Політична і правова думка Арабського Сходу



Скачати 173.4 Kb.
Дата конвертації01.01.2017
Розмір173.4 Kb.
Київський національний університет

Реферат на тему : Політична і правова думка Арабського Сходу

Зміст

1.Джерела мусульманського права

2.Пророк Мухаммед – засновник Корану

3.Структура Кораніччного тексту

1. Джерела мусульманського права

У складі мусульманського права виділяють дві групи взаємозалежних норм:

1) юридичні розпорядження Корану і суни — збірник юридично значущих переказів про вчинки, висловлення і мовчанку пророка Магомета;

2)  норми, сформульовані мусульмансько-правовою доктриною на основі «раціональних» джерел — одностайної думки найавторитетніших правознавців («іджма»), умовиводи за аналогією («кмяс»). Основними нормами вважаються норми першої групи, особливо ті, що записані в Корані.

Розглянемо послідовно кожне із стародавніх джерел мусульманського права.

1. Коран (араб. — «читання») — священна книга мусульман і перше за значенням джерело^мусульманського права, як й усієї мусульманської цивілізації. Його не можна вважати систематизованим юридичним документом. Лише незначна частина Корану стосується питань правових взаємовідносин мусульман, а також інших віруючих. Більшість положень присвячено питанням релігії та ісламської моральності. Серед норм, що регулюють взаємостосунки людей, Коран містить загальні положення, які мають форму абстрагованих релігійно-моральних орієнтирів, що надають простору для тлумачення. Невелика кількість конкретних правил поведінки виникла здебільшого при розв'язанні пророком конкретних конфліктів, оцінці ним конкретних фактів або при відповіді на поставлені йому запитання.

2. Суна — свого роду тлумачення Корану в перші десятиріччя після смерті пророка Магомета. Суна укладалася протягом кількох століть (із VII по IX) і мала на меті викласти приклади з життя Магомета для керівництва віруючими своїх дій. Як і Коран, суна містить мало норм юридичного характеру, в ній домінують морально-релігійні положення. Так само, як і Коран, переважна частина нормативних розпоряджень суни не містить широких принципів-узагальнень, а складається із конкретних казусів-випадків із життя Магомета.

Коран і суна — джерела, на основі положень яких були встановлені норми шаріату і фікху.

Мусульманське право історично виявилося залученим до сфери шаріату (релігії) у результаті ісламізації фактично діючих правових норм і відносин. У подальшому мусульманське право було пов'язано із шаріатом унаслідок діяльності мусульманських юристів, які розробляли питання права з урахуванням релігійно-моральних орієнтирів ісламу.

3.  Іджма — третє джерело мусульманського права, за допомогою якого шукалися відповіді на питання, не вирішені Кораном і суною. Іджма являє собою узгоджений висновок стародавніх правників (муджтахідів) як знавців ісламу про обов'язки правовірного, наданий на підставі тлумачення Корану та суни. Лише будучи записаними в іджму, норми права, незалежно від їх походження, підлягали застосуванню.

З посиленням ролі юристів мусульмансько-правова доктрина зосередила зусилля на розробці методологічної та загальнотеоретичної основ права.

В іджмі з'явилася догма про непогрішність і єдність мусульманського суспільства. Виражена вона від імені Аллаха двома положеннями:

1)  «Моя община ніколи не ухвалить помилкове рішення»;

2) «Те, що мусульмани вважають справедливим, справедливе й в очах Аллаха».

Стверджувалося, що право встановлюється не більшістю або усіма віруючими, а тільки єдністю думок компетентних, офіційно уповноважених на це осіб. Думка знавців ісламу, яка виражалася в нормі або принципі і Грунтувалася на поєднанні традиції, звичаю і практики, набувала юридичної сили. У цьому полягало її велике практичне значення.

Натепер іджма є єдиною догматичною основою мусульманського права. Сучасний суддя шукає мотиви для рішення не в Корані, а в книгах, де викладені рішення, освячені іджмою.

4. Кияс — рішення за аналогією. Правила застосування до нових схожих випадків розпоряджень, установлених Кораном, суною або іджмою, причому іджма має більше значення, ніж інші джерела. Судження'за аналогією -- це засіб тлумачення випадків із життя пророка, його висловлень або мовчанки, які можна застосувати до вирішення знову виникаючих конкретних ситуацій. За допомогою судження за аналогією, виходячи із нормативних розпоряджень Корану і суни, пропонувалося рішення для даного конкретного випадку, тобто тлумачення і застосування права. Отже, мусульманське право засноване на принципі авторитету.

На відміну від романо-германського типу правової системи, де тлумачення не є самостійним джерелом права, у мусульманській правовій системі вирішення конкретної справи здійснювалося за аналогією. Використовуючи мусульманський метод тлумачення, неможливо створити норми абстрактного характеру, якими є норми континентального права. Для цього потрібний метод, який в змозі охопити всі сфери права структурова-ною системою, метод побудови юридичних конструкцій.

У мусульманському праві, про що свідчать його джерела, встановлені не всі конкретні правила, а загальні рамки поведінки, орієнтири, принципи, на основі яких можна сформулювати рішення у будь-якій справі. Зміст і форми мусульманського права є невизначеними. Ісламські юристи вважають це позитивною якістю. У невизначеності змісту норм вони вбачають можливість вирішувати справу, грунтуючись на загальних принципах шаріату і використовуючи різні джерела або їх комбінації.

Кияс сприяв як заповненню прогалин у нормативних розпорядженнях Корану і суни, так і усуненню наявних у них значних суперечностей.

Іджма і кияс стали результатом діяльності сунітських і шиїтських правових шкіл, які справили значний вплив на еволюцію мусульманського права.



2. Пророк Мухаммед – засновник Корану.

Засновника ісламу, Корану і першої общини мусульман називають на його рідній арабській мові Мухаммед (приблизно 570 – 632).

Згідно богословським джерелам, батьки Мухаммеда належали ізмаїлітському племені корейшитів господарюючих в Мекке ще до Різдва Христового. Мухаммед рано осиротів. Батько Мухаммеда помер за два місяці до його народження, а мати, коли йому було шість років. Виховував його спочатку дід Абд – ель – Мутталиб, а потім дядько Абу – Талиб, якого він супроводжував в Сирію (по торгівельним справам), й там в Басрі, по оповіданням, один несторіанський монах, на ім’я Бахіра, віщував йому велику долю. В 584р., під час війни між корейшитами й Бену – Хавазін, він супроводжував своїх дядьків в битві при Нахл й підіймав для них упавші стріли. Батьки Мухаммеда, хоч належали до господствуючого роду, були бідні й не залишили йому нічого. До 24 – х років він прислуговував своїм дядькам, пас їх худобу чи виконував обов’язки погонщика верблюдів. Не дивлячись на таке незначне положення, він став відомий своїми здібностями й чесністю і отримав звання ель-амін, що означає вірний. В 594р. заможна вдова (від двох чоловіків) Хадіжа, дальня родичка Мухаммеда (донька Ховейлида, онука Абд – Менафова) звернула на нього увагу і зробила його своїм помічником. Він з успіхом водив її караван в Сирію, і в наступному році вона вийшла за нього заміж і він став купцем. Їй було сорок років, йому – двадцять п’ять. Їх брак був щасливий, хоч і не дав Мухаммеду чоловічого потомства; троє синів, народжені йому Хадіжей, померли в дитинстві, доньки ж – Зейнаб, Рокайя, Омм-Кольсум й Фатіма залишились живими й пізніше стали мусульманками. Коли народилась остання донька, Хадіжі було вже 51 рік; вона після того прожила ще 13 років.

Коли Мухаммеду минуло сорок років його найстарша донька була вже заміжня, друга заручена, а відсутність чоловічого потомства було надолужено всиновленням двох молодих людей, безмежно відданих йому; це були: Алі, син його дядька та покровителя Абу-Таліба, й Зейд Ібн-Харис, невільник християнського походження, якому він дав свободу, а потім всиновив. Всі близькі любили Мухаммеда, співгромадяни поважали його за чесність і благочестя; багатство дружини позбавляло його від матеріальних клопотів, і він міг би жити спокійно і щасливо, якби не заговорило в ньому його релігійне покликання. Мухаммед знав три релігії: національну релігію арабів; релігію Мойсеєву – від євреїв Медини, і релігію християнську – від монахів, з якими зустрічався під час своєї подорожі в Сирію. Національна релігія арабів до часу появлення Мухаммеда частково втратила усіляке значення.

По переказам, ще молодим він кожного року уходив на місць в пустинні гори Хіра, недалеко від Мекки, і там віддавався думкам. Його розум перероблював й засвоював ті духовні впливи, які він в звичайному житті отримував від євреїв, християн і ханіфов. Після того як Мухаммед переконався в теоретичній істині єдинобожжя, для нього залишились не роз’ясненими два практичні життєві питання: 1) Що він повинен робити, щоб догодити єдиному, справжньому Богу, як чи чим він повинен служити йому? І 2) як допомогти арабам, поринутим в оману? Обидва ці питання вирішувались одним і тим же словом – проповідь;

Близько 610 року 40-ка літній Мухаммед пережив сильне духовне потрясіння, рішучим образом змінивше його долю. Незадовго до цього Мухаммед набув звички час від часу виходити у гори, щоб там, у самоті й тиші, віддаватися внутрішньому спогляданню.

В місяць Рамадан 610 року, під час свого щорічного блукання, зайшов він у печеру на горі Хира і втомлений довгими і безплідними роздумами ліг і заснув. Те що трапилось з ним в ту ніч в печері, було потім прикрашено усілякими легендами; але його особиста розповідь збережена в одному із переказів і частково записана в Корані. «Зненацька я відчув у вісні, що хтось приблизився до мене й сказав: читай! Я відповів: Ні! Тоді він здавив мене так, що я думав, що помираю, і повторив: читай! Я знову відмовився і знову він здавив мене, і я почув слова: «Читай во ім’я Господа твого. Читай: Господь твій - Він милосердний – дає знати людині те, чого він не знав». Коли я прочитав, сон відступив від мене, і я прокинувся. Я відчував, що ці слова написані в моєму серці.».

В 610 р. він виступив з проповіддю нової релігії, пізніше названої ним ісламом і оголосив себе посланцем єдиного Бога. У своїх виступах Мухаммед закликав до нової віри, що заснована на визнанні єдиного бога Аллаха і закріплювала соціальні засади класового антагоністичного суспільства. Прагнучи завоювати довіру народу, він одночасно говорив про братерство віруючих, необхідності дотримувати прості норми моралі, про обмеження лихварства, наданні багатими добродійної допомоги неімущим. Курейшитська верхівка спочатку вороже віднеслася до діяльності Мухаммеда і йому в 622 довелося бігти з Мекки в Ятріп (пізніше названий Мединатан - набі, тобто містом пророка). 622 рік увійшов до історії як основна дата ісламу (хиджра), з нього починається мусульманський календар. У Медині Мухаммед став главою мусульманської общини, в якій люди об'єднувалися не по кровній спорідненості, а за релігійною ознакою. Мусульмани вважали Мухаммеда «посланцем божим», і він користувався необмеженою владою серед віруючих. У 630 - 631 мусульмани під керівництвом Мухаммеда підпорядкували собі Мекку, а за тим і значну частину інших районів Аравії, де затвердився іслам. Гробниця Мухаммеда в Медині стала другою (після Кааби) святинею ісламу.

Мухаммеду неодноразово доводилося спростовувати висловлення про те, що він, подібно поетам, «складає» свої сури: «Або вони стануть затверджувати: «Він вигадав Коран». Відповідай: «Складіть десять вигаданих сур, подібних до Корана, і викличте на допомогу, кого зумієте, крім Аллаха, якщо ви й справді так уважаєте»» (11, 13;). Насправді він ставився до «поетів» дуже погано. Тодішні араби вкладали в поняття «поет» досить специфічний зміст.

Хоч Мухаммед придавав значення і почуттям супроводжуючим отримання ним божого одкровення, важливим для нього було звичайно саме одкровення, тобто Коран. Коран означає читання, але це читання було спочатку внутрішнім, сердечним відчуттям божественних Глаголєв, які Мухаммед потім промовляв в голос і задиктовував своїм близьким. Хоч Коран з самого початку представлявся Мухаммедом як книга, але ця книга не схожа на звичайні писання – діло рук людських; вона існує на небі і звідти повідомлена пророку.

Назва ресул-аллах, яке звичайно дається Мухаммеду ним самим та його послідовниками, означає посланець Господній, тобто людина, яка отримала місію від Бога. Ця місія полягала в тому, щоб проповідувати арабам єдинство і праведність Бога, відмінність добра та зла і майбутній суд.

Помер Мухаммед 8 червня 632 року на 63 році життя.

Іслам з'явився у формі книги - Корану.

У людства не так багато священних книг, як може здатися на перший погляд. Коран - одна з них. Коран (араб. «аль – куран» - читання, декламація) – головна священна книга мусульман усього світ, що зберігає записи та зібрання проповідей, пророцьких об’явлень, Божественних одкровень, молитов, повчальних розповідей і притч виголошених пророком Мухаммедом у формі «пророчих откровеній» у Мецці й Медині між 610 та 632. Слово Коран означає «те, що читають, вимовляють» (тобто те, що було сказано Мухаммедові, а він повторив). Його називають також мусхаф, кітаб, фуркан.



3. Структура Коранічного тексту.

По ученню ісламу, Коран є Словом Аллаха (Слово Боже) він не створений, існує вічно. Оригінал його зберігається у Аллаха, який частинами у вигляді одкровення передав Коран пророку Мухаммеду через ангела Джебраїла (Гавриіла) по вічно існуючому небесному оригіналі Коран - найбільш крупний твір арабської прози написаний у 7 столітті, але протягом тривалого часу в нього вносилися доповнення й зміни.

Коран є писання для арабів; воно не відміняє П¢ятикнижжя і Євангелія для отримавших ці книги, але він замінює їх для арабів. Релігійний закон залишається той же для народів, отримавши писання.

Існуючий текст Корана містить 114 глав, іменованих сурами. За своїм розміром сури сильно відрізняються одна від одної. За деякими виключеннями вони розташовані у порядку убування їхньої довжини, за винятком першої «Фатіхи». Сури переділені бісмалою, якої нема лише на початку 9-ї та 12-ї сур. Своєю чергою кожна сура ділиться на окремі вислови - аяти. Аят – це фраза чи фрагмент сури, наприклад, «фатіха» (перша сура) починається з аятів: 1) «В ім’я Аллаха, милостивого, милосердного!»; 2) «Хвала Аллахові – Господу світів…» та ін. Більша частина Корану написана римованою прозою. За короткої першої «Відкриваючої», випливають великі сури, що виникли в пізній період, під час перебування пророка в Медині; У найдовшій сурі, 2-й – 286 аятів, у найкоротших –103-ї, 108-ї і 110-ї – лише 3. Найкоротші сури, в декілька віршів, розміщені в кінці Корану. Однак таке розміщення не відповідає часу їх виголошення. В аяті від 1 до 68 слів. Усього в Корані 6238 аятів, в загальній сумі 77934 слова на арабській мові. Кожна сура має свою назву. Назва сури, як правило, не відображає її змісту, а пов'язана з найяскравішою фразою або темою, що запам'ятовується.

Хронологічна оповідна і смислова послідовність між главами, а часто і аятами в Корані відсутня. Спроби хронологічного розташування глав і аятів в Корані робилася з 15 століття, але великих результатів не дали. В учбових цілях і цілях публічного читання весь Коран поділений на три частини, які в свою чергу діляться на невеликі розділи майже однакової довжини. Коран починається першою сурою «Фатіха» (араб. «Відкриваюча»), що включає короткий зміст основних догматів ісламу, читається при здійсненні практично всіх мусульманських обрядів і широко використовується для написів на культових будинках. Вона носить характер молитви, в ній 6 аятів, як і в 114-й сурі.

Хоча сури розташовані не в хронологічному порядку, відповідно до мусульманської традиції їх ділять на "мекканские"( 610-622 рр., 90 сур) (до хіджри) і "мединські"( 622-632 рр., 24 сури) (після хіджри) відповідно періодам перебування Мухаммеда в Мецці й Медині. Останні в своїй більшості довші Мекканських.

Мекканські сури - були послані Мухаммеду на початку його місії. Вони, як правило, мають невелике число віршів. В "мекканських" частинах Корана Мухаммед говорить про майбутнє воскресіння з мертвих, яскравими і сміливими образами в них затверджується існуванні єдиного Бога, необхідність віри, покарання для тих, хто зіб'ється з шляху істинного, засуджує язичеський обряд поховання заживо новонароджених дівчаток; спочатку провідною думкою Мухаммеда було не єдинобожжя, а що наближається Страшний суд, коли всі справи і вірування людини оцінюватимуться по їх гідності. Сури "мекканских" одкровень діляться на три групи. У сурах першої групи містяться наставляння й заклики поміркувати про порятунок; ці одкровення відповідають початковим чотирьом рокам діяльності Мухаммеда й найдавнішою вважається 96-а сура. У другу групу входять сури п'ятого і шостого років діяльності Мухаммеда, пророкування про Страшний суд як би відступає на задній план перед проголошенням єдинобожжя. Утримуються й сказання про попередніх пророків. У третій групі одкровень (шостий рік до хіджри) таких сказань стає більше. Аллах згадується як Рахман (Милостивий), але в пізніших сурах це слово зникає.

Сури "мединського" періоду містять безліч культових, юридичних і етичних приписань, у них в подробицях розглядаються конкретні правові, соціальні і політичні ситуації, натяки на деякі події, що відбувалися, заклики поважати пророка і його родину, вихваляння тих, хто вмирає "на шляху Божому", випади проти лицемірів, фарисеїв ісламу, і проти християнської Трійці; зустрічаються також випади проти євреїв. Діяльність Авраама (Ібрахима) Мухаммед став зв'язувати тільки з арабами й, відповідно до Корана, він зі своїм сином Ісмаилом створив не тільки мекканське святилище, але й чисту первісну релігію, ту саму, котру прагне відновити Мухаммед і яку спотворили євреї й християни. В "мединських" сурах немає якого-небудь спеціального кодексу законів, і мусульмани не ведуть судочинства по Корану, однак більше 500 віршів (сури 2, 4, 5) містять приписання по релігійних, цивільних і кримінальних справах і ясно викладають обов'язки зразкового мусульманина (наприклад, 2: 172).

Часом їх правильне розуміння доступно лише за умови повного знання всіх тих обставин, що передували одкровенню.

Європейські вчені запропонували ряд більш детальних хронологій, які тим не менше залишаються умовними. Сури раннього періоду – це короткі звернення, переповнені поетичної краси і сили. Мухаммед передає в них потік ідей та образів, які з’являються в його свідомості під впливом ідеї всемогучого єдиного Бога – творця і страху перед Судним днем. Більш пізні перекази та повчальні притчі, як правило спокійні та сухі, з’являється зв’язаність розповідей, аргументація. Це пояснюється зміною ролі Мухаммеда і необхідністю регламентації життя общини мусульман.

Більшість сур складається з уривків різних «откровеній», часто не зв’язаних тематично і промовлених в різний час. Більша частина Корану – полеміка у формі діалогу між Аллахом, промовляючим, то в першій, то в третій особі, то через посередників («дух», архангел Джебраїл), але завжди вустами Мухаммеда, й противниками пророка, чи звернення Аллаха з умовляннями й приписаннями до його прибічників.

Перші дванадцять років після «покликання» Мухаммеда, проведені їм у Мецці, виявилися для пророка і його послідовників часом тяжких випробувань. Одкровення, які він тоді одержував, поміщені не на початку Корана, що відповідало б хронологічному принципу, але - здебільшого - наприкінці.

Шлях, пройдений ісламом, можна простежити також по сурам Корана. Одкровення раннього, мекканського періоду здаються спонтанними виливами душі, враженої апокаліптичними баченнями Судного дня, що наближається. Майже всі ранні сури дуже короткі, стислі; Сури раннього періоду відрізняються поетичною наснагою. Відчувається, що вони складалися, «єдиним поривом», коли прагнення втілити свої бачення в слова опановувало пророком зі стихійною силою й відразу вихлюпувалося назовні, народжуючи стислі натхненні фрази.

Одна із самих коротких «апокаліпсичних» сур називається «Післяполуденна година». Як правило, назви для сур підбиралися по чисто випадкових, зовнішніх ознаках: у заголовок виносилося яке - те слово, що запам'ятовується, або рядок. Однак на початку кожної сури є позначка, що пояснює, де - у Мецці або в Медині - було виявлено пророкові те або інше одкровення. У Мецці звучання сур починає мінятися. Вони більше не нагадують вигуки, що зірвалися з вуст, скоріше - релігійні проповіді. У мекканский період Мухаммед не знаходить протиріч між власним розумінням Бога й тих звичних одкровень, що були виявлені іудеям і християнам.

У мединський період сури стають ще довші. Тепер вони більшою частиною являють собою обов'язкові для віруючі приписання, підкріплені авторитетом Аллаха й регулюючі - аж до дрібних подробиць - життя ісламської громади. В них зафіксовані основні писання для мусульман, які стосуються їх повсякденного життя (харчові заборони та ін.), сімейних відносин, успадкування майна, правил торгівлі, поділу військової здобичі, внесення податків і ін., були названі найбільш тяжкі гріхи – п’янство, азартні ігри та подружня невірність. У них також регламентується порядок ведення війни й поділу здобичі. Мухаммед, що покинув Мекку через гоніння, яким там піддавався, у Медині встав на чолі політичної й військової влади: із часу битви під Бадре він уже не сумнівався у своєму праві підкріплювати служіння Богові насильством.

Хронологічний порядок сур

А. Меканські сури

Сури I періоду (поетичні)

96, 74, 111, 106, 108, 104, 107, 102, 105, 92, 90, 94, 93, 97, 86, 91, 80, 68, 87, 95, 103, 85, 73, 101, 99, 82, 81, 53, 84, 100, 79, 77, 78, 88, 89, 75, 83, 69, 51, 52, 56, 70, 55, 112, 109, 113, 114, 1.

Сури II періоду (рахманські)

54. 37, 71, 76, 44, 50, 20, 26, 15, 19, 38, 36, 43, 72, 67, 23, 21, 25, 17, 27, 18.

Сури III періоду (пророчі)

32, 41, 45, 16, 30, 11, 14, 12, 40, 28, 39, 29, 31, 42, 10, 34, 35, 7, 46, 6, 13.

Б. Мединські сури

2, 98, 64, 62, 8, 47, 3, 61, 57, 4, 65, 59, 33, 63, 24, 58, 22, 48, 66, 60, 110, 49, 9, 5.

Джебраїл відкриває Коран Мухаммеду не відразу, одноразово, але - відповідно до задуму «божественної педагогіки» - частинами, протягом двадцяти двох років: «Невірні запитують: «Чому Коран не ниспослан йому за один раз?" Ми вирішили так і повеліли тобі читати Коран частинами, щоб зміцнити твоє серце у вірі» (25, 32); «Коран же Ми розділили на окремі частини, щоб ти читав його людям не поспішаючи. І Ми ниспослали його як одкровення» (17, 106); «У такий же спосіб Ми в одкровенні дали тобі по нашому велінню Коран. Ти не знав, що таке писання й віра, але Ми зробили Коран світлом, за допомогою якого виводимо прямим шляхом кого завгодно з наших рабів, і ти, воістину, ведеш на прямий шлях» (42, 52).

Найперша коранічна сура, що Джебраїл «продиктував» Мухаммеду в одну з ночей місяця рамадан на горі Хира, - 96-я. Вона відкривається характерним закликом: «Читай!» Слово «читати» означає тут «вимовляти вголос», «рецитувати» подібне «читання» показує істотну рису ісламського світорозуміння.

Величезна сила впливу ісламу зв'язана й зі строго регламентованою молитовною практикою, що вимагає від віруючого безкомпромісного підпорядкування дисципліні, що уже саме по собі не може не викликати поваги. На світанку, опівдні, у другій половині дня, при заході сонця й на початку ночі - п'ять разів у день розкладає набожний мусульманин свій молитовний килимок. Спочатку, як можна простежити по Корану, обов'язкових молитов було три - ранкова, полуденна й вечірня. Аллах у Корані говорить: «Воістину, молитовний обряд для віруючих запропонований у строго певний час (4, 103).

У сурах раннього мекканского періоду нічній молитві надається велике значення. У Медині ж життя «правовірних» стало набагато більше регламентованим, їм були дані строгі приписання про час здійснення молінь. У мединських сурах майже не залишається сліду від безтурботного ентузіазму перших років діяльності Пророка, коли він ще не побоювався відштовхнути своїх послідовників надмірними вимогами. Майже всі міркування про необхідність нічних молитов ставляться до періоду перебування в Мецці.

В ісламі молитва, заснована на протяжному проголошенні вголос коранічних віршів, є форма преклоніння перед величчю Аллаха, піднесення йому хвали. Щиросердечний лад побожного преклоніння знаходить опору в Корані, де Аллах з'являється як всемогутній володар світу, доброчинність влади якого з усією очевидністю розкривається в природних явищах.

Відбитий в Корані світогляд не залишає місця для перевтілень померлого: «Коли ж перед кимось з них стане смерть, він заблагає: «Господи! Поверни мене в цей світ: бути може, я зроблю праведну справу в тім, чим я зневажив». Так ні! Те, що він говорить, усього лише порожні слова. Для тих, хто йде з світу, буде перешкода до того, як їх воскресять» (23, 99 - 100). Поряд з темою Страшного Суду в сурах раннього періоду важливу роль грає сповідання послідовно - монотеїстичного шанування Аллаха як єдиного і єдиного трансцендентного Бога, чиї всемогутність і доброта постійно проявляються в створеному Їм світі, а також нагадування про те, що віруючі повинні бити вдячні й безмежно віддані Аллахові. У Корані є доктрина про створення небес і землі зі спочатку єдиної першосубстанції: «Невже ж невірні не знають, що небеса й земля були єдиним цілим і що ми розділили їх і створили все живе з води?» (21, 30).

Використані джерела:



  1. В.С. Нересянец « История правовых и политических учений»

  2. Т. Андрусяк « Історія правових і політичних вчень»

  3. О.П. Крижанівський « Історія Стародавнього Сходу»





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал