Початок відвідування школи новий етап у житті маленької особистості. Це зустріч із новим світом загадковим, бажаним, цікавим і, водночас, дуже непростим



Скачати 56.85 Kb.
Дата конвертації11.05.2017
Розмір56.85 Kb.
Початок відвідування школи – новий етап у житті маленької особистості. Це зустріч із новим світом – загадковим, бажаним, цікавим і, водночас, дуже непростим. Початок шкільного життя для дитини є часом великих надій і великих розчарувань, часом перших життєвих перемог і перших поразок. Школа ставить перед дитиною низку завдань, виконання кожного завдання безпосередньо пов’язане з попереднім досвідом дитини.

З кожним роком посилюються вимоги до дошкільника, який розпочинає свій новий, серйозний відповідальний і цікавий життєвий шлях. Не всяка дитина може виконати поставлені вимоги, проблема готовності й адаптації до школи потребує особливої уваги та роботи психологів, вихователів, учителів і батьків. Адже головна причина неуспішності дітей у навчанні – психологічна неготовність до шкільного життя.

Найважливіший чинник психічного розвитку дитини дошкільного віку – формування психологічної готовності до шкільного навчання. Її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

Вступ до школи – найважливіший період у житті дитини, етап, що розділяє дитинство з його імпульсивністю, безпосередністю, некерованістю бажань. Коли переважає «хочу», і школу – з її необхідністю підпорядкування дисципліні, вимогам «треба», плануванню і розпорядку навчального процесу. Для того, щоб цей стрибок у нове був безболісним, щоб вимоги шкільного життя не викликали у дитини негативних емоцій, необхідно готувати дітей до школи ще у дошкільний період.

Шкільне життя вимагає від дитини певної жертовності, адже потрібно зневажити гру, щоб підготувати уроки, скоротити час спілкування з однолітками, позбавити себе можливості робити те, що хочеться і що подобається.

Дуже часто у батьків виникає помилкове бачення стосовно психологічної готовності до школи їхніх дітей. Вони вважають готовою до навчання ту дитину, яка вміє читати, рахувати і писати. Але дослідження показують, що це мало впливає на успішність. Відсутність таких умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їхнє формування передбачається програмою та методикою навчання.



Психологічна готовність до школи - це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Готовність до шкільного навчання – це багатокомпонентне утворення, що потребує комплексних психологічних досліджень. У структурі готовності прийнято виділяти наступні компоненти: морфологічну готовність, психологічну готовність і соціальну готовність.

Психологічна готовність складається з наступних компонентів: мотиваційних, інтелектуальних, емоційно-вольових, особистісних.
Мотиваційний компонент

Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне йти до школи. Але їхнє бажання пов’язане із зовнішніми ознаками зміни соціального статусу (батьки купують портфель, нову шкільну форму, зошити, олівці, ручки, у дитини з’являється власне робоче місце тощо).

Батьки можуть сказати: «Дитина хоче йти до школи, і відповідно, мотиваційна готовність в неї сформована». Але це зовсім не так. Передусім, бажання піти до школи і бажання вчитися – суттєво відрізняються одне від одного. Дитина може хотіти йти до школи, тому що там її друзі, тому що їй накупили всього нового. Адже все нове приваблює дошкільників. Дитина хоче до школи, до прагне стати дорослішою, мати певні права, наприклад. На портфель або зошит, а також закріплені за нею обов’язки: рано вставати, готувати уроки.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів.

Мотиваційна готовність сформована, якщо дитина усвідомлює зміну соціальної ролі, сформоване ставлення до вчителя, як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями, є бажання займатися з учителем.

Готовою до шкільного навчання вважається дитина, яку школа приваблює не зовнішньою стороною (атрибути шкільного життя – портфель, підручники, зошити), а можливістю одержувати нові знання. Майбутньому школяреві необхідно довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною діяльністю, що стає можливим за сформованої ієрархічної системи мотивів.



Інтелектуальний компонент, або інтелектуальна готовність

Даний компонент включає не лише словниковий запас. Світогляд, спеціальні вміння, а й рівень розвитку пізнавальних процесів, їх орієнтованість на зону найближчого розвитку дитини, наочно-образне мислення, вміння виділяти навчальну задачу. Дитина має володіти здатністю до планомірного сприйняття, аналізу, синтезу, узагальнення, певним обсягом пам’яті. Однак мислення дитини залишається переважно образним.

Отже, можна говорити, що розвиток інтелектуальної готовності до навчання у школі передбачає:


  • диференційованість сприйняття;

  • аналітичність мислення (здатність збагну основні ознаки та зв’язки між явищами, здатність відтворити зразок);

  • раціональний підхід до дійсності (послаблення ролі фантазії);

  • смислове і механічне запам’ятовування;

  • інтерес до знань, процесу їх одержання за рахунок додаткових зусиль;

  • оволодіння на слух розмовним мовленням і здатність до розуміння і застосування символів.

Емоційно-вольовий компонент, або особиста готовність

Передбачає вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв’язання навчальних задач. А також проявляється в тому, що дитина до школи йде із задоволенням, радістю. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителями, новими товаришами.

Навчання у школі потребує від дитини довільного сприймання інформації, вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, довільно запам’ятовувати і відтворювати певний матеріал, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити почату справу до кінця.

Емоційно-вольову готовність вважають сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, намічає план дії, приймає рішення, докладає зусиль до його реалізації, долає перешкоди. У неї формується довільність психічних процесів. Спостерігається позитивне ставлення до навчання у школі. Зменшуються імпульсивні реакції та вияви тривожності.



Особистісний компонент, або соціальна готовність

Виявляється у вмінні спілкуватись з учителем, однолітками, у сформованості внутрішніх етичних норм. А також передбачає усвідомлення дитиною своєї внутрішньої позиції, статевої належності. Дитина повинна мати добре розвинені навички самообслуговування, вміти підпорядковуватися обставинам, поступатися, якщо це необхідно, своїм бажанням.

Особистісний компонент готовності передбачає ще декілька показників:


  • самооцінка дитини;

  • рівень домагань;

  • навички спілкування.

До початку навчання у школі в дитини має бути сформована адекватна самооцінка, яка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує дії школяра у навчальній діяльності.

Діти, в яких високий рівень розвитку самооцінки, почувається у класі впевнено, активно, сміливо, таким дітям легше довести свою точку зору. А от дітям із заниженою самооцінкою набагато важче адаптуватися до нових умов. Вони намагаються бути замкненими, неактивними, мало спілкуються з однолітками.



Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань. Популярність дитини в групі, її загальна самооцінка залежить, насамперед, від успіху, який вона намагається здобути у спільній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, це може спричинити зміну їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони мають доповнюватися розвитком уміння спілкуватися, взаємодіяти з ровесниками. Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення.

Для маленького школяра навчання у школі має бути джерелом позитивних емоцій. Це допоможе йому знайти своє місце серед однолітків, підтримати впевненість у собі, у власних силах. Важливо, щоб позитивні емоції пов’язувалися з навчальною діяльністю, її процесом та першими результатами. Першокласник має бути зрілим у розумовому, емоційному та соціальному відношенні.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал