Постатейний коментар до Кримінального кодексу України загальна частина розділ І загальні положення стаття Завдання Кримінального кодексу



Скачати 19.46 Mb.
Сторінка26/107
Дата конвертації25.12.2016
Розмір19.46 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   107

Стаття 114. Шпигунство

1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

1. Безпосереднім об'єктом злочину є державна безпека України в інформаційній, а також політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах.

2. Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, які матеріалізовані у відповідному документі чи виробі.

Відомості, що становлять державну таємницю, - це інформація у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення. якої може завдати шкоди національній безпеці України і які рішенням державних експертів з питань таємниць визнано державною таємницею та включено до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ). З моменту опублікування вказаного Зводу (змін до нього) ці відомості підлягають охороні з боку держави як такі, що становлять державну таємницю, хоча б на цей час вони ще не були матеріалізовані.

Зовнішньою (матеріальною) ознакою віднесення документа, виробу або іншого матеріального носія інформації до предметів,, що містять відомості, які становлять державну таємницю, є наданий йому гриф секретності - реквізит матеріального носія таємної інформації, який засвідчує ступінь її секретності ("особливої важливості", "цілком таємно", "таємно"). Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється Державним експертом з питань таємниць, але не може перевищувати для зазначених видів інформації відповідно 30, 10 і 5 років. Проте після закінчення зазначеного строку його може бути подовжено.

Конкретні види інформації, яка належить до державної таємниці, перелічені у Законі України "Про державну таємницю". Ними є

інформація: 1) у сфері оборони; 2) у сфері економіки, науки і техніки; 3) у сфері зовнішніх відносин; 4) у сфері державної безпеки

та охорони правопорядку.

Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно" лише за умови, що вони належать до зазначених чотирьох категорій і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам

національної безпеки України.

Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим звужуватимуться зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров'ю та безпеці населення.

Не належить до державної таємниці інформація; про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та Їх посадових осіб; інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, не може бути засекречена. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам такої інформації не може кваліфікуватися як шпигунство.

Відомості у різних сферах, які визнані державною таємницею, конкретизовані у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю. Питання про те, чи становлять ті або інші відомості державну таємницю, у кожній кримінальній справі має вирішуватися на підставі висновку експертизи.

Крім безпосередньо відомостей, що становлять державну таємницю України, Україна взяла зобов'язання перед країнами СНД забезпечувати збереження державних секретів країн СНД, переданих ними у рамках здійснення політичного, економічного, науково-технічного та військового співробітництва, а також секретів, що створюються у процесі спільних робіт. Проте передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що є міждержавними секретами, але, при цьому не становлять державної таємниці України, не створюють підстав для кваліфікації цих дій як шпигунства.

Не тягнуть відповідальності за КК України і вчинені на території України передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю іншої країни. Відсутність відповідної норми дає можливість використовувати територію України як плацдарм для здійснення шпигунських дій щодо інших країн.

Передача або збирання іноземцем чи особою без громадянства з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам будь-яких інших відомостей, крім тих, що станов

лять державну таємницю, у тому числі в одержанні яких зацікавлена іноземна розвідка (скажімо, відомостей про місткість того чи іншого аеродрому цивільної авіації, про пропускну спроможність того чи іншого напрямку залізниці, про потреби .певної галузі народного господарства у дорогоцінних металах і природних алмазах, про номенклатуру, обсяг і фінансування конкретної операції з експорту, імпорту певних видів сировини і продукції, про науково-технічне співробітництво України з окремою іноземною державою, відомостей про фахівців у галузі військових наук, про систему охорони конкретного військового арсеналу, про виробничу потужність конкретного підприємства з ремонту озброєння тощо) та які, на її погляд, можуть бути придатні для використання на шкоду інтересам України (для вчинення диверсій чи іншого використання в умовах воєнного стану чи в інший особливий період, або для виконання перспективних вербувальних завдань тощо), не містить складу злочину, передбаченого ст. 114.

Передача або збирання з метою передачі іноземним організаціям, підприємствам, установам або їх представникам економічних, науково-технічних або інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, у тому числі вчинені іноземцем або особою-без громадянства, яким ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, кваліфікується за ст. 330, а передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, вчинені, скажімо, особою, яка здійснює ці заходи, за певних обставин, - за ст. 381. Крім того, збирання ,з метою, передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять комерційну таємницю, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту,господарської діяльності, кваліфікується за ст. 231.

3. З об'єктивної сторони шпигунство полягає у таких діях; 1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.

Ініціатива збирання чи передачі відповідних відомостей може належати як виконавцю, так і адресату шпигунства. Для кваліфікації злочину це значення не має,

Передача відомостей - це їх усне повідомлення (безпосередньо, по радіо, по телефону) іноземній державі, іноземній організації, їх представникам, вручення певних документів, виробів чи інших матеріальних носіїв інформації (безпосередньо, через посередників, з використанням тайників тощо) або їх пересилання (з використанням пощтового, електронного зв'язку, за допомогою тварин тощо). Якщо вказані відомості було передано іншій державі у порядку, передбаченому законодавством України, це не є злочином.

Збирання зазначених відомостей полягає в їх пошуку і добуванні (шляхом розпитування певних осіб, візуального спостереження та підслухування, зняття інформації з каналів зв'язку, проникнення до комп'ютерних систем, виготовлення копій документів тощо}, придбанні будь-яким способом (таємне чи відкрите викрадення, купівля, обмін документів чи зразків зброї, боєприпасів, макетів секретного об'єкта тощо) з наступним зосередженням їх в одному чи кількох місцях.

В окремих випадках способами збирання відомостей, що становлять державну таємницю, можуть бути "благочинні" акції, спрямовані нібито на виявлення талановитих молодих вчених або на визначення можливих об'єктів інвестицій (опитування, анкетування, конкурси та ін.). Не виключається і такий спосіб, як використання спеціальних космічних (супутникових), повітряних, морських і наземних технічних засобів.

Якщо шпигунство вчинене шляхом незаконного втручання в роботу автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж, це потребує додаткової кваліфікації за ст. 361, а шляхом викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службової особи своїм службовим становищем, - за ст.362.

Якщо особою викрадено з метою передачі іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам предмети, відомості про які становлять державну таємницю (зразки військової зброї, спеціальної техніки, криптографічного чи іншого обладнання, радіоактивні матеріали тощо), або офіційні документи, що знаходяться на державних підприємствах і містять державну таємницю, ці дії, залежно від їх конкретного способу, а також від особливостей предмета і суб'єкта, слід додатково кваліфікувати за ст. ст. 185-191, 262, 357, 410.

Шпигунство, поєднане з незаконним використанням спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, повністю охоплюється ст. 114 і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 359.

У випадках, коли певні відомості були довірені особі або стали відомі їй під час служби, роботи, спілкування з носіями таких відомостей, які незаконно розголосили їх, або коли особа випадково знайшла чи іншим чином отримала відповідні документи, вироби тощо, потреби в їх збиранні 'фактично не існує. Таким чином, шпигунство може полягати як у збиранні зазначених відомостей з наступною їх передачею відповідним адресатам, так і лише у збиранні їх з метою такої передачі або тільки в їх передачі. У разі, якщо шпигунство вчинюється групою осіб з розподілом ролей між ними, то закінчений склад злочину матиме місце і в діях особи, яка тільки добуває відповідну інформацію, і в діях особи, яка тільки зберігає її з метою передачі, і в діях особи, яка тільки передає її адресатові. Якщо ж дії групи перервано на стадії передачі інформації адресату шпигунства, третя із вказаних членів групи особа має нести відповідальність за замах на шпигунство, а перші дві - за закінчене шпигунство.

Іноземна держава у даному випадку поняття збірне. Передача іноземній державі певних відомостей передбачає передачу їх не Державі як субстанції, а офіційному державному органу, у тому числі розвідувальному. Про поняття іноземна організація, представник іноземної держави або іноземної організації див. коментар до ст. 111.

Шпигунство є закінченим, якщо воно вчинене у вигляді передачі певних відомостей, - з моменту їх фактичного повідомлення (вручення матеріалів, які їх містять), відправлення адресату чи посереднику, закладення в тайник, передачі предмета, який відкриває доступ до них, - відповідно до обумовленості з адресатом, а у вигляді збирання - з моменту зосередження в будь-якому місці (при особі, в Й житлі, у схованці) хоча б частини відповідної інформації за наявності мети передати Її відповідній іноземній державі, іноземній організації або їх представникам,

Незаконне виготовлення чи придбання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації (різноманітних перетворювачів, апаратних, програмно-апаратних засобів тощо) з метою їх використання для збирання відповідної інформації залежно від конкретної спрямованості наміру особи має кваліфікуватися за ст. ст. 14 і 114, 14 і 231 або 14 і 330 (як готування, відповідно, до шпигунства, до комерційного шпигунства або до збирання з метою передачі іноземним організаціям чи їх представникам відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави).

4. Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 114, тільки іноземець або особа без громадянства (про зміст відповідних понять див. коментар до ст. ст. 7 і 8). Шпигунство, вчинене громадянином України, кваліфікується за ст. 111.

Згідно з міжнародними угодами України в умовах воєнного конфлікту особа зі складу збройних сил сторони, яка перебуває у конфлікті, не вважається такою, що займається шпигунством, і не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 114, якщо вона: а) від імені цієї сторони збирає інформацію на території, що контролюється супротивною стороною, але, діючи таким чином, носить формений одяг своїх збройних сил (лазутчик); б) проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, від імені сторони, від котрої вона залежить, збирає на цій території інформацію, що має воєнне значення, але при цьому не діє обманним шляхом або навмисно не вдається до таємних дій; в) не проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, фактично займається шпигунством на цій території, але її не захоплено до того, як вона знову приєдналась до збройних сил, до яких вона належить.

5. Ч. 2 ст. 114 передбачає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вже передала чи зібрала для передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомості, що становлять державну таємницю.

Такою підставою є сукупність трьох умов, із яких тільки дві повністю залежать від волі вказаної особи: а) особа припинила раніше розпочату шпигунську діяльність; б) вона добровільно повідомила органи державної влади України про вчинене нею на шкоду інтересам України; в) внаслідок виконання особою перших двох умов і вжитих органами державної влади України (можливо, за участю цієї ж особи) заходів було відвернено шкоду інтересам України.

У разі, коли особа зібрала для передачі іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам певні відомості, але добровільно передала їх компетентним органам влади України, вона може бути звільнена від відповідальності на підставі ч. 2 ст. 114. У разі

ж, коли вона вже передала хоча б частину зазначених відомостей вказаним адресатам, після чого припинила свою шпигунську діяльність та добровільно повідомила органи влади України про вчинене, підстав для звільнення її від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 114 немає, оскільки шкоду інтересам України вже заподіяно самим фактом отримання вказаних відомостей їх адресатом і відвернути Її практично неможливо (фактор несвоєчасності). В окремих випадках, коли, скажімо, на час передачі відомостей, що становлять державну таємницю, майже минув встановлений законодавством строк Їх засекречування або обсяг цих відомостей був надзвичайно малим, тим більше, якщо компетентним органам влади з певною часткою ймовірності вдалося переконати іноземну організацію, що отримані нею відомості є дезінформацією, може йтись про те, що відповідні дії особи через малозначність не становлять суспільної

небезпеки (ч. 2 ст. 11).

Про поняття добровільність та органи державної влади див. коментар до ст. 111.

Слід мати на увазі, що шпигунство є закінченим злочином не з моменту встановлення зв'язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками чи отримання завдання від іноземної розвідки, а з моменту вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні. Якщо особа, отримавши завдання іноземної розвідки, не вчинила ніяких дій і добровільно та остаточно відмовилась від його виконання, то незалежно від того, заявила вона органам державної влади про свій зв'язок з іноземною розвідкою або не зробила цього, - вона має бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставі ст. 17.

Конституція України (ст. 4).

Додатковий протокол І до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних Конфліктів. Ратифікований УРСР

18 березня 1989р. (ст. 46 ("Шпигуни")).

Віденська конвенція про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р. (п. п. 1 і 2.

ст. 32). Ратифікована СРСР 11 лютого 1964 р.

Гельсінкський договір з відкритого неба від 24 березня 1992 р. Ратифікований

Україною 2 березня 2000 р.

Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994р. (ст. 1). Закон " Про громадянство України" в редакції від 18 січня 2001 р. (ст. 1). Закон України "Про державну таємницю" в редакції від 21 вересня 1999 р.

(ст. ст. 1. З, 6, 8, 10-14, 22, 27, 28, 32, 39).

Угода про взаємне забезпечення схоронності міждержавних секретів від 22 січня 1993р. (Мінськ).

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене указом Президента України № 198/93 від

10 червня 1993 р. (п. п. 13. 25).

Положення про порядок оформлення дозволів за розпорядженнями Президента України на передачу іншій державі інформації, що становить державну таємницю, та матеріальних носіїв інформації. Затверджене указом Президента України № 423/97 від 13 травня 1997р.

Звід відомостей, що становлять державну таємницю. Затверджений наказом Державного комітету України з питань державних секретів № 47 від 31 липня 1995р.


Розділ ІІ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ`Я ОСОБИ Стаття 115. Умисне вбивство

1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині,-

карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

2. Умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

3)заручника;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6} з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116118 цього Кодексу,-

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.

1. Ст. 115 передбачає відповідальність за: 1) умисне вбивство без кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. 115); 2) умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 115),

2. Об'єктом злочину є життя особи.

Початком життя вважається початок фізіологічних пологів. Кінцевим моментом життя визнається настання фізіологічної смерті, коли внаслідок повної зупинки серця і припинення постачання клітинам кисню відбувається незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи і смерть мозку.

Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінально караними діяннями. Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В.Україні медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується; 1) діянням - посяганням на життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді фізіологічної смерті потерпілого; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідками.

Суспільне небезпечне діяння при вбивстві може проявитися у дії або бездіяльності. Найчастіше умисне вбивство вчиняється шляхом дії, спрямованої на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини.

Необхідними умовами кваліфікації протиправного заподіяння смерті іншій особі у формі бездіяльності за ст. 115 є обов'язок винного турбуватися про потерпілого та наявність у нього можливості не допустити настання його смерті (наприклад, батьки з метою позбавити немовля життя тривалий час не годують його, медичний працівник з тією ж метою не виконує свої професійні обов'язки щодо хворого).

Суспільно небезпечним наслідком вбивства є настання фізіологічної (незворотної) смерті потерпілого.

Згідно з законом, активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються у випадку, коли стан людини визначається як незворотна смерть. Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Діагностичні критерії смерті мозку та процедура констатації моменту смерті людини визначені в Інструкції, затвердженій наказом МОЗ. У ній, зокрема, зазначено, що смерть мозку - це повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів. Від незворотної смерті слід відрізняти клінічну смерть, коли життєздатність організму протягом певного часу (в середньому близько 6-8 хвилин) зберігається і, при належному наданні медичної допомоги, людину, що перебуває у такому стані, можна повернути до життя. Ненадання без поважних причин допомоги такому хворому медичним працівником за наявності підстав утворює склад злочину, передбаченого ст. 139. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Причинний зв'язок між вказаними вище діянням і наслідками має бути необхідним - смерть потерпілого є закономірним результатом діяння винної особи, а не третіх осіб або яких-небудь зовнішніх сил.

Способи умисного вбивства можуть бути різними і вони не впливають на кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 115. Однак встановлення способу вбивства є обов'язковим, оскільки вчинення вбивства з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для жит-

тя багатьох осіб, слід кваліфікувати, відповідно, за п. п. 4, 5 ч. 2 ст.115.

Злочин вважається закінченим з моменту настання фізіологічної

смерті потерпілого.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка на момент вчинення

злочину досягла 14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу.

Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел слід вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності.

Замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.

Мотив і мета злочину підлягають з'ясуванню, оскільки у ряді випадків вони є кваліфікуючими ознаками цього злочину. Ч. 2 ст. 115 передбачає відповідальність за умисне вбивство: з корисливих мотивів (п. 6}, з хуліганських мотивів (п. 7), у зв'язку з виконанням потерпілою особою службового або громадського обов'язку (п. 8), а також з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9). Особливий емоційний стан є ознакою умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), та умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117),

Помилка в особі потерпілого за загальним правилом не впливає на кваліфікацію вчиненого. Водночас, якщо винний прагнув позбавити життя особу, яка виступає потерпілим від іншого злочину (наприклад, злочину, передбаченого ст. 348), а помилково позбавляє життя іншу людину, яка не є потерпілим від такого злочину, його дії слід кваліфікувати за ст. 15 і відповідною статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за посягання на такого спеціального потерпілого, а також за відповідною частиною (пунктом ч. 2) ст. 115.

Готування до вчинення умисного вбивства і замах на умисне вбивство є кримінальне караними.

6. Особа, яка добровільно відмовилася від вбивства потерпілого, підлягає кримінальній відповідальності лише за фактично вчинене діяння, якщо воно утворює інший склад злочину. Це не стосується тих випадків, коли відмова сталася вже після здійснення всіх дій, які суб'єкт вважав за необхідне вчинити для позбавлення життя потерпілого, але злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від його волі. Таке діяння слід кваліфікувати як закінчений замах на вбивство.

7. Ч. 2 ст. 115 передбачає відповідальність за кваліфіковані види умисного вбивства, Для кваліфікації умисного вбивства за ч. 2 ст. 115 необхідно встановити хоча б одну ознаку, передбачену ч. 2 ст. 115. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька. то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115. При цьому слід мати на увазі, що у певних випадках кваліфікація умисного вбивства одночасно за декількома пунктами ч. 2 ст. 115 виключається. Так, не можна кваліфікувати умисне вбивство однієї особи одночасно за п. п. б і 7. Як правило, умисне вбивство однієї особи не повинно також кваліфікуватися за п. п. 6, 8. 9 ч. 2 ст. 115. Водночас, слід мати на увазі, що в окремих випадках (наприклад, при вчиненні вбивства на замовлення) така кваліфікація (а також додатково і за п. 11 ч. 2 ст. 115) можлива.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115}, Позбавлення життя однієї особи і замах на вбивство іншої не утворюють цієї кваліфікуючої ознаки і потребують кваліфікації за сукупністю злочинів - за ч. 1 або відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 та ст. 15 і п, 1 ч. 2 ст. 115. Якщо винний, бажаючи вбити декілька осіб, позбавив життя двох із них, а стосовно інших умисел не довів до кінця з незалежних від його волі причин, то вчинене кваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 та ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115. При цьому вбивство двох або більше осіб слід кваліфікувати за п. 1 ч. 2 ст. 115, якщо дії винного охоплювалися єдиним умислом і були вчинені, як правило, одночасно. Вбивство різних осіб може бути вчинене з різних мотивів. Якщо такий мотив є обтяжуючою обставиною, то вчинене слід кваліфікувати ще й за іншим відповідним пунктом ч. 2 ст. 115.

У разі умисного вбивства при вчиненні злочинів, в 'яких кваліфікуючою ознакою є загибель людей (зокрема ч. З ст. 110, ч. З ст, 161, ч. 2 ст. 194, ч. 5 ст. 260, ч. 2 ст. 294, ч. 2 ст. 347, ч. 2 ст. 378, ч. З ст399), дії винного слід кваліфікувати за ч. ч. ї або 2 ст. 115 та за статтею КК, яка передбачає відповідальність за злочин, де кваліфікуючою ознакою є загибель людей.

Умисне вбивство двох або більше осіб з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи утворює склад геноциду і потребує кваліфікації за ч. 1 ст. 442.

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115), має місце тоді, коли смерть умисно і протиправно заподіюється дитині, якій на момент позбавлення її життя не виповнилося 14 років, або жінка завідомо для винного дійсно знаходилась у стані вагітності. Вбивство дитини, яку винний помилково вважав малолітньою, або вбивство жінки, яку винний помилково вважав вагітною, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 і п, 2 ч. 2 ст. 115 та, залежно від обставин справи, за відповідною частиною (пунктом ч. 2) ст. 115.

Про поняття заручника (п. З ч, 2 ст. 115) див. коментар до ст. 147.

При кваліфікації умисного вбивства за ознакою вчинення його з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115) слід мати на увазі, що законом особлива жорстокість пов'язується зі способом позбавлення людини життя та іншими обставинами, які свідчать про проявлення винним особливої жорстокості.

Умисне вбивство визнається вчиненим з особливого жорстокістю, коли винний усвідомлював, що завдає потерпілому особливі страждання шляхом глумління, тортур, мордування, мучення, у т.ч. з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю тощо. До особливо жорстокого способу умисного вбивства належить також заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, які завідомо для винного завдавали потерпілому особливих страждань.

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю, якщо воно супроводжувалось глумлінням над трупом, а так само в присутності близьких потерпілому осіб, і винний усвідомлював, що такими діями спричиняє їм особливі страждання. Але знищення або розтин трупа з метою приховання вбивства не можуть вважатися вбивством з особливою жорстокістю.

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, або при перевищенні меж необхідної чи уявної оборони, або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, хоча б його було вчинено з ознаками особливої жорстокості шляхом спричинення великої кількості тілесних ушкоджень або в присутності близьких потерпілому осіб, слід кваліфікувати, відповідно, за ст. ст. 116 або 118.

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115), має місце тоді, коли винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує спосіб вбивства, небезпечний для життя не тільки однієї людини. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. У випадку, коли при умисному вбивстві людини заподіяно тілесні ушкодження також іншим особам, дії винного слід кваліфікувати за п. 5 ч. 2 ст. 115 та відповідними статтями Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за умисне спричинення тілесних ушкоджень.

Якщо при умисному вбивстві, вчиненому способом, небезпечним для життя багатьох осіб, позбавлено життя кількох з них, вчинене слід кваліфікувати за п. п. 1 і 5 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115) має місце у разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном), одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. Вилучення з корисливих мотивів органа чи тканини людини шляхом примушування або обману, що завідомо для суб'єкта злочину заподіяло смерть

потерпілому, слід кваліфікувати, залежно від обставин справи, за відповідними частинами ст. 143 та п. 6 ч. 2 ст. 115.

Для наявності даного складу умисного вбивства не має значення, чи досяг винний тієї матеріальної вигоди, якої прагнув. У випадках, коли умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, його дії слід кваліфікувати, залежно від обставин, за відповідними частинами ст. 115тазаст. 185 чи 186. Сукупність злочинів матиме місце і в тому випадку, коли винний вчиняє умисне вбивство під час нападу або зразу ж після нього з метою заволодіння або утримання майна. За таких обставин вчинене слід кваліфікувати як умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115) та розбій (ч. 4 ст. 187). Так само за сукупністю злочинів кваліфікується вчинення умисного вбивства з метою заволодіння предметами, відповідальність за заволодіння якими передбачена спеціальними нормами (зокрема ст. ст. 262, 308, 312, 313). Ди підбурювача умисного вбивства з корисливих мотивів необхідно кваліфікувати за ч. 4 ст. 27 і п. 6 ч. 2 ст. 115 незалежно від того, чи були його особисті мотиви щодо позбавлення життя потерпілого корисливими. Незаконне заволодіння особою транспортним засобом, поєднане з позбавленням життя потерпілого, слід кваліфікувати залежно від спрямованості її умислу та мотивації дій. За наявності корисливих мотивів вчинене потребує кваліфікації за п. 6ч. 2 ст. 115 та ч. З ст. 289.

Умисним вбивством з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115) є умисне вбивство, вчинене на ґрунті явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, атак само умисне вбивство без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу. За наявності реальної сукупності умисного вбивства з хуліганських мотивів і хуліганства вчинене слід кваліфікувати за п. 7 ч. 2 ст. 115 та за ст. 296. Коли під час хуліганства заподіяно смерть потерпілого з необережності, дії винного слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 296 та за ст. 119. Умисне вбивство в сварці чи бійці, які розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих відносин, хоча при цьому і було порушено Громадський порядок, не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів.

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115) має місце тоді, коли позбавлення життя потерпілого здійснюється з метою перешкодити правомірній діяльності особи у зв'язку з виконанням нею свого службового або громадського обов'язку або із помсти за таку діяльність. Під виконанням службового обов'язку розуміють діяльність особи, що входить в коло її повноважень, а громадського обов'язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (зокрема припинення правопорушення, повідомлення органам влади про вчинений злочин або готування до нього). Час, що пройшов з моменту виконання потерпілим свого службового чи громадського обов'язку, не впливає на кваліфікацію цього діяння за п. 8 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство громадянина, який вживав заходів щодо припинення хуліганства, слід кваліфікувати за п. 8 ч. 2 ст. 115, і додаткової кваліфікації за п. ? ч. 2 ст. 115 воно не потребує. Хуліганство і наступне вбивство особи, яка вживала заходів щодо припинення хуліганства, слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 296 і п. 8 ч. 2 ст. 115 або ст. 348.

До числа близьких родичів належать: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки.

Посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця чи їхніх близьких родичів, судді, народного засідателя чи присяжного чи їхніх близьких родичів, захисника чи представника особи чи їхніх близьких родичів, представника іноземної держави за наявності підстав підлягає кваліфікації, відповідно, за ст. ст. 112, 348, 379, 400, 443.

Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115) має місце за наявності в діях винної особи, спрямованих на позбавлення життя іншої особи, зазначеної мети. При цьому для наявності складу даного злочину не має значення, намагався приховати винний закінчений злочин, готування до злочину чи замах на злочин. Потерпілим при такому вбивстві може бути будь-яка особа, яка володіє певною інформацією про вчинений злочин і ця обставина відома винному.

Якщо винний особисто вчинив інший злочин та умисне вбивство з метою його приховання, його дії слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 та за статтею КК, яка передбачає відповідальність за інший вчинений ним злочин. При цьому на кваліфікацію вчиненого не впливає роль, яку виконував винний при вчиненні іншого злочину, - був його організатором, підбурювачем чи пособником. Коли винний вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин, вчинений іншою особою, його дії слід кваліфікувати тільки за п. 9 ч. 2 ст. 115 без додаткової кваліфікації за ст. 396. Якщо ж умисне вбивство з метою приховати злочин, вчинений іншою особою, було заздалегідь обіцяно, то вчинене винним слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 та як співучасть у вчиненні того злочину, який приховувався.

Потерпілим при умисному вбивстві з метою полегшити вчинення іншого злочину є будь-яка особа, яка здатна у будь-якій формі перешкодити винному вчинити злочин. При цьому не має значення, чи здійснив винний свій умисел на вчинення такого злочину.

Умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким' задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115). Про поняття зґвалтування див. ст. 152 і коментар до неї, а про поняття насильницького задоволення статевої лристрасті неприродним способом - коментар до ст. 153. Оскільки вбивство не є способом вчинення зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, то умисне вбивство в процесі зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за п. 10 ч. 2 ст. 115 та частинами третіми

ст. ст. 152 або 153, У випадках, коли умисне вбивство потерпілої особи з метою приховати зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом вчинено через деякий час після вчинення названих злочинів, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. ст. 152 або 153 та за п. 10 ч. 2 ст. 115.

Умисним вбивством, вчиненим на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115), є умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру. В останньому випадку умисне вбивство кваліфікується за п. 1 Ї ч. 2 ст. 115 незалежно від того, коли було вчинено обіцяні виконавцеві дії матеріального чи нематеріального характеру - до чи після вбивства, виконав чи не виконав їх замовник, збирався він це робити чи ні, Під діями матеріального характеру слід, зокрема, розуміти: сплату виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передачу чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо, а під діями нематеріального характеру - будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства (наприклад, допомога у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності, залучення до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець, тощо).

Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи є або підбурювачем, або організатором (якщо він не є співвиконавцем цього вбивства), і його дії слід кваліфікувати за ч. ч. З або 4 ст. 27 і п. 11 ч. 2 ст. 115. Дії замовника умисного вбивства, який був співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за п. 11 і 12 ч. 2 ст. 115 як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності підстав - і за іншими пунктами цієї статті. Якщо ж замовник умисного вбивства, який не є співвиконавцем вбивства, керується корисливими, а виконавець - якимись іншими мотивами, дії замовника необхідно кваліфікувати за ч. З чи 4 ст. 27 і п. 6 та 11 ч. 2 ст. 115. П. 11 ч. 2 ст. 115 не може застосовуватися, коли замовлено не умисне вбивство, а будь-який інший насильницький злочин. Якщо, наприклад, замовник доручив виконавцеві заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив потерпілого, то замовник підлягає кримінальній відповідальності за співучасть у злочині, який він організував або до вчинення якого підбурював, а виконавець - за Умисне вбивство.

У випадках, коли виконавець взяв на себе обов'язок позбавити потерпілого життя, але з незалежних від його волі причин умисел на вбивство до кінця не реалізував, дії замовника залежно від конкретних обставин справи повинні розглядатись як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину і кваліфікуватися за відповідними частинами ст.ст. 27, 14 (15) і п. 11 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. ЇЇ5), якщо у позбавленні життя потерпілого брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше осіб.

Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватися також ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо було заподіяно смерть потерпілого, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу.

З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попередньою змовою, до таких дій можуть бути віднесені: а) застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; б) подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосування до потерпілого фізичного чи психічного насильства, зв'язування його чи утримання в той час як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті, тощо); в) усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або може допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви; г) надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства шляхом передачі зброї, давання порад тощо; д) ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство.

Якщо учасники групи осіб діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавляв життя одного потерпілого, дії кожного із них слід кваліфікувати як умисне вбивство двох і більше осіб, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. п. 1 і 12 ч. 2 ст. 115). У випадку, коли умисне вбивство вчинене бандою, дії її членів слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, як бандитизм (ст. 257) та умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115).

Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116- 118 КК, підлягає кваліфікації за п. 13 ч. 2 ст. 115, якщо судимість особи за раніше вчинене умисне вбивство не знята чи не погашена в установленому порядку та на момент вчинення наступного умисного вбивства не спливли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Підставою для кваліфікації діяння за п. 13 ч. 2 ст. 115 є вчинення особою не лише вбивства, передбаченого ст. 115, а й умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, відповідальність за яке передбачена іншими статтями КК (зокрема ст. ст. 112, 348, 379, 400, 443).

Відповідальність за повторне умисне вбивство чи замах на нього настає незалежно від того, чи вчинила особа раніше умисне вбивство або замах на нього, чи була вона виконавцем або іншим співучасником умисного вбивства. Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене умисне вбивство або замах на нього, такі його дії підлягають самостійній кваліфікації, а наступне умисне вбивство слід кваліфікувати за п. 13 ч. 2 ст. 115. Подібним чином самостійно повинні кваліфікуватися діяння і у випадках, коли: а) спочатку вчинюється замах на умисне вбивство за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115), а потім умисне вбивство (ч. 1 ст. 115); б) коли спочатку вчинюється вбивство за обтяжуючих обставин, а потім замах на умисне вбивство.

Якщо винний в різний час вчинив два замахи на умисне вбивство за обтяжуючих обставин і за перший з них не був засуджений, вчинене загалом потрібно кваліфікувати за ч. ч. 2 або 3 ст. 15 і п. 13 ч. 2 ст. 115 та відповідними пунктами ч. 2 ст. 115, що передбачають обтяжуючі обставини обох замахів на умисне вбивство за обтяжуючих обставин. Коли особа вчинила декілька умисних вбивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених цими пунктами та за п. 13 ч. 2 ст. 115.

КПК (п. 11 cm. 32).

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992p. (cm. 52).

Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріа лів людини" від 16 липня 1999р. (ст. 15).

Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку. Затверджена наказом МОЗ №226 від 25 вересня 2000 p.

Постанова ПВС №1 від 1 квітня 1994 p. "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини".



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   107


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал