План роботи міського семінару-практикуму для вчителів початкових класів ( рік перший) «погоджено» Методист імц



Сторінка4/6
Дата конвертації02.12.2016
Розмір1.05 Mb.
ТипПлан роботи
1   2   3   4   5   6

2.6 Вплив музики

Музика – настільки прекрасне, хвилююче, захоплююче, надзвичайне, хвилююче, вишукане і неоднозначне мистецтво, що описати його дію на психіку в межах одного розділу просто неможливо. Багато вчених продовжують вивчати її вплив на людську психіку і можна сміливо сказати, що вплив музики є незаперечним фактом.

Звукові хвилі – це фізичне явище, яке відбувається в різних агрегатних станах речовини. Здавна людину оточують звуки. Ще й музики не було, але був спів птахів, шелест трав і листя. Всі ці звуки оточували людину і надавали їй інформацію про оточуюче середовище. На основі вродженого і набутого досвіду, людина сприймає звуки по-різному. Наприклад, високий звук був сигналом тривоги, а шум дощу і свист вітру діють заспокійливо.

З попереднього можна зробити висновок, що звуки різної частоти діють на людину по-різному. Вчені вияснили, що це залежить від ритмів головного мозку. Отримуючи через органи слуху аудіо інформацію, мозок аналізує її, зрівнюючи зі своїми ритмами. Саме тому такі різні смаки в музиці.

В давнину виділяли три напрямки впливу музики на організм людини: вплив на духовність, на інтелект і на фізичне тіло. Вважається, що музика може підсилювати будь-яку радість, заспокоювати будь-який сум, полегшувати біль і навіть лікувати. Починаючи з XIX ст. наука зібрала багато даних про вплив музики на людину і живі організми, завдяки дослідженням.

Дослідження проводились в кількох напрямках: вплив окремих музичних інструментів; вплив музики великих геніїв; індивідуальний вплив окремих творів композиторів; вплив традиційних народних напрямків в музиці, а також сучасних напрямків. Поступово нагромаджуються наукові дані, які підтверджують, що музика – потужне джерело енергії, яка впливає на людину. Ще в XIX ст. вчений І. Догель встановив, що під дією музики змінюються артеріальний тиск, частота скорочень сердечного м’яза, ритм і глибина дихання. Вже давно відомо, що звуки дзвону, які мають резонансне ультразвукове випромінювання, за лічені секунди вбивають збудників жовтухи і віруси грипу, а використання певних музичних звуків застосовується в лікуванні цукрового діабету. Дослідження центру під керівництвом Лазарєва показали, що музичні вібрації діють на весь організм. Вони позитивно впливають на кісткову структуру, щитовидну залозу, масажують внутрішні органи, досягаючи тканин, які лежать глибоко. Та в нашому світі будь-яке явище можна направити в позитивному і негативному напрямках і музика не є винятком. Своїми ритмом, мелодією, гармонією, динамікою, різноманіттям звукових поєднань і колоритів музика передає безкінечну гаму почуттів і настрою. Її сила полягає в тому, що, минаючи розум, вона проникає зразу в душу, в підсвідомість і створює настрій людини. Відповідно до свого складу музика може викликати в людини різноманітні почуття і бажання. І це лише той вплив, який сприймається нашим розумом. При цьому, відповідно, ми регулюємо свою поведінку в залежності від цього впливу. Все це проходить свідомо, за участі нашого мислення. Але існують впливи, які проходять повз свідомість, осідаючи в глибинних структурах мозку, і складають значну частину наших мотивів. Звичайно не можна перебільшувати роль музики в побудові людського «Я»: існують багато фактів, і зовнішніх, і внутрішніх, які впливають на наш внутрішній світ, але не можна і заперечувати факт її участі в формуванні свідомості.

Говорячи про вплив музики на поведінку і характер людини, потрібно виділити саму музику і тексти, які її супроводжують. Тексти пісень діють напряму, їх значення сприймається повністю відповідно до їх змісту. Музика ж не може нести те чи інше смислове значення. Та це тільки на перший погляд. Насправді, наша підсвідомість будує цілу систему абстрактних зв’язків, які і є прихованим «сенсом» музики.

Ще один цікавий факт, відмічений психологами, – це «співпадіння» штучних музичних ритмів і природних біологічних ритмів в організмі. Якщо ці ритми ідентичні, вплив підсилюється. Іншими словами, якщо діяльність спокійна і рівномірна, тихий і помірний музичний фон буде сприяти її ефективності, а якщо присутні неврівноваженість і агресивність, то відповідні музичні ритми, надлишок шуму в музиці будуть підтримувати цей стан. При цьому музичний і біологічний ритми взаємопов’язані, оскільки останній прилаштовується до першого. Музика – явище, в цьому плані, об’єктивне, незалежне і вона не може змінюватися під впливом наших бажань. Тому нам залишається прилаштовуватися до музики, відповідати її енергії, ритму і змісту. Класична музика, в основному, написана в ритмі роботи серця (69–70 ударів на хвилину) і тому позитивно впливає на основні функції організму. Деякі твори, музичні фрази, проникаючи в мозок, заспокоюють нервові центри, знімають стан стресу, знімають біль, сприяють покращенню обміну речовин. Та не всі музичні напрямки позитивно впливають на організм людину. Ритм – один із сильних способів впливу на людський організм. Прості, але сильні ритми вимагають від людини відповідної реакції (руху в ритм). Сприйняття музичного ритму пов’язане з функціями слухового апарату. Домінуючий ритм спочатку захоплює руховий центр мозку, а потім стимулює деякі гормональні функції ендокринної системи. Потрапляючи в ділянку підсвідомості, ці імпульси розкодовуються, що передатися через пам’ять свідомому «я», пройшовши через всі бар’єри, які пов’язані з моральним досвідом. Ця таємниця підсвідомості – чи не основна в психіатрії. В свій час її пояснювали і генною пам’яттю, і тим, що ніби кожне слово, крім сенсу, несе в собі гіпнотичний момент, але таємниця залишилась. Її просто треба враховувати як факт. Що ж на рахунок гучності. Наше вухо налаштоване сприймати звичайний звук в 55–60 децибел. Гучний звук становить 70 децибел. Але переходячи всі пороги нормального сприймання, сильний за інтенсивністю звук викликає неймовірний слуховий стрес. Наприклад, гучність звуку на сцені де установлені потужні динаміки досягає 120 дб, а на середині до 140–160 дб. (120 дб відповідають гучності ревіння реактивного літака, який злітає в безпосередній близькості, а середня гучність у плеєра з навушниками становить 80–110 дб.) Під час такого стресу з наднирників виділяється стресовий гормон – адреналін. Такий процес проходить під час кожної стресової ситуації.

Також одним з фактів є вплив музики на релігійні уявлення та цінності.

2.7 Вплив кольорів

Колір – це світло без якого ми не усвідомлюємо наше існування. Ми сприймаємо колір, в основному, з допомогою зору, але підсвідомо ми відчуваємо його навіть шкірою, м’язами і кістками. Колір, проникаючи таким чином в організм, викликає певні біохімічні реакції в тканинах, стимулює важливі залози, в тому числі гіпофіз. Ця залоза виділяє гормони, які керують функціями організму, сном, обміном речовин. Тому потрібно враховувати, в середовищі з переважанням якого кольору вона зазвичай перебуває.

Білий впливає на функції ендокринної і зорової систем. Він надихає, допомагає, дає свободу.

Чорний пов’язаний з цікавістю, він притягує до себе і лякає.

Сірий пов’язує у собі якості білого і чорного. Його ціль стабільність і гармонія. Викликає емоційну стриманість.

Перловий надає силу і очищає розум. Викликає ненав’язливість, мовчазливість, в деякій мірі замкнутість і недоступність.

Червоний викликає бажання руху, перемоги, максималізм в почуттях, імпульсивність. Сприяє роботі залоз внутрішньої секреції, виділенню адреналіну, підвищує температуру тіла, робить м’язи еластичнішими, а суглоби більш рухомими.

Рожевий викликає почуття комфорту, заспокоює, звільняє від нав’язливих думок, але йому властива надмірна чутливість.

Жовтий допомагає перебороти труднощі, сприяє концентрації уваги. Під його дією швидко приймаються рішення і багато виконується справ. Сприяє інтуїції і кмітливості.

Зелений походить від злиття синього і жовтого, при цьому взаємодоповнюються якості і одного і іншого. Викликає спокій, стабільність, допомагає сконцентруватися, розсіює негативні емоції, а також сприяє роздумам і систематизації.

Синій гасить емоції, пристрасті, понижує артеріальний тиск, викликає відчуття гармонії.

Коричневий виражає стабільність, відданість, заспокоює, підтримує під час тривоги, переживання.

Пастельні кольори, зазвичай, є найбільшим проявом того чи іншого кольору, вони підсилюють позитивний вплив основних кольорів.
Висновки

Проблема психічного здоров’я привертала увагу і привертатиме надалі багатьох вчених з найрізноманітніших галузей науки і практики: медиків, психологів, педагогів, філософів, соціологів і ін.

Існує багато підходів до розуміння і вирішення цієї проблеми. Сам термін «психічне здоров’я» неоднозначний, він, ніби, зв’язує дві науки і дві області практики – медичну і психологічну.

Проблемами психічного здоров’я дітей займалися багато вітчизняних вчених, зокрема О. Кочерга, О. Васильєв, І. Сікорський, В. Бехтерев, О. Лазурський, Л. Виготський, В. М'ясищев, С. Рубінштейн, О. Леонтьев, К. Платонов, Г. Костюк, П. Чамата, О. Кульчицький, О. Ткаченко, В. Моргун, О. Дусавицький, І. Бех, Б. Цуканов

Серед зарубіжних вчених дитячою психологією займалися Холл Грен, Жан Паже, Лоренс Кольберг, Біне Альфред, Ганс Айзенк.

Психічне здоров’я молодшого школяра залежить від багатьох чинників, серед яких: сім’я, школа, телебачення та інші ЗМІ. З внутрішніх впливів слід відзначити наступні: вплив самооцінки, вплив типу темпераменту, вплив музики та вплив кольорів.
Список використаних джерел

1. Андреева А.Д., Вохмянина Т.В., Воронова А.П., Чуткина Н.И. /под ред. Дубровиной М.В./. Руководство практического психолога. Психическое здоровье детей и подростков. М., 1995 г.

2. Беляускайте Р.Ф. Рисуночные пробы, как средство диагностики развития личности ребенка. М., 1987 г.

3. Анастази В. «Психологическое тестирование» ч. 2, М – 2002

4. Калошин В.Ф. Психічне здоров’я школярів // Обдарована дитина. – 2008. – №1.-С. 26–30.

5. Чорна Л.Г. Психологічні особливості впливу сучасного телебачення на прояви творчого потенціалу дітей. // Обдарована дитина. – 2007. – №10.-С. 37–43.-Зак. Поч. №9, 2007

6. Чиренко Н. Я як цінність: про формування ціннісного ставлення до себе // Шкільний світ. – 2007. – №46.-С. 6–8.

7. Савенков О. І. Географія шкільного класу і психологічний простір особистості дитини // Психологічна газета. – 2007. – №22.-С. 17–29.

8. Пенькова О. Роль сімейних орієнтацій у становленні громадянина // Психолог. – 2006. – №37.-С. 22–24.

9. Шикирова Н. Засоби масової інформації як джерело негативних емоційних станів дитини // Психолог. – 2006. – №2–3.-С. 45–46.

10. Басалаєва Н.В. Проблеми влияния семейного воспитания на личность ребенка/Н.В. Басалаєва, Т.А. Сырычева // Журнал практического психолога. – 2005. – №5.-С. 99–106.

11. Шаран О. Вікові особливості психологічних прояві темпераменту // Психолог. – 2004. – №23–24.-С. 12–19.

12. Шаран О. Про індивідуальні особливості темпераменту і характеру молодших школярів // БВПШ. – 2001. – №21.-С. 4–6.

13. Гільбух Ю.З. Темперамент школяра, врахування особливостей, корекція негативних рис // Рад. шк. -1990. – №6.-С. 3–9.

14. Валлон А. Истоки характера у детей // Вопрос психологу. – 1990. – №5.-С129–140.

15. Понов І. Становлення характеру // Під прапором. – 1989. – №20.-С. 59–62.

16. Мостова Т. І. Характер, темперамент // Рад.шк. – 1988. – №2.-С. 48–53.

17. Энциклопедический словарь медицинских терминов, Т 1, Л., 1986 г.

18. Краткий словарь по социологии, М., 1993 г.

19. Доклад Комитета экспертов Всемирной организации здравоохранения (ВОЗ) 1979 года: Психическое здоровье и психосоциальное развитие детей.

31. 20 Петровский А.В., Ярошевский М.Г., Психологический словарь, 1990 г.

32. 21 Маслоу А.Г. Дальние пределы человеческой психики. М., 1997 г.

33. 22 Исаев Д.Н. Психопрофилактика в практике педиатра. Л., 1984 г.

23. www. wikipedia.org


СТИЛІ СПІЛКУВАННЯ ВЧИТЕЛІВ З УЧНЯМИ

Гуманізація системи освіти, що характеризує сучасний етап її розвитку, пред'являє високі вимоги до загальної і професійної підготовки педагогічних кадрів, до прояву їх творчої індивідуальності.



Індивідуальний стиль діяльності - одна з важливих характеристик процесу індивідуалізації професійної праці. Наявність свого стилю у професіонала свідчить, з одного боку, про його пристосуванні до об'єктивно заданої структурі професійної діяльності, а з іншого - про максимально можливе розкриття своєї індивідуальності.

Педагогічна діяльність - складна і багатокомпонентна. З усього різноманіття її компонентів Н.В. Кузьміна виділяє три: змістовний, методичний і соціально-психологічний. Вони утворюють внутрішню структуру педагогічного процесу. Єдність і взаємозв'язок цих трьох компонентів дозволяють реалізувати повною мірою завдання педагогічної системи. Головним у єдності є соціально-психологічний компонент, тобто педагогічне спілкування (ПЗ), яке забезпечує реалізацію двох інших.

У спілкуванні складається важлива система виховних взаємин, що сприяють ефективності виховання і навчання. У педагогічній діяльності спілкування набуває функціональний і професійно значимий характер. Воно виступає в ній як інструмент впливу, і звичайні умови і функції спілкування отримують тут додаткову «навантаження», так як з аспектів загальнолюдських переростають у компоненти професійно-творчі.



Педагогічне спілкування

На сьогоднішній день продуктивно організований процес педагогічного спілкування покликаний забезпечити в педагогічній діяльності реальний психологічний контакт, який повинен виникнути між педагогом і дітьми. Перетворити їх у суб'єктів спілкування, допомогти подолати різноманітні психологічні бар'єри, що виникають у процесі взаємодії, перевести дітей зі звичної для них позиції ведених на позицію співпраці і перетворити їх на суб'єктів педагогічної творчості. У цьому випадку педагогічне спілкування утворює цілісну соціально-психологічну структуру педагогічної діяльності.

Педагогічне спілкування в навчанні і вихованні служить інструментом впливу на особистість учня. Педагогічне спілкування - цілісна система (прийоми та навички) соціально-психологічної взаємодії педагога і виховуваних, що містить у собі обмін інформацією, виховні дії і організацію взаємовідносин за допомогою комунікативних засобів. Крім звичайних функцій, специфіка педагогічного спілкування породжує ще одну функцію соціально-психологічного забезпечення виховного процесу, організаторську функцію взаємин педагога з виховуваними і виступає як засіб вирішення навчальних завдань.

У число найбільш складних завдань, що постають перед педагогом, входить організація продуктивного спілкування, передбачає наявність високого рівня розвитку комунікативних умінь. І дуже важливо так організувати спілкування з дітьми, щоб цей неповторний процес відбувся. Важливу роль тут відіграє стиль спілкування.



Стилі спілкування

Про це слід поговорити докладно.

Для продуктивної комунікативної діяльності педагог повинен знати, що спілкування пронизує всю систему педагогічного впливу, кожен його мікроелемент.

Специфіка педагогічного спілкування обумовлена різними соціально-рольовими та функціональними позиціями його суб'єктів. У процесі педагогічного спілкування вчитель прямо чи опосередковано здійснює свої соціально-рольові та функціональні обов'язки по керівництву процесом навчання і виховання. Стиль спілкування та керівництва в істотній мірі визначає ефективність навчання і виховання, а також особливості розвитку особистості та формування міжособистісних відносин у навчальній групі.

На уроці педагогу необхідно оволодіти комунікативної структурою всього педагогічного процесу, бути максимально чуйним до щонайменших змін, постійно співвідносити обрані методи педагогічного впливу з особливостями спілкування на даному етапі. Все це вимагає від учителя уміння одночасно вирішувати дві проблеми:

1.конструювати особливості своєї поведінки (свою педагогічну індивідуальність), своїх стосунків з учнями, тобто стиль спілкування;

2.конструювати виражальні засоби комунікативного впливу. Другий компонент постійно змінюється під впливом виникають педагогічних і відповідно комунікативних завдань. У виборі системи виражальних засобів комунікації важливу роль грає сформований тип взаємовідносин педагога з учнями.

Можна виокремити такі характеристики спілкування в процесі педагогічної діяльності:

*загальна склалася система спілкування педагога і учнів (певний стиль спілкування);

*система спілкування, характерна для конкретного етапу педагогічної діяльності;

*ситуативна система спілкування, що виникає при вирішенні конкретної педагогічної та комунікативної задачі.

Під стилем спілкування ми розуміємо індивідуально-типологічні особливості соціально-психологічної взаємодії педагога і учнів. У стилі спілкування знаходять вираження:

*особливості комунікативних можливостей вчителя;

*сформований характер взаємин педагога і вихованців;

*творча індивідуальність педагога;

*особливості учнівського колективу. Причому необхідно підкреслити, що стиль спілкування педагога з дітьми - категорія соціально та морально насичена. Вона втілює в собі соціально-етичні установки суспільства і вихователя як його представника.

Перше експериментальне дослідження стилів спілкування було проведено в 1938 році німецьким психологом Куртом Левіним.

У наші дні виділяють багато стилів спілкування, але зупинимося на основних.

1. Авторитарний

При авторитарному стилі характерна тенденція на жорстке управління і всеосяжний контроль виражається в тому, що викладач значно частіше за своїх колег вдається до наказовому тоні, робить різкі зауваження. Впадає в очі велика кількість нетактовних випадів на адресу одних членів групи і неаргументоване вихваляння інших. Авторитарний викладач не тільки визначає загальні цілі роботи, але і вказує способи виконання завдання, жорстко визначає, хто з ким буде працювати, і т. д. Завдання та способи його виконання даються викладачем поетапно. Характерно, що такий підхід знижує діяльнісну мотивацію, оскільки людина не знає, яка мета виконуваної ним роботи в цілому, яка функція даного етапу і що чекає попереду. Слід також зауважити, що в соціально-перцептивної відношенні, як і в плані міжособистісних установок, поетапна регламентація діяльності та її суворий контроль свідчать про невіру викладача у позитивні можливості учнів. В усякому разі, в його очах учні характеризуються низьким рівнем відповідальності і заслуговують самого жорсткого поводження. При цьому будь-яка ініціатива розглядається авторитарним викладачем як прояв небажаного самовілля. Дослідження показали, що така поведінка керівника пояснюється його побоюваннями втратити авторитет, виявивши свою недостатню компетентність: «Якщо хтось пропонує щось поліпшити, побудувавши роботу по-іншому, значить, він побічно вказує на те, що я цього не передбачив». Крім того, авторитарний лідер, як правило, суб'єктивно оцінює успіхи своїх підопічних, висловлюючи зауваження не стільки з приводу самої роботи, скільки щодо особистості виконавця. При автократичному стилі керівництва вчитель здійснює одноосібне управління керівництвом колективом, без опори на актив. Учням не дозволяють висловлювати свої погляди, критичні зауваження, проявляти ініціативу, тим більше претендувати на рішення що їх стосуються. Учитель послідовно пред'являє до учнів вимоги та здійснює жорсткий контроль за їх виконанням. Авторитарного стилю керівництва властиві основні риси автократичного. Але учням дозволяють брати участь в обговоренні питань, їх зачіпають. Однак рішення, в кінцевому рахунку, завжди приймає вчитель у відповідності зі своїми установками.

2. Попустітельскій

Головною особливістю попустітельского стилю керівництва по суті справи є самоусунення керівника з навчально-виробничого процесу, зняття з себе відповідальності за те, що відбувається. Попустітельскій стиль виявляється найменш кращим серед перелічених. Результати його апробації - найменший обсяг виконаної роботи та її найгірша якість. Важливо відзначити, що учні не бувають, задоволені роботою в подібній групі, хоча на них і не лежить ніякої відповідальності, а робота скоріше нагадує безвідповідальну гру. При попустітельское стилі керівництва вчитель прагне, як можна менше втручатися в життєдіяльність учнів, практично усувається від керівництва ними, обмежуючись формальним виконанням обов'язків і вказівок адміністрації. Непослідовний стиль характерний тим, що вчитель в залежності від зовнішніх обставин або власного емоційного стану здійснює будь-який з описаних вище стилів керівництва.

3. Демократичний

Що стосується демократичного стилю, то тут в першу чергу оцінюються факти, а не особистість. При цьому головною особливістю демократичного стилю виявляється те, що група бере активну участь в обговоренні усього ходу майбутньої роботи та її організації. У результаті в учнів розвивається впевненість у собі, стимулюється самоврядування. Паралельно збільшення ініціативи зростають товариськість і конфіденційність в особистих взаєминах. Якщо при авторитарному стилі між членами групи панувала ворожнеча, особливо помітна на тлі покірності керівнику і навіть запобігання перед ним, то при демократичному управлінні учні не тільки виявляють інтерес до роботи, виявляючи позитивну внутрішню мотивацію, але зближуються між собою в особистісному відношенні. При демократичному стилі керівництва вчитель спирається на колектив, стимулює самостійність учнів. В організації діяльності колективу вчитель намагається зайняти позицію «першого серед рівних». Учитель виявляє певну терпимість до критичних зауважень учнів, заглиблюється в їхні особисті справи і проблеми. Учні обговорюють проблеми колективного життя і роблять вибір, але остаточне рішення формулює вчитель.

4. Спілкування на основі захопленості спільною творчою діяльністю.

В основі цього стилю - єдність високого професіоналізму педагога та його етичних установок. Адже захопленість спільним з учнями творчим пошуком - результат не тільки комунікативної діяльності вчителя, але більшою мірою його ставлення до педагогічної діяльності в цілому. Театральний педагог М. О. Кнебель зауважила, що педагогічним відчуттям "жене тебе до молоді, змушує знаходити шляхи до неї ..."

Такий стиль спілкування відрізняв діяльність В. О. Сухомлинського. На цій основі формують свою систему взаємовідносини з дітьми В. Ф. Шаталов. Цей стиль спілкування можна розглядати як передумову успішної спільної навчально-виховної діяльності. Захопленість спільною справою - джерело дружності і одночасно дружність, помножена на зацікавленість роботою, народжує спільний захоплений пошук. Говорячи про систему взаємин педагога з вихованцями, А. С. Макаренко стверджував, що педагог, з одного боку, повинен бути старшим товаришем і наставником, а з іншого - співучасником спільної діяльності. Необхідно формувати дружність як певний тон у відносинах педагога з колективом.

Розмірковуючи про варіанти взаємин вихователя з дітьми, А. С. Макаренко зазначав: "У всякому разі ніколи педагоги і керівництво не повинні допускати зі свого боку тону фривольного: зубоскальства, розповідання анекдотів, ніяких вільностей у мові, передражнювання, кривляння і т. п. З іншого боку, абсолютно неприпустимо, щоб педагоги і керівництво у присутності вихованців були похмурими, дратівливими, крикливими ".

Підкреслюючи плідність такого стилю взаємин педагога і вихованців і його стимулюючий характер, що викликає до життя вищу форму педагогічного спілкування - на основі захопленості спільною творчою діяльністю, необхідно відзначити, що дружність, як і будь-яке емоційне настрій і педагогічна установка в процесі спілкування, повинна мати міру. Найчастіше молоді педагоги перетворюють дружність в панібратські стосунки з учнями, а це негативно позначається на всьому ході навчально-виховного процесу (нерідко на такий шлях початківця вчителя штовхає страх конфлікту з дітьми, ускладнення взаємин). Дружність повинна бути педагогічно доцільною, не суперечити загальній системі взаємин педагога з дітьми.

5. Спілкування-дистанція

Цей стиль спілкування використовують як досвідчені педагоги, так і початківці. Суть його полягає в тому, що в системі взаємин педагога і учнів як обмежувача виступає дистанція. Але і тут потрібно знати міру. Гіпертрофована дистанції веде до формалізації всієї системи соціально - психологічної взаємодії вчителя та учнів і не сприяє створенню істинно творчої атмосфери. Дистанція повинна існувати в системі взаємовідносин вчителя і дітей, вона необхідна. Але вона повинна випливати із загальної логіки відносин учня і педагога, а не диктуватися вчителем як основа взаємин. Дистанція виступає як показник провідної ролі педагога, будується на його авторитеті.

Перетворення "дистанційного показника" в домінанту педагогічного спілкування різко знижує загальний творчий рівень спільної роботи педагога і учнів. Це веде до утвердження авторитарного принципу в системі взаємин педагога з дітьми, який, в кінцевому рахунку, негативно позначається на результатах діяльності. А. В. Петровський і В. В. Шпалінскій відзначають, що "у класах, де викладають вчителі з переважанням авторитарних методів керівництва, звичайно буває непогана дисципліна і успішність, проте за зовнішнім благополуччям можуть ховатися значні вади роботи вчителя з морального формування особистості школяра"

У чому популярність цього стилю спілкування? Справа в тому, що вчителі-початківці нерідко вважають, що спілкування-дистанція допомагає їм відразу ж затвердити себе як педагога, і тому використовують цей стиль у відомій мірі як засіб самоствердження в учнівському, та й у педагогічному середовищі. Але в більшості випадків використання цього стилю спілкування в чистому вигляді веде до педагогічних невдач.

Авторитет повинен завойовувати не через механічне встановлення дистанції, а через взаєморозуміння, в процесі спільної творчої діяльності. І тут надзвичайно важливо знайти як загальний стиль спілкування, так і ситуативний підхід до людини.

Спілкування-дистанція до певної міри є перехідним етапом до такої негативної формі спілкування, як спілкування-залякування.

6. Спілкування - залякування

Цей стиль спілкування, до якого також іноді звертаються вчителі-початківці, пов'язаний в, основному з невмінням організувати продуктивне спілкування на основі захопленості спільною діяльністю. Адже таке спілкування сформувати важко, і молодий вчитель нерідко йде по лінії найменшого опору, обираючи спілкування-залякування або дистанцію в крайньому її прояві.

У творчому відношенні спілкування-залякування взагалі безперспективно. По суті своїй воно не тільки не створює комунікативної атмосфери, забезпечує творчу діяльність, але, навпаки, регламентує її, оскільки орієнтує дітей не на те, що треба робити, а на те, чого робити не можна, позбавляє педагогічне спілкування дружності, на якій грунтується взаєморозуміння, так необхідне для спільної творчої діяльності.

7. Загравання

знову-таки характерне, в основному, для молодих вчителів і пов'язане з невмінням організувати продуктивне педагогічне спілкування. По суті, цей тип спілкування відповідає прагненню завоювати помилковий, дешевий авторитет у дітей, що суперечить вимогам педагогічної етики. Поява цього стилю спілкування викликано, з одного боку, прагненням молодого вчителя швидко встановити контакт з дітьми, бажанням сподобатися класу, а з іншого боку - відсутністю необхідної загальнопедагогічної та комунікативної культури, умінь і навичок педагогічного спілкування, досвіду професійної комунікативної діяльності.

А. С. Макаренка різко засуджував таку "погоню за коханням". Він говорив: "Я поважав своїх помічників, а у мене були просто генії у виховній роботі, але я їх переконував, що менше за все потрібно бути коханим вихователем. Я особисто ніколи не домагався дитячої любові і вважаю, що ця любов, організована педагогом для власного задоволення, є злочином ...

Це кокетування, ця гонитва за любов'ю, ця хвалькуватість любов'ю приносить велику шкоду вихователю і вихованню. Я переконав себе і своїх товаришів, що цього сережку ... не повинно бути в нашому житті ...

Нехай любов прийде непомітно, без ваших зусиль. Але якщо людина бачить мету в любові, то це тільки шкода ... "

Спілкування-загравання, як показують спостереження, виникає в результаті: а) нерозуміння педагогом стоять перед ним відповідальних педагогічних завдань; б) відсутність навичок спілкування; в) боязні спілкування з класом і одночасно бажання налагодити контакт із учнями.

У чистому вигляді стилі не існують. Та й перераховані варіанти не вичерпують все багатство мимовільно вироблених в тривалій практиці стилів спілкування. У його спектрі можливі самі різні нюанси, що дають несподівані ефекти, які встановлюють або руйнують взаємодія партнерів. Як правило, вони знаходяться емпіричним шляхом. При цьому знайдений і прийнятний стиль спілкування одного педагога виявляється абсолютно непридатним для іншого. У стилі спілкування яскраво проявляється індивідуальність особистості.

Значення індивідуального стилю спілкування і засоби підвищення комунікативності педагога.

Від стилю залежить психологічна атмосфера, емоційне благополуччя. Певну роль відіграє і незнання технології спілкування, відсутність у педагога потрібних прийомів спілкування. Такі стилі спілкування, як залякування, загравання і крайні форми спілкування-дистанції, небезпечні ще й тому, що за відсутності у педагога професійних навичок спілкування можуть вкоренитися і "в'їсться" у творчу індивідуальність вчителя, а часом стають штампами, що ускладнюють педагогічний процес і знижують його ефективність.

Найбільш плідний процес виховання і навчання забезпечується саме надійно вибудуваною системою взаємовідносин. Така система повинна характеризуватися:

*взаємодією чинників відомості та співробітництва при організації виховного процесу;

*наявністю у школярів відчуття психологічної спільності з педагогами;

*орієнтуванням на дорослу людину з високим самосвідомістю, самооцінкою;

*відсутністю авторитарних форм виховного впливу;

*використанням в якості чинника управління вихованням і навчанням зацікавленості учнів;

*єдністю ділового та особистісного спілкування;

*включенням учнів у доцільно організовану систему педагогічного спілкування, в тому числі через різноманітні форми діяльності: гуртки, конференції, диспути і т. п.

У результаті численних досліджень та експериментів психологи і педагоги радять вчителям для розвитку комунікативних здібностей наступне:

1.Потрібно усвідомлювати, що школа-частина суспільства, а ставлення педагога до дітей - вираз суспільних вимог.

2.Учитель не повинен відкрито демонструвати педагогічну позицію. Для дітей слова і вчинки педагога повинні сприйматися як прояв його власних переконань, а не тільки як виконання боргу. Щирість педагога-запорука міцних контактів з вихованцями.

3.Адекватна оцінка власної особистості. Пізнання себе, управління собою має стати постійною турботою кожного вчителя. Особливої уваги потребує вміння керувати своїм емоційним станом: виховному процесу шкодить дратівливий тон, переважання негативних емоцій, крик.

4.Педагогічно доцільні відносини будуються на взаємоповагу учня і вчителя. Треба поважати індивідуальність кожного школяра, створювати умови для його самоствердження в очах однолітків, підтримувати розвиток позитивних рис особистості.

5.Педагогу необхідно подбати про сприятливу самопрезентації: показати хлопцям силу своєї особистості, захоплення, умілість, широту ерудиції, але не набридливо.

6.Розвиток спостережливості, педагогічної уяви, вміння розуміти емоційний стан, правильно тлумачити поведінку. Творчий підхід до аналізу ситуації і прийняття рішень грунтується на вмінні педагога приймати роль іншого - учня, батьків, колеги, - ставати на їхню точку зору.

7.Збільшення мовленнєвої діяльності учнів за рахунок зменшення мовленнєвої діяльності вчителя - важливий показник майстерності спілкування вчителя.

8.Навіть при незначних успіхах учнів бути щедрим на похвалу. Хвалити треба в присутності інших, а засуджувати краще наодинці. Учительська мова повинна бути при цьому виразною. І якщо навіть у вас не поставлений голос, вас можуть виручити жести, міміка, погляд.

9.Зробити батьків своїх учнів союзниками педагогічних намірів.

10.Зміст розмов повинно бути цікаво обом сторонам.

Якщо педагог буде дотримуватися цих порад, то уникне багатьох проблем і труднощів у спілкуванні.

Свідоме формування свого стилю ПО можливо при певному рівні розвитку здатності до самоаналізу професійної діяльності. Педагоги в цьому випадку в ході професійної взаємодії з дітьми цілеспрямовано шукають, відбирають і накопичують кошти і способи спілкування, які забезпечують оптимальну результативність у взаємодії з дітьми і відповідають їх індивідуальності. Це в свою чергу приносить емоційне задоволення, призводить до переживання психологічного комфорту.

Поступово відбувається стабілізація складу засобів і способів здійснення комунікативної діяльності, складається певна стійка цілісна структура, а саме - індивідуальний стиль педагогічного спілкування. У ході стихійної вироблення стилю педагог також використовує відомі засоби і способи спілкування, які здаються йому найбільш ефективними, індивідуально зручними.

Надалі відбувається стабілізація цих засобів і способів спілкування, стихійно складається індивідуальний стиль спілкування, суб'єктивно зручний, але не завжди професійно оптимальний, так як вихователь не приділяє належної уваги аналізу доцільності використовуваних засобів і способів діяльності з точки зору вимог діяльності. Чим раніше педагог усвідомлює необхідність формування свого стилю, тим більше виявиться можливостей для формування позитивного стилю, тим ефективніше буде протікати процес становлення його як професіонала.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал