Постатейний коментар до Кримінального кодексу України загальна частина розділ І загальні положення стаття Завдання Кримінального кодексу



Скачати 19.46 Mb.
Сторінка18/107
Дата конвертації25.12.2016
Розмір19.46 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   107

Стаття 79. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

1. У разі призначення покараний у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

2. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком

до семи років, суд може покласти на засуджену обов'язки, передбачені у статті 76 цього Кодексу.

3. Контроль за поведінкою засуджених здійснюється органами кримінально-виконавчої системи.

4. Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє Її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком.

5. У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала Її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про ЇЇ небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.

6. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

1. Передбачене ст. 79 звільнення від відбування покарання з випробуванням є проявом гуманізму до засудженої, її дитини, батька цієї дитини та їхніх близьких родичів. Відповідно до ч, 1 ст. 79 таке звільнення від покарання допускається тільки: 1) щодо вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до семи років; 2) при призначенні їм покарання у виді обмеження волі, а також при призначенні покарання у виді позбавлення волі, крім позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Отже, вказане звільнення від відбування покарання не може бути застосоване щодо: а) жінок, які не е вагітними, не мають дітей, у т.ч. позбавлені відповідно до закону батьківських прав, або мають дітей віком понад сім років; б) засуджених до таких видів основних покарань, як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, довічне позбавлення волі; в) засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти за тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Жінки, засуджені до позбавлення волі на строк більше п'яти за злочини, які не є тяжкими чи особливо тяжкими (це може статися у разі призначення Їм покарання за сукупністю злочинів або сукупністю вироків шляхом повного чи часткового складання призначених покарань відповідно до ст. ст. 70 - 72), можуть бути звільнені від покарання на підставі ст. 79.

Закон прямо не передбачає інших обмежень, крім зазначених вище, за наявності яких суд не може застосовувати звільнення від відбування покарання з випробуванням до вказаних категорій жінок. Але застосування цього виду звільнення від покарання є правом, а не обов'язком суду. Тому, вирішуючи питання про можливість його застосування, суд бере до уваги такі обставини, як зловживання засудженою алкогольними напоями, вживання наркотичних засобів або психотропних речовин, наявність захворювання, що становить небезпеку для здоров'я дитини та інших

людей, можливість забезпечити належні умови для виховання дитини тощо.

На відміну від загального виду звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст, ст. 75-78), суд, застосовуючи розглядуваний вид звільнення від відбування покарання з випробуванням, може звільнити засуджених жінок від відбування як основного, так і додаткового покарання.

2. Тривалість іспитового строку визначається межами строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. Відповідно до закону жінкам у зв'язку з вагітністю і пологами надається відпустка тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох і більше дітей - 70) днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така відпустка надається тривалістю 180 днів (90 - до пологів і 90 - після пологів).

Мінімальної межі іспитового строку законом не встановлено. Тому видається, що закон не виключає можливості застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням як до жінок, які мають дітей віком, наприклад, шість з половиною років (з шестимісячною тривалістю іспитового строку), так і до вагітних жінок (з максимальною тривалістю іспитового строку до семи років і 90 днів).

3. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засуджену один або декілька обов'язків, які передбачені ч. 1 ст. 76 (про Їх зміст див. коментар до ст. 76).

4. Застосування до засудженої звільнення від відбування покарання з випробуванням закон пов'язує із здійсненням контролю за ЇЇ поведінкою з боку органів виконання покарань за місцем проживання засудженої. Контроль полягає у постійній перевірці' дотримання засудженою умов, за яких випробування має вважатися успішним (ч, 3 ст. 79). В разі порушення нею цих умов відповідний орган кримінально-виконавчої системи вносить подання до суду про направлення засудженої для відбування покарання згідно з вироком суду (ч. 5 ст. 79}.

5. Випробування буде вважатися успішним (ч. ч. 1, 2, 5 і 6 ст. 79) за умови, якщо засуджена: 1) не вчинила нового злочину протягом визначеного судом іспитового строку; 2) виконала протягом цього ж строку покладені на неї судом обов'язки; 3) не вчиняла систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопорушень див. коментар до ст. 78); 4) не вчинила інші дії, передбачені ч. 5 ст. 79, а саме: а) не відмовилася від дитини; б) не передала дитину в дитячий будинок; в) не зникла з місця проживання; г) не ухилялася від виховання дитини і догляду за нею.

Дотримання зазначених умов протягом усього іспитового строку свідчить про те, що засуджена цілком довела своє виправлення і підлягає звільненню від покарання, (ч. 4 ст. 79), що також тягне за собою визнання її такою, що не має судимості (п. 1 ст. 89).

Недотримання хоча б однієї із вказаних умов зобов'язує суд направити засуджену ,аля відбування покарання, призначеного вироком (ч. 4 ст. 79).

7. У разі вчинення засудженою протягом іспитового строку нового злочину суд призначає покарання за сукупністю вироків за правилами, визначеними у ст. ст. 71 і 72 (ч. 6 ст. 79). Детальніше про це див. коментар до ст. 78.

КЗП (ст. 179).

Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. (ст. 30).

Закон України " Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р.
Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2) три роки -.у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

2. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком

суду.

3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.



4. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

5. Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.

6. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та частиною першою статті 442 цього Кодексу.

1. Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється сплив встановлених у законі строків з дня набрання чинності обвинувальним вироком, що виключає виконання призначеного судом покарання. Існування в КК цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється недоцільністю виконання обвинувального вироку, оскільки після спливу вказаних строків його виконання не може мати належного карального і превентивного впливу, а також тим, що невчинення засудженим у цей період нового злочину, як правило, свідчить про втрату ним суспільної небезпечності.

Загальними умовами, за яких особа, крім тих, що засуджені за злочини, передбачені ст. ст. 437-439 і ч. 1 ст. 442, або за інші злочини до довічного позбавлення волі, звільняється від відбування покарання відповідно до ст. 80, є: 1) закінчення зазначених у ч. ч. 1 і З ст. 80 строків; 2) невчинення протягом цих строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; 3) неухилення засудженого від відбування покарання.

Особа, засуджена за один із злочинів, передбачених ст. ст. 437- 439, ч. ї ст. 442, не підлягає звільненню від відбування покарання у зв'язку із закінченням строкіз давності виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80).

Що стосується особи, засудженої до довічного позбавлення волі, то сплив п'ятнадцятирічного строку давності не передбачає обов'язкового звільнення й від відбування покарання. Суд має право за стосувати давність, але, якщо з урахуванням характеру злочину, особи засудженого та інших обставин суд не визнає за можливе її застосувати, то він зобов'язаний довічне позбавлення волі замінити на позбавлення волі на певний строк (ч. 5 ст. 80).

Початком перебігу строку давності є день набрання чинності обвинувальним вироком, який встановлюється кримінально-процесуальним законодавством. Тривалість строків давності, передбачених п. п. 1-5ч.1 ст. 80, диференціюється залежно від тяжкості вчиненого злочину, а також виду та міри призначеного судом покарання, у т.ч. остаточного покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків (ст. ст. 70--72).

При цьому засудження до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин або не більше десяти років за особливо тяжкий злочин (п. п. З і 4 ч1 ст. 80) є можливим у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69).

2. Правила звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, встановлені ст. 80, стосуються як основного, так і додаткового покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 80 строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування, покарання (ч. З ст. 80). Ухилення від відбування покарання - це умисні дія або бездіяльність засудженого, спрямовані на невиконання покарання. Перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. При цьому строки давності, які спливли до моменту ухилення засудженого від відбування покарання, підлягають зарахуванню, Але у разі відновлення перебігу давності строки давності, передбачені пунктами 1-3 ч. 1 ст.80, подвоюються. Наприклад, якщо особа була засуджена до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років за злочин середньої тяжкості, після чого два роки відбувала покарання, протягом п'яти років ухилялась від його відбування, а потім була затримана, але обвинувальний вирок не виконувався (причинами цього може бути, наприклад, втрата кримінальної справи, стихійне лихо чи інші надзвичайні обставини), то вона звільняється від відбування покарання на підставі ст. 80 через вісім років з дня набрання чинності обвинувальним вироком (тобто через рік з дня затримання).

4. Вчинення засудженим до закінчення встановлених законом строків давності нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину свідчить про збереження або навіть підвищення суспільної небезпечності цієї особи. Тому виправданим є визначення в законі (ч. 4 ст, 80) правила, згідно з яким у такому випадку обчислення давності починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності, які спливли до моменту вчинення нового злочину, не підлягають зарахуванню.

5. Особи, звільнені від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, відповідно до ч. З ст. 88 і ч. 2 ст. 90 визнаються такими, що не мають судимості.

6. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку слід відмежовувати від звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, про зміст якого див. коментар до ст. 49,

7. Про особливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку див. ст. 106 та коментар до неї.

Конвенція ООН про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 р. Ратифікована СРСР 25 березня 1969 р (ст. ст. 1,2,4).

Статут міжнародного воєнного трибуналу від 8 серпня 1945 р (ст. 6)

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 4 березня 1965 р "Про покарання осіб, винних у злочинах проти миру і людяності та воєнних злочинах, незалежно від часу вчинення злочинів".


Стаття 81. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

1. До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, в також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

4. У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

1. Виконання призначеного покарання є доцільним тільки за тієї умови, що ним досягається поставлена в законі мета: крім кари ще і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів. Якщо ця мета може бути досягнута ще до закінчення призначеного судом строку покарання, то в подальшому його виконанні відпадає необхідність. З огляду на це, закон передбачає можливість застосування судом умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою звільнення засудженого від подальшого відбування покарання за таких умов: 1) особа відбуває основне покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі; 2) засуджений своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення; 3) він фактично відбув .встановлену ч. З ст, 81 частину призначеного судом покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання не може бути застосоване до осіб, які відбувають основне покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт і арешту.

Сумлінна поведінка полягає у дотриманні правил внутрішнього розпорядку, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи,

відсутності порушень дисципліни. Це поведінка, на яку повинні орієнтуватися інші особи, які відбувають покарання. Про поняття сумлінного ставлення до праці див. коментар до ст. 91.

За основу визначення мінімально необхідної частини строку, після відбуття якої можливе застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, покладено тяжкість вчиненого злочину, форму вини, рецидив злочинів, вид покарання, яке відбуває засуджений, а також той факт, що особа раніше звільнялася умовно-достроково від відбування покарання.

2. За вказаних вище умов особа може бути умовно-достроково звільнена і від відбування додаткового покарання - повністю або частково. Часткове звільнення від відбування додаткового покарання може відбутися, наприклад, у виді зменшення розміру штрафу або зменшення строку позбавлення права обіймати певні посади, застосованих як додаткові покарання, тощо.

3. Вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину тягне призначення судом покарання за сукупністю вироків (ч. 4 ст. 81).

КПК (ст. 407).

Постанова ПВС № 10 від 26 грудня 1975р. "Про практику застосування судами України законодавства про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м'яким"


Стаття 82. Заміна невідбутої частини покарання більш м`яким

1. Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

2. У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено також І від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.

4. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася

умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

5. До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу. 6. Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину більш м'якого покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

1. Замша невідбутої частини покарання більш м'яким є важливою складовою прогресивної системи відбування покарання, яка дає змогу, дотримуючись мети покарання, водночас покращувати правове становище засудженого і зменшувати обсяг та характер карально-виховного впливу на нього. У такий спосіб закон стимулює добросовісне відбування покарання засудженим, визначаючи, що саме від його поведінки значною мірою залежить можливість покращення його правового становища.

Умовами застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким є: 1) засуджений відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі (ч. 1 ст. 82); 2) він став на шлях виправлення (ч. З ст. 82); 3) він фактично відбув встановлену ч. 4 ст. 82 частину призначеного судом покарання.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива тільки при відбуванні покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Інші види покарання не можуть бути замінені більш м'яким. Про поняття більш м'якого покарання див. ст. ст. 51 і 69 та коментар до них. Закон не забороняє заміну невідбутої частини покарання на будь-яке покарання, яке є більш м'яким. Тому позбавлення волі може бути замінене засудженому не тільки на обмеження волі, а, наприклад, на арешт, або виправні роботи тощо. Так само й обмеження волі може бути замінене не тільки на арешт.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 82, більш м'яке покарання призначається у межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного (тобто обраного судом більш м'якого) виду покарання і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. Так, у разі заміни покарання у виді обмеження волі на строк три роки арештом, якщо особа фактично відбула третину призначеного покарання (один рік), більш м'яке покарання може полягати у виді арешту на строк шість місяців. У разі ж заміни покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років, якщо особа фактично відбула половину цього строку (чотири роки), більш м'яке покарання у виді обмеження волі не може бути призначене на строк більше чотирьох років.

Положення про те, що засуджений став на шлях виправлення, означає, що його зразкова поведінка і сумлінне ставлення до виконання обов'язків в період відбування покарання засвідчили успішність процесу виправлення і можливість ефективного продовження його за умови застосування до засудженого більш м'якого виду покарання.

2. Замінюючи невідбуту частини основного покарання більш м'яким, суд може звільнити засудженого також і від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 82). Додаткове покарання при цьому нічим не замінюється, від його відбування засуджений звільняється повністю.

3. Відповідно до ч. 5 ст. 82 до осіб, яким покарання замінено більш м'яким, за правилами, передбаченими ст. 81, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Це означає, що особа, якій, наприклад, невідбута частина покарання у виді позбавлення волі була замінена більш м'яким покаранням - обмеженням волі, може бути умовно-достроково звільнена від покарання у виді обмеження волі, а також повністю чи частково і від відбування будь-якого додаткового покарання, якщо вона не лише стала на шлях виправлення, а своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довела своє виправлення.

4. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким має безумовний і остаточний характер і не може бути скасована через неналежну подальшу поведінку засудженого. Проте якщо засуджений, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд за правилами ст. ст. 71 - 72 до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину саме більш м'якого, а не початкового виду покарання.

5. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується (див. ч. 4 ст. 107).

КПК (ст. 403).

ВТК (ст.110).

Постанова ПВС № 10 від 26 грудня 1975р. "Про практику застосування судами України законодавства про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м'яким".



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   107


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал