ПоліПрінт Ужгород, 2010




Сторінка5/8
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8
42,0
41,0
91,4
92,5
97,9
95,8
49,6
55,5
3,8
6,5
4,2
8,4
3,5
4,8
2,1
1,0
0%
10%
20%
30%
40%
50%
60%
70%
80%
90%
100%
із сусідами з
друзями з
чоловіком
/
дружиною з
дітьми з
дідом
/
бабусею з
батьками
Тільки угорською
Угорською та українською
/
російською
Тільки українською або російською





88
Рисунок № 12 Вибір мов серед угорського населення Закарпаття у формальних ситуаціях (593 респондетів) Якою мовою ви спілкуєтесь…
6,7
1,9
93,0
62,2
13,2
7,8
11,2
5,0
4,1
14,9
8,4
3,5
23,2
36,0
29,1
20,9
30,7
20,5
78,4
89,7
3,5
14,6
50,8
63,1
67,9
64,3
75,4
0%
10%
20%
30%
40%
50%
60%
70%
80%
90%
100%
з органами влади з
міліцією у
церкві
у культурному житті
у ресторані
у магазинах на пошті
у лікаря в
банку
Тільки угорською
Угорською та українською
/
російською
Тільки українською або російською
Рисунок № 13 Вибір мов серед угорського населення Закарпаття в інформаційному просторі (593 респондетів) Якою мовою вичитаєте, дивитеся…
28,7
37,9
51,4
57,0
69,2
59,7
45,0
38,0
2,1
2,4
3,6
4,9
0%
10%
20%
30%
40%
50%
60%
70%
80%
90%
100%
фільми спортівні
передачі
новини пресу
Тільки угорською
/
російською
Угорською та українською
Тільки українською або російською

89 Рисунок № 14 Індекс соціального дистанціювання серед українців та угорців Закарпаття віком від 15 до 29 років (Csernicskó–Soós 2002) Я б прийняв його до своєї родини, я б жив з ним водному будинку, працював би на одній роботі, жив по сусідству жив бив одному місті/селі, я не жив би з ним водній державі
0 1
2 3
4 5
Циган
Єврей
Угорець
Українець
Негр
Українці
Угорці
Майже дві третини болгарської громади вважають болгарську рідною мовою. Українські болгари мають свої національні організації, культурні асоціації та навіть публікують періодичні видання. Дані соціологічних опитувань свідчать, що 43,3% болгар визнає важливість рідномовного навчання для своїх дітей та онуків, 19,3% вважає таку освіту не надто важливою, тоді як 37,3% не переймається цією проблемою (Євтух та ін.
2001, Гриценко ред. 2001). Незважаючи на це, значна частина болгар вважає мову головною запорукою збереження національної ідентичності. Етнічна кухня також визнається важливим елементом самобутньої культури
(Євтух та ін. 2001). Польська громада значно відрізняється від інших національних громад. Відмінність полягає насамперед умовній особливості, адже заданими перепису населення 71% поляків визнають українську своєю рідною мовою. Це єдина етнічна громада в Україні, яка зміцнює позиції української мови (Нахманович 2004: 104, Lagzi 2009: 22). Особливості мовної асиміляції болгар і поляків простежуються у соціологічних опитуваннях. 39,5% болгар спілкується болгарською, а 29,4% використовує російську. Інші 33,3% вибирають мову відповідно до комунікативної ситуації. З іншого боку, 33,3% поляків спілкується польською уродинах використовує російську мову, а 33,3% розмовляє українською усім ї.
38,8% обирає мову залежно від комунікативної ситуації (Євтух та ін. 2001). Поляки відрізняються від православних молдован, румунів та болгар ще й своїми релігійними переконаннями, адже вони ревно підтримують католицьку віру (Lagzi 2009). Попри значний рівень мовної асиміляції, поляки мають свої школи, у яких викладання проводиться польською. Однак переважна більшість учнів відвідує україномовні школи і вивчає рідну мову як окрему шкільну дисципліну (Грищенко та ін. 2006, Калакура
2007). Багато поляків продовжує навчання у Польщі (Євтух та ін. 2001). Такі можливості та зв’язки з материковою Польщею поряд із мовою та релігією є тим підґрунтям, що забезпечує полякам збереження національної ідентичності. Недивно, що заданими соціологічного дослідження 78,1% поляків вважає віру, 73,3% – рідну мову, та 63,3% – етнічне походження основною ознакою у визначенні ідентичної приналежності (Євтух та ін.
2001). Відсоток поляків, які вважають рідною мову своєї національності, зменшується паралельно із зменшенням кількості учнів, які навчаються польською мовою (Таблиця 22). Таблиця № 22 Польське населення України за рідною мовою та мовою навчання складено на основі Калакура 2007: 505–506) Поляки, які вважають рідною мову своєї національності (у %) рр.
% Навчальний рік Кількість шкіл, де навчання ведеться польською мовою Кількість учнів, які навчаються польською
1926 20,4 1925/1926 192 13050 1939 19,6 1929/1930 381 20460 1959 18,5 1934/1935 188 8731 1970 14,9 1957/1958 4
1258 1979 14,2 1991/1992 4
1258 1989 12,5 2000/2001 4
1425 2001 12,9 2008/2009 4
1389 Словацька громада України порівняно нечисленна. Як свідчать дані перепису населення, уроці в Україні було 6397 словаків, 41% вважає словацьку своєю рідною мовою. 89% словацького населення мешкають на території Закарпаття. Словацька мова – одна змов меншин, які охороняються Мовною хартією. Уроці в Ужгороді відкрили школу зі словацькою мовою викладання (див. Калинич 2006 44
), а в Ужгородському університеті функціонує відділення словацької мови та літератури (Пахомова
44
Див. ще статтю Школа, де знають, як це буде словацькою на сайті Міносвіти http://www.mon.gov.ua/main.php?query=newstmp/2008/17_04

91 2006).
45
Відкриття словацької школи, з одного боку, можна пояснити тим, що у Словаччині є велика українська громада, з другого, таке зацікавлення словацькою мовою викликане зміцненням дипломатичних та економічних відносин зі Словаччиною, яка уроці стала членом Європейського Союзу та ще й має з Україною спільний кордон. На зміцнення статусу словацької мови впливає і той факт, що на Закарпатті за підтримки словацького уряду діють словацькі культурні організації (Гайніш 2006). Словаччина підтримує своїх громадян, які проживають за межами держави, надаючи їм фінансову та моральну допомогу. Престиж словацької мови зростає також через збільшення кількості трудових мігрантів, які працюють у країні. В Ужгороді навіть діє консульство Словацької Республіки, що значно спрощує процес одержання візи. Між Україною та Словаччиною підписано угоду про перетин державного кордону за спрощеним режимом для громадян прикордонних районів, що дає змогу українцям в’їхати у Словаччину без візи.
2.1.4.4. Роми (цигани) в Україні
Ромська громада посідає особливе місце в українському соціумі.
46
Роми – одна з найбільш вразливих етнічних громад України. У суспільстві існує упереджене ставлення до них (Паніотто 2008), пов’язане насамперед із низьким рівнем соціальної інтеграції, важкими побутовими умовами, відмінною культурою та етнічними особливостями, завдяки яким цигани значно відрізняються від загалу Рибка 2006, Луканова 2006). На побутовому рівні ромська громада часто асоціюється з шахрайством, ворожінням та небажанням працювати. Позитивне ставлення до ромів формується завдяки існуванню багатьох етнічних ансамблів і талановитих виконавців, Міжнародного циганського фестивалю „Амала” (Київ. Неостанню роль у створенні позитивного іміджу етносу відіграв і відомий за радянських часів художній фільм Циган, головну роль у якому зіграв талановитий молдавський актор Міхай Волонтир. У Києві функціонує єдиний професійний державний Ордена Миколи Чудотворця циганський музично-драматичний театр Романс. Етнічну культуру та права ромів представляє Всеукраїнська спілка громадських організацій Конгрес ромен України. Видається двомовний українською та ромською мовами) дитячий журнал „Кгаморо – Сонечко. Діють культурні товариства ромів у регіонах. Наприклад, на Закарпатті де проживає 29,4% ромського населення України) є Асоціація Вісник етнополітики № 6, 27.05.2004. – 15.06.2004 р. http://www.uncpd.kiev.ua/ ucipr/ukr/buleten/06.php Вісник етнополітики № 6, 27.05.2004. – 15.06.2004 р. http://www.uncpd.kiev.ua/ ucipr/ukr/buleten/06.php

92
ромських громадських організацій „Єкгіпе”, видається двотижнева газета Романі Яг (Бідзіля У червні 2002 року Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова провів соціологічне опитування в усіх регіонах України. В опитуванні взяли участь 2006 респондентів віком від 18 років, яким пропонували визначити своє ставлення до ромів. Наведена діаграма показує, що понад 50% респондентів ставляться до них так само, як до інших національностей, однак значний відсоток
(41,5%) виявляє упереджене ставлення до циган.
48
У 2005 році Інститут соціології НАН України здійснив дослідження вибірка – 1800 осіб, у якому респонденти визначали стосовно кожної з національностей найбільш близьке положення, на яке б вони допустили представників цієї національності. Заданими опитування, українське суспільство згодне бачити циган максимум як відвідувачів України Рисунок 15). Ставлення українського суспільства до циган негативне.
42% репрезентативної вибірки взагалі не допускали бромів в Україну Рисунок 16). Упереджене ставлення формується насамперед щодо традиційного способу життя ромської громади, яка і на сьогодні зберігає свої давні традиції і не поспішає інтегруватися в суспільство. За статистикою, лише
30 відсотків ромських дітей регулярно ходять до школи, приблизно 14 відсотків молоді має середню освіту. Понад 60 відсотків ромів безробітні
(Мигаль 2006). Лише 2% ромського населення мають базову або повну вищу освіту, 6% – повну середню або професійно-технічну, 10% – базову
(Луканова 2006).







47
Див. ще у виданні Національно-культурні товариства Закарпаття (Довідник. Ужгород Відділу справах національностей облдержадміністрації, Центр культур національних меншин Закарпаття, 2009.
48
Див. http://www.uceps.org

93 Рисунок № 15 Найбільш близьке положення, на яке респонденти б допустили представників окремих національностей складено на основі Паніна 2005: 59–66) Я згоден допустити як
1. Членів моєї сім’ї; 2. Близьких друзів 3. Сусідів 4. Колег по роботі 5. Мешканців України 6. Відвідувачів України 7. Взагалі не допускав бив Україну.
2,2
3,1
3,1
3,9
4,8
4,9
5,0
5,1
5,1
5,1
5,1
5,1
5,4
5,4
5,4
5,7
5,8
5,9
6,0
6,0
6,1
6,4
1
2
3
4
5
6
7
чеченців афганців циган арабів негрів китайців турків кримських татар грузинів американців румунів німців молдаван угорців чехів
євреїв словаків поляків білорусів росіян українців
інших країн українців В Україні, за офіційною статистикою, мешкає 46 тисяч ромів. Однак тільки на Закарпатті їх близько 50 тисяч (Ємець–Дяченко 1993, Csernicskó–
Braun–Molnár 2010), а по всій країні, за неофіційними даними, – від 200 до
300 тисяч, підкреслює Аладар Адам, керівник громадської організації Романі Яг. І не лише тому, що не всі роми мають паспорти. Головна причина – люди не хочуть або бояться ідентифікувати себе як роми, бо тоді в них набагато більше шансів не знайти роботу та отримати неприємності від посадовців та правоохоронців (Рибка 2006).


94
Рисунок № 16 Частка осіб, які при анкетуванні Інституту соціології НАН України
2005 р. відповіли, що взагалі не допускали бив Україну представників різних національностей (складено на основі Паніна 2005: 59–66)
56,8
42,1
36,5
30,9
23,3
19,1 18,6 18,3
17,4
13,9
12,3
10,5
8,1
7,7
6,7
6,6
5,3
4,8
2,8
1,9
1,7
0,5
0 10 20 30 40 50 чеченців цигана ф
га н
ц
ів арабів негрів китайців грузинів турків кримських та тара мери ка н
ц
ів
є
в р
е
їв молдаван німців румунів угорців чехів поляків словаків білорусів росіян українців ін ш
и х
кр а
їн українців ромського населення вважають циганську своєю рідною мовою, однак ця мова непредставлена в Європейській хартії, атому не захищається українською державою (Бучко 2006, Навроцька–Адам 2006). Міжнародний фонд Відродження – одна з небагатьох організацій, яка підтримує ромські ініціативи. Таку роках МФВ підтримав проекти ромських громад, пов’язані насамперед з освітнім та культурним розвитком фестивалі, ансамблі, недільні ромські школи. На 2007–2009 роки розроблено програму Роми України, яка спрямована насамперед на вирішення таких проблем вдосконалення державної політики щодо ромської меншини, надання юридичної допомоги для захисту прав ромів, сприяння доступу до медичних послуг (Євтух–Трощинський 2004: 4). Уроці вийшов посібник для вчителів з історії та культури ромів
(Навроцька 2007). Уроці Міністерство освіти і науки України затвердило програму інтегрованого курсу ромської мови і літератури для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання Програма Роми України, 2007–2009рр. міжнародного фонду Відродження. http://ww.irf.kiev.ua/ ua/programs/cs/roma/strategy/?to_print=1 50
Ромська мова і література. Чернівці Видавничий дім „Букрек”, 2005.

95 2.1.4.5. Корінні етноси України
2.1.4.5.1. Корінний етнос спроба інтерпретації Усе частіше і в правових документах, і в науковій літературі з’являється поняття корінний народ. Однак, на думку деяких вчених, це поняття безпідставно потрапило у правові документи України, оскільки воно чітко не окреслене і не може бути застосоване в українському контексті. Якщо ж брати за основну ознаку поняття корінний народ відсутність державного утворення поза межами України, то на такий статус в Україні можуть претендувати гагаузи, караїми, кримчаки і кримські татари. Автори довідника Етнонаціональна структура українського суспільства визначають етнонаціональну структуру країни таким чином український етнос, етнічні групи (національні меншини та етнічні групи з невизначеним статусом, а також представники окремих етносів. (Євтух–
Трощинський 2004: 5). В. Євтух та В. Трощинський (2004) до груп із невизначеним статусом відносять саме гагаузів, караїмів, кримських татар та кримчаків. Статус корінного народу дедалі більше привертає увагу представників окремих етносів українського поліетнічного загалу. Цьому сприяє і те, що правове поняття корінний народ часто ототожнюється з етнологічним терміном автохтонний етнос. До Державного комітету України у справах національностей та міграції надходили численні звернення від представників національних меншин. У зверненнях порушувалися питання про надання їхнім спільнотам статусу корінних народів. Насправді ж автохтонними народами, окрім українців, можна вважати тільки вищеназвані етноси (Котигоренко 2005: 189–190). Отже, поняття корінного етносу в українському соціумі є радше соціальним, ніж правовим феноменом, бо, незважаючи на його присутність в Основному Законі, воно ще не здобулося на чітке визначення й окреслення правових гарантій (Євтух а.
2.1.4.5.2. Кримські татари Кримські татари мають особливе становище в українському суспільстві. Вся громада була депортована уроці до Середньої Азії, і репатріація стала можливою тільки після 1991 року. 92% представників цього самобутнього етносу вважають кримськотатарську мову своєю рідною. Кримськотатарська мова, також відома як кримська, або кримсько-турецька, є рідною мовою кримських татар. Ця мова поширена у Криму, Середній Азії (переважно в Узбекистані, нею послуговуються представники кримськотатарської діаспори у Туреччині, Румунії, Болгарії. Цю мову не слід плутати змовою казанських татар. Кожна з трьох субетнічних груп кримських татар має свої діалекти, але депортація призвела до нівелювання діалектних особливостей. Кримські

96
татари традиційно користувалися арабською графікою. Уроці було запроваджено латиницю, а в 1937 – кириличний алфавіт.
51
Кримські татари, які повертаються до України, організовують культурні асоціації (Лосєв 2003, Євтух 2004а).
52
Інтеграція кримських татар в українське суспільство викликає певні труднощі (Котигоренко 2005). Проблеми виникають насамперед через відсутність легального статусу, адже й досі Україна немає закону про громадянські права репатріантів. На думку окремих експертів, кримські татари зазнають дискримінації на півострові. Дискримінація стосується насамперед розподілу землі, ринку праці та реалізації освітніх потреб
(Чубаров 2003). За українською земельною реформою, права на володіння землею мають тільки колишні члени колгоспів. Однак кримські татарине були членами колективних господарств, оскільки зазнали масової депортації. Саме тому вони не мають нині права на землю (Чубаров 2003:
189–199). Дискримінація виявляється і на ринку праці (Морозли 2003,
Майборода 2004, Гриценко та ін. 2007). Міф про татарську загрозу породив напругу уставленні до кримських татар, особливо збоку етнічних росіян, які чисельно домінують на півострові. Автономна Республіка Крим є російською національно- територіальною автономією, де українцям і кримським татарам надзвичайно важко реалізувати свої національно-культурні потреби. Принаймні вони змушені щоразу долати величезний спротив як офіційних структур, такі місцевого російського населення, яке в більшості виходить з ідеї російського Криму, сприймаючи усе неросійське на півострові як виклик собі (Лосєв 2003). Ситуація з кримськими татарами ускладнюється ще й важкими побутовими умовами проживання більшість поселень не мають водогонів, не підведено газ, не розбудовано інфраструктуру. Кримські татари піднімають проблему визнання рідної мовив автономії державною (офіційною, порушують питання про надання кримськотатарським дітям і молоді можливості отримувати освіту рідною мовою у навчальних закладах усіх рівнів та впровадження кримськотатарської мови як окремого предмета в навчальних закладах з іншими мовами навчання (Котигоренко 2005: 127). За чинною Конституцією Автономної Республіки Крим, кримськотатарська мова має додаткові правові гарантії. Вона почасти функціонує як офіційна мова, оскільки нормативно-правові акти АРК, окрім державної та російської, публікуються ще й кримськотатарською мовою. Офіційні документи (паспорт, трудова книжка, документи про освіту тощо) на
51
http://en.wikipedia.org/wiki/Crimean_Tatar_language
52
Детальну інформацію про кримськотатарську громаду можна знайти на Інтернет-сайтах
(http://www.cidet.org.ua; http:/www.aspects.crimeastar.net/English/; http:// www.kirimtatar.com).

97 прохання громадян також можуть видаватися кримськотатарською мовою статті 4, 11). Щоправда, в окремих сферах використання кримськотатарська мова істотно поступається державній та російській (статті 10, 11). Окрім мови, ідентичність кримських татар підтримується і мусульманською вірою, яка відрізняється від релігійних переконань більшості населення півострова.
2.1.4.5.3. Гагаузи Гагаузи – це тюркомовний етнос, представники якого мешкають в південній Молдові а також у Болгарії, Румунії, Греції, Туреччині та країнах Середньої Азії, де їхня частка у національному складі населення досить незначна. В Україні гагаузи вважаються корінним етносом. Переважна більшість українських гагаузів мешкає в Одеській області, однак невелика кількість представників цієї етнічної громади проживає у Донецькій та Запорізькій областях. Українська громада гагаузів виявляє значну згуртованість та високий рівень етнічної свідомості. 71% вважає гагаузьку рідною мовою. Все більше гагаузів вивчає материнську мову у школі. З
1989 року у деяких середніх школах Одеської області було розпочато факультативне вивчення гагаузької мови. У 1993/1994 навчальному році гагаузьку мову вивчало понад 200 учнів учотирьох школах Одещини
(Євтух б 76). Уроці гагаузи організували своє національне товариство у Києві, тут знаходиться і великий архів, де зберігаються різноманітні документи. Восени 2006 року у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка гагаузи провели велику конференцію, присвячену національним та культурним особливостям громади. Розвиваючи свої традиції, українські гагаузи підтримують тісні взаємини з гагаузами
Молдови.
53
Про типи мовної поведінки гагаузів в мультилінгвальній ситуації написана робота Наталії Бікової (2006), яка аналізує функціонування української, російської та гагаузької мов водному з населених пунктів Одеської області. В однонаціональних родинах гагаузів виявляється мовна стійкість. Батьки схильні спілкуватися з дітьми гагаузькою, хоча вплив російської мови позначається на виборі мови сімейного спілкування. 49% опитаних використовують діалект рідної мови, 31% батьків (особливо молоді) обирають для комунікації з дітьми російську мову (Бікова 2006).

53
Детальну інформацію про гагаузьку громаду можна знайти на веб-сайті гагаузького національно-культурного товариства (http://www.halkbirli.com.ua).

98

2.1.4.5.4. Караїми і кримчаки загрожені етноси В Україні проживають два корінні народи – караїми і кримчаки. Представники малочисельних етносів, чиї мови справді потрібно терміново захищати, досі зазнають не українізації, а русифікації (Стріха
2001). Значний рівень асиміляції дає підстави визначити ці етноси як такі, що опинилися під загрозою (Гриценко та ін. 2007). Хто ж такі караїми і кримчаки Кримські караїти, або караїми чи караї
(карайлар у множині, – етнічна спільнота у східній Європі, унікальний корінний народ України, який має цікаву історію та мову. Представники цього тюркомовного етносу сповідують релігійне вчення караїмізм, засноване на визнанні Біблії і запереченні Талмуду
(Чижова 2003). Історичною батьківщиною караїмів вважається Крим, звідки вони потрапили до Західної України і Литви уст, де і сформувалися самобутні групи етносу (галицька та тракайська). Етимологію етноніма караїм виводять із давньоєврейського кара – читати, читець, тобто той, хто у питаннях релігії дотримується читання тексту, Cвятого Письма (Чижова 2003: 16). Мова караїмського народу – караїмська – належить до західнокипчацької гілки кипчацької (північно-західної групи) тюркської сім’ї мов (Чижова 2003: 29). Найбільш спорідненою мовою до караїмської вважається зникла мова половецьких вірмен (вірмено-кипчацька), відома з пам’яток XVI–XVIII ст. з Кам’янця-Подільського. Діалекти мови караїмів споріднені зі степовими говірками кримськотатарської мови. Формування мови караїмів відбувалося у домонгольський період. Мова творилася як результат взаємодії різних тюркомовних племен кипчаків, печенігів, балкар, гагаузів тощо (Чижова 2003: 30). Її діалекти значно відрізняються один від одного. Західні діалекти (галицький та тракайський) вироблялися в іншомовному оточенні, тому мають свої відмітні особливості. Мова українських караїмів була представлена двома діалектами – кримським та галицьким. На жаль, цей унікальний діалект майже зник із лінгвістичної карти України і світу. Кримський діалект розвивався у тісному контакті з кримськотатарською мовою. Уроці у Євпаторії уперше було здійснено переклад Старого Заповіту караїмською мовою. На всіх діалектах існує література, сучасні караїмські тексти створюються на базі латиниці та кириличної графіки. Уроці було видано „Російсько-караїмський словник (кримський діалект, а уроці підручник караїмської мови, який підготував голова караїмської релігійної громади Литви. Караїми живуть у іншомовному оточенні і в Україні є переважно двомовними, ато і тримовними. Вони володіють російською та українською мовами. Можна припустити, що караїми володіють ще й спорід-

99 неною кримськотатарською мовою, однак спеціальні соціолінгвістичні дослідження, які б визначили лінгвістичні особливості громади, не проводилися. Захист цього корінного етносу України та його мови не гарантується в Україні, оскільки не існує відповідної законодавчої бази. На думку В. Євтуха, вирішенням проблеми може стати ревіталізація мов Криму, що опинилися під загрозою (Євтух б. Відродження корінних народів ускладнюється не лише тим, щоці національні громади не мають етнічної країни походження, ай тим, що в Україніці народи не мають визначеного статусу (Євтух а) і тому не можуть забезпечити собі усіх тих прав, які визначають існування корінного народу. Вони можуть розраховувати тільки на підтримку української держави (Шевченко 2003: 77–81). Караїмів із громад Криму, Дніпропетровська, Харкова, Галича об’єднує Всеукраїнська асоціація кримських караїмів „Кримкарайлар”. Основні завдання асоціації порятунок караїмів та їхніх святинь, відродження релігії й культури, збереження етнокультурної ідентичності. Становище, що склалося, потребує створення державної програми збереження народу та його культури і мови, надання відповідного статусу й повернення святинь та громадських будівель, представництва в органах влади. Необхідне узаконення статусу нечисленного корінного народу (Полканов 2000), адже на сьогодні гостро постає питання його збереження у етнокультурній мозаїці України. Перші кроки уже зроблено у рамках журналістського розслідування Відкрита зона створено документальний фільм про караїмів. Ще два документальні фільми „Караї” (2004, 2005 рр.) знято за підтримки Міністерства закордонних справ України Зусиллями представників караїмської асоціації у Галичі на основі персональної колекції було відкрито етнографічний музей караїмів. У вересні 2002 року у Галичі було проведено міжнародну конференцію Караїми Галича: історія та культура. На межі зникнення перебувають і кримчаки. Кримчаки – етноконфесійна спільність, яка сформувалася на території Кримського півострова у середньовіччі (Ачкіназі 2003). Наукові розвідки щодо вивчення етносу почали проводитися досить пізно, приблизно на початку минулого століття. Вперше етнонім зафіксовано уроці, вживала його російська адміністрація. Етнічна приналежність та етнічне походження кримчаків викликають наукові дискусії і на сьогодні ще не знайшли остаточного опрацювання. Кримчаків визначають то як етнографічну, то як етнолінгвістичну групу євреїв (Ачкіназі
2003). На Кримському півострові, заданими перепису, їх залишилося 204 – до такого жалюгідного стану призвела радянська національна політика.
54
Інтерв’ю з Арабаджі О. Я, першим заступником голови Асоціації кримських караїмів.
2007 р.

100
Слід зауважити, що за часів коренізації уроках кримчаків було визнано самостійним етносом, національність стала фіксуватися у паспортах, виникли кримчацькі школи, у початкових класах яких викладання проводилося кримчацькою мовою. Щоправда, вона витіснялася російською у старших класах, але представники етносу все-таки мали змогу підтримувати свою мову. Із закриттям національних шкіл усередині х років припинилося і викладання мови. Ситуація значно погіршилася після Другої світової війни 80% кримчаків загинуло, депортація кримських татар значною мірою вплинула і на кримчацький етнос. Кримчакам заборонили не тільки вписувати свою національність у документи, а навіть згадувати про неї. Етнос не визнавали, тому природно, що питання про лінгвістичні особливості також не виникало (http://turkolog.narod.ru/info/I50.htm). За таких умов закономірним результатом стала асиміляція і русифікація. Кримчацьку мову майже втрачено. Ситуація ускладнюється не лише потужними асимілятивними процесами, алей тим, що ця мова, власне, її існування як самостійної лінгвістичної системи, оскаржується вченими, які вважають, що кримчаки розмовляють кримськотатарською
(Токарев 1958: 205, Євтух б 119). Кримчацька мова, яка належить до кипчацької групи тюркських мов, потребує вичерпного лінгвістичного аналізу, оскільки народна наших очах сам стає історією (Хоменко 2004). Відродитися древньому етносу допомагає насамперед громадська і конфесійна згуртованість. У Криму діє Етнокультурний центр, де є національна бібліотека, працюють дитяча художня студія, недільна школа, керамічна майстерня для розвитку традиційних ремесел, влітку проводяться дні кримчацької культури. Функціонує кримчацьке республіканське культурно-просвітницьке товариство „Кримчахлар”, відкрито єдиний у світі народний музей кримчаків (Хоменко 2003).
2.1.4.6. Меншина у титульній нації Русини Україна офіційно не визнає існування русинської меншини на своїй території, хоча русинські культурні товариства та представники русинської громади неодноразово зверталися із проханням визнання окремого русинського етносу. Такому вияву окремішності сприяє і те, що русини вважаються самобутнім етносом у Словаччині, Угорщині, Сербії, Хорватії та Румунії, а також у США та Канаді (Белей 2000, Magocsi 1993a, 1993b,
Magocsi–Pop 2002, S. Benedek Наукові дискусії точаться і щодо існування русинської мови (Чучка
2000, Magocsi 2006, Nekvapil 2007, Dickinson 2010 тощо. Офіційна політика України щодо русинів визначає цю громаду частиною української нації, субетносом українців, а русинську мову –
55
Про русинів та русинську мову див. окремі статті у Белей ред. 2006.

101 діалектом української. Водному зі своїх звітів Дорадчий комітет Рамкової конвенції про захист прав національних меншин зауважує, що український уряд визнає русинів лише етнографічною групою Однак русини продовжують боротися за визнання громади окремою народністю, яка має окрему мову. У звіті також зазначено, що українське законодавство не дає тлумачення концепту етнографічна група, так само, які прав цієї громади
(Гриценко та ін. 2007). За результатами перепису населення 2001 року, на Закарпатті 10090 осіб вважали себе русинами за національністю (серед них
6724 особи назвали рідною мовою русинську. Це 0,80% від усього населення області і 0,99% українців Закарпаття. Закарпатська обласна рада 7 березня 2007 року прийняла рішення № 241 про визнання національності русині визнання русинів корінним етносом регіону, але місцеві органи влади не мають повноважень для прийняття таких рішень. У тих країнах, де існують етнічні та мовні меншини, особам, які належать до таких меншостей, не може бути відмовлено вправі разом з іншими членами тієї ж групи користуватися своєю культурою, сповідувати свою релігію і виконувати її обряди, а також користуватися рідною мовою, декларує стаття 27 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права ООН (1966 р. Частина 1 статті 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин, ратифікованої Україною уроці, проголошує Кожна особа, яка належить до національних меншин, має право вільно вирішувати, вважати чи не вважати її такою, і це рішення або здійснення праву зв’язку з ним неповинно завдавати шкоди такій особі. Пояснювальна доповідь до Рамкової конвенції (офіційний коментар) залишає за кожною особою право вибору національної приналежності Цей пункт не передбачає права осіб довільно приймати рішення про свою належність до будь-якої національної меншини. Суб’єктивний вибір особи є неподільно пов’язаним зоб єктивними критеріями самобутності цієї особи. Русинські культурні організації звернулися з петицією до Державного комітету у справах національностей та міграції з вимогою офіційного визнання своєї національності. За рішенням комітету, таке визнання є антиконституційним. І навіть більше комітет стверджує, що немає закону, який би уповноважував державні органи братина себе офіційне визнання національностей у країні. Але, як зазначає Б. Баурінґ (2008: 64), У міжнародному праві чітко сформульовано, що приналежність до національної меншини є справою індівідуального вибору, і існувати (чині) національній меншини не є справою, що вирішується державою
56
Advisory Committee on the Framework Convention for the Protection of National
Minorities. Opinion on Ukraine. Кримські студії, Інформаційний бюлетень № 1-2(19-20),
2003, с. 164.
57
Див. матеріали прес-служб, наприклад http://www.korrespondent.net/main/181993

102
На думку деяких українських науковців, русини є псевдоменшиною безнаціональної ідентичності та лінгвістичної відмінності, яка заявила про себе за певних історичних обставин (Євтух ред. 2003: 92). Автор статті про псевдоменшини у збірнику „Етносоціологія: терміни та поняття Катерина
Чернова зауважує штучність русинського руху як політичного експерименту, у якому не спостерігаються внутрішні етнічні процеси через відсутність етнічного коріння та літературної мови (Чернова 2003: 97). Схожу позицію займають автори колективних монографій Мовна ситуація в Україні між конфліктом і консенсусом (Майборода та інші 2008) та Закарпаття в етнополітичному вимірі (Левенець та ін. 2008). Якщо звернутися до енциклопедії Українська мова, то у словниковій статті про русинську мову можемо прочитати досить-таки аморфне визначення промову як один з варіантів руської (української) літературної мови українців Закарпаття, який пробиває собі дорогу до письмового вжитку (Чучка 2000:
526). Мовний сепаратизм має історичне підґрунтя, оскільки у першій половині
XX століття як угорська, такі чехословацька влада тогочасного Закарпаття підтримували ідею окремої русинської мови (Капраль 2008). Та і сьогодні проводяться дослідження, публікуються матеріали, у Ніредьгазі (Угорщина) навіть діє кафедра української та русинської філології. На думку П. Чучки, сам термін русинська мова є невдалим, бо попри свою ідеологічну конотацію, він ще й не є самоназвою поняття запровадила в обіг чехословацька влада після Першої світової війни, а самі русини іменують свою мову руською бесідою (Чучка 2000: 562). У вже згаданій енциклопедії є ще одна окрема стаття про русинську мову в Югославії та Хорватії, у якій автор розглядає цей територіальний варіант як перехідну українську говірку зі значними східнослов’янськими впливами, яка перенесена на балканські землі сучасними переселенцями із західноукраїнських земель (Белей 2000: 526). Слід зазначити, що не всі заперечують існування окремого русинського етносу. Русинські національні ідеї знайшли підтримку серед окремих науковців (Magocsi а, д, 1996, S. Benedek 2001). А тимчасом на Закарпатті публікуються газети та видається художня література русинською мовою, укладаються підручники для русинських недільних шкіл (див. Керча ред. 2002), виданий русинсько–російський словнику двох томах (Керча 2007), зводяться монументи видатним представникам русинської громади та діють русинські культурні організації, чимало людей виступають за визнання русинської національності та мови (Євчак 2006, Жупан 2006, Алмашій 2006, Макара
2006 тощо.
Соціолінгвістична концепція Аусбау-парадигми (парадигма Ausbau- sprache–Abstandsprache) допомагає уникати політизованих дискусійна тему Мова чи діалект. Соціолінгвістами визначені мови (їх називають
Аусбау-мови), стосовно яких немає наукових критеріїв, на підставі яких

103 однозначно можна розрізняти мову та діалект (Trudgill 1992, 2003). Шведську і норвезьку чи сербську та хорватську вважають різними мовами не за лінгвістичними ознаками, атому, що їхні носії – як громадяни різних держав – виявили відповідне бажання (шведи і норвежці, розмовляючи своєю рідною мовою, так само розуміють одне одного, які серби та хорвати. Китайську мову звикли вважати однією мовою, незважаючи нате, що між її діалектами є настільки значні розбіжності, що той, хто володіє лише одним із них, може не зрозуміти інших. Кожна мова – не лише лінгвістичне, ай суспільне, політичне, культурне та історичне явище. Отже, питання про русинську національність та русинську мову є більшою мірою політичним, аніж науковим. Згідно з відомим афоризмом, що його часто приписують лінгвісту Максу Вайнрайху, мова – це діалект, що має армію та флот 2.1.4.7. Нова меншина іммігранти Після колапсу Радянського Союзу в Україні посилилися міграційні процеси. З одного боку, Україна стала привабливою територією для багатьох іммігрантів з країн Азії, Африки та Кавказького регіону, з другого, наша держава продовжує слугувати транзитною країною для ще більш чисельної громади мігрантів. Внаслідок цих процесів ми можемо говорити про виникнення нової меншини
– меншини іммігрантів. Значна частина мігрантів прибуває до України здержав колишнього Радянського Союзу, які постраждали внаслідок воєнних дій чи природних катаклізмів (Вірменія, Азербайджан, Грузія, з Південної Азії (Афганістан, Індія, Пакистані В’єтнам), а також країн Середнього Сходу (Гриценко та ін.
2007, Нахманович 2004: 101, Варивода 2004). Сьогодні іммігранти в Україні є насамперед великою соціальною та економічною проблемою, атому аспект їхніх лінгвістичних прав розглядається вкрай рідко.
2.1.4.8. Непомітна меншина країна глухих Багато країн світу визнають мову жестів окремою мовою (Grosjean
1982, 1992, Bergman 1994, Bartha 1999, Berent 2004). Дослідники визначають людей із вадами слуху окремою мовною меншиною
(Bartha 1999, Bartha–Hattyár 2002). У Фінляндії, наприклад, фінська мова жестів визнана на законодавчому рівні, і мовні права людей звадами слуху гарантуються конституцією. Так само, знакова мова глухих визнана окремою мовою у Греції, Португалії, Швеції, тощо. У Новій Зеландії мова жестів є третьою офіційною мовою з 2006 року
59
У США глухі студенти можуть навчатися в університетах, і виші
58
Англійською „A language is a dialect with an army and navy”.
59
http://en.wikipedia.org/wiki/Legal_recognition_of_sign_languages

104
створюють усі умови для задоволення освітніх потреб таких студентів. В Угорщині знакова мова визнана мовою меншини. Зарубіжні дослідження національних жестових мов, включення їх до навчального процесу, використання мови жестів як першої мови глухої дитини, забезпечення прав людей звадами слуху в отриманні інформації, визнання мови жестів як державної не могли не привернути уваги українських фахівців. Важливу роль у цьому відіграє громадська організація
„Українсько-канадський альянс для глухих та слабочуючих”, який об’єднує фахівців, педагогів і батьків дітей звадами слуху.
60
Серед читачів газети Наше життя Українського товариства глухих було проведено анкетування „Жестова мова як засіб навчання глухих. За підсумками цього справді масового опитування, у якому взяло участь близько 1000 осіб (з них – понад 700 глухих і слабочуючих), виявилося, що переважна більшість опитуваних (понад 900 осіб) вважає, що жестову мову необхідно не лише використовувати у навчально-виховному процесі спецшкіл для глухих дітей, алей вивчати як рідну Наказом Міністерства освіти та науки № 852 від 11.09.2009 року українська жестова мова стала обов’язковим предметом у всіх школах для дітей звадами слуху. В Україні дуже мало програм транслюється із сурдоперекладом, та чи не найбільшою проблемою є здобуття освіти, оскільки вчителі і викладачі не знають мови жестів, а проте, щоб забезпечити учням і студентам перекладача, як в інших країнах, взагалі говорити не доводиться. Така ситуація привернула увагу міністра освіти і науки. 21 березня 2008 Іван Вакарчук на підсумковій колегії міністерства звернувся до ректорів вищих навчальних закладів із проханням вирішити питання технічного забезпечення навчання студентів з обмеженими можливостями, зокрема питання забезпечення сурдоперекладом, апаратами для осіб із вадами слуху та подбати про умови проживання таких студентів у гуртожитках.
62
Позитивно те, що керівництво освітньої сфери приділяє увагу цій проблемі, однак мало що може бути справді зроблено, оскільки коштів держава не виділяє. Європейський парламенту та 1998 роках висловив рекомендації щодо мовних прав людей звадами слуху. Незважаючи на всі ці аспекти, тільки Цивільно-процесуальний кодекс України згадує про знакову мову глухих (стаття 55). Закон дає змогу таким людям виступати свідками за умови участі у процесі сурдоперекладача.
60
http://www.deafalliance.com/ua2009/index.php
61
http://surdopedagogika.com/zesty.htm
62
Доповідь Міністра освіти і науки Івана Вакарчука 21 березня 2008 року на підсумковій колегії Міністерства освіти і науки України Вища освіта України – європейський вимір стан, проблеми, перспективи
(http://www.mon.gov.ua/main.php?qery=newstmp
/2008/21_03).

105 2.1.5. Міжнаціональні відносини в Україні В Україні немає державного моніторингу міжнаціональних та/або міжетнічних відносин. Окремі соціологічні дослідження торкаються цієї теми. Наприклад, Інститут соціології НАН України разом із Фондом Демократичні ініціативи уроках провів соціологічний моніторинг українського суспільства. Заданими опитування 2005 року, в Україні мирно співіснують люди різних національностей (Рисунок 17). Рисунок № 17 Індекси національної дистанційованості населення України відрізних національностей заданими Всеукраїнського соціологічного моніторингу
2005 року (Паніна 2005: 67) Середній бал, шкала 1–7 балів. Я згоден допустити як. Членів моєї сім’ї. 2. Близьких друзів. 3. Сусідів. 4. Колег по роботі. 5. Мешканців України. 6. Відвідувачів України. 7. Взагалі не допускав бив Україну.
* Національні меншини України.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал