Політичний режим



Скачати 67.51 Kb.

Дата конвертації24.04.2017
Розмір67.51 Kb.

7. Поняття "політичний режим", методологічні принципи його визначення, характерні ознаки.
8. Тоталітарний і авторитарний політичні режими, їх типові риси, різновиди, перспективи розвитку.
9. Демократичний політичний режим.
10. Особливості демократичних процесів в сучасній Україні.
Теми рефератів
7. Тоталітарні режими ХХ століття (на прикладі окремих країн).
8. Феномен бюрократії, його сутність та природа.
9. Сутність демократії, типологія її теорій.
10. Порівняльний аналіз сучасних моделей демократичних режимів.
11. Демократичний режим і громадянське суспільство: механізм взаємодії.
Основні категорії та поняття
Авторитаризм · громадянське суспільство · демократія · демократизація · ідеологія · опозиція · партійна система · політичний режим · правова держава · тоталітаризм.
Методичні рекомендації
1. Вивчаючи питання, пов'язані з розвитком держави, ми зупинялись на такій
її характеристиці як форма. Форма держави складається з трьох компонентів: форми правління, форми державного устрою та політичного режиму.
Починаючи розглядати перше питання, треба спочатку розкрити поняття "політичний режим". Політичний режим – це сукупність засобів і методів формування та реалізації владних відносин у суспільстві, насамперед державної влади.
Треба також відзначити, що політичний режим не залежить практично від форми правління (це може бути монархія або республіка), ні від форми державного устрою (унітарна держава, конфедерація, федерація), ні від класового та суспільно-економічного ладу.
Існує ряд критеріїв, на основі яких розрізняють політичні режими.
Те м
а 13
Політичні режими
сучасності

76
За методами політичної діяльності виділяють три основні види політичних режимів: тоталітарний, авторитарний, демократичний. Деякі автори називають також як основний ліберальний режим.
Для детальніших характеристик будь-якого тоталітарного режиму виділяють також перехідні їх типи, наприклад, тоталітарний, жорстко авторитарний, авторитарний, помірно авторитарний; ліберальний, ліберально-демократичний, обмежено демократичний, демократичний (розгорнено) і поступницько- демократичний (анархістський).
Політичні режими характеризуються також: за ставленням до
соціального прогресу (революційний, прогресивний, ліберальний, консервативний, реакційний), за соціальною базою влади (демократична, аристократична, охлократична, плутократична).
Треба також мати на увазі, що на різних етапах розвитку суспільства політичні режими змінюються (наведіть приклади).
Починаючи дослідження того чи іншого типу політичного режиму, треба керуватися основними методологічними принципами. По-перше, треба уяснити, що вся сукупність методів здійснення влади є те чи інше сполучення двох полярно протилежних принципів організації людських взаємовідносин: демократизму (буквально – народовладдя), коли керовані домінують над керуючими, або ж спостерігається рівність сторін; авторитаризму тобто домінування керуючих над керованими, однобічна владність. Демократизм і авторитаризм – протилежності, притаманні будь-якій політичній системі. На практиці вони утворюють поєднання з переважанням того чи іншого. Абсолютна демократія така ж аномалія, як і абсолютна авторитарність. У такому аномальному вигляді вони зустрічаються на практиці, як анархія і тоталітаризм.
Діалектична протилежність демократії й авторитарності реалізується у взаємному зв'язку прав (свобод) і відповідних обов'язків. Демократія у поєднанні зі своєю протилежністю – авторитарністю – присутня практично на всіх етапах
історії людства.
Досліджуючи політичні режими, треба враховувати ще один важливіший принцип – наявність або відсутність громадянського суспільства, а також в якій мірі воно розвинене: чи воно виступає партнером держави, чи існує на рівні поодиноких елементів, чи воно зовсім відсутнє.
Порівнюючи різні режими, можна в основу покласти фактори, які були названі К.Фрідріхом та З.Бжезинським у праці "Тоталітарна диктатура і автократія" (1956 р.), яка тепер стала уже класичною. Ось ці фактори: у чиїх руках влада, її права; становище особи у суспільстві (права і обов'язки); наявність чи відсутність опозиції; партійні системи (є вони чи немає їх); ступінь контролю над засобами масової інформації; мiра контролю над життєдіяльністю суспільства
(чим і як контролює держава життя в ній); ідеологія; міра заборони та дозволу.

77
2. Далі слід перейти до характеристики тоталітарного та авторитарного
режимів.
Поняття “тоталітарний" (від пізньолатинського totalitos – "цілісний", через
італійське totalita і похідний від нього прикметник totalitario – “той, що охоплює усе в цілому") виникло у ХХ столітті і застосовується для характеристики таких політичних (державних) систем, які прагнуть заради тієї чи іншої мети до повного, тоталітарного контролю над життям суспільства в цілому і над життям кожної людини зокрема. В позитивному значенні це поняття вживалося у фашистській Італії Муссоліні та фашистській Німеччині Гітлера. Взагалі поняття
“тоталітаризм" має негативний зміст.
З 30-х років ХХ століття це поняття почало входити у політичну термінологію. На Заході цей термін широко вживався відносно колишнього
СРСР, інших країн, де заборонена була опозиція, до мінімуму зведена участь суспільства в управлінні державою, вживалось насильство проти політичних конкурентів, нагляд за поведінкою громадян, які повинні демонструвати вірність
існуючому режимові. Мало місце повне панування над суспільством в політичній, економічній, соціальній та інших сферах життя.
Тоталітаризм з'являється по-різному. Здебільшого – шляхом революції
(насильства щодо ладу, який існував раніше), захопленням влади, усуненням опозиційних партій, незалежних фракцій.
Тоталітарна держава має за мету змінити усе суспільство, тому вона контролює всі сфери його життя. Для цього на чолі кожного підрозділу влади ставляться віддані послідовники офіційної ідеології, а “вороги народу” негайно "розвінчуються" з допомогою тактики сили. Тоталітарні режими – це режими
ідеократичні (буквально – влада ідеї) незалежно від конкретного змісту цієї ідеї.
Офіційна ідеологія претендує на те, що є повним уособленням істини, а тому вона загальнообов'язкова. Тоталітарні ідеології заперечують минуле й нинішнє в ім'я "світлого майбутнього". Уявний суспільний устрій проголошується вищою формою демократії, а прихід режиму до влади трактується як здійснення волі народу. Ідеологія стає об'єктом віри, непідступним для критики й раціонального аналізу.
У суспільстві дозволено тільки те, що наказано владою, все інше заборонено.
Розкриваючи характерні риси тоталітарного режиму, підготуйте реферат про тоталітарні режими ХХ століття на прикладі конкретних країн.
Характеризуючи риси та якості авторитарного режиму, слід підкреслити, по-перше, його схожість з тоталітарним режимом. Це теж одна з форм політичної диктатури, носіями влади виступають ті самі суб'єкти, що і при тоталітарному режимі. Особисті права громадян суттєво обмежені і практично відсутні у політичній сфері. При авторитарному режимі виключається діяльність демократичних політичних партій і суспільних організацій. Головну роль грають вертикальні ієрархічно-бюрократичні зв'язки між інститутами держави.

78
Авторитарний режим забезпечує владу індивідуального чи колективного диктату будь-якими засобами, в тому числі прямим насильством. Монополія на владу – це принцип авторитаризму.
Але авторитарний режим відрізняється від тоталітарного. Насамперед, функціонує громадянське суспільство, хоча в обмежених рамках. Може існувати так звана "багатопартійна система". Хоча офіційно існує одна ідеологія, однак реально вона вже не є панівною і підлягає сумнівам.
Чим ще, на вашу думку, авторитарний режим відрізняється від тоталітарного?
Авторитарний режим – явище більш поширене, ніж тоталітарний. У ХХ столітті мали місце різні види авторитарних режимів. Авторитарні режими
існували у країнах Східної Європи, вони з'явилися там за радянським зразком, це поширене явище у Латинській Америці, у деяких країнах Африки (Заїр,
Камерун).
Сьогодні ще є країни, де існують тоталітарні і авторитарні режими, але вони породжують критичні ситуації в системі міжнародних відносин, по суті гальмують створення нового демократичного світопорядку.
Отже, головною тенденцією розвитку державності в сучасному світі є демократизація державних структур, поступова відмова держави від частини своїх функцій і всеохоплюючого контролю за всіма формами суспільного життя, тобто встановлення демократичного режиму.
3. Розглядаючи третє питання, потрібно почати з того, що демократичний
режим – це державний устрій, заснований на розвиненому громадянському суспільстві. Його сутність – реалізація народовладдя в різних формах,
забезпечення прав і свобод людини, влади закону.
Отже, демократичний режим характеризується чітким розподілом влади
на законодавчу, виконавчу та судову; громадяни в такому режимі володіють великим обсягом політичних та особистих прав і свобод; наявність легальної опозиції виступає життєво необхідним і невід'ємним елементом режиму; функціонує багатопартійна система парламентського типу; відсутня офіційна
ідеологія; в умовах плюралізму різні ідейні течії протистоять одна одній.
Розглянувши типові риси демократичного режиму, треба звернути увагу на те, що існує багато різновидів демократичних режимів. Від чого це залежить?
Чим відрізняють демократичні режими різних країн? Це залежить, по-перше, від розуміння поняття "демократія", від того, яка доктрина, що апелює до демократії, визнається головною в тій чи іншій країні.
Сьогодні політична наука намагається сформулювати теоретичний ідеал демократії і порівнює його з реально існуючими демократичними формами організації суспільно-політичного життя. Виходячи з цього, розроблюються різні демократичні теорії, автори яких намагаються розв'язати вузлові для розуміння демократії проблеми – проблему співвідношення влади більшості і захисту
інтересів меншості, народовладдя і законів, відповісти на питання: “хто

79
править?", чи "що править?".
Доцільно розглянути найбільш відомі теорії демократії: антична теорія (5 ст. до н.е. – Геродот, Протагор, Арістід, Перікл), ліберальна (Дж.Локк,
Ш.Л.Монтеск'є), технологічна (І.Шумпетер), соціалістична (К.Маркс, Ф.Енгельс,
В.І.Ленін), плюралістична (М.Дюверже, Г.Ласкі, Р.Дарендорф), елітарна
(М.Вебер), партисипітарна – демократія участі (Р.Даль, Д.Нолен).
Ці теорії можуть порівнюватися з точки зору суттєвих принципів, владних
інститутів, їх легітимності, конкретної реалізації прав і свобод людини, а також механізму прийняття політичних рішень та рівня політичної участі у цьому важливому процесі.
По-друге, треба підкреслити, що на одній і тій же теоретичній основі можуть створюватися різні моделі демократичних режимів. Насамперед розрізняють американську та західноєвропейську моделі. В США демократичний режим існує в президентській формі, тобто президентський режим. В основу цього режиму покладені плюралістична та елітарна теорії демократії.
Англо-європейська модель грунтується на засадах традиційно-ліберальної демократії і виступає як класична форма європейської. В Англії, наприклад, демократичний режим існує в парламентській формі і співіснує з архаїчною формою держави. Дещо відрізняється від інших європейських моделей демократичний режим у Франції. Більшість політологів характеризує цей режим як напівпрезидентський. Порівняйте демократичні режими цих та ін. країн, виявляючи однакові та різні риси.
4. Розглядаючи особливості демократичних процесів у сучасній Україні, необхідно звернути увагу на те, що наша країна багато років існувала в умовах тоталітарно-авторитарних режимів, і тому прояви демократії мали частково догматичний, а частково перекручений характер.
З початку 90-х років партійно-державно-авторитарна демократія поступово трансформується у демократію ліберального типу. Процес демократизації в
Україні почався на фоні відповідних економічної та політичної криз. Мета
України – побудова демократичної правової держави, але ці процеси йдуть важко
і непослідовно, а це, як свідчить історія, може знову привести до диктатури.
Виходячи з аналізу соціально-політичних процесів, які відбуваються у нашому суспільстві, можна говорити про те, що демократичні зміни не набули швидкого й динамічного розвитку.
Головною передумовою руху до демократичної держави є розширення економічної свободи, що, в свою чергу, передбачає зміни не тільки інститутів суспільства, а й усієї системи цінностей і психології людей, а це надто тривалий і важкий процес.
Багато є об'єктивних та суб'єктивних причин, які заважають створенню дійсно демократичного режиму, але зміни йдуть і стають реальністю.
Зробіть висновки, які реальні прогресивні зміни здійснилися в Україні

80
внаслідок демократизації суспільства і які труднощі і проблеми з'явилися.
Охарактеризуйте з боку їх демократичності такі важливі документи, як "Декларація про державний суверенітет України" від 16 липня 1990 року та "Конституція України" від 28 червня 1996 року.
Література

Андерсон Р.Д. Тоталитаризм: концепция и идеология // Политические исследования, 1993. – № 3.

Бистрицький Е., Білий О. Державотворення в Україні: шляхи легітимізації //
Політична думка, 1996. – № 1.

Волонець В. Від політичних пристрастей до політичних дій // Віче, 1994. – № 2.

Грабовський С., Шкляр Л. Від колонії до незалежної держави: початок шляху //
Розбудова держави, 1996. – № 1, 2, 3.

Дергачов О., Полохало В. Метаморфози посткомуністичної влади // Політична думка, 1996. – № 1.

Ильин М.В., Мельвиль А.Ю., Федоров Ю.Е. Демократия и демократизация
(раздел учебного пособия) // Полис, 1996. – № 5.

Конституція України. – Київ, 1996.

Ніконенко В.М. Політологія (курс лекцій). – Тернопіль, 1992.

Семиволос В. Україна посттоталітарна: шляхи розвитку // Сучасність, 1993. – № 6.

Семків О.І. Політологія. – Львів, 1993.

Старикова Л. 6 років апофеозу звільненої ментальності // Розбудова держави,
1997. – № 7, 8.

Соловьев А.И. Три облика государства – три стратегии гражданского общества //
Полис, 1996. – № 6.

Стоянович С. Посткоммунизм: противоречия между демократией и капитализмом // Полис, 1996. – № 1.

Україна посткомуністична: у пошуках “третього шляху" // Політична думка,
1994. – № 12.

Фадеев Д.А. От авторитаризма к демократии: закономерности переходного периода // Полис, 1992. – № 1, 2.

Фасенко В.В. Политическая элита Украины: противоречия формирования и развития // Полис, 1995. – № 6.

Шкорута Л. Поняття моралі, права та держави // Розбудова держави, 1997. – № 1.

Шевченко О. Україна на шостому році незалежності: сучасний стан і перспективи // Розбудова держави, 1997. – № 7, 8.
Запитання для дискусії
7. Які об'єктивні та суб'єктивні фактори сприяють встановленню того чи
іншого політичного режиму?
8. Спираючись на закономірність про процеси демократизації в світовому масштабі, чи можна стверджувати, що тоталітарний і авторитарний

81
режими – це минуле нашої країни?
9. Який з різновидів демократичного політичного режиму здається вам найбільш пристосованим до умов України ?
План
7. Сутність і основні концепції зовнішньої політики .
8. Головні міжнародні організації та рухи і їх значення в вирішенні глобальних проблем.
9. Гуманістична основа нового політичного мислення.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал