує необхідні для отримання кредиту або інших фінансових ресурсів документи, в яких містяться неправдиві дані, не може бути притягнений до відповідальності за ст. 222.

Ставлення винного до суспільне небезпечних наслідків у формі великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 222) може виражатися у непрямому умислі.

Особу, яка, надаючи свідомо неправдиву інформацію, прагнула привласнити одержані нею у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів кошти, слід притягувати до кримінальної відповідальності за злочин проти власності - за шахрайство чи замах на нього.

Головними критеріями розмежування злочинів, передбачених ст. ст. 222 і 190, є спрямованість умислу та момент його виникнення. У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на тимчасове отримання кредитних коштів з наступним, можливо, несвоєчасним їх поверненням. У разі шахрайства винна особа укладає кредитний договір лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном.

Якщо для шахрайського заволодіння кредитними коштами було використано створену або придбану юридичну особу - фіктивний суб'єкт підприємництва, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 190, 205. У тому разі, коли умисел викрасти кошти, отримані у формі банківського кредиту, не встановлено, а кредитна заявка, техніко-економічне обгрунтування та інші документи надходять від фіктивного підприємства, дії особи, яка обрала розглядуваний спосіб обману кредитора, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст, 205, 222.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 222) є: 1) вчинення його повторно; 2) заподіяння ним великої матеріальної шкоди.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї. Матеріальна шкода визнається великою, якщо вона у 500 і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка До ст. 218). В цій частині шахрайство з фінансовими ресурсами є матеріальним складом злочину і визнається закінченим з моменту фактичного заподіяння вказаної шкоди. Матеріальна шкода може бути заподіяна внаслідок використання дотацій, субсидій, субвенцій не за цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту, ухилення від сплати податків.

Сам по собі факт нецільового використання кредитних коштів у разі їх вчасного повернення кредиторові не утворює кваліфікованого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 222, оскільки такими діями матеріальна шкода кредитору не заподіюється.

Вирішуючи питання про те, чи заподіяно кредиторові у разі неповернення у встановлений строк наданого кредиту велику матеріальну шкоду, потрібно враховувати те. що кредитний договір може забезпечуватися договором застави майна, належного суб'єкту господарської діяльності. Якщо стосовно вказаного майна, вартість якого перевищує суму отриманого кредиту і відсотків за ним, було задіяно механізм стягнення і кошти від його реалізації планувалось спрямувати на задоволення майнових інтересів кредиторів, кваліфікація за ч. 2 ст. 222 за ознакою заподіяння великої матеріальної

шкоди виключається.

Шкода, заподіяна кредиторові, може полягати у прямих збитках, спричинених неповерненням всього або частини кредиту, або в упущеній вигоді.

Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992р.

Закон України "Про бюджетну систему України в редакції від 29 червня 1995р. (ст.ст. 17,35).

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. (ст. 26).

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції України від 22 травня 1997р.

Закон України Про встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування" він 14 жовтня 1998р. Закон України "Про Національний 'банк України" від 20 травня 1999 р. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000р. Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р. (ст. 34). Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 5 квітня 2001 р. Положення про кредитування. Затверджене постановою Правління НБ № 246 від 28 вересня 1995р.

Постанова ПВС "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності № 12 від 25 грудня 1992р. (п. 19).

Постанова ПВС "Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів" №5 від 26 березня 1999р. (п.п.З. 14. 15).

Роз'яснення ВАС Про деякі питання вирішення спорт, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів" № 02-5/706 від 6 жовтня 1994 р.
Стаття 223. Порушення порядку випуску (емісіїї) та обігу цінних паперів

1. Випуск (емісія) громадянином або службовою особою суб'єкта господарської діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому законом порядку -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Внесення громадянином або службовою особою суб'єкта господарської діяльності в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких документів, якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесторові,-

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є встановлений законом порядок випуску (емісії) та обігу цінних паперів, порушення якого може призвести до дестабілізації ринку цінних паперів України, погіршення загальної економічної ситуації в Україні, заподіяння майнової шкоди громадянам та юридичним особам.

2. Предметом злочину є: 1) цінні папери, випуск (емісія) яких має здійснюватись у формі відкритого розміщення за умови реєстрації випуску уповноваженими державними органами (ч. 1 ст. 223);

2) документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів (ч. 2 ст. 223).

Цінними паперами визнаються грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Відповідно до закону, існують такі види цінних паперів: акції;

облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі;

приватизаційні папери.

З метою забезпечення державного контролю за дотриманням встановлених правил здійснення операцій з цінними паперами законодавство України передбачає обов'язкову реєстрацію випуску їх окремих видів. Інформація про всі зареєстровані цінні папери заноситься до Загального реєстру випуску цінних паперів. Цей реєстр ведеться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі ДКЦПФР) спеціальним державним органом, на, який згідно із законом покладено здійснення контролю за діяльністю на ринку цінних паперів України.

Обов'язковій реєстрації в ДКЦПФР підлягають випуски акцій та облігацій підприємств, причому ця вимога поширюється і на акції акціонерних товариств, створених в ході приватизації із застосуванням різних її способів. Реєстрації у ДКЦПФР підлягають також випуски інвестиційних сертифікатів.

Закон не передбачає реєстрації випуску чи видачі облігацій державних позик, казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів, векселів, а тому ці цінні папери, так само як і приватизаційні папери, випуск яких на даний час завершено, не можуть стати предметом передбаченого ч. 1 ст. 223 злочину.

Не є предметом даного злочину облігації місцевих позик, оскільки нормативно-правові акти ДКЦПФР хоча і визначають порядок реєстрації випуску цих цінних паперів, але законом такої реєстрації не передбачено. Дії осіб, винних у здійсненні операцій по випуску в обіг або розміщенню не зареєстрованих облігацій місцевих позик, можуть кваліфікуватись як адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 13 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".

Під документами, які подаються для реєстрації емісії, розуміються будь-які необхідні для реєстрації випуску цінних паперів чи інформації про їх випуск документи.

З, Об'єктивна сторона злочину може проявитися у формі:

1) здійснення випуску (емісії) цінних паперів (акцій, облігацій підприємств чи інвестиційних сертифікатів) у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому законом порядку (ч. 1 ст, 223); 2) внесення в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, свідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких документів (ч. 2 ст. 223).

Під випуском (емісією) цінних паперів у формі їх відкритого розміщення слід розуміти дії. внаслідок яких цінні папери вперше після своєї появи передаються у власність невизначеному колу громадян і юридичних осіб безпосередньо емітентом (юридичною особою, яка випускає цінні папери) або, за його дорученням, торговцем цінними паперами. Таке розуміння вказаного поняття випливає із контексту ст. 223 і відрізняється від того значення, яке терміни "випуск" та "емісія" мають у законодавчих актах з питань регулювання обігу цінних паперів.

Випуск цінних паперів у формі відкритого розміщення може полягати у передачі акцій відкритого акціонерного товариства особам, які зробили заявки на придбання в ході відкритої підписки на ці акції, у передачі виготовлених сертифікатів документарних цінних паперів покупцям емітентом чи, за його дорученням, торговцем цінними паперами тощо.

Укладення угоди на виготовлення певним виробником парти документарних (таких, що існують у вигляді сертифікатів, видрукуваних на папері) цінних паперів, випуск яких не зареєстровано, саме по собі не утворює складу злочину. Ознаки закінченого злочину, передбаченого статтею ч. 1 ст. 223, відсутні навіть у випадку, коли такі документарні цінні папери були реально виготовлені без отримання свідоцтва про реєстрацію їх випуску.

Бездокументарними є цінні папери, що існують у вигляді облікових записів на рахунках у цінних паперах, які містяться в електронних базах даних, що їх ведуть спеціально визначені для обслуговування обігу цінних паперів юридичні особи - зберігачі та депозитарії цінних паперів. Підтвердженням права власності на цінні папери при бездокументарній формі їх випуску є виписка з рахунка у цінних паперах, яка, однак, не є цінним папером. Для випадків існування цінних паперів у бездокументарній формі злочинне діяння, передбачене ч. 1 ст. 223, полягає у відкритті емітентом емісійного рахунка на незареєстровані цінні папери та у здійсненні операцій з перерахування таких паперів з емісійного рахунка на рахунки покупців чи інших набувачів.

Законом у певних випадках (щодо акцій та облігацій підприємств) передбачено обов'язкову реєстрацію не лише випуску (емісії) цінних паперів, а й інформації про їх випуск. Наявність зареєстрованої інформації про випуск у цих випадках є умовою, що так само необхідна для законності емісії, як і реєстрація самого випуску. Тому злочинними будуть як випуск (емісія) цінних паперів без реєстрації власне випуску, так і випуск Їх за відсутності зареєстрованої інформації про випуск.

Для інвестиційних сертифікатів законом передбачено реєстрацію у ДКЦПФР проспекту емісії, після якої може бути здійснено їх випуск. Тому об'єктивна сторона даного злочину при операціях з інвестиційними сертифікатами полягає в їх випуску у формі відкритого розміщення за відсутності зареєстрованого проспекту емісії.

Нормативно-правовими актами ДКЦПФР передбачено також І необхідність реєстрації звіту про наслідки підписки на акції. Проте законом такої реєстрації не передбачено, 3 огляду на це слід вважати, що випуск акцій у формі їх відкритого розміщення без реєстрації зазначеного звіту, але за наявності зареєстрованої інформації та реєстрації випуску акцій не може розглядатись як злочин, передбачений ст. 223.

Випуск без реєстрації акцій акціонерного товариства закритого типу не містить складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 223, оскільки ці акції не поширюються шляхом відкритого розміщення, а розподіляються між засновниками товариства.

Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 223, є формальним - законом не передбачено настання будь-яких передбачених цією нормою кримінального закону злочинних дій.

Внесення д документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, полягає у складанні (готуванні) документа із занесенням в нього завідомо недостовірних відомостей і поданні його до ДКЦПФР або й регіонального органу, чи в доповненні завідомо недостовірними відомостями раніше підготовленого документа, і поданні такого зміненого документа до ДКЦПФР або й регіонального органу, а затвердження таких документів - у прийнятті керівним працівником юридичної особи рішення про затвердження документа, що містить неправдиві відомості, і поданні його до ДКЦПФР або й регіонального органу.

На відміну від діяння, Передбаченого ч. 1 ст 223, яке може мати місце лише у випадку відкритого розміщення цінних паперів, для діяння, передбаченого ч. 2 ст. 223, не має значення, призначаються відповідні цінні папери для відкритого розміщення чи мають бути передані набувачам в інший спосіб. Тому фальсифікація змісту документів, які подаються, наприклад, для реєстрації випуску акцій акціонерного товариства закритого типу, утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст.223.

Перелік документів, які необхідно подати для реєстрації емісії цінних паперів, встановлюється рішенням ДКЦПФР. Комісією встановлюється також перелік документів, які мають бути подані емітентом для реєстрації інформації про випуск цінних паперів у тих випадках, коли закон вимагає її реєстрації. Злочином, передбаченим ч 2 ст. 223, може вважатись внесення неправдивої інформації у будь-який необхідний для реєстрації випуску (емісії) цінних паперів чи інформації про випуск документ або затвердження будьякого із необхідних для реєстрації документів, що містять неправдиву інформацію.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 223, є заподіяння внаслідок внесення недостовірної інформації до відповідних документів чи їх затвердження великої матеріальної шкоди інвесторові. Про поняття такої шкоди див. примітку до ст. 218. Така шкода може виникнути внаслідок вкладення інвестором під впливом недостовірної інформації грошових коштів у придбання цінних паперів, зокрема у випадках, -коли їх курсова вартість згодом значно впала порівняно з вартістю під час придбання інвестором, коли цінні папери стали неліквідними або внаслідок інвестиції були повністю втрачені через банкрутство юридичної особи емітента цінних паперів. У разі заподіяння шкоди багатьом особам дії, передбачені ч. 2 ст. 223, слід вважати злочином лише за УМОВИ, що хоча б одному із інвесторів заподіяно матеріальну шкоду, яка є великою.

У випадках, коли громадянам та юридичним особам пропонуються для купівлі акції неіснуючої юридичної особи, тобто папери, які насправді не є і не можуть стати цінними паперами, або ж пропонується внести кошти на придбання акцій акціонерного товариства, яке насправді не передбачається створювати, вчинене, за умо-

ви, що винні особи мають намір привласнити зібрані грошові кошти, підлягає кваліфікації за ст. 190,

Під інвестором у даному разі розуміється будь-яка особа, що придбала відповідні цінні папери або зробила заявку на їх придбання і внесла грошові кошти в рахунок наступного придбання цінних паперів.

Злочин у першій його формі (ч. 1 ст. 223) слід вважати закінченим з моменту передачі емітентом чи торговцем цінними паперами покупцеві чи іншому набувачеві хоча б одного сертифіката незареєстрованих документарних цінних паперів, а також перерахуванні покупцеві чи іншому набувачеві хоча б однієї одиниці незареєстрованих бездокументарних цінних паперів. Опублікування винною особою Інформації про випуск і проведення відкритої підписки на цінні папери, а так само відкриття емісійних рахунків у бездокументарних цінних паперах без реєстрації інформації про випуск цінних паперів чи самого їх випуску з наміром провести згодом їх відкрите розміщення слід розглядати як замах на вчинення даного злочину.

Злочин у другій його формі (ч. 2 ст. 223) є закінченим з моменту заподіяння великої матеріальної шкоди інвестору. У разі, якщо таку шкоду вдалось відвернути, але об'єктивно вона повинна була виникнути у передбаченому законом розмірі, дії винних осіб слід розглядати як замах на вчинення даного злочину.

4. Суб'єктом злочину закон називає громадянина або службову особу суб'єкта господарської діяльності. Його співучасниками, крім службових осіб юридичної особи - емітента цінних паперів, можуть бути і відповідні працівники юридичних осіб - торговців цінними паперами, а також і працівники юридичної особи, яка веде реєстр власників цінних паперів, якщо вони внесли до реєстру дані про власників цінних паперів, знаючи, що ці цінні папери випущено без належної реєстрації. Громадянин може бути суб'єктом цього злочину, зокрема, у випадках, коли він є засновником акціонерного товариства.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Ставлення до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 223, може характеризуватися прямим або непрямим умислом.

Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 1 червня 1991 р. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. (ст. З0). Закон України Про державне регулювання ринку Цінних паперів в Україні" від З0 жовтня 1996р.

Закон України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів" від 10 грудня 1997 р

Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) від 15 березня 2001 р. (ст. ст. 38-42).

Закон України Про обіг векселів в Україні" від 5 квітня 2001 р. (ст.З). Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств. Затверджене рішенням ДКЦПФР N319 від 9 лютого 2001 р.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   52   53   54   55   56   57   58   59   ...   107


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал