Початковий курс історії українського образотворчого мистецтва



Сторінка2/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.67 Mb.
ТипУрок
1   2   3

УРОК 9. Архітектура.


У XVII ст. в українській архітектурі з’являються елементи стилю бароко. Декоративні ідеї та можливості стилю бароко були близькими до національного українського мистецтва. Поєднання власних традицій та європейського впливу створило умови для розквіту своєрідного стилю, названого українським, або «козацьким» бароко.

Провідним типом споруд стає так званий козацький собор – п’ятикупольний, з чотирма однаковими фасадами. Будівництво набуло особливого розмаху при гетьмані І. Мазепі. Мазепинська доба збагатилась низкою монументальних будов, які гідно прикрасили Київ, Чернігів, Переяслав.

І.Мазепа у 1687-1706 pp. власним коштом збудував такі церкви: Миколаївську на Печерську, Троїцьку і Головну церкву Лаври, Братську на Подолі, Всіх Святих над Економічною брамою Лаври, Вознесенську в Переяславі; реконструював п'ять інших храмових споруд, які набули розкішних барокових форм: Софію Київську, Михайлівський Золотоверхий собор, церкву Успіння Богородиці Києво-Печерської лаври ,Троїцьку надбрамну церква лаври.

Оригінальною спорудою Лаври є розташований за Успенським собором Ковнірівський корпус, названий на честь будівничого — С.Ковніра (1695-1786). Корпус складався з двох частин, збудованих у різний час. До корпусу належали хлібопекарня, книгарня, друкарня, об'єднані фасадною стіною з фронтонами.

. Найкращі досягнення цивільної архітектури цього часу простежуються у Києві та кількох більших містах, де працювали видатні архітектори. На цивільну архітектуру вплинуло палацове будівництво Петербурга та Москви.

Принцип простої камерної побудови, який зберігся у житлових і громадських спорудах Києва, Лівобережжя, Слобожанщини, втілений у магістраті м. Козельця. Магістрат збудував у середині XVIII ст. видатний архітектор І. Григорович-Барський (1713-1785). Споруда у плані — прямокутна, двоповерхова, розділена двома поперечними стінами на сіни і п'ять кімнат.

У Києві в середині XVIII ст. було збудовано палац — Царський, або Маріїнський (1755, архітектор П. Неєлов). Він нагадував палац у Перово під Москвою архітектора В. Растреллі й вирізнявся багатством форм та органічним зв'язком з парком. К. Маєвський зумів чітко відтворити творчі особливості В.Растреллі. Палац має П-подібну форму.

У середині XVIII ст. закінчилося формування багатоярусної дзвіниці, конструктивно важливої для завершення ансамблю. Стрункі дзвіниці тоді з'явилися у багатьох містах і монастирях. Кожну з них вирізняє особливе художнє вирішення.

Дзвіниця Успенського собору (1731-1745) об'єднує весь лаврський ансамбль. Вона збудована архітектором Йоганом Шеделем (1860-1752). Вежа восьмигранна у плані, чотириярусна, з тенденцією поступового звуження вгору. Кращої дзвіниці в Україні й Росії в той період не було.

Видатним творінням геніального архітектора Варфоломія Растреллі у Києві стала Андріївська церква. її будівництво очолив помічник В.Растреллі — І.Мічурін у 1747—1753 pp. В її основі — грецький хрест.

Архітектор Б.Меретин був автором церкви св. Юра у Львові (1744-1770), Церква св. Юра розташована на пагорбі — на місці давньої чотиристовпної однокупольної церкви, яка значною мірою використана стилобатом-терасою для новобудови. Обмеженість території продиктувала головний вхід до храму зі сходу. В основі — це чотиристовпний хрестокупольний храм. Ця церква належить до найпишніших рококових храмів Східної Європи.

Дерев'яна архітектура епохи бароко становить яскраву сторінку національного зодчества. Храмове будівництво представлено низкою збережених пам'яток Волині, Галичини, Закарпаття.

У Галичині поширився тип дерев'яної тризрубної церкви з трьома верхами. Ідеальним зразком стала церква св. Юрія у Дрогобичі (друга половина XVII ст.).

Питання для самоперевірки


  1. Назвіть характерні риси українського бароко.

  2. Розкажіть про меценатську діяльність І. Мазепи.

  3. Опишіть церкву святого Юра у Львові. Ким вона була створена?

  4. Які споруди цивільної архітектури бароко ви знаєте?

  5. Назвіть новозбудовані храми барокової доби.
Папка №

УРОК 10. Іконопис

Українське малярство другої половини XVII ст. продовжувало давні традиції, хоча значно розширило образотворчий діапазон. Тоді виняткового пожвавлення досягло створення іконостасів у вигляді розкішного фасаду палаццо з декоративно збагаченим бароковим доповненням. В іконостас вводиться новий ряд неділь-п'ятдесятниць (недільні читання Євангелія у П'ятдесятницю після Пасхи), до яких входило шість сцен із центральним образом — "Спас Нерукотворний".

Найвидатнішими майстрами іконописного малярства були Іван Руткович та Йов Кондзелевич, тісно пов'язані з художнім середовищем м. Жовкви.

Створений І. Рутковичем (друга половина XVII—початок XVIII ст.) восьмиярусний іконостас жовківської церкви Різдва Христового (1697-1699), пізніше названий Скварявським (був перенесений у сусіднє село Скваряву Нову), належить до найбільших і найпрекрасніших ансамблів в українському мистецтві. Його найяскравішим живописним виявом є колір, доведений до максимальної концентрації енергії та виражальної можливості. В образах архангелів, апостолів та пророків цього іконостасу яскраво втілено розмаїття темпераментів, характерів, інтелектуального рівня. Самозаглиблена одухотвореність пророків, героїзована урочистість апостолів — це продовження ренесансної важливої теми: роздуми про людину, яка в цьому творі досягла кульмінаційної повноти. Саме цими зображеннями художник винятково змістовно відтворив образ свого часу.

Іван Кондзелевич (1667-після 1740) родом із Жовкви; в 19 років постригся у ченці, прийнявши ім'я Иов. У 1698-1705 pp. Й. Кондзелевич з групою монастирських живописців виконав найвідоміший твір свого життя — п'ятиярусний іконостас для монастирської Воздвиженської церкви у Скиті Манявському — пізніше, після закриття 1785 р. австрійською адміністрацією монастиря, проданий до м. Богородчан, тому і названий Богородчанським. Найцінніше в іконостасі, створене Й. Кондзелевичем, дві великі композиції — "Успіння", "Вознесіння", дияконські двері зі зображенням архангелів Михаїла й Гавриїла, намісні "Богородиця" та "Спас", "Деїсус", "Розп'яття". Іконографія іконостаса відбиває тісні зв'язки Скиту Манявського з Києво-Печерською лаврою. Тут представлені лаврські святі Антоній і Феодосій та невідомі раніше в українських іконостасах зображення: "Христос і Никодим", "Спокушення в пустелі", "Апостоли біля гробу Богородиці", "Благовіст Богородиці про час її смерті".

В іконостасі головною є тематика діянь Христа. Тут утверджувалась програма прославлення земних діянь сильної та мужньої людини, сповненої високих поривань, стоїчної моралі.


В ікони "Воздвижения Чесного Хреста" та "Святі Антоній і Феодосій" введені портрети історичних осіб, трактовані в традиціях зображень, та "Покров", поширених на сході України і Волині.

Богородчанський іконостас увібрав всю складність політико-ідеологічних проблем того часу, в ньому прозвучав образ людини, сповнений благочестя і гідності. Твір пронизаний глибоким патріотичним почуттям. За високими художніми якостями, відбиттям складних суспільних проблем твір належить до найвищих досягнень українського мистецтва.

З кінця XVII ст. у розвитку живопису провідне значення набули Придніпров'я та Лівобережжя, де мистецьке життя зазнало виняткового піднесення.

Київ здобув належну йому об'єднувальну роль у питаннях мистецтва. Мистецьким осередком стала Києво-Печерська лавра, де з XVIII ст. була започаткована малярська школа. Чимала увага приділялась художньому вихованню учнів у Київській академії. Київ об'єднав у потужний художній потік великий терен з містами Чернігів, Ніжин, Переяслав, Новгород-Сіверський, що сприяло створенню стилю українського мистецтва цієї епохи.



Питання для самоперевірки

  1. Які зміни відбулися у іконостасах другої половини XVII ст.?

  2. Ким був створений Скварявський іконостас? Які його характерні риси?

  3. Відзначте особливі риси Богородчанського іконостасу, створеного Й. Кондзелевичем.
Папка №

УРОК 11. Світський живопис

Характерною складовою храмового живопису стає ктиторський портрет, тобто зображення історичних осіб, які жертвували на будівництво храмів, уславилися благодійними ділами, князів та царів. Наприклад, у вівтарній частині Успенського собору в Києві зображено 85 видатних діячів -- від князів Київської Русі до Мазепи. У церкві с. Старогородців поблизу Остра відтворено битву запорожців із татарами, а в Покровській церкві Переяслава зображено Феофана Прокоповича із генеральною старшиною та ін.

Новим явищем у світському мистецтві XVIII ст. став парсунний (парадний) портрет. Він відходить від іконописних традицій. Робиться спроба максимально правдоподібно передати риси людини. Однак під впливом іконопису портрети цього періоду певною мірою є ідеалізованими. Поглиблюється інтерес до увічнення образу сучасника. Перевага надається зображенню визначних політичних, культурних діячів та міщан. У мистецькому середовищі та з-поміж широкого загалу зажили слави портрети гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Самойловича, Івана Скоропадського, Івана Мазепи, славетних воєначальників Леонтія Свічки, Семена Сулими, видатних учених Іоаникія Галятовського, Лазаря Барановича та ін. Найхарактерніший приклад цього типу - портрет Г. Гамалії, значкового товариша війська Запорозького. Його зображено в імпозантній позі, у розкішно орнаментованому жупані з обов'язковим козацьким атрибутом - шаблею і, щоб підкреслити свою родовитість, власним гербом.

Оригінальним національним явищем стали народні ікони -- так звані Козацькі Покрови, на яких зображували козаків, старшин, гетьманів. Естетичні уявлення українців найповніше виявились у народному малярстві -- популярних картинах "Козак Мамай", "Козак-бандурист", що відображають ідеал вільної людини, яка понад усе цінує свободу.

В 17-19 ст. картина козака-бандуриста була найпопулярнішою серед зразків народного живопису на Україні, особливо на Полтавщині, Чернігівщині, Харківщині, рідше на Правобережжі. Нею селяни, нащадки простих козаків, прикрашали свої хати, образ козака-бандуриста малювали на дверях і стінах хат, на скринях, кахлях і посуді.

Картина із зображенням козака-бандуриста, створювалася за традиційною схемою — в її центрі у статичній позі сидить козак з бандурою. Малюнки пізніших часів дедалі більше відходять від первинних однофігурних композицій, але традиційна поза головного персонажа на них залишається незмінною. Схема картини не змінюється, а лише доповнюється побічними сюжетами чи персонажами (саме це, на думку дослідників, свідчить про давність однофігурної композиції).. Із середини 18 ст. під впливом гайдамацького руху в композицію вводяться інші персонажі, вони подаються здебільшого дрібним планом, мало пов'язані з головною постаттю, є учасниками різних сцен з гайдамацького життя (п'ють горілку, танцюють, б'ються, стріляють із мушкетів, варять юшку тощо. З картини зникає характерний для попередніх років віршований текст унизу (переважно гумористичного забарвлення, з монологу козака-героя вертепної комедії з різними доповненнями), а козакові дають ім'я «Мамай» (за однією з версій, таким було прізвище одного з гайдамацьких ватажків). Відтоді це ім'я переходить і на копії старих «козаків-бандуристів» і закріплюється за всіма варіантами картини.

Остаточно образ «козака Мамая» сформувався наприкінці 18 ст.: молоде обличчя, широко відкриті очі, довгі вуса й оселедець, багатий одяг. Підібгавши ноги «по-турецьки», він самотньо сидить серед степу, сумовито занурений у свої думки, і грає на бандурі. Доповнюють образ зображувані поряд з козаком бойовий кінь, зелений дуб, козацька зброя, шапка, люлька, пляшка і чарка.

Питання для самоперевірки


  1. Розкрийте зміст поняття «ктиторський портрет».

  2. У чому полягає особливість парсунного(парадного) портрету XVIII ст.?

  3. Кого зображували на народних іконах - Козацьких Покровах?

  4. Як відбувалася еволюція картин із зображенням козака Мамая?

  5. Опишіть образ козака Мамая, який остаточно сформувався наприкінці XVIII ст..
Папка №

УРОК 12. КОНТРОЛЬНА РОБОТА (теми 9-11)

УРОК 13. Графіка

В другій половині XVII—XVIII ст. настає небувалий розквіт українського граверства. Це був час національно-визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського поневолення, утвердження національної самосвідомості. Все це давало велике натхнення українським митцям.

Пожвавлення релігійно-полемічної та культурно-освітньої діяльності сприяло розширенню книговидавничої справи. Крім Києва і Львова, працюють друкарні в Чернігові, Новгороді-Сіверському, Почаєві.

Графічне оздоблення стародруків стає дедалі багатшим і розкішнішим. Особлива увага художників приділяється титульному аркушеві, композиція якого збагачується сюжетно-орнаментальними елементами та фронтиспісом, що друкувався на звороті титула. Текст книги щедро ілюструється сторінковими або невеликими текстовими гравюрами і декорується сюжетно-орнаментальними заставками з гарною шрифтовою в’яззю, ініціалами, кінцівками та іншими декоративними елементами. Орнаментика книжкових прикрас завжди вигадливо компонується з елементами ренесансного та барочного мистецтва, яке було співзвучне добі національного піднесення й стало органічною часткою української культури.

Наприкінці XVII — початку XVIII ст. у київській і чернігівській друкарнях працював у техніці гравюри на міді й офорті чималий колектив обдарованих художників. Серед них, зокрема, були такі майстри різця, як Олександр і Леонтій Тарасевичі, які пройшли вишкіл у західноєвропейських майстрів, були добре обізнані з кращими досягненнями світової гравюри.

До приїзду в Київ О. Тарасевич навчався в Аугсбурзі, жив деякий час у білоруському містечку Глуську та Вільно, де виконував ілюстрації до різних видань, що друкувалися у Кракові, Вільно, Замості. Працював також над портретними гравюрами, серед яких відомі портрет польського короля Яна Собеського, хорунжого Казимира Клоцького та митрополита Кипріяна Жоховського.

Ставши ченцем Києво-Печерської лаври, О. Тарасевич очолив лаврську друкарню, де працював над гравюрами переважно релігійного змісту, гравірував також портрети сучасників, у яких прагнув до реалістичного відтворення моделі, виявлення її психологічного стану. Відомі його портрети Мелетія Вуяхевича, Лазаря Барановича і особливо майстерно виконаний портрет князя Василя Голіцина. Велика майстерність у володінні світлотіньовим моделюванням у виявленні об’єму, досконала вправність різця О.Тарасевича мали великий вплив на творчість його сучасників і граверів пізнішого часу.

Талановитим художником і обдарованим майстром книжкової ілюстрації та естампної гравюри був Леонтій Тарасевич. Він також навчався в Аугсбурзі у відомих тоді граверів — братів Кіліанів. Працював у Вільно, Москві, Чернігові та Києві. Виконував ілюстрації до релігійних і світських книг, портрети сучасників, панегірики та композиції на історичні теми. Серед його книжкових ілюстрацій високою художністю відзначаються гравюри до “Патерика Печорського” (1702) та “Нового заповіту” (1703). Вони далекі від канонів, у них багато реального життя. Зображені персонажі завжди наділені тонкою психологічною характеристикою, як, скажімо, образи Нестора Літописця та Ієремії Прозорливого в ілюстраціях до “Патерика Печерського”. Л. Тарасевич також плідно працював над композиціями панегіричного характеру, у яких прославляв переможні дії українських військ над турками при взятті турецьких фортець Кизи-Кермена та Азова. У портретній творчості він, як і О. Тарасевич, працює в реалістичній манері.

Високого мистецького рівня гравюра на міді досягла у творчості видатного київського художника середини XVIII ст. Григорія Левицького. Він гравірував ілюстрації для релігійних і світських видань києво-печерської друкарні, плідно працював над естампною гравюрою, особливо над академічними тезами та подарунковими гравюрами великого розміру. Г. Левицький виконував багато гравюр орнаментально-декоративного характеру для Київської академії, з якою він мав творчі зв’язки. Гравюри Левицького відзначаються досконалістю, чистотою рисунка, м'якістю манери штрихування, майстерністю у відтворенні пластичних форм. Велику увагу художник приділяє у своїх творах образу людини. У його складних композиціях помітне прагнення до урочистості, монументальності, барокової пишності. Художник завжди широко використовує у своїх композиціях різні символи, алегоричні та біблійні сюжети.

Питання для самоперевірки


  1. Які історичні обставини вплинули на розквіт української гравюри у другій половині XVII-XVII ст.?

  2. Які зміни відбулися у оздобленні стародруків?

  3. Розкажіть про творчі здобутки гравера О. Тарасевича.

  4. Розкажіть про творчі здобутки Л. Тарасевича.

  5. У чому полягає творчих здобутків Г. Левицького?

Папка №

УРОК 14. Декоративно-прикладне мистецтво

Нові історичні умови господарювання, пожвавлення торгівлі, поглиблення суспільного поділу праці зумовили появу у XVII ст. таких форм текстильного виробництва, як мануфактури. На мануфактурах кожен робітник виконував лише один процес праці – ткання, зсукування ниток, прядіння, фарбування пряжі тощо.

Особливого розквіту на Україні зазнали полотняні і сукняні мануфакури у м. Немирів (Вінницька область), с. Корець (Рівненська область), м. Минків (Хмельницька область) та ін. У XVII-XVIII ст. виробництвом шовкових і золотих тканин славились міста Київ, Броди, Немирів, Кам'янець-Подільський, Бучач тощо.

У XVII ст. килимарство поширилося на всіх землях України, швидко розвивалося, удосконалювалося у технічному, художньому відношенні. Воно стало предметом торгівлі на експорт.

У єдиному руслі творчого процесу розвивалася вишивка у таких центрах гаптування як Київ, Чернігів, Львів, Луцьк, Корець, Чернівці, Дубно, Острог та ін. Міські гаптарі об'єднувалися у цехи. Різні верстви феодальної верхівки, козацька старшина, церква були замовниками дорогих вишивок золотими, срібними, шовковими нитками – скатертин, завіс, шат для ікон, фелонів, плащаниць, антимісів, риз, інших коштовних вирбів. У своїх композиціях вишивальниці вміло застосовували різновидні елементи геометричного, рослинного, зооморфного орнаменту, часто зберігаючи архаїчні форми: геральдичні зооморфні композиції, антропоморфні зображення, розетки, дерево життя та ін. Особливого розвитку зазнав дуже стилізований рослинний орнамент.

У XVII-XVIII ст. виробництво кераміки в Україні набуло вищого рівня розвитку. Удосконалилися технічні прийоми та художні засоби виразності. Досить поширилися розпис, фляндрування, зелена і коричнева поливи. Крім того, вироби розписували ангобами та емалями, що дало змогу перейти до багатоколірного декору. Панівне місце посіли рослинні квіткові рнаменти, вигадливі картуші та традиційні геральдичні знаки-мотиви; були популярними фігурні композиції, передусім на мисках і кахлях. У цей період у давніх керамічних осередках України (Київ, Васильків, Умань,Чернігів, Львів, Полтава та ін. ) створені гончарні цехи.

У цей час поміж численних полтавських осередків гончарства, таких, як Глинськ, Зіньків, Миргород, Ромни, найвизначнішим осередком була Опішня. Тут у 1786 р. близько 200 ремісників виготовляли різноманітний святковий посуд для напоїв: дзбанки, барильця, баклаги, куманці та декоративний посуд скульптурного характеру – баранці, леви, коники, півні тощо, оздоблені квітковим орнаиентом. Мотиви орнаменту, мабуть, запозичені з місцевих килимів, гаптів і пристосовані до багатоколірного керамічного розпису.

На західноукраїнських землях задокументована діяльність гут (1550-1570-ті рр.) в околицях Старого Галича, Белза і Потелича, а на поч. XVII ст. – у с. Підгірці на Львівщині. З середини XVII ст. існувало близько 20 гут на території Київщини, Полтавщини, Чернігівщини та три гути на Закарпатті.

У XVIII ст. гутне скло стало самобутнім національним явищем. Асортимент гутних виробів значно розширився, виготовлявся повсякденний і святковий посуд для зберігання напоїв. У декоруванні виробів із різними площинами переважав розпис поливами і олійними фарбами. Його виконували пензлем вільними мазками у традиційний палітрі барв: біла, жовта, червона, блакитна. Крім гілок квітів і букетів іноді траплялися зображення козаків, птахів та тварин, портрети знатних осіб.

Українські майстри гутництва внесли до світової спадщини художньої культури унікальну типологічну групу скляних виробів – фігурний посуд для зберігання рідини. Скляні місткості зовнішніми обрисами нагадували ведмедів, баранів, коней, качок тощо. Найпоширенішим типом фігурного посуду була пляшка-ведмедик традиційної форми: порожнистий масивний тулуб, а двома лапами охоплює голову.

У XVII-XVIII ст. провідним центром золотарства був Київ. Тут працювали відомі майстри ювелірної монументальної пластики, речей церковного і світського ужитку - І. Равич, І. Білецький, М. Юревич, Ф. Левицький та ін. На кінець XVII – першу половину XVIII ст. припадає найвищий розквіт українського художнього металобробництва. Цехи золотарів виникали в Острозі, Кам'янці-Подільському, Прилуках, Чернігові, Ніжині та ін. Ці цехи виробляли декоративно-ужиткові предмети: посуд, каламарі (місткості для чорнила), свічники.

Питання для самоперевірки


  1. Які нові форма текстильного виробництва з явилася у XVII ст.? У чому полягає її особливість?

  2. Як у цей період розвивалося мистецтво вишивки?

  3. Які зміни відбулися у гутництві?

  4. Як у цей період розвивалося мистецтво кераміки? Назвіть його осередки.

  5. Розкажіть про розвиток золотарства XVII-XVIII ст..
Папка №

УРОК 15. Мистецтво доби рококо (остання чверть XVIII ст.)

Стиль рококо з'явився в Україні у 30-х роках XVIII ст. Цей стиль є подальшим розвитком бароко і відрізняєься від нього декоративним оздобленням та деталями. На зміну важким і громіздким формам урочистого бароко прийшов легкий і граціозний декор ажурних прикрас.

Тодішні меценати сприяли будівництву пишних сакральних і палацових споруд. Рококова архітектура винятково скульптурна, деякі споруди того часу візуально здаються грандіозними за масштабами, хоча реально — це невеликі будівлі з тісними приміщеннями.

30-70-ті роки XVIII ст. є одним із найяскравіших періодів розвитку української скульптури. У цей короткий період склалися винятково сприятливі умови для її розвитку, скульптурна пластика досягла небувалих висот, зокрема у регіонах Правобережної України, Поділля, Львівщини.

Центральною в композиційних інтер'єрних храмових рококових комплексах була композиція великих вівтарів, на яких зосереджувалась увага віруючих. Тут зазвичай розміщували головні об'єкти локального культу храму — чудотворні ікони, мощі святих, інші винятково цінні храмові реліквії. Великі вівтарі церков і костелів найбагатше композиційно та сюжетно запрограмовувалися, до їх реалізації запрошували найвідоміших митців.

Одною з характерних ознак скульптури цього періду був алегоризм з типовим для мистецтва Європи набром атрибутів: фігури геніїв з сурмами, крилаті путті, сонячні промені, хмари, розвіяні драперії.

Характерними ознаками європейської пластики була експресія руху фігур і драперій, відхід від реалізму зображення. Майстри рококової пластики були глибокими знавцями анатомічно внутрішньої побудови та пропорцій людської фігури. Переважно для ефектності руху постаті застосовувався так званий бароковий баланс. Успадкувала його і скульптура українського рококо, відповідно посиливши, майже до неможливого. Такий спірально укладений торс у бароковому стилі надає динамічної експресивності рококовим статуям. У творах провідних майстрів українського рококо фігури святих вкриті драперіями і зазначені під ними лише начебто контуром, а фізичних масивів їх постатей майже не відчувається. Пластично вимоделювані тільки ті частини фігур, які видно з-під драперій, тобто голови і шиї, кисті рук і ноги, іноді у зображенні ангелів — оголені плечові пояси.

До старшого покоління скульпторів львівської рококової пластики належали три провідні митці — Себастіан Фесінгер (?—1769), Антон Осинський (бл. 1720-бл. 1765) та Йоанн Пінзель (?-?).

С.Фесінгер виконав кам'яні статуї на фасадах костелів у с Підгірці та Марії-Магдалини і Домініканського костела у Львові. Його творчості притаманні характерні прикмети статуарної пластики українського рококо, зокрема витонченість й контрастна збалансованість руху постатей.

Творчість А.Осинського вирізняють динаміка й експресія скульптурних форм; зображені постаті заглиблені в молитві чи пориві екзальтованих рухів. Майстру властиве віртуозне володіння технікою різьби по дереву, витонченість руху постатей, вміння розкрити глибинні нюанси характеру зображувальних персонажів (статуя св. Ружа).

Геніальним скульптором був Йоанн Пінзель, особа котрого дотепер вважається загадковою для дослідників, оскільки про нього майже відсутні архівні дані. Збереглась велика кількість творів, які приписуються цьому скульпторові. Головні з них — статуї на фасаді собору св. Юра (Львів) та ратуші у м. Бучачі (Тернопільська обл.). На думку дослідників творчості Йоанна Пінзеля, у середині XVIII ст. не було іншого скульптора, подібного до нього мистецьким талантом.

Питання для самоперевірки


  1. Назвіть імена провідних скульпторів рококової пластики.

  2. Розкажіть про характерні ознаки скульптури цього періоду.

  3. Яку роль відігравали вівтарі у храмових рококових комплексах?

  4. Порівняйте творчість провідних скульпторів цього періоду.
Папка №

УРОК 16. СЕМЕСТРОВА КОНТРОЛЬНА РОБОТА (теми 1-15)



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал