Постатейний коментар до Кримінального кодексу України загальна частина розділ І загальні положення стаття Завдання Кримінального кодексу



Скачати 19.46 Mb.
Сторінка30/107
Дата конвертації25.12.2016
Розмір19.46 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   107

Стаття 134. Незаконне проведення аборту

1. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти,-

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої,-

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Протиприродне переривання вагітності може бути патологічним або штучним. У свою чергу, штучний аборт поділяється на правомірний та незаконний, у т.ч. кримінально караний. Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 134, визначається тим, що це діяння може супроводжуватись різними ускладненнями - кро-вотечами, сепсисом, безпліддям, психічними аномаліями, смертю тощо.

2. Об'єктом злочину є здоров'я вагітної жінки.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає в діях, які виражаються у: 1) проведенні аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти (ч. 1 ст. 134); 2) незаконному проведенні аборту, якщо воно спричинило: а) тривалий розлад здоров'я; б) безплідність; в) смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134).

Проведення аборту - це протиправне штучне переривання вагітності жінки за наявності її згоди на проведення операції. Відповідальність за ст. 134 настає і у тому разі, коли жінка погоджується на переривання вагітності під впливом погроз з боку інших осіб. Особи, які не лише примушують жінку до штучного переривання вагітності, а й сприяють незаконному проведенню аборту (наприклад, надають приміщення, інструменти або заздалегідь обіцяють приховати сліди злочину), мають притягуватись до відповідальності за ч. 5 ст. 27, ст. 134 як пособники. Для встановлення факту передчасного переривання вагітності провадиться судово-медична експертиза.

Переривання вагітності без згоди потерпілої внаслідок застосованого до неї фізичного насильства (скажімо, в результаті нанесення їй удару чи побоїв) залежно від форми вини та інших обставин справи може бути кваліфіковане за ст. ст. 121, 128 або 140. Інші способи штучного переривання вагітності можуть бути різними (механічний, операційний, токсичний, вакуум-аспіраторний тощо), на кваліфікацію за ст. 134 не впливають і враховуються при призначенні покарання.

Заподіяння смерті плоду людини після того, як почались фізіологічні роди і з'явилась можливість безпосереднього фізичного впливу на тіло дитини, є не абортом, а вбивством. Позбавлення життя дитини, яка опинилася поза утробою матері внаслідок передчасних родів або нещасного випадку, також слід розцінювати як

вбивство. Не виключається кваліфікація вчиненого за сукупністю злочинів - як незаконне проведення аборту та вбивство.

Відповідно до законодавства штучне переривання вагітності від

12 до 28 тижнів у невідкладних випадках, коли є реальна загроза життю хворої жінки, здійснюється особою, яка має спеціальну медичну освіту, без згоди хворої або її законних представників на медичне втручання.

Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, у будь-якому разі визнається незаконним. Аборт, вчинений особою із спеціальною медичною освітою, тягне відповідальність за ч. 2'ст. 134 за наявності двох умов:11) його незаконності; 2) спричинення тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті потерпілої. Дані наслідки щодо проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти; відіграють роль кваліфікуючих ознак.

Аборт визнається нєзаконним, якщо він, зокрема, здійснюється:

1) за наявності медичних протипоказань переривання вагітності незалежно від її строку (гостра і підгостра гонорея, гострі і підгострі запальні процеси будь-якої локалізації, гострі інфекційні захворювання); 2) не у спеціально акредитованих закладах охорони здоров'я - пологових будинках, лікарнях, де є гінекологічні загальнохірургічні відділення, жіночих консультаціях тощо (наприклад, у домашніх умовах, службових приміщеннях, непрофільних медичних закладах); 3) за допомогою недозволених або заборонених засобів чи способів; 4) при вагітності від 12 до 28 тижнів, якщо відсутні соціальні і медичні показання, за наявності яких дозволяється штучне переривання вагітності у-такі строки; 5) при вагітності понад 28 тижнів, якщо її переривання не було зумовлене станом крайньої необхідності.

До соціальних показань переривання вагітності віднесені, зокрема, наявність трьох і більше дітей, розлучення під час вагітності, смерть чоловіка під час вагітності, вагітність внаслідок зґвалтування, наявність у жінки дитини-інваліда. Тривалість вагітності визначається від першого дня останнього нормального менструального циклу. Строк вагітності визначається у повних днях чи повних тижнях.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 134, вважається закінченим з моменту фактичного переривання вагітності. При цьому факт вилучення плоду, який не здатен більше розвиватись, з організму матері не має значення для визнання злочину закінченим. Якщо особа вчинила всі дії, які з її погляду були необхідними для переривання вагітності {зробила ін'єкцію, здійснила хірургічне втручання тощо), однак вагітність перервати не вдалося, вчинене слід кваліфікувати за ст. 15, ч. І ст. 134.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 134, вважається закінченим з моменту настання певних суспільне небезпечних наслідків - тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті потерпілої. Про поняття тривалого розладу здоров'я див. коментар до ст. 122, а про поняття безплідності - коментар до ст. 155. Смерть вагітної жінки може настати як під час незаконного проведення аборту, так і після закінчення операції.

4. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. Е ст. 134, є особа, яка досягла 1б-річного віку і не має спеціальної медичної освіти. Це можуть бути: 1) лікарі, тобто особи, які отримали вищу медичну освіту, однак не мають спеціальної медичної підготовки і за характером своєї професійної діяльності не уповноважені на проведення операцій штучного переривання вагітності (наприклад, лікарі-стоматологи, окулісти); 2) особи середнього медичного персоналу (медичніі сестри, акушерки, фельдшери тощо) або студенти медичних навчальних закладів; 3) особи, які не мають жодного відношення до медицини. КК не передбачає відповідальності жінки за штучне переривання своєї вагітності.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 134, .крім зазначених категорій осіб, можуть виступати особи, які мають спеціальну медичну освіту, тобто лікарі, акушери-гінекологи.

5. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 134, характеризується прямим умислом.

Психічне ставлення до суспільне небезпечних наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 134, є необережним (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість). За наявності непрямого умислу до смерті, безплідності або тривалого розладу здоров'я дії винного потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 2 ст. 134 і відповідною статтею розділу II Особливої частини КК (наприклад, ст. ст. 115, 121, 122).

У разі, коли тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої сталися внаслідок проведення аборту, який здійснювався на законних підставах лікарем з профільною медичною підготовкою, за наявності підстав вчинене слід кваліфікувати за ст. 140.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992р.(ст. ст. 50, 57,58).

Постанова KM "Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів" № 926 від 12 листопада 3993р.

Інструкція про порядок проведення операції штучного переривання вагітності. Затверджена наказом М03№ 111 від 28 червня 1994р.

Інструкція про порядок проведення операції штучного переривання вагітності ранніх строків методом вакуум-аспірації. Затверджена наказом МОЗ № 111 від 28 червня 1994р.

Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статєвих станів у бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995р.

Інструкція про порядок визначення критеріїв живонародженості, мертвонародженості та перинатального періоду. Затверджена наказом МОЗ № 31 від 19 лютого ї 996р.
Стаття 135. Залишення в небезпеці

1. Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу" або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан,-

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані,-

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1. Суспільна небезпека цього злочину, а також злочинів, передбачених ст. ст. 136, 137, 139 і 140, полягає у поширенні аморальної поведінки, змістом якої є неповага до права людини на життя і безпеку, нехтування моральними і правовими нормами, що зобов'язують надавати допомогу людям, які перебувають у небезпечному для життя стані.

2. Об'єктом злочину є життя і здоров'я особи.

3. Потерпілим від цього злочину є особа, яка характеризується сукупністю двох ознак. Так, вона: а) перебуває в небезпечному для життя стані; б) позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану.

Небезпечний для життя стан може означати, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі не може вийти із приміщення, альпініст упав у провалину і повиснув на страховому шнурі, рибалка опинився на крижині або у воді, людина, збита автомобілем, залишилась на проїзній частині дороги. Причини, через які особа потрапила в небезпечний для життя стан (її власна необережна чи умисна поведінка або причини об'єктивного характеру), не мають значення для кваліфікації злочину.

Малолітнім визнається особа, яка не досягла 14-річного віку, старим - особа, яка досягла 75-річного віку (але на можливість' усвідомлення винним цього вікового стану особи суттєво впливають не тільки фактичний вік останньої, а й зовнішній вигляд, ріст, | стан здоров'я, наявність інвалідності та інші фактичні обставини), а хворим - інвалід, вагітна жінка, особа, яка отримала серйозні травми чи отруєна, інша особа, хворобливий стан якої встановлено відповідними документами (медичним висновком, рішенням суду про визнання особи недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства тощо} або через інші причини він є явним для винного.

Іншим безпорадним станом можуть бути визнані втрата особою свідомості, перебування її у стані наркотичного, токсичного чи тяжкого алкогольного сп'яніння, у стані паніки, викликаної, скажімо, пожежею, повінню, зсувом, іншою стихією, або у стані, коли людина фізично не в змозі виправити ситуацію, в якій вона опинилась (наприклад, беззбройна людина, яка знаходиться під охороною, опинилась наодинці з озброєним нападником).

Злісне невиконання батьками або опікунами встановлених законом обов'язків по догляду за особою, яка позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, душевну хворобу або недоумство, що спричинило тяжкі наслідки, за відсутності небезпечного для життя стану кваліфікується за ст.1 66.

4. З об'єктивної сторони злочин полягає у суспільне небезпечній бездіяльності, що виражається у залишенні без допомоги вказаної особи.

Залишення без допомоги передбачає невжиття особою заходів, необхідних для відвернення небезпеки для життя потерпілого. Злочин вважається закінченим з моменту ухилення від надання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути така допомога. Настання суспільне небезпечних наслідків певного характеру є підставою для кваліфікації діяння за ч. З ст. 135.

5. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише дві категорії осіб, а саме ті, які: 1) первісно зобов'язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість надати йому допомогу; 2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

Правовий обов'язок піклуватися про осіб, які знаходяться в небезпечному для життя стані, може бути обумовлений законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором (договором довічного утримання, перевезення, морського круїзу, на надання туристичних послуг або послуг із забезпечення особистої безпеки особи тощо).

Законодавство України покладає відповідні обов'язки на: а) батьків, усиновителів, прийомних батьків - піклуватися про здоров'я рідних, усиновлених чи прийомних дітей; б) дітей - піклуватися про батьків; в) опікунів і піклувальників - піклуватися про осіб, які перебувають під їх опікою чи піклуванням, доглядати за ними;

г) співробітників пожежної охорони, аварійних служб та працівників деяких інших професій - здійснювати рятувальні роботи і подавати першу невідкладну допомогу; д} працівників спеціалізованих бригад постійної готовності служби екстреної медичної допомоги - надавати допомогу громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо);

е) працівників міліції - незалежно від займаних посад, місцезнаходження і часу в разі звернення до них громадян із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці - вживати заходів для рятування людей, надавати їм допомогу; є) членів екіпажу повітряного судна - рятувати пасажирів та надавати їм допомогу; ж) водіїв - надавати транспортний засіб Для доставки у найближчий медичний заклад осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, надавати першу медичну допомогу потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних подій; з) капітанів морських суден - йти в найближчий порт, якщо особа, що перебуває на борту судна, потребує невідкладної медичної допомоги, яку неможливо подати в морі; й) працівників пошуково-рятувальних служб, створюваних у сфері туристичної діяльності, - надавати допомогу туристам і захищати їх в екстремальних ситуаціях;

}) педагогічних та науково-педагогічних працівників - захищати Дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства тощо.

Проте, слід враховувати, що зазначене діяння тягне відповідальність за іншими статтями ККяя якщо залишення без допомоги вчинене: а) капітаном судна в разі зіткнення з іншим судном стосовно екіпажу та пасажирів останнього, а також зустрінутих у морі або на іншому водному шляху осіб, які зазнали лиха, якщо він мав можливість надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, його екіпажу і пасажирів - за ст, 284; б) медичними працівниками хворим - за ст. 139; в} службовими особами, якщо відповідний правовий обов'язок лежить на них,- за ст. ст. 364 або 426.

Прикладами ситуацій, коли винний сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, є такі: в результаті дорожньо-транспортної події з вини водія пішоходом, пасажиром або водієм іншого транспортного засобу були отримані травми, турист-любитель запросив знайомого піднятися в гори, де останній знепритомнів у зв'язку з захворюванням, власник водного мотоцикла катав на ньому дитину і вони опинилися у воді далеко від берега тощо. У випадку, коли водій транспортного засобу вчинив, скажімо, наїзд на пішохода і зник з місця події, залишивши потерпілого на проїзній частині дороги, він має нести відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст135 і 286.

6. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом: винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, те, що він зобов'язаний піклуватися про особу І має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і бажає чинити саме так.

Ставлення винної особи до наслідків, передбачених ч. З ст. 135, може характеризуватися непрямим умислом або необережністю. При цьому для випадків, коли винною є особа, яка зобов'язана була піклуватися про потерпілого, може бути характерним як непрямий умисел (наприклад, пожежник, усвідомлюючи, що внаслідок його бездіяльності особа може загинути, не рятує її із боягузтва), так і необережність (набувач майна за договором довічного утримання протягом тижня не відвідує хворого відчужувача, сподіваючись на те, що хвороба не є тяжкою), а для випадків, коли винною є особа, що сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, - тільки необережність.

Якщо ж особа, яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, бажає настання смерті останнього чи інших тяжких наслідків або свідомо допускає можливість їх настання, її бездіяльність має кваліфікуватися за статтями, що передбачають відповідальність за умисні вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень, залежно від конкретних наслідків.

Якщо особа, яка зобов'язана була піклуватися про іншу особу, умисно створює ситуацію, небезпечну для життя останньої (скажімо, інструктор з мотивів помсти залишає групу альпіністів в горах, звідки вони завідомо для нього не можуть вибратись), внаслідок чого настає смерть потерпілого, діяння кваліфікується за відповідними частиною і пунктом ст. 115. Якщо мати одразу ж після пологів

не годує новонароджену дитину або виносить й на мороз тощо з умислом на заподіяння їй смерті, вона несе відповідальність за ст. 117.

Залишення неповнолітнього без допомоги особою, на яку покладені професійні чи службові обов'язки щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх, внаслідок недбалого або несумлінного ставлення до цих обов'язків, якщо це спричинило шкоду здоров'ю потерпілого, тягне відповідальність за ст. !37.

7, Кваліфікованим видом злочину є завідоме залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини (ч. 2 ст. 135), а особливо кваліфікованим - діяння, передбачене ч. ч. 1 або 2 ст. 135, якщо воно спричинило смерть особи, залишеної без допомоги, або інші тяжкі наслідки.

Залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини тягне кримінальну відповідальність лише за умови, що матір при вчиненні такого діяння не перебувала в обумовленому пологами стані

Новонародженою є дитина, яка щойно народилася. Стан пологів - це фізіологічний процес появи на світ дитини.

Смерть особи може настати в результаті дії стихійних сил природи (наприклад, особа, яку працівник рятувальної служби залишив у шахті, була завалена вугільним пластом), суспільне небезпечних дій інших осіб (залишеного після наїзду на нього на дорозі потерпілого переїхав інший автомобіль, водій якого проявив неуважність), самогубства потерпілого (не бажаючи згоріти заживо, потерпілий викинувся із вікна багатоповерхового будинку), його власної необережності (дитина, за якою не здійснювався належний нагляд, втопилась під час купання у морі) та з інших причин (стара чи хвора людина померла від голоду чи переохолодження тощо). Але в будь-якому випадку суспільно небезпечні наслідки мають знаходитись у причинному зв'язку зі злочинною бездіяльністю винної особи.

Під іншими тяжкими наслідками у ч. З ст. 135 розуміється спричинення потерпілому тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зникнення його безвісти.

КШС (ст. ст 61. 81, 117, 142).

ПК (cm 81).

КТМ (cm. cm. 59, 60, 61, 64).

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р, (cm. cm. З7, 59, 173)

Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990р. (ст. 10).

Закон України "Про Цивільну оборону України "від 3 лютого 1993р. (cm.cm.8 i 9).

Закон України "Про дорожній рух" від 3O червня 1993 р (cm. cm. 16 і 48).

Закон України "Лро пожежну безпеку" від 17 грудня 1993р. (ст.18).

Закон України "Про туризм від 15 вересня 1995 р (ст.ст.26-28).

Закон України "Про освіту" від 23 березня 1996 р (ст. 56)

Закон України 'Про аварійно-рятувальні служби" від 14 грудня t999 p. (cm cm 3, 8, 35).

Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (ст. І).

Положення про Державну службу медицини катастроф. Затверджене постановою KM № 827 від 11 липня 2001 р.


Стаття 136. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані

1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження,-

караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам -

караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого,-

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Об'єкт цього злочину аналогічний об'єктові злочину, передбаченого ст. 135.

2. З об'єктивної сторони злочин може набувати таких форм;

1) ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження; 2) неповідомлення належним установам чи особам про знаходження іншої особи в небезпечному для життя стані, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження. Обов'язковою ознакою злочину є причинний зв'язок між бездіяльністю винного і наслідками у вигляді настання тяжкого тілесного ушкодження.

Поняття ненадання допомоги є юридичним синонімом до поняття залишення без допомоги, про зміст якого, а також про зміст поняття небезпечний для життя стан див. коментар до ст. 135, а про поняття тяжкі тілесні ушкодження - ст. 121 і коментар до неї.

Під належними установами та особами у ст. 136 розуміються установи, підприємства і організації та службові й інші особи, які зобов'язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу особам, які перебувають в небезпечному для життя стані. Приблизний перелік таких установ і осіб наведено у коментарі до ст. 135.

3. Обов'язок подавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя і здоров'я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Тому суб'єктом цього злочину є будь-які осудні і такі, що досягли 16 років, особи, крім: 1) медичних працівників; 2) службових осіб, на яких законом чи іншим нормативним актом покладено обов'язок надавати допомогу особам, що перебувають в небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов'язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим до

говором надавати допомогу вказаним особам. Відповідальність цих осіб за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, настає, відповідно, за ст. 139, або за ст. ст. 284, 364 чи 426, або за ст. 135.

4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується непрямим умислом до бездіяльності і необережністю до наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень. Ставлення винної особи до бездіяльності, передбаченої ч. 2 ст. 136, характеризується тільки прямим умислом, а ставлення до наслідків, передбачених ч. З ст. 136, - тільки необережністю.

5. Кваліфікованими видами злочину є: 1} ненадання допомоги малолітньому, який перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу; 2) неповідомлення належним установам чи особам про перебування дитини в небезпечному для життя стані (ч. 2 ст. 136). Про зміст поняття малолітній див. коментар до ст. 135. Дитиною визнається особа, яка не досягла 18-річного віку.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч.ч. 1 і 2 ст. 136, є смерть потерпілого.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 p. (п."в" ст.10,ч.2 ст.11).

Закон України " Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 p. (cm. I).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   107


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал