Постатейний коментар до Кримінального кодексу України загальна частина розділ І загальні положення стаття Завдання Кримінального кодексу



Скачати 19.46 Mb.
Сторінка14/107
Дата конвертації25.12.2016
Розмір19.46 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   107

Стаття 52. Основні та додаткові покарання

1. Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінар-

ному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

2. Додатковими покараннями е позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

4. За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої Частини цього Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.

5. Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 399 та 400 цього Кодексу.

Встановлену систему покарань закон поділяє на три групи:

1) основні покарання; 2) додаткові покарання; 3) покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові.

Основні покарання е найбільш суворими позбавленнями й обме-

женнями прав 1 свобод, що застосовуються тільки самостійно і не і можуть приєднуватися одне до Іншого або поєднуватися. За один злочин може застосовуватися лише одне основне покарання, вказане в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК. Призначення іншого, не вказаного в санкції норми основного покарання, можливе лише у випадках переходу до більш м'якого покарання (ст. 69), заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст. 82}, а також в порядку амністії та помилування (от. ст. 85-87).

Додаткові покарання, якими е позбавлення військового, спеціального знання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна, не можуть застосовуватися самостійно. Вони приєднуються до основного покарання.

Покараннями, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові, є штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Ці покарання як основні застосовуються на загальних підставах. Як додаткове покарання штраф може застосовуватися лише у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК, а позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - і у випадках, коли воно не передбачене санкцією норми Особливої частини КК.

Штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу можуть застосовуватися як додаткові покарання ї у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст, ст. 75. 77).


Стаття 53. Штраф

1. Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу.

2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового

стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його прямо передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

4. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами Із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

1. Штраф як грошове стягнення в дохід держави, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК, є найбільш м'яким видом покарання, яке може застосовуватися як основне або як додаткове покарання. За своїм змістом штраф як покарання має майновий характер. Водночас він не є відкупом за вчинений злочин.

2. За загальним правилом, суд визначає розмір штрафу в межах від тридцяти до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Цей розмір може бути вищим у разі, коли це передбачено санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК (наприклад, ч. ч. 1 і 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 220). При визначенні розміру штрафу суд враховує тяжкість вчиненого злочину та майновий стан винного. Про класифікацію злочинів за ступенем їх тяжкості див. ст. 12 та коментар до неї. Майновий стан винного є поняттям оціночним, оскільки КК не визначений його зміст. Для оцінки майнового стану винного слід, зокрема, враховувати розмір:

а) заробітної плати, пенсії або стипендії винного; б) грошових доходів від його підприємницької та іншої законної діяльності; в) доходів у вигляді відсотків за банківськими вкладами; г) доходів від пінних паперів; д) доходів від земельної ділянки; е) нерухомого та іншого майна, а також наявність на утриманні непрацездатних осіб.'

3. Сума штрафу обчислюється виходячи з офіційно встановленого неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

4. Передбачена ч, 4 ст. 53 заміна несплаченої суми штрафу виправними роботами або громадськими роботами застосовується тоді, коли неможливість оплати виникла через об'єктивні причини;' відсутність заробітної плати, грошових заощаджень, майна, інших Доходів, на які може звертатися стягнення. Заміна несплаченої суми штрафу іншим покаранням не допускається.

5. Штраф може застосовуватися як додаткове покарання і у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 77). Як основне покарання штраф може застосовуватися судом при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69).

6. Застосовування штрафу до неповнолітніх регулюється ст. ст. 98 і 100.

7. Особа, яка ухиляється від сплати штрафу, підлягає кримінальній відповідальності за ч 1 ст. 389.

Конституція України (cm cm 41, 63, 64)

КПК (ст. cm. 405,410)

Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не повязаних ід заходами виправно трудового впливу на засуджених Затверджене Указом Президії ВР Української РСР № 10 від 29 червня 1984 р (cm. cm. 11-16)

Указ Президента України від 21 листопада 1995 р "Про внесення змін до Указу Президента України" від 13 вересня 1994 року № 517

Указ Президента України від 25 серпня 1996 р. "Про грошову реформу в Україні"
Стаття 54. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка мас військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

1. Позбавленням військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу є додатковим покаранням, яке спрямоване не лише на здійснення морального впливу на засуджену особу, а й на позбавлення ц тих переваг, які надають відповідні звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас

Відповідно до ст 54 суд вправі застосувати це покарання лише при засудженні особи за особливо тяжкий чи тяжкий злочин (про поняття таких злочинів див ст 12 і коментар до неї),

Як вид покарання позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу не вказується у санкціях норм Особливої частини КК Його застосування залежить від рішення суду Судова практика свідчить, що суди, застосовуючи таке покарання, враховують зокрема такі обставини, використання винним свого звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу для вчинення злочину або для одержання не передбачених законом пільг або переваг для себе чи для інших осіб, його ставлення до виконання службових обов'язків, наявність дисциплінарних стягнень, поведінку винного в колективі і в побуті

Військове звання присвоюється зокрема особам, які проходять службу в ЗС, ПВ, СБ, інших військових формуваннях, а також військовозобов'язаним Військові звання поділяються на армійські і корабельні, а також на звання рядового складу, сержантського і старшинського складу, складу прапорщиків і мічманів, молодшого офіцерського складу, старшого офіцерського складу і вищого офіцерського складу. Спеціальними е звання, що присвоюються зокрема працівникам міліції, державної податкової адміністрації, податкової міліції, митної служби. Ранги встановлені, зокрема, для державних службовців, дипломатів, класні чини - для працівників прокуратури, а кваліфікаційні класи - для суддів, лікарів - судово-психіатричних експертів, судових експертів.

2. Ст. 54 не передбачає позбавлення судом засудженого почесних звань, державних нагород, наукових ступенів та вчених звань,

З Згідно зі ст 98 покарання, передбачене ст 54, не застосовується до неповнолітніх

Конституція України (cm. 43. п. п. 5 і 6 ч. 2 cm. 92, п. п. 24 і 25 cm. 106)

Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992р (ст. 40)

Закон України "Про державну службу" від 16 лютого 1993 р (ст. 26)

Закон України "Про державну податкову службу в Україні в редакції від 24 грудня 1993 р. (ст. 15)"

Закон України " Про загальний військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 18 червня 1999 р (cm. 5)

Закон України "Про державні нагороди України" від 16 березня 2000 р

Положення про класні чини працівників органів прокуратури України Затверджене постановою ВР від 6 листопада 1991 р

Положення про кваліфікаційну атестацію, кваліфікаційні категорії арбітрів та класні чини спеціалістів арбітражних судів України Затверджене постановою ВР 22 листопада 1991 р

Постанова ВР "Про дипломатичні ранги України" від 31 січня 1992 р.

Постанова ВР "Про персональні звання державної митної служба України" від 5 лютого 1992 р

Постанова ВР "Про спеціальні звання, формений одяг та знаки розрізнення в органах внутрішніх справ України" від 22 квітня 1993 р

Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не зв'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених Затверджене Указом Президії ВР Української РСР № 10 від 29 червня 1984 р (cm. Cm. 27-28)

Положення про спеціальні звання посадових осіб органів Державної податкової служби Затверджене постановою KM від 22 лютого 1999 р

Положення про кваліфікаційні класи лікарів - судова психіатричних експертів Положення про кваліфікаційні класи судових експертів бюро судово-медичної експертизи Затверджені наказом МОЗ № 199 від 31 жовтня 1995р

Положення про кваліфікаційні класи судових експертів з числа працівників науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України Затверджене наказом МЮ № 360/6 від 30 листопада 1995 р

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995 р "Про практику призначення судами Кримінального покарання" (п. 13)


Стаття 55. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

2. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та Інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

3. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 75 цього Кодексу, -з моменту набрання:

законної сили вироком.

1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має на меті недопущення вчинення даною особою в подальшому злочинів з використанням певної посади чи в результаті зайняття певною діяльністю. Це покарання може застосовуватися судом як основне і як додаткове. При цьому виключається одночасне його застосування як основного і як додаткового покарання за один і той самий злочин.

2. Як основне покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене на строк від двох до п'яти років, а як додаткове - на строк від одного

до трьох років.

Застосування цього покарання як основного можливе лише за умови, що воно передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, а також якщо суд визнає за необхідне перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного у Відповідній санкції (ст. 69). Як додаткове це покарання може призначатися, коли воно не передбачене санкцією статп (частини статті) Особливої частини КК, якщо суд, враховуючи характер злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю. особу засудженого та інші обставини справи, визнає за неможливе збереження за нею права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Воно може призначатися судом як додаткове і при звільненні від покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 77).

Суд може не призначати позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК як обов'язкове додаткове покарання, при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачене законом (ст. 69).

ЗУ випадках, коли позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання до арещту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні та позбавлення воді на певний строк, воно поширюється на весь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду для даного виду покарання. Строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання. Якщо дане покарання призначається як додаткове до інших видів основних покарань, його строк обчислюється з моменту набрання законної сили вироком суду. Так само обчислюється строк цього додаткового покарання у разі звільнення особи від відбуття покарання з випробуванням (ст. 75).

4. КК не обмежує кола посад і видів діяльності, право обіймати які або право займатися якою може бути позбавлений засуджений. Судова практика виходить з того, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене лише у тих випадках, коли вчинення злочину було пов'язане зі службовим становищем підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю. Призначаючи це покараная, суд має чітко вказати у вироку ті конкретні посади, право обіймати які позбавляється засуджений, або конкретний вид діяльності, права займатися якою він позбавляється. Тимчасове незайняття певним видом діяльності або неперебування на посаді на момент постановления вироку не є перешкодою до незастосування цього покарання. Так, позбавлення

права керувати транспортним засобом може бути призначене судом як додаткове покарання незалежно від того, що особа вже позбавлена такого права в порядку адміністративного стягнення. Однак суд не вправі призначити таке додаткове покарання особі, яка

не має права управляти транспортним засобом.

5. До неповнолітніх це покарання може застосовуватися лише як додаткове (ч. 2 ст. 98).

6. Засудженого може бути звільнено від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю у разі заміни невідбутоі частини основного покарання більш м'яким (ч. 2 ст. 82).

7. Особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, вважаються такими, що не мають судимості, після виконання цього покарання (п 3 ст. 89).

8. Засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, які ухиляються від цього покарання, підлягають кримінальній відповідальності за ч. 1 ст. 389.

Конституція України (ст. ст. 38, 42, 43, 63, 64).

Тимчасова інструкція про порядок виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Затверджена наказом ДДПВП та MBC № 91/565 від 17 липня 1999р.

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" (п. п, 9-11).
Стаття 56. Громадські роботи

1. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи Чи навчання час безоплатних суспільне корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

2. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

3. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

1, Громадські роботи - вид основного покарання, який полягає У виконанні засудженим безоплатних суспільне корисних робіт.

Безоплатні суспільно-корисні роботи виконуються засудженим У вільний від роботи чи навчання час. Конкретні види таких робіт визначаються органами місцевого самоврядування. Ними можуть бути: прибирання вулиць, парків, скверів, інших територій, роботи з благоустрою населеного пункту, ремонту будівель, комунікацій, вантажно-розвантажуючі роботи, догляд за хворими, сільськогосподарські роботи, роботи по впорядкуванню лісів та Інші роботи, щo не потребують спеціальної підготовки чи певної кваліфікації.

2. Суд вправі застосовувати громадські роботи на строк від п'ятдесяти до двохсот сорока годин. Винний зобов'язаний відбувати дане покарання не більш як чотири години на день.

Вільним від роботи чи навчання часом є вихідні, святкові дні, а також денний час, що залишається після робочого дня (часу навчання). Виконання цього покарання в нічний час (з 22-і до 6-і години) щодо працюючих вдень осіб видається недопустимим, оскільки це суперечить нормам законодавства, що встановлюють право особи на відпочинок. Безробітні можуть відбувати це покарання і в нічний час.

3. Не призначаються громадські роботи непрацездатним (інвалідам першої та другої груп), вагітним жінкам, особам, які ДОСЯГАЙ пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби. Даний вид покарання не повинен застосовуватися і до працівників міліції, оскільки вони постійно перебувають при виконанні службових обов'язків. Недоцільність Їх застосування до інших категорій працівників може бути визначена судовою практикою.

4. КК не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до громадських робіт, від відбування покарання з випробуванням (ст. 75), умовно-дострокового їх звільнення від покарання (ст. 81), а також заміни невідбутоі частини покарання більш м'яким покаранням (ст. 82).

5. Ухилення від відбування громадських робіт утворює склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 389.

Конституція України (ст. 43).


Стаття 57. Виправні роботи

1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

2. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування.

3. Особам, які стали непрацездатними після винесення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох установлених законодавством України неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

1. Виправні роботи є одним із видів основних покарань, яке обмежує право засудженого на зміну місця роботи, просування по службі, позбавляє частини заробітної плати.

Засуджений відбуває дане покарання тільки за місцем роботи. що має за мету його виправлення в звичайних для нього умовах праці та запобігання вчинення ним нового злочину. Місцем роботи

є, підприємство, організація, установа, незалежно від форми власності, де особа прийнята на роботу у передбаченому законодавством порядку, виконує покладені у зв'язку з цим на неї трудові (службові) обов'язки й одержує заробітну плату.

Із змісту ст. 57 випливає, що дане покарання не може бути призначене безробітним, оскільки, на відміну від ст. 29 КК 1960 р., у ній не передбачена можливість його відбування в інших місцях, що визначаються органами, які відають виконанням виправних робіт, а також тому, що воно передбачає відрахування із суми заробітку,

Виправні роботи можуть бути призначені на строк від шести місяців до двох років. В дохід держави за вироком суду відраховується щомісячно із суми заробітку засудженого від десяти до двадцяти відсотків.

2. Суд не вправі застосовувати виправні роботи до певних категорій осіб, якими є: вагітні жінки; жінки, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною; непрацездатні; неповнолітні, які не досягли шістнадцяти років; особи пенсійного віку; військовослужбовці; працівники правоохоронних органів; нотаріуси; судді; прокурори; адвокати; державні службовці; посадові особи органів місцевого самоврядування.

3. У певних випадках закон (ч. З ст. 57) передбачає можливість заміни виправних робіт штрафом.

4. КК передбачає також можливість умовно-дострокового звільнення від відбування виправних робіт (ст. 81) і звільнення від його відбування з випробуванням (ст. 75).

5. Порядок застосування виправних робіт до неповнолітніх регулюється ст. 100.

6. Ухилення від відбування виправних робіт утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389.

Конституція України (ст. 43).

КПК (ст. 410).

ВТК (ст. ст. 8, 94-98, 101-105, 114).

Тимчасова інструкція про порядок виконання кримінального покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі. Затверджена наказом ДДПВП та МВС №91/565 від 17 липня 1999р.

Постанова ПВС від 22 грудня 1995 р. № 22 "Про практику призначення судома кримінального покарання" (п. п. 6, 17).

Постанова ПВС №6 від 10 жовтня 1982р. "Про практику застосування судами

України законодавства у справах, пов'язаних з порушеннями вимог законодавства про охорону праці" (п. 4).
Стаття 58. Службове обмеження для військовослужбовців

1. Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військо вослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

2. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування покарання засуджений не може бути підвищений на посаді. у військовому званні, строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

1. Службове обмеження для військовослужбовців є новим видом основного покарання і має комбінований характер:, а) воно проявляється у примусових заходах майнового характеру: в дохід держави відраховується від десяти до двадцяти відсотків із суми грошового забезпечення засудженого; б) на засудженого вчиняється моральний вплив - він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, строк покарання не зараховується йому у строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Про поняття військовослужбовця див. коментар до ст. 401,

Цей вид покарання призначається як у випадках, передбачених КК, так і у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, дійде висновку про можливість застосування до нього цього покарання замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років (ч. 1 ст. 58).

2. Службове обмеження для військовослужбовців застосовується на строк від шести місяців до двох років.

3. Покарання у виді службового обмеження не може призначатися військовослужбовцям строкової служби (ч. 1 ст. 58).

Конституція України (ст 43).

КПК (ст.410).

Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 18 червня 1999р. (ст. 2).

Тимчасове положення про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами Тимчасове положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами Тимчасове положення про проходження військової служби особами офіцерського складу. Затверджені указом Президента України № 174/93 від 13 травня 1993р.

Інструкція щодо порядку застосування окремих статей Тимчасового положення про проходження військової служби. Затверджена наказом МО № 181 від П серпня 1993р.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   107


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал