Постатейний коментар до Кримінального кодексу України загальна частина розділ І загальні положення стаття Завдання Кримінального кодексу



Скачати 19.46 Mb.
Сторінка55/107
Дата конвертації25.12.2016
Розмір19.46 Mb.
1   ...   51   52   53   54   55   56   57   58   ...   107

Стаття 217. Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма

1. Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма -

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно,-

караються штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років.

1. Об'єкт злочину - встановлений порядок виготовлення, збуту та використання державного пробірного клейма.

2. Предметом злочину є державне пробірне клеймо - знак встановленого єдиного зразка, що засвідчує цінність виробів із дорогоцінних металів. Опис державного пробірного клейма та його форма затверджуються МФ. Державне пробірне клеймо може бути виготовлене лише на його замовлення.

Законодавство України встановлює вимогу щодо обов'язкового клеймування ювелірних та побутових виробів, виготовлених з дорогоцінних металів суб'єктами підприємницької діяльності в Україні. Таке клеймування провадиться в органах, які здійснюють державний пробірний контроль або в акредитованій у встановленому порядку Держстандартом України лабораторії певного суб'єкта підприємницької діяльності, який має право на клеймування виробів власного виробництва державним пробірним клеймом. Перелік таких суб'єктів підприємницької діяльності визначається КМ.

Так само за умови наступного обов'язкового клеймування здійснюється ввезення в Україну ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів суб'єктами підприємницької діяльності.

Законом визначені також і ті предмети з дорогоцінних металів, які не підлягають обов'язковому клеймуванню. Це, зокрема: напівфабрикати і зливки з дорогоцінних металів; вироби з дорогоцінних металів, які мають історичну або археологічну цінність, а також ордени, медалі і монети; дрібна насічка (інкрустація) золотом і сріблом на зброї, предметах побуту, релігійного культу тощо; сухозлітка жовта і сухозлітка срібна; прилади, лабораторний посуд та інші вироби, що виготовляються з дорогоцінних металів і призначені для наукових, виробничих, медичних та інших потреб.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у незаконному: 1) виготовленні; 2) збуті; 3) використанні державного пробірного клейма.

Виготовлення державного пробірного клейма є незаконним, якщо воно здійснюється не на замовлення МФ. За цієї умови злочинним буде виготовлення відповідного клейма як на підприємстві, де здійснюється законне виготовлення державних пробірних клейм, так і у будь-якому іншому місці. Під виготовленням розуміється як вироблення нового предмета, відбиток якого на металевому виробі відтворює відбиток державного пробірного клейма, так і перероблення (ремонт) державного пробірного клейма, яке вилучене з обігу підлягає знищенню.

Незаконним збутом вважається будь-яке відчуження або передача для тимчасового використання незаконно виготовленого клейма, а так само відчуження або передача для тимчасового використання державного пробірного клейма стороннім особам.

Незаконне використання державного пробірного клейма - це здійснення клеймування незаконно виготовленим клеймом чи незаконно одержаним державним пробірним клеймом. Клеймуванням є пробірно-технологічна операція нанесення відбитка державного пробірного клейма на ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів. Незаконним використанням державного пробірного клейма є також клеймування працівниками органів державного пробірного контролю тих чи інших виробів з порушенням встановленого порядку здійснення державного експертно-пробірного контролю, частиною якого є клеймування. У випадках вчинення таких дій службовою особою вчинене, за наявності підстав, утворює сукупність злочинів, передбачених ст. ст. 217 і 364.

Злочин, передбачений ст. 217, є закінченим з моменту завершення відповідно виготовлення, збуту або використання державного пробірного клейма.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

5. Кваліфікуючою обставиною для даного злочину (ч. 2 ст. 217) є вчинення Його повторно. Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї.

Закон України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18 листопада 1997р. (ст. ст. 1, 1З, 15, 16).

Інструкція про здійснення державного експертно-пробірного контролю за які стю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів. Затверджена наказом МФ № 244 від 20 жовтня 1999р.


Стаття 218. Фіктивне банкрутство

Завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі,-

караються штрафом від семисот п'ятдесяти до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням вол! на строк до трьох років.

Примітка. У статтях 218-223 цього Кодексу матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. За своїм характером дії, передбачені ст. 218, є особливою формою обману, внаслідок якого може бути заподіяна майнова шкода багатьом суб'єктам.

Об'єктом цього злочину та злочинів, передбачених ст. ст. 219- 221, є встановлений законодавством порядок здійснення господарської діяльності у частиш забезпечення інтересів громадян, юридичних осіб та держави від ризиків, пов'язаних з неплатоспроможністю (стійкою фінансовою неспроможністю) суб'єктів господарської діяльності, яка юридичне фіксується під час розгляду справ про банкрутство такого суб'єкта.

Злочин, передбачений ст. 218, як і злочини, передбачені ст. ст. 219-221, пов'язані з існуванням у праві України інституту

банкрутства.

Банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

У ринковому суспільстві банкрутство є звичайним явищем і може бути наслідком як прорахунків у господарській (зокрема підприємницькій) діяльності, так і об'єктивних причин - несприятливої економічної ситуації, випадкового збігу обставин, нераціональної економічної політики держави тощо. Тому сам по собі факт банкрутства свідчить лише про невдачу у господарській діяльності і не повинен бути предметом кримінально-правових відносин. Проте у тих випадках, коли з цим фактом пов'язані певні суспільне небезпечні дії, можливою є і кримінальна відповідальність.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у діях, змістом яких є завідомо неправдива офіційна заява про фінансову неспроможність юридичної особи виконати вимоги з боку кредиторів і зобов'язання перед бюджетом. По суті, йдеться про оголошення власного банкрутства, чим і зумовлена назва ст. 218.

Під кредиторами у ст. 218 розуміються будь-які особи, на користь яких боржник відповідно до закону зобов'язаний сплатити грошові суми, передати майно, виконати роботи, надати послуги тощо, включаючи і найманих працівників боржника.

Сг. 218 передбачає кримінальну відповідальність лише у тому разі, коли зроблена заява є офіційною. Як офіційну можна розглядати лише ту заяву, яка у разі її подання неодмінно тягне за собою певні правові наслідки. З огляду на це офіційною вважається лише подана відповідним, суб'єктом до господарського суду письмова заява про порушення справи про своє банкрутство. Така заява, окрім іншого, має містити виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання.

Під фінансовою неспроможністю розуміється такий фінансовий стан боржника, за якого виконання ним своїх зобов'язань перед кредиторами та бюджетом є неможливим взагалі або без застосування передбаченої законом особливої процедури відновлення платоспроможності (санації).

Закон встановлює, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних Розмірів заробітної плати і ці вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку (у деяких випадках передбачено більш тривалий строк). З огляду на це, не може вважатись злочином, передбаченим ст. 218,

подання до господарського суду заяви, яка не може призвести до порушення справи про банкрутство, зокрема такої заяви, у якій зазначено меншу, аніж встановлена законом, суму безспірної заборгованості боржника, або ж заяви, поданої від імені юридичної особи -суб'єкта господарської діяльності, щодо якої не може застосовуватись процедура відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом (казенного підприємства, комунального підприємства, щодо якого на пленарному засіданні відповідної місцевої ради прийнято рішення про незастосування до даного підприємства положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" тощо).

У випадках, коли заява про банкрутство офіційно подається боржником господарському суду, закон передбачає запровадження мораторію на задоволення боржником вимог кредиторів.

Кримінальна відповідальність за ст. 218 настає лише у випадках, коли подана до господарського суду офіційна заява є завідомо неправдивою. Це означає, що викладені у заяві відомості про фінансову неспроможність не відповідають дійсності і справжній фінансовий стан боржника дає змогу йому виконати свої зобов'язання. Як свідомо неправдива не може розглядатись у зазначеному контексті заява, в якій частина наведених відомостей є недостовірною, якщо твердження про фінансову неспроможність, попри недостовірність певних відомостей, викладених у заяві, відповідає

дійсності.

Обов'язковою ознакою складу цього злочину є фактичне подання відповідно оформленої завідомо неправдивої заяви до господарського суду.

Злочин вважається закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків - заподіяння великої матеріальної шкоди (500 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) кредиторам або державі. Цю шкоду може бути заподіяно як одній особі, так і сумарно двом чи більше особам, включаючи і шкоду, заподіяну державі. Встановлення наявності великої матеріальної шкоди здійснюється із врахуванням правил, викладених у коментарі до ст. 199.

3. Суб'єктом злочину закон визнає: 1) громадянина - засновника або власника суб'єкта господарської діяльності; 2) службову особу суб'єкта господарської діяльності; 3) громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому суб'єктом може бути визнана особа, яка підписала свідомо неправдиву заяву і направила її до господарського суду або ж, використовуючи свої службові повноваження, ухвалила рішення (віддала розпорядження) про складання чи подання до господарського суду такої заяви,

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, який обов'язково включає усвідомлення винним неправдивості факту фінансової неспроможності, про який ідеться у поданій ним офіційній заяві.

Закон України "Про відновленим платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від З0 червня 1999р.

Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000р. (ст. 1).
Стаття 219, Доведення до банкрутства

Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в Інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної школи державі чи кредитору.-

карається штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років,

1. Про об'єкт злочину див. коментар до ст. 218.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, які призводять до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, і заподіянні внаслідок цього великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Спільною рисою таких дій є їх спрямованість проти інтересів відповідної юридичної особи і спричинення ними відповідної матеріальної шкоди. Це, зокрема, можуть бути; а) укладення свідомо невигідних для даної юридичної особи (у т.ч. удаваних) угод; б) безпідставна виплата на користь інших осіб грошових коштів, безпідставна передача третім особам майна чи уступка належного даній юридичній особі права вимоги до інших осіб; а) прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно відбиваються на виробничій, торговельній, іншій статутній діяльності підприємства, ведуть до виникнення фінансових втрат та збитків; г) заплутування звітності та обліку, знищення, пошкодження документів чи інформації. внаслідок яких стає неможливою ефективна робота відповідного підприємства, установи чи організації.

Про поняття стійкої фінансової неспроможності див. коментар

до ст. 220.

Фінансове становище юридичної особи іноді може погіршитись і внаслідок бездіяльності, наприклад, через невжиття заходів щодо захисту її майнових інтересів (незаявлення претензії, непред'явлення позову про стягнення грошей чи майна з боржників, неотримання майна чи коштів тощо). Така бездіяльність, якщо вона навіть призвела до стійкої фінансової неспроможності підприємства, сама по собі не утворює складу розглядуваного злочину. Проте якщо така бездіяльність мала місце після вчинення відповідних дій, наприклад укладення удаваної угоди, справжньою метою якої була передача іншій особі майна, майнових прав, сплата грошових коштів без належної компенсації, і безпосередньо була пов'язана з Їх вчиненням, вона може вважатися ознакою об'єктивної сторони цього злочину.

У випадках настання стійкої фінансової неспроможності внаслідок того, що власники чи службові особи суб'єкта підприємницької Діяльності віддавали розпорядження про здійснення нестатутної діяльності, їхні дії, за наявності підстав, утворюють сукупність злочинів і підлягають кваліфікації за ст. ст. 219 та 205. У випадках, коли

дії власника чи службової особи, якими суб'єкт господарської діяльності доводиться до стійкої фінансової неспроможності, містять ознаки викрадання майна юридичної особи, їх слід кваліфікувати за ст. 219 та відповідною статтею КК про злочин проти власності.

Обов'язковою ознакою цього злочину с наявність двох взаємопов'язаних суспільне небезпечних наслідків: 1) стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності; 2) великої матеріальної шкоди державі чи кредитору. Про поняття великої матеріальної шкоди див. примітку до ст. 218, про поняття кредитор - коментар до ст. 218.

Злочин є закінченим з моменту настання сукупності вказаних наслідків.

3. Суб'єктом злочину можуть бути власник (у т.ч. співвласник) або службова особа юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності, які, виходячи із організаційно-правової форми відповідної юридичної особи, мають повноваження, необхідні для вчинення передбачених ст. 219 дій. Не може бути суб'єктом даного злочину індивідуальний підприємець, який здійснює свою діяльність без створення юридичної особи.

4. З суб'єктивної сторони доведення до банкрутства є умисним злочином. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є також мотив - корислива чи інша особиста заінтересованість винної особи або її бажання задовольнити ті чи інші інтереси третіх осіб.

Ставлення винного до заподіяної майнової шкоди може характеризуватися прямим або непрямим умислом.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від З0 червня 1999р.

Закон України Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000р. (ст. 1).


Стаття 220. Приховування стійкої фінансової неспроможності

Умисне приховування громадянином - засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові,-

карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Про об'єкт злочину див. коментар до ст. 218.

2. Об'єктивна сторона приховування стійкої фінансової неспроможності полягає у поданні недостовірних відомостей, які створюють у того, кому вони повідомлені, оманливе враження про нормальний фінансовий стан даної юридичної особи і, таким чином, приховують від нього її стійку фінансову неспроможність.

Подання зазначених у ст. 220 відомостей утворює склад розглядуваного злочину, якщо вони адресовані кредитору (особисто чи

особі, уповноваженій кредитором на ведення від його імені справ з цим суб'єктом господарської діяльності).

Якщо недостовірні відомості повідомляються потенційному кредитору, тобто громадянину чи юридичній особі, від якої очікують продажу продукції чи товарів, виконання робіт, надання послуг, сплатної передачі майна, надання позики чи сплати авансових грошових сум на користь організації, від імені якої надаються відомості, такі повідомлення, за умови наступного настання передбачених законом наслідків, також утворюють склад розглядуваного злочину.

Закон зобов'язує боржника подати певні відомості також і господарському суду у відзиві на заяву про банкрутствоЗокрема боржник повинен повідомити суд про загальну суму заборгованості та наявне у нього майно, у т.ч. і кошти, що знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах. У разі надання свідомо неправдивих відомостей господарському суду такі дії також слід вважати діянням, передбаченим ст. 218.

Водночас не є приховуванням стійкої фінансової неспроможності повідомлення неправдивих відомостей призначеному господарським судом розпорядникові майна юридичної особи - боржника, а так само керуючому санацією. Ці особи можуть бути призначені лише після того, як господарським судом порушено справу про банкрутство певної юридичної особи. У цей момент факт стійкої фінансової неспроможності є загальновідомим і не можна вести мову про його приховування. За наявності підстав таке повідомлення, зроблене службовою особою юридичної особи-боржника, може кваліфікуватися за ст. ст. 364 або 367.

Під стійкою фінансовою неспроможністю суб'єкта господарської діяльності слід розуміти такий його фінансовий стан, за якого цей суб'єкт не здатен виконати свої грошові зобов'язання, у т.ч. щодо виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) до відповідних бюджетів.

У даному випадку мається на увазі не тимчасовий розлад фінансової діяльності юридичної особи, внаслідок якого виникають прострочення платежів, а ситуацію, яка виключає виконання даною юридичною особою вимог кредиторів. Ознаками стану стійкої фінансової неспроможності можуть вважатись, зокрема: зупинення платежів, що триває понад 3 місяці, за наявності боргових зобов'язань, строки платежів по яких настали; наявність значної (понад 300 мінімальних розмірів заробітної плати) суми непогашених боргових зобов'язань, строки платежів по яких настали більш як 3 місяці тому; наявність значної суми непогашених боргових зобов'язань, визнаних юридичною особою - боржником або підтверджених виконавчими документами; наявність заяви про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи, прийнятої до розгляду господарським судом і, тим більше, наявність ухвали господарського суду про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи.

Під кредитором у цій статті слід розуміти будь-яку юридичну чи фізичну особу, яка має належно оформлені і підтверджені документально майнові (у т.ч. грошові) вимоги до суб'єкта господар-

ської діяльності, від імені якого надано недостовірні відомості, незалежно від розміру таких вимог.

Якщо недостовірні відомості, якими приховується стійка фінансова неспроможність, подаються банку (кредитній установі), органам державної влади, органам місцевого самоврядування або іншим кредиторам з метою одержання кредиту, вчинене слід кваліфікувати як сукупність злочинів за ст. ст. 220 і 222.

Недостовірні відомості, якими приховується стійка фінансова неспроможність, можуть бути повідомлені як у письмовій, так і в усній або іншій формах. Господарському суду такі відомості можуть бути подані лише у письмовій формі.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є заподіяння кредиторові великої матеріальної шкоди. Про ЇЇ поняття див. примітку до ст. 218.

Повідомлення неправдивих відомостей, яке з незалежних від винного причин не потягло (наприклад, внаслідок пильності кредитора, який не дав ввести себе в оману), але могло потягти за собою заподіяння великої матеріальної шкоди, слід розглядати як замах на вчинення даного злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кредитору.

3. Суб'єктом злочину може бути особа, яка є засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службова особа такого суб'єкта.

Під суб'єктом господарської діяльності у ст. 220 слід розуміти зареєстровану в установленому законодавством порядку юридичну особи незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність (крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування).

Індивідуальний підприємець, що здійснює свою діяльність без створення юридичної особи, не є суб'єктом цього злочину.

4. Суб'єктивна сторона даного злочину характеризується умислом, У частині ставлення винного до відомостей, які він повідомляє кредитору, його уповноваженій особі чи господарському суду, вина має форму прямого умислу - винний усвідомлює, що відомості, які він подав, є недостовірними, і бажає подати саме такі відомості, Ставлення винного до наслідків злочину може характеризуватися прямим або непрямим умислом.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом " в редакції від З0 червня 1999 р.

Закон України 'Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р. (ст 1).
Стаття 221. Незаконні дії у разі банкрутства

Умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином - засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності у разі банкрутства і завдали великої матеріальної шкоди,-

караються штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Про об'єкт злочину див. коментар до ст. 218.

2. Об'єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах: 1) приховування майна або майнових обов'язків; 2) приховування відомостей про майно боржника; 3) передача майна боржника в інше володіння; 4) відчуження чи знищення майна боржника;

5) фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність.

Приховування майна боржника може виражатися в переміщенні майна із одного місця його зберігання до іншого, передачі його на зберігання третім особам, розміщення його у спеціальних схованках та в інших подібних діях, внаслідок яких власники (засновники, учасники тощо) відповідної юридичної особи, кредитори чи особи, призначені господарським судом для здійснення певних функцій під час розгляду справи про банкрутство (зокрема, розпорядник майна боржника, керуючий санацією, ліквідатор), позбавляються можливості здійснювати контроль за цим майном чи розпоряджатися ним.

Під майновими обов'язками розуміються зобов'язання боржника перед іншими особами та зобов'язання інших осіб на користь боржника. Приховування майнових обов'язків може здійснюватися шляхом неоформлення відповідних документів, неповідомлення про певні майнові обов'язки за відсутності документів, які засвідчують наявність таких обов'язків, знищення або перекручення комп'ютерної інформації про такі обов'язки тощо.

Приховування відомостей про майно боржника може здійснюватись у такий же спосіб, як і приховування майнових обов'язків.

Під передачею майна боржника в Інше володіння слід розуміти дії, внаслідок яких треті особи набувають права володіння та/або користування майном боржника, не набуваючи при цьому права власності на це майно і не беручи зобов'язання повернути майно на першу вимогу особи, яка його передала, чи й правонаступника (передача майна у заставу, в майновий найм, оренду, лізинг, прокат тощо).

Відчуження майна боржника - це дії, внаслідок яких треті особи набувають право власності на майно боржника (продаж, обмін, дарування тощо),

Фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність боржника, передбачає їх підроблення, про поняття якого див. коментар до ст. ст. 358 і 366.

Приховування документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність боржника, може проявитися у вилученні документів із місця їх звичайного зберігання і переміщення їх у місця де вони недоступні для осіб, що за законом повинні мати доступ до цих документів,-неповідомленні таких осіб про наявність чи місце

знаходження документів, відмові передати відповідні документи цим особам за відсутності у них можливості самостійно їх отримати тощо. Про знищення таких документів див. коментар до ст. 357.

Зазначені дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 221, якщо вони вчинені після порушення господарським судом справи про банкрутство відповідної юридичної особи чи індивідуального підприємця. У разі ж їх вчинення до порушення справи про банкрутство вони за наявності підстав підлягають кваліфікації за ст. 219,

Якщо приховування майна боржника (банкрута) поєднується із наступним зверненням такого майна на користь особи, яка його, приховала, такі дії кваліфікуються за ст. 22 Ї та відповідною статтею| про злочин проти власності.

Якщо передбачене ст. 221 відчуження майна здійснюється службовою особою з отриманням за таке відчуження грошової чи іншої майнової винагороди, вчинене слід кваліфікувати за ст. ст. 219 і 368.

Про поняття великої матеріальної шкоди див. примітку до ст. 218. Велика матеріальна шкода може бути заподіяна державі, кредиторам юридичної особи - банкрута, а також власникам (співвласникам) такої юридичної особи у випадках, коли злочинні дії вчинено службового особою з метою приховати майно чи інші активи суб'єкта господарської діяльності не лише від кредиторів чи уповноважених осіб, призначених господарським судом, а й від власника (співвласників) юридичної особи - боржника.

Злочин слід вважати закінченим з моменту настання великої ма

теріальної шкоди.

3. Суб'єктом злочину можуть бути: 1) громадянин засновник або власник суб'єкта господарської діяльності; 2) службова особа суб'єкта господарської діяльності, щодо якого порушено справу про банкрутство і який згодом був визнаний банкрутом.

Особливими категоріями службових осіб суб'єкта господарської діяльності, щодо якого розглядається справа про банкрутство або здійснюється ліквідаційна процедура, можуть бути розпорядник майна боржника, керуючий санацією, ліквідатор. Ці особи можуть бути також суб'єктами даного злочину.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом щодо суспільне небезпечних діянь, передбачених ст. 221, та прямим або непрямим умислом щодо їх наслідків у вигляді великої матеріальної шкоди.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання І його банкрутом в редакції від ЗО червня 1999р.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   51   52   53   54   55   56   57   58   ...   107


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал