Полтавчанка Оксана Іваненко 13 квітня виповнюється 110 років від дня народження Оксани Дмитрівни Іваненко, видатної української письменниці, перекладачки



Скачати 119.71 Kb.
Дата конвертації24.04.2017
Розмір119.71 Kb.
Полтавчанка

Оксана Іваненко

13 квітня виповнюється 110 років від дня народження Оксани Дмитрівни Іваненко, видатної української письменниці, перекладачки

(1906-1998)

Оксана Іваненко народилась 13 квітня 1906 р. в місті Полтаві.http://poltavahistory.inf.ua/foto.files_2/ivanenko.jpg

 Батько її був редактором міської газети, мати – вчителькою.

 Оксана Іваненко увійшла в історію української літератури для дітей XX ст. як одна з її активних творців. Їй належать відомі казки та історико-біографічні твори. Краща частина їх витримала іспит часом і ввійшла в духовну скарбницю незалежної України. «У нас удома, - пригадує О.Іваненко, - висів великий портрет Кобзаря, і, ще не розуміючи цілком змісту, я вже знала «Реве та стогне», «Заповіт», «Садок вишневий коло хати», тому що їх завжди співали і вдома дорослі, і мамині учні-трудолюбці - до революції вона була вчителькою в дитячому притулку для сиріт «Дім працелюбства», а потім палким організатором трудової школи. Після 1917 року у нас у школах і гімназіях ввели вивчення української мови і щороку в березні місяці в Шевченківські дні влаштовували ранки та вечори. У мене особисто був величезний репертуар для гімназичних свят. Туди входили і «Чернець», і уривок з «Наймички». Але, крім особистих «номерів», я знала напам’ять усе, що готували мамині молодші школярі, старші учні батька... Репетиції часто відбувалися у нас дома - батько, завзятий театрал, ще з студентських років закоханий у Заньковецьку та інших корифеїв українського театру, вкладав у ці підготовки до свят весь запал, - це було щось невід’ємне од життя всієї сім’ї. Перше, що бачила, почавши ходити, на стінах між фото родичів, знайомих і друзів - портрети і фото письменників - і скрізь, в усіх кімнатах, великі і маленькі фото Льва Толстого... Дитячі його оповідання я, ще й не вміючи ходити, знала напам’ять. І як Ваня потай з’їв сливу, і як недобре, коли товариша в біді залишають, і як батько-садівник учив синів жити й працювати».


Важливий вплив на творчість О.Іваненко коріниться й в духовній освіті батька, в її знанні Біблії. Майже в усіх її творах часто вживаються вислови з Біблії. Хоча варто відзначити, що антирелігійна пропаганда значно викривила християнське бачення світу в свідомості О.Іваненко. Та навіть потужній атеїстичній машині не вдалося до кінця вирвати глибинні почуття віри з серця письменниці. Десятирічною гімназисткою Оксана написала казку «Квіти», яку старшокласники вмістили у своєму друкованому журналі. Сама письменниця вважає, що це була її перша казка, сюжет якої був підказаний сумними роками першої світової війни. У творі мовиться, що квіток було багато-багато. Вони різні - блакитні, сині, червоні - за одну ніч виросли на галявині. Напередодні на цій галявині точився кривавий бій. Після баталії прийшли сюди сестри, дружини, матері вбитих, там, де падали сльози скорботи з блакитних очей сестер, виросли блакитні квіти, з синіх очей дружин - сині, з старечих вицвілих очей матерів - білі, а там, де на землі була кров солдатів, - червоні... Дослідники творчості О. Іваненко вже звернули увагу, що у характері малої Оксани була риса, яка допомагала їй завжди і всюди перебувати в русі. О. Іваненко не просто мала потяг до праці й навчання, а робила все з вогником і передусім творчо. Вже змалку вона мріяла стати вчителькою. Навіть під час навчання в гімназії дванадцятилітньою самостійно працювала з невстигаючими учнями. Згодом вона, вже студенткою першого курсу вузу, одночасно обіймала посаду вихователя дитбудинку, писала для дітей твори та цікаво й емоційно вводила їх у таємниці казок.
За цих же обставин О. Іваненко ввела у програму естетичного виховання і твори для дітей Павла Тичини. «З цієї чудової перлини «А я у гай ходила», - пригадує вона, - у мене й почалося знайомство з поезією Павла Григоровича, і на все життя цей вірш лишився найулюбленішим. А прочитала я його вперше, коли працювала вихователькою в дитячому будинку для дітей-сиріт. Було мені тоді 16 років. Я пам’ятаю, як моя дітлашня раділа і сміялась, коли я прочитала їм цей віршик, і одразу завчили напам’ять, так само, як і «Ми дзвіночки, лісові дзвіночки, Славим день ...», що співали з такою втіхою, мрійно похитуючи голівкою.
Отак поезія Павла Григоровича увійшла в моє життя саме його дитячими дорогоцінними самоцвітами. А коли я дістала книжечку його творів - відчула приток такої надзвичайної поезії, яка одразу заповнювала чарівною музикою, перед очима поставали найтонші його пастелі, я їх бачила».
Для розвитку особистості Оксани Іваненко велике значення мали співи і музика. За її свідченням, з самого малку ці види мистецтва мали чарівну силу. Цьому сприяла сама співуча Полтава. Співала її околиця - Різницька гора (на якій, до речі, жив деякий час композитор, збирач народних пісень Верховинець. Саме на вулиці Верховинця розташована садиба Іваненків). Співали «трудолюбці», учні притулку, де матір вчителювала, - багато хто був у архієрейському хорі. В гімназії, де вчилась Оксана, співи вів відомий музикант Попадич. Співали і вдома її улюблені українські пісні, романси, арії з опер...
На початку 20-х рр., коли Оксані Іваненко виповнилось 18 років, у неї відбулось перше знайомство з Іваном Козловським. Воно буквально потрясло її, залишило глибокий слід у житті майбутньої письменниці. А сталося це так. До Полтави прибув оперний театр. До його виконавців був залучений і місцевий інспектор наросвіти Іван Козловський, який виконував кілька ролей в операх «Євгеній Онєгін», «Сільва» та музичних концертах.
І, звичайно, слухачем їх була Оксана Іваненко. «Саме тоді, - згадує вона, - я відчула, яким чудодійним може бути життя поезії, музики і голосу надзвичайного актора... Але мене брали за серце більше його виступи в опері та виконання в концертах українських пісень... Після його співу, я певна, кожен відчуває себе іншим, здатним до чогось кращого - така сила справжнього мистецтва, високого таланту».
Не менш активно Оксана Іваненко захоплювалася літературою. Спочатку в Полтавському, а потім у Харківському інституті народної освіти вона мала можливість бути на зустрічах з П. Тичиною, В. Сосюрою, М. Хвильовим, М. Кулішем... У неї виникла міцна дружба з такими молодими літераторами, як Н. Забіла, П. Усенко, О. Копиленко, М. Трублаїні. З ними вона часто відвідувала дитячу студію «Плугу». Пробою пера слугують написані Іваненко оповідання «На кризі», «До царя». Останнє побачило світ у дитячому журналі «Червоні квіти» (1925). Невдовзі Оксана Іваненко стала двадцятилітньою матір’ю: 25 грудня 1926 року у неї народилась донька Валерія, яка принесла їй і радість, і горе...
Все ж Оксана Іваненко продовжувала жити в педагогічному світі. Коли влітку 1924 року приїхала до Полтави на канікули, довідалась про колонію, яку очолював Антон Макаренко. Там проходить педпрактику. Після закінчення Харківського інституту народної освіти (1926) їде в колонію на постійну роботу. Колонія в той час вже перебралася в село Куряж під Харковом. Її незвичайна і кипуча діяльність, ласкавість і ніжність захоплювали колоністів та А. Макаренка. Не випадково Оксана Іваненко стала прототипом Оксани Варської у «Педагогічній поемі» А.С. Макаренка. http://poltavahistory.inf.ua/foto.files_2/ivanenko3.jpg

У той час згубно діяли на творчу інтелігенцію догми соціалістичного реалізму. Відомо, що він «не мав аналогій з погляду своєї тоталітарності та ідеологічної агресивності». Від прихильників бездумного слідування канонам соціалістичного реалізму діставалося й О.Д. Іваненко. З позицій вульгарного соціологізму вони нерідко глумилися навіть над звичайними статтями молодої письменниці. «На рукописі моєї невеличкої статті про організацію дозвілля для молодих школярів і дошкільнят, - пригадує О.Іваненко, - надто завзятий рецензент написав: «Чому авторка не пропонує запровадити такі ігри серед підростаючого покоління, як, приміром, боротьба за промфінплан?». Я відмовилася переробляти статтю, і вона не була надрукована».


Нині мало хто знає, що Оксана Іваненко пролила багато гірких сліз в період сталінського терору. Хоча її оминула трагічна доля величезної групи української творчої громадськості, що була репресована, але факти того періоду життя письменниці красномовно свідчать про значні утиски з боку машини терору й цензури. Саме в період початку творчого злету її звільнили з роботи у видавництві «Молодий більшовик». Упродовж двох років вона була безробітною, терплячи матеріальні труднощі та моральні приниження. Від неї вимагали здійснити самосуд за те, що ніби вона допомагала батькові у журналістській справі. Мова йшла про час до жовтневого перевороту, коли Дмитро Іваненко видавав газету «Полтавський голос» (1907-1915). Справді, він нерідко пропагував на її шпальтах ідеї українофільства. Але при чому тут О. Іваненко, якій навіть при закритті газети виповнилося лише дев’ять років?
Про цю жорстоку й болісну історію згодом письменниця частково розповість у листі до полтавського літературознавця Петра Ротача від 23 травня 1965 року та в своїх спогадах: «Безглуздим звинуваченням проти мене на одних зборах було, що я допомагала в редагуванні батькової газети до революції і не хочу визнавати своїх помилок і провин. На це я лише знизала плечима і сказала: «Ну як не соромно плести таке, мені було вісім (письменниця помиляється, бо на час закриття газети їй було дев’ять років - І.Б.) років, коли газета «прогоріла», а батько ще десять років працював у трудовій школі, а потім вже пенсіонером - батько жив зі мною».
Із наведеного уривка видно, що О.Д. Іваненко мужньо відстоювала честь батька й свою гідність. Складні життєві обставини гартували її як вольову і цілісну особистість. Уже тоді у характері О. Іваненко почали зримо виявлятися такі риси, як несхильність переконань і готовність на шляху творчих пошуків подолати будь-які труднощі. На підтвердження цього наведу ще такий приклад. За свідченням О. Іваненко, її добрі й чесні наставники по навчанню й аспірантурі професори І.П. Соколянський та О.С. Залужний, терплячи напади озвірілих сталіністів, були вимушені «каятися» на багатьох зборах. Та, твердо заявляє письменниця, «каятися» ні в чому я уперто не хотіла. Мене й зняли з роботи».
За таких скрутних обставин для неї жанр літературної казки став «найближчим, найдорожчим». Кон’юнктура тогочасних суспільно-політичних взаємин певною мірою зумовила й те, що для Оксани Іваненко, як і «для багатьох письменників, дитяча література стала компромісним рішенням, своєрідною віддушиною, що давала можливість працювати, не поступаючись або майже не поступаючись своїми ідейно-естетичними принципами».
Невдовзі О. Іваненко переїжджає до Харкова. Впродовж року вона працює в Управлінні дитячих установ на посаді завідуючого особливим складом дітей та водночас секретарем журналу «Друг дітей». На основі художнього осмислення складних умов виховання безпритульних дітей з’являється її повість «Манівцями», яку надрукував журнал «Молодняк».
Оксана Іваненко постійно прагнула поглиблювати свої знання з дитячої психології, природи дитячих інтересів та становлення особистостей підлітків. 3 цією метою вона навчається в аспірантурі при Українському науково-дослідному інституті педагогіки (1928-1931 рр.) та успішно захищає дисертацію на тему «Дитяча літературна творчість». Після закінчення аспірантури рік завідує секцією дитячої літератури при Київській філії науково-дослідного інституту педагогіки.
Відомо, що у ті роки особливо важко було переборювати лівацько-педагогічні «теорії», прихильники яких вели наступ на дитячу літературу, проти «чуковщини» і такого її жанру, як літературна казка. За цих обставин не легко було О. Іваненко очолювати секцію дитячої літератури, а згодом працювати редактором видавництва «Молодий більшовик». Говорячи її словами, часом вона віддавала данину у своїх книжках-малютках «дидактичним підтекстовкам», які замовлялися «ліваками від педагогії»… Життя, здоровий глузд справжньої... педагогіки перемогли мертвонароджені лівацькі теорії, особливо в дитячій літературі».
На жаль, наші вчені мало звертають увагу на ту роль, яку О.Д. Іваненко відіграла у 30-х роках по групуванні навколо видавництва «Молодий більшовик» молодих авторів дитячої літератури. Тим часом з її ініціативи це видавництво випустило в світ чимало цікавих творів для дітей. В їх написанні брали участь не лише власне дитячі письменники Н. Забіла, О. Копиленко, О. Донченко, М. Трублаїні, а й маститі живі класики П. Тичина, М. Рильський, Ю. Яновський, П. Панч, А. Головко, В. Сосюра, М. Йогансен...
У цьому зв’язку доречним буде такий штрих зі спогадів Оксани Іваненко: «Я з гордістю, - підкреслює вона, - так, з гордістю, згадую, що перший дитячий вірш Максим Тадейович написав для мене! Для альманаху, який я редагувала. Максим Тадейович приїхав тоді до Харкова, прийшов до видавництва «Молодий більшовик», в якому я працювала. Пам’ятаю, редактори прибігли в мою кімнату: «Оксано, іди подивися, приїхав Максим Рильський!» Потім він зайшов до нашого відділу. А другого дня приніс свій вірш «Річечка» і, даючи мені, сказав: «Мені так сподобалося у вас, що написав вірш».
Оксана Іваненко є автором, який постійно знаходився у творчому пошуку. Завжди вимоглива до свого літературного доробку, вона вважала, що її «справжня творчість для дітей починалася» з казки «Сандалики, повна скорість!» (1933). «На перший погляд здається, - зазначає О.Іваненко, - що казка - найвільніший жанр, адже все там може трапитися, все можливо, все дозволено, там і килими літають, і речі розмовляють, і люди в тварин перетворюються. Але це лише здається. В казці все суворо обумовлено. Вся дія і всі образи, кожна дія, кожний образ, коли ми придивимося до старих казок, мусять служити розкриттю основної ідеї казки... В казці мусить більше, ніж в творі якогось іншого жанру, щось трапитися, вона вимагає динамічного сюжету, зав’язки, розв’язки, обов’язкового конфлікту... Казка - це ж улюблений дітьми жанр». Пізніше, вже на схилі своїх літ, О. Іваненко напише статтю «Мої казки і мої дорогі вчителі». У ній не тільки висвітлена сама лабораторія написання казок, а й викладені теоретичні погляди на цей жанр. Сама О.Д. Іваненко визнавала, що при написанні казок вона щедро і творчо використовувала фольклор, казкову спадщину вітчизняних та зарубіжних майстрів художнього слова. Усно й письмово вона називає імена таких улюблених казкарів, як Ш. Перро, брати Грімм, О. Пушкін, Марко Вовчок, І. Франко, М. Коцюбинський, М. Горький, П. Тичина, Н. Забіла, С. Маршак. Але особливо шанувала Г.-К. Андерсена, Л. Толстого і К. Чуковського. «Тільки, - застерігала письменниця, - їхній вплив на мене не був механічним, як дехто це тлумачить. Навпаки, художній досвід великих майстрів сприяв розвитку моєї творчої самобутності, допомагав мені творити якісно нові естетичні цінності. Інакше б я була безнадійним епігоном».

Власне, О.Іваненко писала казки все своє життя, адресуючи їх дітям молодшого, середнього і старшого шкільного віку. Вони друкувалися десятками книжок. Їх належно представлено у п’ятитомнику вибраних творів письменниці. Про них чимало написано похвальних праць. Як гадає Н. Забіла, головною особливістю казок О. Іваненко є те, що «вони вчать легко й ніби то мимоволі, не настирливо, захоплюючи читача цікавими пригодами й героїчними вчинками персонажів, невимушеною, часом жартівливою розповіддю, свіжою поетичною мовою, сповненою яскравих образів і влучних, з самого життя, з живої говірки запозичених висловів та приказок. Тому казки ці легко доходять до розуму й серця юного читача і якнайкраще виконують своє велике виховне значення».


У своїх творах авторка виступає як ніжна, добра матір, яка звертається до своїх маленьких читачів, як до рідних дітей. В одному із своїх інтерв’ю Оксана Іваненко сказала, що витоки цих вельми високих морально-гуманістичних якостей були засіяні у її серце батьками-вчителями та ідеями значних представників вітчизняної й зарубіжної літератури.
У «Вибраних творах» природничі казки Оксани Іваненко подаються під загальною назвою «Лісові казки», хронологія написання яких припадає на 1933-1959 рр. Відомо, що навколо цього циклу свого часу точилася жвава дискусія. Прихильники суворої науковості зауважували, що в декотрих творах циклу порушена «біологічна точність». Тим часом, як стверджували інші, казки письменниці не «біологічні», а перш за все етичні, їх пафос не в пізнанні нових властивостей природи, а у вихованні моралі.
Звичайно, «Лісові казки» О.Іваненко і справді не можна назвати науковими, проте вони містять у собі матеріал про явища природи, життя тварин. Цим самим вони збагачують уявлення юних читачів про оточуючий світ, мають педагогічне спрямування. У них письменниця вдається до антропоморфічних прийомів, тобто до перенесення на тварин, рослини та різні явища природи людських властивостей. В такому ключі написані казки «Кисличка» про щеплення дерев, «Бурулька» про перетворення пари у воду, «Джмелик» про запилення рослин комахами. «Про бджілку Медунку» про ознаки корисних комах, «Куди літав журавлик» про переліт птахів, «Про маленького Піка» про тяжке життя чижихи, «Хвилька» про кругообіг води в природі та інші.
Ще 1939 року Оксана Іваненко написала невелике оповідання з дитинства Тараса Шевченка «Чорний шлях». З того часу думка розказати про усе життя Кобзаря не полишала письменницю. Оксана Дмитрівна багато їздила по місцях, де минало життя поета, роками працювала у архівах, науково-дослідних установах, бібліотеках. Довгих двадцять років присвятила Оксана Іваненко роботі над Шевченковою темою. Її результатом стало видання 1961 року вагомого як для творчості письменниці, так і для дитячої літератури у цілому роману «Тарасові шляхи». Цей твір перекладено багатьма мовами і видано у багатьох країнах світу. У 1974 році за роман «Тарасові шляхи», а також за повість «Рідні діти» та збірку «Лісові казки» Оксану Дмитрівну Іваненко було вшановано Республіканською літературною премією імені Лесі Українки. Цей творчий успіх Оксани Дмитрівни був затьмарений великим горем: тяжко захворіла і померла її донечка Валерія, Воля, як ласкаво називали її у сім’ї. Материнське горе не забувається. Але письменниця не впала у розпач, а продовжувала працювати. Випустила у світ доччині твори, сама знаходила розраду у творчості. Незабаром з’явився її новий художньо-біографічний роман «Марія» — про письменницю Марка Вовчка, «кроткого пророка і обличителя жестоких людей неситих», за словами Т. Шевченка. Образ жінки-письменниці у ньому відтворено через столітній проміжок часу так, як його зрозуміла інша жінка-письменниця. Оксана Дмитрівна стала першовідкривачем художнього образу Марка Вовчка.

За словами відомого дитячого письменника Ю.Ф. Ярмиша, Оксані Дмитрівні Іваненко належить провідне місце у жанрі історичного роману для дітей та юнацтва. О.Д. Іваненко є автором ще низки творів: повісті «Богдан Хмельницький», оповідань «Води з кринички» — про історичних осіб М. Пирогова, М. Заньковецьку, народного героя Італії Д. Гарібальді. За твори для дорослих читачів Оксана Дмитрівна Іваненко 1986 року була відзначена званням лауреата Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка.


Письменниця перекладала багато казок з російської, данської, французької, німецької мов. Особливо багато вона перекладала Г.Х. Андерсена. У спогадах «Мої казки і мої дорослі вчителі» письменниця підкреслювала: «...з великою насолодою... почала його перекладати українською мовою і не лишила цієї праці на все життя... Я не знаю казок, які б стали на рівні андерсенівських». Оксана Дмитрівна вела чималу громадську роботу. Була членом Українського товариства дружби і культурних зв’язків з зарубіжними країнами, делегатом антифашистського конгресу жінок у Болгарії. Після поїздки до Канади написала повість «Великий шум».

Владислав Смирнов,
канд. фізико-математичних наук
, лютий 2011 р.

За матеріалами сайту «Полтава історична» (poltavahistory.inf.ua)

http://odb.poltava.ua/images/metodichki/2011/ivanenko/portret.jpg

 Оксана Іваненко нагороджена трьома орденами «Знак пошани» (1973, 1947, 1979 р. р. ). Серед них – медаллю А.С.Макаренка. Вона – ветеран праці.

 У 1974 р. Оксані присуджено Республіканську літературну премію ім. Л. Українки за повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи», «Лісові казки».

 У 1986 р. письменниця удостоєна Державної премії Української ССР ім. Т.Г. Шевченка.



  17 грудня 1997 р. видатна письменниця померла.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал