Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1998 р. N 1099 "Про порядок класифікації нс" прийнята власна система класифікації



Скачати 244.2 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації25.12.2016
Розмір244.2 Kb.
ТипСистема класифікації

ОРГАНИЗАЦІЯ І ЗМІСТ ХІРУРГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРИ
НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ МИРНОГО І ВОЄННОГО ЧАСУ.
Визначення надзвичайних ситуацій. При стихійних лихах, катастрофах мирного часу та під час війни система охорони здоров’я працює в надзвичайних умовах. Характер надзвичайних умов, їх особливості й заходи, які проводяться для організації надання адекватної медичної допомоги залежать від обставин, що склались в районі бойових дій; техногенної катастрофи чи стихійного лиха; уражаючих факторів, які діють на людей; масштабів пригоди тощо. Порушення нормальних умов життя і
діяльності людей на об’єкті, території або акваторії, спричинене аварією,
катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка
призвела (може призвести) до неможливості проживання населення на
території чи об’єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі
людей та/або значних матеріальних утрат прийнято називати НС.
Різні держави мають власну тільки їм сукупність географічних, демографічних, економічних умов існування, історичний досвід, що зумовлює для кожної держави найбільш можливі та найбільш небезпечні НС.
З метою уніфікації заходів щодо ліквідації наслідків конкретних НС,
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1998 р. N 1099 "Про порядок класифікації НС" прийнята власна система класифікації НС.
НС в нашій державі класифікують в залежності від причин походження подій, відповідно до територіального поширення та розмірів заподіяних
(очікуваних) економічних збитків та людських утрат.
Відповідно до причин, які приводять до виникнення НС на території
України розрізняють НС техногенного характеру, природного характеру, соціально-політичного характеру та воєнного характеру.
НС техногенного характеру - це транспортні аварії, пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях дамбах тощо.
НС природного характеру - це небезпечні геологічні, метеорологічні. гідрологічні морські та прісноводні явища, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну,
інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, зміна стану водних ресурсів, біосфери тощо.
НС соціально-політичного характеру - це ситуації, пов"язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення терористичного акту (збройний напад, захоплення й затримання важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, викрадення чи знищення суден, захоплення заручників тощо.
НС воєнного характеру - це ситуації, пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ
радіоактивних і токсичних речовин, та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.
Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які постраждали, загинули, або умови проживання яких на тривалий час істотно погіршились визначають чотири рівні надзвичайних ситуацій: загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий рівні. Розглянемо визначення рівнів
НС за ознаками територіального поширення, санітарних утрат та істотного погіршення умов проживання.
НС загальнодержавного рівня - це ситуації, які розвиваються на території двох або більше областей (Автономної Республіки Крим, міст
Києва та Севастополя) або загрожують транскордонним перенесенням, а також, якщо для її ліквідації необхідні ресурси, що перевищують власні можливості області; внаслідок яких постраждало (тимчасово або постійно непрацездатних) понад 300 чоловік, загинуло понад 5 осіб, сталось істотне погіршення умов проживання на тривалий час понад 3000 чоловік.
НС регіонального рівня - це ситуації, які розвиваються на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), а також, якщо для їх ліквідації необхідні ресурси, що перевищують власні можливості окремого району; внаслідок яких постраждало (тимчасово або постійно непрацездатних) від 50 до 300 чоловік, загинуло від 3 до 5 осіб, сталось істотне погіршення умов проживання на тривалий час від 300 до
3000 чоловік.
НС місцевого рівня - це ситуації, які виходять за межі потенційно- небезпечного об'єкту або загрожують поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, а також, якщо для
їх ліквідації необхідні ресурси , що перевищують власні можливості потенційно-небезпечного об’єкта; внаслідок яких постраждало (тимчасово або постійно непрацездатних) від 20 до 50 чоловік, загинуло 1 - 2 особи, сталось істотне погіршення умов проживання на тривалий час від 100 до 300 чоловік.
НС об’єктового рівня - це ситуації, які не підпадають під визначення для надзвичайних ситуацій вищого рівня, внаслідок яких постраждало
(тимчасово або постійно непрацездатних) до 20 чоловік, загинуло понад 1 особа, сталось істотне погіршення умов проживання на тривалий час до 100 чоловік.
Надзвичайні ситуації виникають внаслідок аварій, катастроф, небезпечних природних явищ.
Аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об’єкті чи окремій території загрозу життю та здоров’ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання, транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Катастрофа - велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків.

Небезпечне природне явище - це подія природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення й тривалістю можуть вражати людей, об’єкти економіки та довкілля.
Медико-тактична характеристика надзвичайних ситуацій, що
загрожують Україні. Територія України - 603,7 тис кв.км., населення - близько 48 млн. чоловік. За своїми розмiрами, кiлькiстю населення, рiвнем освiти, науково-технiчному потенцiалу Україна вiдноситься до найбiльших держав Європи. Фізико-географічні особливостi території України, насиченість її хімічно-вибухо-пожежонебезпечними об’єктами створюють передумови для виникнення практично всіх видів НС. До передумов виникнення НС техногенного характеру в нашій державі слід віднести розвинену інфраструктуру всіх видів транспорту: авіаційного, водного, залізничного, автомобільного, систем перекачки енергоносіїв тощо; розвинену й розгалужену систему енергопостачання та енергетичного комплексу; наявність могутніх велетнів металургії, хімічного виробництва, машинобудівництва, будівельної індустрії. В державі функціонує 1703 промислових об'єкта, які використовують більше 300 тис. тон отруйних речовин, у тому числі 10 тис. т хлору, 190 тис. т аміаку. Майже половину електроенергiї виробляють 4 атомних електростанції з 13 реакторними установками. На території нашої держави проходить розгалужена мережа аміакопроводів, нафтопроводу "Дружба" (1,5 тис. км), «Придніпровські магістральні нафтопроводи» (2,3 тис. км), газопроводів (35 тис. км), залізничних колій (22,3 тис.км). Штучні каскади гідровузлів Дніпра, Дністра,
Буга створили зони можливого катастрофічного затоплення , що включають багато великих міст (в т.ч. -Київ).
Про можливі загальні втрати населення при техногенних катастрофах дають уявлення наслідки аварії реактору Чорнобильської АЕС, що сталась в
1986 р. в Україні. Внаслідок цієї аварії отримали радіаційне забруднення
3420 квадратних кілометрів території України, дозу опромінювання вище допустимого рівня отримали сотні тисяч наших співвітчизників, причому вже перші жертви серед ліквідаторів аварії - пожежники потребували хірургічної допомоги внаслідок механічних травм та опіків на фоні гострої променевої хвороби. Проблема втрат населення від значних по масштабам техногенних катастроф стає зрозумілою, коли відомо, що тільки при незначних аваріях та внаслідок нещасних випадків на території нашої держави від травматизму та отруєння загинуло: у 1987р.- 8,37 чол. на 10000 населення, у 1991р.- 11,73 чол., в 1995р.- 15,06чол., в 2001р-бiльше 19 чол. на 10000 населення (для порівняння - в Англiї- 2,7 чол.). В абсолютних числах у 1991р. загинуло
60.000 чол., у 1999 р. майже 80.000 чол., у 2001р.- понад 90000 чол.
Вірогідні втрати населення за умов НС техногенного характеру підлягають розрахункам для кожної категорії НС і конкретних об’єктів підвищеного ризику. Для оцінки порядку цих утрат можна навести такі цифри: при авіаційних катастрофах санітарні втрати можуть перевищувати
500 чоловік (1985 р. Японія. Боїнг 747 врізався в гору Осака, загинуло 520
осіб; 1996 р. Заїр, Кіншаса, російський вантажний літак при зльоті впав на ринок, постраждало 350 чоловік. Внаслідок авіаційної катастрофи з літаком
СУ-27 уб, що сталася 27 липня 2002 року на аеродромі Скнилів, м. Львів, у ході проведення авіаційно -спортивного свята постраждала 241 особа, з них
83 неповнолітніх. Загинуло й померло від отриманих травм 76 осіб, серед яких 27 дітей.); при залізничних катастрофах та катастрофах на водному транспорті можливий такий же порядок санітарних утрат (при залізничній катастрофі внаслідок вибуху продуктопроводу біля м. Уфа в 1989 р постраждали 871 чол., із них загинуло 339 чоловік; при аварії теплоходу "Нахімов" біля Новоросійська постраждало 450 чоловік, із них загинуло 424 особи); найбільші із відомих утрат населення внаслідок хімічної катастрофи на промисловому об’єкті в Індії у м. Бхопал в 1985 р. склали понад 300000 постраждалих, із них - біля 3000 загиблих.
До передумов виникнення надзвичайних ситуацій природного характеру в нашій державі по-перше, слід віднести сейсмонебезпечність її території, що свідчить про можливість виникнення землетрусів. Землетруси - це підземні удари та коливання поверхні землі, які викликані природними причинами. При сильних землетрусах порушується цілісність грунту, пошкоджуються споруди, виводяться з ладу енергетичні мережі. Виникають значні втрати населення. Геофізики стверджують, що практично сейсмонебезпечними є всі регіони України, причому, значні землетруси вірогідні не тільки в гірських районах Криму та Карпатах, які розміщені в найбільш геологічно несприятливих умовах і у яких можливі землетруси до 8
- 9 балів. У Києві принципово можлива інтенсивність підземних поштовхів до 5,5 балів, в Одещині - до 7, Ізмаїлі, Болграді - до 8, в Чернівецькій області
- до 7 балів, в Житомирській - до 6 балів, в Кіровоградській - до 7, в
Чернігівській, Сумській, Запорізькій - до 5, в Харківській, Донецькій - до 7 балів тощо, навіть Чорнобильська АЕС була розташована в зоні розлому літосфери і там можливі землетруси понад 6 балів. Щодо максимальних санітарних утрат від землетрусів, то прикладом цього можуть стати землетрус у Китаї (1976 рік), внаслідок якого кількість жертв становила
242769 чол., та в Вірменії (1989 рік), де величина цього показника досягла
24542 чоловіка. Взагалі щорічно на Землі трапляється майже 60 000 землетрусів, із яких біля 800 землетрусів середньої та значної сили. Три землетруси в 1999 році: (в Туреччині, Греції та Тайвані ) примусили предметно замислитись щодо небезпеки цього явища і для нашої держави.
Так поруч з Україною, в Туреччині, 17 серпня 1999 р. стався землетрус силою 6,7 -7,8 балів по 9-и бальній шкалі. Зона руйнації досягла 30 тис. кв. км. в найбільш населеній частині Туреччини. Зруйновані декілька міст, десятки тисяч будинків, загинуло близько 15 000 чоловік, а травмовано біля
45 000 осіб.
Велику небезпеку для України складають повені. Повені - це тимчасові затоплення значної частини суші водою в результаті дій сил природи. На
Україні повені пов’язані з підвищенням рівня води в водоймі внаслідок багатьох причин: сезонного швидкого танення снігу зі значним стоком талих
вод; інтенсивного випадання опадів (дощу, снігу); заторів в руслах рік; вітрових нагонів води на водосховищах та гирлах річок; виходу з ладу гребель та дамб. Передумовами виникнення повені є наявність значної кількості річок, що міняють характер уздовж русла: гірський на рівнинний; наявність каскадів гідровузлів з великими водоймищами. Повені супроводжуються затопленням дуже великих територій, руйнуванням житла, шляхів, паралізують життєдіяльність і господарську діяльність затоплених територій на довгий час. Вони несуть великі збитки і санітарні втрати серед населення. Щодо частоти, площі поширення та нанесення матеріальних збитків вони займають на Україні перше місце в порівнянні з іншими стихійними лихами. Практично щорічно держава бореться з повенями в
Закарпатті і деяких інших регіонах. В світі у загальній структурі стихійних лих повені становлять 40% і займають по частоті перше місце, а по санітарним утратам - друге місце (після землетрусів).
До можливих на території нашої держави природних катастроф слід віднести також зсуви, селі, буревії, урагани, смерчі, природні пожежі тощо.
Санітарні втрати при можливих стихійних лихах підлягають розрахунку за сучасними методиками для кожного регіону і для кожного виду катастрофи.
Порядок очікуваних втрат населення можна проілюструвати за прикладом відомих катастроф цього століття: так унаслідок повені, викликаній тропічним циклоном в Бенгальській затоці в 1970 р. та безпосередньо внаслідок циклону у Бангладеш загинуло більше 300000 чоловік; найважчими наслідками повені, що виникла при підйомі рівня й виходу із русла річки в цьому столітті була загибель 100 000 чоловік у Китаї в проймі р. Янцзи в 1911 році; внаслідок смерчу біля м. Іваново в Росії в 1984 р. постраждало 873 особи, загинуло 69 чоловік; внаслідок селі в Перу,
Учканава, в 1970 р. загинуло 21000 чоловік, а внаслідок снігового обвалу у
Тіролі - 3500 чоловік.
Характеристика санітарних утрат за умов НС мирного часу. При надзвичайних ситуаціях мирного часу, як техногенних, так і природних на організм ліквідаторів надзвичайних ситуацій і населення в районі надзвичайної ситуації діють (можуть діяти) вражаючі фактори механічного, термічного, радіаційного, хімічного, біологічного, психоемоціонального характеру.
Механічні вражаючі фактори - це безпосередня динамічна дія на організм людини повітряної чи гідравлічної ударної хвилі; динамічна й статична дія різних механічних тіл, які виникли при руйнуванні споруд, механізмів, предметів довкілля внаслідок вибухів, землетрусів, аварій і катастроф транспортних засобів. Ударна повітряна хвиля, що виникає при вибухах різного походження, травмує організм людини внаслідок надмірного тиску на окремі частини тіла, відкидає людину і сприяє механічним травмам при її падіннях. Ударна гідравлічна хвиля крім того, занурює травмованого в рідину, викликає утоплення. Динамічна дія летючих предметів, уламків травмує організм людини, викликаючи в залежності від швидкості, маси і форми предмета відкриті і закриті травми, проникаючі поранення тощо.

Статична дія елементів будівель, ґрунту на людину, що потрапила в завали викликає синдром стискування. Механічні вражаючі фактори виникають практично при всіх НС техногенного й природного характеру.
Термічні вражаючі фактори - це високі чи низькі температури, що діють на організм людини. Високі температури, що діють на організм людини, виникають при пожежах, внаслідок світового випромінювання при ядерних вибухах, при аваріях теплотехнічного обладнання. Вони викликають опіки та загальний перегрів організму. Низькі температури, що діють на організм людини при техногенних НС в зимовий час, при метрологічних стихійних лихах, природних та техногенних гідротехнічних чи гідрологічних катастрофах, викликають загальне переохолодження організму, відмороження.
Радіаційні вражаючі фактори - радіаційне опромінювання, діє на людину при аваріях на радіаційно-небезпечних об’єктах, викликає променеву хворобу, радіаційні опіки, ускладнює стан постраждалих з механічною травмою.
Хімічні вражаючі фактори - сильнодіючі отрути, виникають при хімічних аваріях та при аваріях на виробництвах, які використовують в своєму технологічному циклі отруйні речовини. Вони викликають отруєння, які є самостійними паталогіями, а при наявності механічних травм ускладнюють стан постраждалого.
Біологічні вражаючі фактори - токсини, шкідливі мікроорганізми тощо, виникають при аваріях на біологічно небезпечних об’єктах, викликають
інфекційні захворювання людей, несприятливу епідемічну обстановку в зоні надзвичайної ситуації.
На організм людини одночасно можуть діяти різні фактори і однакові фактори різної інтенсивності. Враховуючи хірургічний напрям роботи, нижче розглядаються пошкодження, які лікуються методами оперативних утручань.
Вражаючі фактори можуть привести до пошкоджень різних анатомічних областей. В залежності від виду уражаючих факторів і характеру пошкодження організму постраждалого розрізняють ізольовані, множинні, поєднані та комбіновані пошкодження.
Ізольовані пошкодження - це пошкодження одного внутрішнього органа в межах однієї порожнини чи одного анатомо-функціонального утворення опірно-рухального апарату (наприклад, перелом стегна).
Множинні пошкодження - це механічні пошкодження двох органів однієї анатомічної області (порожнини), опорно-рухального апарату в декількох місцях (наприклад, перелом стегна й плеча).
Поєднані пошкодження - це механічні пошкодження двох і більше органів в різних порожнинах, елементів різних анатомо-функціональних систем (наприклад, черепно-мозкова травма і розрив легень).
Комбіновані пошкодження - це пошкодження органів і елементів анатомо-функціональних систем двома чи більшою кількістю різних уражаючих факторів (наприклад, перелом гомілки і опік грудей).

Втрати ліквідаторів НС та населення внаслідок отриманих пошкоджень поділяють на безповоротні та санітарні. До безповоротних утрат відносять тих, хто загинув в момент виникнення НС, помер до надання медичної допомоги чи пропав без вісті. До санітарних втрат відносять тих, хто отримав ураження (і залишився живим) а також захворів при виникненні НС чи внаслідок її.
Співвідношення безповоротних і санітарних втрат, вид і тяжкість санітарних утрат залежить від багатьох факторів: розмірів і характеру НС, місця (густини населення та характеру забудови), де вона сталась, часу доби, готовності рятувальників і населення до реагування на НС, періоду року тощо.
При землетрусах, наприклад, від 20% до 45% травм виникає від конструкцій зруйнованих будівель. Вночі в зоні землетрусу гине населення вдвічі більше, ніж удень. Пошкодження від землетрусів - тяжкі. Так в
Вірменії внаслідок землетрусу шок і гостра крововтрата була у 25% постраждалих, відкриті травми мали понад 87% постраждалих. Загинуло від землетрусу біля 25000 чол., а було госпіталізовано - біля 31 тис. осіб.
За розрахунками російських учених (Рябочкін, 1996) в середньому при
НС мирного часу за даними діагнозів госпіталізованих травму голови мали
32,5% постраждалих, шиї - 0,7%, грудей - 12,5%, живота - 4,7%, хребта -
5,9%, миски - 2,4%, кінцівок - 41,3%.
Відсоток постраждалих з ізольованою травмою мінявся в широкому діапазоні від 2,5 % до 33,3%; множинної - від 28,0% до 97,5%; поєднаної - від 23,6% - до 63,0%.
Комбіновані ураження можуть бути внаслідок НС, при яких діють декілька уражаючих факторів. Пожежі і одночасно вибухи приводять до великої кількості постраждалих з комбінованими травмами. При вибухові продуктопроводу під Уфою в 1989 р. майже 31% постраждалих мали опіки шкіри в поєднанні з опіками дихальних шляхів, 15,2% комбінації механічних травм з опіками шкіри, 16,9% - комбінації механічних травм з опіками шкіри та одночасно опіками дихальних шляхів.
Характеристика санітарних втрат воєнного часу. Щодо очікуваних санітарних втрат воєнного часу, доцільно окремо визначати санітарні втрати мирного населення в тилу та прифронтовій зоні і санітарні втрати особового складу військових формувань. Санітарні втрати мирного населення складають постраждалі внаслідок безпосередньої дії зброї, в тому числі й зброї масового ураження та постраждалі внаслідок вторинних факторів ураження при зруйнуванні атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин, та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо. Величина та структура санітарних втрат від безпосередньої дії зброї має такий же характер, як від військових санітарних втрат, а санітарних втрат від вторинних факторів ураження, - як від техногенних катастроф.
Для оцінки порядку і структури санітарних утрат особового складу військових формувань від зброї звичайної дії можна навести відкриті
узагальнені дані із аналізу досвіду Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 років та воєнних конфліктів сучасного періоду. Середньодобові санітарні втрати під час Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 років складали 0,8 -
1,5%, а під час сучасних військових конфліктів - 2,2 - 3,4% особового складу, що приймає участь у бойових діях. Із загальних санітарних втрат втрати хірургічного профілю складають близько 85%.
Для військово-медичної служби Збройних Сил України особливе значення має досвід, що отримано при наданні медичної допомоги пораненим під час війни в Афганістані, який показал, що удосконалювання "звичайних" видів зброї призвело до значного підвищення їх вражаючої дії та позначилося на структурі бойових санітарних втрат. Так, в даний час у порівнянні з другою світовою війною питома вага тяжкої шокогенної бойової травми зросла з 10-12% до 25-40%, що відповідає структурі бойових травм, що прогнозовані стосовно умов застосування зброї масового ураження.
Поняття про діючі системи ліквідації медико-санітарних наслідків
НС мирного й воєнного часу. Терміни: аварія, катастрофа, стихійне лихо, надзвичайна ситуація не завжди чітко характеризують надзвичайний характер роботи системи охорони здоров’я щодо ліквідації їх наслідків. Тому в медичній літературі вводять поняття «надзвичайна ситуація для охорони
здоров'я» і характеризують це поняття, як обставину, що виникла раптово, при якій можливості органів та закладів охорони здоров'я з попередження та ліквідації медико-санітарних наслідків НС не відповідають потребам і вимагають залучення додаткових сил та засобів чи суттєвої зміни повсякденних форм та методів роботи. Розвинена система охорони здоров'я населення в повсякденних умовах виявляється нездатною адекватно реагувати на санітарні втрати при сучасних катастрофах. В районі лиха, як правило, недостає медичних працівників, медикаментів та медичного обладнання. Для надання медичної допомоги при катастрофі вчасно до місця катастрофи необхідно доставити підготований та оснащений всім сучасним обладнанням медичний персонал, засоби транспортування постраждалих в лікувальні заклади, розгорнути потрібну кількість місць в госпіталях та лікарнях. Тому кожна держава створює власні спеціальні системи ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій для мирного й воєнного часу. До основних функцій таких систем крім безпосередньої організації медичної допомоги постраждалим входить попереднє планування заходів при НС, визначення сил і засобів, які будуть приймати участь в організації ліквідації наслідків НС, підготовка медичних працівників та накопичення резервів медикаментів та медичного майна, створення правової, директивної та нормативної бази, необхідної для розгортання та функціонування цих систем тощо.
В нашій державі функції ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій мирного часу покладають на Державну службу медицини катастроф України (ДСМКУ), а в воєнний час на військову медицину та медичну службу цивільної оборони.

ДСМКУ є особливим видом державної аварійно-рятувальної служби, основним завданням якої є надання безоплатної медичної допомоги постраждалим від НС техногенного та природного характеру, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Удосконаленням.
Утворена ДСМКУ згідно Постанови Кабінету Міністрів України від
14 квітня 1997 р. N343 "Про утворення державної служби медицини катастроф". До її складу входять спеціально визначені медичні сили, засоби та лікувально-профілактичні заклади незалежно від виду діяльності та галузевої належності систем МОЗ України, МНС, Мiноборони, МВС,
Мінтрансу, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міськими держадміністрацій.
ДСМКУ створена на двох рівнях: центральному та територіальному.
На центральному рiвнi ДСМКУ органiзується в системi МОЗ України, на територiальному рiвнi - в системi МОЗ Автономної Республiки Крим, управлiнь охорони здоров'я областей, мм. Києва та Севастополя. Структура
ДСМКУ передбачає наявність органів управління, формувань, закладів
ДСМКУ.
Керівництво ДСМКУ пiд час ліквідації медико-санітарних наслідків
НС покладається: на центральному рiвнi - на МОЗ України; на територiальному рiвнi - вiдповiдно на МОЗ Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров'я областей, міст Києва та Севастополя.
В зв’язку з тим, що в склад ДСМКУ входять медичні заклади різного підпорядкування, координацiю дiяльностi ДСМКУ на випадок виникнення екстремальних ситуацiй здійснюють: на державному рівні - центральна координацiйна комiсiя, що утворюється Кабiнетом Мiнiстрiв України, на територiальному рiвнi - територiальнi координацiйнi комiсiї, що утворюються вiдповiдно Радою мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, обласними, Київською та Севастопольською мiськими державними адмiнiстрацiями.
Головними штабними і оперативними закладами ДСМКУ визначені: на державному рівні Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф; на територiальному рiвнi територiальнi центри екстреної медичної допомоги.
До формувань ДСМКУ центрального та територіального рівня відносяться: мобільні госпіталі, загони, медичні та спеціалізовані бригади постійної готовності першої та другої черги
До закладів ДСМКУ відносяться медичні заклади (лікувально- профілактичні, санітарно-профілактичні, швидкої та екстреної медичної допомоги, науково-дослідні та науково-практичні, навчальні, бази постачання тощо), які незалежно від відомчого підпорядкування визначені чинним порядком МОЗ України в склад державного чи територіального рівня
ДСМК. Штатними закладами ДСМКУ є тільки Український науково-
практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф та територiальнi центри екстреної медичної допомоги. Інші заклади підлягають
ДСМКУ функціонально.
В склад центрального рівня ДСМКУ включені за погодженням з відповідними центральними органами виконавчої влади 571 медичні бригади постійної готовності першої черги, 190 спеціалізованих бригад постійної готовності другої черги, 14659 ліжок спеціалізованого ліжкофонду на базі медичних закладів міністерств, відомств та органів управління адміністративних територій.
Медичні бригади постійної готовності ДСМК першої черги, в основному – це бригади швидкої медичної допомоги (загальнопрофільні та спеціалізовані), що в повсякденних умовах функціонують в складі служби швидкої медичної допомоги системи охорони здоров'я. Спеціалізовані бригади постійної готовності другої черги формуються на базі центрів та закладів ДСМКУ (територіального та центрального рівня) для посилення стаціонарних та мобільних лікувальних закладів другого етапу медичної евакуації, що забезпечують надання постраждалим кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги.
Правову та нормативну базу розбудови та функціонування ДСМК утворюють Закони України "Про аварійно-рятувальні служби" (1999), "Про захист населення й територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" (2000), десятки Постанов Кабінету Міністрів та
Наказів МОЗ України.
За роки існування ДСМКУ є певний позитивний досвід її роботи: формування ДСМКУ прийняли участь у ліквідації практично всіх медико-санітарних наслідків НС державного та регіонального рівня на
Україні ( в тому числі в Закарпатті, Миколаївській області тощо); формування ДСМКУ прийняли участь в багатьох міжнародних програмах: в Міжнародному проекті МАГАТЕ RER щодо координації готовності до ядерних аварій, в програмі “Партнерство” Американського
Міжнародного Союзу Охорони Здоров’я (АМСОЗ) , “Раф енд Реді”, сумісних навчаннях з НАТО тощо; мобільний госпіталь МНС України, укомплектований бригадами
УНПЦ ЕМД та МК, що входить у склад ДСМКУ, успішно діяв при ліквідації наслідків землетрусів в Туреччині, Індії та Ірану. В Туреччині (1999) госпіталь протягом 21 доби цілодобово надавав невідкладну допомогу населенню, яке постраждало внаслідок катастрофи. За час роботи надано кваліфіковану медичну допомогу 5432 хворим та постраждалим. В Індії
(2001) госпіталь надав кваліфіковану медичну допомогу 5558 постраждалим, в тому числі 1053 дітям. Проведено 216 оперативних втручань, прийнято 13 пологів
Враховуючи те, що ДСМКУ має 2 рівні: центральний та територіальний, при НС місцевого та об”єктового рівня медичну допомогу, як правило, надають структури служби швидкої медичної допомоги, у складі яких біля
1040 закладів (станцій, підстанцій та відділень швидкої медичної допомоги),

3390 виїзних бригад, більше 7000 лікарів, біля 21000 середніх медичних працівника. Щорічно швидка медична допомога здійснює близько 1 млн виїздів для надання допомоги при нещасних випадках та травмах.
Стаціонарну медичну допомогу у цих випадках надають лікарні системи охорони здоров”я адміністративних територій.
До підрозділів та частин, що призначені надавати медичну допомогу військовому контингенту відносяться: медичний пунк батальйону, окрема медична рота бригади та польові спеціальні частини і заклади медичної служби. До польових спеціальних частин і закладів медичної служби відносяться окремі медичні загони, армійські загони медичного посилення, загони спеціалізованої медичної допомоги, польові пересувні та евакуаційні госпіталі. Безумовно, при бойових діях на території своєї держави для лікування військових можуть використовуватись стаціонарні лікувальні заклади Міністерства оборони, а також системи МОЗ, всіх інших відомств та пересувна госпітальна база медичної служби цивільної оборони.
Правову та нормативну базу розбудови та функціонування МСЦО утворюють Закони України "Про Цивільну оборону України".
ОРГАНІЗАЦІЯ ХІРУРГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРИ
НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ.
Хірургія надзвичайних ситуацій це клінічна дисципліна, яка вивчає пошкодження організму людини, що виникають внаслідок надзвичайної ситуації, організаційні принципи і особливості надання хірургічної допомоги.
Військова хірургія це клінічна дисципліна, яка вивчає сучасну бойову хірургічну травму, особливості організації та лікування пораненних і хворих у різноманітних оперативно-тактичних (медичних) умов воєнного і мирного часу.
Сучасне медичне забезпечення постраждалих у надзвичайних умовах мирного періоду і поранених під час бойових дій ґрунтується на основі системи етапного лікування з евакуацією за призначенням.
Своєчасне та якісне надання хірургічної медичної допомоги на
етапах медичної евакуації (ЕМЕ) є однією з головних умов збереження
життя та профілактики важких ускладнень у поранених та
постраждалих у мирний час, при ліквідації наслідків катастроф,
виконанні миротворчих операцій, а також на війні.
В умовах масового надходження поранених до ЕМЕ, особливо
важливо вибрати саме той варіант організації хірургічної допомоги,
який є оптимальним у даній конкретній обстановці.
Медична евакуація – сукупність заходів з виносу (вивозу) постраждалих, поранених і хворих із зони надзвичайної ситуації, району бойових дій, до етапу медичної евакуації, для своєчасного й повного надання

їм медичної допомоги. Забезпечення медичної евакуації поранених і хворих включає широкий комплекс організаційних, медичних, технічних заходів.
Етап медичної евакуації – це сили та засоби медичної служби
(медичні пункти та польові лікувальні установи), що розгорнуті на шляхах евакуації постраждалих, поранених і хворих для надання їм медичної допомоги.
На всіх ЕМЕ обов`язковим елементом лікувально-евакуаційних заходів є медичне сортування.
Медичне сортування – розподіл постраждалих, поранених і хворих
на групи у відповідності з потребою у виконанні однорідних
профілактичних і лікувально-евакуаційних заходів, що проводиться,
виходячи з медичних показів, реального об`єму медичної допомоги на
даному етапі і прийнятого порядку медичної евакуації.
Медичне сортування повинно бути безперервним, конкретним і
спадковим. Існують слідуючи види медичного сортування.
Внутрішньопунктове – розподіл постраждалих, поранених і хворих на етапі медичної евакуації поранених і хворих на групи для направлення їх у відповідні функціональні підрозділи даного етапу в установленій послідовності.
Діагностичне – розподіл постраждалих
,
поранених і хворих за діагнозом ураження або захворювання з урахуванням терміновості, характеру, обсягу та черговості надання потрібної медичної допомоги.
Прогностичне – розподіл постраждалих
,
поранених і хворих за ймовірним наслідком (результатом) ураження (захворювання) та орієнтовним терміном лікування.
Евакуаційно-транспортне – розподіл прибулих постраждалих,

поранених і хворих на групи згідно з евакуаційним призначенням, черговістю, способами та засобами їх подальшої евакуації.
Об`єм медичної допомоги – сума лікувальних заходів, які можуть бути виконані на даному етапі, яка може збільшуватись або зменшуватись в залежності від бойової обстановки, кількості поранених, умов розміщення і віддаленості від поля бою, штату і оснащення ЕМЕ.
Вид медичної допомоги – єдиний процес надання медичної допомоги, що залежить від оснащення й кваліфікації медичних фахівців, в мирний час надається в одному лікувальному закладі, а в умовах діючої армії розділяється на окремі лікувально-профілактичні заходи, які можуть проводитись в кількох місцях і в різний час.
Виділяють: першу медичну допомогу (ПМД), долікарську допоммогу
(ДД) , першу лікарську допомогу (ПЛД), кваліфіковану медичну допомогу
(КМД) і спеціалізовану медичну допомогу (СМД).
Кожен вид допомоги характеризується своїм об`ємом, конкретними задачами й переліком типових лікувально-профілактичних заходів, кваліфікацією медичного персоналу і оснащенням. Кожному ЕМЕ відповідають свої види медичної допомоги.

Принципи надання хірургічної допомоги в надзвичайних умовах
мирного та воєнного часу (воєнно-хірургічна доктрина)
1. Організація надання хірургічної допомоги у надзвичайних умовах мирного та воєнного часу, обсяг хірургічної допомоги, вибір методів лікування визначаються розмірами та структурою санітарних втрат, бойовою та оперативно-тактичною обстановкою, кількістю формувань і бригад хірургічного профілю, рівнем медичного забеспечення та лікувально-діагностичною тактикою на ЕМЕ.
2. Покращання якості надання хірургічної допомоги і відповідно результатів лікування здійснюється за рахунок максимального наближення хірургічної допомоги до осередків масових втрат, маневреності сил і засобів медичної служби, об`єктивізації й прогнозування тяжкості травм, впровадження сучасних досягнень медичної науки та максимального використання сучасних засобів евакуації.
3. ПЛД може виконуватись як у повному, так і в скороченому обсязі.
Повний обсяг складається з невідкладних хірургічних заходів ПЛД й заходів, які можуть бути відстрочені.
Скорочений обсяг складається з невідкладних хірургічних заходів ПЛД.
4. Кваліфікована хірургічна допомога може виконуватись в невідкладному, скороченому або повному обсязі.
Невідкладний обсяг складається з невідкладних заходів кваліфікованої хірургічної допомоги.
Скорочений обсяг складається з невідкладних і термінових заходів кваліфікованої хірургічної допомоги.
Повний обсяг складається з невідкладних, термінових і відстрочених заходів кваліфікованої хірургічної допомоги.
5. Спеціалізована медична допомога може надаватись в невідкладному й повному обсязі.
Невідкладний обсяг складається з невідкладних заходів спеціалізованої хірургічної допомоги.
Повний обсяг складається з невідкладних і відстрочених заходів спеціалізованої хірургічної допомоги.
6. Кожне поранення вважається первинно-забрудненим. Пріоритетним засобом профілактики і лікування інфекційних ускладнень поранень є первинна хірургічна обробка (ПХО) рани з можливою повторною хірургічною обробкою й накладанням первинно-відстрочених швів.
7. Зміст, обсяг і кількість хірургічних обробок ран залежить від тяжкості, характеру й локалізації поранень.
8. Профілактика травматичного і опікового шоку у травмованних починається при наданні ПМД, в подальшому, на шляхах і ЕМЕ, пріоритетним вважається профілактика й лікування травматичного шоку
(ТШ).

9. Структура хірургічних служб повинна бути мобільною й маневреною, готовою надати медичну допомогу в будь-яких умовах. Для цього необхідно постійне удосконалення знань з військової хірургії, медицини катастроф, військово-медичної підготовки, удосконалення матеріальної бази, удосконалення мобільності формувань й стандартизації засобів надання хірургічної допомоги.
10. Принципи надання хірургічної допомоги повинні бути єдиними для хірургії надзвичайних ситуацій та військової хірургії.
Види медичної допомоги та особливості її надання за умовами
надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу.
Перша медична допомога (ПМД) – вид допомоги, яка включає дії травмованного або сторонніх осіб відразу після поранення і направлені на збереження життя постраждалого. ПМД надається в порядку само- та взаємодопомоги рятувальниками, а також санітарами або іншими медичними працівниками в осередку (та поза осередком) НС, на місці пригоди, санітарних втрат, на полі бою.
Обсяг ПМД – незмінний і включає прості заходи, які доступні підготовленому рятувальнику, санітарному інструктору.
Зміст ПМД: припинення дії травмуючого агента; тимчасове припинення зовнішньої кровотечі за допомогою кровозупинного джгута
(рис. 1); усунення й профілактика асфіксії; первинна сердцево-легенева реанімація; оклюзійна пов’язка при відкритому пневмотораксі; накладання асептичних;ов’язок; введення знеболюючих засобів; транспортна
іммобілізація, запобігання додатковим пошкодженням; попередження розвитку інфекції; захист поранених від несприятливих погодних умов, угамування спраги; винесення (евакуація) поранених з поля бою та із зони зараження чи осередку безпосередньої небезпеки;
Долікарська допомога (ДД)- вид медичної допомоги, яка включає комплекс заходів направлений на збереження життя і здоров”я, що надається медичним працівником середньої ланки (помічником лікаря, фельдшером) на місці пригоди, або під час транспортування.
Обсяг ДД – незмінний і включає прості заходи доступні підготовленому помічнику лікаря або фельдшеру.
Зміст ДД: контроль і виправлення неправильно накладених пов`язок, шин, джгутів або їх накладення; доповнення заходів ПМД , направлених на підтримку життєво-важливих функцій організму профілактику шоку; тимчасова зупинка зовнішньої кровотечі; дача й введення антибіотиків і знеболюючих засобів; штучна вентиляція легень (ШВЛ); внутрішньовенне введення розчинів кристалоїдів при шоці. профілактика тяжких ускладнень;
обігрів поранених в зимній час і втамування спраги (крім поранених в живіт); підготовка поранених до евакуації.
Перша лікарська допомога (ПЛД) – вид допомоги, який включає комплекс заходів направлений на збереження життя і здоров”я пораненого, усунення та профілактика тяжких ускладнень травми, що надаються лікарями з початковою анестезіологічною та хірургічною підготовкою із застосуванням табельного оснащення.
Враховуючи, що за даними ВООЗ через годину після катастрофи вмирають 30% постраждалих, яким своєчасно не була надана ПМД, через 3 години - 60%, а через 6 годин - 90%, а також те, що із зволіканням надання
ПЛД швидко наростає і частота ускладнень у поранених, ПМД при НС надають вже в ході ведення рятувальних робіт, що йдуть цілодобово і на всій території району катастрофи. При цьому необхідно враховувати радіаційний
і хімічний стан, що у ряді випадків потребує використання індивідуальних засобів захисту (респіратори, протигази, засоби захисту шкіри і ін.).
У районі катастрофи робота з наданням медичної допомоги ураженим умовно можна розділити на три періоди (фази):
- період ізоляції - продовжується з моменту виникнення катастрофи до початку організованого проведення рятувальних робіт;
- період порятунку - продовжується від початку рятувальних робіт до завершення евакуації постраждалих за межі осередку;
- період відновлення - з медичної точки зору, характеризується проведенням планового лікування й реабілітації постраждалих до остаточного виходу;
Тривалість періоду ізоляції може бути від декількох хвилин, як було у
Свердловську й Арзамасі (1988), до декількох годин - при землетрусі у
Вірменії (1988). З огляду на це, необхідно відзначити, що все населення повинно знати правила поводження в надзвичайних ситуаціях і особливо методи надання ПМД в порядку само- і взаємодопомоги.
Період порятунку починається з моменту прибуття в осередок враження перших бригад швидкої медичної допомоги і лікарсько-сестриних бригад екстреної медичної допомоги з лікувальних закладів, розташованих поруч осередку. У цьому періоді робота медиків спрямована на проведення заходів невідкладної медичної допомоги по життєвим показанням і підготування постраждалих до евакуації в лікувальні заклади.
Можливості ПМД розширюються завдяки широкому використанню табельних медичних засобів та участі персоналу із середньою медичною освітою.
Оптимальний термін надання ПМД - одна година після травми.
Важлива задача покладається на медичних працівників, які першими прибули в осередок катастрофи. Вони повинні визначити масштаб і характер катастрофи, кількість і ступінь тяжкості травмованних, інформувати керівників органи охорони здоров'я.
ПЛД на догоспітальному етапі надається в перші години (протягом першої доби). Оптимальним терміном надання цього виду медичної
допомоги є перші 4-6 годин із моменту катастрофи, тому що більшість летальних наслідків при тяжких травмах припадає на першу добу - 50-80% від усіх загиблих. Смерть наступає переважно через тяжкі травми черепа, живота і грудної порожнини.
Обсяг ПЛД складається з невідкладних і заходів, виконання яких
може бути відстрочено.
Зміст ПЛД: усунення чинників, що безпосередньо загрожують
життя пораненних; підтримка функції життєво-важливих органів;
профілактика тяжких ускладнень; підготовка поранених до подальшої
евакуації.
1. Невідкладні заходи ПЛД: контроль за джгутами і тимчасова зупинка зовнішньої кровотечі шляхом накладанням затискача або прошиванням судини лігатурою; усунення усіх видів асфіксії; трахеостомія або конікотомія при пораненнях шиї, гортані, щелеп, грудей з постійним затіканням крові в трахею; некротомія при циркулярних опіках грудей з ознаками гострої дихальної недостатності (ГДН); плевральна пункція або дренування плевральної порожнини при напруженому пневмотораксі в 2-му межреберьї по середньо-ключичної лінії; контроль або накладення аклюзійних пов'язок при відкритому пневмотораксі; катетеризація або пункція сечового міхура при гострій затримці сечі; внутрішньомязеве введення знеболючих; протишокові заходи та інфузійна терапія при шоці III ступеня; відсічення кінцівки висячій а шкірно-мязевому клапті; усунення недоліків транспортної іммобілізації при ТШ; введення профілактичних доз антибіотиків; підшкірне введення 0,5 столбнячного анатоксину, спеціальні заходи при комбінованих радіаційних і хімічних ураженнях.
2. Заходи першої лікарської допомоги, виконання яких може бути вимушено відкладене: - усунення недоліків транспортної іммобілізації, що загрожують розвитком шоку; - новокаїнові блокади при ушкодженнях кінцівок без виражених ознак шоку; введення антибіотиків навколо рани.
інфузійна терапія, введення знеболюючих засобів.
Кваліфікована хірургічна допомога (КХД) - це вид медичної допомоги, який включає комплекс заходів направлений на збереження життя й здоров’я пораненого і створення сприятливих умов для спеціалізованого лікування, попередження розвитку ускладнень і підготовку до подальшої евакуації, що надається лікарями-хірургами із застосуванням спеціального оснащення в стаціонарних, мобільних або польових лікувальних закладах.
Зміст КХД: виконання оперативних і неоперативних втручань, спрямованих на спасіння життя та попередження виникнення ускладнень, які загрожують життю; профілактика й лікування ускладнень механічних, термічних, радіаційних і комбінованих ушкоджень; створення умов для як найшвидшого одужання; отримання найбільш сприятливих анатомо- функціональних результатів.

За об'ємом кваліфікована хірургічна допомога розподіляється на: допомогу за невідкладними показами (10%), скорочений - (25%) і повний обсяг (50 - 60%).
Невідкладна КХД (10%)- надається з приводу пошкоджень, які безпосередньо загрожують життю поранених.
До них відносяться: остаточна зупинка зовнішньої та внутрішньої кровотечі різної локалізації; усунення асфіксії та підтримання вентиляції легень; комплексна диференційна терапія травматичного і опікового шоку;; усунення порушень гомеостазу; некротомія при глибоких циркулярних опіках шиї, грудей, кінцівок; хірургічне усунення відкритого й напруженого пневмотораксу; торакотомія при пораненнях серця й руйнуваннях грудної стінки; тимчасове шунтування магістральних артерій при їх пошкоджені з ознаками декомпенсованої ішемії кінцівок; лапаротомія при пошкодженнях внутрішніх органів черевної порожнини; операції при анаеробній інфекції; декомпресійна трепанація черепа при наростаючому стисненні головного мозку.
КХД у скороченому обсязі (25%) складається з невідкладних (10%) і термінових (15%) заходів кваліфікованої хірургічної допомоги.
Термінові (15%) - заходи, що можуть бути відкладені на певний час і направлені на профілактику небезпечних для життя ускладнень.
До них відносяться: первинні ампутації при декомпенсованому
ішемічному некрозі кінцівок; ПХО із значним руйнуванням м’яких тканин, заражених отруйними речовинами; тимчасова фіксація грудинно-реберного клапану постраждалим з ознаками ГДН; накладення надлобкової нориці при пошкодженні позачеревного відділу сечового міхура; накладення колостоми при позаочеревенних пошкодженнях прямої кишки.
КХД у повному обсязі (50-60%) складається з невідкладних, термінових і відстрочених заходів кваліфікованої хірургічної допомоги.
Відстрочені (25-35%) – включають заходи наданнях яких не викликає тяжких ускладнень, але небезпека їх виникнення може бути зменшена профілактичними заходами.
До них відносяться: ПХО обробка ран за показами; некротомія при глибоких циркулярних опіках шиї, грудної клітини та кінцівок, які не викликають розладів дихання та кровообігу; туалет інтенсивно забруднених опіків; обробка ран обличчя при лоскітних пораненнях із накладенням пластичних швів; лігатурне зв’язування зубів при переломах нижньої щелепи.
Елементи спеціалізованої хірургічної допомоги (СХД) - заходи, що можуть бути виконаними лікарями - хірургами загального профілю з метою надання вичерпної медичної допомоги на етапі КХД швидкоповертаємим санітарним втратам і пораненим, що можуть бути евакуйованими в ТерГБ
(10%).
До них відносяться: декомпресивна трепанація черепу; торакотомія при пневмотораксі, що не усунено; гемотораксі, що згорнувся; остаточна
фіксація реберного клапану; накладання бокового судинного шва; металоостеосинтез переломів кісток апаратами зовнішньої фіксації.
Спеціалізована хірургічна допомога (СХД) – вид хірургічної допомоги, який включає комплекс діагностичних, хірургічних, реаніматологічних та реабілітаційних заходів, що надається лікарями- спеціалістами хірургічного профілю із застосуванням складних методик, спеціального обладнання та оснащення відповідно з характером, профілем і тяжкістю поранення в лікувальних закладах: лікарнях швидкої медичної допомоги, обласних, районних і міських лікарнях, що мають травматологічні відділення, ПерГБ та ТерГБ і направлена на остаточну ліквідацію наслідків травм.
СХД потребують, в першу чергу: тяжкопоранені з множинними та
поєднаними травмами: проникаючі поранення голови та хребта, закриті
пошкодження черепу та головного мозку, хребту та спинного мозку,
проникаючи поранення грудної клітки з ознаками масивної
крововтрати та тяжкої дихальної недостатності, проникаючі поранення
черевної порожнини, тяжкі переломи довгих трубчастих кісток і тазу,
пошкодження магістральних кровоносних судин. До цієї категорії також
відносяться травмованні з тяжкими ізольованими пораненнями.
Зміст спеціалізованої хірургічної допомоги: виконання оперативних і неоперативних втручань, спрямованих на надання вичерпної хірургічної допомоги для ліквідації наслідків тяжких ушкоджень, реабілітації та повернення до строю травмованних.
В залежності від оперативно-тактичної обстановки, СХД може надаватись за невідкладними показами (10- 15%) постраждалих та в повному обсязі (80 %) .
Невідкладна СХД (10-15%).- вид спеціалізованої хірургічної допомоги, що надається хірургами із застосуванням спеціального оснащення за невідкладними показами.
До них відносяться: циркулярний судинний шов (ручний або апаратний); остеосинтез апаратами зовнішньої фіксації при поєднаній травмі тазу та кінцівок; повторні хірургічні втручання з приводу ускладнень після операцій на черепі, органах грудної клітки, живота, тазу; первинний шов уретри при пораненнях висячої частини; торакотомія при масивному гемотораксі, що згорнувся; гангрені легені та емпіємі плеври; декомпресивна лямінектомія, хірургічна обробка ран і стабілізація хребта при синдромі стиснення спинного мозку; декомпресивна трепанація черепа з проведенням
ПХО рани мозку; накладання направляючих швів при розривах і відривах вік, вушних раковин із великими дефектами тканин; закриття проникаючих поранень очного яблука; ПХО ран із великими дефектами обличчя та щелеп.
СХД в повному обсязі (85%) - надається лікарями-спеціалістами хірургічного профілю із застосуванням спеціального оснащення з метою надання вичерпної хірургічної допомоги пораненим.
СХД в повному обсязі складається з невідкладних і відстрочених заходів спеціалізованої хірургічної допомоги.

Завдання СХД: лікування ран різної локалізації; лікування ускладнень поранень; відновлення структури та функції пошкоджених тканин і органів; медична реабілітація.
За видами спеціалізована хірургічна допомога розподіляється на:
- спеціалізована хірургічна допомога легкопораненим (24%);
- спеціалізована хірургічна допомога пораненим в голову, шию, хребет
(13%);
- спеціалізована хірургічна допомога пораненим в груди, живіт, таз (10%);
- спеціалізована хірургічна допомога пораненим із пошкодженням довгих кісток і суглобів (20%);
- спеціалізована хірургічна допомога постраждалим з опіками (5%);
- спеціалізована хірургічна допомога пораненим із пошкодженнями органів нервової системи (4%).
Вузькоспеціалізована хірургічна допомоги – вид хірургічної допомоги, що надається лікарями - “вузькими” спеціалістами хірургічного профілю в межах одного органу або системи організму із застосуванням спеціального оснащення в спеціалізованих лікувальних закладах або ТерГБ.
До неї відноситься:
- оторинолярингологічна спеціалізована хірургічна допомога (2%);
- офтальмологічна спеціалізована хірургічна допомога (2%);
- щелепно-лицьова спеціалізована хірургічна допомога (3%);
- урологічна спеціалізована хірургічна допомога (4%);
- гінекологічна спеціалізована хірургічна допомога (1%).
У великих адміністративних центрах для надання спеціалізованої медичної допомоги постраждалим проводиться концентрація висококваліфікованих лікарів вузького профілю, а також спеціального обладнання й устаткування для розгортання спеціалізованих клінічних центрів визначеного профілю. Таким чином, на випадок виникнення катастроф спеціалізованим закладам, клінічним центрам приділятися роль головних по організації екстреної медичної допомоги постраждалим.
Високо-спеціалізована хірургічна допомога – це вид хірургічної допомоги, що надається лікарями-спеціалістами хірургічного профілю в межах одного органу або системи організму із застосуванням спеціального оснащення і високих технологій. Надається в лікувальних закладах і головних госпіталях ЗС України.
Швидкоповертаємі санітарні втрати (ШПСВ) – санітарні втрати, перспективні для повернення до строю, (легкої, середньої тяжкості та тяжкопоранені), кваліфікована та спеціалізована хірургічна допомога яким може бути надана силами і засобами медичної служби в ПерГБ (ВППГ), із термінами лікування 30-60 діб.
Хірургічна допомога ШПСВ - вид кваліфікованої, спеціалізованої та високо-спеціалізованої хірургічної допомоги пораненим різного ступеню тяжкості із строками лікування, визначеними у вказівках головних спеціалістів (30-60 діб).

Розподіл медичної допомоги на кваліфіковану, спеціалізовану і високо- спеціалізовану достатньо умовний, однак необхідно, щоб ці види допомоги знаходилися в системі етапного лікування на різних ЕМЕ: в мобільних загонах і госпіталях ДСМКУ, ВППГ та ПерГБ ЗСУ; спеціалізована - в лікувальних закладах госпітальних баз, в стаціонарних лікувальних закладах
МО, МОЗ, АМН .
Кваліфікована хірургічна допомога при перебуванні в лікувальних закладах госпітальних баз постраждалим і пораненим, які не отримали її раніше, як правило, надається одночасно зі спеціалізованою.
Порядок та строки надання СХД встановлюють головні спеціалісти з хірургії ДСМКУ, управління госпітальних баз для кожного лікувального закладу. Організація роботи та визначення профілю стаціонарних лікувальних закладів, госпіталів або їх відділень, обсяг кваліфікованої й спеціалізованої медичної допомоги в них, а також строки лікування, визначаються конкретними умовами роботи, розмірами та структурою санітарних втрат за умов НС мирного часу; у воєнний час - у військах, наявністю госпіталів, характером бойових дій військ, оперативно-тактичною обстановкою.
Слід зазначити, що для надання ураженим кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги в НС в системі охорони здоров'я повинні проводитися заходи щодо підготовки лікувальних закладів до масового прийому постраждалих і створенню пересувних формувань для здійснення маневру силами й засобами з метою оперативного і якісного надання медичної допомоги постраждалим на другому ЕМЕ
Терміни нетранспортабільності травмованних складають.
Автотранспортом: голова (хребет)-14-21діб; ЛОР органи –7-10 діб; грудна клітка – 10-15 діб; живіт-10-15 діб; крупні суглоби і таз-7-10 діб; опіки-10-15 діб.
Авіатранспортом: голова (хребет)-2-3 доби; ЛОР органи-2-4 діб; грудна клітка-2-3 доби; живіт-3-4 доби; крупі суглоби-3-5 діб; опіки-2-3 доби.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал