Постатейний коментар до Кримінального кодексу України загальна частина розділ І загальні положення стаття Завдання Кримінального кодексу



Скачати 19.46 Mb.
Сторінка41/107
Дата конвертації25.12.2016
Розмір19.46 Mb.
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   107

Стаття 180. Перешкоджання здійсненню релігійного обряду

1. Незаконне перешкоджання здійсненню релігійного обряду, що зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд.-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Примушування священнослужителя шляхом фізич-| ного або психічного насильства до проведення релігійно го обряду -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право на свободу віросповідання. Фізична або психічна недоторканність особи ви-

ступає додатковим факультативним (ч. 1 ст. 180) чи додатковим обов'язковим (ч. 2 ст. 180) об'єктом.

2. Об'єктивна сторона злочину може виражатися у формі: 1) незаконного перешкоджання здійсненню релігійного обряду, що зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд; 2) примушування священнослужителя до проведення релігійного обряду.

Релігійний обряд - сукупність визначених внутрішніми церковними приписами і правилами індивідуальних чи колективних дій віруючих, спрямованих на встановлення обопільних відносин між людиною і надприродними об'єктами. Релігійний обряд є складовою релігійної діяльності, до якої належать також богослужіння, релігійні церемонії, процесії, інші індивідуальні чи колективні дії, пов'язані із сповідуванням і поширенням обраної віри. Релігійні обряди виконуються як у культовому приміщенні, так і поза ним. Не належать до релігійних обрядів дії віруючих організаційного Чи господарського характеру.

Згідно з законодавством України, релігійні обряди безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадин, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації. Релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для осіб похилого віку та інвалідів, місцях попереднього ув'язнення і відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення обряду.

В інших випадках публічні релігійні обряди проводяться щоразу з дозволу відповідної місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської рад. Клопотання про видачу вказаного дозволу подається не пізніш як за десять днів до призначеного строку проведення обряду, крім випадків, які не терплять зволікання.

Перешкоджання відправленню релігійного обряду полягає у створенні будь-яких перепон, які суттєво ускладнюють чи унеможливлюють його відправлення. Воно може здійснюватись шляхом погроз, застосування фізичного насильства, обману чи у будь-який інший спосіб і полягати, зокрема, в недопущенні віруючих до місця проведення релігійного обряду, завідомо неправдивому повідомленні про загрозу життю чи здоров'ю його учасників, необгрунтованій відмові у клопотанні про видачу дозволу на публічне проведення обряду, неправомірному вилученні предметів культу, які є необхідними для проведення обряду, тощо. Якщо спосіб перешкоджання утворює самостійний склад злочину, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 1 ст. 180 та, наприклад, ст. ст. 125, 126, 129, 179.

Перешкоджання слід визнавати незаконним, якщо воно здійснюється; 1) стосовно релігійного обряду, який відправляється на законних підставах і не супроводжується порушенням закону; 2) протравними шляхами. З огляду на це, не утворює складу злочину,

передбаченого ч. 1 ст. 180, перешкоджання відправленню релігійного обряду, який, зокрема, здійснюється: а; з грубим порушенням

вимог чинного законодавства (без відповідного дозволу за умови необхідності його одержання або поєднаний із заподіянням шкоди здоров'ю чи статевою розпустою тощо); б) релігійними організаціями, діяльність яких припинена на підставі закону в судовому порядку. За смислом ч. 2 ст. 35 Конституції України право на відправлення релігійного обряду може бути обмежено лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Перешкоджання релігійному обряду утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 180, лише у випадку, коли це зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд. Під зривом релігійного обряду слід розуміти його порушення чи припинення, що потягнуло за собою неможливість його подальшого відправлення.

Примушування священнослужителя до проведення релігійного обряду - це домагання від потерпілого проведення релігійного обряду. Способами такого примушування відповідно до закону можуть бути тільки фізичне або психічне насильство. Під фізичним насильством у ч. 2 ст. 180 розуміється фізичне насильство будьякого виду (нанесення тілесних ушкоджень, завдання удару, побої, вчиненая інших насильницьких дій). Застосування такого насильства потребує додаткової кваліфікації за відповідною статтею КК (наприклад, ст. ст. 121, 122, 125, 126). Психічне насильство - це погроза заподіяння фізичної, матеріальної чи іншої шкоди (погроза вбивством, нанесенням тілесних ушкоджень, знищенням чи пошкодженням майна, вчиненням інших насильницьких дій). Погроза вбивством потребує самостійної правової оцінки за ст. 129.

Складом злочину, передбаченого ч. 2 ст, 180, охоплюється примушування до проведення будь-якого релігійного обряду. Таке примушування може проявитись в домаганні проведення обряду, який за канонами цього віровчення у даний час забороняється, або у місці, де його проведення є неприпустимим, або обряду іншого віровчення.

Під священнослужителем у цій статті розуміється фізична особа, яка є служителем культу, введена в духовний сан 1 має право самостійно здійснювати богослужіння, обряди й таїнства (зокрема єпископ, священик, Мулла, равін).

Момент закінчення злочину, вчиненого у його першій формі (ч. 1 ст. 180), пов'язується з настанням відповідних наслідків - моментом зриву або поставлення під загрозу зриву релігійного обряду. Злочин у другій формі є закінченим з моменту вчинення зазначених у ч. 2 ст. 180 дій.

3. Суб'єкт злочину загальний. Службова особа, яка незаконно перешкоджає здійсненню релігійного обряду або примушує священнослужителя до проведення релігійного обряду з використанням влади або службового становища, за наявності підстав повинна відповідати і за ст. 364 (423) чи ст. 365 (424).

4. Суб'єктивна сторона характеризується умисною формою вини.

Конституція України (ст. 35). Закон України Про свободу совісті та релігійні організації від 23 квітня 1991 р. (ст. 21).
Стаття 181. Посягання на здоров`я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів

1. Організація або керівництво групою, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров'ю людей або статевою розпустою,-

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, поєднані із втягуванням в діяльність групи неповнолітніх,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

1. Об'єктом злочину є встановлений порядок проповідування релігійних віровчень та відправлення релігійних обрядів, який забезпечує здоров'я громадян, статеву свободу, статеву недоторканість та моральність.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується діями, що проявляються в організації або керівництві групою фізичних осіб. Ці дії можуть бути кваліфіковані за ст. 181 лише за умови, що діяльність такої групи: 1) і поєднана із заподіянням шкоди здоров'ю людей або статевою розпустою; 2( здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів.

Поняття заподіяння шкоди здоров'ю людей у цьому складі охоплює заподіяння смерті або тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Якщо заподіяння шкоди здоров'ю утворює склад більш тяжкого злочину, ніж передбачений ч. 1 ст. 181, вчинене за наявності підстав слід, додатково кваліфікувати за ст. 115, ч. 2 ст. 119, ч. ч. 2 або 3 ст. 120, 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ст. 127.

Під статевою розпустою слід розуміти вчинення розпусних дій, пов'язаних з неупорядкованим статевим спілкуванням, задоволенням статевої пристрасті неприродним способом тощо стосовно членів такої групи або інших осіб. Детальніше про розпусту див. коментар до ст. ст. 156 і 302. Якщо діяльність зазначеної групи пов'язана із вчиненням конкретних актів зґвалтування, насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, то дії винних у цьому осіб потребують додаткової оцінки за ст. ст. 152, 153, 155.

Організація групи передбачає сукупність дій; спрямованих на утворення такої групи (підшукування членів групи, приміщення чи іншого місця для спільного здійснення її діяльності, плануванню такої діяльності тощо).

Керівництво групою - це дії, що спрямовані на управління процесом підтримання функціонування групи і полягають, зокрема, у координації діяльності групи, відданні відповідних розпоряджень, керуванні обрядами, прийнятті рішень щодо покарання членів групи тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій по утворенню зазначеної групи або керівництву нею.

3. Суб'єкт злочину загальний. Ним може бути осудна особа, яка: досягла 16-річного віку і здійснювала організацію або керівництвом зазначеною групою. Особи, які брали участь у діяльності такої груі пи, не є суб'єктами цього злочину і можуть нести відповідальність лише за злочини, безпосередньо пов'язані із заподіянням шкоди здоров'ю або посяганням на статеву свободу чи статеву недоторка кість.

4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

5. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення зазначених у ч. 1 ст. 181 дій, поєднаних із втягуванням в діяльність зазначеної групи неповнолітніх. Під неповнолітнім слід розуміти особу, яка не досягла 18 років.

Організація або керівництво зазначеною групою, поєднана із розпусними діями щодо неповнолітніх, повністю охоплюється ч. 2 ст. 181 і додаткової кваліфікації за ч. ч. 1 або 2 ст. 156 не потребує.

Закон Украіни 'Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. (ст. ст. 13, 16). .
Стаття 182.Порушення недоторканності приватного життя.

Незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації,-

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без й згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

2. Об'єктом злочину є право громадянина на недоторканність приватного життя, особисту та сімейну таємницю.

3. Предметом злочину є конфіденційна інформація про особу. Нею є відомості про приватне життя особи, що становлять її особисту чи сімейну таємницю (зокрема, інформація про освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані про особу) 1 поширюються за ЇЇ бажанням відповідно до передбачених нею умов. Під приватним життям особи розуміється сфера життєдіяльності окремої особи, . яка включає в себе зв'язки особи з іншими людьми, її приватні справи, сімейні стосунки тощо, тобто все, що пов'язане з її способом життя і не має публічного характеру. Особисту таємницю становлять відомості про приватне життя конкретної особи, які ця особа бажає зберегти в таємниці від інших осіб. Такими відомостями можуть бути відомості про її здоров'я, інтимне життя (зокрема на-

явність позашлюбних інтимних стосунків), хобі, особливість сімейних стосунків (народження поза шлюбом дитини тощо). Сімейна таємниця - відомості про приватне життя члена (членів) окремої сім'ї чи декількох сімей, які він (вони) бажають зберегти у таємниці від сторонніх осіб.

Конфіденційною не може визнаватися інформація, яка вже раніше була оприлюднена шляхом публікації, повідомлення в засобах масової інформації чи іншим способом.

4. З об'єктивної сторони порушення приватного життя полягає у неправомірному втручанні в особисте чи сімейне життя особи, порушенні таємниці особистого чи сімейного життя, які можуть проявитись у таких формах: 1) незаконне збирання конфіденційної інформації про особу; 2) незаконне зберігання такої інформації;

3) незаконне її використання; 4) незаконне поширення конфіденційної інформації про особу; 5) поширення її у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації. Всі ці дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 182, лише у випадку, якщо вони здійснюються без згоди особи, якої вони стосуються.

Збирання конфіденційної інформації про особу передбачає отримання їх у будь-який спосіб, у т.ч. шляхом викрадення. Якщо збирання таких відомостей було поєднано з порушенням недоторканності житла або порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 182 і ст. 162 або ст. 163.

Під зберіганням такої інформації розуміється ЇЇ збереження та накопичення у певному місці на будь-яких носіях (паперових, електронних, відео тощо).

Використання конфіденційної інформації про особу - це користування винним за власним розсудом відомостями, які становлять особисту чи сімейну таємницю особи, для задоволення певної потреби чи одержання певної вигоди.

Під поширенням конфіденційної інформації про особу слід розуміти повідомлення будь-яким способом (усно, письмово, друкованим способом; за допомогою комп'ютерної мережі тощо) такої інформації невизначеному числу осіб (хоча б одній людині).

Публічний виступ - це виступ на заходах публічного характеру (зборах, конференціях, з'їздах, мітингах, симпозіумах, круглих столах тощо). Поширення її у творі, що публічно демонструється, означає повідомлення конфіденційної інформації про особу у плакатах, гаслах, картинах, фотографіях тощо, які виставлені (вивішені) для публічного ознайомлення, демонстрація відеокасети тощо. Детальніше про поняття твір див. коментар до ст. 176. Під поширенням такої інформації у засобах масової інформації слід розуміти публічне повідомлення її у пресі (газетах, журналах, бюлетенях), за Допомогою інших засобів масової інформації (радіомовлення, телебачення тощо).

Незаконними збирання, зберігання, використання або поширення вказаної інформації про особу будуть тоді, коли вони здійснюються з порушенням встановленого законом порядку. Поширення

її у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації є незаконним завжди, коли це здійснюється без згоди особи, якої вона стосується. Не є незаконним збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу, яке здійснюється в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. До них, зокрема, належать збирання, зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу в порядку, передбаченому законом;

1) в процесі розслідування кримінальної справи; 2) у ході опєративно-розшукової чи розвідувальної діяльності; 3) для перевірки фактичних даних про організовану злочинність; 4) у разі введення воєнного чи надзвичайного стану. Певні відомості про особу без її згоди збираються під час притягнення її до адміністративної, цивільно-правової відповідальності, у зв'язку із здійсненням військового обліку військовозобов'язаних, обліку осіб, які є збудниками інфекційних та інших небезпечних для населення захворювань, осіб, звільнених із місць позбавлення волі, паспортного обліку, обліку, що здійснюється в межах дозвільної системи тощо.

В окремих випадках поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди утворює склад іншого, ніж передбачений ст. 182, злочину (наприклад, злочинів, передбачених ст. ст. 132, 189, 232, 330, 381, 386).

Цей злочин за своєю конструкцією є формальним і вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 182 дій. Заподіяння в результаті його вчинення суспільне небезпечних наслідків знаходиться за межами складу злочину, передбаченого ст. 182. За наявності підстав такі наслідки можуть отримати додаткову кримінально-правову оцінку за відповідними статтями КК.

5. Суб'єкт злочину загальний. Порушення недоторканності приватного життя службовою особою з використанням наданих їй влади чи службового становища, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних

осіб, утворює сукупність злочинів і потребує кваліфікації з. ст. ст. 182 і 364 або 365.

6. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

У разі, коли недоторканність приватного життя було порушена службовою особою в результаті службової недбалості, то за наявності для того підстав вчинене може бути кваліфіковане за ст. 367 (425).

Конституція України (ст.ст. 32, 34).

КПК (ст. ст. 20, 27, 64, 65, 68, 185, 217-22).

Закон України 'Про оперативно-розшукову діяльність" від 38 лютого 1992р. (ст. ст. 8, 9).

Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. (ст. ст. 1, 2, 9, 10, 12, 20, 23, 29, 31. 37).

Закон України "Про розвідувальні органи України" від 22 березня 2001 р. (ст. 5).

Рішеная КС у справі громадянина К.Г. Устимєнка № 5-зп від ЗО жовтня 1897 р-

Постанова ПВС № 7 від 26 вересня 1990 р. "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій (п. 3).
Стаття 183. Порушення права на отримання освіти

1. Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності -

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах -

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є конституційне право громадян на освіту, у т.ч. право на безоплатне отримання дошкільної, повної, загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути як громадяни України, так і іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають право здобувати освіту в закладах освіти України відповідно до українського законодавства та міжнародних договорів. Ними можуть бути як особи, що претендують на здобуття освіти у відповідному навчальному закладі (ч. 1 ст. 183), так і особи, що в ньому навчаються, - вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти (ад'юнкти), докторанти (ч. 2 ст. 183).

3. З об'єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах: 1) незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності; 2) незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах.

Під навчальним закладом у цій статті розуміються такі заклади, в яких здійснюється дошкільна, повна загальна середня, позашкільна, професійно-технічна, вища. післядипломна освіта, аспірантура, докторантура з будь-якою формою навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем. Такими закладами, зокрема, є; дитячі ясла, дитячі садки, дитячі будинки, школи, колегіуми, ліцеї, гімназії, палаци, центри та станції дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, професійно-технічні училища, вищі професійні училища, технікуми, коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети тощо.

Незаконною визнається така відмова у прийнятті до навчального закладу, яка не має під собою законних підстав. Вона може проявлятись у поставленні особи в умови, за яких вона не може ревізувати своє право на освіту в установленому законом порядку.

Відмова може бути: здійснена у прямій або завуальованій формі. Пряма відмова має місце тоді, коли винний відкрито заявляє про своє небажання прийняти особу на навчання або пов'язує прийняття на навчання з певними умовами, виконання яких не передбачено законом (наприклад, висуває вимогу про надання не перед-

бачених правилами прийому документів). Завуальована форма має місце тоді, коли дійсний намір щодо відмови особі в навчанні вуалюється певними обставинами, у зв'язку з чим відмові зовні надається законний характер. Так, завуальованою формою відмови може бути визнане формальне проведення вступних іспитів чи співбесіди і прийняття на навчання не за результатами конкурсу, а на підставі попередньо сформованого адміністрацією навчального закладу чи 'й окремими представниками списку осіб, які мають бути зараховані на навчання. Безпосередньо на іспиті така відмова може проявитись у безпідставному заниженні потерпілому оцінки. Проведення за зазначених обставин іспиту може бути визнано формою незаконної відмови у прийнятті до навчального закладу і кваліфікуватися за ч. 1 ст. 183 лише тоді, коли необ'єктивне оцінювання знань абітурієнтів є проявом реалізації цілеспрямованої політики адміністрації навчального закладу чи сформованої нею приймальної комісії. метою якої є прийняття на навчання заздалегідь визначених осіб і неприйняття усіх інших. Якщо ж вказане вище оцінювання знань абітурієнтів було результатом суб'єктивного підходу окремого екзаменатора, підстав для кваліфікації вчиненого за ч. 1 ст. 183 немає.

Не може визнаватися незаконною відмовою у прийнятті до навчального закладу використання обмежень для прийняття на навчання за медичними, віковими показниками, показниками професійної придатності, а також іншими вимогами, визначеними в установленому законом порядку за наявності підстав для використання таких обмежень.

Незаконною слід визнавати вимогу оплати за навчання, яка має місце у випадку, коли така оплата: а) не передбачена у даному навчальному закладі загалом чи для даної категорії осіб зокрема;

б) вимагається у розмірах, що перевищують офіційно встановлені;

В) вимагається у не передбаченій нормативно-правовими актами формі (скажімо, замість грошей вимагається відпрацювання певного часу на якомусь-об'єкті) тощо. Так, склад цього злочину утворюють дії, які полягають у вимозі перерахувати певну суму грошових коштів на рахунок навчального закладу чи рахунок іншої організації (наприклад, благодійного фонду), поставити навчальному закладу певні матеріальні цінності (будівельні матеріали, комп'ютерну техніку, транспортні засоби, продовольство, інші товари) чи надати послуги матеріального характеру (зробити ремонт приміщень за власний рахунок, надати рухоме чи нерухоме майно в оренду без відповідної оплати за неї) за навчання, плата за яке законом не передбачена. Якщо службова особа вимагає передати гроші або інше майно їй особисто, вчинене за наявності необхідних об'єктивних і суб'єктивних ознак утворює склад одержання хабара і потребує кваліфікації за відповідною частиною ст. 368.

Відповідальність за ч. 2 ст. 183 настає лише у разі, коли незаконна вимога оплати за навчання здійснюється у державних чи комунальних навчальних закладах. Про поняття державної та комунальної власності див. коментар до ст. 233. Пред'явлення такої вимоги в навчальних закладах з іншою формою власності не утворює

складу цього злочину. За наявності підстав такі дії можуть розцінюватись як відповідне службове зловживання (ст. ст. 364 чи 365). Закінченим цей злочин при вчиненні його у першій формі вважається з моменту незаконної відмови у прийнятті до навчального закладу, у Другій - з моменту висунення незаконної вимоги оплати

за навчання.

4. Суб'єктом цього злочину може бути особа, яка наділена відповідними повноваження щодо прийому на навчання та визначення його умов. До таких осіб належать: 1) члени приймальних комісій; 2) інші особи, уповноважені здійснювати прийом на навчання та визначати його умови (керівники навчальних закладів, службові особи кадрових служб).

5. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Якщо незаконна відмова у прийнятті до навчальних закладу чи незаконна вимога оплати за навчання у навчальних закладах були вчинені з мотивів прямого чи непрямого обмеження права на освіту, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, вчинене потребує кваліфікації за відповідною частиною ст. 161.

Конституція України (ст. 53).

Закон України "Про освіту" від 23 травня 1991 р. (ст.ст. 6, 34,39, 41, 43). Закон України "Про професійно-технічну освіту" від 10 лютого 1998р. (ст.5). Закон України Про загальну середню освіту" від 13 травня 1999р. (ст.ст. 4,6). Закон України 2Про позашкільну освіту" від 22 червня 2000р. (ст.ст. 4-6). Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001р. (ст. 19). Положення про загальноосвітній навчальний заклад. Затверджено постановою КМ № 964 від 14 червня 2000 р. (п. п. 20, 21).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   107


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал