Поняття науки та регулювання наукової діяльності Становлення науки



Скачати 214.62 Kb.

Дата конвертації25.12.2016
Розмір214.62 Kb.

Поняття науки та регулювання наукової діяльності
1. Становлення науки
Наука чи скоріше її результати – визначальний чинник в історії людства, що започаткований новоєвропейською цивілізацією в XVI — XVII століттях на тлі досягнень попередників, що започатковувались спочатку на спостеріганні, а потім на експерименті. Німецький філософ К. Ясперс виділив два етапи становлення науки:
I - становлення логічно і методично усвідомленої науки — грецька наука і започаткування наукового пізнання світу в Китаї та Індії;
II – виникнення сучасної науки, яка започаткована в кінці середньовіччя, стверджується з XVII ст. й широко розвивається з XIX ст.”
З XVII ст. почалися радикальні зміні основних компонентів змістовної структури науки, були сформовані нові принципи пізнання, категорії та методи, що у подальшому отримало назву наукової
революції. Основним чинником її тогочасного розвитку науки були капіталістичне виробництво, яке постійно вимагало нових природних ресурсів і розробки машин для підвищення продуктивності праці,
досягнення рентабельності виробництва та переваг над конкурентами. Вирішити ці западання могла наука яка поступово перетворювалася в продуктивну силу суспільства. Відповідно була сформульована і нова прагматична мета науки, що істотно відрізнялася від споглядально-пізнавального (світоглядного) напрямку.
Зокрема, грецька наука була споглядальною і саме слово теорія означає споглядання, а її орієнтація на практичне використання вважалось не тільки зайвим, але й непристойним, і така наука визнавалася не достойною уваги. Проте відома історія Арістотеля із Сиракуз, який свої наукові досягнення використав для оборони свого міста від нападу римлян.
З XVII в. наука стала розглядатися як спосіб збільшення добробуту населення і забезпечення панування людини над природою. Декарт писав: “Можливо замість спекулятивної філософії, яка лише заднім числом понятійний розчленовує наперед дану істину, знайти таку, яка безпосередньо приступає до сущого і наступає на нього, з тим, щоб ми добули пізнання про силу і дії вогню, води, повітря, зірок,
небесної сфери і всіх інших оточуючих нас тіл, причому це пізнання (елементів, стихій) буде таким же точним, як наше знання різноманітних видів діяльності наших ремісників. Потім ми таким же шляхом зможемо реалізувати і застосувати ці пізнання для всієї мети, для якої вони придатні, і таким чином ці
пізнання (ці нові способи уявлення) зроблять нас господарями і володарями природи”
1
Ф. Бекон, який витратив багато сил для обґрунтування необхідності розвитку науки як засобу підкорення природи, висунув знаменитий афоризм: “Знання — сила”. Він пропагував експеримент як головний метод наукового дослідження, націлений на те, щоб катувати матір-природу. Визначаючи завдання експериментального дослідження, він використовував слово “inquisition”, що має цілком певний ряд значень — від “розслідування”, “слідства” до “тортур”, “муки”. За допомогою такої наукової інквізиції
розкривалися таємниці природи. В російській наукографії використовується термін
«естественноиспитатель» - природодослідник.
В основі досягнень науки здебільше є особливий стиль мислення який характеризується двома рисами:
1) опора на експеримент, що ставить та перевіряє результати;
2) панування аналітичного підходу, що спрямовує мислення на пошук найпростіших, нерозкладних першоелементів реальності (редукціонізм). Їх поєднання призвело до виникнення раціоналізму і чуттєвості.
Це сприяло гучним успіхам науки. Виникнення науки — своєрідний тип новоєвропейської культури, що поєднала в собі чуттєвість з раціональністю; а поєднання особливої чуттєвості з особливою раціональністю і
породило науку як феномен західної культури. Такий прагматичний підхід все різноманіття світу зводить в однозначно детерміновану систему, що забезпечує за рахунок розподілу праці і технічних нововведень максимальний прибуток. В науці теж проявилась специфічна риса західної культури — її
діяльне чи прагматичне спрямування за якого кошти вкладаються в розвиток тих напрямків, які забезпечують прибуток.
Тож наука – особливий раціональний спосіб пізнання світу, що започаткований на емпіричній перевірці або математичному доведенні (математичній моделі). Отже завдання в ченого
— узагальнити ці
факти і створити теоретичну модель, що включає закони та засоби управління явищами природи. Наука
заснована на емпіричній перевірці гіпотез і створенні теорій або емпіричних узагальнень, що описують
природні явища.
Поняття науки
Термін «наука» наменологічно чи семантично та змістовно дискутується на протязі тривалого часу на загальному та галузевому рівні і особливо стосовно гуманітарних досліджень. Тут основна проблема полягає в тому чи є, наприклад, правова наука власне наукою чи мистецтвом чи ще чимось іншим. Справа у тому, що результати правової науки підвернені не об’єктивним (первинним) детермінантам, а вторинним
(похідним) і для них практично нема аксіом чи прийняті аксіоми не витримують перевірки часом
1
Декарт Р. Рассуждение про метод. Избр.
произв.
- М., 1950. -
С
. 305) .

(темпоральний аспект). Якщо закон всесвітнього тяжіння проявляє себе однаково у будь-якій формації, то визначальні ознаки правової держави проявляють себе лише на певному економічно, політично, соціально визначеному проміжку часу. Відповідно наука може бути там, де є її аксіоми – незмінні положення, що сприймаються на віру без особливого доказування.
Досить часто наука сприймається спрощено, і здобувачі наукових ступенів інколи мають віддалене уявлення про науку взагалі та її напрямки зокрема, а їх ерудиція бажає кращого і амбіції не співрозмірні
рівню підготовки та прагненню щонайшвидше отримати наукову ступінь. Внаслідок цього – імітація бурхливої наукової діяльності чи компіляція з простого перечислення існуючих чи наспіх виявлених наукових положень та практики. Все це – наслідки втрати шкіл та зниження уваги до підготовки науково- педагогічних працівників. Зокрема, запровадження магістратури ведеться за кількісними і якісними показниками, а значна кількість магістерських робіт не гідні навіть рівня курсових. Вони не містять ні
опису проблем, ні аналізу запропонованих їх вирішень попередниками, ні практики застосування, ні,
стосовно права, добротного функціонального аналізу позитивного права. Вони вартують менше ніж потрачений на рукопис папір.
Для того щоб успішно вести наукову діяльність, перш за все, слід мати чітке уявлення про науку взагалі та її особливість, методологію, порядок та засоби здійснення. Крім того, у сфері права слід знати загальні положення правової науки, зокрема теорії права, та спеціальних базових галузевих наук і доктрини за науковою спеціалізацією.
Наука є двигуном прогресу та сферою діяльності людей особливого покрою – одержимих наукою. На науковому рівні наука є соціально значуща сфера людської діяльності, що призвана виробляти та надавати рекомендації з використання теоретично систематизованих об’єктивних знань про дійсність. На організаційному рівні наука система формальних та неформальних зв’язків між окремими науковцями,
науковими колективами та установами що виникають у процесі підготовки та перепідготовки наукових кадрів їх атестації, здійснення наукової діяльності, обміні науковою інформацією, оцінкою та перевіркою отриманих наукових та науково-технічних результатів. Ці відносини є врегульованими нормами права,
моралі чи звичаями.
Гносеологічно наука започаткована у стародавньому світі (Єгипет, Китай, Греція, Індія, Рим), а досягнення цих цивілізацій у геометрії, механіці, астрономії стали відправними для подальшого розвитку.
Там же були розроблені основи знань про суспільство та, зокрема, сутності держави та права.
Досить вагомі здобутки науковців України: розчеплення атому (вдруге в світі та вперше в Європі),
третя аналогова машина (електронно- вичислювальна машина).
Як багатофункціональне явище наука проявляється як: 1) галузь культури; 2) спосіб пізнання світу; 3)
галузь народного господарства: 4) спеціальний інститут, що має свої організаційно-правові форми (ВНЗ - вищий навчальний заклад, наукові установи, та співтовариства). В такому тлумаченні наука співвідноситься з іншими формами, способами, галузями, інститутами.
Для більш глибокого усвідомлення різних за природою відносин (етичних, правових, моральних тощо), які складаються у сфері науки доцільно виявити її специфічні риси та прояви:
точність - описує реальний світ категоріями чи поняттями, які є стосовно цього світу істинними або ймовірно істинними (гіпотезами), мають цінність для суспільної практики. Вершиною точності є
математична формула наукового явища, що відкриває дорогу для подальшого математичного моделювання;
універсалізм – переймається дослідженням всіх сфер людського буття та продукує знання, істинні для всього універсуму за тих умов, при яких вони здобуті людиною;
фрагментарність – вивчає не буття в цілому, а різні фрагменти чи прояви реальності або її параметри,
а сама ділиться на окремі дисципліни. Це наслідок різкого зростання обсягу людських знань та наукового
інструментарію, за яких вчений не може бути універсальним набути енциклопедичних знань і в рівною мірою бути успішним у всіх галузях науки. Кожна наука як така – певна проекція на світ, як би прожектор,
що висвічує області, що представляють інтерес для учених в даний момент;
загальнозначимість (міжнаціональна) – отримані знання придатні для всіх людей, і її мова –
однозначна і проявляється в універсальній термінологій (понятійному апараті), що сприяє однозначному розумінню, єдиним стандартам та об'єднанню зусиль людей, що живуть в самих різних куточках планети;
знеособленість – ні індивідуальні особливості вченого, ні його національність, місце проживання не відображені в наукових результатах;
системність – має певну структуру, а не є випадковий набір фактів, знань, висновків, наукової
інфраструктури як її окремих частин;
безкінечність – наукове знання безмежне, рівень його деталізації та пізнання матерії постійно поглиблюється (вчора явища як такі, наразі нанотехнології, завтра -???), ніхто не може претендувати на абсолютну істину та визначити межу, за якої об’єкт науково пізнання може себе вичерпати;
поступальність (наступництво) – нові знання певним чином і за певними правилами співвідноситься
із старими знаннями, а нові прориви без надбань попередників –доволі рідке явище;
критичність – починається з сумніву в загальновідомих відомостях чи готова поставити під сумнів і
переглянути свої навіть самі наріжні результати;
достовірність – її висновки вимагають, допускають і проходять перевірку (верифікуються) за певними, сформульованими в ній правилами;
позаморальність чи аполітичність – наукові істини нейтральні в морально-етичному плані, а етичні
оцінки можуть відноситися або до діяльності по отриманню знання (етика вченого вимагає від нього
інтелектуальної чесності і мужності в процесі пошуку істини), або до діяльності із застосування результатів науки (дивись у подальшому приклад Нильса Бора, академіка Сахарова);
раціональність – продукує знання на основі раціональних процедур і законів логіки і доходить до формулювання теорій і їх положень, що виходять за рамки емпіричного рівня;
відчуттєвість – її результати вимагають емпіричної перевірки з використанням сприйняття, і лише після цього признаються достовірними.
Зазначені властивості науки утворюють шість діалектичних пар, що співвідносяться один з одним:
універсальність – фрагментарність, загально значущість – знеособленість, систематичність –
незавершеність, наступництво чи поступальність – критичність, достовірність – позаморальність,
раціональність – відчуттєвість. Відповідно науці притаманні особливі методу і структура досліджень, мова –
наукова термінологія, обстановка – аура, апарат.
Наука відрізняється від інших сфер людської діяльності та відображення оточуючого світу:
міфології - прагне не пояснити світ у цілому, а до формулювання законів розвитку природи, що допускають емпіричну перевірку;
містики - прагне не злиття з об'єктом дослідження, а до його теоретичного розуміння і відтворення;
релігії – розум і опора на реальність мають в ній більше значення, ніж віра;
філософії – її висновки допускають емпіричну перевірку і відповідають не на питання “чому?”, а на питання “як?”, “яким чином?”;
мистецтва - своєю раціональністю не зупиняється на рівні образів, а доведення до рівня теорій;
ідеології – її істини загальнозначущі та не залежать від інтересів певних верств суспільства;
техніки - спрямована не на використання отриманих знань про світ для його перетворення, а на пізнання світу;
звичаєвої буденної свідомості (лапідарного сприйняття світу) - є теоретичним засвоєнням дійсності.
Наука характеризується такими ознаками:
1) є напрямком духовної культури суспільства;
2) вона детермінована суспільними завданнями та потребами, тактикою та стратегією наукового пошуку;
3) є умовою і запорукою прогресу суспільства і передбачає практичне застосування (впровадження)
отриманих результатів;
4) є основою збереження життя та здоров’я людини економічного добробуту, а у подальшому визначальним чинником виживання суспільства;
5) полягає у постановці, виборі і розв’язанні проблем духовного та практичного освоєння світу;
6) є сферою діяльності людини чи певних колективів, спричиняє низку правовідносин внутрішнього та зовнішнього характеру та є сферою правового регулювання;
7) є галуззю народного господарства що тісно зв’язана з відтворенням науковців та освітою;
8) має свою структуру та детермінанти.
Поняття наука включає в себе:
1.сферу людської діяльності, що має свою гносеологію, закономірності міри, засоби та напрямки розвитку;
2.діяльність з пізнання оточуючого світу та визначенні головних та другорядних чинників, що зумовлюють напрям та швидкість його розвитку;
3.прогнозування розвитку науки у цілому та її окремих галузей і складових;
4.генерування нового знання – спеціальну діяльність, що спрямована на отримання об’єктивних знань про оточуючий світ;
5.верифікацію отриманих знань – їх перевірку експериментальним (дослідним) чи іншим шляхом;
6.систематизацію набутих знань;
7.розвиток наукового інструментарію та інфраструктури, у тім числі відтворення та нарощування наукового потенціалу;
8.впровадження результатів наукової діяльності в соціальну практику та супроводження цих результатів:
9.право на результати своєї творчої інтелектуальної діяльності, що означає можливість перебування її
результатів у приватній власності, самому використовувати, заборону іншим особам без належних прав використовувати та поширювати без згоди особи, що є власником отриманих результатів, за винятком передбачених законом випадків (ст. 54 Конституції України);
10. передбачене інститутом вільного використання об’єктів авторського та патентного права для наукової мети.
Отже наука – сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність, одна з форм суспільної свідомості, складовою частиною духовної
культури суспільства. Наука – множина тверджень, які описують реальний світ і є стосовно цього світу
істинними або ймовірно істинними (гіпотезами), а також мають цінність для суспільної практики.

Наука, яка відповідає встановленим вище вимогам, називається традиційною. Її складовою частиною
є ортодоксальна наука, яка ставить до досліджень дві вимоги:
1) результати таких досліджень повинні ґрунтуватися та підтверджуватися емпіричними даними
(фактами) внаслідок чого до ортодоксальної науки не належать прогнози;
2) отримані емпіричні дані повинні бути такими, щоб була можливість їх повторного отримання. На відміну від ортодоксальної науки традиційна наука допускає використання гіпотез, результатів теоретичних досліджень і навіть прогнозів, які складені за певними правилами.
Термін „наука” використовується також для позначення окремих галузей наук. Якщо говорити про цивільне право то його наука – вчення, теорії, наукові концепції про врегульовані цивільним правом відносини та їх елементи, систематику, взаємодію з іншими галузями права тощо.
Наука вивчає різні рівні системи організації та форми руху матерії чи суспільства через пізнання сутності природних та суспільних явищ, встановлення їх внутрішніх та зовнішніх детермінантів та закономірностей, причинних залежностей і взаємодії з метою управління природними та соціальними процесами, передбачення характеру, напрямків та наслідків їх перебігу, створення нових техніки та технології для виробництва товару чи соціальних технологій.
Мета науки полягає в з’ясуванні природи, описуванні, поясненні та прогнозуванні процесів та явищ дійсності, що є предметом її вивчення на підставі відкритих закономірностей об’єктивного світу та забезпечення здоров’я та життя людини, охорони довкілля, появу нових товарів та технологій їх виробництва. Пізнавальний бік наукової діяльності повинен бути тісно пов’язаний із прагматизмом –
встановлення напрямків та способів використання отриманих наукових знань.
Поняття наука є невідривним від поняття наукова діяльність під якою відповідно ст. 1 ЗУ „Про наукову і науково-технічну діяльність” розуміється інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові
дослідження.
В ст. 1 проекту Закону України «Про атестацію наукових та науково-педагогічних кадрів вищої
кваліфікації» наука визначена як сфера людської діяльності, що спрямована на вироблення та теоретичну систематизацію нових об'єктивних знань щодо дійсності, містить суму накопичених людством знань, які
формують наукову картину світу та суспільного життя.
Пунктом 3.4. Інструкції щодо запованення форми державного статистичного спостереження №1 –
наука «Звіт про виконання наукових та науково-технічних робіт», що затверджена наказом Державного комітету статистики України №382 віяд 28 листопада 2005 р. науковими дослідженнями та розробками визнано творчу діяльність, яка здійснюється та систематичній основі з метою збільшення обсягу наукових знань, у тому числі про людину, природу та суспільство, а також пошук нових сфер застосування цих знань.
Критерієм вирізнення наукової діяльності від супутніх видів творчої діяльності є наявність у виконаних дослідженнях елементу новизни.
Наука як багатофункціональне явище проявляється як: 1) галузь культури; 2) спосіб пізнання миру; 3)
спеціальний інститут. По кожній з даних номінацій наука співвідноситься з іншими формами, способами,
галузями, інститутами.
Крім того, для науки характерні свої особливі методу і структура досліджень, мова, апарат. Всім цим і
визначається специфіка наукового дослідження і значення науки.
Тож наука – сфера людської діяльності що полягає у розробці та теоретичній систематизації нових
об’єктивних знань про дійсність (оточуючий матеріальний та нематеріальній світ); форма суспільної
свідомості що включає у себе діяльність з отримання нових знань та і її результат – систему знань про
оточуючий світ.
Науку слід відрізняти від її антиподів:
псевдонауки (лженауки чи квазінауки) вчення, яке описує реальний світ, але припускається певних помилок, імітує науку, але за своєю суттю наукою не є. Псевдонаука характеризується: ігноруванням чи спотворенням фактів; відмовою від перевірки теоретичних положень результатами спостережень (на користь апелювання до «здорового глузду» чи «авторитетної думки»); використанням в основі теорії
положень, що не підтверджені незалежними експериментами; неможливістю незалежної перевірки чи повторення досліджень; використанням у науковій роботі політичних або релігійних установок, догм тощо;
отримання в результаті різного роду класифікацій,
систематизацій, типологій тощо; логічною недоведеністю отаманих результатів, наявністю в них помилок, виданням одиничного випадку за систему; створенням штучних проблем там, де їх насправді не існує; використання псевдо термінів в яких немає чітких визначень або об’єктів реального світу; неможливість тестування хибності отриманої доктринальної посилки (теорії).
паранауки - збірна назва вчень, які не ґрунтуються на прийнятих в «ортодоксальній» науці постулатах
(наприклад, астрологія, алхімія тощо).
Типовими рисами паранауки є: описування нереального, а псевдонаукового, ірреального світів і використання езотеричної літератури; використання так званої
«пташиної» мови, яку здатні зрозуміти лише «обрані»; вказування на причинно-наслідкові зв’язки там, де їх насправді не існує і підтасовки чи підміни висхідного; подання отриманих результатів як «завжди» істини,
відкровення; світ оглядність характер результатів.
Намагання окремих осіб проводити псевдонаукову чи подібну їй діяльність шкодить науці та не додає
наукового авторитету тим, хто тому сприяє, потакає тощо.

4. Види науки
Поділ науки на певні види залежить від обраних критеріїв та завдань її систематизації. Визначально у своєму дослідженні ми орієнтуємось на науку суспільну та особливо правничу. Проте це не означає, що посібник не може становити інтересу для здобувачів ступенів у сфері природничих наук. Напроти, у свій час наявність загальних знань із природничих наук, допомогли автору краще сприймати процеси у сфері
суспільних наук. Тож знання суспільного компоненту сприятиме чіткості формулювань об’єктивних закономірностей та описування шляхів їх встановлення.
В залежності від предмету наукового пізнання розділяють науку на природничу, загальносуспільну
та технічну. Можлива та використовується подальша диференціація на економічну, історичну, правову,
соціологічну науки тощо.
Відповідно перша заснована на об’єктивних закономірностях оточуючого світу і має встановлені в процесі людського існування чіткі константи. Навпроти, суспільні науки можуть змінюватися під впливом особливості певної суспільно-політичної формації, оскільки слугує обґрунтуванню її опорних категорій та розробці засобів стабілізації певного суспільно-політичного ладу. Тому з часом апологетним може бути визнане те вчення, яке на певному проміжку часу вважалось вершиною досягнення суспільної науки. Тож,
критично оцінюючи здобутки попередників слід пам’ятати в яких умовах вони творили, на які суспільні
явища та інший емпіричний матеріал опиралися і розробляли свої теорії та практичні рекомендації, задля чого пропонували їх суспільству, можливі наслідки наукової позиції, що йшла б у розріз із загальними тенденціями. Це сприятиме толерантності у наукових суперечках, терпимості інших наукових позицій та запобігатиме огульному критиканству.
Технічна наука заснована на закономірностях об’єктивного світу та, здебільше, об’єктах відкриття:
явищах, властивостях та закономірностях. Тому вона не може бути заполітизована таким чином як суспільні науки. Тут переважає прагматичний підхід і здатність її результатів сприяти науково-технічному прогресу. Якщо взяти описову частину наукових робіт у сфері природничих наук, то ми часто можемо встановити суспільну їх складову, навіть посилання на політиків.
За правовим режим отриманих результатів та джерелами фінансування розвитку науки слід виділити
вітчизняну та зарубіжну науку. При тому тенденції розвитку науки в окремих державах відслідковується на міжнародному рівні Міжнародною організацією економічного співробітництва й розвитку (Organization for Economic Cooperation and Developmen – OECD). Практичне значення такого поділу полягає у використанні інформаційних ресурсів та орієнтації в рівні наукових розробок, визначенні підстав та правових форм для використання отриманих результатів, розробці стратегії та тактики наукового співробітництва, встановленні доцільності витрачання ресурсів на проведення досліджень, підготовці
наукових кадрів.
Наразі в лідери світової науки за сумарними показниками, що характеризують обсяги досліджень і
темпи розвитку науки та технологій першість належить США, а на друге місце за даними OECD у 2006 р.
вийшов Китай який за цими показниками випередив Японію. На дослідження та розвиток технологій у 2006
р. витратили у мільярдах доларів: США – 330, Китай – 136, Японія – 130, 15 країн Євросоюзу – 230.
За джерелами фінансування наукових досліджень виділяється бюджетна наука, госпрозрахункова
та змішана. Відповідно ст. 34 ЗУ „Про наукову та науково-технічну діяльність” бюджетне фінансування є
одним із основних важелів здійснення державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності.
Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7 відсотка валового внутрішнього продукту України
2
. Варто зазначити, що
індустріально передові країни тратять на наукові та науково-технічні досягнення в десятки раз більше коштів ніж в Україні. Тож як справедливо відзначив народний депутат України, в.о. голови Кормітету
Верховної Ради України з питань науки та освіти України Ігор Юхновський, рівень фінансування державою науки не відпoвідає загальновизначеним цивілізованим вимогам
3
Як вказано у «Концепції Державної цільової програми «Наука в університетах» на 2008-2012 роки»,
що була затверджена розпорядженням КМУ від 18 липня 2007 р.N 548 протягом останніх років частка коштів на фінансування наукових досліджень в університетах зменшилася у загальному обсязі фінансування наукової сфери до 4,7 відсотка. Для порівняння варто відзначити що, у європейських країнах фінансування наукових досліджень у середньому становить понад 100 тис. доларів США на рік на одного штатного наукового працівника університету, тоді як в Україні цей показників середньому становить 34 тис. гривен на рік.
Видатки на наукову і науково-технічну діяльність є захищеними статтями видатків Державного бюджету України. Бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюється шляхом базового та програмно-цільового фінансування. При тому базове фінансування надається для забезпечення:
· фундаментальних наукових досліджень;
2
Реальне державне фінансування науки в Україні становить лише 0, 42 відсотки ВВП. Див.: Галаур С. Науковий потенціал залежить від політичної та економічної культури //Урядовий кур’єр. -2006.-№53.-С.2.
3
Осінь. Наука активізується //Урядовий кур’єр. -2005.-№209.-С.4.

· найважливіших для держави напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної безпеки та оборони;
· розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності;
· збереження наукових об’єктів, що становлять національне надбання;
· підготовки наукових кадрів.
Перелік наукових установ та вищих навчальних закладів, яким надається базове фінансування для здійснення наукової і науково-технічної діяльності, затверджується КМ України. При тому програмно- цільове фінансування здійснюється, як правило, на конкурсній основі для:
· науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;
· забезпечення проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які
виконуються за державним замовленням;
· проектів, що виконуються в межах міжнародного науково-технічного співробітництва;
· подолання барєра між освітнім та дослідними секторами науки шляхом створення дослідних
інститутів у яких зникає межа між дослідником і викладачем .
Бюджетне фінансування наукової і науково-технічної діяльності здійснюється відповідно до законодавства України.
Для підтримки фундаментальних наукових досліджень у галузі природничих, технічних і
гуманітарних наук, що провадяться науковими установами, вищими навчальними закладами, вченими,
створюється Державний фонд фундаментальних досліджень (далі — Фонд). Діяльність Фонду регулюється
Положенням, яке затверджується КМ України. У Державному бюджеті України кошти для Фонду визначаються окремим рядком. Вони формуються за рахунок: бюджетних коштів; добровільних внесків юридичних і фізичних осіб (у тому числі іноземних). Кошти Фонду розподіляються на конкурсній основі.
Тож за таких мотивів є підстава для виділення державної науки, право на результати якої повинне виникати у державі в особі її уповновадених органів. В основі такого підходу службовий характер таких результатів та механізм інвестування наукової діяльності.
Наявність форм власності та потреби вирішення низки наукових проблем і інтересах органів місцевого самоврядування та наявність механізму фінансування наукових робіт за рахунок місцевих бюджетів дає підставу для виділення комунальної науки.
Проте в умовах ринкової економіки найбільший її сектор складає все-таки приватна власність. Тому дослідження, що проводяться виробниками товарів, та створена ними для цього інфраструктура (науково- дослідні лабораторії, інститути, замовлення на проведення досліджені іншим науковим установам тощо)
можуть бути названі приватною наукою. Більшість досліджень здатні фінансувати та проводити економічно спрможні учпсники підприємницької діяльності які працюють на переспективу. Така наука
інколи називається заводською.
Госпрозрахункові наукові дослідження проводяться за кошти замовників на основі договорів на виконання науково-пошукових, дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Такі роботи проводяться за рахунок коштів, що надані середнім та великим бізнесом.
Змішане фінансування наукових та науково-технічних досліджень здійснюється одночасно за рахунок як коштів державного бюджету так і коштів замовників у тих випадках коли інтерес замовників до таких досліджень співпадає. Частина коштів на проведення наукових досліджень витрачається із спеціально створених наукових фондів.
В залежності від значення для подальшого розвитку науки та окремих її наслідків і джерел фінансування розрізняють науки: фундаментальну, прикладну та ініціативну.
Перші дві
характеризуються формалізацією: вони ведуться на основі державних чи інших наукових програм, планів тощо, деталізовані у програмах робіт та їх окремих етапах.
Відповідно до ст.1 ЗУ „Про наукову та науково-технічну діяльність” фундаментальні наукові
дослідження — наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв’язку.
Фундаментальна наука характеризується високим рівнем та спрямованістю на вирішення теоретичних проблем що започатковують новий напрям, отримання результатів на рівні відкриття. Такі
результати не дають зразу ж відчутного економічного та соціального ефекту, а інколи і не можуть бути безпосередньо використані. Вона складає основу для подальших практичних розробок. Тому підприємці не зацікавлені в їх фінансуванні. Здебільше такі дослідження здійснюються на бюджетній основі великими науковими колективами.
Прикладні наукові дослідження — наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на одержання
і використання знань для практичних цілей; Прикладна наука спрямована на вирішення безпосередньо прикладних (звідси й її найменування) завдань в тій чи іншій галузі чи сфері людської діяльності. Вона фінансується за рахунок зацікавлених у таких результатах суб’єктів, наприклад підприємців. Проте останні
не проти щоб вони фінансувались за рахунок держави. Такі розробки можуть фінансувати державні органи чи органи місцевого самоврядування.

Ініціативна наука базується на інтересі окремих науковців чи наукових колективів до вирішення певної наукової проблеми і відповідно фінансується ними самим, або ведеться в позаурочний час, інколи навіть підпільно. Завдяки їй появляються нові наукові напрямки. З часом вона може перейти в розряд фундаментальних чи прикладних.
За системою управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності слід виділити академічну та відомчу науки. Академічна наука переважно зайнята розв’язанням фундаментальних наукових проблем чи таких, які мають важливе народногосподарське значення або можуть бути використані у перспективі.
Відомча наука спрямована на вирішення актуальних прикладних досліджень для вирішення нагальних проблем певних галузей народного господарства. Проте в силу незначного фінансування відомчі
наукові установи збереглися мало, здебільше перейшли на договірну тематику. Проте деякі з них,
наприклад у сфері охорони здоров’я населення України вирішують нагальні проблеми продовження людського життя (інституту геронтології), охорони здоров’я населення України.
Наразі найбільш потужною є так звана вузівська наука де сконцентрована значна частина наукового потенціалу України. При тому відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України від 19
грудня 2006 р. МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової і науково-технічної, інноваційної діяльності та
інтелектуальної власності.
Серед відомчих наукових потенціалів досить потужним є науковий потенціал МОЗ України
(медична наука), МО України (військова наука) та МВС України, про яку інколи говорять (міліцейська
наука). Специфіка виконуваних міліцією завдань у суспільстві потребує виваженого і наукового обґрунтованого підходу до їх вирішення. Для цього накопичено значний науковий потенціал. Аналогічно йдеться й про єдиний в Україні ВНЗ з підготовки фахівців для державної податкової адміністрації України,
який профілює свої наукові дослідження на вирішення актуальних завдань підвищення ефективності
діяльності ДПА України.
Попри здобутки відомчої науки є низка проблем. Зокрема вирішенню відомчих завдань перешкоджає:
розгалуженість мережі спеціалізованих наукових установ, далекий від ідеалу сучасний стан наукового та науково- технічного забезпечення, суб’єктивне протистояння, а іноді і нездорова конкуренція за „пиріг” тощо. Це зумовлює необхідність удосконалення засобів та методів управління і координації наукових установ з метою усунення дублювання наукової тематики, нераціонального використання наявного потенціалу науковців посилення його віддачі та зацікавленості у проведення досліджень.
Відомчу науку слід розглядати в єдиному руслі і в єдиному нормативно-правовому регулюванні. Вона підкорена вирішенню практичних завдань. Статтею 10 Указу Президента України від 18.02. 2002 р. "Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян"... передбачено необхідність затвердження Концепції реформування відомчої науки з урахуванням реальних економічних умов,
забезпечити спрямованість наукових досліджень на застосування в практичній діяльності, забезпечити належний рівень аналітичної роботи у правоохоронних органах, широке впровадження перспективного, в тому числі
довгострокового, прогнозування стану криміногенної обстановки.
Проте тут виконуються й інші наукові дослідження. Для підвищення їх ефективності та впровадження у практичну діяльність прийнято ряд нормативних актів. Зокрема, найбільш кардинальним заходом Програми стало створення Міжвідомчої наукової ради правоохоронних органів, головним завданням якої є сприяння проведенню єдиної державної політики у сфері наукового забезпечення боротьби зі злочинністю.
Розроблені відомчі програми реалізації вказаної концепції, які повинні стати основою реформування науки у силових відомствах. Вони затверджені керівниками правоохоронних органів і містять практичні заходи щодо підвищення якості та ефективності наукових розробок, а також поліпшення умов їх проведення.
Затверджено ще ряд документів окремими відомствами, зокрема МВС України: "Програму реформування в системі МВС України наукової та науково-технічної діяльності у сфері боротьби зі
злочинністю", "Положення про організацію науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт в установах
і вищих навчальних закладах МВС України", "Положення про Наукову раду МВС України". Воно передбачає
певну її структуру і зокрема три наукові секції: наукового забезпечення, науково-технічного забезпечення діяльності ОВС і навчально-методичного забезпечення діяльності відомчих навчальних закладів. Передбачено створення групи експертних комісій, до складу яких було включено фахівців окремих галузей, зацікавлених у розвитку своїх напрямів. Саме фахівці - науковці та практики, які входять до складу Наукової ради, повинні
розробляти професійні, науково обґрунтовані рекомендації, які б складали основу прийняття рішень у управлінні та удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності ОВС, реформування всієї системи.
Наукова рада як колегіальний орган повинна розв'язувати актуальні проблеми наукової діяльності, забезпечення концентрації і підвищення ефективності використання та впровадження сучасних досягнень науки і техніки в практичну діяльність ОВС.
Крім того розрізняють наукові дослідження на стику наук та наукові дослідження, що є
вузькопрофільними. Перші на сучасному розвитку науки є найбільш перспективними і дають відчутний ефект,
сприяють появі нових матеріалів та нових технологій їх виробництва. Раніше з огляду на номенології юридичних осіб у виробничій сфері виділась також заводська наука.
За напрямками знань науку можна диференціювати і подальше: природнича, у тім числі фізична, фізико- математична, біологічна медична, а у суспільній – філософська, політична, правнича тощо.

Крім того у межах окремих галузей науки виділяються її конкретні напрямки: теоретичні та прикладні
тощо.
5. Правова наука та вузівська (ВНЗівська) наука
Особливим різновидом науки є правова, завдання якої полягають у розробці теоретичних положень для врегулювання суспільних відносин та розробці пропозицій з удосконалення чинного законодавства. Вона за галузевою ознакою виділяють в правову науку. Вона формалізована за певними напрямками:
· 12.00.01 – теорія та історія держави та права; історія політичних і правових учень;
· 12.00.02 – конституційне право;
· 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право;
· 12.00.04 – господарське право, господарсько-процесуальне право;
· 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення;
· 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природо ресурсне право;
· 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес, фінансове право; інформаційне право;
· 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право;
· 12.00.09 – кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза;
· 12.00.10 – судоустрій; прокуратура й адвокатура;
· 12.00.11 – міжнародне право;
· 12.00.12 – філософія права.
· Крім того є ряд спеціальних відгалужень правової науки:
· 19.00.06 – юридична психологія;
· 21.07.01 – забезпечення державної безпеки України;
· 21.07.04 – оперативно-розшукова діяльність.
Як уже вказувалось довгий час ведеться суперечка про правову науку який полягає у двох полярних підходах:
правова наука – різновид галузевої науки завдання якої полягає у вивченні та аналізі явищ та процесів у врегулюванні
суспільних відносин, розробці найбільш оптимальних правових моделей та норм. Друга позиція полягає у тому, що правова наука – мистецтво описування явищ правової дійсності розробки їх обґрунтування для досягнення певної
мети. В основу такого підходу покладено відсутність у правової науки аксіом, які б беззаперечно сприймались на віру без необхідності доказування їх положень.
Проте за формальними ознаками правова наука: визнана чинним законодавством як різновид наук і навіть створено Академію правових наук України як державну наукову установу яка за замовленням органів державної
влади виконує наукові роботи із забезпечення правового супроводження державної політики та програм, проведення наукової експертизи проектів законів та інших нормативних актів.
Вузівська
4
наука (що ведеться у вищих навчальних закладах, здебільше державних яких наразі
нараховується 233 більше 100 з них мають статус національних
5
) найбільш потужна і має найбільший науковий потенціал. Її особливість полягає у подвійному призначенні і тісному взаємозв’язку з навчальним процесом.
ВНЗ без науки – просто училище чи курси де вчать ремеслу, але не навчать самостійно мислити,
приймати нестандартні рішення, творити. Без науки неможливе якісна підготовка спеціалістів та зростання майстерності викладачів. А майстерність викладачів – запорука їх внеску в розвиток науки.
Вузівська наука характеризується найбільш потужним науковим потенціалом. У системі ВНЗ задіяно найбільше за питомою вагою докторів наук, професорів та кандидатів наук і доцентів. За даними
Держкомстату, протягом останніх 15 років навчальні заклади зберегли свій потенціал. У той же час чисельність працівників, що проводили наукові дослідження в університетах, зменшилася з 26,1 тис. до 9,6
тисячі. Це призвело до того, що наукові розробки високого рівня виконуються менш як у 50 відсотках навчальних закладів. Деякі університети проводять наукові дослідження на недостатньому рівні, не впроваджуючи їх навчальний процес, що негативно впливає на його якість.
Як встановлено у ст. 16 ЗУ „Про вищу освіту” наукова та науково-технічна діяльність у системі
вищої освіти є невід’ємною складовою частиною навчального процесу ВНЗ ІІІ-ІУ рівнів акредитації.
Указом Президента України від 17 лютого 2004 р. „Про заходи щодо удосконалення вищої освіти
України” передбачені нові перспективи розвитку науки в системі вищої школи та використання її
досягнень. Достатньо сказати, що випуск інноваційної наукоємної продукції в рамках виконання
інвестиційних та інноваційних проектів технологічних парків у 2001-2003роках склав понад 1.3. млд. грн.
Напрямки розвитку вузівської науки наступні:
- підвищення ефективності використання наявного наукового потенціалу;
- інтеграція вищої освіти і науки України в європейське співтовариство. Наразі таке співробітництво здійснюється із партнерами із понад 60 країн світу на основі більше 130 міжнародних угод;
- підвищення попиту на фахівців на ринку праці та стимулювання зацікавленості роботодавців у фахівцях вищої кваліфікації;
4
Термін використано зважаючи на звичаєве розуміння вищих навчальних закладів (ВНЗ) як вуз.
5
У Франції нараховується 99 ВНЗ і лише 4 з них мають статус національних

- підвищення ефективності рівня управляння науковими дослідженнями у системі вищої школи;
- розміщення державних замовлень на проведення наукових досліджень на основі тендерів;
- досягнення якості навчальної та наукової роботи.
Безпосередньо у сфері наукової діяльності намічені наступні шляхи її вдосконалення:
- переорієнтація на фінансування науково-технічної сфери на конкурсні засади виконання науково- дослідних робіт залежно від їх пріоритетності;
- підвищення вимог до наукових проектів як при плануванні. Так і при проведенні моніторингу їх виконання, так і при оцінці результативності;
- формування планів наукових досліджень за програмно-цільовим принципом;
- кадрове забезпечення наукових досліджень де склалась в деяких ВНЗ критична ситуація (кадри вищої кваліфікації старіють, помітного припливу молодих науковців нема, не припиняється відтік кадрів в
інші країни, не приділяється уваги вихованню наукових кадрів із кола таланливої молоді).
Вузівська наука поглинула частину відомчої науки, особливо коли науково-дослідні інститути галузевого спрямування бути перетворені або у навчальні заклади, або переведені у систему МОН України.
Як уже вказувалось вище, відповідно до затвердженого постановою КМУ №1757 від 19 грудня 2006
р. „Положення про Міністерство світи і науки України”
6
встановлено, що МОН є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ. Воно є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти,
наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.
6. Науковий апарат (категорії науки)
Для науки властива своя мова чи категоріальний апарат. Він є зрозумілим науковцям та наукознавцям на загальному та галузевому проявах. До таких наукових категорій відносяться:
Наукова ідея — інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв'язків, на основі яких робиться висновок. Зазвичай наукова ідея заснована на наявних знаннях, але виявляє раніше не помічені закономірності. Наука передбачає два види ідей: конструктивні й деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значущості для науки і практики. Свою специфічну матеріалізацію ідея знаходить у гіпотезі.
Гіпотеза — наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, які
зумовлюють даний наслідок. Наукова теорія включає в себе гіпотезу як вихідний момент пошуку істини, яка допомагає суттєво економити час і сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти. Розрізняють нульову,
описову (понятійно-термінологічну), пояснювальну, основну робочу і концептуальну гіпотези. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то в науці її називають теорією або законом.
Гіпотези (як і ідеї) мають імовірнісний характер і проходять у своєму розвитку три стадії: 1)
накопичення фактичного (емпіричного) матеріалу і висунення на його основі припущень; 2) формулювання гіпотези і обґрунтування на основі припущення прийнятної теорії; 3) перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези. В тому разі коли перевіркою результату доведена її дійсність, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію. Гіпотеза висувається з надією на те, що у подальшому вона хоча б частково стане достовірним знанням.
Закон — внутрішній сутнісний зв'язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток. Закон,
винайдений через здогадку, необхідно потім логічно довести, лише в такому разі він визнається наукою. Для доведення закону наука використовує судження силогізм, в якому за допомогою зв'язку понять стверджується або заперечується що-небудь. Судження про предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження будь-якого факту, або опосередковано — за допомогою умовиводу.
Розумовий висновок — розумова операція, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов'язане з вихідним.
Зазвичай наука засновується та доктрині – теоретичних положеннях (теоріях) чи їх системі. Теорія —
вчення, система ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлумачення того чи іншого явища. Це не безпосереднє, а ідеалізоване відображення дійсності. Теорію розглядають як сукупність узагальнюючих положень, що утворюють науку або її розділ. Вона виступає як форма синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної
системи.
До нової теорії висуваються такі вимоги: адекватність наукової теорії описуваному об'єкту;
можливість замінювати експериментальні дослідження теоретичними; повнота опису певного явища дійсності; можливість пояснення взаємозв'язків між різними компонентами в межах даної теорії; внутрішня несуперечливість теорії та відповідність її дослідним даним.
Теорія являє собою систему наукових концепцій, принципів, положень, фактів. При тому наукова концепція проявляється як система поглядів, теоретичних положень, основних висновків щодо об'єкта дослідження, які об'єднані певною головною (провідною) ідеєю. Вона характеризується концептуальністю,
тобто визначенням змісту, суті, смислу того, про що йдеться.
6
Урядовий кур’єр. -2007. №3; Орієнтир 1’2007. –С.11-14.

Принципом у науковій теорії є найабстрактніше чи узагальнене визначення ідеї, чи це правило, що виникло в результаті об'єктивно осмисленого досвіду.
Наука ґрунтується на поняттях формулюваннях, що відображаються в узагальненій формі. Воно містить суттєві й необхідні ознаки предметів та явищ, а також взаємозв'язки. Тому не варто формулювати
«поняття та його ознаки» - перша охоплює друге. Якщо поняття увійшло до наукового обігу, його позначають одним словом або використовують сукупність слів — термінів. Розкриття змісту поняття називають його визначенням. Останнє має відповідати двом найважливішим вимогам: 1) вказувати на найближче родове поняття; 2) вказувати на те, чим дане поняття відрізняється від інших понять.
Поняття, як правило, завершує процес наукового дослідження, закріплює результати, отримані
вченим особисто у своєму дослідженні. Систему основних понять, а в праві – дефініцій, називають понятійним апаратом тієї чи іншої науки.
Наука опирається на факти і тому є об’єктивною. Науковий факт — подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукупності з іншими становить основу наукового знання, відбиває об'єктивні властивості явищ та процесів. На основі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і доводяться закони.
Рух наукового висновку чи твердження відбувається від незнання до знання забезпечується обраною дослідником методологією наукового пізнання — вчення про принципи, форми і способи науково- дослідницької діяльності. Метод дослідження — це спосіб застосування старого чи висхідного знання для отримання нового знання. Він є засобом отримання наукових фактів.
Наукова діяльність — інтелектуальна творча діяльність,що спрямована на здобуття і використання нових знань. Вона має різновиди: науково-дослідницька діяльність; науково-організаційна діяльність;
науково-інформаційна діяльність; науково-педагогічна діяльність; науково-допоміжна діяльність та ін.
Кожен із зазначених видів наукової діяльності має свої специфічні функції, завдання, результати роботи.
У межах науково-дослідницької діяльності здійснюються наукове дослідження — цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають як система понять, законів і теорій. В цілому наукова діяльність повинна бути результативна: при фундаментальних наукових дослідженнях спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини; при прикладних наукових дослідженнях на здобуття і використання знань для практичних цілей.
Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату — нового знання,
набутого в процесі проведення фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо. Такий результат проявляється як нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок,
закінчене випробування, яке впроваджене або може бути впроваджене у суспільну практику. Науково- прикладний результат може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної
документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.
До основних результатів наукових досліджень належать: наукові реферати; наукові доповіді
(повідомлення) на конференціях, нарадах, семінарах, симпозіумах; курсові (дипломні, магістерські) роботи;
звіти про науково-дослідну (дослідно-конструкторську; дослідно-технологічну) роботу; наукові переклади;
дисертації (кандидатські або докторські); автореферати дисертацій; депоновані рукописи; монографії;
наукові статті; аналітичні огляди; авторські свідоцтва, патенти; алгоритми і програми; звіти про наукові
конференції; препринти; підручники, навчальні посібники; бібліографічні покажчики та ін.
7.Наукова комунікація. Наукова школа
У вік інформаційного суспільства та інтелектуальної власності неймовірно зростає значення наукової
інформації, яка отримана в результаті наукового пізнання, її поширення та використання. Крім того,
зважаючи на домінування колективних організаційно-правових форм проведення наукових досліджень,
відповідальність провідних науковців за збереження та відтворення наукового потенціалу йдеться не тільки про продукування та циркулювання наукової інформації, але й про формування наукових шкіл та започаткованих в їх межах напрямків наукових досліджень та традицій.
Така інформація поширюється в часі та просторі певними каналами, засобами, методами де особливе місце належить науковій комунікації (НК) — обмін науковою інформацією (ідеями, знаннями,
повідомленнями) між ученими і спеціалістами. У НК виділяють п'ять її основних елементів:
1) комунікант — відправник повідомлення (особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує наукову
інформацію та передає її);
2) комунікат — повідомлення (фіксована чи нефіксована наукова інформація, закодована певним чином за допомогою символів, знаків, кодів);
3) канал (спосіб передачі наукової інформації);
4) реципієнт — отримувач повідомлення (особа, якій призначена інформація і яка певним чином
інтерпретує її, реагує на неї);
5) зворотний зв'язок — реакція реципієнта на отримане наукове повідомлення.
Наукова комунікація починається з комуніканта, який генерує наукову ідею чи концепцію: окремі
вчені, колективи авторів (дослідницькі групи, наукові школи), установи, інститути, регіони чи країни.

Залежно від наукового статусу установи, наявності наукового ступеня, вченого звання, кількості публікацій,
стажу наукової роботи визначається науковий статус комуніканта, рівень його впливу на НК. Особливу роль у комунікації відіграють видатні вчені.
Наукова інформація як повідомлення про результати наукової діяльності, що передаються іншим особам (комунікат) вербально, письмово, за допомогою зображень, дії – наглядного показу. Найчастіше
інформація передається за допомогою мови — природної (мова людського спілкування) чи штучної (мова машинного програмування). Комунікант кодує інформацію за допомогою знаків, символів кодів, а реципієнт декодує (розшифровує, перекладає) інформацію. Наукова комунікація відбувається лише за умови, що мова наукового повідомлення зрозуміла реципієнту. Звідси проблема визнання та ознайомлення із науковими здобутками широкого загалу науковців та індексу цитованості. Відповідно поширення наукової інформації
на мові, що не відноситься до офіційних мов ООН чи якою спілкується досить мало науковців призводить до їх самоізоляції комуніканта. Інколи досить дивним видається коли проводиться міжнародна конференція,
запрошуються фахівці із інших країн, особливо СНД, а вона ведеться на державній мові і науковці не можуть переналагодитися і надавати комунікант в доступній для запрошених формі. У цьому випадку слід з хоча б забезпечити переклад чи надання текстів виступів реципієнтам на зрозумілій їм мові.
Каналами комунікації як способами обміну, передачі інформації є формальні та неформальні зустрічі,
конференції, круглі столи, симпозіуми, радіо, телебачення, особливо Internet, видавництво, редакція журналу, бібліотека та інші канали, що забезпечують можливість безпосередньої чи опосередкованої
наукової комунікації.
При поширенні наукової інформації існує проблема зворотного зв'язку — реакції реципієнта на отримане повідомлення. Це залежить від : значення наукової інформації, змісту проблеми, наукової ідеї,
доступність інформації, місце, час видання, тираж журналу (монографії), мови, рівня і стилю подання,
харизми комуніканта. Проявами зворотного зв'язку реципієнта можуть бути цитування, посилання, відгук,
рецензія, написання огляду, реферату, статті, включення ідей автора у відповідну дисципліну як базове знання та ін.
Одним з важливих для національного наукуму показників значення наукового результату є індекс цитування – кількість посилань на ту чи іншу статтю, автора, журнал, установу, країну. Тож чим вищий цей показник, тим авторитетнішим є автор та його вклад в розвиток науки і науковий рейтинг.
Розрізняють рівні наукової комунікації:
пряма – безпосереднє спілкування фахівців, що зайнятих у науково-дослідницькому процесі;
опосередкована – через наукові публікації науковців;
вертикальна – між науковим керівником і дисертантом (керівник-підлеглий): а) за ініціативи учні; б) за
ініціативи наукового керівника; в) за ініціативи керівника наукового підрозділу, що значно гірше за наслідками;
горизонтальну – між здобувачем та представниками наукової школи;.
формальну — обмін науковою інформацією через спеціально створені структури для генерації,
оброблення і поширення наукового знання (видавництва, редакції газет і журналів, науково-дослідні
установи, ВНЗ, радіо, телебачення, бібліотеки, інформаційні центри, музеї, архіви тощо;.
неформальна що встановлюється між комунікантом (відправником) і реципієнтом (отримувачем) при особистих контактах, зустрічах, бесідах, телефонних розмовах, листування , спілкування через Інтернет;
документна що опосередкована науковим документом, побудована на обміні документованою
інформацією (ідеями, повідомленнями, знаннями). Науковий документ — це публікація результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, підготовка до публікації невідомих чи маловідомих науковому загалу пам'яток культури, історичних документів та літературних текстів. Такий документ набуває статусу комуніката. Його переваги проявляються у можливостях:
поступового погруження у наукову інформацію;
надійного його збереження;
поступового вивчення, багаторазового перечитування та обробки інформації;
ґрунтовності та послідовності викладення наукової інформації;
його публічності та наслідках оприлюднення;
доведення одночасно до багатьох реципієнтів;
встановлення права інтелектуальної власності;
зарахувати як апробацію наукового результату.
недокументна (усна) передача наукової інформації без документарній формі (телефонні розмови,
публічні виступи на нарадах, конференціях, симпозіумах, круглих столах, безпосереднє спілкування, бесіди тощо) що є економить час, сприяє більшому порозумінню між науковцями, корекції наукової позиції.
Наукова школа є неформальним творчим колективом дослідників різних поколінь, об'єднаних загальною програмою і стилем дослідницької роботи, які діють чи підготовили наукові роботи під керівництвом визнаного лідера. Зазвичай таке об'єднання однодумців розробляє життєво важливі для суспільства проблеми під керівництвом відомого в певній галузі дослідника, який має значні теоретичні і
практичні здобутки, що визнані у наукових колах і практиками.

У діяльності наукової школи реалізуються такі основні функції: виробництво наукових знань
(дослідження і навчання); поширення наукових знань (комунікація); підготовка обдарованих вихованців
(відтворення); наукове спілкуванн


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал