ПоліПрінт Ужгород, 2010



Pdf просмотр
Сторінка8/8
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8
5–9
10 11 12
10–12
Всього
Українська
3,5 3 3 2 2 13,5
2 2
2
6
19,5
Угорська
3 3 2 2 2
12
1 1
1,5
3,5
15,5
„Неналежний рівень оволодіння українською мовою випускників окремих закладів робить їх неконкурентноспроможними при вступі тестуванні) до вищих навчальних закладів, – дає оцінку ситуації Міністерство освіти і науки України у Галузевій Програмі поліпшення вивчення української мови. На думку Михайла Товта, колишнього депутата Верховної Ради України (1994–1998), почесного голови Демократичної спілки угорців України, при проходженні тестування з української мови та літератури під час незалежного оцінювання знань випускники загальноосвітніх шкіл з угорською мовою викладання зазнали дискримінації, адже не можна за однаковими критеріями оцінювати знання учнів, які опановують українську за різними програмами (Товт 2008, 2009). Як зазначає Степан Черничко, результати зовнішнього тестування з української мови і літератури 2008 та 2009 років підтверджують слова
90
В офіційному листі директора Українського центру оцінювання якості освіти І. Л.
Лікарчука № 01/10-661 від 17.07.2008 р. голові Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства вказано Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів є спільними для програм з української мови й літератури для шкіл з угорською мовою навчання та відповідних програм для шкіл з українською мовою навчання.
91
Галузева Програма поліпшення вивчення української мови у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин на 2008–2011 роки.

142
про дискримінацію представників національних меншин під час тестування з української мови і літератури. Проаналізувавши результати
ЗНО, він виявив, що уроці всього по Україні отримали 1–3 бали за
12 бальною шкалою 8,38% випускників, а серед випускників шкіл з угорською мовою навчання цей показник дорівнює 29,58%. Уроці не впоралися з завданнями 9% випускників. Серед випускників шкіл з угорською мовою навчання цей показник становив 44%. З інших предметів фактично немає розбіжностей між результатами учнів з українською та угорською мовами навчання у Закарпатській області
(Csernicskó 2009a, 2009d, 2009e, Міністерство освіти і науки України видало наказ від 25 березня 2010 року № 238, згідно з яким тести для зовнішнього оцінювання будуть перекладені кримськотатарською, молдовською, польською, російською, румунською та угорською мовами. Таке рішення відповідає висновкам міжнародних експертів-мовознавців з питань мовної освіти, які вважають, що випускні та вступні іспити треба проводити мовою навчання (див, наприклад, García 1996: 240, Kontra 1999: 25), і Гаазьким рекомендаціям щодо прав національних меншин на освіту, де зазначено, що особи, які належать до національних меншин, повинні мати доступ до вищої освіти рідною мовою тоді, коли вони продемонстрували в цьому потребу та коли це підтверджено їх достатньою кількістю (пункт 17). У Рамковій конвенції про захист національних меншин також вказується, що сторони зобов’язуються створити особам, які належать до національних меншин, рівні можливості для доступу до освіти всіх рівнів (пункт 3, Стаття 12). Метою викладання української мови у загальноосвітніх навчальних закладах змовами навчання національних меншин має бути формування функціонального білінгвізму – двомовності, на основі якої учні можуть користуватися державною мовою у будь-яких комунікативних ситуаціях. Якщо у системі початкової та загальної середньої освіти невизначені конкретні цілі щодо рівня володіння державною мовою, то практично стане неможливим досягнення будь-якого рівня. Мовознавцям відомо немає стандартного білінгвізму. На практиці зустрічаються лише різні мовні ситуації. Абсолютна більшість людей, які володіють двома чи більше мовами, рідною мовою володіє набагато краще, ніж іншими. Тому метою викладання української мови у школах змовами навчання національних меншин має бути формування так званої домінантної двомовності, характерною рисою якої є те, що людина володіє першою (рідною) мовою на вищому рівні, ніж другою. Двомовність такого типу дає можливість збереження рідної мови і використання другої мови у ситуаціях, коли це необхідно.
92
http://www.testportal.gov.ua.
93
Аналіз результатів ЗНО 2008 року випускників шкіл Закарпаття дивись на сайті http://www.nemzetpolitika.gov.hu/data/files/133843334.pdf.

143 У мовознавстві виділяють два рівні мовної компетенції поверховий і когнітивний, тобто пізнавальний (May et al 2004: 40–54). В основі першого лежить володіння мовою, що дає можливість успішно брати участь у повсякденних комунікативних ситуаціях. Домогтися такого рівня неважко. Другий, вищий рівень мовної компетенції, дозволяє ефективно користуватися мовою як засобом навчання і пізнання. Він формується протягом років. Тобто людина, яка не досягла когнітивного рівня мовної компетенції у певній мові, практично не може результативно користуватися цією мовою як засобом навчання і пізнання (May et al 2004:
40–54). Це означає, що шлях до двомовності національних меншин йде через освіту рідною мовою, в межах якої державну мову викладають як обов’язковий навчальний предмет за спеціально розробленими програмами, підручниками, посібниками таза допомогою вчителів, які володіють обома мовами (May et al 2004, Skutnabb-Kangas 1990, 2002,
Lanstyák 2000, 2005, Csernicskó–Göncz 2009). Випускники шкіл змовами навчання національних меншин будуть конкурентноспроможними тоді, коли матимуть такі ж права і можливості при вступі до вищих навчальних закладів, як абітурієнти-українці: право складати вступні випробування з рідної мови і рідною мовою. Вдосконалення методики вивчення української мови у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин потрібно робити у системі мовної освіти, де мова навчання – рідна мова учнів, а державну мову викладають на високому рівні фахівці, підготовлені саме для такої роботи. Тоді рівень мовної компетенції учнів шкіл змовами навчання національних меншин буде високим.
ВИСНОВКИ В Україні проживають різні народи та національності, які формують її мовне та етнічне розмаїття. Українська – єдина державна мова в країні, водночас Конституція та закони України гарантують розвиток та вільне функціонування мов інших етносів. Абсолютну більшість населення України складають представники титульної нації (77,82%), росіяни посідають друге місце (17,28%), а частка осіб іншої національності дорівнює 4,90%. Замовними ознаками абсолютна більшість населення України вважає рідною мовою державну
(67,53%), російська є рідною для 29,59% населення, інші мови – для 2,88%. Законодавство України щодо регулювання прав національних меншин загалом відповідає міжнародним стандартам. Конституція України, Закон промови та Закон Про національні меншини забороняють дискримінацію за національними, мовними, расовими чи релігійними ознаками. Україна ратифікувала Рамкову конвенцію про захист прав національних меншин та Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. Однак є значні розбіжності між термінологією національного законодавства і міжнародних конвенцій, що ускладнює виконання положень документів, спричиняє виникнення низки проблем юридичного та політичного характеру. Наприклад, у законодавчій базі України відсутні такі поняття, як міноритарна мова (minority language), мовна меншина
(linguistic minority), регіональна мова (regional language). В Конституції та законах України натомість фігурують такі поняття, як державна мова, національна меншина, мова національної меншини, корінні народи, мови корінних народів. Проблемним питанням залишається і поняття офіційної мови. Термін офіційна мова не використовується в законах України, але за тлумаченням Конституційного Суду, в Україні під офіційною мовою розуміється державна мова України, тобто українська абзац 1 пункту 3 рішення Конституційного суду України N10-рп/99 від 14 грудня 1999 р. Ускладнює ситуацію і те, що, згідно з Законом промови, у місцях проживання більшості громадян інших національностей поряд з українською можливе використання національних мову роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств та організацій, проте законодавчого визначення поняття місце проживання більшості громадян інших національностей не існує. Україна має потужну законодавчу базу, яка регулює етнокультурні та етнонаціональні взаємини у державі. Однак у багатьох випадках ця база не забезпечує належного вирішення певних проблем, які назріли у соціумі. Воно гальмується значною мірою через неусталеність окремих положень і

145 термінів, а почасти і відсутність певних концептів в українському законодавстві, а також через невідповідність, яка існує між задекларованими настановами та реальним їх упровадженням. Україна бере на себе значні зобов’язання щодо освіти мовами національних меншин. Конституція і закони забезпечують право громадян на навчання рідною мовою чина вивчення рідної мови. 81% учнів загальноосвітніх навчальних закладів навчається українською мовою, 17%
– російською, і лише 1% – іншими мовами. Можливість навчання рідною мовою на практиці забезпечується тільки для російської, угорської, румунської, молдовської, кримськотатарської, польської, болгарської та словацької національних меншин. Мережа і структура освітньої системи мовами національних меншин неповна практично відсутня професійно-технічна освіта рідною мовою національних меншин. У вищій освіті, окрім російської, майже не використовуються мови національних меншин. Національна мовна політика передбачає посилення української мови, яка була занедбана за попередньої соціолінгвістичної ситуації, про що і йдеться у багатьох законодавчих актах. Російська де-факто домінує у Східному та Південному регіонах, зокрема у великих містах, і немає жодних заборон щодо її використання у приватній сфері. Натомість українські соціолінгвісти вважають, що у цих регіонах саме українська мова перебуває під загрозою і потребує державного захисту. На цьому наголошує і Концепція державної мовної політики.
94
Державна етно- та мовна політика практично направлена лишена російську громаду держави, інші національності рідко згадуються у державних документах. У державотворчому процесі та розбудові нової української національної ідентичності українській мові відводиться провідна роль. У самовизначенні української нації державність української мови має символічне значення. У сучасній Україні спостерігаються паралельні процеси
– державотворення, в основі якого – єдина держава і одна державна мова – українська
– прагнення російського населення України зберегти свій статусі всі привілеї, які залишилися з часів Радянського Союзу
– намагання національних меншин країни зберегти свою рідну мову, національну культуру, звичаї і традиції, розвивати і розширювати національні інституції (навчальні заклади, культурні товариства тощо. Політичні сили України мають приблизно рівну підтримку у суспільстві. Паритет, який сформувався в українському політикумі, а також
94
Концепція державної мовної політики. Схвалено Указом Президента України від 15 лютого 2010 року № 161/2010.

146
різновекторність вирішення мовних проблемне дозволяє радикально змінити мовну політику в державі, тому можновладцям слід шукати компроміси. Актуальним завданням сьогодення є вироблення моделі безконфліктного співвіснування і функціонування різних мов в українському соціумі. Основою такої моделі можуть стати і такі рекомендації
1. Російська мова немає бути державною чи другою державною мовою України.
2. У межах адміністративних одиниць (область, район, місто, селище міського типу, село, відповідно до Закону промови, слід надати правота можливість використання всіх недержавних мов поряд з українською в державних установах, якщо носії цієї мови сягають 10 відсотків від загальної кількості населення.
3. На території адміністративних одиниць, де громадяни, рідна мова яких неукраїнська, перевищують 50% населення, треба зафіксувати законом обов’язковість використання цієї мови поряд з державною в діловодстві усіх державних органів. В контактах з органами центральної влади має застосовуватися українська мова як державна.
4. На території адміністративних одиниць, де, крім державної, запроваджено застосування недержавної мови у діловодстві, державні органи повинні забезпечити всі необхідні умови для реалізації права громадян щодо використання цієї мови (службовці, які володіють мовами роботи установи, двомовні бланки, анкети тощо.
5. У кожному навчальному закладі змовами національних меншин державна мова має викладатися як друга мова.
6. На території адміністративних одиниць, де, окрім державної, запроваджено застосування і недержавної мови, цю мову слід викладати як навчальний предмету всіх школах.
7. Основою надання мовних прав має бути не національність, а рідна мова, тобто суб’єктом мовного законодавства мають бути не національні, а мовні меншини.
8. Частка неукраїномовного населення на території адміністративних одиниць фіксується на основі всеукраїнських переписів населення. Позитивним результатом української етнонаціональної та мовної політики можемо вважати те, що державотворення в Україні проходить мирно, і, на відміну від багатьох пострадянських країн, без гострих міжнаціональних конфліктів. Україна намагається проводити свою національну політику в рамках законів і відповідно до міжнародних стандартів. Окрім того, наша держава підтримує за бюджетні кошти освітні і культурні заклади мовами меншина у деяких сферах надає значно більше прав національним та мовним меншинам, аніж це передбачено міжнародними стандартами. Із упровадженням вищезазначених рекомендаційна нашу думку, Україна може уникнути ряду мовних, етнічних та політичних проблема) Може бути вирішено питання статусу та офіційного застосування російської мови. б) Україна може відійти від асиметричного білінгвізму і створити основи симетричної, адитивної двомовності. в) Залишаються всі можливості для посилення функцій української мови як державної на всіх рівнях суспільного життя поряд з уникненням мовної дискримінації неукраїномовних громадян країни. г) Якщо базувати мовну політику на критерії рідна мова, замість критерію національність, то, по-перше, мовна політика більшою мірою буде відповідати мовній ситуації в державі, і, по-друге, буде взято до уваги мовні права тих громадян України, у яких рідна мова не збігається з національністю. Сподіваємося, владні структури України усвідомлять значення її культурного, національного, релігійного і мовного розмаїття і спрямують свої зусилля на збереження полікультурних цінностей нашого суспільства.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
Ажнюк, Б. 2001. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації. Мовознавство 3: 48–54.
Аза Л. 1999. Українці Румунії сучасний стан та перспективи етнокультурного розвитку. Київ Социс.
Аза Л. 2001. Особливості етномовної ситуації в Україні. Štúdie a Články 2001/3. http://www.saske.sk/cas/3-2001.aza.html
Аза Л. 2007. Двомовність в Україні сучасний стан. // Українське суспільство 1992–2007. Динаміка соціальних змін, 392–380. Київ Інститут соціології НАН України.
Алексеев В. 2008. Бегом от Европы? Кто и как противодействует в Украине реализации
Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств.
Харьков: Факт.
Алмашій М. 2006. Проблема русинської мови у світлі Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. // Реалізація в Закарпатській області державної мовної політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 223–231. Ужгород Ліра.
Алпатов, В. 2000. 150 языков и политика: 1917–2000. Москва КРАФТ+ИВ РАН.
Ананченко Т. 2007. До питання про методику викладання державної мови вчителям базових дисципліну закладах освіти з національним складом учнів на Одещині. Українознавство 2007/1: 182–186. Антонович М. 1999. Законодавство України та зарубіжних країн щодо статусу державної мови (порівняльний аспект. Право України, 6: 73–83.
Антонюк Р. 2003. Нові засади мовної ідентичності в Україні. // Нові технології навчання.
Науково-методичний збірник, 115–125. Київ Науково-методичний центр вищої освіти.
Арефьев, А. 2006. Сколько людей говорят и будут говорить по-русски? Демоскоп Weekly.
Электронная версия бюллетеня „Население и общество”
. http://www.polit.ru/research/
2006/08/17/demoscope251.html
Ачкинази И. 2003. Крымчаки. // Тюркские народы Крыма, 358–455. Москва.
Ачкіназі І. 1995. Кримчацька мова. Історіографія та джерела. До постановки проблеми. Східний світ 1: 46–54.
Барань Є. – Черничко С. 2009. Дослідження українсько-угорських міжмовних контактів у Закарпатському угорському інституті ім. Ференца Ракоці ІІ. Acta Beregsasiensis 1: 91–112.
Баурінґ Б. 2008. Мовна політика в Україні. Міжнародні норми та зобов’язання і український закон та законодавство. // Мовна політика та мовна ситуація в Україні, 55–95. Київ Видавничий дім „Києво-Могилянська академія.
Белей Л. 2000. Русинська мова в Югославії та Хорватії. // Українська мова. Енциклопедія,
527. Київ Видавництво Українська енциклопедія ім. П. Бажана.
Белей Л. ред. 2006. Реалізація в Закарпатській області державної мовної політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин Ужгород Ліра.
Беликов В. – Крысин Л. 2001. Социолингвистика. Москва Российский государственный гуманитарный университет.
Бенедек Ш. А. 2001. Русины, gens fidelissima. Сосїды добрі и вшелиякі. Ужгород ПоліПрінт.
Берегсасі А. – Черничко С. 2005. Українська мова у школах з угорською мовою навчання у соціолінгвістичному аспекті. Українознавство 2005/4: 82–86.
Бестерс-Дільґер Ю. ред. 2008. Мовна політика та мовна ситуація в Україні. Київ Видавничий дім „Києво-Могилянська академія.
Бідзіля Ю. 2006. Мовна політика в поліетнічному середовищі (на прикладі сучасної закарпатської преси. // Реалізація в Закарпатській області державної мовної політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 42–56. Ужгород Ліра.

149
Бікова Н. 2006. Типи мовної поведінки в мультилінгвальній ситуації. Рукопис. Київ Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Борка В. 2006. До проблеми мовної політики у школах з румунською мовою навчання практика, перспективи. // Реалізація в Закарпатській області державної мовної політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 148–155. Ужгород Ліра.
Боркач Є. – Пушкаш Е. 2003. Проблеми соціалізації ромів. // Проблеми післядипломної освіти педагогів. Матеріали V Всеукраїнської науково-методичної конференції Ужгород.
Брицин В. 2000. Мовна політика. // Українська мова. Енциклопедія, 328–332. Київ Видавництво Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана.
Бучко Б. 2006. Роми Закарпаття права і можливості. // Реалізація в Закарпатській області державної мовної політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 258–267. Ужгород Ліра. Варивода Я. 2004. Реалізація державної етнонаціональної політики в регіонах України спроба порівняльного аналізу. // Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду, 265–296. Київ Український незалежний центр політичних досліджень.
Вахтин Н. – Жиронкина О. – Лисковец И. – Романова Е. 2003. Отчет по результатам исследовательского проекта „Новые языкы новых государств: явления на стыке близкородственных языков на постсоветском пространстве”.
http://old.eu.spb.ru/ethno/ projects/project3/list.htm Вишняк О. 2007. Динаміка мовної ситуації в Україні. // Українське суспільство 1992–2007. Динаміка соціальних змін, 381–391. Київ Інститут соціології НАН України. Вишняк О. а. Методики соціологічних досліджень функціонування та статусу мов в Україні. // Мовна ситуація в Україні між конфліктом і косенсусом, 34–48. Київ ІПіЕНД
ім. І. Ф. Кураса НАН України. Вишняк Об. Динаміка мовної ситуації в Україні. // Мовна ситуація в Україні між конфліктом і косенсусом
, 75–85. Київ ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України. Вишняк О. в. Ставлення українських громадян до питання про статус мову державі.
// Мовна ситуація в Україні між конфліктом і косенсусом, 144–156. Київ ІПіЕНД ім. І. Ф.
Кураса НАН України. Вісник етнополітики
№ 10, 1–15.08.2004. http://www.uncpd.kiev.ua/ucipr/ukr/buleten/10.php Вісник етнополітики
№ 11, 2004.08.16–31. http://www.uncpd.kiev.ua/ucipr/ukr/buleten/ 11.php Вісник етнополітики
№ 16, 2004.11.1–15. http://www.uncpd.kiev.ua/ucipr/ukr/buleten/16.php Вісник етнополітики
№ 18, 2004.12.1–15. http://www.uncpd.kiev.ua/ucipr/ukr/buleten/18.php Вісник етнополітики
№ 3. 2004.04.15–30. http://www.uncpd.kiev.ua/ucipr/ukr/buleten/03.php Вісник етнополітики
№ 4. 2004.05.1–17. http://www.uncpd.kiev.ua/ucipr/ukr/buleten/04.php Вісник етнополітики
№ 8. 2004.06.1–15. http://www.uncpd.kiev.ua/ucipr/ukr/buleten/08.php Вісник етнополітики
№ 9, 2004.07.16–31. http://www.uncpd.kiev.ua/ucipr/ukr/buleten/09.php
Вольвач, П. 2006. Гордіїв вузол україномовної освіти у Криму і шляхи його розв’язання. Кримська світлиця, № 49–50. Ворона В. – Шульга Н. ред. 2007. Українське суспільство 1992–2007. Динаміка соціальних змін. Київ Інститут соціології НАН України.
Гайніш Й. 2006. Словацька мова на Закарпатті історія, сучасність, перспективи. // Реалізація в Закарпатській області державної мовної політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 175–181. Ужгород Ліра. Герцог Ю. ред. 2009. Державотворча й об’єднувальна функції української мови реалії, здобутки, перспективи. Реалізація державної мовної політики України та положень протоколів міжурядових (Змішаної
Українсько-Угорської, Змішаної Українсько-Румунської, Двосторонньої Українсько-Словацької) комісії з питань забезпечення національних меншин щодо вивчення української мови як державної в загально-

150
освітніх навчальних закладах Закарпатської області з навчанням мовами національних меншин Матеріали міжнародного науково-методичного семінару Ужгород Поліграфцентр Ліра, 2009.
Гринів О. 2005. Мова і проблеми політичної ідентичності в Україні. Українознавство
2005/4: 46–49.
Гриценко О. ред. 2001. Багатокультурність і освіта перспективи запровадження засад полікультурності в системі середньої освіти України Київ УЦКД.
Гриценко О. ред. 2007. Культурна політика в Україні. Аналітичний огляд. Київ УЦКД.
Гриценко О. – Гончаренко Н. – Мягка Є. 2007. Українська культура і європейська інтенрація. Збірник аналітичних матеріалів Київ УЦКД.
Гульпа Л. 2000. Особливості розвитку шкільництва національних меншину Закарпатській області. // Ювілейний збірник на честь 70-річчя від дня народження професора Петра Лизанця
, 186–192. Ужгород Ужгородський державний університет. аудіо дель С. – Тарасенко Б. 2008. Суржик актуальні питання та аналіз конкретного прикладу. // Мовна політика та мовна ситуація в Україні, 316–331. Київ Видавничий дім „Києво-Могилянська академія. Державна програма розвитку і функціонування української мови на 2004–2010 роки
Дешериев Ю. 1966. Закономерности развития и взаимодействия языков в советском обществе. Москва Наука.
Дешериев Ю. 1982. Язык в развитом социалистическом обществе. Языковые проблемы развития системы массовой коммуникации в СССР.
Москва Наука.
Дрожжина С. 2007. Права національних і мовних меншин як актуальна проблема українського соціуму. // V культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва Культурологічний дискурс сучасного світу від національної ідеї до глобалізаційної цивілізації Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ, 1-2 червня 2007 р. Київ Міленіум. Друга доповідь 2006. Second Report of Ukraine on Observation of the Framework Convention for the
Protection of National Minorities.
Kyiv: State Committee of Ukraine for Nationalities and
Migration,
2006. http://www.coe.int/t/e/human_rights/minorities/2._framework
_convention_(monitoring)/2._monitoring_mechanism/3._state_reports_and_unmik_koso vo_report/2._second_cycle/PDF_2nd_SR_Ukraine_eng.pdf
Євтух В. – Аза Л. – Ручка А. – Чернова К. 2001. Росіяни, білоруси, поляки і болгари в сучасній Україні реалії та перспективи розвитку (за результатами соціологічного дослідження. Štúdie a Články 2001/3. http://www.saske.sk/cas/3-2001/jarc.html
Євтух В. – Трощинський В. – Галушко К. та ін. 2003. Етносоціологія: терміни та поняття. Київ Видавництво УАННП Фенікс.
Євтух В. – Трощинський В. 2004. Етнонаціональна структура сучасного українського суспільства деякі аспекти системного бачення її розвитку. // Етнонаціональна структура українського суспільства. Довідник. Київ Наукова думка.
Євтух В. 2001. Тенденції етнонаціонального розвитку українського суспільства. Štúdie a
Články
2001/3. http://www.saske.sk/cas/3-2001/jevtuch.html
Євтух В. 2004. Етносуспільні процеси в Україні можливості наукових інтерпретацій. Київ Стилос.
Євчак Ю. 2006. Про роботу відділу з реалізації положень Універсалу національної єдності відповідно до Конституції України та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. // Реалізація в Закарпатській області державної мовної політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 21–26. Ужгород Ліра.
Ємець Г. – Дяченко Б. 1993. Циганське населення Закарпаття. Ужгород Видавництво Карпати. Жупан Є. 2006. Проблеми реалізації у Закарпатській області Європейської хартії регіональних мов або мов меншин по відношенню до русинів. // Реалізація в

151 Закарпатській області державної мовної політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 212–222. Ужгород Ліра. Залізняк Г. – Масенко Л. 2001. Мовна ситуація Києва день сьогоднішній та прийдешній. Київ
Виданичий дім КМ Академія.
Заремба О. – Римаренко С. 2008. Роль зовнішніх чинників у політизації мовних проблем.
// Мовна ситуація в Україні між конфліктом і косенсусом, 258–280. Київ ІПіЕНД ім. І. Ф.
Кураса НАН України.
Исаев М. 1982. Социолингвистические проблемы языков народов СССР: Вопросы языкового планирования и языкового строительства.
Москва Высшая школа.
История и культура гагаузов.
Комрат–Кишинэу, 2006.
Іванишин В. – Радевич-Винницький Я. 1994. Мова і нація. Дрогобич Відродження.
Ільтьо І. ред. 2003. Національний склад населення та його мовні ознаки (статистичний бюлетень. Ужгород Закарпатське обласне управління статистики.
Ільясова Б. 2001. Відкриття національних шкіл, які раніше, проблематичне. Авдет № 4
(265), 4 квітня, 2001.
Калакура О. 2007. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ столітті. Київ Знання України.
Калинич В. 2006. До питань мовної політики у загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів № 21 Ужгорода зі словацькою і українською мовами навчання та поглибленим вивченням іноземних мов. // Реалізація в Закарпатській області державної мовної політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 182–185. Ужгород Ліра.
Капраль М. 2008. Языковая ситуация в Подкарпатье 1938–1944 гг. Slavica Tartuensia VIII:
178–195. Караїми Галича: історія та культура 2002. // Матеріали міжнародної конференції. Галич, 6-9 вересня 2002.
Львів – Галич Видавництво „Сполом”.
Касьяненко М. 2005a. Школа у школі, або Про мовну політику по-кримськи, День, № 162,
8 вересня, 2005 р.
Касьяненко Мб. Мовні війни. День, № 147, 16 серпня.
Керча І. 2007. Словник русинсько-руськый. Удвох томах, верьх 58000 слов. Ужгород ПоліПрінт.
Керча І. ред. 2002. Утцюзнина. Читанка про недїльні школы. Ужгород ПоліПрінт.
Клименко Н. 2000. Мовні проблеми грецької меншини в Україні. http://www.vesna.org.ua/ txt/konf/derzh2000/26.html
Коляджин Н 2003. Про специфіку організації навчання української мовив угорськомовних школах. Acta Beregsasiensis Vol. III (2003): 76–81.
Кононенко П. 2003. Мова і майбутнє України. Українознавство 1 (6): 3–9. Концепція державної мовної політики в Україні. Київ Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, 2006. http://www.kharkivoda.gov.ua/ politika/show.php?page=6386
Кормочі З. 2003. Стан викладання української мови з угорською мовою навчання в Закарпатській області. // Молодь, освіта і культурна самосвідомість, 178–180. Київ Видавництво Європейського університету.
Котигоренко В. 2003. Тенденції в етнічній та етномовній динаміці населення України у
1959–2001 рр. (за матеріалами переписів. Людина і політика. Український соціально- гуманітарний науковий журнал (http///www.lp-ua.info/2003/print_202.php).
Котигоренко В. 2005. Кримськотатарські репатріанти проблема соціальної адаптації. Київ Світогляд.
Котигоренко В. 2007. Мовний аспект державної етнополітики в Україні. Стратегічні пріоритети № 2(3): 137–146. Котляр Н. 2003. Політика коренізації в Криму в і роки XX ст. // Проблеми історії України факти, судження, пошуки. Випуск 9.
Київ Інстиут історії України НАН України.

152

Кресіна І. – Горбатенко В. 2008. Основні напрями правового регулювання мовної політики. // Мовна ситуація в Україні між конфліктом і консенсусом, 335–342. Київ Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України.
Кресіна І. – Перегуда Є. 2008. Правосуб’єктність мовних та етнічних групі диференціація статусу мов. // Мовна ситуація в Україні між конфліктом і консенсусом, 174–189. Київ Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України.
Кресіна І. – Явір В. 2008. Проблеми імплементації норм міжнародного права у національне законодавство промови Мовна ситуація в Україні між конфліктом і консенсусом, 190–204. Київ Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України.
Кубайчук В. 2004. Хронологія мовних подій в Україні (Зовнішня історія української мови. Київ КІС http://pravopys.vlada.kiev.ua/mova/
Кузнєцова Т. 1997. Суржик як об’єкт соціолінгвістичного дослідження. // Проблеми зіставної семантики, 336–339. Київ. Кулик В. 2007. Регіональний закон про всеукраїнську двомовність. Українська правда, 4 січня 2007. Кулик В. а. Закордонний досвід розв’язання мовних проблем та можливість його застосування в Україні. // Мовна ситуація в Україні між конфліктом і консенсусом, 299–
334. Київ Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України. Кулик В. б. Мовна політика та суспільні настанови щодо неї після помаранчевої революції. // Мовна політика та мовна ситуація в Україні, 11–54. Київ Видавничий дім
„Києво-Могилянська академія.
Левенець Юта ін. 2008. Закарпаття в етнополітичному вимірі. Київ ІПІЕНД ім. І. Ф.
Кураса.
Ленець К. 2000. Суржик. // Українська мова. Енциклопедія, 616. Київ Видавництво Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана.
Лизанець П. 1994. Українська мова в угорськомовних школах Закарпаття та в Ужгороді.
Acta Hungarica
III (1994): 125–130.
Лозінський Р. 2006. Тенденції мовної ситуації в Україні. Вісник Львівського університету. Серія географічна
33: 217–227.
Лойко Л. 2005. Громадські організації етнічних меншин України природа, легітимність, діяльність. Київ Фоліант.
Лосєв І. 2003. Кримські татарина роздоріжжі. Критика, 3 квітня 2003.
Луканова Є. 2006. Романе цигани. Конгрес національних громад України. http://www.kngu.org/KongrUkr/Communit/ObzhRom.htm
Майборода О. – Панчук М. 2008. Мовне та політико-ідеологічне протистояння в Україні причини, чинники, прояви. // Мовна ситуація в Україні між конфліктом і консенсусом,
205–234. Київ Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України.
Майборода О. 2004. Залежність міжетнічних відносин в Україні від факторного впливу.
// Міжнаціональні відносини і національні меншини України. Стан, перспективи. Київ Головна редакція літератури мовами національних меншин України.
Майборода О. 2008. Висновок. // Мовна ситуація в Україні між конфліктом і консенсусом,
388–389. Київ Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України.
Майборода О. та інші ред. 2008. Мовна ситуація в Україні між конфліктом і консенсусом, 49–85. Київ Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України.

153 Макара М. 2006. Про деякі тутешні мовні реалії. // Реалізація в Закарпатській області державної мовної політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 231–237. Ужгород Ліра. Марина В. 1997. Этнокультурный ренессанс румынов Закарпатья. // Матеріали науково- практичної конференції Державне регулювання міжетнічних відносин в Закарпатті, 110–115. Ужгород УжДУ.
Масенко Л. 1999. Мова і політика. Київ Соняшник.
Масенко Л. 2002. Суржик як соціолінгвістичний феномен. Дивослово: Українська мова й література в навчальних закладах
2002/3: 11–13.
Масенко Л. 2004. Мова і суспільство постколоніальний вимір. Київ „KM” Академія.
Масенко Л. 2007. Українська соціолінгвістика історія, стан, перспективи. Українська мова
2007/1: 3–19.
Масенко Л. 2008. Мовна ситуація України соціолінгвістичний аналіз. // Мовна політика та мовна ситуація в Україні, 96–131. Київ Видавничий дім „Києво-Могилянська академія.
Медведєв О. 2007. Мовний баланс України. http://uabooks.info/ua/book_market
/analytics/?pid=2386
Мигаль М. 2006. Парадокси української ксенофобії. Хто такі роми суспільне зло чи жертви дискримінації Без цензури 26
(171),
29 червня,
2006
(http://www.bezcenzury.com.ua/ua/archive/ 7139/pro_n_contra/7153.html)
Мигович І. 1997. Проблеми соціалізації основних етносоціальних спільнот Закарпаття. // Матеріали науково-практичної конференції Державне регулювання міжетнічних відносин в Закарпатті, 46–57. Ужгород УжДУ.
Миллер А. 2007. Дуализм идентичностей на Украине. Отечественные записки. Журнал для медленного чтения
. http//:www.strana-oz.ru/?numid=34&article=1401
Момрик, А. 2004. Етнодемографічна характеристика України на межі тисячоліття. Неопублікована праця. MS. Моніторинг Ради Європи Роми. Вісник етнополітики N 6, 27 травня – 1 червня 2004 р.
(http///www.uncpd.kiev.ua/ucipr/ukr/buleten/06.php).
Морозли А. 2003. Результаты, полученные в ходе исследования „Нацыонализм в молодежной среде”. // Формирование межэтнической и межконфессиональной толерантности в Крыму. Мониторинг существующей системы обучения и воспитания, рекомендации по развитию межкультурного образования и этнического просвещения населения
,
30–36. Симферополь: Таврическая группа медиации.
Мотильчак М. 2009. Шляхи поліпшення вивчення української мови як державної у загальноосвітніх навчальних закладах області з навчанням мовами національних меншин. // Державотворча й об’єднувальна функції української мови реалії, здобутки, перспективи, 36–44. Ужгород Поліграфцентр Ліра.
Навроцька Є. 2007. Історія та культура ромів. Методичний посібник для вчителів. Ужгород Видавництво Олександра Гаркуші.
Навроцька Є. – Адам А. 2006. Пропозиції та зауваження щодо розгляду Концепції державної мовної політики в Україні. // Реалізація в Закарпатській області державної мовної політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин,
267–271. Ужгород Ліра. Населення Закарпатської області заданими всесоюзного перепису населення 1989 року Статистичний збірник. Ужгород, 1990.
Наулко В. 2001. Динаміка етнічного складу населення України. // Етнонаціональні процеси в Україні. Історія і сучасність. Київ.
Нахманович В. 2004. Динаміка етнонаціональних процесів в Україні і завдання державної етнополітики. // Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду, 91–107. Київ Український незалежний центр політичних досліджень.

154
Національна доктрина розвитку освіти Київ, 2000.
Общественный отчет 2007. Общественный отчет по выполнению Европейской хартии о региональных языках или языках меньшинств.
from-ua.com Огар Е. 1998. Українська мова в сучасній мовній ситуації в Україні. Ї Незалежний культурологічний часопис 1998/12: 110–127. Огар Е. 2005. Українська мова в сучасній мовній ситуації в Україні соціолінгвістичний та етнокультурний аспект. http://www.vox.com.ua/data/publ/2005/11/11/
Окара А. 2000. Полтавський суржик та духовне плебейство. Слово і час 2000/12: 52–56.
Паніна Н. 2005. Українське суспільство 1994–2005: соціологічний моніторинг. Київ Інститут соціології НАН України – Фонд Демократичні ініціативи.
Паніотто В. 2008. Динаміка ксенофобії та антисемітизму в Україні (1994–2008). Соціологія теорія, методи, маркетинг
2008/1: 197–214.
Патон Б. голова редколегії 2009. Національний атлас України. Київ Державне науково- виробниче підприємство Картографія.
Пахомова С. 2006. Кафедра словацької філології десятиліття творчості і звершень. // Реалізація в Закарпатській області державної мовної політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 170–175. Ужгород Ліра. Перша періодична доповідь України про виконання Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Київ, 2007. http://www.minjust.gov.ua/files/dopovid_20_04_2007.zip
Пилипенко Т. 2004. Реалізація освітніх потреб представників національних меншин в Україні стан, проблеми, перспективи. // Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду, 53–89. Київ Український незалежний центр політичних досліджень.
Повхан К. 1999. Державна мова в школах національних меншин. Українська мова і література в школі 1999/4: 55–57.
Повхан К. 2003. Проблеми і перспективи навчання державної мови учнів-угорців. Українська мова і література в школі 2003/8: 52–55.
Позняк Д. 2007. Комунікативні сфери української та російської мову регіональному вимірі. Соціальна психологія 2007/1: 53–69.
Полканов Ю. 2000. Кримські караїми – малочисельний корінний народ України. http://www.cidct.org.ua/uk/studii/2(2000)/6.html
Притула В. 2006. Кримськотатарська освіта – на межі стагнації. 9 лютого 2006, http://www.radiosvoboda.org Про функціонування української мовив Україні http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi Програма Роми України,
2007–2009рр. міжнародного фонду Відродження Програма 2005. Укранїська мова. Програма з української мови для шкіл з навчанням мовами національних меншин Чернівці Видавничий дім „Букрек”, 2005. Програма розселення та облаштування депортованих кримських татар і осіб інших національностей, що повернулися на проживання в Україну, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство на період до 2010 року Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня
2006 р. N 637. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
Радевич-Винницький Я. 2005. Лінгвоцид як предмет українознавства. Українознавство
2005/4: 69–78.
Райплик-Горват Ж. 2002. Особливості вивчення державної мови у школах з угорською мовою навчання на Закарпатті. // Молодь, освіта і культурна самосвідомість, 177–179. Київ Видавництво Європейського університету.
Раннут, М. 2004. Пособие по языковой политике. Таллин: Таллинский педагогический университет. Рекомендації парламентських слухань Про функціонування української мовив Україні

155 Рибка Є. 2006. Роми – не суспільне зло, а жертви дискримінації. Погляд 21 червня, 2006 http://www.poglyad.org.ua/view/35797.html
Ромська мова і література. Інтегрований курс 5–12 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання. Видавничий дім „Букрек”, 2005.
Рославцева Л. И. 2003. Крымскотатарский язык // Тюркские народы Крыма, 147–150. Москва.
Рудницка, Т. Меншина національна. // Етнічний довідник. Поняття та терміни. http://www.soc.univ.kiev.ua/LIB/PUB/Y/YEVTUKH/index.htm
Русанівський В. – Тараненко О. ред. 2000. Українська мова. Енциклопедія. Київ Видавництво Українська енциклопедія ім. П. Бажана.
Руснацький світ Науково-популярний збірник. Випуск 4 (2008).
Рябошапко Л. 2002. Правове становище національних меншин в Україні (1917–2000). Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого.
Рябчук M. а. Від Малоросії до України. Парадокси запізнілого націєтворення. Київ Критика.
Рябчук Мб. Дилеми українського Фауста. Київ Критика.
Радчук В. 2002a. Мова в Україні стан, функції, перспективи. Дивослово 2(540): 2–5.
Радчук В. 2002b. Мова в Україні стан, функції, перспективи. Мовознавство 2–3: 39–45. http://www.radchuk.novamova.com.ua
Саган О. – Пилипенко Т. ред. 2008. Україна багатоетнічна. Multiethnic Ukraine. Київ Державний комітет України у справах національностей та релігії.
Свірський Б. 2007. Конституційно-правове положення грецької національної меншини та її асоціації в Україні Дисертація кандидата юридичних наук. Київ Маріупольський державний гуманітарний університет.
Семьоркіна О. 2004. Дослідження чинного законодавства України у сфері забезпечення прав національних меншин та народів. // Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду, 169–187. Київ Український незалежний центр політичних досліджень.
Сербенська О. ред. 1994. Антисуржик. Львів Світ. Статистичний збірник. Загальноосвітні, позашкільні, дошкільні, професійно-технічні та вищі навчальні заклади (2001–2005 р.р.).
Київ Міністерство освіти і науки України, 2006. Стріха М. 1997. Суржик. Березіль 3–4: 135–142.
Тараненко О. 2001. Українська мова і сучасна мовна ситуація в Україні. Мовознавство 4: 3–
19.
Тищенко Ю. ред. 2000. Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду Київ Український незалежний центр політичних досліджень.
Товт М. 2002. Міжнародно-правовий захист національних меншин (тенденції сучасного розвитку. Ужгород Інформаційно-видавниче агентство „ІВА”.
Товт М. 2008. Рефлексії на публікації про угорців Закарпаття, або Кому порузумітися стає дедалі важче. Дзеркало тижня № 36 (27 вересня – 3 жовтня 2008). http://www.dt.ua/3000/3300/64177
Товт М. 2009. Проблеми освіти мовами меншин причини і наслідки. // Державотворча й об’єднувальна функції української мови реалії, здобутки, перспективи, 75–84. Ужгород
Поліграфцентр Ліра.
Токарев С. А. 1958. Этнография народов СССР. Москва.
Трач Н. 2008. Мовна політика та мовна ситуація у сфері судочинства та діловодства в Україні. // Мовна політика та мовна ситуація в Україні, 278–315. Київ Видавничий дім
„Києво-Могилянська академія. Третя доповідь 2009. Третя доповідь України про виконання Рамкової конвенції Ради Європи про захист прав національних меншин Київ, 2009.

156
Українська мова у XX сторіччі історія лінгвоциду Документи і матеріали Київ Видавничий Дім
„Києво-Могилянська академія, 2005.
Ханазаров К. 1982. Решение национально-языковой проблемы в СССР. Москва
Издательство политической литературы.
Хмелько В. 2004. Лінгво-етнічна структура України регіональні особливості й тенденції змін зароки незалежності. Наукові записки НаУКМА 32. Соціологічні науки, 3–15. Київ. http://www.library.ukma.kiev.ua/e-lib/NZ/NZV32_2004_sociol/01_khmelko_vye.pdf
Хоменко В. 2003. Останні з останніх хозар. Кримська світлиця № 1, 3 січня, 2003.
Хоменко В. 2004. Оберіг пам’яті. Кримська світлиця № 27, 2 липня, 2004.
Хорошковська О. 2005. Теоретичні основи відбору змісту мовного й мовленнєвого матеріалу у шкільному курсі української мови як державної у школах національних меншин України. Початкова школа 7: 31–35.
Хорошковська О. 2009. Теоретичні підходи до підручників з української мови для шкіл змовами навчання національних меншин України. Українська мова і література в школі
2: 26–29.
Черепаня Н. 2001. Реалізація основних та організаційних засад захисту національних меншин в умовах Закарпатської області. // Регіональні студії. Науковий збірник.
Державно-церковні та міжнаціональні відносини (український та зарубіжний досвід Випуск 2. Ужгород.
Черничко С. – Берегсасі А. 2005. Українська мова у школах з угорською мовою навчання у соціолінгвістичному аспекті. Українознавство 4: 82–86.
Черничко С. а. Напрямки мовної освіти України і угорськомовна освіта на Закарпатті.
Acta Beregsasiensis
2: 97–106.
Черничко С. б. Проблемні питання викладання української мови у школах з угорською мовою навчання. // Державотворча й об’єднувальна функції української мови реалії, здобутки, перспективи, 105–116. Ужгород Поліграфцентр Ліра.
Чижова Л. В. 2003. Караимы. // Тюркские народы Крымаб 12–135. Москва.
Чубаров, Е. 2003. Огляд проблем нерівності й дискримінації в Україні. Автономна республіка Крим. Кримські студії № 3–4 (21–22): 191–229.
Чучка П. 2000. Русинська мова // Українська мова. Енциклопедія, 526–527. Київ Видавництво Українська енциклопедія ім. П. Бажана.
Шангіна Л. 2006. Про країну, державу та громадян у перехідному віці. Дзеркало тижня 31
(610), 19-25 серпня, 2006. Шаповал Ю. 2008. Історичні передумови й чинники виникнення мовного питання в Україні. // Мовна ситуація в Україні між конфліктом і консенсусом, 12–33. Київ Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України.
Шевельов Ю. 1998. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900–1941). Стані статус. Сучасність, 1987.
Чернівці Рута. Шевченко А. 2003. Народи корінні. // Етносоціологія: терміни і поняття, 77–81. Київ Фенікс.
Шемшученко Ю. – Горбатенко В. 2008. Законодавство промовив Україні хронологічний моніторинг, класифікація, понятійна основа. // Мовна ситуація в Україні між конфліктом і консенсусом, 157–173. Київ Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України. Шульга М. 1995. Політико-правові моделі забезпечення прав національних меншин. // Політичний портрет України Бюлетень ДНЦ Демократичні Ініціативи, випуск 14:
34–35. Київ. Шульга Н. 2000. Функционирование украинского и русского языков в украинском обществе. // Проекты законов о языках – экспертный анализ, 73–114. Киев.

157 Шульга О. 2008. Функціонування української і російської мов в Україні та її регіонах. // Мовна ситуація в Україні між конфліктом і консенсусом, 49–85. Київ Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України. Юридичний висновок Міністерства юстиції щодо рішень деяких органів місцевого самоврядування Харківської міської ради, Севастопольської міської ради і Луганської обласної ради) стосовно статусу та порядку застосування російської мовив межах міста Харкова, міста Севастополя і Луганської області від 10 травня 2006 року http://www.minjust.gov.ua/0/7477
Якубова Л. а. Мовна проблема та її вплив на етнокультурне життя українських греків серединах і рр.ХХ ст.). Український історичний журнал 2004/2: 121–132.
Якубова Л. б. Мовна проблема та її вплив на етнокультурне життя українських греків серединах і рр.ХХ ст.). Український історичний журнал 2004/4: 82–90.
Advisory Committee 2003. Advisory Committee on the Framework Convention for the
Protection of National Minorities. Opinion on Ukraine. Кримські студії, Інформаційний бюллетень
№ 1–2. (19–20) 2003.
Antonovych, M. 1999. Legislation of Ukraine and foreign countries about status of the state language (compapative approach). Pravo Ukrainy, 6: 73–74, 83.
Arel, D. 1995. Language Politics in Independent Ukraine: Towards One or Two State
Languages. Nationalities Papers. Volume 23, No. 3 (September 1995): 597–622.
Arel, D. 2002. Interpreting „Nationality” and „Language” in the 2001 Ukrainian Census. Post-
Soviet Affairs
18(3): 213–249.
Arel, D. – Khmelko, V. 1996. The Russian Factor and Territorial Polarization in Ukraine. The
Harriman Review
. Vol 9, no 1–2.
Baker, C. 1995. Foundations of bilingual education and bilingualism. Bridgend: Multilingual Matters.
Bartha Cs. 1999. A kétnyelvőség alapkérdései. Budapest: Nemzeti Tankönyvkiadó.
Bartha Cs. – Hattyár H. 2002. Szegregáció, diszkrimináció vagy társadalmi integráció? – A magyarországi siketek nyelvi jogai. // Magyarok és nyelvtörvények, 73–123. Budapest: Teleki
László Alapítvány.
Baugh, J. 1999. Out of the Mouths of Slaves: African American Language and Educational Malpractice.
Austin: University of Texas Press.
Beregszászi A. 1995/1996. Language Planning issues of Hungarian Place-names in Subcarpathia.
Acta Linguistica Hungarica
. Vol. 43: 1–8. Budapest: Akadémiai Kiadó.
Beregszászi A. 2005. Egy tannyelv és sok minden más. // Sült galamb? Magyar egyetemi tannyelvpolitika. Konferencia a tannyelvválasztásról Debrecenben, 2004 október 28-31-én
, 183–189.
Somorja–Dunaszerdahely: Fórum Kisebbségkutató Intézet–Lilium Aurum Kiadó, 2005.
Beregszászi A. – Csernicskó I. 2003. Die Möglichkeiten des Gebrauchs der ungarischen Sprache in der Karpatoukraine de jure und de facto. // Begegnungen 21.: Die Sprache und die kleinen
Nationen Ostmitteleuropas
, 101–117. Budapest: Europa Institut Budapest.
Beregszászi A. – Csernicskó I. 2004. …itt mennyit ér a szó? Írások a kárpátaljai magyarok nyelvhasználatáról
. Ungvár: PoliPrint.
Beregszászi A. – Csernicskó I. 2007. A Regionális és Kisebbségi Nyelvek Európai Kartája – ukrajnai módra. Kisebbségkutatás 2007/2: 251–261.
Beregszászi A. – Csernicskó I. 2009. The Linguistic Aspects of Current Ukrainian Educational
Policy. // 20 Years: Report on the Activities of the Sasakawa Young Leaders Fellowship Fund in
Hungary 1989–2009: A Selection of 20 Studies from the Past 20 Years
, 1–9. Budapest: HAS-
Sasakawa Young Leaders Fellowship Fund, 2009.
Beregszászi A. – Csernicskó I. – Orosz I. 2001. Nyelv, oktatás, politika. Beregszász: Kárpátaljai
Magyar Tanárképzı Fıiskola.
Berent, G. 2004. Sign language–spoken language bilingualism: Code mixing and mode mixing by
ASL–English bilinguals. // The handbook of bilingualism, 312–335. Oxford–Cambridge:
Blackwell Publishing.

158

Berezovenko, A. 2002. Between nation and state: Ukrainian identity in today’s language reality.
// Ukrainische Kultur im europäischen Kontext, 143–144. Greifswald.
Bergman, B. 1994. Signed Languages. // Bilingualism in Deaf Education, 15–35. Gamburg: Signum.
Bilaniuk, L. 2003. Gender, language attitudes, and language status in Ukraine. Language in Society
32: 47–78.
Bilaniuk, L. 2004. A typology of surzhyk: Mixed Ukrainian-Russian language. International Journal of Bilingualism
Vol 8, Number 4: 409–425.
Bilaniuk, L. 2005. Contested Tongues: Language Politics and Cultural Correction in Ukraine. Ithaca and
London: Cornell University Press.
Bilaniuk, L. – Melnyk, S. 2008. A Tense and Shifting Balance: Bilingualism and Education in
Ukraine. The International Journal of Bilingual Education and Bilingualism. Vol 11, Nos. 3–4:
340–372.
Bloomfield, L. 1933. Language. London: Allen and Unwin.
Britsyn, V. 1997. Ukraine. // Contact Linguistics. An International Handbook of Contemporary Research.
Vol. 2: 1926–1932. Berlin–New York: Walter de Gruyter.
Brunner, G. 1996. The Nationality Problems and Minority Conflicts in Eastern Europe. Gutersloh:
Strategies for Europe.
Cherednychenko, O. 1997. Language problems and language policy in Ukraine. About Ukrainian
Orthography and Language Problems.
New York–Lviv.
Clyne, M. 2003. Language Planning. Owerview. // International Encyclopedia of Linguistics, Vol. 2:
409–412. Oxford: Oxford University Press.
Csernicskó I. 1998a. A magyar nyelv Ukrajnában (Kárpátalján). Budapest: Osiris – MTA
Kisebbségkutató Mőhely.
Csernicskó I. 1998b. Az ukrán nyelv oktatása Kárpátalja magyar iskoláiban. // Nyelvi érintkezések a Kárpát-medencében különös tekintettel a magyarpárú kétnyelvőségre
, 44–59. Pozsony: Kalligram
Könyvkiadó – A Magyar Köztársaság Kulturális Intézete.
Csernicskó I. 1998c. Az ukrán nyelv Kárpátalján. Regio 1998/1: 5–48.
Csernicskó I. 2000. Jogok és jogtalanságok. A kisebbségek anyanyelvi oktatásához való jog a nemzetközi és az ukrajnai kisebbségvédelmi dokumentumokban. UngBereg 2000. Második
Pánsíp-almanach
, 114–118.
Csernicskó I. 2001a. A nyelvek helyzetére vonatkozó dokumentumok Ukrajnában. Nyelvünk
Kultúránk
2001/4: 65–73.
Csernicskó I. 2001b. Az ukrán nyelv oktatásának problémái Kárpátalja magyar iskoláiban.
Nyelvünk és Kultúránk
2001/2: 15–23.
Csernicskó I. 2002. A nyelvek helyzetére vonatkozó dokumentumok Ukrajnában. // Magyarok és nyelvtörvények
, 11–23. Budapest: Teleki László Alapítvány.
Csernicskó I. 2005. Hungarian in Ukraine. // Hungarian Language Contact Outside Hungary. Studies on Hungarian as a minority language
, 89–131. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins
Publishing Company.
Csernicskó I. 2006a. A magyar nyelv használata Kárpátalján: a jogok és a gyakorlat. Romániai
Magyar Jogtudományi Közlöny
IV(2006)/2: 51–62.
Csernicskó I. 2006b. Az ukrán–orosz nyelvi háború és a kárpátaljai magyarság. Kisebbségkutatás
2006/4: 764–769.
Csernicskó I. 2008a. A nyelv szerepe a kárpátaljai magyarság azonosságtudatában. // Ami rejtve van s ami látható. Tanulmányok Gereben Ferenc 65. születésnapjára
, 101–113. Budapest–
Piliscsaba: Pázmány Társadalomtudomány 10.
Csernicskó I. 2008b. Nyelv és azonosságtudat összefüggései a kárpátaljai magyar közösségben.
// Értékek, dimenziók a magyarságkutatásban, 153–170. Budapest: Magyar Tudományos
Akadémia Magyar Tudományosság Külföldön Elnöki Bizottság.
Csernicskó I. 2008c. Ukrajna összhangra törekszik. Az ukrajnai oktatáspolitika nyelvi vonatkozásai. Kisebbségkutatás 2008/2: 302–315.

159
Csernicskó I. 2009a. Az ukrajnai oktatáspolitika a nyelvi asszimiláció szolgálatában. Korunk
2009/2: 33–40.
Csernicskó I. 2009b. The linguistic aspects of the Ukrainian educational policy: the case of
Ukraine. // 12th International Conference on Minority Languages: Conference Abstracts, 38–39.
Tartu: University of Tartu.
Csernicskó I. 2009c. A nyelvi jogi szabályozást meghatározó tényezık Ukrajnában. Magyar
Tudomány
2009/11: 1297–1303.
Csernicskó I. ред. 2003. A mi szavunk járása. Bevezetés a kárpátaljai magyar nyelvhasználatba.
Beregszász: Kárpátaljai Magyar Tanárképzı Fıiskola.
Csernicskó I. ред. 2010. Megtart a szó. Hasznosítható ismeretek a kárpátaljai magyar nyelvhasználatról.
Budapest–Beregszász: MTA Magyar Tudományosság Külföldön Elnöki Bizottság–
Hodinka Antal Intézet.
Csernicskó I. – Braun L. – Molnár J. 2010. Magyar anyanyelvő cigányok/romák Kárpátalján. Ungvár:
PoliPrint.
Csernicskó I. – Fenyvesi, A. 2000. The sociolinguistic stratification of Hungarian in
Subcarpathia. Multilingua, Vol. 19–1/2, Special issue on East–Central Europe, 97–124.
Csernicskó I. – Melnyk S. 2007a. Az ukrajnai kisebbségek és a nyelvi oktatás. // Magyarok a
Tisza-forrás környékén. A felsı-Tisza-vidéki magyarok anyanyelvi-oktatási helyzete egy kutatás tükrében
, 120–148. Ungvár: PoliPrint.
Csernicskó I. – Melnyk S. 2007b. Linguistic Minorities in Ukraine. // 11th International Conference on Minority Languages (ICML XI).
Conference Abstracts, p. 32. Pécs: Research Institute for
Linguistic, Hungarian Academy os Scienses – Research Institute for Ethnic and National
Minority Studies, Hungarian Academy of Scienses – Faculty of Political and Legal Scienses,
University of Pécs.
Csernicskó I. – Soós K. 2002. Gyorsjelentés – Kárpátalja. // Mozaik 2001. Magyar fiatalok a
Kárpát-medencében
, 91–135. Budapest: Nemzeti Ifjúságkutató Intézet.
Dickinson, J. 2010. Languages for the market, the nation, or the margins: overlapping ideologies of language and identity in Zakarpattia. International Journal of the Sociology of Language 201
(2010): 53–78.
Dicker, S. J. 1996. Languages in America: A Pluralist View. Multilingual Matters Ltd.
Editorial Team 2006. Ukraine: Language Situation. // Encyclopedia of Language & Linguistics.
Second Edition, Vol. XIII: 211. Elsevier.
Ermacora, F. 1983. The Protection of Minorities Before the United Nations. 33. R.C.A.D.A.
Vol. IV. N 182: 294–295.
Fishman J. A. 1965. Who speaks what language to whom and when. La Linguistique 2: 67–88.
Gal, S. 1987. Linguistic Repertoire. // Sociolinguistics. An International Handbook of the Science of
Language and Society.
Vol. 1: 286–292. Berlin: Walter de Gruyter.
García, O. 1996. Bilingual Education. // The Handbook of Sociolinguistics, 405–420. Oxford:
Blackwell.
Giger, M. – Sloboda M. 2008. Language management and language problems in Belarus:
Education and beyond. International Journal of Bilingual Education and Bilingualism Vol. 11,
Nos. 3–4.
Goodman, B. 2009. The Ecology of Language in Ukraine. Working Papers in Educational Lingustics
24/2: 19–39.
Göncz L. 1999. A magyar nyelv Jugoszláviában (Vajdaságban). Budapest–Újvidék: Osiris Kiadó–
Forum Könyvkiadó–MTA Kisebbségkutató Mőhely.
Göncz L. 2001. Nyelvi és szociológiai változók összefüggése a Kárpát-medencei magyar beszélıközösségeknél kisebbségi és többségi helyzetben. Magyar Nyelv XCVII: 152–171.
Göncz L. 2004. A vajdasági magyarság kétnyelvősége. Szabadka: Magyarságkutató Tudományos
Társaság – MTA Etnikai-Nemzeti Kisebbségkutató Intézet.

160

Gritsenko, O. ed. 2001. Multiculturalism and Education: Perspectives for introduction of multicultural principles int he system of secondary education in Ukraine. Analytic review and recommendations.
Kiev:
Ukrainian Center for Cultural Studies.
Grosjean, F. 1982. Life with two Languages. An Introduction to Bilingualism. Cammbridge–London:
Harvard University Press.
Grosjean, F. 1992. The Bilingual and a Bicultural Person in the Hearing and in the Deaf World.
Sign Language Studies
77: 307–320.
Gumperz, J. G. 1982. Discourse Strategies. Cambridge: Cambridge University Press.
Hamers, J. F. – Blanc, M. H. A. 1989. Bilinguality and Bilingualism. Cambridge: Cambridge
University Press.
Hoffmann, C. 1991. An Introduction to Bilingualism. London and New York: Longman.
Irvine, J. – Gal, S. 2000. Language ideology and linguistic differentiation // P. Kroskrity, ed., Regimes of Language: Ideologies, Polities, and Identitie, 35–84. Santa Fe: School of American
Research Press.
Jernudd, B. 1994. Personal names and human rights. // Linguistic human rights: Overcoming linguistic discrimation
, 121–132. Berlin–New York: Mouton de Gruyter.
Kloss, H. 1967. Types of Multilingual Communities: A discussion of ten variables. In: Stanley
Lieberson ed., Explorations in Sociolinguistics, 7–17. Bloomington: Indiana University.
Kocsis, K. – Kocsis-Hodosi, E. 1998. Ethnic Geography of the Hungarian Minorities in the Carpathian
Basin.
Budapest: Geographical research Institute and Minority Studies Programme.
Kontra M. – Szilágyi S. 2002. A kisebbségeknek van anyanyelvük, de a többségnek nincs? //
Magyarok és nyelvtörvények
, 3–10. Budapest: Teleki László Alapítvány.
Kontra M. 1999. Közérdekő nyelvészet. Budapest: Osiris.
Kontra M. 2006. Nyelvi emberi jogi problémák. // Nyelvi közösségek, nyelvi jogok, 9–29. Kolozsvár:
Anyanyelvápolók Erdélyi Szövetsége.
Koshmanova, T. 2006. National identity and cultural coherence in educational reform for democratic citinship: The Case of Ukraine. Education, Citizenship and Social Justice Vol. 1:
105–118.
Kovács, M. 2001. Code-Switching and Language Shift in Australian Finnish in comparison with Australian
Hungarian.
Åbo: Åbo Akademi Förlag.
Kıszeghy E. 1996. Csakazértis. Kárpáti Igaz Szó 1996. június 27., p. 3.
Krouglov, A. 1997. Ukrainian – reconstituting a language. // Undoing and redoing Corpus Planning,
11–30. Berlin–New York: Mouton de Gruyter.
Kulyk, V. 2001. The Politics of Ethnicity in Post-Soviet Ukraine: Beyond Brubaker. Journal of
Ukrainian Studies
26, No’s 1–2 (Summer–Winter 2001): 197–221.
Kuzio, T. 1998. Ukraine: State and Nation Building. London: Routledge.
Kuzio, T. 2001. ’Nationalizing States’ or Nation-building? A Review of the Theoretical
Literature and Empirical Evidence. Nations and Nationalism, Vol. 7, part 2 (April 2001), p.
135.
Kuzio, T. 2002. Identitás és nemzetépítés Ukrajnában. A „másik” meghatározása. Regio 2002/1:
94–120.
Lagzi G. 2009. „Lengyelek, de másak”. Lengyel kisebbségi közösségek a volt Szovjetunió területén és
Lengyelország nemzetpolitikája.
Budapest: EÖKIK.
Lanstyák I. – Simon Sz. – Szabómihály G. 1999. Nyelvpolitika a kisebbségek oktatásában. Fórum
Társadalomtudományi Szemle
1999/1: 89–98.
Lanstyák I. – Szabómihály G. 1996. Contact varieties of Hungarian in Slovakia: a contribution to their description. International Journal of the Sociology of Language 120: 111–130.
Lanstyák I. – Szabómihály G. 2002. Nyelvpolitika a kisebbségek oktatásában. // Magyar nyelvtervezés Szlovákiában
, 76–83. Pozsony: Kalligram Könyvkiadó.
Lazur J. – Gajdos I. 2006. Kisebbségek nemzeti-kulturális autonómiájának jogi státusa: külföldi és hazai tapasztalatok.
Ungvár–Budapest: Intermix Kiadó.

161
Magocsi, P. R. 1978. The Shaping of a National Identity: Developments in Subcarpathian Rus’ 1848–
1948.
Cambridge: Harvard University Press.
Magocsi, P. R. а. Small languages and small language communities. Scholary seminar on the codification of the Rusyn language. International Journal of the Sociology of Language 104: 119–
125.
Magocsi, P. R. б. The Rusyns of Transcarpathia. Minorities in Central and Eastern Europe. London:
Minority Rights Group International Report.
Magocsi, P. R. 1996. A New Slawic Language is Born. The Rusyn Literary Language of Slovakia. New
York: Columbia University Press.
Magocsi, P. R. – Pop, I. 2002. Encyclopedia of Rusyn History and Culture. Toronto: Univesrity of
Toronto.
Márku Anita 2008. Érvényes történetek. Nyelvválasztási és kódváltási kommunikációs stratégiák a kárpátaljai magyar fiatalok körében.
Ungvár–Beregszász: PoliPrint–KMF.
Markus, V. 1993. Language legislation. // Encyclopedia of Ukraine. Vol. III., L–Pf: 44–46.
University of Toronto Press Incorporated.
Matveeva, A. – Melvin, N. – Pattle, S. 1997. The Commonwealth of Independent States.
Ukraine. // World Directory of Minorities, 317–321. London: Minority Rights Group.
May, S. 2001. Language and minority rights: Ethnicity, Nationalism and the Politics of language. Longman.
Mayer, M. 1997. The Rusyns of Hungary: political and social developments, 1860–1910. East European
Monographs. New York: Columbia University Press.
Melika, G. 2002. Die Deutschen der Transkarpatien-Ukraine. Entstehung, Entwicklung ihrer Siedlungen und Lebensweise im multietnischen Raum.
Marburg.
Miller, J. 1994. Commonwealth of Independent States (CIS). // The Encyclopedia of Language and
Linguistics
, 613–614. Oxford, New York, Seoul, Tokyo: Pergamon Press.
Molnár J. 2004. Kárpátalja lakosságának nyelvi összetétele a 2001-es ukrajnai népszámlálás adatai alapján. // Tanulmányok a kárpátaljai magyar nyelvhasználatról, 119–130. Ungvár: PoliPrint.
Molnár J. – Molnár D. I. 2005. Kárpátalja népessége és magyarsága a népszámlálási és népmozgalmi adatok tükrében.
Beregszász: Kárpátaljai Magyar Pedagógusszövetség Tankönyv- és
Taneszköztanácsa.
Nekvapil, J. 2007. On the relationship between small and large Slavic languages. International
Journal of the Sociology of Language
183: 141–160.
Orosz I. 2005. A magyar nyelvő oktatás helyzete Kárpátalján az ukrán államiság kialakulásának elsı
évtizedében (1989–1999).
Ungvár: PoliPrint.
Orosz I. 2007. A függetlenségtıl a narancsos forradalomig. A kárpátaljai magyarság helyzete a független
Ukrajnában (1991–2005).
Ungvár: PoliPrint.
Orosz I. – Csernicskó I. 1999. The Hungarians in Transcarpathia. Budapest: Tinta Publishers.
Ozolins, U. 2003. The impact of European accession upon language policy in the Baltic States.
Language Policy
2: 217–238.
Paulston C. 2003. Language policies and language rights. // Sociolinguistics: The Essential Reading,
472–483. Malden, MA: Blackwell Publishing.
Pavlenko, A. 2006. Russian as a lingua franca. Annual Review of Applied Linguistics, 26: 78–99.
Pavlenko, A. 2008a. Multulingualism in Post-Soviet Countries: Language Revival, Language
Removal, and Sociolinguistic Theory. International Journal of Bilingual Education and
Bilingualism
Vol. 11, Nos. 3–4: 275–314.
Pavlenko, A. 2008b. Russian in post-Soviet countries. Russian Linguistics 32: 59–80.
Péntek J. 2008. A magyar nyelv erdélyi helyzete és perspektívái. // Értékek, dimenziók a magyarságkutatásban
, 136–152. Budapest: Magyar Tudományos Akadémia Magyar
Tudományosság Külföldön Elnöki Bizottság.
Phillipson, R. – Rannut, M. – Skutnabb-Kangas, T. 1994. Introduction. // Linguistic human rights: overcoming linguistic discrimination
, 1–22. Berlin: Mouton de Gruyter.

162

Podkopayev, Y. 1999. Possible solutions of language problems in the system of education of
Crimea. // Polycultural education in Ukraine. Collection of articles on materials of the conference. Kiev.
Rudnyckyj J. 1967. Language rights and Linguicide. Munich.
Second Report of Ukraine on Observation of the Framework Convention for the Protection of National
Minorities.
Kyiv: State Committee of Ukraine for Nationalities and Migration, 2006. http://www.coe.int/t/e/human_rights/minorities/2._framework_convention_(monitorin g)/2._monitoring_mechanism/3._state_reports_and_unmik_kosovo_report/2._second_cy cle/PDF_2nd_SR_Ukraine_eng.pdf
Shamshur, O. – Izhevskaya, T. 1994. Multilingual Education as a Factor of Inter-Ethnic
Relations: The Case of the Ukraine. Current Issuses in Language in Society. Vol. 1. No. 1: 29–
39.
Shevelov, G. 1986/1987. The Language Question in the Ukraine in the Twentieth Century
(1900–1941). I–II. Harvard Ukrainian Studies Vol. X (1986): 70–170., XI (1987): 118–224.
Skutnabb-Kangas, T. 1984. Bilingualism or Not – the Education of Minorities. Clevedon: Multilingual
Matters.
Skutnabb-Kangas, T. 1990. Language, Literacy and Minorities. London: A Minorities Rights Group
Report.
Skutnabb-Kangas, T. 1998. Linguistic Genocide in Education – Or Worldwide Diversity and Human
Rights?
Mahwah, N. J.: Lawrence Erlbaum.
Skutnabb-Kangas, T. 2000. Linguistic Genocide in Education – or Worldwide Diversity and Human
Rights?
Mahwah, N.J.: Lawrence Erlbaum.
Skutnabb-Kangas, T. 2008. Human Rights and Language Policy in Education. // Encyclopedia of
Language and Education
, Vol. 1 (Language Policy and Political Issues in Education), 2nd ed.
107–119. New York: Springer.
Skutnabb-Kangas T. – Phillipson R. eds. 1994. Linguistic human rights. Berlin: Mouton de Gruyter.
Solchanyk, R. 1985. Language Politics in the Ukraine. // Sociolinguistic Perspectives on Soviet National
Languages. Their Past, Present and Future
, 57–105. Berlin–New York–Amsterdam: Mouton de
Gruyter.
Solchanyk, R. 1993. The Politics of Language in Ukraine. RFE/RL Research Report Vol. 2, N 10,
5 March 1993: 1–4.
Soroka, M. 1994. Ukraine still lives on. Visual poems. Aphorisms. Poetical paitings. London.
Stepanenko, V. 1999. The construction of identity and school policy in Ukraine. Commack (NY): Nova
Sciense Punlishers.
Stepanenko, V. 2003. Identities and Language Politics in Ukraine: The Challenges of Nation-
State Building. // Nation-Building Ethnicity and Language Politics in transition countries, 109–135.
Budapest: Local Government and Public Service Reform Initiative – Open Society
Institute.
Stewart, S. 1993. Ukraine’s Policy toward Its Ethnic Minorities. RFE/RL Research Report Vol. 2.
No. 36. 10 September 1993: 55–62.
Strikha, M. 2001. Language and language policy in Ukraine. Journal of Ukrainian Studies, Volume
26, Numbers 1–2: 339–248.
Szarka, L. 2003. Die Muttersprache der Minderheiten als gefährdete Sprache. // Die Sprache und die kleinen Nationen Ostmitteleuropas
, 23–30. p. Budapest: Europa Institut Budapest.
The Hague Recommendations Regarding the Education Rights of National Minorities & Explanatory Note.
The Hague: Foundation on Inter-Ethnic Relations, October 1996.
The Lund Recommendations ont he Effective Participation of National Minorities in Public Life.
The Hague:
Foundation on Inter-Ethnic Relations.
The Oslo Recommendations Regarding the Linguistic Rights of National Minorities and Explanatory Note.
The Hague: Foundation on Inter-Ethnic Relations.
Tóth M. – Csernicskó I. 2009. Az ukrajnai kisebbségi jogalkotás fejlıdése és két részterülete: a névhasználat és a politikai képviselet. Regio 2009/2: 69–107.

163
Trudgill, P. 1992. Introducing language and society. London: Penguin English.
Trudgill, P. 2003. A Glossary of Sociolinguistics. Edinburgh: Edinburgh University Press, 2003.
Turi J. 1994. Typology of language legislation. // Linguistic human rights. Berlin: Mouton de
Gruyter.
Varennes, F. de 1999. The Existing Rights of Minorities in International Law. // Langugae: A
Right and a Resource. Approaching Linguistic Human Rights
, 117–146. Budaest: CEU Press.
Varennes, F. de 2001. A Guide to the Rights of Minorities and Language. Colpi Paper No. 4,
Budapest: COLPI. (http://www.osi.hu/colpi/files/COLPI4.pdf)
Weinreich, U. 1953. The Russification of Soviet minority languages. Problems of communism
1953/2: 46–57.
Мельник Світлана, Черничко Степан
M-48 Етнічне та мовне розмаїття України. Аналітичний огляд ситуації Монографія. Ужгород ПоліПрінт, 2010 – 164 с. В монографії розглядаються демографічне становище і правовий стан, аналізується освітня система національних та мовних меншин України, окреслюються теоретичні і практичні питання етнічної та мовної різноманітності держави. Робота виконана у рамках проекту Поширення лінгвістичної відмінності проспект підтримки та відродження мов меншину новій Європі (Dimensions of Linguistic Otherness: Prospects of
Maintenance and Revitalization of Minority Languages within the new Europe).

УДК 39(477)+81’286(477)
ББК 63.5(4УКР)+81(4УКР)
Науково-методичне видання МЕЛЬНИК
С
ВІТЛАНА
,
Ч
ЕРНИЧКО СТЕПАН ЕТНІЧНЕ ТА МОВНЕ РОЗМАЇТТЯ УКРАЇНИ Аналітичний огляд ситуації
ВІДПОВІДАЛЬНІ ЗА ВИПУСК
:
О
РОС
І.,
Ш
ОВШ
К.
Р
ЕДАКТОР
: Ш
ЕСТАК А.
В
ЕРСТКА
:
Г
ІРЕШ

АСЛОВ К.




Здано до складання 10.03.2010. Підписано до друку 06.05.2010. Папір офсетний. Формат х.
Умовн. Друк. Арк.. 13,2. Тираж 250. Зам. 416.
СП „ПоліПрінт”, м. Ужгород, вул. Тургенєва, 2.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал