Порядок формування економічної політики банку



Скачати 257.46 Kb.
Дата конвертації25.12.2016
Розмір257.46 Kb.
ТипРеферат
Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра фінансів та економіки природокористування


Реферат

з дисципліни «Гроші і кредит 2»

на тему: «Порядок формування економічної політики банку»
Виконала:

студентка

спец. «Обліку і аудиту»,

3 курсу, групи 1

Гевді Н. О.
Перевірила:

ст. викладач

Заячківська Оксана Василівна

Рівне – 2010



Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3



  1. Особливості сучасної економічної політики в Україні…………………4-8

1.1. Антициклічна політика……………………………………………….8-9

1.2. Структурна політика………………………………………………….9-10

1.3. Монетарна політика………………………………………………….10-13

1.4. Фіскальна політика…………………………………………………...13-14

Висновки …………………………………………………………………………..15

Список використаної літератури…………………………………………………16



Вступ

Гроші - важливий елемент ринкової системи господарства, і стабільність грошової системи держави - обов’язкова умова нормального функціювання всієї національної економіки. Розлад грошового обігу визиває значні темпи інфляції, підриває ринкові механізми, економіку в цілому. Тому виникає об’єктивна потреба у створені механізму державного контролю за кількістю грошей.

Банки - основна складаюча частина кредитно-фінансової системи будь-якої держави. Вони створюють, аккумулюють і надають грошові засоби. Кредитні системи развинутих держав мають разноманітну структуру, але є і загальні риси. Так, скрізь кредитна система складається із центрального банку, комерційних банків, спеціализованих банківських установ (інвестиційних, зовнішньоторгових, іпотечних і т.д.), а також кредитно-фінансових установ небанківського типу: страхових, фінансових компаній, пенсійних фондів, ощадних кас.

Дана робота посвячена вивченню повноважень і зобов’язань центральних банків провідних світових держав, способів контролю їми грошово-кредитної системи держави, відносин з кредитними організаціями, організації грошового обігу і ведення монетарної політики.

Не потрібно також ігнорувати великий досвід функціонування в розвинутих зарубіжних державах центральних банків. Недивлячись на те, що центральні банки багатьох країн світу, в силу свого історичного розвитку вельми різноманітні, вони все ж мають багато і спільних рис. Крім того, практика управління і організації центральних банків може бути успішно використана для удосконалення будови і функціонування Банку України.

Економі́чна полі́тика — система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика включає постановку тих або інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення.

Велику роль у формуванні економічної політики відіграє економічна теорія.

Економічна політика повинна базуватися на певних принципах:



  • принцип науковості, який передбачає, що ця політика повинна враховувати вимоги об'єктивних економічних законів

  • принцип комплексності, який передбачає здійснення заходів у взаємозв'язку між собою

  • принцип збалансованості, який полягає в оптимізації співвідношення цілей та засобів їх досягнення

  • принцип конкретно-історичного підходу, адже економічна політика не може бути єдиною як для всіх народів, так і для окремих етапів розвитку суспільства

  • принцип альтернативності, який передбачає врахування різних варіантів розвитку



  1. Особливості сучасної економічної політики в Україні

Економі́чна полі́тика — система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика включає постановку тих або інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення.

В Україні здійснюється інтенсивна робота державних і виконавчих органів та наукових закладів щодо визначення сутності, засад і основних напрямів самостійної соціально-економічної політики, спрямованої на пізнання, визначення і реалізацію корінних національно-державних економічних потреб та інтересів. Концентроване вираження ця робота знаходить у відповідних законодавчих актах.

Першочергового значення набуває завдання чіткого з'ясування основних цілей і пріоритетів економічної політики держави на відповідних етапах її розвитку. Центральною ланкою економічної політики держави на сучасному етапі має бути прискорення ринкової трансформації економіки країни через здійснення радикальних економічних реформ. Це шлях виходу з кризи і поступового забезпечення реалізації корінних і стратегічних національних соціально-економічних потреб та інтересів. Саме вони визначають довгостро-кові пріоритети економічної політики та особливості їх досягнення в поточний момент.

Економічна політика поділяється на дві галузі: конституючу економічну політику та регулівну економічну політику.

Сутність конституючої економічної політики: становлення та закріплення на тривалий час типових умов господарювання.

Сутність регулівної економічної політики: поточне регулювання господарських процесів в межах існуючих типових умов господарювання.

Ринкові реформи потрібні нації не заради власне ринкових реформ, а заради її інтересів, які можуть бути краще реалізовані саме в ринковій економіці.

Звернення до корінних національних економічних потреб і інтересів закладає об'єктивний фундамент для розробки пріоритетів економічної політики. Проте реформи і політику здійснюють люди. В кінцевому підсумку від їх ставлення до проголошених цілей і заходів залежить реальність економічної політики.

Обов'язковою умовою здійснення реальних і соціальне ефективних ринкових реформ є насамперед досягнення економічної стабілізації в країні.

Це означає:

-по-перше, стабілізацію законодавства і урядової нормативної бази у сфері економічних відносин на конституційних засадах;

-по-друге, стабілізацію міждержавних економічних зв'язків та прямих економічних зв’язків вітчизняних підприємств з партнерами в тих країнах, що займають провідне становище на традиційних ринках збуту або постачання українських виробників;

-по-третє, стабілізацію державних фінансів та курсу грошово-кредитної політики;

-по-четверте, надання державних гарантій та реального режиму сприяння розвитку приватного сектора та вітчизняного підприємництва;

-по-п'яте, стимулювання економії матеріально-технічних (особливо енергетичних) ресурсів та орієнтацію фінансових ресурсів на відновлення і розвиток виробничої сфери.

Об'єктивною основою реальної дійової економічної політики Української держави є необхідність розв'язання проблем переходу до соціальне орієнтованого ринкового господарства з точки зору не тільки економічних виробничих відносин, а й продуктивних сил, виробничих ресурсів.

Цей перехід дуже обтяжений потребою розв'язання проблем, що виникли внаслідок розпаду єдиного народногосподарського комплексу колишніх республік Союзу РСР.

Звідси необхідність:

-по-перше, структурної перебудови економіки України для створення національно-державного економічного комплексу;

-по-друге, налагодження на грунті виробничих зв'язків, що існували раніше, економічних рівноправних відносин з кожною з незалежних держав, що утворилися на терені колишнього СРСР, в тому числі з Росією як з основним зовнішньоекономічним партнером;

-по-третє, входження в світовий економічний простір.

Все це потребує не тільки стратегічної ясності, наполегливості, а й часу, тим більше, що треба позбутися підходу до вирішення таких проблем в суто політичній площині, а перевести його в політико-економічний простір, виходячи з об'єктивних економічних потреб та інтересів громадян України.

Важливим питанням економічної політики розвитку в умовах України є питання про співвідношення та взаємодію між приватним та державним секторами економіки. На практиці ринкова орієнтація економічної політики підтверджується її ставленням до приватного сектора економіки.

Економічна політика має бути реально спрямована на підтримку і розвиток приватного сектора, який є грунтом для формування реальних, а не ринкових відносин. В умовах перехідної економіки можливості держави щодо цього обмежені, тому економічна політика має зосереджуватися на тих ланках, де використання влади може дати найбільший ефект.

Треба враховувати також наявність і формування нових "центрів" економічної влади (фінансово-банківських груп, промислових монополій, аграрних груп, фінансово-промислових груп тощо). Кожний з них домагається використання державної влади у влас-них інтересах. В цій ситуації держава має забезпечити пріоритет саме національних економічних інтересів соціальне орієнтованої ринкової економіки. В цьому запорука успіху її економічної по-літики.

Важливою необхідністю сучасної соціально-економічної політики в нашій державі є обгрунтоване визначення властивих саме сучасному етапу її становлення цілей та пріоритетів національної економічної політики стосовно кожної конкретної сфери ринкової трансформації економіки країни.



У сфері фінансово-бюджетної та податкової політики до них належать:

  • утримання дефіциту Державного бюджету на рівні 5-7 відсотків від ВВП і забезпечення жорсткої залежності державних витрат від отримуваних доходів;

  • концентрація державних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку економіки;

  • реформування бюджетних взаємовідносин між центральними, регіональними і місцевими рівнями;

  • фінансове забезпечення необхідного захисту населення та функціонування соціально-культурної сфери;

  • поліпшення управління коштами Державного бюджету через державну скарбницю та вдосконалення управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом;

  • забезпечення стабільності в оподаткуванні, розширення бази та зменшення кількості податкових пільг, а також обов'язковості та рівнонапруженості у сплаті податків усіма юридичними і фізичними особами;

  • посилення їхнього стимулюючого впливу на розвиток виробництва;

  • розширення бази та прав місцевих органів влади щодо формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків і зборів;

  • посилення контролю за повнотою сплати податків.

У галузі грошово-кредитної та цінової політики такими цілями та пріоритетами є:

  • спрямування ресурсів, включаючи іноземну валюту, на кредитування життєво важливих і ефективних виробництв та здійснення структурної перебудови економіки;

  • скорочення прямих кредитів НБУ на покриття дефіциту бюджету, регулярний перегляд облікової ставки НБУ та дотримання позитивних відсоткових ставок;

  • створення умов для залучення комерційних банків до участі у кредитуванні довгострокових інвестиційних проектів;

  • лібералізація і децентралізація внутрішнього валютного ринку та захист національної валюти;

  • орієнтація на пропорції світових цін та усунення деформацій цін на сільськогосподарську і промислову продукцію;

  • посилення контролю за цінами на продукцію підприємств-монополістів.

У сфері структурної та промислової політики увагу слід зосередити на:

  • забезпеченні керованості структурною перебудовою економіки, насамперед на стимулюванні пріоритетного розвитку галузей, що мають швидкий оборот капіталу, а також ефективних наукоємних галузей промисловості;

  • реструктуризації нежиттєздатних виробництв, що втратили оборонне значення;

  • забезпечення всебічної економії енергоресурсів, зменшення потреби держави у паливно-енергетичних ресурсах і зниження обсягів їх придбання за імпортом;

  • сприянні створенню фінансово-промислових груп, холдингів, що забезпечують інтереси національного економічного розвитку;

  • тимчасове здійснення протекціоністських заходів щодо окремих сфер вітчизняного виробництва.

В інвестиційній політиці слід насамперед забезпечити спрямування бюджетних інвестицій на:

  • вирішення найгостріших соціальних проблем і завершення будівництва найважливіших виробничих потужностей;

  • реалізацію політики прискореної амортизації та посилення контролю за використанням амортизаційних відрахувань;

  • розміщення централізованих капітальних вкладень на конкурсній основі, а також розширення використання недержавних джерел інвестування: інвестиційного потенціалу комерційних банків, ресурсів пенсійних, страхових та інших фондів, іноземних інвестицій, іноземних кредитних ліній.

В аграрній політиці пріоритетами визнано:

  • стабілізацію та поступове нарощування обсягів сільськогосподарського виробництва;

  • організацію сучасних ринків сільськогосподарської продукції та продовольства (насамперед зерна, цукру, олії);

  • збільшення експортного потенціалу агропромислового комплексу;

  • послідовне здійснення земельної та господарської реформи, підвищення ролі земельного податку (плати за землю).

У сфері соціальної політики пріоритетними цілями і завданнями є:

  • підвищення платоспроможного попиту населення та зменшення тягаря реформ для найменш захищених його верств;

  • удосконалення системи оплати праці та активізація державної політики зайнятості;

  • забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій, цільової адресної допомоги найбільш вразливим верствам населення;

  • реформування системи пенсійного забезпечення і соціального страхування та впорядкування надання різноманітних пільг;

  • розвиток недержавних форм соціальної підтримки населення (благодійні організації, кредитні спілки, споживчі товариства тощо).

У галузі зовнішньоекономічної політики пріоритетне значення має:

  • забезпечення поетапного скорочення дефіциту платіжно-торгового балансу;

  • стимулювання нарощування експорту, розширення діючих і пошук, нових ринків збуту, а також удосконалення товарної структури експорту та імпорту;

  • розбудова інфраструктури зовнішньої торгівлі та вдосконалення системи митного контролю і тарифного регулювання;

  • визначення обсягів і переліків товарної номенклатури критичного імпорту, а також переліків імпортозамінної продукції;

  • розвиток співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями в національних інтересах; стимулювання ефективних іноземних інвестицій та довгострокових торгових відносин із зарубіжними країнами.

У цілому завдяки відповідній економічній політиці держави вже започатковано об'єктивні ринкові процеси, які в кінцевому підсумку мають забезпечити становлення та ефективне функціонування в Україні соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Основні види економічної політики (Додаток 1)

Антициклічна політика — це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, винекнення криз.

Структурна політика — це політика спрямована на формування сучасної, прогресивної і ефективної структури національного господарства.

Монетарна політика — це політика, яка передбачає забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків.

Фіскальна політика — передбачає державне визначення джерел формування державних доходів, бюджету та основних напрямків його витрат.
1.1.Антициклічна політика

Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов'язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами.

Політика стримування — це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення. У цей час в економіці відбувається зростання попиту, і виробники прагнуть розширити виробництво. Однак це розширення має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для запобігання цьому держава використовує підвищення ставок оподаткування, скорочення державних витрат, підвищення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкових резервів тощо.

Політика експансії — це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшення норми обов'язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.

До найважливіших важелів державного антициклічного регулювання належать:

· заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на стимулювання попиту на товари й послуги (зниження процентної ставки, зниження норми обов'язкових банківських резервів та ін.);

· заходи бюджетно-податкової політики (зниження ставок податків на прибутки підприємств і доходи громадян, збільшення частки державних витрат з метою стимулювання інвестиційної активності тощо);

· заходи, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності (стимулювання житлового будівництва, проведення політики прискореної амортизації, надання різноманітних пільг при встановленні нового устаткування та ін.).

Антициклічне регулювання у розвинутих країнах світу перетворилося в один з найважливіших факторів послаблення глибини економічних криз, подовження фаз пожвавлення та піднесення й скорочення фаз спаду та депресії. Однак повністю воно не в змозі подолати циклічний характер суспільного виробництва.


1.2.Структурна політика

Залежно від характеру впливу на динаміку економічної системи розрізняють стабілізаційну і структурну політику. У довгостроковому аспекті економічна динаміка може розглядатися як зростання потенційного обсягу випуску (максимально можливого обсягу випуску при повній зайнятості факторів виробництва). Якщо ж аналізувати динаміку економічних процесів на коротких відрізках часу, то типовими для ринкової економіки є коливання фактичного обсягу випуску (ВВП) навколо умовного тренда, заданого зміною потенціалу, а разом з цим і коливання економічної кон'юнктури в цілому.

З точки зору інтересів суспільства бажаним є сталий поступальний розвиток економіки, що забезпечує зростання добробуту населення. Поєднання еволюційних і волнових процесів є необхідною властивістю розвитку будь-яких складних систем, у тому числі і економіки. Але тривалі і глибокі спади, як і занадто швидке зростання на межі можливостей, загрожують негативними наслідками як для економіки, так і для суспільства в цілому.

Відхилення від рівноваги можуть відбуватися і внаслідок шоків - різких змін сукупного попиту або пропозиції в результаті впливу зовнішніх факторів (зростання швидкості обігу грошей у зв'язку з впровадженням автоматів для видачі грошей з банківських рахунків; різка зміна цін на нафту внаслідок дій міжнародного нафтового картелю, що веде до зміни витрат виробництва у багатьох галузях; стихійні лиха, які призводять до руйнування частини виробничого потенціалу галузей або регіонів, і т. д.).

Ринок звичайно не в змозі швидко впоратися з подібними порушеннями.

Все це призводить до необхідності проведення державою стабілізаційної політики, спрямованої на відновлення і підтримання обсягу виробництва на рівні, близькому до потенціалу, тобто до умов повної зайнятості чинників при стабільних цінах. У тимчасовому аспекті стабілізаційна політика є найчастіше короткостроковій і середньостроковій. Вона спрямована головним чином на регулювання сукупного попиту як більш динамічного компонента макроекономічної рівноваги, зміна якого, у свою чергу, стимулює зростання або скорочення сукупної пропозиції, тобто обсягу виробництва. Вплив на сукупний попит з метою наближення економіки до потенціалу здійснюється за допомогою інструментів бюджетно-податкової і кредитно-грошової політики. Цей вплив може бути як прямим, так і непрямим.

До прямих методів кредитно-грошової політики можна віднести, наприклад, обмеження Центральним банком розмірів банківських кредитів для окремих банків (стелі кредитування), директивну регламентацію рівня відсотка за активними операціями банків, розмірів маржі (різниці між ставками по депозитах і ставками по кредитах) та ін.

Структурна політика на відміну від стабілізаційної більшою мірою впливає на довгострокову динаміку економіки.

Вона включає заходи держави, що стимулюють зростання ефективності розподілу ресурсів між конкуруючими областями їх застосування, ефективності використання факторів виробництва. Сюди відносяться підтримка державою конкуренції (у тому числі антимонопольна політика, приватизація); податкові реформи.

У більш вузькому сенсі під структурною політикою розуміють промислову політику - сукупність заходів, що впливають на економічне життя і положення галузей і підприємств або груп підприємств шляхом спеціальних державних рішень і заходів, а не тільки створенням загальних умов господарювання.

Промислова політика за допомогою прямих і непрямих інструментів змінює структуру економіки (промисловості), вирішує регіональні проблеми, підтримує той чи інший тип бізнесу (малий, середній, іноземний).

Промислова політика широко використовується в різних країнах світу (як індустріальних, так і країн, що розвиваються) для захисту національних ринків, створення нових галузей економіки. Проте сам термін «промислова політика» не прийнято використовувати в західній теорії, оскільки він асоціюється з усілякими пільгами, субсидіями, підтримкою неефективних галузей і підприємств, тобто заходами, слабо сумісні з принципами ринкової економіки. Але на практиці всі країни використовують ті чи інші способи стимулювання виробництва та захисту робочих місць від імпорту або підтримки експорту, хоча в багатьох випадках офіційно декларується відсутність промислової політики.


1.3.Монетарна політика

Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою політикою.

Нам уже відомо, що розуміють під монетарною політикою, що її проводить центральний банк. У розвинутій ринковій економіці центральний банк посідає особливе місце — він є центром грошово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у країні. Окрім цієї, центральний банк виконує низку інших функцій — випускає в обіг національну валюту, зберігає золотовалютні резерви країни та обов'язкові резерви комерційних банків, виступає міжбанківським розрахунковим центром, здійснює касове обслуговування уряду тощо. Крім того, центральний банк може бути покупцем і продавцем на міжнародних грошових ринках та координувати зарубіжну діяльність комерційних банків.

Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Оскільки на нього покладено відповідальність за стан грошового обігу й кредитної системи країни, НБУ не підпорядковується урядові, а належить до безпосереднього відання Верховної Ради України.

Оскільки монетарну політику здійснює центральний банк країни, доцільно розглянути суть його балансу. Як і баланс комерційних банків, баланс центрального банку складається з активів і пасивів.

Основними видами активів центрального банку е цінні папери, позики комерційними банкам, золотовалютні резерви та ін.

У підрозділі "Пасиви" основними є такі статті: резерви комерційних банків, депозити скарбниці (казначейства), банкноти центрального банку та інші його зобов'язання.

В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики.

Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюються без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетворюється лише в понятійне явище.

Трапляються і надто вузькі тлумачення грошово-кредитної політики, наприклад як сукупності заходів держави щодо забезпечення оптимального валютного курсу.

За такого підходу суть грошово-кредитної політики зводиться до одного з можливих варіантів розвитку регулятивного процесу, коли за тактичну ціль політики вибирається стабілізація валютного курсу. Всі інші можливі варіанти його розвитку залишаються поза увагою, що істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.

Найбільш прийнятним є визначення, яке відносить до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його участю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий ринок і банківську систему.

У такому трактуванні грошово-кредитна політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі. Саме у цьому розумінні ми використовуватимемо в подальшому поняття монетарної політики.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики тики беруть участь шип органи державного регулювання економіки — Miнicтеpcтво фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада.



Цільова спрямованість монетарної політики.

Реалізація монетарної ( грошово-кредитної ) політики держави здійснюється за допомогою багатьох інструментів. Одним з найважливіших інструментів, що застосовує Центральний банк, є політика обов’язкових резервних вимог.

Це надзвичайно потужний засіб грошово-кредитного регулювання . Навіть, невеликі зміни норми обов’язкових банківських резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу.

В Україні в умовах трансформації економіки Національний банк поступово освоює методи регулювання грошового ринку, що притаманні ринковій економіці. У перші роки свого функціонування, коли ринок державних цінних паперів тільки формувався, процентні ставки Центрального банку у зв’язку з інфляцією були від’ємними і не могли мати регулятивного впливу, а редисконтні операції банк не міг здійснювати, тому що вексельний обіг і досі не розвинутий в Україні, Національному банку доводилось робити основний акцент у грошово-кредитному регулюванні на політику резервних вимог.

Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значения має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики.

Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх yci чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своему розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей.

Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю.

Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей.

Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси вибираються базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку.

На монетарну політику також можуть впливати зовнішні валютні ринки.

Проведення ефективної монетарної політики ставить перед грошовим ринком такі вимоги:


  • досягнення високого рівня його структуризації, за якого успішно функціонують усі складові цього ринку — кредитний ринок із сегментами ринку грошей та ринку капіталу, міжбанківський ринок, ринки державних і корпоративних цінних паперів, валютний ринок;

  • достатній рівень лібералізації всіх секторів грошового ринку для забезпечення вільного переміщення грошей, вільного доступу на ринки всіх економічних суб'єктів, формування реального співвідношення попиту і пропозиції в кожному із секторів та забезпечення реального
    зв'язку між відповідними ціновими індикаторами — ставкою банківського процента, доходу з цінних паперів, обмінного курсу валют;

  • вільний доступ усіх комерційних банків на будь-який сектор
    грошового ринку;

  • наявність широких зовнішньоекономічних зв'язків, забезпечення конвертації національної валюти, проведення реальної курсової політики.


1.4.Фіскальна політика

Важливим фактором регулювання ринкової економіки є фіскальна політика.



Фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на збереження повної зайнятості та виробництва не інформованого ВВП шляхом зміни державних видатків системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування і державних витрат.

Мета фіскальної політики – домогтися макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою:


  • зменшення податків і збільшення державних інвестицій

  • зменшення інфляції шляхом збільшення податків і зменшення інвестицій у виробництво.

Використання тих чи інших методів фіскальної політики залежить від стану, в якому знаходиться економіка. Коли при економічному зростанні спостерігається високий сукупний попит, що загрожує вибухом інфляції, уряд підвищує ставки податків, водночас обмежуючи, державні витрати. І навпаки, за умов спаду або кризи економіки ставки податків знижуються, а державні бюджетні видатки зростають.

Основні функції фіскальної політики:

1.Вплив на стан господарської кон'юктури.

2.Перерозподіл національного доходу.

3.Нагромадження необхідних ресурсів для фінансування державних програм.

Застосування різних інструментів фіскальної політики (зміна державних витрат або рівня податкових ставок) має різний вплив на сукупний попит.

Мультиплікативний ефект розширення сукупного попиту внаслідок зниження податків стимулює 'економіку менше, ніж збільшення державних видатків, оскільки мультиплікатор державних витрат перевищує податковий мультиплікатор. Це має значення для вибору інструментів бюджетно-податкової політики на різних фазах економічного циклу.

Якщо фіскальна політика орієнтована на розширення державного сектора, то з метою подолання циклічного спаду збільшуються витрати держави. Коли фіскальна політика спрямована на підтримку приватного сектора, то у фазі циклічного спаду мають скорочуватися податки, а у фазі циклічного підйому – обмежуватись державні витрати, що дає змогу знизити рівень інфляції.

Фіскальна політика може бути дискреційною та недискреційною.



Дискреційна фіскальна політика – це система заходів, яка передбачає зміни в розмірі державних витрат і податків. Вона використовується державою для протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд створює дефіцит державного бюджету збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

При недискреційній (автоматичній) фіскальній політиці бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Автоматичний (“вбудований”) стабілізатор – механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є прогресивна податкова система і трансфертні платежі (страхування по безробіттю). Зміна цих величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.




Висновки

В умовах становлення і розвитку України як незалежної держави першочерговою є потреба вироблення власної загальнодержавної економічної політики.

Економічна політика — система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів.

Економічна політика включає постановку тих або інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення.



Основні види економічної політики:

  • антициклічна політика;

  • структурна політика;

  • монетарна політика;

  • фіскальна політика.

Антициклічна політика — це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, винекнення криз.

Структурна політика — це політика спрямована на формування сучасної, прогресивної і ефективної структури національного господарства.

Монетарна політика — це політика, яка передбачає забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків.

Фіскальна політика — передбачає державне визначення джерел формування державних доходів, бюджету та основних напрямків його витрат.

Фіскальна політика побудована на використанні державних податків і урядових витрат з метою досягнення макроекономічної рівноваги. Проведення фіскальної та бюджетної політики в Україні у перехідний до ринкових відносин період ускладнюється потребами одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції.

Важливим питанням економічної політики розвитку в умовах України є питання про співвідношення та взаємодію між приватним та державним секторами економіки. На практиці ринкова орієнтація економічної політики підтверджується її ставленням до приватного сектора економіки.

Економічна політика має бути реально спрямована на підтримку і розвиток приватного сектора, який є грунтом для формування реальних, а не ринкових відносин. В умовах перехідної економіки можливості держави щодо цього обмежені, тому економічна політика має зосереджуватися на тих ланках, де використання влади може дати найбільший ефект.


Список використаної літератури

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 17.12.2000р. №2121-ІІІ // http://www.rada.kiev.ua.

2. Закон України “Про Національний банк України” від 07.12.2001р. // http://www.rada.kiev.ua.

3. Васюренко О.В. Банківські операції. К.: Знання, 2004. – 324 с.

4. Банківські операції: Підручник / А.М. Мороз, М.І. Савлук та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф.. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2000. - 384 с.

5. Мороз А.М.” НБУ і грошово-кредитна політика”. – Київ: КНЕУ, 1999. – 368с.



6. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала. - Тернопіль: Карт-бланш, 2001. - 314 с.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал