Постатейний коментар до Кримінального кодексу України загальна частина розділ І загальні положення стаття Завдання Кримінального кодексу



Скачати 19.46 Mb.
Сторінка47/107
Дата конвертації25.12.2016
Розмір19.46 Mb.
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   107

Стаття 195. Погроза знищення майна

Погроза знищення чужого майна шляхом підпалу. вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, а додатковим обов'язковим об'єктом - психічна недоторканність особи.

2. Предметом злочину є чуже майно.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає в активних діях, спрямованих на залякування потерпілого (власника чи законного воло-

дільця майна, особи; у віданні або під охороною якої знаходиться майно, іншої особи, яка зацікавлена у збереженні цього майна) знищенням майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебез-

печним способом.

Погроза знищення майна полягає в залякуванні негайно або в майбутньому знищити певне майно, яке є для винного чужим. Про поняття знищення чужого майна див. коментар до ст. 194.

Погроза знищення чужого майна утворює розглядуваний склад злочину лише у випадках, коли винний погрожує це зробити шляхом підпалу, вибуху або загальнонебезпечним способом. Про по' няття підпалу, вибуху та іншого загальнонебезпєчного способу див. коментар до ст. ст. 113 та 194. Слід зазначити, що погроза знищенням окремих видів майна визнається злочинною, незалежно від способу, в який винний мав намір реалізувати свою погрозу. Так, кримінальну відповідальність за погрозу знищенням щодо майна судді народного засідателя, присяжного, захисника, представника особи та їх близьких родичів (ст. ст. 377, 398), майна військового начальника (ст. 405) закон не обумовлює загальнонебезпечним чи в якийсь інший спосіб знищенням такого майна. Такий підхід пояснюється підвищеною суспільною небезпекою погрози знищення майна у складі цих злочинів, оскільки вона має місце у зв'язку зі службовою чи професійною діяльністю потерпілого (здійсненням правосуддя, наданням правової допомоги, виконанням обов'язків з військової служби тощо).

Погроза пошкодження майна не є кримінальне караним діянням. Кримінальна відповідальність за таке діяння може наставати лише у спеціально передбачених кримінальним законом випадках, коли погроза пошкодження майна є складовою іншого складу злочину, наприклад, примушування до вступу в статевий зв'язок (ч. 2 ст. 154), порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ч. 2 ст. 161), вимагання (ст. 189), примушування до виконання чи невиконання Цивільно-правових зобов'язань (ст. 355).

Погроза знищення майна може бути виражена усно, письмово, жестами, демонструванням засобів, якими можна привести майно У Непридатність (зброя, вибухівка тощо).

Обов'язковою ознакою погрози в складі цього злочину є наявність реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози. Про визначення реальності погрози див. коментар до ст. ст. 129 та 189.

Погрозу знищення майна, яка утворює склад злочину, передбаченого ст. 195, слід відрізняти від публічних закликів до погромів. підпалів, знищення майна, які утворюють склад злочину, передбаченого ст. 295. В останньому випадку, на відміну від погрози, має місце не залякування потерпілого чи інших осіб знищенням певного майна, а підбурювання невизначеної кількості людей до вчинення зазначених дій, прагненням викликати намір знищити чи пошкодити певне майно.

Цей злочин вважається закінченим в момент сприйняття погрози знищення майна особою, якій вона адресується.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Про поняття знищення та пошкодження чужого майна, загибелі людей див. коментар до ст. 194, а про поняття тяжких тілесних ушкоджень - коментар до ст. 121.

Цей злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або смерті хоча б однієї

людини.

4. Суб'єкт злочину загальний. Знищення або пошкодження чужого майна внаслідок невиконання чи неналежного виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них за наявності інших необхідних ознак слід кваліфікувати за ст. 367.



5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини: особа передбачає, що внаслідок вчинюваних нею дій чи бездіяльності можуть виникнути такі наслідки, як знищення (пошкодження) чужого майна та пов'язані з ними тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, але легковажно розраховує на відвернення вказаних суспільне небезпечних наслідків або не передбачає можливості настання вказаних наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачати. Необережне ставлення до діяння і наслідків може виразитись у порушенні як спеціальних правил безпеки, так і загальних заходів обережності.

Якщо особа необережно ставиться тільки до наслідків у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей, а до наслідків у вигляді знищення чи пошкодження майна - умисно, вчинене нею слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194.

6. Необережне знищення або пошкодження майна, яке сталося в результаті порушення спеціальних правил (охорони, експлуатації, безпеки, поводження тощо), що утворює самостійний склад злочину (проти довкілля, проти громадської безпеки, проти безпеки виробництва тощо), підлягає кваліфікації не за ст. 196, а за статтею, яка містить спеціальну кримінально-правову норму про відповідальність за порушення таких правил (наприклад, стст. 276, 281, 282, 291).
Стаття 196. Необережне знищення або пошкодження май-

на


Необережне знищення або пошкодження чужого майна, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей,-

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власностіі а його обов'язковим додатковим об'єктом - здоров'я або життя особи.

2. Предметом необережного знищення або пошкодження чужого майна, відповідальність за яке передбачена ст. 196, може буті будь-яке чуже для винного майно, крім окремих його видів, які поставлені під захист спеціальними кримінально-правовими нормами (зокрема це стосується військового майна - ст. 412).

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне не безпечними діями або бездіяльністю, наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Особливістю відповідальності за необережне знищення чи пошкодження чужого майна є те, що, на відміну від злочину, передбаченого ст. 194, спосіб знищення чи пошкодження майна на кваліфікацію вчиненого не впливає. Відповідальність за цей злочин обумовлена лише його наслідками. Необережне знищення або пошкодження чужого майна утворює склад злочину лише у випадку,

3. Предметом злочину виступає чуже майно, зберігання чи охорона якого були доручені винній особі.

4. Об'єктивну сторону злочину характеризує сукупність трьох ознак: 1) діяння у формі невиконання або неналежного виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків; 2) суспільне небезпечні наслідки у вигляді тяжких наслідків для власника майна; 3) причинний зв'язок між діянням і суспільне небезпечними наслідками.

Діяння полягає у невиконанні або у неналежному виконанні особою обов'язків, які покладались на неї у встановленому порядку не виходили за межі її компетенції і належне виконання яких покликане було забезпечити зберігання й охорону чужого майна. У цьому зв'язку'в кожному випадку вчинення такого діяння має бути встановлено, які саме обов'язки покладались на дану особу і які з цих обов'язків не виконані або виконані неналежним чином, а також які конкретні нормативні акти порушено винним.

Відповідальність за ст. 197 настає лише у разі, якщо особа була не лише зобов'язана, а й мала реальну можливість виконати належним чином покладені на неї обов'язки по зберіганню чи охороні чужого майна. Якщо ж особа була позбавлена такої можливості в силу тих чи інших об'єктивних або суб'єктивних факторів (виконання неадекватного обсягу роботи, поганий стан здоров'я, недостатність навичок і досвіду тощо), фактично була позбавлена можливості відвернути настання тяжких наслідків для власника майна, то склад злочину, передбачений ст. 197, відсутній. Не буде цього складу злочину в діях особи, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, і в тому випадку, коли невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов'язків, що спричинило тяжкі наслідки для власника, стало результатом неправомірного впливу на неї з боку інших осіб (застосування до неї фізичного насильства, незаконне позбавлення волі тощо) або результатом нездоланної сили.

Тяжкі наслідки - оціночна категорія, яка підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Такими наслідками можуть бути визнані неправомірне вилучення у власника, знищення чи пошкодження майна у великих розмірах, у великій кількості чи майна, яке мало надзвичайно важливе значення для виробничої діяльності їх. власника чи було сімейною реліквією тощо.

Між порушенням обов'язків щодо охорони майна і тяжкими наслідками для його власниками має існувати причинний зв'язок: зазначене діяння створює передумови для настання таких наслідків. В результаті невиконання або неналежного виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, створюється можливість для викрадення такого майна, його знищення, пошкодження, загибелі тощо.

Цей склад злочину сконструйовано як матеріальний: злочин вважається закінченим з моменту настання суспільне небезпечних наслідків - тяжких наслідків для власника майна.

5. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути неслужбова особа, яка досягла 16-річного віку і на яку на підставі трудового договору чи спеціального доручення покладається юридичний обов'я-

зок охороняти або зберігати чуже майно (охоронник, сторож, водій-експедитор, кур'єр, гардеробник, пастух тощо).

Невиконання чи неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків, у тому числі пов'язаних з охороною та зберіганням чужого майна, через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, розглядається як службова недбалість і кваліфікується за ст. 367.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю V формі злочинної недбалості або злочинної самовпевненості. При цьому обов'язки щодо охорони майна винним можуть бути порушені як необережно, так і умисно.

Умисне сприяння особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, заподіянню тяжких наслідків для власника шляхом викрадення, знищення чи пошкодження майна, є пособництвом у вчиненні відповідного злочину і потребує кваліфікації за ч. 5 ст. 28 і відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, ст. ст. 185, 194).


Стаття 197. Порушення обов`язків щодо охорони майна

Невиконання або неналежне виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків, якщо це спричинило тяжкі наслідки для власника майна,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

1.Суспільна небезпека злочину полягає у полегшенні протиправно діяльності інших осіб, які вчинюють посягання на власність, створенні передумов для небезпечного впливу на матеріальні цінності стихійних сил природи та інших негативних факторів.

2. Об'єктом злочину є порядок виконання працівниками обов'язків щодо зберігання та охорони чужого майна, який забезпечує право власності.

5. Суб'єкт злочину загальний,

6. Погроза знищити майно може бути способом вчинення інших злочинів (наприклад, вимагання - ст. 189, протидія законній господарській діяльності - ст. 206, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань - ст. 355, погроза або насильство щодо працівника транспорту, правоохоронного органу, державного діяча, службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, судді - ст. ст. 280, 345, 346, 350, 377, перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушуван ня їх до відмови від давання показань чи висновку - ст. 386), складом яких вона охоплюється і додаткової кваліфікації за ст. 195 не потребує.
Стаття 198. Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом

Заздалегідь не обіцяне придбання або збут чи зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом,-

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Об'єктом злочину є встановлений законом порядок придбання і відчуження майна, який забезпечує право власності.

2. Предметом злочину є майно, завідомо здобуте злочинним Шляхом. Під майном, здобутим злочинним шляхом, слід розуміти майно, здобуте як шляхом вчинення злочину, так і шляхом вчинення діяння, яке містить ознаки злочину, але в силу передбачених законом обставин не тягне кримінальної відповідальності (наприклад, вчинене особою, яка не є суб'єктом злочину через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність).

Злочинний спосіб, у який здобуто таке майно, для кваліфікації Діяння за ст. 198 значення не має. Це можуть бути: викрадення майна, його привласнення, вимагання, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, одержання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими ресурсами, вбивство з корисливих мотивів тощо

Не може бути визнано предметом цього злочину: 1) майно, яке здобуте не злочинним шляхом, а внаслідок вчинення адміністративного чи іншого правопорушення; 2) майно, отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом, наприклад товари, куплені за викрадені гроші; 3) майно, не здобуте, а виготовлене злочинним шляхом, наприклад у результаті заняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203), збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів (ст. 204) тощо; 4) предмети (зброя, радіоактивні матеріали,

наркотичні засоби, психотропні, сильнодіючі та отруйні речовини прекурсори), які вилучені з вільного цивільно-правового обігу (або обмежені у ньому) і незаконний збут, придбання чи зберігання яких утворюють самостійні склади злочинів (наприклад, передбачених ст. ст. 307, 309, 311,321).

Розмір майна, яке було предметом цього злочину, на кваліфікацію не впливає. У тих випадках, коли предметом заздалегідь не обіцяного придбання або збуту чи зберігання майна, завідомо здобу. того злочинним шляхом, було майно у незначних розмірах (невелика кількість речей, незначна їх вартість тощо), вчинене діяння через малозначність (ч. 2 ст. 11) може і не визнаватися злочином.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає у заздалегідь не обіцяних діях з майном, завідомо здобутим злочинним шляхом, у формі:

1) придбання; 2) зберігання; 3) збуту.

Під придбанням майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, слід розуміти сплатне чи безоплатне одержання такого майна, яке забезпечує можливість розпоряджатися ним як своїм власним (володіти ним, використовувати його, відчужувати), формами придбання можуть бути купівля, обмін, прийняття в рахунок погашення боргу, як подарунок тощо.

Збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, - це сплатне чи безоплатне відчуження майна іншій особі. Такі дії можуть бути вчинені у формі продажу, дарування, обміну тощо і з правової точки зору являють собою недійсні угоди.

Під зберіганням майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, слід розуміти більш-менш тривале володіння майном, в процесі якого винний зберігає контроль над ним. Воно може знаходитись при ньому, у його оселі, транспортному засобі чи у будь-якому іншому відомому винному місці.

Відповідальність за ст. 198 настає лише за таке придбання, зберігання або збут зазначеного вище майна, яке не було заздалегідь обіцяне. Якщо виконання зазначених дій було заздалегідь обіцяне виконавцю або співучаснику злочину, відповідальність настає не за ст. 198, а за співучасть у конкретному злочині.

Злочин вважається закінченим з моменту одержання зазначеного у ст. 198 майна у володіння або для зберігання, чи з моменту його збуту.

4. Суб'єкт злочину загальний. Заздалегідь не обіцяне придбання, збут та зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (за умови спричинення істотної шкоди або тяжких наслідків), потребує кваліфікації за сукупністю злочинів - за ст. 198 і відповідною частиною ст. 364.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що придбаває, збуває або зберігає майно, здобуте злочинним шляхом, і бажає вчинити такі дії. Усвідомлення того, що майно здобуте злочинним шляхом, є обов'язковою ознакою інтелектуального моменту умислу винного. При цьому точна обізнаність про характер та конкретні обставини вчиненого так званого предикатного злочину не вимагається. У разі, коли особа вважає, що вона придбаває, зберігає або збуває майно, здобуте зло-

чинним шляхом, яке не є таким насправді, її дії за спрямованістю умислу можуть розцінюватись як замах на цей злочин.

За наявності сумніву особи щодо законності походження придбаного нею майна описані у диспозиції ст. 198 дії не утворюють складу цього злочину. Відповідно до цивільного законодавства така, особа є недобросовісним набувачем майна і може нести цивільноправову відповідальність.

б. У разі одержання службовою особою хабара, предметом якого є майно, завідомо для хабарника здобуте злочинним шляхом, вчинене (за умови, що службова особа усвідомлює, що як хабар вона отримує матеріальні цінності, здобуті злочинним шляхом) потрібно розцінювати не лише як одержання хабара, а й як заздалегідь не обіцяне придбання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 368 і ст. 198.

Якщо особа, будучи достовірно поінформованою про злочинне походження майна, придбаває. зберігає чи збуває таке майно, бажаючи приховати скоєний тяжкий чи особливо тяжкий злочин (в результаті якого це майно було здобуте), її дії за наявності інших необхідних підстав необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 198 і 396.

Придбання, збут або зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198), слід відмежовувати від легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209). Основні відмінності між цими злочинами полягають в ознаках об'єктивної та суб'єктивної сторін. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 198, становлять лише придбання, збут або зберігання зазначеного майна. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 209, характеризується іншими діями, а саме, вчиненням фінансових операцій та інших угод з таким майном, а також використанням його для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності. Придбання, збут або зберігання майна також можуть бути складовими зазначених у ст. 209 дій, однак вони, по-перше, не вичерпують їх, а, по-друге, мають іншу спрямованість. Дії, описані у ст. 209, спрямовані на надання легального статусу (легалізацію, відмивання) майну, здобутому злочинним шляхом, через використання його під виглядом законного у фінансових операціях, інших угодах, підприємницькій або іншій господарській діяльності. Водночас, для вчинення дій, передбачених у ст. 198, така мета не є характерною.
Розділ ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 199. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

1. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення пересилання, ввезення в Україну з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи. білетів державної лотереї -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою. змовою групою осіб чи у великому розмірі,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітка. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Об'єктом злочину є встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України як частини економічної системи нашої держави.

Деякі різновиди коментованого злочину мають транснаціональний характер. Кримінальне переслідування за фальшивомонетництво незалежно від національної належності підроблених грошових знаків та країни, в якій вчинено відповідний злочин, передбачене міжнародно-правовими договорами, учасницею яких (як правонаступниця СРСР) є Україна. Тому особа, винна у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні з метою збуту та збуті підроблених грошей, у разі притягнення її до кримінальної відповідальності в Україні нестиме відповідальність за ст. 199 незалежно

від місця вчинення зазначених діянь (вони можуть бути вчинені і за межами України) та від того, чи є вона громадянином України і чи проживає постійно на й території.

2. Предметом злочину є; 1) гроші; 2) державні цінні папери; 3) білети державної лотереї.

Поняттям гроші у ст. 199 охоплюються: а) національна валюта України - грошові знаки у вигляді випущених НБ паперових грошових знаків (банкнот) та розмінної металевої монети, що перебуває в обігу і є законним платіжним засобом на території України;

б) іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, металевої монети, що перебуває в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави. Предметом даного злочину вважаються також грошові знаки України чи іноземної держави, які вилучені чи вилучаються з обігу, але підлягають обміну на ті грошові знаки, які перебувають в обігу.

Державними цінними паперами є папери, що випускаються і забезпечуються державою - облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, казначейські зобов'язання республіки, приватизаційні папери, у деяких випадках - векселі.

Компенсаційні сертифікати, які видавались громадянам з метою компенсації знецінених заощаджень, за своїми ознаками мають схожість з державними цінними паперами, однак законом вони не віднесені до цінних паперів, а тому не є предметом злочину, передбаченого ст. 199. Не є предметом даного злочину недержавні цінні папери. Виготовлення з метою збуту, збут чи використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів слід кваліфікувати за ст, 224. Предметом цього злочину не визнаються також жетони чи інші замінники грошових знаків, що використовуються у гральних закладах, телефонах-автоматах, метро тощо.

Не може кваліфікуватись як злочин, передбачений ст199, зазначені у ній операції з підробленими засобами доступу до банківських рахунків (зокрема, електронними чи іншими платіжними картками, документами на переказ грошових коштів). Ці дії за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 200.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) виготовленні; 2) зберіганні; 3) придбанні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) ввезенні в Україну або 7) збуті зазначених вище предметів.

Під виготовленням розуміються дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей. Способи такого виготовлення можуть бути різними (друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання тощо) і значення для кваліфікації злочину за ст. 199 не мають.

Виготовленням вважатиметься як повна імітація грошового знака. Державного цінного папера чи білета державної лотереї, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом відповідних справжніх предметів (наприклад, "переробка" грошових знаків для надання їм вигляду таких, що мають більшу вартість; зміна зовнішнього вигляду вилучених з обігу грошей з метою надати їм подібність до тих, які знаходяться в обігу), яка робить можливим досяг-

нення мети їх збуту і, на думку винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки.

Як виготовлення вказаних предметів слід кваліфікувати і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання Їм більшої подібності до справжніх внесла .до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу.

Виготовлення знарядь, за допомогою яких передбачається в майбутньому виготовляти фальшиві гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей, слід кваліфікувати як готування до вчинення даного злочину.

Виготовлення підроблених грошових знаків, які на даний час не є засобом платежу, не може розглядатись як злочин, передбачений ст. 199. Якщо за допомогою таких підроблених грошових знаків (наприклад, підроблених срібних чи золотих монет, інших грошових знаків, що мають колекційну цінність) винний намагається шляхом обману заволодіти чужим майном, такі дії слід визнавати шахрайством і кваліфікувати за ст. 190.

Таку само правову оцінку мають отримувати випадки, коли підробки взагалі не мають подібності до справжніх (у т.ч. таких, що не знаходяться в обігу) грошових знаків, цінних паперів чи лотерейних білетів, а тому не можуть реально бути запущені в обіг, але за допомогою їх винний вводить в оману окремих громадян і заволодіває в обмін на ці предмети їх майном. У той же час виготовлення предметів, які зовнішньо не мають подібності до справжні;

грошей, цінних паперів чи лотерейних білетів і які з цієї причині неможливо збути, не є злочинним діянням.

Під зберіганням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід розуміти знаходження цих предметів безпосередньо у винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у розпорядженні та під контролем винного. Придбанням предметів цього злочину вважається їх сплатне або безоплатне отримання винним від іншої особи. Перевезенням цих предметів є переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересиланням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з використанням засобів поштового зв'язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях) . Ввезенням в Україну предметів розглядуваного злочину слід вважати їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України.

Збутом підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є їх умисне відчуження як сплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обміні дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програні в азартних іграх тощо).

Дії особи, що збула іноземну валюту, в якій підроблено лише цифровий номінал купюри, слід кваліфікувати як шахрайство. У той же час виготовлення такої купюри, як зазначено вище, слід вважати злочином, передбаченим ст. 199.

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 1 ст. 199 дій.

4. Суб'єкт злочину загальний,

5. Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання ввезення в Україну підробленої національної валюти, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є злочинним лише тоді, коли ці дії вчинені з метою їх подальшого

збуту.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 199) є вчинення



його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великому розмірі.

Про поняття повторності та вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою див., відповідно, ст. ст. 32 і 28 та коментар до

них.

Злочин може кваліфікуватись за ч. 2 ст. 199 як вчинений у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо предметом злочину є підроблені іноземні грошові знаки або державні цінні папери, номіновані в іноземній валюті, для визначення розміру має бути здійснене їх перерахування у національну валюту України за курсом НБ, що діяв на момент вчинення злочину.



7. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) організованою групою; 2) в особливо великому розмірі.

Про поняття організованої групи див. ст. 28 та коментар до неї. Вчинення цього злочину в особливо великому розмірі має місце тоді, коли сума підробки який становить чотириста і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Встановлення наявності великого чи особливо великого розміру як кваліфікуючих ознак даного злочину має здійснюватись виходячи із розміру (грошового значення) неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який відповідно до законодавства діяв на момент вчинення злочину. Зміна розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян після вчинення відповідного злочину не є підставою для перегляду питання про наявність у діях винного відповідної кваліфікуючої ознаки.

Женевська конвенція по боротьбі з підробкою грошових знаків від 20 квітня 1929р. Ратифікована СРСР 3 травня 1931р.

Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня^ 991 р. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств' в редакції від 22 травня 1997р. (п. 1.33ст. 1).

Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня

2001р. (ст.3).

Рішення КС у справі про зворотну дію кримінального закону в часі № б-рп/2000 від 19 квітня 2000 р.

Указ Президента України "Про грошову реформу в Україні" від 25 серпня 1996 р. №762 (п. 2).

Постанова ПВС від 12 квітня 1996 р. №6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів"



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   107


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал