Постатейний коментар до Кримінального кодексу України загальна частина розділ І загальні положення стаття Завдання Кримінального кодексу



Скачати 19.46 Mb.
Сторінка2/107
Дата конвертації25.12.2016
Розмір19.46 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   107

Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі

1. Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

2. Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

3. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

1 Відповідно до ст 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права й обов'язки, а закони, що визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

КК, безперечно, є законом, що визначає права й обов'язки громадян. У ньому містяться норми, які зобов'язують громадян дотримуватися певних правил поведінки в суспільстві, норми, які являють собою гарантії конституційних прав та свобод людини і громадянина тощо. Тому закон про кримінальну відповідальність, не доведений до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинним.

Існування в законі принципу дії закону про кримінальну відповідальність у часі дає змогу особі, яка усвідомлює, що вона не порушує існуючих кримінально-правових заборон, поводитись у суспільстві впевнено й вільно.

2. За загальним правилом, закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення. Дотримання цього правила є важливим з огляду на необхідність ознайомлення суб'єктів відповідних правовідносин зі змістом закону. Проте, як випливає із ч. 1 ст. 4, в окремих випадках кримінальний закон може набирати чинності або пізніше ніж через десять днів з дня його офіційного оприлюднення (що є доцільним у випадках прийняття нового КК чи суттєвих змін і доповнень до нього) - з конкретної дати чи з моменту певної суспільної події, або з дня його опублікування (що може допускатися у випадках прийняття незначних змін до КК). При цьому під опублікуванням закону про кримінальну відповідальність треба розуміти опублікування його в офіційному друкованому виданні.

Згідно з Конституцією України закони підлягають офіційному оприлюдненню відразу після підписання їх Президентом України. Офіційне оприлюднення законів України здійснюється шляхом їх опублікування в таких друкованих виданнях, як газети "Голос України" та "Урядовий кур'єр", а також журнали "Відомості Верховної Ради України" та "Офіційний вісник України" (про джерела офіційного оприлюднення ратифікованих міжнародних договорів України див. коментар до ст. 3). Інші форми офіційного оприлюднення законодавством України не встановлено. Днем офіційного оприлюднення слід вважати дату першого опублікування закону хоча б в одному із вказаних видань. На відміну від офіційного, неофіційне оприлюднення може здійснюватись через інші, крім вказаних вище, засоби масової інформації, але дата такого оприлюднення не впливає на момент набрання чинності закону.

Відповідно до ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Встановлення правила, згідно з яким закон про кримінальну відповідальність не є чинним раніше дня його офіційного опублікування (non obligat lex nisipromulgata), є гарантією презумпції знання громадянами змісту такого закону. Проте така презумпція означає, що знання громадянином змісту офіційно опублікованого закону визнається лише тоді, якщо не доведено зворотне. Іншими словами, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не знала і, з урахуванням певних обставин, реально не могла знати про існування закону, що передбачає відповідальність за те чи інше діяння, не усвідомлювала протиправності вчинюваного нею діяння, то вона не повинна притягуватися до відповідальності за його вчинення.

3. Згідно зі ст. 58 Конституції України "ніхто не може відповідати за діяння, які на Час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення". Принцип улыпраоктивносаи закону, згідно з яким застосовується той кримінальний закон, який діяв під час вчинення

злочину, базується на положеннях Загальної декларації прав людини і Міжнародного пакту про громадянські й" політичні права і є загально. визнаним принципом кримінального права сучасних правових держав.

Дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, законом про кримінальну відповідальність, який:

діяв на час вчинення цього діяння, слід вважати відповідний закон, який до моменту початку цього діяння набрав законної сили і до моменту закінчення діяння не втратив її.

Чинним визнається закон, що набув законної сили, до його ска-, сування чи заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на , певний строк, - до закінчення цього строку.

Крім того, закон у цілому або його окремі положення (розділи, статті, частини статей тощо) можуть бути визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України і втрачають чинність з дня ухвалення такого рішення. При цьому закони чи їх окремі положення визнаються неконституційними, якщо вони не відпо^ відають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Визнання їх неконституційними є підставою для відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичним або юридич-. ним особам дією таких законів (їх окремих положень).

Злочинність і караність діяння визначаються нормами Загальної та Особливої частин КК. При цьому злочинність у цьому контексті означає офіційне визнання злочином певного діяння, а так само замаху чи готування до певного діяння, а караність - наявність визначених у законі кримінального покарання (його виду і розміру) або інших примусових заходів кримінально-правового характеру, які можуть поліпшити чи погіршити становище особи (примусові заходи медичного чи виховного характеру тощо).

З набранням чинності КК 2001 р. КК 1960 р. з усіма змінами і доповненнями до нього втратив чинність (за винятком Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком). Проте окремі його норми застосовуються, якщо вони передбачають більш м'яке покарання, ніж норми КК 2001 р. (ультраактивність старого закону).

4. За загальним правилом, часом вчинення закінченого злочину визнається час вчинення саме дії або бездіяльності, передбаченої законом про кримінальну відповідальність. Із ч. З ст. 4 випливає, що часом вчинення: а) одноактного злочину з формальним, у т. ч. усіченим складом, є день вчинення відповідної дії чи бездіяльності;

б) злочину" який характеризується двома діями, - день вчинення останньої дії; в) продовжуваного злочину - день вчинення останнього із тотожних діянь, які, будучи об'єднані єдиним злочинним наміром, утворюють вказаний вид одиничного злочину; г) триваючого злочину, який полягає у-тривало му порушенні особою покладених на неї законом обов'язків, - день їх припинення за волею або всупереч волі винного (затримання особи, явка з повинною, до бровільне виконання обов'язку, покладеного на особу під загрозою кримінального переслідування), або з часу настання подій які

трансформують його поведінку у незлочинну (наприклад, викрадення у винного зброї, яка .незаконно зберігалась, смерть дитини, від утримання якої у формі сплати аліментів ухилявся винний), д) незакінченого злочину (якщо злочин було перервано на стадії готування чи замаху) - день, коли він був припинений з причин, що не залежали від волі винного

Часом вчинення закінченого злочину з матеріальним складом є час настання суспільне небезпечних наслідків Такий висновок ґрунтується на тому, що а) відповідно до ст 2 підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК Якщо ж наслідки є обов'язковою ознакою відповідного складу злочину, то їх відсутність виключає притягнення особи до кримінальної відповідальності і, відтак, не дає змогу визнати вчинену нею дію або бездіяльність злочином, б) готування до злочину і замах на злочин, які у контексті ч 3 ст 4 можуть визнаватися дією, час вчинення якої визначає час вчинення злочину, можливі тільки при умисному злочині, в) кримінально-процесуальне законодавство передбачає необхідність доведення всіх обставин вчинення злочину, а також характеру і розміру шкоди, вирок суду підлягає скасуванню у разі неправильного застосування кримінального закону, зокрема незастосування кримінального закону, який підлягає застосуванню, і застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню Тобто, доведенню підлягають і наслідки злочину, а їх неврахування має оцінюватися як неправильне застосування кримінального закону Наприклад, смерть потерпілого внаслідок його умисного отруєння може настати і через тривалий час після вчинення відповідної дії, а може не настати взагалі завдяки наданню медичної допомоги або з інших причин Проте лише після того, як факт настання чи не настання відповідного наслідку буде доведено, у суду з'являються підстави для кваліфікації злочину як вбивства чи як зрмаху на вбивство, Неврахування ж наслідків виключає можливість притягнення винної особи до кримінальної відповідальності за фактично скоєне діяння, г) наслідки у злочинах з матеріальним складом є результатом діяння, і між наслідками і діянням існує проміжок часу Тому якщо діяння було вчинено під час дії попереднього закону про кримінальну відповідальність, то до дня набрання чинності новим законом про кримінальну відповідальність особа може попередити настання наслідків вчиненого діяння Позбавлення ж п такої можливості означатиме звуження існуючого права особи на й добровільну відмову від доведення злочину до кінця, що суперечитиме ч 3 ст 22 Конституції України

Таким чином, дію або бездіяльність у контексті ч 3 ст 4 слід розуміти більш широко, ніж звичайно, тобто як такі, що в окремих випадках враховують наявність і наслідків, яга знаходяться в безпосередньому причинному зв'язку з ними та настання яких передбачалось особою або повинно було і могло передбачатися нею

Конституція України (ч 3 ст. 22, ч. 3 ст. 57, ст. 58, ч. ч. 215 ст. 94, ст. 152)

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р (ст 11)

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р /ст 15) КПК(ст ст. 641371)

Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми від 3 липня 1991 р

іст 44)

Закон України "Про інформацію від 2 жовтня 1992 р (ст 9) Закон України "Про міжнародні договори України від 22 грудня 1993 р (ст 20)



Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р (гл 6 10)

Указ Президента України "Про порядок, офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" № 503/97 від 10 червня 1997 р

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших норматиано-правових актів) від 9 лютого 1999 р (п 2)
Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі

1. Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.

3. Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом'якшує відповідальність, а частково й посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність.

1 Положення ч 1 ст 5 майже повністю відтворює відповідне положення, сформульоване у ст 58 Конституції України, відповідно до якого закони ти інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи Принцип ретроактивності є абсолютно правовим і традиційним у міжнародному праві згідно з міжнародними конвенціями не може накладатися покарання більш тяжке, ніж те, яке могло бути застосоване у час, коли злочин було вчинено, а якщо після вчинення злочину законом встановлюється більш легке покарання, дія цього закону поширюється на цю особу

Притягнення службовою особою органу досудового слідства, прокурором або судом будь-кого до відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися злочином, або ж неправомірне застосування норм законів, що встановлюють або посилюють відповідальність, щодо діянь, вчинених до набрання ними чинності, за наявності певних обставин може визнаватися кримінальне караним службовим зловживанням або іншим злочином

2 Відповідно до ч 1 ст 5 зворотну дію в часі має тільки такий закон про кримінальну відповідальність, який 1) скасовує злочинність діяння, 2) пом'якшує кримінальну відповідальність

Під законом про кримінальну відповідальність тут розуміється не тільки Кримінальний кодекс України у цілому, а й його окремі структурні елементи (норми) розділи, статті, частини статей, пункти, абзаци, речення, словосполучення, слова і цифри

Скасування злочинності діяння означає його декримшалізацію (повну або часткову), яка може бути досягнута шляхом а) скасування норм Особливої частини КК (наприклад, КК 2001 р декриміналізовано недонесення про злочин), б) внесення змін до норм

Особливої частини КК - включення до диспозицій додаткових ознак або виключення ознах, які були у попередній редакції норми;

в) внесення змін до норм Загальної частини КК (наприклад, доповнення КК додатковою обставиною, що виключає злочинність діяння, або зключення до КК положення про те, що готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальну відповідальність); г) нового офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки без зміни її змісту (без зміни "букви" закону). Згідно зі ст. 147 Конституції України офіційне тлумачення законів України дає Конституційний Суд України.

Пом'якшення кримінальної відповідальності здійснюється шляхом зміни у бік пом'якшення санкції тієї чи іншої норми Особливої частини КК або іншим чином.

При пом'якшенні санкції норми Особливої частини КК новий закон може: а) встановлювати інший, менш тяжкий вид основного покарання (одного із альтернативних основних покарань за рівності інших основних покарань); б) скасовувати найбільш тяжке серед альтернативних основних покарань; в) робити максимальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) нижчою (меншою); г) робити мінімальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) нижчою (меншою); д) не передбачати додаткове покарання; е) встановлювати інший, менш тяжкий вид додаткового покарання (одного із альтернативних додаткових покарань); є) скасовувати найбільш тяжке серед альтернативних додаткових покарань; ж) робити максимальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) нижчою (меншою); з) робити мінімальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) нижчою (меншою); й) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) факультативним, а не обов'язковим; і) передбачати меншу кількість додаткових обов'язкових покарань; к) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) таким, що може бути приєднане лише до окремих, а не до будь-якого із основних покарань, тощо.

Пом'якшення кримінальної відповідальності особи за вчинене іншим чином (без зміни санкції відповідної норми Особливої частини КК) відбувається шляхом: зменшення (зниження) часової, грошової або іншої верхньої чи нижньої межі того чи іншого виду покарання, визначеного у розділі Х Загальної частини КК; встановлення можливості застосування при вчиненні того чи іншого злочину умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або зменшення строків, які необхідно відбути для такого звільнення; зміни чи виключення обставин, що обтяжують покарання; зменшення строків погашення судимості тощо.

3. Закон, який має зворотну дію в часі, поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання цим законом чинності та:

а) не були притягнуті до кримінальної відповідальності (у цьому випадку кримінальна справа не може бути порушена у зв'язку з від, сутністю події злочину); б) котрим пред'явлене обвинувачення у вчиненні злочину (кримінальна справа підлягає закриттю за відсутністю події злочину); в) засуджені обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, і відбувають покарання (відповідно до

ст. 405-1 КПК звільнення від покарання і пом'якшення покарання у цьому випадку провадяться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання);

Г) відбули покарання, але мають непогашену чи незняту судимість.

Питання про застосування старого чи нового закону про кримінальну відповідальність у випадках вчинення дій організатором, підбурювачем чи пособником злочину, тобто діянь, норми про відповідальність за які не мають власних санкцій, вирішується так само, як і у разі вчинення закінченого злочину його виконавцем, з урахуванням положень ст. ст. 29-31.

4. Згідно з ч. 2 ст. 5 закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, зворотної дії в часі не має.

Встановлення злочинності діяння (його криміналізація) може бути досягнуте шляхом: а) доповнення Особливої частини КК новими нормами чи окремими положеннями; б) зміни норм Особливої частини КК; в) внесення відповідних змін до норм Загальної частини КК; г) нового офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки.

Посилення кримінальної відповідальності може відбуватися шляхом зміни у бік посилення санкції тієї чи іншої норми Особливої частини КК або іншим чином.

При посиленні санкції норми Особливої частини КК новий закон може: а) встановлювати інший, більш тяжкий вид основного покарання (одного із альтернативних основних покарань за рівності інших основних покарань); б) скасовувати найменш тяжке серед альтернативних основних покарань; в) робити максимальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) вищою (більшою); г) робити мінімальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) вищою (більшою); д) передбачати додаткове покарання;

е) встановлювати інший, більш тяжкий вид додаткового покарання (одного із альтернативних додаткових покарань); є) скасовувати найменш тяжке серед альтернативних додаткових покарань; ж) робити максимальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) вищою (більшою); з) робити .мінімальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) вищою (більшою); й) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) обов'язковим, а не факультативним; і) передбачати більшу кількість додаткових обов'язкових покарань; к) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) таким, що може бути приєднане до будь-якого із основних покарань, а не лише до окремих із них тощо.

Посилення кримінальної відповідальності іншим чином (без зміни санкції відповідної норми Особливої частини КК) може відбутися шляхом: збільшення (підвищення) часової, грошової або іншої верхньої чи нижньої межі того чи іншого виду покарання, визначеного у розділі Х Загальної частини КК; виключення можливості застосування при вчиненні того чи іншого злочину умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, або збільшення строків, які необхідно відбути для такого звільнення; збільшення строків погашення судимості тощо.

5. Ч. 3 ст. 5 передбачає, що закон про кримінальну відповідальність, який частково пом'якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність. Наприклад, коли зміни в диспозиції статті спрямовані на посилення відповідальності, а в санкції - на її пом'якшення, зворотну дію мають лише зміни в санкції норми. Коли у новому законі передбачена спеціальна стаття, що передбачає відповідальність за діяння, яке за старим законом кваліфікувалось за більш загальною статтею, а санкція, встановлена у цій новій, спеціальній статті, є більш суворою, то діяння має кваліфікуватися за старим законом. Коли максимальна межа покарання того самого виду у новому законі е нижчою (меншою), а мінімальна - вищою (більшою), то покарання має призначатися не вище мінімальної межі за старим законом і не вище максимальної межі за новим зако-^ ном, а коли, навпаки, максимальна межа покарання того самого виду у новому законі є вищою (більшою), а мінімальна - нижчою (меншою), то покарання має призначатися не вище максимальної межі за старим законом і не вище мінімальної межі за новим законом.

6. Якщо з часу вчинення злочину і до часу засудження особи закон про кримінальну відповідальність змінювався більше ніж один раз, то застосовуватися має найбільш сприятливий для винного закон із усіх, що були чинними у цей період.

7. При визначенні зворотної дії закону про кримінальну відповідальність стосовно триваючих і продовжуваних злочинів слід виходити із часу вчинення цих злочинів (про час вчинення злочину див. коментар до ст. 4). Якщо ж триваючий чи продовжуваний злочин почався під час дії старого закону і вчинювався під час дії нового закону, який пом'якшує кримінальну відповідальність за відповідне діяння, може бути застосований новий закон.

Конституція України (cm. cm. 58, 147).

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 p. (cm. 11),

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 p. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973р. (cm. 15).

Європейська конвенція з прав людини від 4 листопада 1950 p. Ратифікована Україною 17 липня 1997 p. (ст. 7).

КПК (cm. 409).

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) № б-рп/2000 від 19 квітня 2000 p.


Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України

1. Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.

2. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.

3. Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

4. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами,

згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не е підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

1. Ч. 1 ст. 6 містить загальне правило, відповідно до якого всі особи, незалежно від громадянства, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом (принцип територіальності). При цьому в ч. ч. 2 і 3 містяться певні уточнення щодо загального правила, а в ч, 4 - виняток із нього (принцип екстериторіальності).

Правило, визначене у ч. 1 ст. 6, не означає, що всі особи, які вчинили злочини на території України, мають бути притягнуті до відповідальності незалежно від наявності обставин, що виключають злочинність діяння, або інших законних підстав для звільнення їх від відповідальності.

2. До складу території України відповідно до її законодавства та міжнародних договорів належать:

а) суходіл, у т.ч. острови у відкритому морі, що належать Україні (при цьому острів - це природно утворений простір суходолу, оточений водою, який знаходиться вище рівня води підчас припливу). Як частина берега розглядаються і виступаючі в море постійні портові споруди, що є складовою частиною даного порту (крім прибережних установок та штучних островів);

б) внутрішні води (визначені відповідними лініями або такі, що історично належать Україні, морські води, води портів, бухт, заток" губ і лиманів, гаваней і рейдів та інші водойми, частини вод річок,, озер та інших водойм);

в) надра в межах кордонів України, у т.ч. надра під територіаль ним морем (на глибину, доступну для їх геологічного освоєння);

г) повітряний простір над суходолом і водним простором, у т.ч. над територіальним морем (на висоту до 100- 110 км над рівнем моря);

д) територіальне море (прилеглий морський пояс) - смуга прибережних морських вод завширшки до 12 морських миль (майже 19 км), відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихіднихліній, які з'єднують відповідні точки;

е) континентальний шельф України (дно і надра під територіальним морем), у т.ч. континентальний шельф островів, що належать Україні (однак скелі, не придатні для підтримання життя людини або для самостійної господарської діяльності, вважаються такими, що не мають континентального шельфу).

Крім того, до території України прирівнюються певні, об'єкти що перебувають під її суверенітетом;

є) військові кораблі (військовий корабель - це судно, яке належить до військових сил певної держави, має зовнішні ознаки, що визначають національність судна, знаходиться під командуванням офіцера, який перебуває на службі уряду даної держави, і має екіпаж, підпорядкований регулярній військовій дисципліні) чи шлюпки, що ходять під прапором України, незалежно від того, знаходяться вони у відкритому морі, в територіальних водах іншої держави чи іноземному порту;

ж) військові повітряні об'єкти, які знаходяться в будь-якому місці за межами повітряного простору України;

з) невійськові кораблі чи шлюпки, що приписані до портів на території України та ходять під прапором України у відкритому морі (тобто за межами територіальних і внутрішніх вод іноземних держав);

й) невійськові повітряні об'єкти, зареєстровані в Україні, які знаходяться у відкритому повітряному просторі (тобто за межами. території України або території іноземних держав).

Вчинення особою злочину у межах перелічених територіальних просторів і на територіях перелічених об'єктів є підставою для притягнення її до кримінальної відповідальності саме за КК України, а не за кримінальним законом іншої держави, незалежно від грома, дянства особи і від того, чи є вона, наприклад, членом екіпажу ко*, рабля або повітряного судна тощо. Це стосується і випадків зітк-' нення або будь-якого іншого навігаційного інциденту із судном у відкритому морі, що тягне кримінальну відповідальність капітана чи іншої особи зі складу команди судна.

Окремі міжнародні акти вносять певні уточнення у ці правила.

Наприклад, відповідно до Конвенції з морського права, навіть на ті невійськові судна України, які проходять через територіальне море іншої держави, не поширюється кримінальна юрисдикція при-1 бережної держави у зв'язку з будь-яким злочином, вчиненим на борту судна під час такого проходу, якщо: а) наслідки злочину не поширюються на прибережну державу; б) злочин не порушує спокій . у прибережній державі або порядок в територіальному морі; в) капітан судна, дипломатичний агентабо консульська посадова особа дер^ жави прапора судна не звернулась до місцевої влади з проханням про надання допомоги; г) злочин не пов'язаний з незаконною торгівлею наркотичними засобами або психотропними речовинами.

Згідно з Конвенцією про злочини та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна, злочини, вчинені на повітряному судні, що належить державі-учасниці Конвенції, крім судна, що використовується на військовій, митній і поліцейській службі, з метою видачі розглядаються як такі, що були вчинені на території держави реєстрації повітряного судна. Тобто у певних випадках кримінальна юрисдикція України поширюється і на злочини, вчинені на борту невійськових повітряних об'єктів, зареєстрованих в Україні, які знаходяться у польоті над територією інших держав. Винятками із цього правила згідно із зазначеною Конвенцією є випадки, коли злочин: а) має наслідки на території іншої держави; б) вчинено громадянином цієї держави чи особою, що постійно проживає на її території або відносно таких осіб; в) спрямований проти безпеки цієї держави; г) полягає у порушенні діючих у цій державі правил польотів чи маневрування повітряних суден; д) здійснення юрисдикції є необхідним для забезпечення зобов'язання цієї держави відповідно до багатосторонньої міжнародної угоди.

Що стосується виключної (морської) економічної зони України (її ширина становить 200 морських миль, або близько 320 км, відлічених у такий самий спосіб, як і територіальне море), то вона, згідно з цією ж Конвенцією, прирівнюється до території України, але не у всіх випадках. Підставою для притягнення особи, незалежно від громадянства, до кримінальної відповідальності за КК України^ є вчинення нею у межах вказаної зони лише певних видів злочинів (наприклад, пов'язаних з порушенням митних, фіскальних, санітарних та імміграційних правил, правил стосовно безпеки експлуатації штучних островів, установок і споруд, правил рибальства та інших правил, спрямованих на збереження живих ресурсів).

Особливий правовий режим мають місця перебування науководослідних антарктичних станцій (Україна на сьогодні має одну таку станцію - "Фарадей"), території дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном, автомашини послів під прапором України, місця розташування військових частин України на території інших країн, космічний простір, включаючи Місяць, космічні та деякі інші об'єкти. Ці об'єкти не знаходяться під суверенітетом України. Наша держава лише має права щодо проведення на них окремих видів діяльності, а на території дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном діє принцип імунітету території, який означає заборону здійснення на цій території слідчих дій без дозволу керівника представництва (установи). Злочин, вчинений на цих територіях (об'єктах), тягне відповідальність за КК України відповідно до правил, встановлених його ст. ст. 7 і 8.

3. Згідно з ч. 2 ст. 6 для того, щоб злочин вважався вчиненим на території України, достатньо, щоб його було: 1) почато і закінчено на території України; 2) почато, продовжено і закінчено або припинено на території України; 3) почато на території України, а продо, вжено, закінчено або припинено за її межами; 4) почато і продовжено на території України, а закінчено або припинено за її межами;

5) почато на території України, продовжено за її межами, а закінчено або припинено знову на території України; 6) почато і продовжено за межами України, а закінчено або припинено на території України; 7) почато за межами України, продовжено на її території, а закінчено або припинено знову за межами України, тощо.

Початком вчинення злочину слід вважати вчинення діяння, яке може бути кваліфіковане як готування до того чи іншого злочину (крім злочину невеликої тяжкості), замах на нього, або, якщо злочин не має стадій готування та замаху, - безпосередній початоквчинення діяння, яке може бути кваліфіковане як злочин. Під продовженням злочину тут розуміється вчинення діяння, характерного, для триваючого чи продовжуваного злочину, а під .притишенням' злочину - припинення триваючого чи продовжуваного злочину. Про час вчинення закінченого злочину див. коментар до ст. 4.

4. Відповідно до ч. З ст. 6 злочин вважається вчиненим на території України у разі, якщо: а) злочин було почато, продовжено або закінчено на території України його виконавцем або хоча б одним із співвиконавців незалежно від їх загальної кількості - при простій формі співучасті, а також при вчиненні злочину організованою групою чи злочинною організацією; б) виконавець (виконавці) злочину діяв за межами України, але принаймні один із його інших співучасників - організатор, підбурювач або пособник - діяв на території України - при співучасті з розподілом ролей.

5. Дипломатичними представниками іноземних держав є глави дипломатичних представництв і члени дипломатичних представництв інших держав в Україні. Вони підлягають кримінальній юрисдикції України лише у разі чітко висловленої згоди на це акредитуючої держави. Вказану згоду на притягнення однієї із вказаних осіб до кримінальної відповідальності держава висловлює позбавленням й" імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування.

До інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами не є підсудними у кримінальних справах судам України у разі вчинення ними злочину на території України, належать, зокрема:

консульські посадові особи, крім випадків, коли вони переслідуються за вчинення тяжкого злочину або коли йдеться про виконання вироку (ухвали, постанови) суду, що набрав законної сили; консульські службовці - щодо діянь, вчинених при виконанні службових обов'язків;

глави дипломатичних представництв і члени дипломатичного персоналу дипломатичних представництв іноземних держав у третіх державах, які прямують транзитом через територію України, а також члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, не є громадянами України і супроводжують зазначених осіб або прямують окремо, щоб приєднатися до них чи повернутися до своєї держави, - лише в межах, необхідних для забезпечення їх проїзду;

дипломатичні та консульські кур'єри, статус яких підтверджується офіційними документами, - при виконанні своїх обов'язків, у т.ч. тимчасові кур'єри - до моменту доставки ними дипломатичної (консульської) пошти за призначенням, а також дипломатичні та консульські кур'єри, які прямують транзитом через територію України;

члени сімей глав дипломатичних представництв і членів дипломатичного персоналу, якщо вони проживають разом з останніми і не є громадянами України;

члени адміністративно-технічного персоналу дипломатичних представництв і члени сімей цього персоналу, якщо вони проживають разом із першими і не є громадянами України або не проживають в Україні постійно;

члени обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, якщо вони не є громадянами України або не проживають в Україні постійно, - щодо діянь, вчинених при виконанні службових обов'язків; '

представники іноземних держав, члени парламентських і урядових делегацій іноземних держав, які прибувають в Україну для участі в міждержавних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офіційними дорученнями, а також члени їхніх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України;

представники іноземних держав, члени парламентських і урядових делегацій іноземних держав, які прямують транзитом через територію України для участі в міждержавних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офіційними дорученнями, а також члени їхніх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України, - лише в межах, необхідних для забезпечення їх проїзду;

Генеральний Секретар і всі помічники Генерального Секретаря ООН, їхні дружини і неповнолітні діти; інші представники держав - членів ООН у головних та допоміжних органах ООН і на конференціях, що скликаються ООН (делегати, їхні заступники, радники, технічні експерти і секретарі делегацій), якщо вони не є громадянами України, - під час виконання ними своїх службових обов'язків, проїзду до місця засідання і звідти, а також і після того, як вони перестали бути представниками держав - членів ООН; інші посадові особи ООН (відповідно до категорій,визначених Генеральним Секретарем ООН і доведених до відома Уряду України) - у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків; експерти у відрядженнях у справах ООН - під час виконання ними своїх службових обов'язків, а також і після того, як їх відрядження закінчилось;

головний адміністратор та посадові особи, які виконують його обов'язки за його відсутності, а так само їхні дружини і неповнолітні діти; інші представники членів спеціалізованих установ ООН - під час виконання ними своїх обов'язків і при поїздках до місця засідань і звідти, а також і після того, як вони перестали бути вказаними представниками;

представники держав - членів Ради Європи в Комітеті міністрів, а так само їхні заступники, радники, технічні експерти і секретарі делегацій, якщо вони не є громадянами України, у т.ч. особи, які беруть участь у засіданнях заступників міністрів, - під час виконання ними своїх службових обов'язків, а також після цього;

представники держав - членів Ради Європи в Консультативній асамблеї та їхні заступники - якщо злочин полягає у сказаному ними або в їхньому голосуванні на виконання службових обов'язків; ці самі особи, незалежно від їхнього громадянства і від того, чи є вони членами парламенту, - під час сесії, засідань комітетів та підкомітетів, а також, незалежно від часу проведення сесії, під час подорожування до Консультативної асамблеї та звідти (у межах імунітету, який надається народним депутатам України); Генеральний секретар Ради Європи, його заступник, їхні дружини та неповнолітні діти (у межах імунітету, який надається дипломатичним представникам); постійні представники держав - членів Ради Європи, якщо вони не є громадянами України,- під час виконання своїх службових обов'язків і подорожування до місця засідань та звідти (у межах імунітету, який надається дипломатичним представникам); інші посадові особи Ради Європи (згідно зі списком, складеним Генеральним секретарем і доведеним до відома Уряду України) - у зв'язку з виконанням ними своїх посадових обов'язків;

представники держав - членів Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) (делегати, заступники делегатів, радники, технічні експерти і секретарі делегацій, які беруть участь у роботі ОЧЕС та її органів), якщо вони не є громадянами України, - під час виконання своїх функцій і поїздок до місць зустрічей і у зворотному напрямку, а стосовно усних і письмових висловлювань або всіх вчинків, заподіяних ними при виконанні-своїх службових обов'язків,- і після закінчення виконання цих обов'язків; працівники Постійного міжнародного секретаріату (ПМС) ОЧЕС (директорський, професійний і допоміжний персонал згідно зі списком, складеним Генеральним секретарем ПМС ОЧЕС і доведеним до відома Уряду України) - стосовно слів і дій, здійснених ними при виконанні своїх службових обов'язків та в межах їхніх повноважень, а ті із них, які є громадянами або мають постійне місце проживання в державі перебування ПМС ОЧЕС, - щодо діянь, вчинених під час виконання своїх обов'язків;

делегати, особи, які їх заміщують, радники, технічні експерти і секретарі делегацій держав - членів Організації економічного співробітництва та розвитку, а так само 'й учасників, що не є членами, які акредитовані при Організації або беруть участь у роботі зібрання, що скликається Організацією; щодо дій, виконаних відповідно до їхніх службових обов'язків, у т.ч. і після закінчення їх

виконання - інші посадові особи Організації (згідно зі списком, який подається Урядові України);

члени персоналу (згідно зі списком), який виконує обов'язки, пов'язані зі здійсненням спостережних польотів відповідно до Договору про відкрите небо, на весь період з моменту прибуття на територію України і до вибуття з неї та в подальшому - щодо дій, вчинених під час здійснення своїх офіційних функцій; члени вказаного персоналу, які прямують транзитом через територію України, і члени їхніх сімей, якщо вони проживають разом з ними, не є громадянами України і супроводжують зазначених осіб або прямують окремо, щоб приєднатися до них чи повернутися до своєї держави, - у межах, необхідних для забезпечення їхнього проїзду;

військовослужбовці, які входять до складу з'єднань та військових частин Чорноморського флоту Російської Федерації, дислокованих на території України, а також члени їхніх сімей, які є громадянами Росії, - якщо злочин вчинено проти Російської Федерації, або проти осіб, які входять до складу військових формувань або членів їхніх сімей - громадян Росії; вказа; ' військовослужбовці - якщо злочин вчинено під час виконання службових обов'язків у місцях дислокації військових формувань;

військовослужбовці польської націоналів Л складової частини спільного україно-польського військового миротворчого батальйону, - якщо злочин пов'язаний з виконанням службових обов'язків і спрямований виключно проти майна або безпеки Польщі або виключно проти особи або майна іншого члена збройних сил Польщі чи їх цивільного персоналу;

військовослужбовці інших країн, які є військовополоненими, - у разі вчинення ними втечі з полону, спроби такої втечі і співучасті у ній, а так само у разі вчинення злочинів, метою яких було полегшення втечі та які не супроводжувались насильницькими діями проти життя і здоров'я (наприклад, виготовлення та використання підроблених документів, крадіжка без мети збагачення тощо).

Принцип екстериторіальності відповідно до законів та міжнародних договорів України може поширюватися і на інших осіб (наприклад, на інші категорії військовослужбовців, на журналістів, представників певних міжнародних організацій тощо).

6. Випадки позитивного вирішення дипломатичним шляхом питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників у світовій практиці мають місце. Міжнародні договори містять для цього відповідні підстави. Наприклад, відповідно до Конвенції про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй імунітет від кримінальної відповідальності посадовим особам ООН надається не для їх особистої користі, а в інтересах Організації. Тому Генеральний Секретар ООН має право і обов'язок відмовитися від імунітету, що наданий будь-якій посадовій особі, якщо імунітет заважає відправленню правосуддя і від нього є можливість відмовитися без шкоди для інтересів ООН. Подібні положення містяться і в інших міжнародних договорах України.

Якщо ж іноземна держава чи міжнародна організація не вважає за можливе притягнення її дипломатичного представника чи іншої особи із числа перелічених вище до кримінальної відповідальності за КК України, така особа може бути визнана Україною персоною поп grata, що тягне видворення її за межі України у порядку, встановленому Законом України "Про правовий статус іноземців", і, за рішенням компетентних органів держави її громадянства, притягнута до кримінальної відповідальності за кримінальним законом цієї держави.

На сьогодні є чинними консульські конвенції, укладені Радянським Союзом з Великобританією, Єменом, Кубою, Монголією, Норвегією, Сомалі, США, Францією, Швецією, Японією, а також укладені після 1991 р. Україною з Азербайджаном, Болгарією, В'єтнамом, Грузією, Північною Кореєю, Китаєм, Литвою, Македонією, Молдовою, Польщею, Росією, Румунією, Туреччиною, Туркменістаном, Узбекистаном, Угорщиною, деякими іншими країнами. У разі ж, якщо представникам України в іноземній державі не забезпечується така сама недоторканність, яка забезпечується представникам іноземних держав в Україні, Кабінетом Міністрів України або іншим уповноваженим органом щодо представника такої держави може бути винесено рішення про притягнення його до кримінальної відповідальності за К'К України.

7. Положення ч. 4 ст. 6 не стосується громадян України, які за законами України корегуються недоторканністю. Адже щодо них вона має інший аспект - процесуальний. Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни України є рівними перед законом. Президент України, народні депутати України та судді, так само як й інші громадяни, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, але в дещо іншому, більш складному процесуальному порядку, який слугує додатковою гарантією їх політичної та професійної незалежності.

Конституція України (cm. cm. 2, 9, 24, 26).

Конвенція про привілеї та імунітети об'єднаних націй від ІЗ лютого 1946 р. УРСР приєдналась до Конвенції20 листопада 1953р. (cm. cm. IV-V).

Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ від 21 листопада 1947р. СРСР приєднався до Конвенції 10 січня 1966р. (cm. cm. V-VI).

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949р. Ратифікована СРСР 17 квітня 1954р. (cm. cm. 91-93).

Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи від 2 вересня 1949 р. Україна приєдналась до Угоди 1 жовтня 1996 р.

Протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи від 6 листопада 1952 р. Україна приєдналась до Протоколу І жовтня 1996 р.

Конвенція про континентальний шельф від 29 квітня 1958 о. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960р.

Конвенція про територіальне море і прилеглу зону від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня I960 р.

Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960р. (cm. cm. 2-16, 27-33,95-97. 121).

Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. Ратифікована СРСР II лютого 1964 p. (cm. cm. 29-32. 37-40).

віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. СРСР приєднався до Конвенції 23 березня 1989р. (cm. cm. 41-45, 53-54, 58, 63, 71).

Конвенція про злочини та деякі інші дч, вчинені на борту повітряного судна, іід 14вересня 1963р. УРСР приєдналася до Конвенції 21 грудня 1987р.

Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969 р. Україна приєдналась до Конференції 14 липня 1993 p. (cm. cm. 21, 29, ЗІ, 36, 37-43).

Угода про правоздатність, привілеї, імунітети Міжнародної організації космічного звязку "Интерспутник" від 20 вересня 1976р. Ратифікована СРСР 14грудмя 1976р.

конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982р. Ратифікована Україною З червня 1999р. (cm. cm. 27, 55-74, 97, 121).

Гельciнкcький договір з відкритого неба від 24 березня 1992 р. Ратифікований Україною 2 березня 2000 р. (розд. II ст. XIII).

Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорногорського флоту Російської федерації на території України від 28 травня

1997р. Ратифікована Україною 24 березня 1999 p. (cm. 19).

Угода між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій від 26 листопада 1997 p. Ратифікована Україною 6 квітня 2000 p.

Угода між Кабінетом Міністрів України ліа Організацією економічного співробітництва та розвитку щодо привілеїв, імунітетів та пільг, наданих Організації,

Від 19 грудня 1997 p. Ратифікована Україною 7 липня 1999 p.

Додатковий протокол про привілеї'та імунітети Організації Чорноморського економічного співробітництва від ЗО квіатя 1999 р. Ратифікований Україною

6 липня 2000р.

Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 p. (cm.

cm. 32,34).

Закон України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 p.(ст.

cm. 1-6, 13-14).

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав Б Україні. Затверджене указом Президента України № 198/93 від

10 червяя 1993 р. (п. п. 13, 25).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   107


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал