Походження танцю та хореографії



Скачати 271.48 Kb.
Дата конвертації27.03.2017
Розмір271.48 Kb.
ТипЛекція


Лекція №1
Тема: Походження танцю та хореографії.

Мета: Ознайомити з першоосновою виникнення танцю. Визначити функцію кроку, жестів, міміки у становленні найпростіших танців. Сформувати уявлення про виникнення та розвиток танців в епоху первіснообщинного ладу. Визначити особливості та значення танцювального мистецтва в Давньому Єгипті, Греції та Римі.
План

1. Першооснови зародження танцю.

2. Відображення важливих етапів життя в танцях людей первіснообщинного ладу.

3. Розвиток танцю в Давньому Єгипті.

4. Розвиток танцю в Давній Греції.

5. Розвиток танцю в Давньому Римі.


Запитання для самоконтролю

1. Пояснити зв’язок понять «крок – жест – міміка – танець»;

2. В чому суть тверджень Дарвіна, Бехтерова, Геккеля про «звуки-музику» та «жести-танці»?

3. Коли зародився справжній танець як ритмічний показник людських почуттів та як спосіб наївних, веселих розваг?

4. Як розвивався танець в залежності від кліматичних умов, способу життя первісних людей?

5. Які умови сприяли виникненню священних, релігійних танців?

6. В чому особливість танців Давнього Єгипту?

7. Які види танців танцювали в Давньому Єгипті?

8. Який одяг, музичні інструменти використовувалися у танцях Єгипту?

9. Розказати про різновидність танців Давньої Греції.

10. Які танці існували у Давньому Римі?
1. Першооснови зародження танцю

Людина рухається в силу необхідності чи задоволення суто інстинктивних потреб. В такому положенні людина нічим не відрізняється від тварини. Але в тварини, позбавленої усвідомлення краси, немає і здатності до саморозвитку; немає тих умов, з яких виникло мистецтво у всіх його різноманітних проявах.

Хоч в рухах тварини можна відмітити не лише відому симетрію, а також грацію, але всі ці елементи мистецтва проявляються в тварини без усвідомлення їх принад, без відчуття вічних законів краси.

Які б витончені польоти не здійснював птах, які б граціозні стрибки не робила сарна, але усі їхні еволюції не мають нічого спільного з мистецтвом, початок якого покладено людством з того моменту, коли воно досягло відомого ступеня цивілізації та коли був вказаний йому істинний шлях до самовдосконалення і до усвідомлення почуття прекрасного.



Крок – початковий елемент танцю. Це природній спосіб пересування. В силу законів чисто фізичних, кожен крок потребує нового імпульсу і, виходячи від стану спокою до нового стану спокою, ділиться на два періоди. З тривалості цих ритмічних періодів випливає відчуття симетрії і порядку, яке в свою чергу, створює ряд комбінованих рухів, підкорених різним розмірам ритму.

Зі звичайної ходи розвинувся й танець, узгоджений із загальними законами мистецтва й згідно із своїми власними правилами.

Розвиток танцю можна поділити на дві частини: першу, яка відноситься до управління нескінченно різноманітних рухів, прямих, кривих, кривих, увігнутих і у всіх напрямках та лініях; друга ж частина заклечається в гармонійних поєднаннях різноманітних рухів усього тіла, а також його частин, тобто його рук, шиї, голови та гри фізіономії.

Це, так мовити, механічні елементи. Але танець може розглядатися як мистецтво тільки тоді, коли в нього вкладена душа. Танець повинен розмовляти, повинен бути виразним, і кожен рух повинен відображати як живу природу, так і людські почуття та пристрасті.

Таким чином, танець являється послідовною системою різних механічних рухів, узгоджених з настроєм людини і підкорених музичному ритмові. За своїм принципом танець, подібно до жесту, був завжди і у всіх народів вираженням внутрішніх почуттів; був ніжною розмовою, де за допомогою поз, стрибків та іншого виражалися радість, горе, злість, ніжність і т.п. Танець завжди мав свою психологію, яка знаходилася у відповідності до місця, часу та національності. Рухи первісних людей поступово підкорялися відомим правилам; різкі, грубі форми змінювались на більш витончені, і таким чином виробився самостійний кодекс танцювального мистецтва, який отримав право на існування у всьому світі.

Виходячи із сказаних положень, нескладно визначити, що необхідно розуміти під словом «танець». Це ряд механічних рухів тіла, які супроводжуються жестами, що виражають настрій людини, жестами, в яких, безсумнівно, втілюється осмислене, мімічне начало.

Яким же ж чином народився танець і жест? Де потрібно шукати його початок а потім і подальший його розвиток?

Це питання досліджувалося багатьма вченими, і більшість прийшло до думки, що танець існує в природі самої людини.

Перебуваючи довгий час в дикому стані, людина задовольнялася найскромнішими потребами. Задоволення її потреб викликало в ній відчуття радості чи смутку. Ці відчуття виражалися різкими вигукам радості та задоволення або жаху та відчаю. Вигуки супроводжувалися жестами, які передавали враження людини. З плином часу звуки та жести хоч і набували більш точної форми, але зробилися недостатніми для наочного визначення потреб людини та для пізнання оточуючої його природи.

За словами Монтегацці, з мімічних рухів взагалі та з символічної міміки зокрема розвивалася членороздільна мова людини. Тому стає зрозумілим те величезне значення, яке мала міміка в соціальному житті людини. Міміка в своєму послідовному розвитку створила «слово – мовлення», забезпечуючи, таким чином, становище людини на землі, давши їй можливості спілкування один з одним та існування на земній кулі.

Безсумнівно, що виникнення танцю, нероздільно пов’язаного з мімікою, слід шукати в природі самої людини. Засобом для відтворення танцю як «поезії рухів» служить людський корпус. Таким чином, наш корпус володіє здатністю виражати наші вольові відчуття, тоді цілком можливо, що людина перш за все користувалася нею для задоволення потреб своїх почуттів.

При цьому, звичайно, не слід визнавати за танець кожен стрибок. Тільки взаємні дії рухів рук та ніг – рухів, пов’язаних з виразною мімікою, - виливається у форму танцю, який в подальшому своєму розвитку отримав значення благородного, витонченого мистецтва.

Дійсно, з моменту появи на світ дитина починає вже відчувати. Звуки голосу, м’язи обличчя та рухи корпусу, як і в первісної людини, слугують єдиними показниками її відчуттів. Голосом вона висловлює радість та горе, насолоду та біль, ніжність та біль. Усі ці відчуття ефективно відображаються на лицевих м’язах та у рухах тіла. Таким чином, звуки першої народженої людини на землі, були першоджерелом музики, його ж рухи, викликані відомим рефлекторним імпульсом, поклали початок осмисленому танцю.

Це підтверджується Дарвіном. За його висновками, мімічні рухи обличчя, за їх змістом, у всіх народів однакові та подібні між собою. Рухи ж корпусу та його кінцівок виявляються в різних народах у різних формах, відповідно до кліматичних та інших умов життя, а також і згідно з різним розумінням душевного настрою і відчуттів.

До такого ж погляду прийшов і професор Бехтерев. У своєму дослідженні про біологічний розвиток міміки в тварин, він говорить, що символічні жести не є повністю однаковими у різних народів. Він вказує на австралійців, папуасів, сомалійців, ескімосів як на раси, які не знають поцілунків. Малайці, при зустрічі один з одним і під час освідчення в коханні, показують свої почуття торканням носів. Таким чином і в цивілізованих народів склалися різноманітні способи освідчень.

Таким чином, можна вважати правдивим те, що якщо жести у різних народів різні, то міміка – цей необхідний супутник танців, без якого танці беззмістовні, - в усіх людей планети аналогічна. В танцях міміка, яка нероздільно пов’язана з музикою (що впливає на створення певного настрою людини), займала та завжди буде на першому місці.

Питання в тому, що з’явилося першим – звуки-музика чи жести-танці, - створювало предмет для суперечок між різними вченими. Але можна припускати, що як музика, так і танці настільки тісно пов’язані між собою, що їхні перші образи виникли у людства одночасно. Одне доповнювало інше.

Дарвін, у своїй історії виникнення людини, в даному випадку знаходить повну аналогію людини з твариною. За його словами мавпи викрикують цілу октаву нот та одночасно роблять усі можливі жести та стрибки. При цьому Дарвін стверджує, що саме самці більш здатні до видавання звуків, за допомогою яких вони закликають до себе самок.

З нашого ж погляду, можна додати, що голуби-самці воркують та кружляють одночасно; самець-глухар в нічні тиші лісів співає пісню про кохання, тріпоче крильми та зображає справжнього співаючого танцівника.

Геккель розглядає це питання з іншої точки зору. За його словами, не чоловік, а жінка, яка не володіла ще даром слова, привернула до себе чоловіка своїм ніжним голосом та привітними жестами. Дійсно, не Адам звабив Єву, а прародителька наша захопила людину, приймаючи пози та виконуючи заманливі жести, подаючи яблуко.

З поваги до прекрасної статі, яка є найкращою прикрасою танцювального мистецтва, більшість віддає перевагу останній думці. Жінка повинна вважатися законодавицею пластики та танців.

Вийшовши із стану малосвідомого дитинства, доросла людина, маюча вже у своєму розпорядженні усне мовлення, все-таки не звільнилася від рефлективних рухів тіла, які близько підходять до поняття танцювальних темпів. Недарма ж кажуть, що людина «стрибає від радощів», в припадку злості тупотить ногами, погрожує кулаками. Усе це – танцювальні рухи.

Самостійно розвивалася й музика. Спочатку у формі співу, потім з допомогою винайдених інструментів музика встановила ритм, завдяки якому створився відомий порядок. Звуками окреслювався стан душі, при чому виникли вже не механічні, а більш свідомі ритмічні жести, які відповідали різним почуттям. Завдяки музичному ритмові тіло людини робиться більш гнучким, більш рухливим. Очі гаснуть або блищать; руки то зводяться, то підіймаються вгору; ноги рухаються то швидко, то повільно. Таким чином, музичний ритм створив підпорядковані йому правильні рухи тіла, пристосовані до вираження різних відчуттів. Мелодія спів прийшла на допомогу жестові. Звуки пісні та музики встановили такт та розмір рухів тіла. Саме з тих пір зародився справжній танець як ритмічний показник людських почуттів та як спосіб наївних та веселих розваг.
2. Відображення важливих етапів життя в танцях людей первіснообщинного ладу

Танці, подібно до усілякого роду гімнастичних вправ, слугували розвитку спілкування між людьми. Коли траплялася якась радісна подія, яка стосувалася цілої групи людей, то з’являлася потреба у спільних, загальних веселощах. Люди інстинктивно брали один одного за руки, плечі і на радощах виконували різні рухи ногами. Встановилося щось на зразок загальних рухів. Особи, які приймали участь, змикалися в коло, маючи можливість бачити один одного в замкненому ланцюгу, при чому регулювався й ритм рухів.

Розваги виявлялися, однак, в різних народів по-різному. Рухи виявлялися в різних формах, які утворювалися в залежності від вигуків та звуків, що супроводжувалися рухами натовпу.

Бажання збиратися групою для обміну думок та розваг притаманна для усіх нині існуючих диких народів. Танцюють вони по-різному. Але у всіх спостерігається одна спільна риса – ставати в коло та рухатися по колу. У африканців кілька жінок стають в середину кола, яке утворене одними чоловіками. У червоношкірих індіанців їх переможні танці виражаються також ланцюгом танцівників, в середині яких стають полонені. Вочевидь, що ці хороводні рухи було прототипом справжніх танців, облагороджені мистецтвом.

Безсумнівно, що одноманітне життя деяких народів, змушених щоденно проводити час в турботах про своє існування, мало впливало на розвиток танцю як способу розваг. Ще в більшій залежності прогрес танцю знаходився від роду харчування та кліматичних умов.

Морі де Сен-Мері детально дослідив це питання. Він здійснив ряд спостережень над народами, які заселяли Америку. Він встановив тісний зв'язок між танцями, з однієї сторони, та кліматом, звичаями та традиціями племен та народностей Нового Світу, з іншої сторони.

Широти, де царює холод, заселені народами, які постійно змушені боротися з суворістю клімату. Схованим в землянки, оповитим снігом більшу частину року, приреченим жити майже без спілкування один з одним, їм не до танців. Танець, звичайно, не міг знайти собі місця серед вічного льоду та холоду. Тому в ескімосів, закутаних цілий рік шкурами тварин,безперервно тягнучих своє мізерне існування серед снігових заметіль та морозів, не могло зародитися бажання веселитися за допомогою танців. Те саме можна сказати й про племена, що заселяють ті ж північні широти в Азії та Європі. Лопарів, чукчів та ескімосів не можна назвати любителями танців.

У народів, які населяють країни з помірним кліматом, любов до танців проявляється вже в дуже різноманітних формах.

Весняне пробудження природи народжує нові радісні враження. Природа воскресає, ніби закликає усіх на загальне свято весни. Щаслива молодь, звичайно, не може залишатися байдужою до закликів природи. Вона надихається, приділяючи час розвагам. Це особливо помітно у племен, які займалися землеробством та скотарством. У цих племенах прихід весни завжди зустрічався піснею, яка супроводжувалася танцями.

Дух кожного народу відображається у виконуваному ним танці. Жорсткі звичаї племен створили в них і дикі рухи, що відповідали їхньому сангвінічному темпераменту. У землеробів ці рухи спокійні, рідко переходять у свавільність, розпущеність.

Чим більше наближатися до тропіків, тим повільніше виявляється в танцях гарячий темперамент народностей, які живуть в теплому та жаркому кліматах. Танці входять в склад їхнього домашнього ужитку. В них це найулюбленіший спосіб розваг, в якому відображаються риси їхнього характеру. Для прикладу, можна привести жителів Гвіани, котрі настільки обожнюють танці, що мало чи не щодня, після праці, збираються, щоб поплясати. У дикунів Африки та Австралії танці служать виключно для забави. Там дуже поширені мімічні танці, які наслідують оточуючу природу. В них снують танці, які наслідують рухи голубів, свиней та ін.

Деякі дослідники зробили висновок, що у первісних народів зародження танцю треба шукати в ідеї спілкування людини з божеством. На їхню думку, перший танець з’явився на землі перш за все як спосіб для поклоніння верховному божеству.

Усвідомлюючи свою підлеглість вищим силам природи, незалежну від її особистої волі, людина дійсно схилялася перед цими таємничими силами. Сонце гріло, вогонь палив, грім страшив, у воді вона тонула, вітер дув; усе це, разом узяте, викликало велике враження в людини. В її голові, безсумнівно, зароджувався культ поклоніння стихіям та фізичним явищам природи як чільними уявленнями про Бога.

Цілком природно, що в людини з’явилася і потреба для висловлення почуттів захоплення та розчулення перед Творцем природи, який нагородив її усіма благами, необхідними для її існування. Вона шукала способи як виявити свою вдячність, та вилив її у формі співів та танців, в ім’я Творця всесвіту. Більшість істориків визнала цей висновок правдивим та майже одноголосно повторила, що релігійні, священні танці були праобразом танцювального мистецтва.

З наведених прикладів про сучасних дикунів видно, що танці та музика у них перш за все були способами розваг. Вже потім, коли люди прийшли до більш культурного стану, коли вони могли вже міркувати «по-людськи», тільки тоді вони вже могли присвятити свою на той час єдину розвагу – танець до релігійно-духовного культу. Тільки тоді, за допомогою перетворених танців та співу, люди почали висловлювати вдячність невидимим божествам.

Отже, майже усі важливі події життя первісної людини відзначалися танцями: народження, смерть, війна, обрання нового вождя, зцілення хворого тощо. Танцем виражалися моління про дощ, про сонячне світло, про родючість, про захист і прощення. Танець – це непереборна та природна схильність людини до наслідувальних рухів. В первісний час хоч і не існувало мистецтво танцю, але люди стрибали, приймаючи різні пози, за допомогою яких, в грубій формі, виражався душевний стан танцюючих. Веселощі та радість слугували головними елементами танцю. Такою була перша стадія танцю. Подібно до того, як танцює дитина, так танцювали і первісні люди. Потім уже релігійні почуття, за допомогою співу та звуку інструментів, перетворили чисто механічні рухи в танець, підпорядкований уже відомим правилам. Було закладено фундамент для народжуваного мистецтва хореографії, яке нероздільно пов’язане з життям усього людства. Танці тих віддалених часів не дійшли до нас у своєму первісному вигляді. З роками, у зв'язку з удосконаленням прийомів праці, змінами в суспільних відносинах, вони піддалися значним змінам, а частково і зовсім зникли. Тепер усі ці танці-ігри, культові і військові танці втратили своє первісне значення і перетворилися у звичайні побутові.


3. Розвиток танцю в Давньому Єгипті.

Пам'ятки мистецтва і літератури, що дійшли до нас, доводять, що танець у Давньому Єгипті мав суттєве значення. Єгиптяни розглядали танець не тільки як розвагу, але і як приналежність до релігії і короткий шлях до богів. Якщо вмирала людина, вони за допомогою танцю відганяли поганий дух від мертвого тіла і вірили, що танець – це благословенна і священна форма мистецтва. На святах родючості важливість танцю як уособлення божественної життєвої сили була свого роду маніфестом, особливо при поклонінні богиням Хатор і Баз. Фараони використовували спеціальні костюми для танцю, вузькі напівпрозорі трико, що висвітлювали різні ракурси тіла артиста. На стінах храмів і фресках видно вишиті пояси, що обтягують і підкреслюють естетику тіла.



Танці епохи фараонів. Сім тисячоліть тому давні єгиптяни вже вміли танцювати, і це відбито на їхніх фресках і стінах усіх древніх єгипетських храмів. Народження давньоєгипетського танцю було нерозривно пов'язане зі становленням релігії. Храми Єгипту були похмурими, стиснутими товстими стінами, масивними колонами, великою кількістю малюнків і знаків. Святилище укривалося від людських пісень і голосів. Мертве і грізне мовчання панує в храмі. Це відчуття постійно мучить, лякає і гнітить людей. Хід переходить у підземелля. Храм охороняють безліч статуй, страшні своєю однаковістю (мають голови баранів і левів). Єгиптяни поклонялися тваринам, образ Сфінкса є найбільш людським. Боги мають визначені риси людини і тварини (іноді потворні): шакалоголовий Анубіс, сувора левиця Сихмет. Ієрархія богів і ступенів людських відносин дуже складні. У кожному значному місті керував свій бог. А великі храми мали кілька другорядних богів. Кожна вільна людина була на яку-небудь ступінь вище або нижче іншого. Усі переповнені заздрістю або мають образу.

Давньоєгипетські танці виповнювалися без єдиного різкого руху, навіть просто зайвого руху. Ніщо не відволікало від духовної напруги.

Існував зоряний танець єгипетських дівчат з передзвоном дзвіночків. З червоними віночками у великих локонах волосся, складки одягу – довгі з тонкого льону. Дівчата йшли одна за одною зосереджені і горді, їхній малюнок повертався за сонцем (строфа), вказуючи зоряні рухи. В антистрофі рухалися більш швидкі дівчата, одяг – з різнобарвного скляного намиста на талії. Вони розривали ряд перших. Танцювали в білому, нахилялися, діставали руками підлоги, між ними, піднявши зімкнуті над головою руки нахилялися плавними рухами інші.

Рухливий танець. В оригіналі танець має 2 елементи – рухи тіла і кроки. Треба вміти керувати ними і з підсвідомих, безладних рухів створювати свідомі, розмірені. Танцюючий привертає увагу публіки своєю спритністю й умінням контролювати тіло, часто глядачі аплодують і кричать у ритмі, це і є сутність рухливого танцю. Храмові Танцівниці храму були дуже майстерними в рухливому танці.

Спортивний (акробатичний) танець. Конкуренція і бажання одержати перевагу вимагали роботи над своєю витонченістю і легкістю рухів, ускладнювали рухи і підвищували їхні труднощі, таким чином, не кожен танцюрист міг рухатися подібним чином, цей вид танцю вимагав дуже великої гнучкості і великого часу на тренування.

Танець-наслідування. Танцюристи багатьох національностей і віків намагаються зображувати тварин, птахів і явища природи. У цивілізовану епоху цей вид використовується лише для розваги публіки, щоб показати, наскільки вміло танцюристи можуть копіювати тварин. У поезії ми знаходимо деякі слова, що вказують на те, що єгиптяни намагалися імітувати шум вітру. Єгиптяни наслідували в танці і тварин.



Парний танець. Парний танець, який зараз зовсім не представлений у Єгипті, не означав, що чоловік і жінка повинні були танцювати разом, обіймаючи один одного або хоча б тримаючись за руки. Тільки 2 дівчини або 2 юнаки могли виконувати його.

Груповий танець. Два види: танець, що виконується 5 танцівниками: кожен артист виконує свої рухи, і вони повинні пов'язуватися з іншими учасниками; другий вид – танець у якому танцюристи виконують однакові синхронні рухи.

Військовий танець. Давні єгипетські війська складалися з найманців із сусідніх держав, і тому колір шкіри у деяких з них був чорний. Військовий танець був розвагою армії під час відпочинку. Чорні солдати танцювали простувату комбінацію з безладних рухів під ритмічні вигуки барабанщика. Білі солдати встановлювали ритм ударами двох бумерангів і з ним же вони танцювали. Це був свого роду двобій – одні атакують, інші захищаються.

Танець музикантів. У давньому Єгипті музиканти не стояли або сиділи нерухомо як зараз, а танцювали під час гри на своїх інструментах, і це був особливий вид танцю. Звичайно, танець залежав від виду інструмента, наприклад, деякі могли навіть стрибати, а в музикантів, що грають на кастаньєтах, було більше за всіх можливості для руху.

Танець карликів. Похоронний танець. Успіх танцю карликів залежав від їхніх комічних здібностей, цей танець виконували для королів і королівських дворів особливі актори. Священний танець карликів був унікальною розвагою королів, у ранні епохи після смерті монарха карликів ховали разом з ним. Існує багато скульптур, статуй, написів і фігур, що доводять його особливе положення. Три види цього танцю в залежності від властивої ідеї: ритуальний танець, що був основною частиною похоронних обрядів; танець, що уособлює сум танцюристів, яких запросили на похорон; земний танець, покликаний утішити скорбних. Найбільш значним вважається перший вид танцю карликів. Він виконувався великою кількістю танцюристів і танцівниць і супроводжувався музикантами з кастаньєтами. У давньому Єгипті вірили в загробне життя, і для них не було нічого незвичайного в тому, що якщо карлики танцювали танець при житті людини, вони повинні були виконувати його і після смерті. Тому єгиптяни наполягали на похованні танцюристів в одну могилу з покійним.

Релігійний танець. Танець у давньому Єгипті був основною частиною релігійних ритуалів. Танцюристи виконували його оголеними або одягненими в прозорий одяг. Церемонію супроводжували палаючі пахощі, танець і спів, удари табли, а частина танцюристів розмахували зеленими гілками, відганяючи злих духів від богів.

Гавейзі – це циганське плем'я, що заснувалося в Єгипті. Перше значне згадування про Гавейзі датовано ХVIII-м століттям. Коли Гавейзі були вигнані з Каїру в 1834 р., вони оселилися в Південному Єгипті. Їхня музика, танець і культурні атрибути помітно відрізняються від того, чим відомий народ Саїді, що історично населяє цю область. У танці використовують цимбали.

Танець суфіїв. Суфійські танці – танці дервішів (у Єгипті відомий, як танець "танура"). Побачити справжні танці суфійських дервішів можна раз на рік в місті Конья (Туреччина), з 9 по 13 грудня. Дервіші з'їжджаються на могилу засновника ордена, поета Джалаледдина Румі, де і відбувається церемонія. Спочатку учасники в білих каптанах і червоних фесках по одному проходять повз шейха, який дає їм таємні вказівки, а потім вступають барабани і флейти, і дервіші починають кружлятися на місці, все швидше і швидше. Піднята права рука танцюючого дервіша отримує благословення небес, через опущену ліву руку це благословення передається землі, у чому і складається сенс ритуалу.

Белладі в перекладі з арабського означає "батьківщина" або "рідне місто". На єгипетській мові звучить як Орієнтал Шаабі. Танець Белладі танцювали в багатьох селах по всьому Єгипту. Звичайно, його танцювали в будинку жінки і для жінок. В основному це були рухи стегон. Рухи рук були досить прості і безсистемні. Танцювали босоніж. Традиційний одяг для танцю – біла галабея з хусткою на стегнах і хустка на голову. Шаабі – це стиль, що дуже популярний у Єгипті. Balabі це не тільки стиль танцю, це культура. Часто balabі називають соло єгипетської жінки.



Танець живота. Єгипет вважається батьківщиною танцю живота. Географічне положення Давнього Єгипту було таким, що він був досить ізольованою державою, тому довгий час танець формувався лише єгиптянами і інші народи на нього не впливали.

У Давньому Єгипті мистецтво танцю цінувалося дуже високо. У нім існували багато різних видів танців: ритуальні, гаремні, військові танці і танці, які танцювали просто для розваги. Про те, як виконувалися танці, свідчать зображення танцюристів і танцівниць, що дійшли до нашого часу. У Давньому Єгипті танець був досить різноманітним, рухів було значно більше, ніж в "традиційному" танці живота.

Танцюристи виконували різні піруети і навіть деякі акробатичні елементи. Рухи рук, як правило, були "м'які", плавні, відкриті, але також існували характерні, уривисті, геометричні рухи із затиснутими кулаками. З часом Давній Єгипет став більше потрапляти під вплив сусідніх країн: Сирії, Палестини, Нубії, Судану, Ефіопії. Приблизно у 1500 р. до н. е. єгиптяни привезли до двору баядерок з Індії, які вклали в єгипетський танець елегантність, гнучкість, витонченість.

Після періоду Нового Царювання єгипетська цивілізація стала згасати, все більше піддаватися навалам сусідніх країн і в 30 р. до н.е. Єгипет став частиною Римської Імперії.



Музичні інструменти. Ритм – це основний елемент для створення танцю, музики і пісні. З цього правила випливають дві важливі речі: 1) танцюрист проявляє свою майстерність, коли додержується ритму; 2) більше враження на публіку справляє гармонія між рухами і ритмом, тому що при цьому два почуття – слух і зір однаково сприймають те, що відбувається. Інструменти для створення ритму: 1) кастаньєти і спеціальні палички; 2) руки; 3) вигуки; 4) бубон; 5) великий барабан; 6) Salasel (рамка, зроблена з металу, як підкова, з тонкими пластинами в центрі, що виробляють прекрасне звучання, використовувався сугубо в релігійних танцях для відлякування злих духів). Струнні інструменти – усі струни для них робилися з нутрощів тварин. 1.Genck (маленький прямокутник, зроблений з дерева, п’ять струн. 2. Tanboura – ідентична Генк, але має великі розміри. 3. Kіnaara – прародителька мандоліни. 4. Арфа. Духові інструменти: Мізмар – одинарна (проста) або подвійна флейта. Просту флейту, зроблену з бамбука, у Єгипті називають Naay, але найбільшою популярністю користувалася подвійна (тепер називана Argool). Флейта, вирізана з дерева зі спеціальним наконечником, називається Mezmaar.

Костюми. Широко розповсюдженим танцювальним костюмом у період Давнього царства була біла сукня, що закриває груди і закріплена за допомогою двох смуг на плечах, довжиною до коліна. Пізніше від цього костюма відмовилися, тому що воно заважало робити широкі кроки і піднімати високо вгору ноги. Вони стали одягати чоловічий костюм (прямокутний шматок тканини, закріплений на стегнах, закривав тіло від живота до коліна, залишаючи інші ділянки тіла оголеними). Молоді дівчата звичайно танцювали оголеними, і навіть одягнуті на стегна пояси нічого не приховували. Вони також надягали накидку на ліве плече (права сторона грудей все одно залишалася оголеною). Ще використовували довгий і прозорий одяг із широкими рукавами, і надалі надягаючи пояс на стегна.
4. Розвиток танцю в Давній Греції

Танець займав важливе місце в житті Греції. Багато письменників античності присвятили йому багато сторінок і цілі трактати; незліченні зображення танцюючих у скульптурі й у вазовому живописі. У добутках давніх поетів, письменників, художників зустрічаються назви танців і їхніх учасників, описуються правила виконання. Виникає поділ на учасників і глядачів, вільних у своєму бажанні – танцювати або не танцювати, дивитися або не дивитися. Саме це мало величезне значення для всього подальшого розвитку танцю.

Ритуальний початок, де танець мав глибинне духовне значення, починає поступово витіснятися чисто тілесним, розважальним. Наприклад, у грецькій піррисі танець починає здобувати навіть деяку схожість зі спортом, з чистим культом красивого тіла. Уся космогонія поступово відходить на задній план.

Лукіан відносить танці до заняття як божественного, так і таємничого. Однак це зауваження можна віднести не до всіх видів грецьких танців, а тільки до ритуальних, культових, танців вільних громадян. Опис танців ми можемо зустріти і у Аристотеля, Філострата, у трагедіях Есхіла, Софокла, Еврипіда, у комедіях Аристофана. Про характер давньогрецьких танців розповідають і численні зображення танцівників і танцівниць на барельєфах, у вазописі, у скульптурі. Усе життя Греції пронизане евритмією: веслярі на галері гребуть у лад, дотримуючись ритму флейти, робітники працюють під звуки дудок, оратор скандує фрази, супроводжуючи їх ритмічними жестами – усі вони танцюють у тому широкому змісті слова, що додавали йому греки. У Греції танцювали всі: від селян до Сократа. Танці не тільки входили до числа освітніх дисциплін, але їм охоче продовжували навчатися і дорослі люди, повноправні громадяни. Танці в ті віддалені часи були дійсно могутньою силою. До них вдавалися, бажаючи умилостивити сильних світу цього, попросити помилування засудженим, домогтися якої-небудь іншої милості згори. Усі танці античності виповнювалися для глядачів, а не для задоволення пострибати і не для власної розваги. Деякою танцювальною технікою володіли всі громадяни грецької громади.

Умовно класифікувати давньогрецькі танці можна на п'ять груп: войовничі танці – ритуальні й священні; культові помірні – еммелія, танець покривал і танці каріатид, а також танці при народженні, весільні й похоронні; оргіастичні танці; танці суспільних свят й театральні; танці в побуті.

Священні танці за переказами були перенесені в Грецію з Єгипту Орфеєм. Він побачив їх під час храмових свят єгиптян. Але рухи, жести він підкорив своєму ритмові, і вони стали більше відповідати характерові і духові греків. Ці танці виконувалися під звуки ліри, відрізнялися красою. Свята, а значить і танці, часто присвячувалися різним богам: Діонісу, богині Афродіті, Афіні. Вони відображали певні дні трудового календарного року. Ритуальні танці в Давній Греції досить різноманітні, але умовний розділ їх достатньо простий і традиційний: наймудріші всесвітні символи завжди складаються з двох половинок – світлої і темної. Так і в Греції існувало два основних танцювальних культи: "світлий" на честь бога Аполлона і "темний" на честь бога Діоніса.

В античному світі існували танцювальні обряди, що концентрували в собі все те, що виганялося з урочистого аполлонічного культу: екстаз, буйство жестів, перевага тіла над духом. Людина-бог і звір уже не стикалися в цих обрядах: все темне і непристойне виливалося назовні у святі, присвяченому Діонісу, богові родючості. Зв'язок із природною стихією в діонісійському культі очевидний: усі події відбуваються на вулиці і дають можливість людині без обмежень цивілізації віддатися на волю своєї підсвідомості. Роздвоєння людського "я" знаходить вихід своєму єству, через еротичні танці вакханок, через розкріпачення природних потреб, на які суспільство наклало заборону. Діонісійський культ в усьому протиставляється аполлонічному. Свята проводяться головним чином уночі (а не при золотому світлі, описаному в міфі про Аполлона), у стані сп'яніння (а не світлої урочистості), у супроводі флейт і сопілок (а не ліри і кіфари), у швидкому темпі і шалених рухах (а не повільних і розмірених). Результатом цих дійств було досягнення загального екстазу, у якому забувалися пристойності й умовності, порушення всіх інстинктів, у тому числі і сексуальних, – духовний початок тут уступив свої позиції. На поверхні виявилися лише божевільна радість тимчасового звільнення людини від своєї "цивілізованої" оболонки. Спадщиною діонісійських традицій стали танці напівголих жінок на бенкетах.



Військові танці в Давній Греції відігравали велику роль у вихованні мужності, патріотизму, почуття боргу в юнацтва. Звичайно військові, піррічні танці виконували двоє. Існували такі масові піррихі, у яких танцювали одні юнаки, а іноді разом з юнаками танцювали і дівчата. Військові танці відтворювали бій, різні бойові перебудування, це були складні хореографічні композиції. В руках у танцюючого були луки, стріли, щити, запалені смолоскипи, мечі, списи, дротики. У сюжетах героїчних танців, як правило, знаходили своє відображення міфи і перекази про героїв. Піррийський танець ("пірриха") належить до найяскравіших войовничих танців. Піррихій народився в Спарті. Його починали вивчати вже в п'ять років. По суті пірриха – це віртуозний танець з мечами і щитами. Пірриха входила в число улюблених бенкетних розваг, особливо коли вона виповнювалася танцівницями. Одягом для таких танців слугували обтяжні труси, спіднички або довгі шаровари (для жінок). Верхня частина тіла в представників обох статей найчастіше залишалася оголеною. Під час танців виконавці відбивали такт ногами, для цього одягали особливі дерев'яні або залізні сандалії, іноді відбивали такт за допомогою одягнутих на середні пальці своєрідних кастаньєт – мушлів.

Суспільно-побутові танці супроводжували сімейні й особисті торжества, міські і загальнодержавні свята. Розрізнялися танці домашні, міські, сільські. Вони були різноманітні за тематикою і композиційним малюнком, за складом виконавців. Саме суспільно-побутові танці дуже вплинули на виникнення сценічного танцю.

Сценічні танці Давньої Греції були частиною театральних вистав, причому кожному жанрові відповідали свої танці: для трагедії характерна еммелія, для комедії – кордак, для сатиричної драми – сикканіда.

Еммелія представляє собою дуже розміряний танець у повільних ритмах, на зразок хороводів і фарандол.



Танець покривал і танець каріатид більш жваві. Каріатиди і є ті самі танцівниці, що вперше застосували у своїх танцях техніку танцювання на "пуантах". Пуанти в античності не були схожі на сучасні. Античні пуанти – це стійка на дуже високих півпальцях, на кінцях пальців, але босоніж, без будь-якого спеціального взуття. Так само танцювали і чоловіки.

Кордак – буйний, розгнузданий танець. Непристойний характер відзначався всіма письменниками античності. Для виконання цього танцю актор надягав спеціальну толщинку, що підкреслює специфічну для кордака постановку корпуса: сильний нахил вперед і випинання нижньої частини спини. Рухи виконувалися в бурхливому темпі і складалися з присядок, вертінь стегнами, улюблених греками обертів, стрибків, під час яких п'ятками треба було бити себе по толщинках (спеціальні підкладні подушечки, для збільшення, ущільнення фігури) Танцями як видовищними розвагами завідували міми (блазні, клоуни, акробати, жонглери). Їхнє суспільне становище було зовсім не з завидних: всі вони збіглі раби, іноземці, "покидьки суспільства", професійні танцівниці і флейтистки – компанія малопристойна. Однак жоден бенкет багатих і безсумнівно поважних громадян не обходився без них. Взагалі, бенкети античності нерозривно пов'язані з танцями. Танцювали усі: і самі гості, і їхні супутниці-гетери, часом конкуруючі з запрошеними професіоналами. Професія міма-умільця дуже різноманітна: загадування загадок, розповідання байок і анекдотів, жонглювання, буффонні танці, показування фокусів, музична ексцентрика. Однак танці мімів були не тільки буффонними. Різновид їхнього танцювального мистецтва – акробатичні танці.

Давньогрецькі акробатичні танці нерозривно пов'язані з крито-мікенською культурою, однією із складових частин якої була тавромахія (дресирування і приборкування бика). Оголені акробати в коротких критських фартухах перестрибують через спину биків, іноді тримаючи за роги, іноді роблячи так називаний "каскад". У самій Греції на биках не танцювали, але дуже любили танцювати на руках, особливо жінки. Їх називали кубістери ("кубістіка" – танець на руках у всіляких позах). Кубістери перекидаються через голову, упираючись руками в землю; іноді вони зображуються в "стійці" на руках, проробляючи ногами усілякі трюки: стріляють з лука, черпають вино і т.д.

Мина міма. Характерні риси віртуозного танцю мімів: техніка побудована на виворітності ніг; практикувалися танці на пуантах і різноманітні стрибки; улюблена манера – різкий поворот корпуса в перпендикулярну ногам площину; для танцівниць характерні акробатична кубістика і віртуозна пірриха; популярні танці з кубками і кошиками; характерним прийомом у грецьких танцях є відгинання кисті руки під прямим кутом нагору. Давньогрецькому мімічному танцеві, у поєднанні з пантомімою, призначена була блискуча майбутність. Слідом за класичною епохою еллінізму театр низовий (мімічний) вступив у боротьбу з театром офіційним. Останній перетворився у винятково розмовний, у театрі ж мімів як і раніше були і музика, і спів, і танець, і головний його атракціон – акторки, мімістки, танцівниці, флейтистки. Міми стали покровителями елліністичних монархів, які тримали при дворі цілі їхні трупи нарівні з акторами розмовного театру. Завдяки "портативності" своєї професії міми менше інших професіоналів постраждали від потрясінь у часи падіння Римської імперії і з легкістю перекинули свою діяльність в інші країни, які дали їм спокійнішу арену для виступів. Танець був центральним у професії мімів.
5. Виникнення танцю в Давньому Римі

Танець Давнього Риму успадкував традиції давньогрецького мистецтва періоду еллінізму. Проте шляхетне і священне призначення танцю поступово перестає бути актуальним. Під впливом смаків і запитів давньоримського суспільства, яке прагнуло до розкоші і збагачення, танець стає простою розвагою, втрачає строгість і чистоту. Навіть танці, запозичені у греків, набували набагато більш чуттєвий, фривольний, деколи навіть вульгарний характер.

У Римі, за часів розквіту великої імперії, відчувався вплив і інших танцювальних традицій – етруських, єгипетських, азіатських. Так, деякий час були поширені етруські ритуальні танці Люперсалії (Lupercalia) і Амбарвалії (Ambarvalia). Як і раніше виконувалися ритуальні танці (але вже на честь римських богів – наприклад, Марса, Венери), обрядові танці-ходи, що пов'язані з давніми культами родючості, які поступово переростають в суспільні свята (наприклад, сатурналії). Загальний стиль цих видовищ – поєднання грандіозної феєричності і крайній натуралізм. Так, запозичений римлянами у греків Танець Гіменея являв собою настільки непристойне видовище, що власті законодавчо навіть переслідували тих, хто виконував його або навчав.

Подібний характер мали і театралізовані вистави Давнього Риму. З часом відсутність естетичної і філософської основи в розумінні танцю як мистецтва привело до того, що він просто перестав розвиватися, але коли в Римі почалися безлади, і імператор злякався, що може статися повстання, він звелів вийти на вулиці міста трьом тисячам танцівників і танцівниць, які своїми танцями втихомирили буйство натовпу.



Танцювальне мистецтво древніх греків мало великий вплив на римлян. Лише творчі смаки римлян в корені відрізнялися від смаків греків. Для греків мистецтво і танець були священними, що ушляхетнювало душу і наближало людину до Богів. Римляни ж, більш грубі і приземисті, бачили в мистецтві всього лише розвагу. Танці втратили первинну строгість і чистоту, в них стали частіше змальовувати і виражати пристрасть, що не відповідало високому релігійному призначенню танцю в Древній Греції. Втім, римляни знали і шанували ім'я першого танцюриста: фактично їм вважався Ромул – один з легендарних засновників Риму.

Римляни внесли до історії світового танцю великий вклад як творці пантоміми. Пантоміма – театральна вистава, в якій думка, відчуття і пристрасть, замість голосу, виражаються рухами тіла і жестами. Міміка відігравала велику роль в драмах, але, як виключно мімічна вистава, пантоміма вперше з'явилася в Римі при Августі, під час царювання якого жили знамениті Баіф і Пілад, яких вважають засновниками римської пантоміми. Давня пантоміма істотно відрізнялася від нашої тим, що в ній міміка обличчя актора не приймала участі, оскільки древні актори виходили на сцену в масках; різні відтінки ролі, зводилися виключно до міміки тіла, що привело пантомімів до необхідності виражати різномаїття душевних рухів умовними знаками, які глядачам були добре відомі. Не дивлячись на таку обмеженість сценічних засобів, римські пантоміми уміли свою гру доводити до високої міри виразності. Приватного побуту римська пантоміма не торкалася. Леда, Даная, Ганімед, Адоніс, Марс, Венера, Геркулес, Едіп, вакханки – ось сюжети пантоміми. Для кожної пантоміми складалося особливе лібретто для керівництва акторів, звичайно на грецькій мові. В основу тексту бралася трагедія, діалоги і хори замінювалися монологами, у римлян кантів, що носили назву cantica; під ці канти, які виконувалися хором співців, актор жестикулював свою роль і за допомогою міміки висловлював її зміст. Пишна обстановка відвела пантомімі панівне місце на римській сцені; успіхові римських пантомім немало сприяв і їх плотський, розпусний характер. У пантомімі все збуджувало в глядачах тваринну чуттєвість, деякі письменники приписували панування розпусти в Римі в період імперії саме впливу пантоміми. Сюжети пантоміми завжди стосувалися плотської любові; для збудження чуттєвості актори вдавалися до найгрубіших засобів і безсоромних жестів. У пантомімі на римській сцені з'являлися навіть прості гетери, так що назва гетера і танцівниця були однозначні. Любов до пантоміми перейшла і на виконавців; улюблені пантоміми йшли по вулиці як тріумфатори, що супроводжувалися величезним натовпом. Заборона Тіберія надавати пантомімам почесті існувала недовго: вже Сенека називає римську молодь свого часу лакеями пантомімів. Заводити з пантомімами знайомство вважали для себе за честь і задоволення навіть сенатори; пантоміми – завжди улюбленці римських пані; Калігула не приховує своєї прихильності до пантоміма Мнестеру, якому публічно надавав самі непристойні знаки уваги; при Нероні, який сам виступав в пантомімі, пристрасть до них не знає меж; Тіт не любив гри пантомімів, при Доміціані вони знову у великій шані; Трян всіма заходами прагне обмежити пристрасть римлян до пантоміми; при Антонії пантоміма знову набуває великого значення. Майбутні християнські імператори поблажливо дивляться на вистави пантомім, в яких цинізм зростає з кожним поколінням. Окрім Баіфа і Пілада відомі з пантомімів учень Пілада Гілас, потім Мнестер і Паріс, один з наближених Нерона. До найпізнішого періоду римської імперії відносяться пантоміми Камаралл і Фабатон. З падінням римської імперії занепало драматичне мистецтво, занепали і пантоміми.
Список рекомендованих джерел:

1. Худеков С.Н. Всеобщая история танца. – М.: Эксмо, 2010. – 608 с.


Інформаційні джерела:

http://ukrref.com.ua/?id=MTE0MDU%3D



http://akolada.org.ua/?dep=&page=bibl/statti/tancdozvillyaant

http://svit-tanok.com.ua/kotrotkov_tarakanova/print:page,1,145-tanci-starodavnix-krayingreciyi.html

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал