Постатейний коментар до Кримінального кодексу України загальна частина розділ І загальні положення стаття Завдання Кримінального кодексу



Скачати 19.46 Mb.
Сторінка1/107
Дата конвертації25.12.2016
Розмір19.46 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   107
Постатейний коментар до Кримінального кодексу України
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу

1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

2. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

1. Боротьба зі злочинністю є одним з найдавніших завдань держави. Для того щоб така боротьба здійснювалась на правових засадах, держава встановлює межі між дозволеним та забороненим шляхом, зокрема видання законів, які забороняють певну поведінку під загрозою застосування до порушників жорстких каральних заходів - кримінального покарання. В Україні такі закони зведені у систематизований законодавчий акт - Кримінальний кодекс.

Слово "кримінальний", застосоване до назви .Кримінальний кодекс України, походить від терміна "сгітеп", який вживався у римському праві і згодом посів своє місце у багатьох європейських мовах (зокрема, в українській мові й досі вживається слово "кримінал"), Оскільки "сгітеп" у перекладі означає "злочин", то, відповідно, і назву "Кримінальний кодекс" можна перефразувати як "кодекс про злочини".

2. КК є систематизованим нормативно-правовим актом, який охоплює всі питання кримінального права і здійснює їх вичерпне регулювання. Незважаючи на свою специфічну назву - "кодекс", цей акт є законом, приймається та змінюється у тому ж порядку, що й інші закони України, і має відповідну юридичну силу.

3. Із змісту ч. 1 ст. 1 випливає, що двома основними завданнями КК є: 1) правове забезпечення охорони певних суспільних відносин та соціальних благ; 2) запобігання злочинам.

Об'єктами, що беруться під охорону за допомогою норм КК, е права і свободи людини та громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій

України, а також мир і безпека людства. Норми КК охороняють лише найважливіші елементи зазначених об'єктів. Охорона менш важливих суспільних відносин і соціальних благ здійснюється за допомогою правових норм інших галузей права (зокрема адміністративного, цивільного, трудового права).

Під правами і свободами людини і громадянина слід розуміти насамперед ті права і свободи, які передбачено розділом II Конституції України (право на життя, свободу, особисту недоторканність і недоторканність житла, таємницю листування та іншої кореспонденції, конфіденційність особистого і сімейного життя, об'єднання у громадські організації та політичні партії, проведення зборів, мітингів та інших масових акцій, працю, відпочинок, страйк, соціальний захист, житло, охорону здоров'я, а також право обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, доступу до державної та муніципальної служби, право власності, свобода пересування, свобода слова і думки, свобода совісті та інші). Крім того, права і свободи громадян встановлені й іншими, крім Основного, законами України.

Кримінально-правова охорона тих чи інших прав і свобод людини і громадянина застосовується за наявності суспільної потреби у такій охороні.

Поняття "людина" у нормах КК означає фізичну особу, людину в біологічному значенні цього слова. При цьому КК охороняє людину і як біологічну істоту, забороняючи посягання на життя, здоров'я, тілесну та статеву недоторканність, особисту свободу, і як соціальну істоту, особистість - у цьому випадку забезпечується охорона честі та гідності, політичних, соціально-економічних та інших прав і свобод людини. Кримінально-правовій охороні підлягають права і свободи не лише громадян України, а й іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні і згідно з Конституцією, законами України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, користуються відповідними правами і свободами.

Власність як об'єкт кримінально-правової охорони означає матеріальні об'єкти, що мають певну цінність, та сукупність суспільних відносин, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням такими об'єктами (детальніше про це поняття див. коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу VI Особливої частини КК).

Під громадською безпекою слід розуміти такий стан суспільних відносин, за якого природні, технічні та інші джерела загальної небезпеки, на які людина впливає своєю діяльністю, не створюють небезпеки для життя і здоров'я людей та для збереження матеріальних цінностей.

Громадський порядок - це стан суспільних відносин, який забезпечує спокійні умови суспільне корисної діяльності, відпочинку та побуту людей.

Термін "довкілля", вжитий у ч. 1 ст. 1, є синонімом до вживаного в інших законодавчих актах терміна "навколишнє природне середовище" і визначається як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси як залучені до господарського обігу, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, вода, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Консшшпуиі'йний устрій України - це закріплена Конституцією система органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що діють в Україні, їх правового статусу та повноважень, а також їх відносин між собою та з іншими суб'єктами права, у першу чергу - з громадянами.

Мир означає відсутність ворожості, війни і воєнних (збройних^ конфліктів, а безпека людства - стан, за якого відсутня загроза війни, екологічної катастрофи, дій, наслідком яких може бути масове знищення людей, знищення умов для існування населенняземної кулі тощо.

4. У ч. 1 ст. 1 законодавець вказує на профілактичне завдання, КК: його норми мають формулюватись, тлумачитись та застосовує ватись так, щоб не лише карати винних осіб за вчинені злочини, а й запобігати скоєнню нових злочинів.

5. Виконання завдань КК провадиться, зокрема, шляхом визначення суспільне небезпечних діянь, які є злочинами, та покарань, що застосовуються до осіб, які ці злочини вчинили. Проте зміст ч. 2 ст. 1 не слід розуміти у тому сенсі, що КК має містити самі лише описи конкретних злочинів та передбачених за них покарань. Значна кількість кримінально-правових норм має характер універсальних правил, які стосуються не тільки того чи іншого конкретного злочину, а й будь-якого злочину, передбаченого КК. Ці універсальні (загальні) норми систематизовані у п'ятнадцяти розділах Загальної частини КК. Описи конкретних злочинів розміщені у двадцяти розділах Особливої частини КК.

6. Одним із логічних висновків, що випливає із ч. 2 ст. 1, є вимога застосування кримінальної відповідальності та покарання лише за ті діяння, які на момент їх вчинення вже були визначені КК як злочини. Таким чином, у кримінальному праві реалізуються положення ч. 2 ст. 58 Конституції України, згідно з яким "ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення", та загальновизнаний принцип кримінального права пиііию сгішеп пиііа роепа біпе Іеде (немає ані злочину, ані покарання без вказівки на це в законі).

Конституція України.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. (ст. 5). '

Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності

1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки й вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним'вироком суду.

3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

1. На відміну від КК 1960 р., у тексті чинного КК прямо закріплюється положення про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину.

Складом злочину визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільне небезпечне діяння визнається злочином.

Для вирішення багатьох питань застосування кримінального закону, кваліфікації злочинів, а також з навчальною метою наукою ' кримінального права визначено риси, притаманні складові будь-якого конкретного злочину. На -цій основі будується узагальнена абстрактна модель складу злочину. Ця модель, хоча вона й є науково-теоретичною, має водночас важливе практичне значення - вона вказує на обов'язкові (універсальні) елементи складу будь-якого злочину. Такими елементами є: 1) об'єкт злочину; 2) об'єктивна сторона злочину; 3) суб'єктивна сторона злочину; 4) суб'єкт злочину.

Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є злочином. Кожен із елементів складається,

як показано нижче, із певних ознак.

У конкретних статтях (частинах статей) КК описуються не елементи складу злочину взагалі, а елементи складу того чи іншого конкретного злочину. Відповідно, опис елементів складу кожного злочину конкретизується шляхом опису конкретних ознак, із яких складаються ці елементи. Так, якщо йдеться про розбій - злочин, передбачений ст. 187, - то об'єктивна сторона його складу має вигляд дій, які є нападом на потерпілого і застосуванням щодо нього насильства, небезпечного для його життя та здоров'я, або погрози

таким насильством.

Законодавець, формулюючи ознаки конкретного злочину, може

передбачити наявність не тільки основних елементів, а й додаткових (у т.ч. факультативних) ознак. Ці додаткові ознаки можуть включатись до складу певного елемента складу злочину або ж бути ознаками всього складу і знаходитися поза його елементами (наприклад, предмет). Для ст. 187 додатковою ознакою, яка є частиною суб'єктивної сторони, буде мета заволодіння чужим майном. Окрім цього, для констатації вчинення деяких злочинів (наприклад, злочину, передбаченого ч. 2 або 3 ст. 187) необхідно встановити і кваліфікуючі ознаки складу, вказані законодавцем у відповідних нормах.

У КК склад злочину завжди викладається як склад конкретного злочину, і так само конкретно передбачаються ознаки складу. Такий склад конкретного злочину іноді іменується юридичним складом злочину.

Однак в одній статті Особливої частини КК не завжди вказуються всі ознаки даного складу злочину, оскільки це може бути нераціональним, зокрема з точки зору законодавчої техніки. Наприклад, у тексті статті може не бути спеціальної вказівки щодо суб'єкта злочину, досить часто немає прямої вказівки і на форму вини. У низці статей Особливої частини КК застосовуються поняття, зміст яких розкрито законодавцем у його Загальній частині. Тому для встановлення повного комплексу і змісту ознак того чи іншого складу злочину необхідно враховувати не тільки зміст конкретної норми Особливої частини КК, а й положення його Загальної частини.

Вчинення суспільне небезпечного діяння потребує правової оцінки з боку компетентних правоохоронних органів з точки зору дотримання КК. Якщо буде встановлено, що ознаки вчиненого діяння повністю відповідають ознакам складу конкретного злочину, передбаченого КК, то вчинене вважається злочином і вирішується питання про притягнення особи, яка його вчинила, до кримінальної відповідальності. Юридичну оцінку діяння з точки зору відповідності його ознакам конкретного злочину називають кваліфікацією злочинів. У тих випадках, коли процес кваліфікації завершився встановленням наявності у конкретному діянні ознак конкретного складу злочину, такий склад іменують фактичним складом злочину.

2. Аналіз окремих норм КК свідчить, що сформульовані у них склади конкретних злочинів можна поділити на: 1) основний;

2) склад злочину з обтяжуючими обставинами (кваліфікований склад злочину); 3) склад злочину з пом'якшуючими обставинами (привілейований склад злочину).

Основний склад злочину не містить ані обтяжуючих, ані пом'якшуючих обставин. У нормі про відповідний злочин законодавець передбачає не посилене чи знижене, а нормальне, "стандартне" покарання за нього. У статтях, які мають кілька частин, основний склад, як правило, викладається у першій частині статті.

Склад злочину з обтяжуючими обставинами включає в себе всі ознаки основного складу злочину і, крім цього, вказівку на певні обставини, які законодавець вважає такими, що обтяжують відповідальність за вчинення цього злочину: Вчинене діяння підпадає під цей склад злочину лише за наявності всіх ознак основного складу і зазначених в нормі обтяжуючих (кваліфікуючих) обставин.. У зв'язку з цим за злочини, які передбачені нормою про кваліфікований склад, встановлюється більш суворе покарання. Інколи/виокремлюють і особливо кваліфіковані склади злочинів. Ними вважаються склади, які зазвичай формулюються у третій чи наступних частинах відповідної статті КК і в яких за наявності певних обтяжуючих обставин передбачається ще більш суворе покарання, ніж в нормі, яка описує просто кваліфікований склад злочину.

Склад злочину з пом'якшуючими обставинами. Такі склади злочинів містяться в окремих частинах відповідних статей або окремих статтях Особливої частини КК. Наприклад, ст. 115 передбачає відповідальність за умисне вбивство, а ст. ст. 116 та 117 - за таке саме вбивство, але вчинене за обставин, що пом'якшують відповідальність. У нормі про привілейований склад злочину передбачається більш м'яке покарання, ніж в нормі про основний склад відповідного злочину,

3. Об'єкт злочину - це охоронювані кримінально-правовими нормами суспільні відносини та соціальні блага, на які посягає злочин.

У кримінальному праві розрізняють загальний, родовий та безпосередній об'єкти злочину. Під загальним об'єктом розуміють усю сукупність суспільних відносин та соціальних благ, що охороняють, ся Кримінальним законом. Родовий об'єкт - це група схожих (однорідних) суспільних відносин та соціальних благ, на які посягає відповідна група злочинів. Розміщення злочинів по розділах в Особливій частині КК провадиться, як правило, саме за родовим об'єктом. Безпосередній об'єкт - це комплекс суспільних відносин чи певне соціальне благо, на які безпосередньо посягає той чи інший конкретний злочин. Як родовий об'єкт є частиною загального, так і безпосередній - частина родового об'єкта, хоча іноді (як, напри-

клад, у більшості статей КК про злочини проти власності) родовий та безпосередній об'єкти можуть збігатися.

У кримінальному праві виокремлюють основний та додатковий безпосередні об'єкти. Основний безпосередній об'єкт - це об'єкт, проти якого головним чином, насамперед спрямовано злочин, а додатковий - це об'єкт, шкода якому завдається у зв'язку з посяганням на основний. Наприклад, при розбої (ст. 187) основним безпосереднім об'єктом є право власності, а додатковим - життя чи здоров'я особи. Наявність додаткового безпосереднього об'єкта нерідко дає можливість відмежувати один злочин від іншого, правильно кваліфікувати вчинене діяння. Безпосередній додатковий об'єкт може бути обов'язковим та факультативним: в останньому випадку шкода або загроза для такого (факультативного) об'єкта за конкретних обставин вчинення злочину може виникнути, а може і не виникнути. Прикладом є ст. 296, яка передбачає відповідальність за хуліганство - злочин проти громадського порядку, при вчиненні якого може бути, а може і не бути заподіяна шкода здоров'ю потерпілого.

4. Об'єкт злочину необхідно відрізняти від предмета злочину. Предмет злочину - це матеріальний предмет, з приводу якого або шляхом дії (впливу) на який скоюється злочин. Він є факультативним елементом складу злочину; в описах більшості злочинів, передбачених статтями КК, про нього не згадується. Від предмета злочину слід відрізняти знаряддя і засоби вчинення злочину, які є ознаками об'єктивної сторони складу злочину. Не може розглядатись як предмет і потерпілий - особа, якій злочином завдано фізичної, матеріальної чи моральної шкоди.

5. Об'єктивна сторона злочину - це зовнішній акт суспільне небезпечного посягання на охоронюваний законом об'єкт, яким цьому об'єкту заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння.

Основними ознаками об'єктивної сторони злочину є: 1) суспільне небезпечне (злочинне) діяння; 2) його наслідки; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками. Наслідки та причинний зв'я"зок не є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину. Склади злочинів, обов'язковою ознакою яких не передбачено настання певних наслідків, називаються формальними, а склади, де" наслідки є обов'язковою ознакою, - матеріальними.

Злочинне діяння - це передбачені кримінальним законом дія чи бездіяльність, якими заподіюється шкода об'єкту злочину.

Злочинна дія завжди є вчинком, проявом активності особи. Як правило, під дією розуміють тілесні рухи. Проте іноді закон розуміє як дію і слова (наприклад, ст. ст. 129, 295). В одних випадках злочинним діянням визнається одна фізична дія, в інших - певний комплекс із кількох дій.

Дія повинна мати свідомий характер, бути невимушеною. У випадках, коли особа вчинила дію не з своєї волі, вона не підлягає відповідальності через відсутність вини в її поведінці. Це характерно для випадків: а) вчинення рефлекторних чи інших мимовільних дій; б) вчинення дії під впливом непереборної сили, під якою розуміється вплив природних, технічних чи інших незалежних від суб'єкта факторів (наприклад, автомобільна аварія сталася внаслідок конструктивних вад автомобіля або неякісності його вузлів, про які водій не знав); в) вчинення дії під фізичним примусом, який позбавляє особу можливості діяти правомірно (ст. 40).

Злочинна бездіяльність - це пасивна поведінка, яка полягає в невиконанні або неналежному виконанні обов'язку діяти, покладеного на відповідну особу законодавством, трудовими (службовими) обов'язками, обумовленого її попередньою поведінкою або загальновизнаними морально-етичними правилами. Проте навіть у тих випадках, коли особа не виконала покладеного на неї обов'язку, вчинити певні дії, її бездіяльність буде злочинною лише у разі, коли її прямо визнає такою відповідна стаття КК.

Наслідки злочину - реальні шкідливі зміни, які відбуваються в об'єкті, що охороняється кримінальним законом, внаслідок злочинного діяння. Наслідки можуть мати матеріальний (шкода, яку можна оцінити в грошовому вираженні, ушкодження здоров'я, позбавлення життя) або нематеріальний (моральна, політична, соціальна, психологічна, інша шкода) характер.

У статтях КК, як правило, прямо вказується лише на матеріальні наслідки злочинного діяння. Проте загроза настання нематеріальних суспільне небезпечних наслідків нерідко є мотивом для криміналізації дій шляхом прийняття кримінально-правових норм з формальними складами: тут наслідки прямо не вказуються у статті, але мається на увазі, що вони завжди або дуже часто виникають у разі скоєння відповідного діяння.

Причинний зв'язок між діянням та його суспільне небезпечними наслідками для наявності складу злочину має бути необхідним, оскільки інакше не можна виключати, що наслідки виникли не через діяння, яке інкримінується винній особі, а через якесь інше діяння або ж подію. Тому випадковий причинний зв'язок не дає підстав констатувати наявність об'єктивної сторони злочину, а отже, свідчить про відсутність складу злочину.

Необхідний причинний зв'язок між діянням і наслідками характеризується тим, що діяння: 1) має передувати наслідкам; 2) має бути умовою, без якої не було б наслідку (принцип conditio sine qua nоn); 3) за своїми властивостями, як правило, має спричиняти саме такі наслідки, тобто наслідки мають бути закономірним результатом вчиненого діяння.

Факультативними, тобто такими, що не є обов'язковими для більшості злочинів, ознаками об'єктивної сторони є: 1) місце - територія чи інше місце, де вчиняється злочинне діяння та/або настають його наслідки; 2) час - період, протягом якого скоюється злочин; 3) спосіб - методи чи прийоми вчинення злочину; 4) обставини - сукупність умов, за яких скоюється злочин; 5) засоби - предмети, документи, речовини, з використанням яких створюються умови для вчинення злочину; 6) знаряддя - зброя та інші предмети, документи, речовини, за допомогою яких здійснюється вплив на потерпілого чи предмет злочину або іншим чином полегшується досягнення злочинного результату. У передбачених КК випадках вони виступають кваліфікуючими ознаками злочину. Якщо зазначені ознаки передбачені в конкретних статтях КК як обов'язкові ознаки складу злочину, то їх відсутність свідчить про відсутність складу даного злочину.

6. Суб'єктивна сторона злочину відображає процеси, які відбуваються у свідомості особи у зв'язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільно

небезпечного діяння та його наслідків. Ознаками суб'єктивної сторони злочину є: 1) вина; 2) мотив злочину; 3) мета злочину.

Основною та обов'язковою для кожного злочину ознакою суб'єктивної сторони є вина. К відсутність завжди означає відсутність в діях особи складу злочину. Про поняття вини див. коментар до ст. ст. 23-25. Заподіяння шкоди без вини (коли особа, завдаючи своїми діяннями суспільне небезпечні наслідки, не передбачає і за обставинами справи не може передбачити настання таких наслідків) називається казусом.

Мотив і мета є факультативними ознаками суб'єктивної сторони злочину. Мотив злочину - це ті внутрішні спонукання, якими керувався винний, вчиняючи злочин, а його мета - це той уявний результат, якого домагався винний, коли скоював злочин. Мотив і мета у разі передбачення їх у статтях Особливої частини КК визнаються обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони складу злочину.

7. Поняття суб'єкта злочину дано у ст. 18. Про ознаки суб'єкта злочину див. коментар до ст. ст. і 9 та 22.

8. Ч. 2 ст. 2 відтворює основний зміст принципу презумпції невинуватості, закріпленого у ч. 1 ст. 62 Конституції України. Цей принцип головним чином стосується процесуальних аспектів, проте правило, яке ним закріплене, має важливе значення і при застосуванні норм матеріального кримінального права.

Із змісту ч. 2 ст. 2 також випливає, що питання кримінальної відповідальності особи може вирішувати тільки суд. Однак у даному випадку йдеться лише про остаточні рішення з цих питань, а саме:

про визнання особи винною та призначення їй покарання за вчи нений злочин. Що ж стосується попередніх рішень, які приймаються у процесі кримінального судочинства (як-от рішення про пред'явлення обвинувачення та застосування до обвинуваченого запобіжного заходу), то деякі з них згідно з КПК можуть прийматися та санкціонуватися не лише судом, а й слідчим чи прокурором.

9. Ч. З ст. 2 є реалізацією у кримінальному праві положення ч. 1 ст. 61 Конституції України про те, що "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення". Відповідно до цих норм не допускається повторне притягнення до кримінальної відповідальності як тоді, коли особа вже зазнала раніше покарання за той самий злочин, так і тоді, коли за цей злочин у першому разі вона була виправдана. Ч. З ст. 2 поширюється і на випадки, коли особа з тих чи інших підстав була безумовно звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання.

Положення ч. З ст. 2 застосовується і тоді, коли за той самий злочин особу було раніше притягнуто до кримінальної відповідальності, покарано, виправдано чи звільнено від покарання в іншій країні.

Ч. З ст. 2 не стосується тих випадків, коли згодом вироки та інші рішення судів у кримінальних справах на законних підставах скасовуються чи змінюються судами вищого рівня, а рішення слідчих чи прокурорів (зокрема, про закриття кримінальної справи) - прокурором чи судом. Не можуть вважатися повторним притягненням до кримінальної відповідальності також і випадки уточнення, розширення обсягу раніше пред'явленого особі обвинувачення.

Конституція України (cm. cm. 61, 62, п. 22 cm. 92).

КПК (гл. гл. 12, ІЗ, 20, 21, 22).


РОЗДІЛ II ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність

1. Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який 1'рунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

2. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності.

3. Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

4. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

5. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

1. Кримінальна відповідальність - це особливий правовий ін' ститут, у межах якого здійснюється офіційна оцінка поведінки особи як злочинної. Кримінальна відповідальність матеріалізується в обвинувальному вироку суду і зазвичай включає засудження особи за вчинений злочин, призначення їй покарання, його відбування,

судимість тощо.

2. Із ч. 1 ст. З випливає, що чинне законодавство про кримінальну відповідальність являє собою один кодифікований закон і що єдине джерело кримінального права - це КК. Будь-які інші нормативно-правові акти не входять до системи кримінального законодавства. Цим воно принципово відрізняється від будь-яких інших галузей вітчизняного законодавства, а також від колишнього кримінального законодавства, яке припускало застосування інших, крім КК, кримінальних законів.

Не входить до системи кримінального законодавства і Конституція України, незважаючи на те, що вона має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Проте, відповідно до ст. 8 Конституції України, закони України, у т.ч. закони про кримінальну відповідальність, мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Невідповідність законів про кримінальну

відповідальність Конституції України, а також порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, тягнуть за собою визнання їх Конституційним Судом України у встановленому Конституцією і законами України порядку неконституційними. Ці положення мають обов'язково враховуватися під час тлумачення і застосування норм КК

КК ґрунтується не тільки на Конституції України, а й на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Гарантією цього є положення ч. 5 ст 3 До вказаних принципів і норм можна віднести такі, що стосуються верховенства прав людини, суверенітету держав, дипломатичного імунітету, права міжнародних договорів, мирного розв'язання спорів, міжнародного морського, повітряного, екологічного, економічного і гуманітарного права, боротьби зі злочинністю, правової допомоги і видачі злочинців тощо Загальновизнані принципи і норми міжнародного права закріплені у відповідних пактах, деклараціях, конвенціях та інших документах.

3 КК поділяється на Загальну й Особливу частини, норми яких застосовуються у взаємозв'язку. При цьому норми Особливої частини порівняно з нормами Загальної частини є більш конкретними в частині кожного окремого складу злочину, який описано в диспозиціях цих норм, і в частині застосування покарань, які описані в їх санкціях.

4 Жоден закон про кримінальну відповідальність не може діяти автономно, окремо від КК Адже такий закон, запроваджує він кримінальну відповідальність, скасовує й чи вносить інші зміни до КК, відразу ж після набрання ним чинності у порядку, визначеному ст. 94 Конституції України і ст. 4 КК, автоматично включається до КК Це означає, що при застосуванні цих законів посилання слід робити не на них, а безпосередньо на відповідні норми КК.

5УччЗі4стЗ відображено принцип законності, який стосовно кримінального права означає, що1) кримінально-правові норми не існують поза КК у зв'язку з їх повною кодифікацією;

2) тільки КК і ніяким іншим законом чи підзаконним актом визначається, що є злочином, а також повторністю, сукупністю і рецидивом злочинів, співучастю у злочині, готуванням до злочину і замахом на злочин тощо, встановлюються види і розміри покарання за злочин, а також умови, за яких є можливими звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання, визначаються інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину, 3) забороняється застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією, тобто заповнення прогалини у КК шляхом застосування його до випадку, який прямо ним не передбачений, але є подібним, схожим.

6 Міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до принципів і норм міжнародного права Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Із цього положення випливає, що частиною національного законодавства України не є 1) нечинні міжнародні договори України, навіть якщо згода на обов'язковість їх надана ВР (наприклад, Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців від 4 грудня 1989 р ); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких ВР не надана (скажімо,

Європейська конвенція про запобігання тероризму від 27 січня 1977 р ). Крім того, невідповідність положень міжнародних договорів України Конституції України, а також порушення встановленої Конституцією України процедури надання ВР згоди на обов'язковість цих договорів тягнуть за собою визнання їх у встановленому Конституцією і законами України порядку неконституційними. Ті. f положення чинних міжнародних договорів, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність Відповідно, і закони України про кримінальну відповідальність не повинні відповідати вказаним положенням міжнародних договорів

Згода на обов'язковість міжнародних договорів може бути надана у формі ратифікації або приєднання. Оскільки Україна є правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР і Української РСР, то до міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, прирівнюються й інші відповідні договори

Чинними є лише опубліковані міжнародні договори України Їх офіційне опублікування має здійснюватися в газеті "Голос України", журналі "Відомості Верховної Ради України" або в "Зібранні діючих міжнародних договорів України"

7 Із ч 5 ст. З випливає, що під час прийняття нових законів України про кримінальну відповідальність принциповим є дотримання положень, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України

Конституція України ст. ст. 8, 9, 57, 94, 152)

Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно одговорів від. 23 серпня 1978р Ратифікована Україною 17 вересня 1992р „

Закон України "Про дію міжнародних договорів на території України від 10 грудня 1991 р „

Закон України "Про правонаступництво України від 12 вересня 1991 р (ст. ст 6,7)

Закон України "Про міжнародні договори України від 22 грудня 1993 р (ст „ cm 7, SO, 12, 17)

Регламент Верховної Ради України Затверджений постановою КР№ 130/94-8^ від 27 липня 1994 р (глава 6 10)



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   107


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал