Політика управління формуванням галузевого позикового капіталу



Скачати 120.65 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації12.04.2017
Розмір120.65 Kb.

УДК 336.581.2
Рибіцька А.В., аспірант,
Львівська державна фінансова академія
м. Львів

Політика управління формуванням галузевого позикового капіталу

В статті сформовано причини зростання потреби в фінансовому капіталі
підприємствами в міру розвитку ринкової економіки. Визначено основні переваги та
недоліки використання позикового капіталу, а також характерні його ознаки. Визначена
суть фінансової політики, її мета та складові елементи та джерела формування
позикового фінансового капіталу.
Ключові слова: позиковий капітал, фінансова політика, зовнішні джерела позикових
коштів, внутрішні джерела позикових коштів.

В статье сформированы причины роста потребности в финансовом капитале
предприятиями в меру развития рыночной экономики. Определено основные преимущества
и недостатки использования ссудного капитала, а также характерные его признаки.
Определена суть финансовой политики, ее цель и составные элементы, а также источники
формирования ссудного финансового капитала.
Ключевые слова: ссудный капитал, финансовая политика, внешние источники ссудных
средств, внутренние источники ссудных средств.

The reasons of growth of requirement of needs are formed in the article in a financial capital
by enterprises to the extent of market economy development. Certain basic advantages and lacks of
the use of loan capital are defined. The essence of finance policy, its purpose and component
elements and sources of forming of loan finance capital are noted.
Keywords: loan capital, finance policy, loan money outsourcings, loan money internal
sources.

Постановка проблеми. Фінансово-господарська діяльність підприємств в сучасних умовах розвитку економіки потребує значних фінансових ресурсів, які є однією із найважливіших складових для існування, розвитку та подальшої ефективної діяльності, тому питання формування, залучення та особливо правильне використання фінансових ресурсів посідає одне з найголовніших завдань у здійсненні своєї діяльності суб’єктами господарювання, через що завжди було актуальним у дослідженнях економістів вітчизняних та зарубіжних економічних шкіл.
А тому побудова правильної (раціонально вигідної) політики управління формуванням та ефективним використанням позикових коштів є однією з важливих функцій, яка спрямовується на забезпечення досягнення високих кінцевих результатів господарської діяльності підприємств.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженнями питань щодо особливостей формування фінансового капіталу займається економіст
Ю.М.Воробйов [2]. Питанню управління фінансовими ресурсами підприємств та структурою капіталу приділяють значну увагу у своїх дослідженнях вітчизняні економісти В.О. Золотаренко [4], О.С. Богма, А.С. Павлова [1]. А дослідженням сутності та необхідності побудови фінансової політики в
сучасних умовах господарювання займаються такі економісти як
Т.М. Сторожук та Д.Є. Сторожук [5].
Постановка завдання. Дослідження переваг та недоліків залучення позикового фінансового капіталу та джерел його формування з метою визначення найефективнішої політики управління формуванням галузевого позикового капіталу на підприємствах.
Виклад основного матеріалу. Діяльність та розвиток суб’єктів господарювання (будь-якої форми власності, організаційно-правового статусу та галузевої спрямованості) безпосередньо залежить від капіталу, який забезпечується шляхом фінансування (отриманням необхідних грошових фондів для здійснення господарської діяльності) і обсяг та структура якого визначається рядом факторів, основними серед яких є: теоретична та практична можливості залучення додаткових фінансових ресурсів із різних джерел; форми власності, організаційно-правові форми підприємництва; галузева приналежність підприємства; стратегічні цілі й поточні завдання підприємства; новостворене або чинне підприємство; вартість фінансових ресурсів на ринку капіталів; структура фінансового капіталу, що формується; віддаленість від ринку ресурсів, товарів і капіталу тощо.
Для фінансування підприємства крім власного капіталу широко використовують в сучасних умовах позиковий капітал. Залучення позикового капіталу розширює можливості формування оборотних активів, забезпечує при певних умовах зростання рентабельності власного капіталу, але в той же час негативно впливає на фінансову стійкість та платоспроможність підприємств.
Тому визначенню оптимальних обсягів залучення позикового капіталу, вибору найбільш ефективних форм та умов цього залучення є однією з найважливіших задач управління фінансуванням оборотних активів на підприємствах.
Загалом, потреба у фінансовому капіталі у міру формування ринкової економіки неухильно зростає як на рівні суб’єктів господарювання, так і усієї економічної системи держави. Це пов’язано з кількома причинами:

по-перше, поглиблення ринкових перетворень сприяє створенню нових підприємств, яким для своєї діяльності необхідно мати достатню кількість коштів, щоб активно функціонувати;

по-друге, за період перетворень в економіці України відбулися значні зміни, які негативно відбилися на процесі формування фінансового капіталу діючих підприємств майже всіх галузей народного господарства;

по-третє, фінансовий капітал у процесі свого інвестування розміщується в різноманітних видах основних і обігових активів, тобто набуває форми матеріальних ресурсів. Більшу частину фінансового капіталу, як правило, вкладено до основних активів, і передусім до основних засобів. У процесі свого використання основні засоби зазнають фізичного і морального зношування.
(особливо це відчутно на підприємствах, що функціонують уже багато десятиліть).
Загалом, позиковий капітал та його безпосереднє використання суб’єктами господарювання у процесі здійснення своєї господарської діяльності мають як свої переваги, так і недоліки, які потрібно завжди враховувати для прийняття
правильних управлінських рішень. Основні з цих переваг та недоліків наведено у таблиці 1.
Таблиця 1
Переваги та недоліки використання позикового капіталу

Переваги
Недоліки
зменшення бази оподаткування, а відтак, і скорочення платежів до бюджету (проценти за кредит відносять до валових витрат і завдяки цьому зменшується прибуток до оподаткування);
виплачені проценти за кредит є елементом витрат, а отже, вони зменшують масу прибутку підприємства і рентабельність авансованого капіталу; забезпечення зростання фінансового потенціалу підприємства при необхідності
істотного розширення його активів та зростанню темпів росту обсягів його господарської діяльності; складність залучення коштів, оскільки це залежить від рішень кредиторів, які за будь- яких негативних обставин узагалі можуть відмовити підприємству у таких коштах; можливість збільшення приросту рентабельності власного капіталу за рахунок забезпечення розширеного відтворення виробництва; наявність ризику у власника капіталу підприємства, який пов’язаний з тим, що крім комерційного ризику у акціонерів виникає зверх фінансовий ризик;
зростання доходності власного капіталу
(якщо доходність активів перевищує плату за позиковий капітал); суттєва частка позикового капіталу дає можливість кредиторам контролювати певні рішення компанії, що приймаються;
можливість диверсифікації власного капіталу; необхідність концентрації грошових коштів до моменту погашення позики;
можливість збереження контролю; зростання ризику зниження їх фінансової стійкості та платоспроможності;
сприяння розвитку позикового ринку; зниження норми прибутку активів, оскільки прибуток підприємства зменшується на суму сплачених відсотків за кредит; технічна нескладність оформлення угоди. зниження фінансової стійкості підприємства
і відповідно зростання ризику банкрутства.
Аналізуючи переваги та недоліки позикового капіталу та приймаючи рішення про залучення позикового капіталу та визначення бажаного його розміру потрібно враховувати всі можливі фактори впливу розрахунку оптимального співвідношення позикових та власних коштів, яке б максимізувало фінансову рентабельність підприємства і знижувало середньозважену ціну капіталу (що підвищить ціну підприємства), від обрання
“найдешевшої” політики фінансування активів (мінімізації рівня фінансових ризиків) та від формування цільової структури капіталу.
Виходячи з цього, можна виділити наступні характерні ознаки, що властиві позиковому капіталу (рис. 1)
Ознаки позикового капіталу



Рис. 1. Характерні ознаки позикового капіталу
Тому при здійсненні своєї господарської діяльності суб’єкти господарювання мають на меті забезпечити свою діяльність оптимальним обсягом фінансових ресурсів (як власних так і позикових) у кожний конкретний період часу відповідно до напрямків його розвитку та потреб. І тому, завданнями, які постають перед підприємствами є:

залучити кошти у свою фінансово-господарську діяльність на найвигідніших для нього умовах;

найбільш раціонально розподілити обсяг власних та залучених фінансових ресурсів;

визначити найефективніші способи використання фінансових ресурсів у процесі здійснення своєї діяльності для досягнення максимально позитивного результату.
Все це ставить питання необхідності формування ефективної фінансової політики управління фінансовими ресурсами (як власними, так і позиченими та залученими) суб’єктів господарювання для досягнення економічного та соціального ефекту в межах підприємства та регіону і країни в цілому.
Управління фінансовими ресурсами представляє собою сукупність взаємопов'язаних елементів - суб'єкта (фінансові менеджери), об'єкта (фінансові потоки), мети (створення ресурсної бази з відповідних джерел та забезпечення ефективного використання сформованих ресурсів) і методів та інструментів її реалізації. Побудова ефективної системи управління фінансовими ресурсами неможлива без розробки фінансової стратегії та її адаптації відповідно до змін зовнішнього середовища. Шляхи реалізації завдань управління фінансовими ресурсами мають визначатися фінансовою політикою підприємства залежно від конкретних умов та особливостей діяльності кожного суб’єкта господарювання.
У найбільш загальному вигляді під фінансовою політикою розуміють спосіб організації та використання фінансових відносин.
Загалом, фінансова політика організації - складова частина її економічної політики. Вона відображає сукупність заходів щодо організації і використання фінансів для здійснення своїх функцій і завдань, якісно певного напрямку розвитку, що стосується сфер, засобів і форм її діяльності, системи взаємин строковість порядок погашення форми залучення умови одержання капіталодавець плата за користування капіталом цілі використання забезпечення
усередині організації, а також позицій організації в зовнішньому середовищі.
Інакше кажучи, фінансова політика – це сукупність заходів з накопичення та використання грошових коштів для здійснення конкретних цілей та завдань.
Основну мету фінансової політики підприємства можна сформулювати як забезпечення здійснення поточної фінансово-господарської діяльності підприємства, виконання тактичних цілей та завдань і забезпечення досягнення стратегічної мети в майбутньому через формування оптимального грошового потоку, ефективного використання фінансових ресурсів та успішної реалізації фінансового менеджменту [5, c. 561].
Фінансова політика полягає в постановці цілей і завдань фінансового управління, а також у визначенні і використанні методів і засобів їх реалізації, в постійному контролі, аналізі і оцінці відповідності процесів, що відбуваються, наміченим цілям. Вона виявляється в системі форм і методів мобілізації і оптимального розподілу фінансових ресурсів, визначає вибір і розробку фінансових механізмів, способи і критерії оцінки ефективності і доцільності формування, напрямку і використання ресурсів в управлінні [5, c. 561].
Система управління фінансовими ресурсами на підприємстві містить в собі дві складові, а саме: управління формуванням фінансових ресурсів та управління використанням фінансових ресурсів.
Розумна організація систем управління формуванням та використанням фінансових ресурсів на підприємстві є обов’язковою складовою успішної роботи всього підприємства та дає можливість суб’єктам господарювання конкурувати на ринку з іншими господарськими одиницями та досягати успіхів.
В основу політики управління фінансовим капіталом покладено концепцію його структури. Виходячи з того, що однозначного визначення «оптимальна структура капіталу» як категорії не існує, що відповідає канонічним засадам економічної науки, а тому різні автори трактують оптимальність структури капіталу диференційовано за певними критеріальними показниками.
Є.Ф. Брігхем, О.С. Стоянова, Е. Нікхбахт, М.М Крейніна, В.О. Лялін,
Г.Г. Кірейцев та інші дають визначення оптимальної структури капіталу як певного співвідношення власного та залученого капіталу, яке призводить до максимізації вартості акцій підприємства.
Інша група авторів як критерій оптимізації співвідношення власного та залученого капіталу виділяє вартість підприємства загалом. До цієї групи можна віднести таких авторів як: Дж. К. Шим, В.В. Ковальов, О.О. Терещенко
[6] та інших. А процес оптимізації структури капіталу, за твердженнями даних економістів, в підсумку передбачає формування оптимального співвідношення різних джерел фінансування діяльності підприємства, при якому максимізується вартість самого підприємства [1; 3].
Управління структурою капіталу безпосередньо впливає на його формування, результативність використання, визначає фінансову стійкість та платоспроможність. І тому, кожен суб’єкт господарювання має формувати свою фінансову політику таким чином, щоб забезпечити максимізацію ринкової вартості підприємства [4, с. 150].

В теорії фінансового менеджменту виділяються два основні види (групи) фінансування: зовнішнє і внутрішнє.
Зобразимо зовнішні джерела позикового капіталу у вигляді рис. 2.

Рис. 2. Зовнішні джерела формування позикового фінансового капіталу
Перша група – зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп – зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу. Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовуються зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики та довгострокові банківські кредити. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.
Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний кредит.
Зобразимо внутрішні джерела позикового капіталу у вигляді рис. 3.
Зовнішні довгострокові позикові кошти
Зовнішні короткострокові позикові кошти
Фінансовий лізинг
Довгостроковий податковий кредит і пільги
Довгострокові державні
цільові кредити
Довгострокові кредити й позики небанківських фінансових установ
Довгострокові облігаційні позики
Довгострокові кредити банків
Короткострокові кредити й займи небанківських фінансових установ
Короткострокові кредити банків
Короткостроковий товарний (комерційний) кредит
Короткостроковий податковий кредит
Зовнішні джерела формування позикового фінансового капіталу
Внутрішні джерела формування позикового фінансового капіталу


Рис. 3. Внутрішні джерела формування позикового фінансового капіталу
Друга група – внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов’язань. При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідній економіці ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового позикового фінансового капіталу [2, с. 81].
Політика залучення позикових коштів представляє собою частину загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення залученого капіталу з різноманітних джерел у відповідності з потребами розвитку підприємства. В сучасних умовах господарювання виникає все частіша потреба в залученню позикових коштів з кожним роком, що викликане нехваткою власного капіталу. Проаналізуємо склад та структуру зобов’язань підприємств України за галузями економічної діяльності.
Склад та зміни у структурі поточних зобов’язань підприємств України за галузями економічної діяльності можна простежити з даних табл. 2.
Внутрішні довгострокові позикові кошти
Внутрішні короткострокові позикові кошти
Відстрочена податкова заборгованість
Довгострокові кредити й позики небанківських фінансових установ
Реструктуризований борг за кредитами й позиками
Відстрочена та прострочена заборгованість за облігаційними позиками
Відстрочена та прострочена заборгованість за майно в оренді
Прострочена внутрішня і зовнішня кредиторська заборгованість
Короткострокові кредити й позики не сплачені у строк
Короткостроковий товарний кредит, не сплачений у строк
Внутрішня й зовнішня кредиторська заборгованість, строк сплати якої не настав
Інші внутрішні довгострокові позикові кошти

Таблиця 2
Склад та зміни у структурі поточних зобов’язань підприємств в Україні за
галузями економічної діяльності*

На 01.01.2012 р.
На 31.12.2012 р.
Відхилення млн грн
Частка у структурі,
% млн грн
Частка у структурі,
% млн грн
Частки у структурі,
%
Поточні
зобов’язання
всього в т.ч.

2097647,6

100,0

2472841,7

100,0

+375194,1

-
сільське, лісове та рибне господ-во
71085,8 3,39 91278,7 3,69
+20192,9
+0,3 промисловість
639139,7 30,47 711546,1 28,77
+72406,4
-1,7 будівництво
131969,6 6,29 153294,2 6,2
+21324,6
-0,09 торгівля
702602,9 33,49 848229,4 34,3
+145626,5
+0,81 транспорт
88247,3 4,21 102492,6 4,16
+14245,3
-0,05 фінансова та страхова діяль-сть
100883,4 4,81 128146,3 5,18
+27262,9 0,37 освіта
518,6 0,02 564,8 0,02
+46,2
- охорона здоров’я
2679,8 0,13 2950,7 0,12
+270,9
-0,01
інші галузі
360520,5 17,19 434338,9 17,56
+73818,4
+0,37
* Розроблено автором на основі [6].

Проведене дослідження структури поточних зобов’язань підприємств в
Україні за галузями господарства станом на 01.01.2012 року (табл. 2) свідчить про те, що найбільша частка поточних зобов’язань припадала на торгівлю
(оптову та роздрібну, а також ремонт автотранспортних засобів та мотоциклів), а саме 33,49 %. Друге місце займала промисловість з часткою в 30,47 %. На решту підприємств, у тому числі й такі, що спеціалізуються на мистецтві, спорті, розвагах та відпочинку, діяльності у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування, професійній, науковій та технічній діяльності, операцій з нерухомим майном, інформації та телекомунікації припало 17,19 % поточних зобов’язань. Найменшу частку поточних зобов’язань у загальній структурі займає освіта (0,02 %) та охорона здоров’я (0,13 %).
транспорт; 4.21%
фінансова та страхова діяль-сть; 4.81%
освіта; 0.02%
охорона здоров’я ;
0.13%
сільське, лісове та рибне господ-во;
3.39%
інші галузі; 17.19%
промисловість;
30.47%
будівництво; 6.29%
торгівля; 33.49%

Рис. 4. Структура поточних зобов’язань підприємств в Україні за галузями господарства станом на 01.01.2012 р.*
* Сформовано автором на основі [6].

Як свідчать дані табл. 2, станом на кінець року структура поточних зобов’язань підприємств в Україні характеризувалась певними змінами.
Відбулося збільшення поточних зобов’язань по всіх видах підприємств в
Україні за галузями господарства в цілому на 375194,1 млн грн. Так, найбільші суми поточних зобов’язань станом на 31.12.2012 року становили по тих самих підприємствах, що і на початок року, а саме: торгівлі – 848229,4 млн грн, промисловості – 711546,1 млн грн, інших галузей господарства – 434338,9 млн грн.
Аналізуючи приріст суми поточних зобов’язань конкретно по видах підприємств, то потрібно відмітити, що найбільшого росту зазнали підприємства галузі торгівлі на 145626,5 млн грн, що у відсотковому відношенні становить 0,81 %; промисловості на 72406,4 млн грн (в частці зменшилось на 1,7 %) та інших галузей господарства на 73818,4 млн грн
(збільшилось на 0,37). Найменшого росту зазнали підприємства галузі освіти –
46,2 млн грн (в частці не змінилася порівняно з попереднім періодом) та підприємства галузі охорони здоров’я – 270,9 млн грн (в частці зменшилось на
0,01 %).
транспорт; 4.16%
фінансова та страхова діяль-сть;
5.18%
освіта; 0.02%
охорона здоров’я ;
0.12%
сільське, лісове та рибне господ-во;
3.69%
інші галузі; 17.56%
промисловість;
28.77%
будівництво; 6.2%
торгівля; 34.3%

Рис. 5. Структура поточних зобов’язань підприємств в Україні за галузями господарства станом на 31.12.2012 р.
Підводячи результати проведеного дослідження змін у структурі поточних зобов’язань підприємств в Україні за галузями економічної діяльності, слід відзначити тенденцію до зростання обсягів залученого капіталу у невиробничу діяльність, зокрема, торгівельну. Проте частка поточних зобов’язань підприємств промисловості є також значною і посідає друге місце в загальній структурі поточних зобов’язань.
Висновки і перспективи подальших досліджень у даному напрямі.
Підсумовуючи вищезазначене, хотілося б відмітити, що дослідження суті позикового капіталу, як складової загальної структури фінансового капіталу суб’єктів господарювання завжди було, є і буде актуальним, оскільки в своїй діяльності підприємства завжди поряд з власним капіталом використовують і позиковий, оскільки власні фінансові ресурси не є необмеженими. Тому було проаналізовано переваги та недоліки залучення позикового капіталу у фінансово-господарську діяльність підприємств, на основі цього виділено характерні ознаки, які притаманні саме позиковому капіталу та сформовано основні етапи політики залучення позикового капіталу.
Перспективою подальших досліджень є глибокий аналіз політики управління використанням позикового капіталу, аналіз фінансової політики підприємств при використанні позикового капіталу та визначення шляхів вдосконалення фінансової політики управління формуванням та використанням позикового капіталу.
Список використаних джерел
1.
Богма О.С., Павлова А.С. Особливості управління фінансовими ресурсами вітчизняних підприємств / О.С. Богма, А.С. Павлова // Вісник Запорізького національного університету. – 2012. – № 1 (13). – С. 195–199.
2.
Воробйов Ю.М. Особливості формування фінансового капіталу підприємств /
Ю.М. Воробйов // Фінанси України. – 2001. – № 2. – С. 77–85.

3.
Машлій Г. Модель управління капіталом підприємства та сучасні тенденції його формування / Г. Машлій, О. Мосій // Галицький економічний вісник. – 2012. – № 1 (34) –
С. 43–49 – (загальні проблеми економіки та суб’єктів господарювання).
4.
Золотаренко В.О. Функціонально-структурна модель управління структурою капіталу підприємства / В.О. Золотаренко // Управління розвитком – 2011. – № 1 (98). –
С. 147 – 150.
5.
Сторожук
Т.М.
Фінансова політика підприємства в контексті його внутрішньогосподарської політики / Т.М. Сторожук, Д.Є. Сторожук // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України – 2011. – № 1. –
С. 559–567.
6.
Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання : навч. посібник /
О.О. Терещенко. – К., КНЕУ, 2003. – 554 с.
7.
Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал