План роботи міського семінару-практикуму для вчителів початкових класів ( рік перший) «погоджено» Методист імц



Сторінка3/6
Дата конвертації02.12.2016
Розмір1.05 Mb.
ТипПлан роботи
1   2   3   4   5   6

Увага. Після перегляду телевізора протягом певного часу вони погано зосереджують увагу та можуть відчувати себе не зовсім добре. Особливо сильно впливає на дитячу увагу реклама. Під час її показу посилюється звук, динаміка його подачі інша, вона може викликати у людини тривогу, актуалізувати потребу бути у безпеці, викликати емоційне напруження та відчуття власної самотності та необхідності зняти це відчуття. Реклама нав’язує певні стереотипи. Дитина, яка має низький рівень довільності поведінки, тобто погано керує власними психічними процесами та станами, надзвичайно жваво відзивається на такий згусток спрямованого впливу. Експериментальними дослідженнями доведено, що навіть дуже маленькі діти реагують на рекламу.

Мислення. Найбільше нарікань у психологів сучасне телебачення викликає тим, що воно уніфікує погляди людей, часто апелює до стереотипів повсякденного мислення, поверхово висвітлює події. Встановлена зворотна залежність між культурним рівнем людини на наданням нею переваги способу отримання інформації: чим вищий цей рівень, тим менше вона переглядає телевізор, тим більше слухає радіо і ще більше читає газети. Доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору, згладжує стадії розвитку людини. «Діти стають схожими на дорослих, а дорослі на дітей». Реклама підштовхує людину робити поспішні висновки та необдумані вчинки. Діти, які регулярно споживають продукцію масової інформації, швидкими та готовими асоціаціями, ставлять поверхові запитання, так само відповіді дають поверхові. Діти мають небагатий життєвий досвід, тому їм важко порівнювати телевізійну інформацію з власним еталоном поведінки.

Мова та мовлення. Американський психолог Р. Грінфілд встановив, що регулярний перегляд телевізора навчає дітей особливому стилю розмови, а саме: діти не використовують чітких посилань на предмет обговорення, вірячи в те, що співрозмовнику і так все ясно. Інші, незалежні від попереднього, дослідження Дж. Біглз-Руса та І. Гета мали аналогічний висновок: перекази дітьми історій, прослуханих по радіо, більш інформативні та містять менше неясних слів, ніж переказ історій, побачених по телебаченню.

Уява, фантазія та творчі здібності. У психології давно добре відомі збудники та блокатори розвитку творчості людини. З цієї точки зору такі характеристики телебачення, як поверховість, спрощення, викривлення інформації, однобокий підхід до проблеми, виховання у глядача пасивності, відсутність певного діалогу з ним, стерео типізація свідомості, відсутність оптимістичних соціальних перспектив, нагнітання негативних емоцій, які провокують страхи, тривоги, невпевненість в собі, звикання до сцен насильства, є перепонами на шляху творчого потенціалу людини.

Емоції. Перегляд телевізора малюками може викликати в них страхи й інші розлади емоційної сфери. Зазвичай дошкільники бояться монстрів, мутантів та інших спотворених природних форм, а школярі вірять уже в реальну небезпеку, передбачають загрозу, співпереживають герою та лякаються за його подальшу долю. Дуже маленькі діти можуть взагалі не відчувати страху, коли дивляться фільм про неземних створінь. Щоб побороти страх, дошкільнята їдять, закривають очі, стискають який-небудь предмет, а школярі застосовують інший метод боротьби зі страхом: вони самі собі пояснюють страхи, нагадують, що це тільки кіно. Однак, як би не боролись діти із жахами, самій дитині його побороти важко, а найбільш сильні нервові зриви трапляються з тими дітьми, які вірять у реальність насильств на екрані. Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей зі здоровою психікою наступає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищеної чутливості у сприйнятті світу. Однак, якщо насильство бачити на екрані кожного дня, якщо спостерігати його в розслабленому стані, при цьому їсти, пити, то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан десенсибілізації – зниження чутливості.

Вольова сфера й регуляція поведінки. Якщо дитина любить подовгу дивитись телевізор, то вона привчається отримувати задоволення, приємні враження, нічого при цьому не роблячи. Реклама, яка здебільшого побудована на використанні формування у глядача умовного рефлексу, теж вагомо впливає на свідому регуляцію поведінки: рішення приймаються поспішно, без належного аналізу власних дій. Більшою мірою під цей вплив підпадають діти.

Властивості особистості та її життєвий шлях. Головним контраргументом ти, хто не вбачає в телебаченні загрози для дітей, є те, що психічне збудження, страхи, агресивність, які можуть провокуватись переглядом певної телепродукції, мають ситуативний характер і не переростають у сталі психічні властивості та звички поведінки. Дослідження особливостей життєвого шляху шанувальників телебачення доводить зворотне: непомітні телевізійні впливи зумовлюють особистісні зміни. Психологи дійшли таких висновків:

– особливо сильний зв’язок існує між жорстокою поведінкою дітей і їхньою самоідентифікацією з жорстоким героєм;

– ті, хто часто дивився агресивне телебачення у віці 8 – 12 років, часто карали своїх дітей;

– не існує тісного зв’язку між рівнем жорстокості батьків та схильністю дітей до насильства;

– результатами регулярного перегляду дітьми сцен насильства на телеекрані є не тільки копіювання ними жорстокого стилю поведінки, а й втрата емоційної сприйнятливості до чужого болю, зміна уявлень про світ.

Великий вплив має телевізійне насильство на поведінку дитини, якщо воно винагороджується, якщо агресивну поведінку демонструє в цілому позитивний герой або ж якщо естетика фільму та його прийоми були «на висоті».

Та протидіяти негативному впливові телебачення можна й потрібно, і робити це можна різними способами і на декількох рівнях: суспільства, родини, окремої людини. Звісно людина не може повністю відмовитись від цього продукту людської творчості у своєму повсякденному житті, однак, недоречно його перетворювати на головну життєву цінність.

2.4 Вплив самооцінки

Самооцінка – це знання людиною самої себе і ставлення до себе. Самооцінка включає в себе виділенням людиною власних вмінь, вчинків, явищ, мотивів і цілей своєї поведінки, їх розуміння і оцінка. Вміння людини оцінювати свої сили і можливості, прагнення, співставляти їх з зовнішніми умовами, вимогами навколишнього середовища, вміння самостійно ставити перед собою ту чи іншу ціль має величезне значення в формуванні особистості.

Самооцінка, в залежності від своєї форми (адекватна, завищена, занижена) може стимулювати чи, навпаки, пригнічувати активність людини. Неадекватна, занижена самооцінка знижує рівень соціальності людини, сприяє розвитку невпевненості в власних можливостях, обмежує життєві перспективи людини. Така самооцінка може супроводжуватись важкими емоційними зривами, внутрішнім конфліктом. Занижена самооцінка шкодить і суспільству, оскільки людина не реалізовує свої сили і можливості повною мірою. Працює без повної віддачі.

Західноєвропейські і американські психологи розглядають самооцінку як механізм, який забезпечує людині орієнтацію в навколишньому середовищі, відповідність його внутрішніх вимог до себе до зовнішніх умов. При цьому соціальне середовище розуміється ними як ворожа людині, ворожа її потребам і прагненням. Це точка зору неофрейдистів (К. Хорни, Е. Фромм). Оскільки самооцінка, вважають вони, складається під тиском постійного конфлікту між внутрішніми поривами і зовнішніми заборонами, адекватна оцінка як така неможлива. Уявлення людини про саму себе є неповним, викривленим. На думку З. Фрейда, найбільш важкі і гострі внутрішні конфлікти особистості пов’язані з переоцінкою чи недооцінкою себе. Ідеалізоване уявлення про своє «Я» постійно стикається з актуальним і реальним «Я».

Від самооцінки людини залежить характер його спілкування, стосунки його з іншими людьми, успішність його діяльності, розвиток його особистості. Адекватна самооцінка дає людині моральне задоволення. Самооцінка, особливо здібностей і можливостей особистості, показує певний рівень прихильності, який визначається як рівень задач, які особистість ставить перед собою в житті і виконання яких вважає в своїх силах. Рівень прихильності людини і, відповідно, характер його самооцінки яскраво виражаються в різних ситуаціях, як і важких, так і в щоденних. Невдача чи успіх гостро переживаються в тій діяльності, яку людини вважає для себе головною.



Виділяють такі рівні розвитку самооцінки:

Процесуально-ситуативний. На даному рівні самооцінки людина не встановлює зв’язок між своїми діями і якостями особистості. Вона оцінює своє «Я» лише по певних безпосередніх зовнішніх результатах діяльності. Стихійність, випадковість, суперечливість зовнішніх ситуацій сприяє нестійкості і тенденції до необ’єктивності. Само зміна самооцінки на цьому рівні має характер самовиправлення вчинків. Це не розвиток особистості, а лише бажання робити, або відмова від вчинків.

Другий рівень якісно-ситуативний. Тут людина встановлює прямолінійні зв’язки між своїми вчинками і якостями. Тобто вчинення тих чи інших дій співвідноситься з наявністю чи відсутністю певної якості. Людина не відділяє якість від вчинку і не розуміє, що якість особистості виражається набагато складніше і багатше, ніж окремий вчинок. Самооцінка на цьому рівні має тенденцію до необ’єктивності і нестійкості.

Третій рівень можна назвати якісно-консервативний. Для нього характерно вирішення прямолінійних, формальних зв’язків між вчинками і якостями особистості. Якість особистості абстрагується людиною від окремого вчинку, виступає в його свідомості як самостійна об’єктивна реальність. Головну роль в самооцінці приймає констатація вже досягнутого рівня розвитку з недооціненням корективів. Така самооцінка має тенденцію до консервативності і недостатньої об’єктивності.

Четвертий рівень якісно-динамічний. Він характеризується розумінням складних зв’язків між якостями особистості і вчинками. Самооцінка має тенденцію до об’єктивності. Кожний генетично пізніший рівень самооцінки виникає не знищенням попереднього, а на основі перетворення попереднього.

Самооцінка – результат складного і тривалого процесу, в якому взаємодіють різні фактори її формування: оцінки оточуючих, аналіз самою людиною своїх успіхів і невдач, результатів діяльності, в яких проявляються якості його особистості. Основними засобами і прийомами самооцінки є: самоспоглядання, самоаналіз, самоконтроль, порівняння.

Самооцінка – результат постійного співставлення того, що людина споглядає в себе, з тим, що вона бачить в інших людях, в той же час з тим, що, як вона думає, бачать в ньому інші.

Є такі фактори формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку.

– дитина стала школярем. Це призводить до нового розпорядку дня, з’являються нові зобов’язання.

– в її життя ввійшли нові явища, вона кожний день вчиться, засвоює нові знання, також впливає вчитель.

– нова роль дитини ставить особливі вимоги до її повсякденного життя.

– в школі дитина зустрічається з чіткою і розгорнутою системою моральних вимог.

– зміни в моральній сфері пов’язані з появою у молодшого школяра власних поглядів, стосунків, особистих вимог і оцінок.

– ознайомлення з новими явищами навколишнього життя, з фактами людської історії, з творами мистецтв, з світом природи.

– в формуванню самооцінки молодшого школяра велику роль відіграють оцінки учителя.

– засвоюючи в процесі навчання і виховання певні норми і цінності, школяр починає під дією суджень інших ставитися певним чином до результатів своєї навчальної і до себе самого як особистості.

– в самооцінці відображається те, що дитина взнає про себе від інших.

– залежно від самооцінки діти реагують на допускання помилок.

– найприродніше на свої помилки реагують діти з правильною самооцінкою. Вони навіть з цікавістю шукають помилку.

– самооцінка дитини показує не тільки те, як вона оцінює себе, а те, як вона ставиться до успіхів інших.

– дитина не народжується з якимось ставленням до себе.

– діти з високою самооцінкою виділяються активністю.

– діти з низькою самооцінкою невпевнені в собі.

2.5 Вплив типу темпераменту

Індивідуальна неповторність дитини, яка характеризує її відмінність від інших дітей, своєрідність її психіки та особистості виявляється в рисах темпераменту, характеру, у специфіці інтересів, якості пізнавальних процесів. Особливості типів темпераментів достатньо просто фіксуються за результатами спостережень: вони проявляються в поведінці та діяльності дітей, оскільки темперамент є характеристикою людини з погляду її динамічних особливостей (швидкості, темпу, діяльності, ритму. Психічних процесів і станів). Також темперамент є фундаментальною характеристикою людини, він стійкий, обумовлений вродженими особливостями нервової системи і мало придатний до змін під дією середовища і виховання. Він виявляє себе у всіх сферах психічної та фізичної активності, оскільки її психофізіологічними компонентами є активність та емоційність.

Одним з важливих напрямків дослідження темпераменту є розв’язання питання про походження темпераменту й можливості його зміни та розвитку. У розробці цього аспекту проблеми темпераменту аналізують питання співвідношення його типологічних і вікових особливостей, зміну проявів темпераменту й фактори, від яких він залежить, шляхи пристосування темпераменту до вимог різних видів діяльності, темперамент і формування небажаних форм поведінки дітей різного віку.

Наявність індивідуальних відмінностей у перебігу психічної діяльності людей давно привернула увагу. Гіппократ стверджував, що темперамент визначається порушенням у пропорції чотирьох рідин у тілі: крові (лат. – «сангвіс»), лімфи (гр. – «флягма»), жовчі (гр. – «холе»), чорної жовчі (гр. – «мелана холе»). Але встановити зв’язок між цими рідинами, їх співвідношенням в організмі та психічними властивостями людини, зумовленими ними не зміг. Він зазначив лише про фізіологічну основу темпераментів.

Спираючись на вчення про чотири рідини, відомий лікар античності Клавдій Гелен (II ст. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів. Сангвінічний темперамент він пов’язував з переважанням крові, холеричний – жовчі, флегматичний – лімфи, меланхолічний – чорної жовчі.

Відома також теорія темпераменту 30-их років нашого століття, що була розроблена У. Мак-Дауголлом. Ця теорія належала до давньої гуморальної концепції. Японський психолог Т. Фуру кава вважає, що основним методом діагностики темпераменту є встановлення хімічного складу крові. У нові часи було багато спроб дати інше трактування матеріальних основ темпераменту. Характеристика типів темпераменту була вперше систематизована німецьким філософом І. Кантом. Органічною основою темпераменту Кант вважав якісні особливості крові, тобто поділяв позицію прихильників гуморальних теорій.

Близько до гуморальних теорій темпераменту стоїть сформульована П. Лесгафтом ідея, що в основі встановлення темпераменту лежать властивості системи кровообігу. Причому малому просвіту і товстим стінкам судин відповідає холеричний темперамент, малому просвіту і тонким стінкам судин – сангвінічний, великому просвіту і товстим стінкам судин – меланхолічний, великому просвіту і тонким стінкам судин – флегматичний.

Значно вплинула на формування сучасних зарубіжних теорій особистості та її індивідуальних особливостей теорія темпераменту, висунута Е. Кречмером. Він виділяє на основі розроблених ним критеріїв основні конституційні типи будови тіла і робить спробу виділити темперамент саме через ці типи морфологічних конституцій. Е. Кречмер виділив чотири конституційних типи: лептосоматик (грец. – ламкий тіло), пікнік (грец. – товстий), атлетик (грец. – боротьба), диспластик (грец. – погано сформований).

Незважаючи на значну кількість теорій про типи темпераменту, виділяють лише чотири основні типи. Але перед тим, як характеризувати ці типи темпераменту та притаманні їм властивості, необхідно з’ясувати сутність поняття «темперамент». Темперамент у розумінні Павлова – це загальна характеристика вищої нервової діяльності, що виражає основні природні властивості нервової діяльності.

Темперамент, на думку Рубінштейна, – це динамічна характеристика особистості в усіх її діяльнісних проявах і чуттєва основа характеру, зміст якого пов’язаний з напрямком особистості.

За Г.С. Костюком, темперамент визначається як індивідуальні особливості людини, що виявляється в певній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості й швидкості перебігу її психічної діяльності.

За Р.С. Нємцовим, темперамент – це сукупність властивостей, які характеризують динамічні особливості перебігу психічних процесів і поведінки людини, їх силу, швидкість, виникнення, припинення та зміну. Властивості темпераменту можна лише умовно віднести до особистісних якостей людини. Вони насамперед становлять індивідуальні особливості, оскільки є біологічно обумовленими та вродженими. Але темперамент істотно впливає на формування характеру й поведінку людини, іноді визначає індивідуальність, тому відокремлювати темперамент від особистості неможливо.

До властивостей темпераменту належать ті відмінні індивідуальні ознаки людини, які визначають динамічні аспекти всіх видів діяльності, які характеризують особливості перебігу психічних процесів, мають стійкий характер, зберігаються протягом тривалого часу.

Темперамент залежить від властивостей нервової системи, а вони, у свою чергу, визначають головні характеристики функціонуючих систем, які забезпечують інтегративну, аналітичну й синтетичну діяльність мозку та всієї нервової системи загалом.

Серед основних властивостей темпераменту слід назвати передусім сенситивність (чутливість), що характеризує силою та стійкістю того впливу, який справляє певне враження на людину. Залежно від особливостей темпераменту чутливість в одних людей більша, а інших менша. Чутливість характеризує найменшу силу зовнішнього впливу, що викликає реакцію темпераменту. В одних людей вплив (сильний чи слабкий) який на них справляє враження, поширюється з великою, в інших – із дуже малою швидкістю в глибший шар психіки. У різних людей залежно від особливостей їхнього темпераменту буває різна стійкість вражень: в одних людей враження – навіть сильне – стає дуже нестійким, інші тривалий час не можуть його позбутися. Чутливість – це завжди різна в людей різного темпераменту афективна чутливість. Вона пов’язана з емоційною сферою й виявляться в силі, швидкості емоційної реакції на враження. Нині вже доведено, що найчутливішим типом, який легко адаптується до нових умов середовища, є тип слабкий (меланхолік). Темперамент виявляється в емоційній збудливості (у силі емоційного збудження, швидкості, з якою воно охоплює особистість) і стійкості емоційної реакції на враження. Нині вже доведено, що найчутливішим типом, який легко адаптується до нових умов середовища, є тип слабкий (меланхолік).

Темперамент виявляється в емоційності збудливості (у силі емоційного збудження, швидкості з якою воно охоплює особистість) і стійкості, з якою вона зберігається. Від темпераменту людини залежить, як швидко й сильно вона спалахує та з якою швидкістю потім заспокоюється.

Інша властивість – реактивність, тобто сила ф енергія, з якою людина реагує на впливи. Найвища реактивність – це реактивність холерика. Крім реактивності, темперамент характеризує також активність, здатність самостійно, свідомо керувати своєю поведінкою. Пластичність і ригідність є параметрами пристосування до зовнішніх впливів. Екстраверсія – інтроверсія свідчать про загальну спрямованість на зовнішній чи внутрішній світ.

Центральним проявом темпераменту є імпульсивність, яка характеризується силою спонукання, швидкістю, з якою ці спонукання оволодівають моторною сферою й переходять у дію, стійкістю, з якою вони зберігають свою діяльні сну силу. Імпульсивність містить чутливість та емоційну збудливість у співвідношенні з динамічною характеристикою тих інтелектуальних процесів, які їх контролюють. Імпульсивність – та сторона темпераменту, Якою він пов’язаний із прагненням, із волею, з динамічною силою потреб як спонукань до діяльності, зі швидкістю переходу спонукань у дію.

Темперамент виявляється особливо хаотично в силі, а також у швидкості, ритмі, темпі психомоторики людини – в її практичній дії мовлення, у виразних рухах. Міміка й пантоміміка людини, її рухи, швидкі чи повільні, плавні чи рвучкі, тягуча в’ялість або плавність, нервова квапливість або велика швидкість мовлення відкривають певний аспект особистості, той динамічний аспект, який складає її темперамент.

Риси темпераменту є сталими, константними порівняно з іншими особливостями людини. Динаміка психічного життя залежить і від мотивів, і від інтересів, і від емоційних станів тощо. Усі вони змінюють характер психічної діяльності. На відміну від них, якості темпераменту виявляються в людини однаково, одноманітно, незважаючи на різні мотиви чи психічні стани.

Риси темпераменту – це фундамент індивідуальності, який закладається ще до народження дитини. Темпераментні реакції малечі нічим не замасковані, і спосіб поведінки, коли дитина чимось роздратована або засмучена, говорить сама за себе. Дехто спрямовує агресивні прояви на себе, дехто – оточення, хтось починає кричати, хтось – тихо плакати. Саме емоції стають мотиваційним поштовхом, що зумовлює виникнення темпераментної реакції.

Дуже цікаві та важливі дані щодо питання про риси темпераменту, а саме: гіперзбудливості, загальмованості та психомоторної нестабільності отримала Х. Спіонек, яка проводила дослідження їх негативного впливу на поведінку та навчання дітей.

Одним із найпоширеніших нейродинамічних порушень у школярів є так звана гіперзбудливість, яку часто називають нервозністю. Вона, за даними Х. Спіонек, характеризує близько 12% усіх учнів. Гіперзбудливість виявляється або в усій поведінці, або в окремих її сферах у формі гіперзбудливості рухової, розумової та емоційної. Особливо наявні ці прояви в руховій сфері, де вони виявляються у двох формах: посиленої рухової експансивності та рухового неспокою. Необхідно Враховувати, що в основі рухової експансивності – відносно мала реактивність школярів. Маючи потребу в стимуляції, учні розпочинають дії, які диктують необхідні їм подразники та враження. Проте оскільки гальмування, яке є джерелом контролю за поведінкою, є слабко розвинутим, рухова експансивність виступає як безконтрольна поведінка. Це призводить до того, що діти вступають в конфлікт з учителем та вихователями. Якщо вони не можуть задовольнити свою потребу в активності в школі та сім’ї, тоді спрямовують її в неконтрольоване та небажане русло. Тому серед таких учнів часто зустрічаються такі, які завдають багато клопоту вчителям, особливо якщо одночасно з великою руховою експансивністю наявне зниження рівня інтелектуального функціонування. Якщо ж потреба у стимуляції учнів, які вирізняються великою руховою експансивністю, задовольняється як слід, спрямовується в потрібне русло, особливо на просвітницьку діяльність, тоді вони не лише отримують хороші результати в навчанні, а й характеризуються широтою інтересів та великою суспільною активністю в школі.

В основі нашої форми рухової гіперзбудливості – рухової турботи – лежить протилежний фізіологічний механізм. Тут ми маємо справу з високою реактивністю і, як наслідок, значною слабкістю процесу збудження. Такі діти менш активні, більше залежать від оточення, їх рухова турбота зосереджена навколо власного тіла та виявляється в непосидючості й потребі енергетичної розрядки. Такі діти схильні до розладів поведінки. Незадовільна оцінка, необґрунтоване покарання, відсутність душевного контакту з учителем може призвести до неврозів.



Психомоторна загальмованість виражається у зниженій рухливості та послабленні емоційних реакцій. І психомоторна нестабільність проявляється у нерегульованій поведінці. Школярі такого типу постійно змінюють рід занять, вони легко переходять від активності до пасивності й навпаки: після відпочинку – до активної роботи. Але темперамент є феноменологічним поняттям, яке включає опис дев’яти рис поведінки, незалежно від його змісту: активність, ритмічність, наближення – уникання, адаптивні здібності, інтенсивність реакції, поріг чутливості, якість настрою, концентрація уваги й витривалість, відволікання.

А. Томас провів спостереження та зробив такий висновок: темперамент і середовище не тільки взаємодіють, а й взаємо змінюються. Деякі риси темпераменту дитини можуть мати вплив на формування ставлення до батьків та оточення, а з іншого боку – неправильні засоби виховання можуть призвести до втрати в дитини адаптивних здібностей, які були сформовані раніше.

Виділяють основні чотири типи темпераменту: сангвіні стичний, холеричний, флегматичний, меланхолічний. Але ці типи темпераменту в «чистому вигляді» рідко трапляються в житті. У більшості людей поєднуються риси різних темпераментів.

Кожен тип темпераменту має свої позитивні й негативні особливості. Нестримний холерик є дуже активним, безстрашним; легковажний сангвінік жваво сприймає світ, дарує оточенню свою життєрадісність; млявий флегматик завжди має сили; нерішучий меланхолік є напрочуд чутливою людиною, яка співчуває кожному. Однак чисті типи майже не трапляються, існує багато проміжних форм. Під впливом зовнішнього середовища тип темпераменту загострюється чи, навпаки, пом’якшується.

Холеричний темперамент: представники цього типу – сильні, неврівноважені, збудливі, вирізняються швидкістю рухів та дій. Про таку людину кажуть, що вона дуже нестримана та гаряча. Але водночас індивід швидко заспокоюється, якщо перед ним поступаються та йдуть назустріч.

Психічні процеси відбуваються швидко. Холерик пристрасно захоплюється справою, яка його цікавить, енергійно долає труднощі, але цей запас нервової енергії може швидко вичерпатися, особливо коли робота однотипна, тоді настрій зникає. Холерик відзначається підвищеною збудливістю й емоційною реактивністю. У спілкуванні з людьми буває різкий, роздратованим, емоційно нестриманим, що не дає йому можливості об’єктивно оцінювати вчинки людей і тому створює конфліктні ситуації в колективі.

Позитивні сторони холеричного темпераменту – активність, енергія, ініціативність. Негативні вияви – загальна нестриманість, грубість, різкість, запальність, схильність до афектів – розвиваються в несприятливих умовах життя та діяльності. Від учнів-холериків треба постійно, лагідно, але наполегливо вимагати виважених, продуманих відповідей, спокійних, нерізких рухів, систематично виховувати в них стриманість у поведінці, у взаєминах із товаришами та дорослими. Під час виконання навчального завдання в холериків слід формувати вміння послідовно, за певним планом вести роботу.

Сангвінічний темперамент: представники цього типу сильні, врівноважені, рухливі. Емоційно нестійкі почуття виникають легко й так само легко змінюються іншими. Почуття завжди мають яскраво виражені зовнішні прояви: різка жестикуляція, жвава міміка, швидкі рухи, швидке мовлення.

Серед своїх товаришів сангвінік веселий, життєрадісний, охоче бере на себе організаторські обов’язки. Настрій у нього здебільшого оптимістичний. Він легко спілкується з людьми, товариський. Швидко налагоджує стосунки з іншими людьми, в оточенні нових людей тримається вільно.

Особливості сангвінічного темпераменту виявляються в навчальній роботі учнів. Якщо навчальний матеріал нецікавий та для цього вивчення необхідна довга, одноманітна робота, яка не викликає в учня-сангвініка емоційного настрою, дитина погано засвоює нове, відвертає увагу. Якщо ж навчальний матеріал цікавий, доступний школяреві, викликає емоційний настрій, дитина швидко засвоює нове, швидко запам’ятовує, легко переключає увагу. За правильного виховання сангвініка вирізняє високорозвинене почуття товариськості, відвертості, активної участі в навчальній роботі, суспільному житті. За несприятливих умов, коли відсутнє систематичне, цілеспрямоване виховання, у сангвініка можуть проявлятися легковажність щодо справи, невміння та відсутність бажання доводити справу до кінця, негативне ставлення до навчання, до інших людей, переоцінювання себе та своїх можливостей.

Флегматичний темперамент: представники цього типу сильні, врівноважені, інертні. Вони повільні, спокійні, наполегливі, неквапливі. Флегматик вирізняється посидючістю, стійкістю уваги. Переключення уваги уповільнене.

Почуття у флегматиків виникають значно повільніше, ніж у сангвініків і холериків, але вирізняються нерідко силою, тривалістю й водночас стриманістю у своїх зовнішніх проявах, слабкою експресивністю. У звичайних умовах флегматик спокійний, рівний у відносинах з іншими людьми, його важко вивести з ладу, він не схильний до афектів, у міру товариський, не любить марно базікати. Він характеризується великим терпінням і самовладанням, завдяки чому домагається високої продуктивності своєї роботи. Позитивні якості флегматика – це витримка і спокій.

Меланхолічний темперамент: представники цього типу вирізняються сором’язливістю, надзвичайною емоційною вразливістю, вони замкнені, нетовариські. Вони соромляться, знайомлячись з новими людьми. Меланхоліки уникають спілкування з малознайомими, новими людьми. У несприятливих умовах життя та діяльності на основі меланхолічного темпераменту можуть розвинутися такі риси, як вразливість, пригніченість, похмурість, песимізм.

У навчальній діяльності меланхоліки не здатні витримати сильне й довге напруження, що пояснюється загальмуванням клітин їхнього мозку. В учнів меланхолічного темпераменту слід розвивати товариськість, почуття колективізму, виховувати почуття дружби. Позитивні якості меланхоліка – чуйність, відвертість.

Темперамент – це одна із психічних властивостей особистості, але й люди з однаковим темпераментом бувають дуже різними. Кожна людина являє собою неповторну індивідуальність, і не завжди її можна віднести до одного з вище названих типів темпераменту. Більшості людей властива ознака не одного, а двох і більше типів. Поряд із рисами холерика в людини можуть бути, наприклад, ознаки сангвініка; у меланхоліка виявляються риси флегматика.

Найчастіше особистість – це носій психічних властивостей, які належать різним типам темпераменту. Вона має змішаний тип темпераменту.

Та є люди, в яких яскраво виражається певний тип темпераменту.

Кожний із представлених типів темпераменту сам по собі не є добрим чи поганим.

Темперамент кожної дитини формується під час її індивідуального розвитку. Його формування перебуває під постійним впливом зовнішніх умов її життя і виховання. Залежно від характеру зовнішніх впливів тимчасові нервові зв’язки, що утворюються при цьому, в одних випадках можуть маскувати природні риси типу, в інших – змінювати їх або закріплювати. Тому необхідно здійснювати індивідуальний підхід до учнів. За кожного типу темпераменту можна розвинути, сформувати суспільно корисні властивості особистості.

Проте для правильного індивідуального підходу в процесі навчання та виховання, тобто для практичних потреб, цілком можливо спиратися на загальну оцінку темпераменту, орієнтуючись на його основну характеристику й не зважаючи на особливі тонкощі й деталі, з’ясування яких іноді потребує спеціальних експериментальних, які вчитель не завжди вміє правильно використовувати. Педагог може вважати, що кожному учневі притаманний умовно один із чотирьох основних типів темпераменту.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал