Постатейний коментар до Кримінального кодексу України загальна частина розділ І загальні положення стаття Завдання Кримінального кодексу



Скачати 19.46 Mb.
Сторінка3/107
Дата конвертації25.12.2016
Розмір19.46 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   107

Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України та особами без громадянства за межами України

1. Громадяни України, а також особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за їі межами, піддягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.

1. У ч, 1 ст. 7 і в ст. 8 визначено такий принцип дії кримінального | закону у просторі, як принцип громадянства. Відповідно до цього принципу:

1) громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину за її межами, підлягають відповідальності за КК України як провило, тобто якщо інше не передбачено відповідними міжнародними договорами України;

2) іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні і вчинили злочини за й межами, піддягають відповідальності за КК України як виняток, тобто лише у випадках, коли це прямо передбачено міжнародними договорами України або коли вчинений ними злочин, передбачений КК України, е особливо тяжким злочином проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Принцип громадянства має значення для застосування КК України у випадках вчинення злочинів за межами України, коли на момент виявлення злочину чи встановлення винного останній знаходився на території України або був виданий їй.

2. Громадянин України - це особа, яка набула громадянства України у порядку, передбаченому законами України і міжнародними договорами України. Винятковий перелік осіб, які належать до громадян України, визначено у Законі України "Про громадянство України". Крім того, згідно з цим Законом, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила щодо визнання певних осіб громадянами України, застосовуються правила міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну. -

Законодавство України не визнає подвійного громадянства. Водночас, такі факти можуть мати місце у випадках, коли інша держава не визнає своїм обов'язком повідомляти Україну про надання свого громадянства тій чи іншій особі. Якщо під час провадження кримінальної справи встановлено, що особа має, крім українського, ще й громадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її із числа громадян України (принцип єдиного громадянства).

Особою без громадянства , що проживає постійно в Україні, є особа, яку жодна із держав відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином 1 яка має постійне місце проживання на території України на підставі українських документів - посвідки на постійне проживання. Це може бути особа, яка перебуває на території України як іммігрант, прибула на навчання на термін дії угоди про навчання тощо.

3. Випадками, коли громадяни України, відповідно до її міжнародних договорів, не підлягають відповідальності за КК України у разі вчинення ними злочину за її межами ( принцип покровительства) є, наприклад, відповідні положення Угоди між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій. Згідно з цією Угодою українські військовослужбовці спільного україно-польського миротворчого батальйону у разі вчинення ними злочину на території Польщі несуть кримінальну відповідальність не за КК України, а за КК Польщі, якщо злочин не пов'язаний з виконанням службових обов'язків, або, хоча й пов'язаний з виконанням таких обов'язків, але не спрямований виключно проти майна, безпеки України або виключно проти особи, майна іншого члена Збройних Сил України або цивільного персоналу України.

4. Положення ч. 2 ст, 7 відтворює правовий принцип ne bis in idem (одна дія двічі не карається), який випливає із п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, де зазначено, Що ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону, і ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. У ст. ст, 35 - 37 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах цей принцип визначений дещо вужче. Крім того, п. п. 2 і З ст. 35 Конвенції визначають випадки, коли Договірна Держава не зобов'язана визнавати принцип ne bis in idem.

Ч. 2 ст. 7 виключає можливість невизнання в Україні вказаного принципу і надає можливість, прямо дозволену ст. 37 цієї Конвенції, для найбільш широкого його тлумачення: громадяни України, особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які за вчинені злочини зазнали покарання за межами України, не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці

злочини у будь-якому разі.

Проте закон не встановлює жодних перепон для того, щоб:

а) притягнути особу в Україні до іншої, крім кримінальної, відповідальності. Наприклад, за вчинення розбою особа може бути притягнена до кримінальної і цивільно-правової відповідальності, за викрадення шляхом розтрати - до кримінальної, дисциплінарної і матеріальної або цивільно-правової відповідальності тощо; б) два чи більше рази притягнути особу до кримінальної відповідальності за вчинення нею двох чи більше злочинів, незалежно від того, на території України чи за її межами вони були вчинені.

Під особами, які зазнали покарання, у ч. 2 ст. 7 слід розуміти

осіб, які відповідним судовим рішенням були засуджені з призначенням їм покарання. У межах дії Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах до вказаних осіб належать також особи, які були засуджені без призначення їм покарання, щодо яких було винесено рішення про застосування до них примусових заходів медичного чи виховного характеру, а так само особи, які були виправдані або звільнені судом від кримінальної відповідальності. Особами, які зазнали покарання, відповідно до вказаної вище Конвенції не є особи, щодо яких рішення про звільнення від кримінальної відповідальності було прийнято органом дізнання, слідчим або прокурором.

У зв'язку з різним визначенням складу злочину у кримінальному

законодавстві різних країн може постати проблема встановлення факту, зазнала особа покарання за цей самий злочин або за інший. У таких випадках слід визначити, наскільки точну юридичну оцінку отримало фактично вчинене особою діяння. Якщо, наприклад, особа вчинила умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть потерпілого, але зазнала покарання за межами України лише за вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, це не виключає можливості притягнення її до кримінальної відповідальності за КК України за вчинене діяння з урахуванням його фактичних наслідків. Те саме стосується і випадків, коли особа за межами України зазнала стягнення за діяння, яке за законодавством відповідної держави визнається адміністративним порушенням, а за законодавством України - злочином.

Конституція України {cm. cm. 4, 9, 25,26, 61). Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р.

Ратифікований Україною 19 жовтня 1973р. (п. 7ст. 14).

Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15травня 1972р. Україна приєдналась до Конвенції 22 вересня 1995р. (cm. cm. 35-37).

Угода між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій від 26 листопада 1997 p. Ратифікована Україною 6 квітня 2000 p.

Закон України 'Про громадянство України" у редакції від 18 січня 2001 p. (cm.

cm. 1-5).


Стаття 8. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України

Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або

якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо

тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або

інтересів України.

1. Іноземцем визнається особа, яка не належить до громадянства України і є громадянином (чи підданим) іншої держави чи держав. Іноземцем треба визнавати і колишнього громадянина України, громадянство якого було припинено внаслідок виходу з громадянства України, втрати громадянства України або за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Особою без громадянства, що не проживає постійно в Україні, є особа, яку жодна із держав не вважає своїм громадянином і яка при цьому перебуває на території України тимчасово, без отримання посвідки на постійне проживання (транзитом, як турист, з метою тимчасового працевлаштування тощо), або взагалі ніколи не перебувала в Україні.

2. Згідно з реальным принципом дії закону про кримінальну відповідальність, встановленим у ст. 8, вказані особи, які вчинили злочини, передбачені КК України, за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК України лише у випадках, коли: 1) це прямо передбачено міжнародними договорами; 2) вчинені ними злочини є особливо тяжкими і спрямованими проти прав і свобод громадян України або проти інтересів України.

3. Під випадками, передбаченими міжнародними договорами, розуміється те, що: а) вчинені злочини належать до міжнародних злочинів або злочинів міжнародного характеру; б) відповідно до міжнародних договорів України іноземець або особа без громадянства, яка не проживає постійно в Україні, котрі вчинили вказані злочини, не користуються імунітетом від кримінальної відповідальності і можуть бути видані Україні.

Міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру є злочини, щодо яких міжнародними договорами, учасницею яких є Україна, передбачена універсальна (тобто така, що не залежить від місця вчинення злочину і громадянства винної особи) юрисдикція. До них можна віднести геноцид, торгівлю людьми, деякі злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин, захоплення заручників, угон повітряних суден, піратство, фальшивомонетництво, злочини проти осіб, які користуються міжнародним захистом, тощо.

Про перелік осіб, які користуються імунітетом від кримінальної відповідальності, див. коментар до ст. 6, а про видачу особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, - коментар до ст. 10.

Крім того, хоча це і не зазначено у ст. 8, але випливає із п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і ст. ст. 35 - 37 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах, на іноземців та осіб без громадянства, які

не проживають постійно в Україні, також поширюється принцип ne bis in idem, і вони не можуть підлягати в Україні відповідальності за КК України у разі вчинення ними за її межами передбаченого КК України, скажімо, міжнародного злочину або особливо тяжкого злочину проти інтересів України, якщо за цей злочин вони вже були засуджені або виправдані.відповідно до закону.

4. Особливо тяжким у контексті ст. 8 є злочин, який визнається таким КК України, а не кримінальним законом іншої країни. Про поняття особливо тяжкого злочину див. коментар до ст. 12.

5. Поняття "злочин проти прав і свобод громадян України або інтересів України" є оціночним і має визначатися з урахуванням усіх конкретних обставин справи. Проте основним критерієм віднесення злочинів до цієї категорії є загальний, родовий і безпосередній об'єкти, а при визначенні злочинів проти прав і свобод громадян України - також наявність відповідного потерпілого.

Зокрема, злочинами проти прав і свобод громадян України слід визнавати передбачені КК України злочини проти життя та здоров'я особи, проти волі, честі та гідності особи, проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, а також деякі злочини проти конституційних, трудових та інших особистих прав громадян, проти власності та деякі інші. Злочинами проти інтересів України у конкретній ситуації можуть бути визнані злочини проти основ національної безпеки України, деякі злочини проти довкілля, проти громадської безпеки, проти авторитету органів державної влади, органів самоврядування та об'єднань громадян, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації тощо. Серед вказаних двох категорій злочинів особливо тяжкими відповідно до КК є злочини, передбачені зокрема ч. З ст. 110, ч. 1 ст. Ill, ст. 112, ч. 1 ст. 113, ч. 1 ст. 114, ч. ч. 1 і 2 ст. 115, ч. 2 ст. 147, ч. ч. 2 і 3 ст. 149, ч. ч. З і 4 ст. 152, ч. 3-ст. 153, ч. З ст. 157, ч. 5 ст. 185.

Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. Ратифікована Верховною Радою України 16 січня 1998 p. (cm. cm. 10, 35-37).

Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 15 жовтня 1975 p. Ратифікований Верховною Радою України 16 січня 1998р.

Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 17 березня 1978 р. Ратифікований Верховною Радою України 16 січня {998р.

Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про екстрадицію від 10 грудня 1998 р. Ратифікований Верховною Радою України 21 жовтня 1999р.

Закон України "Про громадянство України 'у редакції від IS січня 2001р.(ст. 1),

Закон України "Про біженців" у редакції від 21 червня 2001 р.


Стаття 9. Правові наслідки засудження особи за межами України

1. Вирок суду Іноземної держави може бути врахований, якщо громадянин України, іноземець або особа без громадянства були засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на території України.

2. Відповідно до частини першої цієї статті рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.

1. У ч. 1 ст. 9 визначено сукупність умов, за яких правові наслідки вироку суду іноземної держави можуть бути враховані в Україні: 1) особою раніше вчинено злочин за межами України; 2) за цей злочин вона засуджена судом іноземної держави; 3) ця особа вчинила новий злочин на території України.

2. Про поняття раніше засудженої особи див. коментар до ст. ст. 88-91. Особа не вважається раніше судимою, якщо: суд (у т.ч. суд іншої держави) визнав її винною без призначення покарання; особа відповідно до законодавства іноземної держави була звільнена від покарання, у т.ч. через амністію або помилування, чи відбула покарання за діяння, злочинність і караність якого усунуті законом; судимість була погашена чи знята.

3. Судом іноземної держави є орган, що здійснює судову владу в іншій, крім Україна, суверенній державі згідно з її законодавством. Вирок суду- це рішення суду першої інстанції про винність чи невинність відданої до суду особи. Вирок також встановлює міру покарання винному та визначає інші правові наслідки визнання особи винною.

Зазначене у ст. 9 не означає можливість врахування правових наслідків вироків, винесених Верховним Судом чи військовими трибуналами колишнього Союзу РСР і судами союзних республік, що входили до його складу, оскільки ці суди не є судами іноземної держави.

4. Згідно з ч. 2 ст. 9 правові наслідки вироку іноземної держави враховуються при: а) кваліфікації нового злочину (наприклад, при кваліфікації за ч. 2 ст. ГВ5 крадіжки як повторної, або при кваліфікації за ч. 2 ст. 133 зараження венеричною хворобою як такого, що вчинене особою, раніше судимою за цей злочин); б) призначенні покарання (скажімо, при призначенні покарання за сукупністю вироків (ст. 71) або як обставина, що обтяжує покарання (ч. 1 ст. 67)) в) звільненні від кримінальної відповідальності (особа, засуджена судом іноземної держави, так само, як і особа, засуджена судом України, може бути звільнена від кримінальної відповідальності за амністією чи помилуванням або за іншими підставами, передбаченими КК); г) звільненні від покарання (наприклад, при звільненні від покарання за хворобою, вагітних жінок тощо).

5. Правовими наслідками вироку іноземної держави, які можуть бути враховані відповідно до ст. 9, є зокрема рецидив злочинів, невідбуте покарання та ін. Про поняття рецидиву злочинів і невідбутого покарання див. відповідно ст. 34 і ст. ст. 71 і 82 та коментар до них. До піших правових наслідків вироку іноземної держави можна віднести повторність і сукупність злочинів, вид і розмір призначеного покарання, зарахування у строк покарання всього періоду, впродовж якого засуджена особа фактично була позбавлена волі, порушення особою обов'язків, пов'язаних з умовно-достроковим звільненням, тощо.

Проте вказані правові наслідки можуть і не враховуватися. Як випливає із Закону України "Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", Україна не бере на себе зобов'язання враховувати вироки, винесені судами Азербайджану, Молдови, Вірменії, Росії, Білорусії, Таджикистану, Грузії, Туркменістану, Казахстану, Узбекистану, Киргизії при вирішенні питань про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, встановлення факту вчинення злочину повторно, порушення зобов'язань, пов'язаних з умовно-достроковим звільненням тощо.

КПК України (cm. 32).

Закон України " Про ратифікацію Протоколу до Конізенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня

1993 року" від 3 березня 1998 p.

Інструкція про порядок виконання Європейських конвенцій з питань кримінального судочинства. Затверджена наказом МЮ, ГП, СБ, МВС, ВС, ДПА, ДДПВП від 29 червня 1999 р. № 34/5/22/103/512/326/73.


Стаття 10. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності

та віддання до суду.

2. Іноземці, які вчинили злочини на території України

і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

3. Іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України 1 перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.

1. Ч. 1 ст. 10 конкретизує положення ст. 25 Конституції України, відповідно до якого громадянин України не може бути виданий іншій державі за жодних обставин, у т.ч. в разі вчинення ним злочину за межами України, а також поширює його на осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо очікуваним наслідком видачі останніх є притягнення їх до кримінальної відповідальності та віддання до суду. У разі вчинення злочину за межами України особою без громадянства, що постійно проживає в Україні, вона може бути видана іноземній державі для здійснення щодо неї інших примусових заходів, крім притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

При визначенні поняття "вчинення злочину за межами України"

слід враховувати, що злочин вважається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, або якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України (див. коментар до ст. 6).

2. їз норм ч. ч. 2 і 3 ст. 10 випливає, що:

1) іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання державі (у разі подвійного громадянства - одній із відповідних держав), громадянами якої вони не є;

2) вказані іноземці не можуть бути передані для відбування покарання державі, громадянами якої вони є, якщо така передача не Передбачена міжнародними договорами України;

3) особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на

підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання іншій державі, якщо інше прямо не передбачено міжнародним договором, учасниками якого є Україна і відповідна держава;

4) іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, якщо вони не засуджені за них на підставі КК України, можуть бути видані будь-якій іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду, якщо така видача передбачена міжнародними договорами України. Притягнення ж їх до відповідальності за КК України не виключається, якщо їх видача не передбачена міжнародними договорами України;

5) іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на "й території, якщо вони засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані будь-якій іноземній державі для відбування покарання, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

3. Умова про те, що передача має бути передбачена міжнародним договором, означає, що за відсутності такого багатостороннього чи двостороннього договору передача відбутися не може (питання про передачу не може бути вирішене і в дипломатичному порядку), і містить у собі інші, додаткові умови. При цьому умови, за яких особа може бути видана іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду, і умови, за яких особа може бути передана іншій державі для відбування покарання, зазвичай є дещо різними. Крім того, різними можуть бути і додаткові умови видачі або передачі, визначені тим чи іншим міжнародним договором України.

Так, згідно з Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах особа може бути видана лише за такі діяння, які за законами запитуючої і запитуваної Сторін тягнуть покарання у виді позбавлення волі на строк не менше одного року або інше більш тяжке покарання, а передана для відбування покарання - якщо вона позбавлена волі на строк не менше шести місяців або до неї застосоване більш тяжке покарання.

Відповідно до умов, визначених Європейською конвенцією про передачу засуджених осіб, особу може бути передано іншій державі Для відбування покарання, якщо: а) ця особа є громадянином держави виконання вироку; б) вирок є остаточним; в) на час отримання залиту про передачу засуджена особа має відбувати покарання як правило впродовж якнайменш шести місяців або якщо їй винесено вирок до ув'язнення на невизначений строк; г) на передачу згодна засуджена особа або, з урахуванням її віку або фізичного чи психічного стану, - її законний представник; д) діяння, на підставі якого було винесено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку; е) держава винесення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженої особи.

Дещо інші умови видачі передбачені Європейською конвенцією -про видачу правопорушників і Додатковими протоколами до неї. Так, видача не здійснюється, якщо злочин, у зв'язку з яким вона запитується, розглядається як: а) політичний чи пов'язаний з полі-

тичним, а так само звичайний, якщо є достатні підстави вважати, що запит на видачу зроблено з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної належності чи політичних переконань. До політичних злочинів не належать: вбивство або замах на вбивство глави держави чи члена його сім'ї; злочини проти людства, зазначені у Конвенції про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього; злочини, перелічені у ст. 50 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, ст. 51 Конвенції про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, зі складу збройних сил на морі, ст. 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни;

будь-які порушення законів і звичаїв війни, крім тих, що передбачені у зазначених положеннях Женевських конвенцій; б) військовий (якщо він не є злочином за звичайним кримінальним правом. При цьому видачу за вчинення загальнокримінальних злочинів, що також є військовими злочинами, може бути здійснено Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, не буде піддано кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом); в) фінансовий (пов'язаний з податками, зборами, митом та валютою) .

Погодившись із визначеннями політичних, військових та фінансових злочинів, Україна Законом про ратифікацію даної Конвенції і Протоколів до неї залишила за собою право вирішувати в кожній окремій справі, задовольняти чи не задовольняти запит про видачу правопорушника, а також зобов'язалась здійснювати видачу лише тих осіб, які вчинили злочини, що караються позбавленням волі на строк не менше одного року або більш суворим покаранням. Україна може відмовити у видачі іноземця і з огляду на те, що за її законодавством злочин вважається частково вчиненим на її території (див. ст. 6 КК, ст. 7 Конвенції). Вказаною Конвенцією передбачені й інші обставини, які можуть перешкодити такій видачі.

Згідно з Договором між Україною та Китайською Народною Республікою про екстрадицію передача не може відбутися, якщо:

а) діяння не підпадає під поняття "злочин" згідно із законодавством хоча б однієї із Сторін; б) за вчинення даного злочину передбачене покарання у виді позбавлення волі (згідно із законодавством України), або тюремного ув'язнення (згідно із законодавством Китаю) на строк менш як один рік або більш м'яке покарання; в) до закінчення призначеного строку покарання залишається менше шести місяців; г) особі надано притулок згідно із законодавством України або якщо кримінальна справа згідно із законодавством України у даному разі порушується лише за приватною скаргою потерпілого тощо. Крім того, у видачі може бути відмовлено з інших підстав (наприклад, з огляду на характер злочину, вік, стан здоров'я та інші особистісні характеристики особи, видача якої вимагається).

Як правило, всі міжнародні договори, що стосуються видачі, учасниками яких є Україна, ґрунтуються на принципах, відповідно до яких зокрема: 1) злочин, за вчинення якого вимагається видача, має визнаватися злочином і за законами держави, де знаходиться винна особа (принцип тотожності); 2) якщо за законами держави, яка вимагає видачі, за цей злочин передбачено смертну кару, ця держава

надає гарантії її незастосування до вказаної особи; 3) якщо вимога про видачу має на меті притягнення особи до кримінальної відповідальності, держава, яка вимагає видачі, повинна надати докази вчинення злочину; 4) передача засудженого для відбування покарання можлива лише після набрання законної сили вироком суду.

Відтак, нормативними підставами видачі (передачі, екстрадиції) злочинця, крім ст. 10 КК, є багатосторонні та двосторонні угоди про; 1) видачу правопорушників та про передачу засуджених осіб;

2) правову допомогу у кримінальних справах, а також 3) окремі положення відповідних угод про боротьбу з окремими видами злочинів. Крім перелічених нижче міжнародних угод, укладених Україною, юридичну силу, згідно зі ст. 7 Закону України "Про правонаступництво України", зберігають угоди, укладені СРСР з Угорщиною, Фінляндською Республікою, Австрійською Республікою, Алжиром, Республікою Кіпр.

4. У разі, якщо іноземець або особа без громадянства, що постійно не проживає в Україні, вчинили злочини на території кількох держав, питання про видачу їх одній із них вирішується дипломатичним шляхом на підставі міжнародних договорів України. При цьому обов'язковою умовою видачі звичайно є те, що винний має нести відповідальність за всі вчинені ним злочини, незалежно віл того, на території якої держави вони вчинені.

5. Відповідно до Конституції України іноземцям та особам без громадянства, у т.ч. тим, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, рішенням Президента України може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Але відповідний закон ще не прийнято, що виключає можливість застосування цієї конституційної норми.

Конституція України (ч. 2 cm. 26 і п. 26 cm. 106).

Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957р. Ратифікована Україною 16 січня 1998 p.

Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 15 жовтня 1975р. Ратифікований Україною 16 січня 1998 p.

Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 17 березня 1978 p. Ратифікований Україною 16 січня 1998 p.

Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 p. СРСР приєднався до Конвенції 23 березня 1989р. (ст. 36).

Європейська конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 p. Україна приєдналась до Конвенції 22 вересня 1995 p.

Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р. Ратифікована Україною Юлистопада 1994р. (розділ IV).

Протокол до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 29 березня 1997 р. Ратифікований Україною З березня 1998р.

Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 24 травня 1993 р. Ратифікований Україною 4 лютого 1994 р.

Договір між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 7 липня 1993р. Ратифікований Україною 17 грудня 1993р.

Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 13 грудня 1993 р. Ратифікований Україною Юлистопада 1994р.

Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справ ах від 15 лютого 1995р. Ратифікований Україною 22 листопада 1995 р.

Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносиш у цивільних, Сі'мейяих та кримінальних справах від 23 травня 1995р. Ратифікований Україною 22 листопада 1995р.

Договіо між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах від 27 червня 1995 p. Ратифікований Україною І листопада 1996 p.

Договір між Україною і Канадою про взаємодопомогу у кримінальних справах від 23 вересня 1996р. Ратифікований Україною 17 грудня 1997р.

Договір між Україною і Грузією про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 14 лютого 1997 p. Ратифікований Україною 2! листопада 1997р.

Договір між Україною і Азербайджанською Республікою про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 24 березня 1997 p. Ратифікований Україною 21 листопада 1997р.

Конвенція про передачу осіб, які страждають на психічні розлади, для прове-

дення примусового лікування від 28 березня 1997 p. Ратифікована Україною 11 січня 2000р.

Угода між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про передачу і приймання осіб від 24 липня 1997р. Ратифікована Україною Юлютого 1998р.

Договір між Україною і Республікою Узбекистан про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбуття покарання від 19 лютого 1998 p. Ратифікований Україною 19 березня 1999р.

Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про екстрадицію від 10 грудня 1998 p. Ратифікований Україною 21 жовтня 1999 p.

Договір між Україною та Республікою Казахстан про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 17 вересня 1999 p. Ратифікований Україною 18 травня 2000 p.

Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам про правову допомогу і правові відносиш у цивільних та кримінальних справах від 6 квітня 2000 p. Ратифікований Україною 2 листопада 2000 p.

Договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах ві'д 22 липня 1998р. (не ратифікований). Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948р. (cm. 14). Декларація ООН про територіальний притулок від 14грудня 1967р. Закон України " Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 197 8 року до Конвенції" від 16 січня 1998р.

Інструкція про порядок виконання Європейських конвенцій з питань кримінального судочинства. Затверджена наказом МЮ, ГП, СБ, МВС, ВС, ДПА, ДДПВП від 29 червня 1999 p. № 34/5/22/103/512/326/73.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   107


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал