ПоліПрінт Ужгород, 2010




Сторінка1/8
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8
Мельник Світлана, Черничко Степан ЕТНІЧНЕ ТА МОВНЕ РОЗМАЇТТЯ УКРАЇНИ Аналітичний огляд ситуації
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ

Мельник Світлана, Черничко Степан
ЕТНІЧНЕ ТА МОВНЕ РОЗМАЇТТЯ УКРАЇНИ Аналітичний огляд ситуації
Робота виконана у рамках проекту Поширення лінгвістичної відмінності проспект підтримки та відродження мов меншину новій Європі (Dimensions of Linguistic Otherness: Prospects of Maintenance and
Revitalization of Minority Languages within the new Europe).












ПоліПрінт Ужгород, 2010

УДК 39(477)+81’286(477)
ББК 63.5(4УКР)+81(4УКР)
M-48 Мельник Світлана, Черничко Степан Етнічне та мовне розмаїття України. Аналітичний огляд ситуації. Монографія. Ужгород ПоліПрінт, 2010 – 164 с. В монографії розглядаються демографічне становище і правовий стан, аналізується освітня система національних та мовних меншин України, окреслюються теоретичні і практичні питання етнічної та мовної різноманітності держави. Робота виконана у рамках проекту Поширення лінгвістичної відмінності проспект підтримки та відродження мов меншину новій Європі (Dimensions of Linguistic Otherness: Prospects of Maintenance and
Revitalization of Minority Languages within the new Europe). Мельник Світлана, к.ф.н., Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Черничко Степан, к.ф.н., Закарпатський угорський інститут ім. Ф. Ракоці ІІ
Спонсор видання монографії

© Автори, 2010





ISBN 978-966-7966-98-0

© Мельник Світлана, 2010



© Черничко Степан, 2010


ЗМІСТ
ВСТУП
................................................................................................................................... 7
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОВНИХ МЕНШИН УКРАЇНИ ................. 11
1.1.
С
ОЦІОДЕМОГРАФІЧНІ ЧИННИКИ. 11 ПРАВОВІ ОСНОВИ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ. 27
1.2.1. Мовне регулювання ........................................................................................... 27
1.2.2. Проблема мовних прав ..................................................................................... 47
1.2.3. Підсумки щодо мовних прав ............................................................................ 53
2. СОЦІАЛЬНІ ТА ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОВНИХ СПІЛЬНОТ
УКРАЇНИ
............................................................................................................................. 58
2.1.
С
ОЦІОЛІНГВІСТИЧНИЙ КОНТЕКСТ. 58
2.1.1. Опрацювання проблеми .................................................................................... 58
2.1.2. „Етнічне відродження”................................................................................... 61
2.1.3. Життя національних громад ......................................................................... 62
2.1.4. Лінгвістична та етнічна мозаїка України .................................................... 67
2.1.4.1. Росіяни в Україні та українсько-російський білінгвізм 2.1.4.2. Переважно російськомовні етноси білоруси, євреї, греки та німці 2.1.4.3. Молдовани, румуни, угорці, болгари, словаки та поляки в Україні 2.1.4.4. Роми (цигани) в Україні ..........................................................................................91 2.1.4.5. Корінні етноси України 2.1.4.5.1. Корінний етнос спроба інтерпретації ...........................................................95 2.1.4.5.2. Кримські татари 2.1.4.5.3. Гагаузи 2.1.4.5.4. Караїми і кримчаки загрожені етноси ..........................................................98 2.1.4.6. Меншина у титульній нації Русини 2.1.4.7. Нова меншина іммігранти ................................................................................103 2.1.4.8. Непомітна меншина країна глухих”..................................................................103
2.1.5. Міжнаціональні відносини в Україні ............................................................ 105


6
ОСВІТНЯ ЦАРИНА. 107
2.2.1. Тенденції освітньої політики ........................................................................ 107
2.2.2. Правове підґрунтя .......................................................................................... 109
2.2.3. Рідномовна освіта: виклики і перспективи.................................................. 112
2.2.3.1. Типи навчальних закладів 2.2.3.2. Статистика що криється за цифрами 2.2.3.3. Державна підтримка освітніх потреб національних меншин ............................126
2.2.4. Проблеми викладання державної мови у школах з мовами навчання
національних меншин ............................................................................................... 131
2.2.5. Галузева програма поліпшення вивчення української мови та незалежне
тестування ............................................................................................................... 139
ВИСНОВКИ
...................................................................................................................... 144
ВИКОРИСТАНА
ЛІТЕРАТУРА ................................................................................... 148

ВСТУП Сучасна соціолінгвістика – наука динамічна і відкрита. Її науковий понятійний інструментарій постійно розвивається і оновлюється. Деякі соціолінгвістичні терміни вже міцно утвердилися і послідовно використовуються у публікаціях, інші знаходяться у процесі становлення і тільки торують шлях до науковця і читача. До понять, які ще не усталилися в науковому дискурсі, належить і поняття мовна меншина. В українському контексті воно ще не набуло ні значного поширення, ні остаточного оформлення, ні чітких семантичних обрисів. Окрім того, існує небезпека обростання цього терміна додатковими конотаціями, які неминуче спотворюють його зміст. Отже, спробуємо окреслити межі поняття мовна меншина та його співвіднесеність з іншими суспільними та соціо- лінгвістичними концептами. Проблема чіткого визначення понять мовна меншина та мова меншин полягає втому, що досі не існує універсально прийнятих визначень категорії меншина. Навіть у міжнародних документах про права меншин
(Раннут 2004: 25). Можна виділити принаймні вузьке і широке розуміння цього поняття. Перше свідомо вилучає із парадигми іммігрантів та біженців, натомість друге, навпаки, розширює межі і залучає останніх до списку. Науковці часто покликаються на визначення Ф. Капоторті. У своєму дослідженні він розглядає етнічні, релігійні та лінгвістичні меншини і зауважує, що меншина – це група населення, яка відрізняється від основної групи населення своїм етнічним походженням, чи то своєю національністю, чи то своєю мовою, чи то своєю релігією за своєю кількістю поступається основній групі населення не займає домінантної позиції в країні демонструє бажання зберігати свою самобутність і свою культуру, традиції, релігію чи мову не складається з недавніх іммігрантів або біженців має глибоке коріння в країні проживання (як правило, громадяни цієї країни. (Схоже визначення дають, наприклад, і Skutnabb-
Kangas–Phillipson 1994: 107, Skutnabb-Kangas 2000: 491, Trudgill 2003: 82 і
Раннут 2004: 25). На думку американської дослідниці Сюзан Дікер, яка описує мовну ситуацію в Сполучених Штатах, представники мовних меншин – це іммігранти та народжені в Америці громадяни, першою мовою яких не є англійська (Dicker 1996: XV). Такої ж думки дотримується український дослідник В. Кулика, який вживає термін меншина як синонім
1
Цитата за Етнонаціональна структура українського суспільства, с. 5.

8
меншості, називаючи мовними меншинами і групи традиційних мешканців відповідних країні мігрантські. За визначенням експерта Підкомісії ООН із запобігання дискримінації і захисту меншин Ф. Ермакори
(Ermacora 1983), мовна меншина – це група осіб, які вживають у приватному та громадському житті письмово та/або усно мову, що є відмінною від державної мови як правило, мета цієї групи полягає у підтримці своєї мови та турботі про неї. Поняття мовна меншина фігурує і в міжнародних документах. Уроці резолюцією Генеральної Асамблеї ООН було ухвалено Декларацію про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин. Отже, мовні меншини – це етнічні мовні групи, що складають кількісну меншість щодо титульної нації. Це визначення позбавлене будь-яких додаткових конотацій і стосується тільки кількісної репрезентації мовців. Синонімом терміна мовна меншина”
є словосполучення мовна група. Проте в українському контексті це визначення обростає амбівалентними тлумаченнями і конотаціями. І цьому є логічне пояснення, що криється в особливостях соціолінгвістичної ситуації держави. Яким чином тлумачити російськомовну громаду України Аби визначити її як мовну меншину, немає ані кількісних, ані якісних параметрів. Тут поняття мовної меншини поглинається поняттям російськомовної більшості, яку формують і русифіковані українці, і представники національних меншин. Чіткому окресленню терміна на українському ґрунті заважає і екстраполяція на цей термін поняття національна меншина або етнічна меншина”
Таке розуміння, зокрема, знайшло виявів Європейській хартії регіональних мов або мов меншин. Деякі українські експерти вважають, що у Хартії базовий термін „minority” взагалі вживається не в значенні меншини як етнічного компонента, а в значенні меншої кількості людей, які розмовляють тією чи іншою мовою. Тобто йдеться не промову конкретної меншини, а промову, якою послуговується певна кількість громадян (Кресіна–Явір 2008: 198). Інша справа, що зазвичай обсяг поняття мовна меншина або мовна група екстраполюється на поняття етнічна група і переважно розглядається в етнічному контексті. Семантика поняття мовна меншина неминуче накладається на поняття національна меншина чи то етнічна меншина. Ці поняття близькі, але нетотожні. Насамперед слід з’ясувати змістову наповненість того чи іншого концепту. У науковій літературі, які в суспільному дискурсі, постають різні терміни, а саме національні меншини, національні меншості, етнічні меншості, етнічні спільноти, ба навіть і етнічні компоненти. На думку авторів довідника Етнонаціональна структура українського суспільства с. 6), є підстави зарахувати до національних меншин України такі групи населення росіяни, білоруси, молдовани, болгари, угорці, румуни, поляки,

9 євреї, вірмени, греки, татари, рома, азербайджанці, грузини, німці, литовці, словаки, чехи, естонці. Утім, автори зазначають, що ця пропозиція не є категоричною. Поняття національна меншина переважно ширше за обсягом, ніж мовна меншина. Обсяг понять мовна меншина і національна меншина збігається тільки щодо окремих національних громад в Україні. Така екстраполяція термінів виправдана у тих випадках, коли представники етнічної громади послуговуються етнічною мовою, використовують її у всіх сферах суспільного життя і виступають як єдина колективна мовна одиниця. Ця метафора правомірна щодо угорської чи румунської громад, які виявляють значний рівень мовної стійкості. Однак у багатьох національних громадах простежується інша ситуація. У деяких національних громадах відбулася мовна асиміляція. Чисельність носіїв окремих мов така незначна, а рівень зсуву убік російської мови настільки відчутний, що можна навіть використати метафору уявлені спільноти, бо саме як лінгвістичні групи, тобто мовні меншини, постають вони здебільшого в уяві соціолінгвістів, які прагнуть описати такі мовні громади. Проте відбуваються і зворотні процеси. Етнічні росіяни в Україні у законодавчому полі визначаються як національна меншина, у науковому дискурсі поряд із цим поняттям з’являється ще й концепт діаспори. Чи виправданим є використання терміна мовна меншина щодо русофонів України Очевидно, що ні. У цьому випадку поняття мовна меншина не збігається з поняттям національна меншина, оскільки перше має набагато ширше значення. По-перше, в українському соціумі російськомовне населення якщо і не складає більшість громадян, то охоплює добру половину. Це підтверджують дані соціологічних опитувань. По-друге, це відбувається як за рахунок етнічних українців, такі за рахунок етнічних груп, тому вважати російськомовне населення меншиною немає жодних реальних підстав. В українському законодавстві, зокрема у Конституції України і Законі Української РСР Промовив Українській РСР, фігурує лише поняття національної меншини. Дрожжина (2007) вважає, що за умов, коли українське законодавство не дає визначення мовна меншина, мабуть, можна запропонувати таке визначення цього поняття мовна меншина – це частина населення полікультурної країни незалежно від етнічної приналежності (не менш як 20% населення, яка визнає певну мову за рідну, тобто думає, спілкується, бажає навчатись, використовувати в публічній і приватній сфері, науці, мистецтві цю мову, ідентифікує себе за цією ознакою. Вона пропонує розмежувати поняття національна меншина і мовна меншина, бо за змістом вони не збігаються. Законодавство з цього питання потребує приведення у відповідність до світових та європейських стандартів.

10

Об’єктом нашого дослідження є насамперед ті мовні групи, які чисельно найбільшою мірою представлені в Україні та тісно пов’язані з Україною геополітично чи культурно. Тому увага буде зосереджуватися насамперед на корінних мовних групах, а також на тих спільнотах, що мають значну історію проживання в Україні, зокрема і тих, які є вихідцями здержав, що мають з Україною спільні кордони.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОВНИХ МЕНШИН УКРАЇНИ
1.1. Соціодемографічні чинники Офіційно, де-юре, Україна є одномовною державою (див. частину 1.2.). Але насправді, де-факто, в країні поширено декілька мов. Україна – поліетнічна держава. Найбільш повні дані про національний та мовний склад її населення можна почерпнути з національного перепису, що відбувався уроці. За переписом, у країні мешкають представники
130 національностей. Безперечно, ця цифра дає лише загальне уявлення про національний склад, бо насамперед слід звернути увагу на чисельність тієї чи іншої громади. Українці та росіяни разом складають 95,1% всього населення України, проте 99,33% формують представники 22 національностей (Таблиця 1). Як свідчать дані Таблиці 1, до незалежності України чисельність російського населення постійно зростала, а українського, навпаки, зменшувалася. Однак на час, коли проводився перепис, становище докорінно змінилося кількість українців зросла, а росіян – зменшилася. Така ж ситуація спостерігається із іншими національними меншинами, виняток становлять лише окремі національні громади (румуни, цигани, гагаузи тощо. Значне скорочення чисельності єврейського населення можна пояснити масовою еміграцією 400 тис. євреїв виїхали з України протягом 1989–1996 років (Котигоренко 2003). Особлива ситуація склалася з кримськими татарами, кількість яких значно зросла за часів незалежності. Представники цього етносу були звинувачені у колабораціонізмі з нацистами і зазнали масової депортації. За часів Радянського Союзу значна частина кримських татар була депортована до Середньої Азії, а повернулася звідти вже за незалежної України (Котигоренко 2003, Нахманович
2004: 101–102). Заданими Верховної Ради України, з 1991 до 2005 року 258 тис. депортованих кримських татар повернулися на батьківщину, а близько
100 тис. залишилися за її межами. До 2010 року український уряд очікує ще 15–
20 тисяч репатріантів Відсоток циганського населення також збільшився. На думку дослідників, значна частина циган повертається до своєї етнічної приналежності, яку раніше заперечували (Ємець–Дяченко 1993: 9, Мигович
1996: 47). Реальна кількість циган може бути навіть вищою, ніж зафіксовано переписом, і становити 200 тис. проти зареєстрованих 47 тис
2 Програма розселення та облаштування депортованих кримських татар і осіб інших національностей, що повернулися на проживання в Україну, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство на період до 2010 року. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2006 р. № 637. http:/zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
3 Вісник етнополітики № 6, 2004, 27 травня – 1 червня.

12
Таблиця № 1 Національний склад населення України (1959–2001) Джерело http://www.uncpd.kiev.ua/ucipr/ukr/stat/census/01/01.pdf
1959 1970 1979 1989 2001 осіб
% осіб
% осіб
% осіб
% осіб
% Всього
41869046 100 47126517 100 49609333 100 51452034 100 48240902 100 Українці
32158493 76,81 35283857 74,87 36488951 73,55 37419053 72,73 37541693 77,82 Росіяни
7090813 16,94 9126331 19,37 10471602 21,11 11355582 22,07 8334141 17,28 Білоруси
290890 0,69 385847 0,82 406098 0,82 440045 0,86 275763 0,57 Молдовани
241650 0,58 265902 0,56 293576 0,59 324525 0,63 258619 0,54 Кримські татари немає даних

3554 0,01 6636 0,01 46807 0,09 248193 0,51 Болгари
219409 0,52 234390 0,50 238217 0,48 233800 0,45 204574 0,42 Угорці
149229 0,36 157731 0,33 164373 0,33 163111 0,32 156566 0,32 Румуни
100863 0,24 112141 0,24 121795 0,25 134825 0,26 150989 0,31 Поляки
363297 0,87 295107 0,63 258309 0,52 219179 0,43 144130 0,30 Євреї
840311 2,01 775993 1,65 632610 1,28 486326 0,95 103591 0,21 Вірмени
28024 0,07 33439 0,07 38646 0,08 54200 0,11 99894 0,21 Греки
104359 0,25 106909 0,23 104091 0,21 98594 0,19 91548 0,19 Татари
61527 0,15 72658 0,15 83906 0,17 86875 0,17 73304 0,15 Цигани
22515 0,05 30091 0,06 34411 0,07 47917 0,09 47587 0,10 Азербайджанці
6680 0,02 10769 0,02 17235 0,03 36961 0,07 45176 0,09 Грузини
11574 0,03 14650 0,03 16301 0,03 23540 0,05 34199 0,07 Німці
23243 0,06 29871 0,06 34139 0,07 37849 0,07 33302 0,07 Гагаузи
23530 0,06 26464 0,06 29398 0,06 31967 0,06 31923 0,07 Корейці
1341 0,00 4480 0,01 6061 0,01 8689 0,02 12711 0,03 Узбеки
8472 0,02 10563 0,02 9862 0,02 20333 0,04 12353 0,03 Чуваші
8925 0,02 13610 0,03 16456 0,03 20395 0,04 10593 0,02 Словаки
13991 0,03 10204 0,02 8744 0,02 7943 0,02 6397 0,01 Інші
99910 0,24 121956 0,26 127916 0,26 153518 0,30 323656 0,67 Важливим показником внутрішніх процесів у етнічних спільнотах України є мовна характеристика і рівень мовної стійкості. 67,53% населення України вважає українську своєю рідною мовою, 29,59% віддає перевагу російській. Дані перепису свідчать проте, що етнічна самоідентифікація не завжди збігається з лінгвістичною. Так, 14,77% етнічних українців вважає своєю рідною мовою російську. Така ж ситуація простежується у білорусів (62,46%), болгар (30,34%), євреїв (82,98%) та греків
(88,47%). Натомість українська є рідною мовою для 70,96% поляків, 21,1% циган, 22,1% німців тощо (Таблиця 2, Рисунок 1). Цікаво, що з часу перепису 1989 року кількість українців зросла (з
72,73% уму до 77,82% уму році, як зросла і кількість носіїв української мови (з 64,67% до 67,53%). Знизився відсоток українців, які вважають українську своєю рідною мовою (з 87,72% до 85,16%), тоді яку році цей показник становив 93, 5% (Нахманович 2004: 97-98). Це сталося, можливо, тому що 47,2% (585.798 осіб) іммігрантів до України з пострадянських республік були українцями, але при цьому значна частина визнавала російську своєю рідною мовою (Котигоренко 2003). Таблиця № 2 Розподіл населення найбільш численних національностей України за рідною мовою (заданими перепису населення 2001 року) Джерело http://www.uncpd.kiev.ua/ucipr/ukr/stat/census/01/03.pdf Вважають рідною мовою З них вважають рідною мовою мову своєї національності Українську Російську Іншу мову Всього, осіб осіб
% осіб
% осіб
% осіб
% Всього
48240902 41093957 85,18 606740 1,26 6279838 13,02 260367 0,54 Українці
37541693 31970728 85,16


5544729 14,77 26236 0,07 Росіяни
8334141 7993832 95,92 328152 3,94


12157 0,15 Білоруси
275763 54573 19,79 48202 17,48 172251 62,46 737 0,27 Молдовани
258619 181124 70,04 27775 10,74 45607 17,63 4113 1,59 Кримські татари
248193 228373 92,01 184 0,07 15208 6,13 4428 1,78 Болгари
204574 131237 64,15 10277 5,02 62067 30,34 993 0,49 Угорці
156566 149431 95,44 5367 3,43 1513 0,97 255 0,16 Румуни
150989 138522 91,74 9367 6,20 2297 1,52 803 0,53 Поляки
144130 18660 12,95 102268 70,96 22495 15,61 707 0,49 Євреї
103591 3213 3,10 13924 13,44 85964 82,98 490 0,47 Вірмени
99894 50363 50,42 5798 5,80 43105 43,15 628 0,63 Греки
91548 5829 6,37 4359 4,76 80992 88,47 368 0,40 Татари
73304 25770 35,15 3310 4,52 43060 58,74 1164 1,59 Цигани
47587 21266 44,69 10039 21,10 6378 13,40 9904 20,81 Азербайджанці
45176 23958 53,03 3224 7,14 16968 37,56 1026 2,27 Грузини
34199 12539 36,66 2818 8,24 18589 54,36 253 0,74 Німці
33302 4056 12,18 7360 22,10 21549 64,71 337 1,01 Гагаузи
31923 22822 71,49 1102 3,45 7232 22,65 767 2,40 Корейці
12711 2223 17,49 700 5,51 9662 76,01 126 0,99 Узбеки
12353 3604 29,18 1818 14,72 5996 48,54 935 7,57 Чуваші
10593 2268 21,41 564 5,32 7636 72,09 125 1,18 Словаки
6397 2633 41,16 2665 41,66 335 5,24 764 11,94 Інші
323656 46933 14,50 17467 5,40 66205 20,46 193051 59,65



14
Рисунок № 1 Розподіл населення найбільш численних національностей України, які вважають рідною мовою мову своєї національності заданими перепису населення 2001 року) Джерело http://www.uncpd.kiev.ua/ucipr/ukr/stat/census/01/03.pdf
85,16
95,92
19,79
70,04
92,01
64,15
95,44
91,74
12,95
3,10
50,42
6,37
35,15
44,69
53,03
36,66
12,18
71,49
17,49
29,18
21,41
41,16
14,50
85,18
0 10 20 30 40 50 60 70 80 90 Всього Українці Ро с
ія н
и
Б
іл о
р у
с и
М
о л
д о
в а
н и
К
р и
м с
ь кі
та тари Болгари Уго р
ц
і
Р
у м
у н
и
П
о ля ки
Є
в р
е
ї
В
ір м
е н
и
Г
р е
ки
Т
а тари Цигани Азе р
б ай д
ж а
н ц
і
Г
р у
зи н
и
Н
ім ц
і
Г
а га у
зи
К
о рейці Узбеки Чу ваші Словаки Ін ш
і
Як показує Рисунок № 1, етнічна приналежність громад України не завжди збігається з рідною мовою. Високий рівень мовної стійкості спостерігаємо насамперед у росіян, угорців, кримських татар, румунів, українців, гагаузів та молдован. Ці показники цілком відмінні для етнічних громад євреїв, білорусів, поляків, греків, німців тощо, які засвідчують значний рівень мовної асиміляції. Проаналізувавши дані переписів населення 1989 та 2001 років щодо співвідношення національності та рідної мови, бачимо, що мовна асиміляція характерна практично для всіх етномовних груп України, утому числі й українців. Тільки серед румунів спостерігається тенденція до мовної ревіталізації (Таблиця 3).


15 Таблиця № 3 Динаміка мовної асиміляція національностей України між 1989 та 2001 роками (заданими переписів населення 1989 та 2001 років)
4
З них вважають рідною мовою мову своєї національності (у %)
1989 р.
2001 р. Різниця між даними
1989 та 2001 рр. (у %) Українці
87,72 85,16
-2,56 Росіяни
98,39 95,92
-2,47 Білоруси
35,50 19,79
-15,71 Молдовани
77,97 70,04
-7,93 Кримські татари
92,58 92,01
-0,57 Болгари
69,54 64,15
-5,39 Угорці
95,65 95,44
-0,21 Румуни
62,28 91,74 29,46 Поляки
12,55 12,95 0,4 Євреї
7,12 3,1
-4,02 Греки
18,53 6,37
-12,16 Татари
48,91 35,15
-13,76 Цигани
58,59 44,69
-13,9 Азербайджанці
72,43 53,03
-19,4 Німці
23,19 12,18
-11,01 Гагаузи
79,46 71,49
-7,97 Всього
87,85 85,18
-2,67 Заданими перепису 2001 року, щодо національного та мовного розподілу населення України можемо зауважити такі тенденції (див. Рисунки 2 та 3):
1) відсоток громадян української національності значно перевищує відсоток тих, хто вважає українську рідною мовою
2) відсоток громадян з російською рідною мовою значно перевищує відсоток тих, хто вважає себе росіянином за національністю
3) етнічна різноманітність України більша, ніж мовна, оскільки деякі національні та етнічні меншини вважають своєю рідною мовою російську або (нечасто) українську.
Складено на основі Левенець та інші (2008: 649–650) і http://www.uncpd.kiev.ua/ ucipr/ukr/stat/census/01/03.pdf

16
Рисунок № 2 Населення України за національністю та рідною мовою (2001)


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал