Порівняльне право про торговельні марки



Pdf просмотр
Сторінка12/15
Дата конвертації01.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипПрограма
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Стаття 17.

Поправки до статей 13
- 17
(1) Пропозиції про внесення поправок до статей 13, 14, 15, 16 і цієї статті можуть бути зроблені будь
- якою країною
- членом Асамблеї, Виконавчим комітетом чи Генеральним директором. Такі пропозиції направляються Генеральним директором країнам
- членам Асамблеї щонайменше за шість місяців до розгляду їх Асамблеєю.
(2) Будь
- яка поправка до статей, передбачених у пункті (1), приймається Асамблеєю, для чого вимагається більшість у три чверті поданих голосів; однак будь
- яка поправка до статті 13 і даного пункту приймається більшістю в чотири п'ятих поданих голосів.

Додатки

88
(3) Будь
- яка поправка до статей, передбачених у пункті (1), набуває чинності через місяць після того, як письмові повідомлення про її прийняття, що здійснене відповідно до конституційної процедури кожної країни, будуть одержані Генеральним директором від трьох чвертей країн, що були членами
Асамблеї під час прийняття нею цієї поправки. Будь
- яка поправка до зазначених статей, що прийнята таким чином, є обов'язковою для всіх країн, що є членами Асамблеї під час набуття поправкою чинності чи що стають її членами після цієї дати; проте будь
- яка поправка, що збільшує фінансові зобов'язання країн Союзу, є обов'язковою лише для тих країн, що повідомили про прийняття ними такої поправки.

Стаття 18.

Перегляд статей 1
-
12 та 18
- 30
(1) Ця Конвенція може піддаватися перегляду з метою внесення до неї змін, призначених удосконалити систему Союзу.
(2) З цією метою по черзі в країнах Союзу провадяться конференції представників зазначених країн.
(3) Внесення поправок до статей з 13 по 17 регулюється положеннями статті 17.

Стаття 19.

Спеціальні угоди

Розуміється, що країни Союзу залишають за собою право укладати окремо між собою спеціальні угоди з охорони промислової власності, якщо ці угоди не суперечать положенням цієї
Конвенції.

Стаття 20.

Ратифікація країнами Союзу чи приєднання; набуття чинності

(1) (a) Кожна країна Союзу, що підписала цей Акт, може ратифікувати його, якщо вона не підписала його, може приєднатися до нього. Ратифікаційні грамоти і акти про приєднання здаються на зберігання Генеральному директорові.
(b) Кожна країна Союзу може заявити у своїй ратифікаційній грамоті чи акті про приєднання, що ратифікація чи приєднання не розповсюджується на:
(I
) статті 1
-
12 або
(II
) статті 13
-17.
(c) Кожна країна Союзу, що відповідно до підпункту (b) виключила одну з двох груп статей, зазначених в цьому підпункті, із сфери дії своєї ратифікації чи приєднання, може пізніше у будь
- який час заявити, що вона розповсюджує дію своєї ратифікації чи приєднання на цю групу статей. Така заява здається на зберігання Генеральному директорові.
(2) (a) Статті 1
-
12 набувають чинності відносно перших десяти країн Союзу, які здали на зберігання ратифікаційні грамоти чи акти про приєднання, не зробивши заяви, передбаченої пунктом
(1) (b) (I
), через три місяці після здачі на зберігання десятої ратифікаційної грамоти чи акта про приєднання.
(b) Статті 13
-
17 набувають чинності відносно перших десяти країн Союзу, які здали на зберігання ратифікаційні грамоти чи акти про приєднання, не зробивши заяви, передбаченої пунктом
(1) (b) (II
), через три місяці після здачі на зберігання десятої ратифікаційної грамоти чи акта про приєднання.
(c) За умови первинного набуття чинності згідно з положеннями підпунктів (a) та (b) кожної з двох груп статей, передбачених в пункті (1) (b) (
I
) та (
II
), а також за умови дотримання положень пункту
(1) (b) статті 1
-
17 набувають чинності відносно будь
- якої країни Союзу, яка здає на зберігання ратифікаційну грамоту чи акт про приєднання, крім країн, що зазначені у підпунктах (a) та (b), а також

Додатки

89 відносно будь
- якої країни Союзу, яка здає заяву відповідно до пункту (1) (c), через три місяці після дати повідомлення Генеральним директором про здачу на зберігання такого документа, якщо тільки у поданій грамоті, акті чи заяві не буде зазначена більш пізня дата. В останньому випадку цей Акт набуває чинності відносно цієї країни на зазначену таким чином дату.
(3) Відносно будь
- якої країни Союзу, яка здає на зберігання ратифікаційну грамоту чи акт про приєднання, статті 18
-
30 набувають чинності на більш ранню з дат, на яку будь
- яка з груп статей, передбачених у пункті (1) (b), набуває чинності відносно цієї країни відповідно до пункту (2) (a), (b) чи
(c).

Стаття 21.

Приєднання країн, що не є членами Союзу; набуття чинності

(1) Будь
- яка країна, що не є членом Союзу, може приєднатися до цього Акта і таким чином стати членом Союзу. Акти про приєднання здаються на зберігання Генеральному директорові.
(2) (a) Відносно будь
- якої країни, що не є членом Союзу, яка здала на зберігання свій акт про приєднання за місяць чи більше до дати набуття чинності положеннями цього Акта, цей Акт набуває чинності відповідно до статті 20 (2) (a) чи (b), якщо тільки більш пізня дата не була зазначена в акті про приєднання, проте:
(I
) якщо статті 1
-
12 не набули чинності на цю дату, така країна у період до набуття чинності цими положеннями і замість них буде пов'язана статтями 1
-
12 Лісабонського акта;
(II
) якщо статті 13
-
17 не набули чинності на цю дату, така країна у період до набуття чинності цими положеннями і замість них буде пов'язана статтями 13
-
14 (3), (4) та (5) Лісабонського акта.
Якщо в акті про приєднання країна зазначає більш пізню дату, цей Акт набуває чинності відносно цієї країни на зазначену таким чином дату.
(b) Відносно будь
- якої країни, що не є членом Союзу, яка здала на зберігання свій акт про приєднання на дату, що слідує за набуттям чинності якою
- небудь групою статей цього Акта, чи на дату, що передує йому менш ніж на один місяць, цей Акт набуває чинності, при дотриманні положень підпункту (a), через три місяці після дати, на яку про її приєднання було зроблено повідомлення, якщо в акті про її приєднання не була зазначена більш пізня дата. В останньому випадку цей Акт набуває чинності відносно цієї країни на зазначену таким чином дату.
(3) Відносно будь
- якої країни, що не є членом Союзу, яка здала на зберігання акт про приєднання після дати набуття ним чинності в повному обсязі чи менш ніж за місяць до цієї дати, цей
Акт набуває чинності через три місяці після дати, на яку про її приєднання було зроблено повідомлення Генеральним директором, якщо тільки в акті про приєднання не була зазначена більш пізня дата. В останньому випадку цей Акт набуває чинності відносно цієї країни на зазначену таким чином дату.

Стаття 22.

Наслідки ратифікації чи приєднання

За винятком допустимих вилучень, що передбачені у статтях 20 (1) (b) та 28 (2), ратифікація чи приєднання автоматично спричинюють визнання всіх положень і одержання всіх привілеїв, що встановлюються цим Актом.

Стаття 23.

Приєднання до Актів, що передують

Після набуття чинності цим Актом у повному обсязі країна не може приєднатися до Актів, що передують цій Конвенції.



Додатки

90
Стаття 24.

Території

(1) Будь
- яка країна може заявити у своїй ратифікаційній грамоті чи акті про приєднання чи в будь
- який наступний час направити Генеральному директорові письмове повідомлення про те, що ця
Конвенція застосовується до всіх чи деяких територій, зазначених у заяві чи повідомленні, за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.
(2) Будь
- яка країна, що зробила таку заяву чи направила таке повідомлення, може в будь
- який час повідомити Генерального директора про припинення застосування цієї Конвенції до всіх чи до деяких з таких територій.
(3) (a) Будь
- яка заява, що зроблена відповідно до пункту (1), набуває чинності з тієї ж дати, що і ратифікація чи приєднання, документи про які включали цю заяву, а будь
- яке повідомлення, що направлене відповідно до згаданого пункту, набуває чинності через три місяці після сповіщення про нього, зробленого Генеральним директором.
(b) Будь
- яке повідомлення, що направлене відповідно до пункту (2), набуває чинності через дванадцять місяців після одержання його Генеральним директором.

Стаття 25.

Застосування Конвенції в національних межах

(1) Кожна країна, що є учасницею цієї Конвенції, зобов'язується вжити відповідно до своєї
Конституції необхідних заходів для забезпечення застосування цієї Конвенції.
(2) Розуміється, що кожна країна на момент здачі на зберігання ратифікаційної грамоти чи акта про приєднання повинна бути спроможною відповідно до свого внутрішнього законодавства здійснювати положення цієї Конвенції.

Стаття 26.

Денонсація

(1) Ця Конвенція діє без обмеження строку.
(2) Будь
- яка країна може денонсувати цей Акт шляхом повідомлення, направленого
Генеральному директорові. Така денонсація є також денонсацією всіх актів, що передують, і поширюється тільки на країну, що її зробила, в той час як відносно інших країн Союзу Конвенція залишається чинною і підлягає виконанню.
(3) Денонсація набуває чинності через рік, рахуючи з дня одержання повідомлення Генеральним директором.
(4) Передбачене цією статтею право денонсації не може бути використане жодною країною до закінчення п'яти років, рахуючи з дати, на яку вона стала членом Союзу.

Стаття 27.

Застосування попередніх Актів

(1) Цей Акт заміняє у відносинах між країнами, до яких він застосовується, і в тому обсязі, в якому він застосовується, Паризьку конвенцію від 20 березня 1883 року та наступні Акти щодо її перегляду.
(2) (a) Щодо країн, до яких цей Акт не застосовується або застосовується не в повному обсязі, але до яких застосовується Лісабонський акт від 31 жовтня 1958 року, останній залишається чинним або в повному обсязі, чи в тих межах, в яких цей Акт не заміняє його внаслідок чинності пункту (1).
(b) Так само щодо країн, до яких не застосовується ані цей Акт, ані будь
- яка його частина, ані
Лісабонський акт, залишається чинним Лондонський акт від 2 червня 1934 року або в повному обсязі, чи в тих межах, в яких цей Акт не заміняє його внаслідок чинності пункту (1).

Додатки

91
(c) Так само щодо країн, до яких не застосовується ані цей Акт, ані будь
- яка його частина, ані
Лісабонський акт, ані Лондонський акт, залишається чинним Гаазький акт від 6 листопада 1925 року або в повному обсязі, або в тому обсязі, в яких цей Акт не заміняє його внаслідок чинності пункту (1).
(3) Країни, що не є членами Союзу, які приєднуються до цього Акта, застосовують його у відносинах з будь
- якою країною Союзу, що не є стороною цього Акта чи яка, будучи стороною цього
Акта, зробила заяву, що передбачається статтею 20 (1) (b) (i). Такі країни визнають, що згадана країна
Союзу може застосовувати у своїх відносинах з ними положення останнього Акта, що передує, стороною якого вона є.

Стаття 28.

Вирішення спорів

(1) Будь
- який спір між двома чи декількома країнами Союзу, що стосується тлумачення або застосування цієї Конвенції, який не був вирішений шляхом переговорів, може бути переданий будь
- якою із зазначених країн до Міжнародного суду шляхом подання заяви відповідно до Статуту Суду, якщо тільки зазначені країни не домовляться про інший засіб урегулювання спору. Країна, що подає заяву, повинна повідомити Міжнародному бюро про спір, що переданий на розгляд Суду; Міжнародне бюро повинне сповістити про це інші країни Союзу.
(2) У момент підписання цього Акта чи здачі на зберігання ратифікаційної грамоти чи акта про приєднання будь
- яка країна може заявити, що вона не вважає себе пов'язаною положеннями пункту
(1). Щодо спорів між такою країною та іншими країнами Союзу, то положення пункту (1) на них не розповсюджується.
(3) Будь
- яка країна, що зробила заяву відповідно до положень пункту (2), може у будь
- який час відкликати її шляхом повідомлення, направленого Генеральному директорові.

Стаття 29.

Підписання, мови, функції депозитарію

(1) (a) Цей Акт підписується в одному примірнику французькою мовою і здається на зберігання
Урядові Швеції.
(b) Офіційні тексти виробляються Генеральним директором після консультації з зацікавленими урядами англійською, іспанською, італійською, німецькою, португальською та російською мовами, а також іншими мовами, які визначить Асамблея.
(c) У випадку розбіжностей у тлумаченні різних текстів перевага надається французькому текстові.
(2) Цей Акт відкритий для підписання у Стокгольмі до 13 січня 1968 року.
(3) Генеральний директор направляє дві копії підписаного тексту цього Акта, що належним чином завірені Урядом Швеції, урядам усіх країн Союзу і, на запит, урядові будь
- якої іншої країни.
(4) Генеральний директор реєструє цей Акт у Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй.
(5) Генеральний директор повідомляє уряди всіх країн Союзу про підписання, здавання на зберігання ратифікаційних грамот і актів про приєднання та про заяви, що містяться у цих документах чи зроблені відповідно до статті 20 (1) (с), про набуття чинності будь
- якими положеннями цього Акта, повідомлення про денонсацію та повідомлення, направлені відповідно до статті 24.

Стаття 30.

Перехідні положення

(1) До вступу на посаду першого Генерального директора посилання у цьому Акті на
Міжнародне бюро Організації чи на Генерального директора вважаються посиланнями на бюро Союзу чи на його Директора відповідно.

Додатки

92
(2) Країни Союзу, що не пов'язані статтями з 13 по 17, можуть протягом п'яти років після набуття чинності Конвенцією, що засновує Організацію, користуватися, якщо вони цього побажають, правами, що надаються на підставі статей з 13 по 17 цього Акта, так, начебто вони були пов'язані цими статтями. Будь
- яка країна, що бажає користуватися цими правами, направляє з цією метою
Генеральному директорові письмове повідомлення, що набуває чинності з дати його одержання. Такі країни вважаються членами Асамблеї до закінчення зазначеного строку.
(3) Доти, доки всі країни Союзу не стануть членами Організації, Міжнародне бюро Організації функціонує також як Бюро Союзу, а Генеральний директор діє також як директор цього Бюро.
(4) Як тільки всі країни Союзу стають членами Організації, права, обов'язки і майно Бюро Союзу переходять до Міжнародного бюро Організації.
___________________
* З 1 липня 1965 року
- дати набуття Конвенцією чинності для СРСР

вона була обов'язковою для СРСР відносно всієї його території.
Під час приєднання СРСР до зазначеної Конвенції була зроблена заява про те, що СРСР не вважає себе зв'язаним положеннями пункту (1) статті 28 Конвенції, який стосується вирішення спорів щодо тлумачення або застосування Конвенції.


Додатки

93
Додаток 2.

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків


Стаття 1.

Утворення Спеціального союзу. Подання заяв на реєстрацію знаків до Міжнародного бюро.
Визначення країни походження

(1) Країни, до яких застосовується ця Угода, утворюють Спеціальний союз з міжнародної реєстрації знаків.
(2) Громадяни кожної Договірної країни можуть забезпечити в усіх інших країнах
- учасницях цієї
Угоди охорону своїх знаків, що застосовуються для товарів чи послуг і зареєстровані в країні походження, шляхом подання заяв на зазначені знаки до Міжнародного бюро інтелектуальної власності (далі

Міжнародне бюро), згаданого в Конвенції, яка засновує Всесвітню організацію
інтелектуальної власності (далі

Організація), при посередництві відомства зазначеної країни походження.
(3) Країною походження вважається країна Спеціального союзу, де заявник має дійсне та нефіктивне промислове чи торговельне підприємство; якщо він не має такого підприємства в країні
Спеціального союзу
- країна Спеціального союзу, де він має місце проживання; якщо він не має місця проживання в країні Спеціального союзу

країна його громадянства, якщо він є громадянином країни
Спеціального союзу.

Стаття 2.

Посилання на статтю 3 Паризької конвенції (Прирівнювання деяких категорій осіб до громадян
країн Союзу)

До громадян Договірних країн прирівнюються громадяни країн,що не приєдналися до цієї Угоди, які на території Спеціального союзу, утвореного цією Угодою, задовольняють умовам, встановленим статтею 3 Паризької конвенції про охорону промислової власності.

Стаття 3.

Зміст заявки на міжнародну реєстрацію

(1) Будь
- яка заявка на міжнародну реєстрацію повинна бути подана на бланку, вказаному в
Інструкції; відомство країни походження знака свідчить, що дані, наведені у цій заявці, відповідають даним національного реєстру, і зазначає дату та номер заяви та реєстрації знака в країні походження, а також дату подання заяви на міжнародну реєстрацію.
(2) Заявник повинен зазначити товари чи послуги, для яких витребується охорона знака, а також, якщо можливо, відповідний клас чи класи згідно з класифікацією, встановленою Ніццькою угодою про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків. Якщо заявник не зазначає класи, Міжнародне бюро само класифікує товари чи послуги за відповідними класами згаданої класифікації. Класифікація товарів чи послуг, подана заявником, підлягає перевірці Міжнародним бюро, що здійснює її разом з національним відомством. У випадку розбіжності між національним відомством і Міжнародним бюро рішення останнього є остаточним.
(3) Якщо заявник витребує охорону кольору у вигляді відмітної ознаки свого знака, він зобов’язаний:
1. Заявити про це і зазначити у заявці колір чи поєднання кольорів, охорону яких він витребує;
2. Представити разом із заявкою кольорові зображення зазначеного знака, що будуть додані до повідомлень, які розсилає Міжнародне бюро. Кількість примірників таких зображень визначається
Інструкцією.
(4) Міжнародне бюро негайно реєструє знаки, заяви на які подані відповідно до статті 1. Датою реєстрації вважається дата подання заяви на міжнародну реєстрацію в країні походження за умови, що Міжнародне бюро одержало заявку протягом двох місяців з дати подання. Якщо заявка не була

Додатки

94 одержана у цей строк, Міжнародне бюро реєструє заявку за датою її одержання. Міжнародне бюро негайно повідомляє про цю реєстрацію зацікавленим відомствам. Зареєстровані знаки публікуються у періодичному журналі, що видається Міжнародним бюро, на основі даних, що містяться у заявці на реєстрацію. Якщо знаки містять образотворчі елементи чи мають особливе графічне написання,
Інструкцією встановлюється, чи зобов'язаний заявник подати кліше.
(5) Для ознайомлення із зареєстрованими знаками у Договірних країнах кожне відомство одержує від Міжнародного бюро певну кількість примірників згаданої вище публікації безкоштовно і певну кількість примірників за зниженою ціною пропорційно числу одиниць, зазначених у статті 16 (4)
(a) Паризької конвенції про охорону промислової власності, на умовах, встановлених Інструкцією. Таке ознайомлення вважається в усіх Договірних країнах цілком достатнім, і нічого іншого не може вимагатися від заявника.

Стаття 3 bis
.
Територіальне обмеження

(1) Кожна Договірна сторона може в будь
- який час письмово повідомити Генерального директора Організації (далі
-
Генеральний директор) про те, що охорона, яка виникає внаслідок міжнародної реєстрації, буде поширюватися на дану країну лише за спеціальною заявою власника знака.
(2) Це повідомлення набуває чинності тільки через шість місяців після дати його направлення
Генеральним директором іншим Договірним країнам.

Стаття 3 ter
.
Заява про

територіальне поширення

(1) Заява про поширення охорони, що виникає внаслідок міжнародної реєстрації, на країну, яка скористалася можливістю, що надається статтею 3 bis, повинна бути спеціально зроблена в заявці, передбаченій у пункті (1) статті 3.
(2) Заява про територіальне поширення, зроблена після міжнародної реєстрації, повинна бути представлена при посередництві відомства країни походження на бланку, встановленому Інструкцією.
Міжнародне бюро негайно реєструє таку заяву і повідомляє про це зацікавлене або зацікавлені відомства. Зареєстровані знаки публікуються у періодичному журналі, що видається Міжнародним бюро. Територіальне поширення набуває чинності від дати внесення запису про нього до
Міжнародного реєстру; воно припиняє свою дію по закінченні строку дії міжнародної реєстрації знака, до якого воно відноситься.

Стаття 4.

Дія міжнародної реєстрації

(1) З дати реєстрації, зробленої таким чином в Міжнародному бюро відповідно до положень статей 3 та 3 ter, у кожній зацікавленій Договірній країні знаку надається така сама охорона, як і у випадку, коли б він був заявлений там безпосередньо. Класифікація товарів або послуг, передбачена у статті 3, не пов'язує Договірні країни відносно визначення обсягу охорони знака.
(2) Будь
- який знак, який був предметом міжнародної реєстрації, користується правом пріоритету, встановленим статтею 4 Паризької конвенції про охорону промислової власності ( 995_123
), без обов'язкового дотримання формальних вимог, передбачених в пункті D цієї статті.

Стаття 4 bis
.
Заміна національних реєстрацій, що передують міжнародній реєстрації

(1) Якщо знак, заявлений в одній чи декількох Договірних країнах, згодом реєструється
Міжнародним бюро на ім'я того ж власника чи його правонаступника, міжнародна реєстрація

Додатки

95 розглядається як така, що заміняє попередню національну реєстрацію, не порушуючи прав, набутих на основі попередньої реєстрації.
(2) Національне відомство зобов'язане, за заявою, зробити в своїх реєстрах відмітку про міжнародну реєстрацію.

Стаття 5.

Відмова в охороні національними відомствами

(1) В країнах, де законодавство це передбачає, відомства, проінформовані Міжнародним бюро про реєстрацію знака чи заяви про поширення охорони відповідно до статті 3 ter, мають право заявити, що охорона не може бути надана цьому знаку на їх території. Така відмова може бути зроблена лише на умовах, які відповідно до Паризької конвенції про охорону промислової власності застосовуються до знака, заявленого для національної реєстрації. Однак в охороні не може бути відмовлено, навіть частково, на тій лише підставі, що національне законодавство допускає реєстрацію тільки для обмеженого числа класів чи обмеженої кількості товарів або послуг.
(2) Відомства, які бажають скористатися цим правом, повинні повідомити Міжнародне бюро про свою відмову із зазначенням всіх мотивів в строк, передбачений їх національним законодавством, але не пізніше закінчення строку в один рік від дати міжнародної реєстрації знака чи заяви про поширення охорони відповідно до статті 3 ter.
(3) Міжнародне бюро негайно пересилає відомству країни походження і власникові знака чи його повіреному, якщо про останнього зазначене відомство повідомило Бюро, один з примірників такого повідомлення про відмову. Зацікавлена особа має такі ж можливості для подачі заперечення, як начебто знак був заявлений нею безпосередньо в країні, де було відмовлено в охороні.
(4) Мотиви відмови в охороні знака повинні повідомлятися Міжнародним бюро зацікавленим особам, які його про це запросять.
(5) Відомства, які протягом згаданого вище максимального строку в один рік не надішлють до
Міжнародного бюро жодного рішення про попередню чи остаточну відмову відносно реєстрації знака чи заяви про поширення охорони, втрачають відносно даного знака право, передбачене в пункті (1) цієї статті.
(6) Рішення про визнання міжнародного знака недійсним не може бути винесено компетентними органами без надання власникові знака можливості для захисту своїх прав у відповідний час. Рішення про визнання міжнародного знака недійсним повідомляється Міжнародному бюро.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал