Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини



Сторінка4/5
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.86 Mb.
1   2   3   4   5

Лі́на Васи́лівна Косте́нко

(нар.  1930)

українська письменниця-шістдесятниця. Лауреат Шевченківської премії(1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).

Біографія

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині в родині вчителів. 1936 р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. У 1946 р. опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина поступила в Київський педагогічний інститут ім. М. Горького, але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького, який закінчила 1956 р., а вже наступного року вийшла перша книжка її поезій "Проміння землі". Друга збірка "Вітрила" була опублікована у 1958 р., згодом — збірка "Мандрівки серця" у 1961 р. 1962 р. збірка "Зоряний інтеграл" була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Потім поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977 р. Твори й навіть саме ім'я авторки зникли зі сторінок періодики. Поетеса писала "в шухляду". Це тоді були написані й "Берестечко", і "Маруся Чурай", і вірші, що склали книжки "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". У 1963 р. разом із А. Добровольським Ліна Костенко створила сценарій фільму "Перевірте свої годинники".

За роман у віршах "Маруся Чурай" та збірку "Неповторність" поетеса отримала Державну премію України імені Т.Г. Шевченка. Збірка "Вибране" побачила світ 1989 р. За книжку "Інкрустації", видану італійською мовою, Ліні Костенко 1994 р. присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. 1998 р. у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Ліну Костенко найвищою своєю відзнакою — медаллю Святого Володимира. У 1999 р. був написаний історичний роман у віршах "Берестечко" і окремою брошурою видана лекція "Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала", прочитана 1 вересня 1999 р. в Києво-Могилянській академії. 2000 р. Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги.

Прикметною рисою творчості поетеси є інтелектуалізм — рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства

Ліна Костенко — одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не виглядало як слабкість чи компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати. Але Ліна Костенко користувалась такою великою популярністю і любов'ю читачів, що чиновники просто боялись її чіпати.

Ліна Костенко останнім часом мріє писати вірші не з політичним забарвленням, а "малювати птиць срібним олівцем на лляному полотні.


льюїс керрол з фотооб\'єктивом

Лью́їс Ке́ррол

(справжнє ім'я Чарльз Ла́твідж (Лю́твідж) До́джсон)

(1832 — 1898)

англійський письменник, математик, філософ, логік, англіканський клірик (священик, теолог) і фотограф.

Біографія

Юний Доджсон народився в домі сільського священика в селі Дерсбері поблизу Ворінгтона, графство Чешир. Він був найстаршим хлопчиком, але третьою дитиною від шлюбу, якому було чотири з половиною роки. Після Чарльза народилося ще восьмеро дітей, рідкісно для того часу, всі діти — семеро дівчат і четверо хлопців (включаючи Едвіна Доджсона) дожили до зрілого віку. Коли Чарльзу виповнилося 11 років, батько переїхав в Крофт-на-Тіз в північному Йоркширі, і вся родина переїхала в просторий дім парафіяльного священика. Вони жили в цьому домі наступні 25 років.

Освіту юний Доджсон почав в домашніх умовах. Його «читацький щоденник», який зберігався в сім'ї, свідчить про не за роками розвинутий інтелект: у семирічному віці дитина прочитала алегоричну новелу «Мандрівку пілігрима» Джона Баньяна. Він також страждав від заїкуватості — була притаманна також його братам і сестрам — яка багато разів впливала на його соціальні стосунки протягом життя. Дванадцяти років його відправили в невелику приватну школу біля Річмонду, де йому трапилося бути щасливим і зрівноваженим. Але в 1845 році Чарльз переходить до Рагбі-Скул. «Відтоді як я прийшов у Рагбі, я не мав учня його віку, який подавав би такі надії», — відзначав вчитель математики Р. Б. Мейджор.

Оксфорд

Він залишив Рагбі наприкінці 1849 року і після перерви, причини якої залишились нез'ясованими, продовжив навчання, вступивши в січні 1851 року в Оксфорд, де став студентом старого батькового коледжу — Церкви Христа. Він пробув в Оксфорді лише два дні, коли отримав виклик додому. Його мати померла від «запалення мозку» — можливо менінгіту чи інсульту — у віці 47 років. Його рання академічна кар'єра роздиралась між подаванням величезних надій і непереборним відволіканням від навчання. Він міг не завжди часто працювати, але він був виключно обдарованим і досягнення легко приходили до нього. Отримавши першість в публічному екзамені на ступінь бакалавра в 1852, він незабаром був номінований на студентську стипендію старим другом його батька каноніком Едвардом П'юзі.



Походження псевдоніма

Всесвітньо відомий псевдонім професора математики Доджсона було утворено такою вподобаною письменником грою слів. А саме, англійське Charles Lutwidge спочатку було задаптовано до латини. Після цього отримане ім'я Carolus Ludovicus Доджсон переклав англійською і переставив слова місцями, явивши світу Lewis Carroll — Льюїса Керрола.



http://www.library.lg.ua/rus/data/gallery/pict/83319433.jpg

Марко́ Вовчо́к

(справжнє ім'я: Марія Олександрівна Вілінська, за першим чоловіком  Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко)

( 18331907)

українська письменниця, перекладачка. Дружина етнографа Опанаса Маркевича (Марковича). Мати публіциста Богдана Марковича. Троюрідна сестра російського літературного критика Д.І.Писарєва.

Була знайома з Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Іваном Тургенєвим, Олександром Герценом, Жулем Верном. Її твори мали антикріпацьке спрямування. Також описувала історичне минуле України.

Біографія

Народилася Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) 10 грудня (22 за старим стилем) 1833 року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові.

На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім’ях родичів, зокрема батьків Д.І. Писарєва (пізніше — видатного критика й близького друга письменниці). В салоні її тітки К.П. Мардовіної в Орлі збиралися відомі письменники й фольклористи. Там Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом О.В. Марковичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Проживаючи в 1851 – 1858 роках у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, Марія Олександрівна досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу. Пізніше у Петербурзі (1859 р.) вона вже як автор збірки “Народні оповідання” потрапляє в коло таких літераторів, як Т. Шевченко, І. Тургенев, М. Некрасов, О. Плещєєв, О. Писемський, польський поет і драматург Едуард Желіговський. По-дружньому прийняв письменницю також гурток українських культурних діячів у Петербурзі, зокрема колишні кирило-мефодіївці В. Білозерський, М. Костомаров, а також П. Куліш, який ще до того редагував і видавав її твори.

Під час перебування в 1859 – 1867 роках за кордоном (Німеччина, Швейцарія, Італія і переважно Франція) Марко Вовчок зустрічається з Д. Менделєєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим. При сприянні І. Тургенева відбулося її знайомство з О. Герценом, Л. Толстим, Жюлем Верном.

Особливу роль у формуванні ідейно-естетичних поглядів Марка Вовчка відіграв М. Добролюбов. Зустрічалася Марко Вовчок з чеськими письменниками — Й. Фрічем, Я. Нерудою, була близькою до кола польських літераторів і революційних емігрантів. Письменниця бере участь у розповсюдженні в Росії революційних видань Герцена, організовує для «Колокола» матеріали політично-викривального характеру.

До першої збірки «Народних оповідань» увійшло одинадцять невеликих творів (серед них оповідання «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп»), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. Найвищого мистецького рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві була найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотою.

З творчістю Марка Вовчка зросла міжнародна роль української літератури. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859, з'являлися в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходили у Франції, Англії, Німеччині, Італії й інших європейських країнах.

http://library.vspu.edu.ua/ilustr/kocubinsk.png

Миха́йло Миха́йлович Коцюби́нський

(1864  — 1913)

український письменник, громадський діяч, голова «Просвіти» в Чернігові.

Біографія

Народився Михайло Михайлович Коцюбинський 17 вересня 1864 року у Вінниці в сім'ї дрібного службовця. Вихованням хлопця в основному займалася мати, «добра, надзвичайно любляча, здатна на самопожертву...». Саме завдяки її старанням хлопець мав можливість долучитися до зразків високого мистецтва ще з юних літ. Вона допомагала йому сформувати добрий естетичний смак, прищеплювала «нахил до всього гарного та любов і розуміння природи». Ази освіти Михайло осягав удома.

З 1875 року навчався у Барській початковій школі, а в наступні п'ять років — у Шаргородському духовному училищі.

Під час навчання у духовному училищі хлопець не обмежується вивченням лише обов'язкової програми. З особливим захопленням він знайомиться з творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Генріха Гейне, Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна. Готується до вступу в університет. Але сувора проза дійсності по-своєму відкоригувала ті мрії. Хвороба матері, втрата роботи батьком, опікування меншими дітьми — все це змусило юнака рано піти на свій хліб. Протягом 1882-1892 рр. М.Коцюбинський вчителює, дає приватні уроки, займається репетиторством для дітей із заможних родин Вінниці та навколишніх сіл. Пізнаючи народне життя, він відкривав і себе. Реалії життя й багата уява спонукали до творчості.

Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася.

Почав друкуватися в 1890 р. — львівській дитячій журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка». У 1892–1896 був у складі Одеської філоксерної комісії. Потім працював у Криму. У 1903 році як член Чернігівської губернської ученої архівної комісії він побував у Полтаві на відкритті пам'ятника І. Котляревському. Зустрічі з відомими діячами української культури справили на нього надзвичайне враження.

З 1899 року у Львові починає виходити зібрання його творів, завершене сьомим томом у 1913 році. У 1905 році М. Коцюбинський подорожує країнами Центральної та Західної Європи, відвідує Австрію, Німеччину, Італію, Швейцарію. Після повернення він багато працює.

Останні роки життя великого письменника позначені різким погіршенням здоров'я, загостренням хвороби серця. З 1909 по 1912 рік М. Коцюбинський тричі відвідує Італію, куди виїздив на лікування. Там близько знайомиться з Максимом Горьким, на віллі якого, на острові Капрі, він жив. Улітку 1910 року, повертаючись з-за кордону, М. Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворівню. Враження, які охопили від знайомства з побутом, людьми, мовою, традиціями цієї землі, заворожили його. Згодом він ще двічі приїжджатиме у цей край, а свої враження увічнив чудовим твором «Тіні забутих предків» (1911 р.). Здається, це були останні світлі й щасливі миті життя, яке невпинно знесилювалося підступною недугою.


http://tomenko.ua/wp-content/uploads/2009/04/gogol.jpg
Мико́ла Васи́льович Го́голь

(рос. Николай Васильевич Гоголь; прізвище при народженні Яно́вський, з 1821 року — Го́голь-Яно́вський)

(1809 — 1852)

український та російський прозаїк, драматург, поет,історик,фольклорист, критик, публіцист українського походження.

Біографія
Народився 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року в селі Великі Сорочинці (зараз Миргородський район Полтавської області, Україна). Батько, Василь Афанасійович Гоголь, був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Згодом знаменитий нащадок оспівав його в образі Тараса Бульби.
Дитинство майбутнього письменника минуло в селі Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків.

У 1818-1819 роках — навчався в Полтавському повітовому училищі.


У 1821-1828 — у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль».

У гімназії Гоголь особливо охоче вивчав давню українську історію, народні звичаї та усну народну творчість, з якими знайомився не лише з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де мав багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до творів письменника.


У Ніжині Гоголь написав свої перші літературні твори і опублікував деякі з них у рукописних журналах та альманахах. Тут з'явилися його вірші «Италия», «Новоселье», «Непогода», «Две рыбки», «Битва при Калке», поема «Ганс Кюхельгартен», сатири «Насмешнику некстати», «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», драматичні твори.

Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Уже з дитячих літ вона закладала в юного Миколу любов до мови та відчуття слова. Згодом він захопився збиранням українських народних пісень, прислів'їв та приказок, готував матеріали до українсько-російського словника.

У 1828 році Гоголь переїхав до Петербурга. Там, в 1829, він опублікував свій перший твір — поему «Ганс Кюхельгартен». Того ж року в журналі «Отечественные записки» з'явилася повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Наприкінці 1833 року Гоголь клопочеться про місце професора історії в Київському університеті св. Володимира. Спонукала до цього, зокрема, й дружба з Михайлом Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором цього ж університету.

З 2-ї половини 1830-х років подальший розвиток таланту Гоголя пов'язаний з д після прем'єри п'єси Гоголь виїхав на досить тривалий час за драматургією. Етапною стала його соціальна комедія «Ревізор» (1836).


Невдовзі кордон, відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію.

У 1842 році вийшла друком поема-роман «Мертві душі».


Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині.
http://www.ukrlit.vn.ua/biography/slaboshpitsky.jpg

Михайло Федотович Слабошпицький

(нар.1946)

український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист,

громадський діяч

лауреат Національної премії імені Тараса Шаевченка, виконавчий директор Ліги меценатів, автор творів для дітей, а й тонкий психолог, відповідальна, щира, відкрита, надзвичайно привітна і прозірлива людина.

.

Біографія

Усяка література має своїх видатних трудівників. Людей, які завжди єднають творця і читача. Михайло Слабошпицький — трудівник української літератури і багатьох літератур світу. Він, здається, знає кожне Слово, що варте уваги, кимсь написане і вчора, і сьогодні. Має незаперечний смак, феноменальну пам'ять, аналітичний розум. Десятки, сотні імен відкриті ним, визначені словом фахівця. Ніколи повз перо цієї людини не проходять великі літературні події, явища, катастрофи, нові надії. Сам він — також відомий прозаїк.

Народився Михайло Слабошпицький 1946 року в с. Мар'янівці на Черкащині. 1971 р. закінчив факультет журналістики КДУ. Працював у пресі. Був головним редактором газет і журналів. Обирався секретарем правління Київської організації Спілки письменників України.

Автор понад двох з половиною десятків різножанрових книжок. Серед них — казки, оповідання й повісті для дітей, літературні портрети Василя Земляка, Павла Загребельного, Романа Іваничука, документалістика й публіцистика, біографічна проза.

Найвідоміші його твори: роман-есе «Марія Башкирцева», роман-колаж «Никифор Дровняк із Криниці», роман-біографія «Поет із пекла (Тодось Осьмачка)», біографічна повість «Українець, який відмовився бути бідним, Петро Яцик», збірка біографічних нарисів «Не загублена українська людина». Особливої популярності набула його книжка художніх оповідей з національної історії «З голосу нашої Кліо».

Лауреат дев'яти літературних премій (імені Олександра Білецького, Лесі Українки, Олени Пчілки, Михайла Коцюбинського, братів Лепких тощо). Активно займається громадською діяльністю. Був першим головою секретаріату Української всесвітньої координаційної ради. Нині виконавчий директор Ліги українських меценатів, один із засновників міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика та головний редактор видавництва «Ярославів Вал».

Уся творчість дослідника має яскраве націоцентричне осердя, що реалізується на жанровому, стильовому, образному рівнях. Національний аспект був осмислений також у працях Н.Шумило, П. Іванишина, П. Кононенка, Ю. Римаренка, С. Андрусів та ін.

Михайло Слабошпицький займає особливу нішу в сучасній українській літературі та літературознавстві – він пише художньо-біографічні романи про відомих українців – письменників, художників, філантропів-меценатів. Його праці – це найкращі підручники з літератури, які варто прочитати кожному українцеві, адже автор надзвичайно відповідально підходив до роботи над тим чи тим твором, тому ґрунтовніших описів, аналізів життя та творчості письменників, видатних українців, літературних епох та патріотично-психологічних роздумів годі шукати.



http://chz.org.ua/wp-content/uploads/2014/08/1883094.jpg

Олекса́ндр Петро́вич Довже́нко

(1894 —1956)

український радянський письменник, 

кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.

Біографія

Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 р. в с. В'юнище (тепер м. Сосниці Чернігівської області) в селянській родині. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, був відмінником, потім у Глухівському учительському інституті.

Протягом 1914—-1917 pp. Олександр викладав фізику,природознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл. У 1917р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту.

О. Довженко в 1921 р. працював завідуючим загальним відділом при українському посольстві у Варшаві. Наступного року — в Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР Тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.


У 1923 р. повернувся до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко». О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ». Протягом 1926—1933 pp. він працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів. У 1930р. О. Довженко зняв картину «Земля», яка принесла митцю світову славу. Цього ж року разом зі своєю дружиною і надалі режисером усіх його фільмів Ю. Солнцєвою митець виїжджає в тривале закордонне відрядження. Він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію.

У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець.


Протягом 1941— 1945 pp. О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943)
За «ідеологічно правильний» фільм «Мічурін» митець у 1949 р. одержав Державну премію. Протягом 1949—1956 pp. Довженко викладав у ВДІКу (Всесоюзному Державному інституті кінематографії), ставши професором цього навчального закладу.

У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна», з цього приводу Довженко дуже радів. У цей час була завершена й «Поема про море». На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958р. 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» О. Довженка...



олександр степанович дерманський, 2006 рік


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал