Постатейний коментар до Кримінального кодексу України загальна частина розділ І загальні положення стаття Завдання Кримінального кодексу



Скачати 19.46 Mb.
Сторінка5/107
Дата конвертації25.12.2016
Розмір19.46 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   107

Стаття 13. Закінчений та незакінчений злочини

1. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.

2. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

1. Усі вчинювані злочини поділяються на закінчені та незакінчені. Якщо особа повністю реалізувала злочинний намір і вчинила закінчений злочин, то необхідність виділяти будь-які етапи кримінальної діяльності відсутня. Така необхідність виникає у разі недоведення задуманого злочину до його логічного завершення. Злочин може бути не доведений до кінця з двох причин, які виключають одна одну: 1) за волею особи, в поведінці якої вбачається добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17); 2) всупереч волі особи, винної у скоєнні незакінченого злочину, - готування (ст. 14) або замаху (ст. 15).

Закон (ст. 13) виокремлює три стадії вчинення кримінальне караного діяння: 1) готування до злочину; 2) замах на злочин; 3) закінчений злочин. Вони розрізняються за характером діянь, моментом їх припинення, ступенем реалізації злочинного наміру. Перші дві стадії визнаються різновидами незакінч&ного (розпочатого) злочину (попередньої злочинної діяльності).

2. Усі три вказані стадії не обов'язково мають місце під час вчинення будь-якого злочину. Вчинення злочину можливе і без проходження стадій готування та/або замаху. Наявність незакінченого злочину визначається двома обставинами: 1) особливостями законодавчої конструкції того чи іншого складу злочину; 2) характеристикою суб'єктивної сторони злочинного діяння.

•Зокінчений злочин характеризується єдністю об'єктивних і суб'єктивних ознак, повною реалізацією об'єктивної сторони суспільне небезпечного діяння, передбаченого диспозицією статті Особливої частини КК. Йдеться про юридичну завершеність такого діяння, яка може і не збігатися з уявленням про це з боку самої особи, яка його вчинює. Так, розбій визнається закінченим з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном, незважаючи на те, чи вдалося злочинцеві досягти цієї мети.

4, Момент закінчення злочину обумовлюється особливістю конструкції його складу. Злочин з матеріальним складом визнається закінченим з того моменту, коли фактично настали суспільне небезпечні наслідки, передбачені статтею Особливої частини КК як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочину. Наприклад, вбивство є закінченим з моменту настання біологічної смерті іншої людини, крадіжка - з моменту, коли винний має реальну можливість розпоряджатись чи користуватись викраденим майном.

В умисних злочинах з матеріальним складом можлива як стадія готування, так і стадія замаху, однак із цього загального правила є винятки, зумовлені особливостями конкретних складів злочинів. Так, готування вважається несумісним з убивством у стані фізіологічного афекту, оскільки у ст. 116 вказується на раптовість виникнення сильного душевного хвилювання, а тому встановлення елементів готування до позбавлення у подальшому життя іншої людини виключає кваліфікацію за цією статтею. Стадія замаху неможлива, якщо законодавець пов'язує кримінальну відповідальність з настанням певних суспільне небезпечних наслідків, вказаних у диспозиції статті Особливої частини КК, яких у конкретній ситуації фактично не спричинено (наприклад, ч. 4 ст. 152 - зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки).

Злочин з формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення передбаченої диспозицією норми КК дії (бездіяльності). Фактичне настання при цьому шкідливих наслідків не впливає на кваліфікацію вчиненого і може враховуватися при призначенні покарання. Злочини з формальним складом можуть мати стадію готування, а чимало з них - і стадію замаху (наприклад, замах на контрабанду, давання хабара).

Особливість усічених складів злочину полягає у тому, що момент їх закінчення пов'язується із вчиненням діяння, яке за своїм кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю (зокрема бандитизм, розбій, вимагання, посягання на життя державного діяча). У таких злочинах можлива стадія готування, але стадія замаху виключається, оскільки саме на етап незакінченого злочину закон переносить момент закінчення кримінальне караного посягання.

5. Умисний характер незакінченого злочину безпосередньо закріплено у ст. ст. 14, 15. Цілеспрямованість, за наявності якої можна встановити відповідність між задуманим злочином і реальним втіленням його в життя, притаманна діянням, в яких особа бажає настання передбачуваних нею суспільне небезпечних наслідків.

У тих випадках, коли винний усвідомлював суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільне небезпечні наслідки і свідомо припускав їх настання, тобто діяв з непрямим умислом, однак результат не настав, відповідальність за замах виключається. Дії суб'єкта кваліфікуються виходячи з фактично спричинених наслідків. Необережні злочини не мають стадій.

6. Не визнається видом незакінченого злочину виявлення наміру (умислу), під яким розуміється зовнішній прояв тим чи іншим способом (усно; письмово, за допомогою конклюдентних дій тощо) на-міру особи вчинити злочин, проте без реальних дій, спрямованих на реалізацію цього наміру. Хоч виявлення наміру є зовнішнім виявом внутрішніх психічних процесів, чинне законодавство не встановлює караність такої поведінки. Вважається, щй думки, бажання, наміри, ідеї, не підкріплені реальними злочинними діяннями особи, не здатні заподіяти шкоди охоронюваним законом соціальним цін" ностям. Закріплений у КК підхід про безкарність виявлення наміру грунтується на відомих ще римському праву тезах nullum crimen sine actus (немає злочину без вчинення дії), cogitationis poenam пето patitur (думки не караються), враховує конституційне положення про право кожного на свободу .думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Від виявлення наміру потрібно відрізняти випадки кримінальна караної погрози, передбаченої, наприклад, ст. ст. 129, 195, 258. У таких випадках закон передбачає відповідальність не за небезпечні

думки, а за закінчене суспільно небезпечне посягання на певні соціальні цінності - життя людини, й власність, громадську безпеку тощо.

Не є виявленням наміру передбачені КК діяння, формою вчинення яких є різноманітні публічні заклики (див. ч. 2 ст. 109, ст. ст. 110, 436), Такого роду діяння утворюють самостійні посягання на об'єкти кримінально-правової охорони.

Конституція України (cm. 34).

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 p. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973р. (cm. cm. 18, 19).

Постанова ПВС від 27 березня 1992 g. № 3 "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини ' (п. 19).

Постанова ПВСвід 25 грудня 1992р. № 12 ' Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (п.п. 6-8).

Постанова ПВС від 1 квітня 1994 р. № 1 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" (п. п. 6, 23).

Постанова ПВС від 8 липня 1994 p. Ns 6 "Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інш і незаконні діяння з; зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами" (п. п. 9, 12).

Постанова ПВС від 7жовтня 1994р. № 12 "Про судову практику в справах про хабарництво" (п. п. 11, 15).

Постанова ПВС від 27 лютого 1998р.№3 "Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з наркотичними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами" (п. 4).

Постанова ПВС від 26 лютого 1999р.№2 "Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил" (п.п. 14, 15).


Стаття 14. Готування до злочину

1. Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

2. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

1. На відміну від виявлення наміру (див. коментар до ст. 13) стадія готування характеризується діяльністю суб'єкта, яка полягає у створенні умов, необхідних для подальшого вчинення злочину. Водночас особа при готуванні ще не виконує об'єктивну сторону забороненого КК діяння. Саме за цією об'єктивною ознакою готування до злочину відрізняється від замаху на нього.

2. КК встановлює караність умисного створення умов для вчинення конкретного злочину, а не для злочинної діяльності взагалі. Особа планує у майбутньому довести свій злочинний намір до логічного завершення - вчинити закінчений злочин і створює для цього належні умови. Тому не охоплюються ч. 1 ст. 14 випадки придбання чи пристосування особою про всяк випадок різних предметів, які можуть використовуватися як засоби чи знаряддя вчинення кримінальне караних діянь. За наявності підстав такі дії можуть розглядатися як відповідні закінчені злочини (наприклад, незаконне придбання вогнепальної чи холодної зброї, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів).

3. З об'єктивної сторони готування може полягати у створенні умов для вчинення злочину. Ч. 1 ст. 14, крім відповідного узагальненого формулювання (інше умисне створення умов для вчинення злочину), містить приблизний перелік конкретних видів готування

до злочину (підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників, змова на вчинення злочину, усунення перешкод).

Під засобами розуміють предмети матеріального світу, які застосовуються при вчиненні злочину для його полегшення чи прискорення (підроблені документи для шахрайського заволодіння майном, транспортні засоби для перевезення членів злочинної групи або викраденого майна, відмички або ключі для проникнення у житло з метою вчинення крадіжки тощо). Знаряддя - це предмети, які безпосередньо використовуються для виконання об'єктивної сторони злочину, зокрема для заподіяння суспільне небезпечних наслідків (наприклад, зброя, якою заподіюються смерть чи тілесні ушкодження потерпілому). При так званому посередньому вчиненні злочину своєрідним знаряддям можуть визнаватися особи, які через певні психічні хвороби або недосягнення певного віку кримінальній відповідальності не підлягають.

Підшукування означає придбання засобів і знарядь будь-яким способом (купівля, обмін, викрадення, отримання у борг тощо). Пристосування - це такий вплив винного на матеріальні предмети, внаслідок якого вони стають придатними або більш зручними для застосування при вчиненні злочину (наприклад, виготовлення обріза з мисливської рушниці, ремонт несправної вогнепальної зброї). Поняттям пристосування охоплюється також виготовлення засобів і знарядь вчинення злочину. У разі, коли дії з придбання, виготовлення чи пристосування відповідних предметів самі по собі є злочинними, вони потребують самостійної правової оцінки, а все вчинене - кваліфікації за сукупністю злочинів. Наприклад^ купівля пістолета з метою вчинити вбивство утворює готування до вбивства і склад незаконного поводження зі зброєю (ст. 263).

Під підшукуванням слівучасншав слід розуміти знайомство з потенційними співучасниками, їх вербування, підбурювання до участі у вчиненні злочину як виконавців, пособників або організаторів. Змова на вчинення злочину - це досягнення угоди між двома або більшою кількістю осіб, яким притаманні ознаки суб'єкта злочину, спільними зусиллями вчинити конкретний злочин. У випадках, передбачених Особливою частиною КК, такі види готування, як підшукування співучасників та змова на вчинення злочину, можуть утворювати самостійні склади злочину (передбачені, наприклад, ст. ст. 109, 255, 392).

Усунення перешкод - це дії чи бездіяльність, які полягають в усуненні перепон, що заважають реалізації злочинного наміру (наприклад, залишення відкритими дверей сховища з метою полегшення вчинення з нього крадіжки, вимкнення охоронної сигналізації, отруєння сторожової собаки). Під іншим умисним створенням умов для вчинення злочину слід розуміти, зокрема, розробку плану вчинення злочину, влаштування засідки, підготовку місць для зберігання викраденого, створення надлишків ввіреного майна для наступного протиправного" заволодіння ним шляхом привласнення або розтрати, вивчення системи охорони банку з метою нападу на нього, підготовка алібі тощо.

4. Обов'язковою ознакою готування до злочину є те,-що ця стадія має місце тільки у разі припинення дій винного з причин, що не залежать від його волі. У разі припинення вказаних дій за власною волею суб'єкта має місце добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17).

5. Відповідно до КК 1960 p. кримінальне караним визнавалось готування до злочину будь-якої тяжкості. КК 2001 p. пов'язує караність готування до злочину зі ступенем тяжкості злочину (див. ст. 12 та коментар до неї), виключаючи кримінальну відповідальність за готування до вчинення злочину невеликої тяжкості. Особи, засуджені за готування до злочину за ч. 1 ст. 17 та відповідними статтями Особливої частини КК 1960 p., якщо ці злочини належать до злочинів невеликої тяжкості, підлягають звільненню від покарання (п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 p.).
Стаття 15. Замах на злочин

1. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

2. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

3. Замах на вчинення злочину е незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від п волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

1. Наведене у ст. 15 визначення замаху на злочин, порівняно з таким визначенням, яке давав КК 1960 p., містить дві новели: 1) на законодавчому рівні закріплено, що стадія замаху можлива лише у злочинах, вчинюваних з прямим умислом; 2) шляхом використання терміна діяння уточнено, що замах на злочин може набувати форми як активних дій, так і бездіяльності (наприклад, мати не годує новонародженого, бажаючи його смерті, лікар, маючи на меті позбавлення життя тяжко хворого, не надає йому належної медичної допомоги). На відміну від готування кримінальна відповідальність за замах на злочин настає незалежно від ступеня тяжкості вчиненого особою злочину.

2. Аналіз ст. 15 дає змогу виокремити три ознаки замаху; 1) вчинення, діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину;

2) недоведення злочину до кінця; 3) причини незавершеності злочинного діяння не залежать від волі винного.

Безпосередня спрямованість на вчинення злочину означає, що особа розпочинає вчинення дій (бездіяльності), передбачених відповідною статтею Особливої частини КК (починає виконувати об'єктивну сторону злочину, ставить об'єкт кримінально-правової охорони у стан безпосередньої небезпеки заподіяння йому істотної шкоди).

Для відмежування замаху на злочин від готування до нього потрібно з'ясувати, чи є вчинене особою діяння складовою частиною

об'єктивної сторони того чи іншого злочину. Залежно від характеру злочинного посягання одні й ті самі діяння можуть розглядатись і як готування, і як замах. Скажімо, незаконне проникнення у квартиру може утворювати замах на злочин (крадіжку чужого майна з проникненням у житло), а може розглядатися як готування до злочину (наприклад, вбивства власника житла).

Розмежовуючи замах і закінчений злочин, необхідно враховувати: а) конструкцію складу злочину, яка впливає на момент його закінчення; б) зміст умислу винної особи.

3. Притаманна замаху з об'єктивної сторони мезавершейгсліь посягання виражається у відсутності однієї чи декількох ознак, передбачених відповідною нормою Особливої частини КК. У разі вчинення замаху на злочин з матеріальним складом ознакою об'єктивної сторони, якого не вистачає, можуть бути суспільне небезпечні наслідки. Недоведення злочину з формальним складом до кінця може полягати у невчиненні всіх дій, які становлять його об'єктивну сторону.

У замаху відсутня характерна для закінченого злочину єдність задуманого та реально вчиненого винною особою. Так, якщо при вчиненні викрадення умисел особи був спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, і він не був реалізований з незалежних від П волі причин, вчинене кваліфікується як замах на викрадення у великих чи особливо великих розмірах, незалежно від кількості фактично викраденого.

Нереалізованість умислу як ознака замаху має бути суттєвою, такою, що впливає на правову оцінку вчиненого. Так, якщо службова особа прагнула отримати хабар у великому розмірі, а фактично одержала лише його частину, яка також становить винагороду у великому розмірі, розрив між задуманим і фактично вчиненим злочином не може вважатись суттєвим і не впливає на оцінку вчиненого. Обидва предмети хабара перебувають у діапазоні однієї кваліфікуючої ознаки (великий розмір хабара), а тому діяння кваліфікуються за ч. 2 ст. 368 без посилання на ст. 15.

Характерна для замаху незавершеність об'єктивної сторони зло•чину є вимушеною. Особа не доводить злочин до кінця не за власною ініціативою, а з причин, які не залежать від її волі. Під такими причинами потрібно розуміти різноманітні обставини як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, які зашкодили закінчити злочин всупереч докладеним зусиллям особи (наприклад, активний опір потерпілого, недосконалість знарядь злочину, недостатність фізичних сил чи досвіду, невміння користуватись зброєю або її несправність, затримання злочинця тощо). Причини, внаслідок яких особа вимушена відмовитись від доведення злочину до кінця, можуть виникнути під впливом її власних дій (наприклад, вживання значних доз алкоголю або наркотиків, втрата зброї, випадкове заподіяння самому собі тілесного ушкодження).

Однією з причин недоведення злочину до кінця є фактична помилка - ситуації, коли особа помиляється стосовно об'єктивних властивостей вчиненого нею суспільне небезпечного діяння. У зв'язку з цим розрізняють такі види замаху, як замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами. У разі вчинення замаху на непридатний (нереальний, відсутній) об'єкт можливість заподі-

яння реальної шкоди соціальним цінностям виключається через відсутність об'єкта (такий вид замаху утворює, наприклад, постріл у манекен, помилково прийнятий за людину). Замах з непридатними засобами має місце тоді, коли суб'єкт для досягнення злочинного результату обирає засоби, які за своїми об'єктивними властивостями не здатні викликати бажані для винного суспільне небезпечні наслідки (наприклад, спроба вчинити вбивство з непридатної зброї). Замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами тягнуть за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах. Водночас з урахуванням конкретних обставин для правової оцінки вчиненого може бути застосована норма про малозначність діяння через відсутність суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11).

4. Від непридатного замаху треба відрізняти так званий замах з нікчемними засобами. Маються на увазі випадки, коли особа внаслідок надзвичайного неуцтва або релігійних забобонів обирає засоби, об'єктивно не спроможні викликати бажаний злочинний результат (апелювання до надзвичайних сил, ворожба, заклятгя, молитви тощо). Звернення до вказаних засобів навіть за умови впевненості особи в їх ефективності розглядається як виявлення наміру і в кримінальному порядку не переслідується.

5. Закон (ч. ч. 2 і 3 ст. 15) виділяє закінчений і незакінчений замахи на злочин. В основу цього поділу законодавцем покладено суб'єктивний критерій - власне уявлення суб'єкта про ступінь завершеності вчинюваного ним суспільне небезпечного діяння. "Зокінчеяцм є замах, при якому суб'єкт зробив усе, що вважав за необхідне, однак злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від його волі (наприклад, особа з метою вбивства стріляє у потерпілого і, вважаючи, що мети досягнуто, залишає його на місці злочину, а згодом життя потерпілого рятується). При незокШченому замаху винний, хоч і безпосередньо спрямовує свої зусилля на вчинення злочину, не робить всього того, що вважає за необхідне для досягнення злочинного результату, усвідомлює неповноту вчинення своїх дій і необхідність їх продовження (наприклад, винного, який таємно вилучив у квартирі чуже майно, затримують при виході з неї).

За умови рівності всіх інших обставин закінчений замах звичайно розглядається як більш суспільне небезпечне діяння, ніж незакінчений, що має знаходити відображення при призначенні винному покарання. Поділ замаху на закінчений і незакінчений має значення для вирішення питань, пов'язаних з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця (див. коментар до ст. 17).


Стаття 16. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

1. Згідно зі ст. 2 підставою кримінальної відповідальності є наявність у діянні особи складу злочину. При попередній злочинній

діяльності це положення потребує уточнення. Підставою кримінальної відповідальності за готування і замах є склад незакінченого злочину, ознаки якого зафіксовані у ст. ст. 14 та 15 і у відповідній статті Особливої частини КК. Кваліфікація готування і замаху відбувається за двома нормами - за статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб'єкт готувався або на вчинення якого зробив замах, з обов'язковим посиланням на ст. ст. 14 або 15. Це посилання є необхідним, оскільки всі склади злочинів у диспозиціях норм Особливої частини КК сформульовані як закінчені посягання. При цьому кожна попередня стадія поглинається наступною і самостійної правової оцінки не потребує.

Суспільне небезпечні однорідні з тими, які прагнув заподіяти винний, наслідки, що настали при замаху на злочин, не потребують самостійної кваліфікації навіть у тому разі, коли вони охоплюються ознаками об'єктивної сторони іншого закінченого злочину. Наприклад, заподіяння під час замаху на вбивство середньої тяжкості тілесного ушкодження кваліфікується лише за ст. ст. 15, 115 без оцінки вчиненого за ст. 122.

2. Покарання за готування до злочину та замах на нього призначається за тією ж статтею КК, що і за закінчений злочин. При цьому, крім загальних засад призначення покарання, обставин, які пом'якшують і обтяжують відповідальність, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ч. 1 ст. 68). Ст. 68 закріплює принцип не обов'язкового, а факультативного пом'якшення покарання за незакінчений злочин.


Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому злочині

1. Добровільною відмовою е остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

2. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, піддягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

1. Основне призначення добровільної відмови від доведення злочину до кінця полягає у попередженні і припиненні злочинів шляхом стимулювання описаної у ст. 17 поведінки. У разі добровільної відмови втрачається суспільна небезпека особи, яка за допомогою бажаної для суспільства поведінки припиняє свою незаконну діяльність у формі готування до злочину або замаху на нього і таким чином запобігає заподіянню шкоди об'єкту кримінально-правової охорони. Головним правовим наслідком добровільної відмови є те, Що особа не підлягає кримінальній відповідальності за розпочату нею реалізацію злочинного наміру,

2. Відмова, здійснивши яку, особа не піддягає відповідальності за вчинені нею готування або замах, характеризується такими ос-

повними ознаками; 1) добровільність; 2) остаточність; 3) своєчасність.

Добровільність означає, що особа, яка почала вчинювати злочин і усвідомлює можливість (хоча б і з подоланням певних перешкод) доведення його до кінця, відмовляється від цього за власною ініціативою. Відмова в плані ст. 17 повинна бути не результатом нездоланних у конкретній ситуації перешкод, а наслідком вільного волевиявлення суб'єкта, на формування якого можуть вплинути інші особи (наприклад, умовляння близьких чи жертви припинити подальші злочинні дії). Добровільність виключається, якщо рішення припинити подальші злочинні дії прийнято суб'єктом не за своєю волею, а під впливом примусу з боку інших осіб, наприклад, працівників правоохоронних органів, яким стало відомо про готування даної особи до злочину або про початок його вчинення.

Необхідною ознакою добровільної відмови в силу прямої вказівки законодавця є суб'єктивний критерій - усві'дгомдеяня особою можливості доведення злочину до кінця. Вирішальним при цьому є відповідне уявлення самого суб'єкта, а не те, чи існувала насправді фактична можливість продовжити або завершити розпочатий злочин. Якщо особа не усвідомлює наявність нездоланних перешкод, її відмову необхідно розглядати як добровільну. У тому разі, коли обставини, які виникають при вчиненні посягання, повністю не позбавляють особу можливості довести злочин до кінця, але істотно утруднюють зробити це, питання про застосування ст. 15 або ст. 17 треба вирішувати з урахуванням зазначеного суб'єктивного критерію.

Відмова визнається вимушеною, а отже такою, що не виключає кримінальну відповідальність, у разі, коли вона зумовлена неможливістю завершити злочин з причин, які не залежать від волі винного. Так, судова практика не вважає добровільною відмову від зґвалтування, що викликана неможливістю продовжити злочинні дії з незалежних від волі винного обставин (наприклад, насильникові не вдалося подолати опір потерпілої чи він не зміг закінчити злочин з фізіологічних причин).

Питання про добровільність чи вимушеність відмови при незакінченому злочині потрібно вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, зовнішніх обставин, які спонукають особу за власною волею припинити злочинну діяльність, стимулюють таку поведінку або ж взагалі позбавляють можливості завершити розпочатий злочин. Небезпека затримання внаслідок конкретних несприятливих для особи обставин, які виникають у процесі здійснення попередньої злочинної діяльності і перешкоджають її закінченню, означає, що відмова є вимушеною. Наприклад, якщо службова особа у місці очікуваного одержання хабара помічає спостереження працівників міліції і з цієї причини відмовляється від одержання незаконної винагороди, її відмову слід визнавати вимушеною, оскільки вона викликана усвідомленням особою неминучості й викриття і реальності притягнення до відповідальності,

Закон не конкретизує мотиви добровільної відмови при незакінченому злочині, а тому вони можуть бути різними - страх перед покаранням, розкаяння, усвідомлення аморальності своєї поведінки, жалість до потерпілого, співчуття, сором, боягузтво, огида, умовляння інших осіб тощо. Наприклад, добровільною потрібно визнати таку відмову насильника від вчинення розпочатого зґвалтування, яка викликана заявою (байдуже - правдивою чи ні) потерпілої особи про те, що вона хвора на СНІД, обіцянкою жертви вступити з винним у добровільний статевий зв'язок за більш сприятливої обстановки або погрозою потерпілої особи вчинити після зґвалтування самогубство.

Остаточність відмови означає, що особа припиняє розпочатий злочин повністю і безповоротно. У неї відсутній намір продовжити злочин у майбутньому. Ст. 17 може застосовуватися лише за наявності відмови, а не тимчасової перерви розпочатої злочинної діяльності або відстрочки виконання задуманого, викликаної очікуванням більш сприятливої обстановки чи прагненням підготувати досконаліші знаряддя або засоби, залучити нових співучасників тощо.

"Не визнається добровільною відмова повторити злочинне посягання у тому разі, коли перша спроба вчинення злочину виявилась невдалою. Відмова від повторення замаху не виключає кримінальної відповідальності за вже вчинений замах на злочин.

Своєчасність означає, що добровільна відмова можлива лише у незакінченому злочині. На стадії готування і незакінченого замаху добровільна відмова набуває як правило пасивного характеру і полягає у бездіяльності - в утриманні від подальших дій по створенню умов для вчинення злочину або дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину. Можлива й активна форма добровільної відмови, коли особа, наприклад, знищує придбану для скоєння злочину зброю, приводить у непридатність інші заздалегідь пристосовані знаряддя.

У злочинах з матеріальним складом, коли між вчиненням всіх необхідних дій і настанням суспільне небезпечних наслідків як обов'язкової ознаки об'єктивної сторони є певний проміжок часу, добровільна відмова можлива на стадії закінченого замаху. У таких випадках особа контролює розвиток причинного зв'язку, може втрутитись у нього і шляхом активних дій нейтралізувати причинний зв'язок, запобігши тим самим настанню шкідливих наслідків (наприклад, особа підпалює будинок, однак через деякий час повертається і гасить пожежу).

Кримінально-правова оцінка у подібних ситуаціях залежить від результативності активної протидії настанню суспільне небезпечних наслідків. Якщо реальної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони не заподіяно, особа взагалі не підлягає кримінальній відповідальності у зв'язку з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця. У разі, коли заподіяно шкідливі наслідки, менш тяжкі порівняно із первісне запланованими (наприклад, внаслідок застосування протиотрути життя потерпілого врятоване, але йому завдано тілесні ушкодження), кваліфікація дій винного відбувається з урахуванням фактично спричиненої шкоди. Якщо особі не вдалося попередити настання суспільне небезпечних наслідків, вона відповідає за закінчений злочин. При цьому невдалі спроби суб'єкта запобігти шкідливим наслідкам враховуються судом при призначенні

покарання як пом'якшуюча обставина - щире каяття у вчиненому злочині.

3. Особа, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності за готування до цього злочину або замах на нього. Якщо ж фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину, особа за його вчинення повинна притягатись до відповідальності.

4. Добровільну відмову при незакінченому злочині треба відрізняти від дійового каяття - активної поведінки суб'єкта, яка має місце вже після закінчення злочину і свідчить про -прагнення винного згладити наслідки вчиненого ним суспільне небезпечного діяння. Дійове каяття, за загальним правилом, розглядається як обставина, яка не виключає, а лише пом'якшує на етапі призначення покарання (ст. 66), а у разі вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості - як підстава звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45). Крім цього, в Особливій частині КК міститься низка спеціальних заохочувальних норм, які пов'язують звільнення від • кримінальної відповідальності з такою активною поведінкою особи, яку є підстави розцінювати як дійове каяття у вчиненому (наприклад, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 212, ч. З ст. 369).

Якщо добровільна відмова можлива лише на стадіях готування і замаху, то дійове каяття має місце і при закінченому злочині. Добровільно відмовитись від доведення до кінця можна лише стосовно злочинів з прямим умислом, а дійове каяття пом'якшує кримінальну відповідальність і за злочини, вчинені з непрямим умислом і за необережністю. Каяття, як пом'якшуюча відповідальність обставина, завжди має бути дійовим (активним), а добровільна відмова може виражатись і у бездіяльності. Якщо при добровільній відмові від доj ведення злочину до кінця мотивація може бути різною, то сам термін дійове каяття передбачає, що мотивом цієї посткримінальної поведінки є моральні спонукання.

5. Про особливості добровільної відмови співучасників див. ст. 31 та коментар до неї.

Постанова ПВС від 27 березня 1992р.№4 "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини" (п. 19).

Постанова ПВС від 1 квітня 1994 p. № 1 "Про судову практику в справах про

злочини проти життя і здоров'я людини" (п. п. 6, 23)

Постанова ПВС від 7 жовтня 1994 р. № 12 " Про судову практику в справах про хабарництво" (п.п. 11,15).

Постанова ПВС від 7 липня 1995 p. № 9 "Про судову практику в справах про

Бандитизм" (п. 3).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   107


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал