План роботи міського семінару-практикуму для вчителів початкових класів ( рік перший) «погоджено» Методист імц



Сторінка2/6
Дата конвертації02.12.2016
Розмір1.05 Mb.
ТипПлан роботи
1   2   3   4   5   6

Основною умовою нормального психосоціального розвитку (крім здорової нервової системи) вважається спокійна і сприятлива обстановка, яка створена завдяки постійній присутності батьків чи заміняючи їх осіб, які уважно відносяться до емоціональних потреб дитини, розмовляють і грають з ним, підтримують дисципліну, створюють необхідний нагляд і забезпечують матеріальними засобами, які потрібні сім’ї. Підкреслюється, що в той же час потрібно надавати дитині більше самостійності і незалежності, давати йому можливість спілкуватися з іншими дітьми і дорослими поза домом і забезпечувати відповідні умови для навчання. «Багато дітей не мають таких умов».

Експерти ВООЗ на основі аналізу результатів багатьох дослідів в різних країнах переконливо показали, що порушення психічного здоров’я набагато частіше є у дітей, які страждають від недостатнього спілкування з дорослими і їх ворожим ставленням, а також у дітей, які в умовах сімейного розладу. Ці ж дослідження виявили, що порушення психічного здоров’я в дитинстві мають дві важливі характерні риси:

- по-перше, вони лише кількісні відхилення від нормального процесу психічного розвитку;

- по-друге. Багато їх проявів можна розглядати як реакцію на специфічні ситуації. Так, діти часто відчувають серйозні труднощі в одній ситуації, але успішно справляються з іншими ситуаціями. Наприклад, у них можуть спостерігатися порушення поведінки в школі, а вдома вони поводять себе нормально, чи навпаки.

У більшості дітей в ті чи інші періоди під впливом певних ситуацій можуть з’являтися порушення емоційної сфери чи поведінки. Наприклад, можуть виникнути безпричинні страхи, порушення сну, порушення, зв’язані з прийомами їжі. Зазвичай ці порушення мають тимчасовий характер. У деяких же дітей вони проявляються більше і призводять до соціальної дезадаптації. Такі стани можуть розглядатися як психічні розлади.

В психологічну літературу поняття психічного здоров’я стало входити порівняно недавно. Майже в всіх психологічних словниках термін «психічне здоров’я» відсутній. Тільки в словнику А.В. Петровского і.Г. Ярошевского зроблена спроба визначити це поняття з точки зору психології. Психологічне здоров’я розглядається в словнику як стан душевного благополуччя, яке характеризується відсутністю хворобливих психічних явищ і яке забезпечує адекватну умовам навколишньої дійсності регуляцію поведінки і діяльності.

В ряді психологічних робіт психічне здоров’я прирівнюється до переживання психологічного комфорту і психологічного дискомфорту.

Дуже перспективним є підхід до проблеми психічного здоров’я з точки зору повноти, багатства розвитку особистості. Так, а усіх працях А. Маслоу писав в основному про дві складові психічного здоров’я. Це, по-перше, прагнення людей бути «всім, чим вони можуть», розвивати весь свій потенціал через само актуалізацію. Необхідну умову само актуалізацію, на його думку, знаходження людиною правильного представлення самого себе. Для цього потрібно прислуховуватися до «голосу імпульсу», оскільки «більшість з нас частіше прислуховуються не до самих себе, а голосу тата, мами, до голосу державного закладу, вище стоячих людей, влади, традицій». І– друга складова психічного здоров’я прагнення гуманістичних ціль. Маслоу вважав, що в самоактуалізуючій особистості присутні такі якості, як прийняття інших, автономія, спонтанність, почуття до прекрасного, почуття гумору, альтруїзм, бажання покращити людство, нахил до творчості.



Психологічний аспект психічного здоров’я якраз пропонує увагу до внутрішнього світу дитини до його впевненості чи невпевненості в собі, в своїх силах, розумінню їм своїх власних можливостей, інтересів, його відношенню до людей, навколишньому світу, подіям, що відбуваються, до життя як такого.

1.2 Підходи вітчизняних вчених

Проблемами психічного здоров’я дітей займалися багато вітчизняних вчених, зокрема О. Кочерга, О. Васильєв, І. Сікорський, В. Бехтерев, О. Лазурський, Л. Виготський, В. М'ясищев, С. Рубінштейн, О. Леонтьев, К. Платонов, Г. Костюк, П. Чамата, О. Кульчицький, О. Ткаченко, В. Моргун, О. Дусавицький, І. Бех, Б. Цуканов

Українські вчені психологи О. Кочерга та О. Васильєв стверджують, що гармонія душі і тіла порушується внаслідок дії негативних чинників, зокрема, таких, як:

– стан на межі норма – патологія;

– негаразди у родинних взаєминах;

– вплив авторитарного вчителя;

– дитячі страхи;

– порушення психогігієнічних основ навчального процесу;

– порушення оптимумів навчальної діяльності;

– порушення гармонії творчих здібностей;

– гіподинамія;

Іван Олексійович Сікорський активно шукав нові Форми застосування своїх знань. Проектом, яким він захопився, стало заснування в Києві Фребелівського товариства. Комітет для утворення цього товариства запросив його як знаного на той час спеціаліста з питань дитячої психології та чудового організатора до співпраці. У вересні 1907 р. вчений виступив перед громадськістю Києва з популяризацією цього проекту, а також ідей німецького педагога Фрідріха Фребеля – прихильника виховання дитини в колективі. Сікорський – психолог у своїй промові підкреслив важливість вивчення психології дитини майбутніми учителями-вихователями дошкільнят. Особливу увагу він приділив ролі жінки. Промова Сікорського знайшла позитивний відгук з боку київської громадськості. Вже у жовтні 1908 р. товариство відчинило свої двері, і почали діяти його інститути. На відкритті знову мав слово професор, який наголосив на важливості проблем виховання дітей і закликав педагогів спиратися на педагогічну спадщину Я. Коменського, Ф. Фребеля, М. Пирогова та інших видатних вчених. Товариство відкрило дитячий садок, початкову школу, притулок для дітей, педагогічну, а згодом і психологічну лабораторію. Було розроблено Положення про Педінститут, завдання якого полягало у підготовці вихователів дошкільної освіти на дворічних курсах, що базувалися на середній освіті, а також підготовці кваліфікованих нянь, які б мали початкову освіту. Навчання в інституті було платним. Курсистки вивчали психологію, педагогіку, фізіологію, медичну допомогу, історію, літературу, співи, математику тощо. Більшість дисциплін викладали науковці з вищою освітою, в тому числі і професор Сікорський.

Різноманітність інтересів професора знайшла своє відображення у численних наукових та науково-популярних працях. Деякі з них: «Душа ребенка», «Психологические основы воспитания».

Рубінштейн казав, що основним змістом психічного розвитку дитини є більш глибоке відображення дійсності – відображення активне, діюче, яке відображаючи, перетворює почуттєву частину явищ, щоб проникнути в їх сутність, впіймати тенденцію їх розвитку, які пізнає дійсність, змінюючи її, і змінює, пізнаючи. З все більш багатогранною діяльністю пов’язана сповнене напруги емоційне внутрішнє життя. Все більш глибоке дієве і пізнавальне проникнення в дійсність на одному полюсі пов’язане на другому з все більшим поглибленням внутрішнього плану з поглибленням і розширенням внутрішнього життя особистості.

М’ясищев вважав, що в центрі робіт стоїть проблема неврозів, яка становить соціальний, фізіологічний і психологічний інтерес. Розглядав також питання неврозів і інших аномалій дитячого віку, диференційованої діагностики неврозів, їх відмежування від вихідних станів, зв’язки неврозів і соматичних порушень, психотерапії, трудової терапії, профілактичного напрямку в зв’язку з проблемою неврозів.

1.3 Підходи зарубіжних вчених

Серед зарубіжних вчених дитячою психологією займалися Холл Грен, Жан Паже, Лоренс Кольберг, Біне Альфред, Ганс Айзенк.

Холл Грен вілл Стенлі – американський психолог, один з засновників педології, прихильник експериментальної психології. З метою дослідження дитячої психіки Холл широко розповсюджував питальники, відповідаючи на які діти повинні були розповідати про свої почуття (в тому числі про моральні і релігійні), про своє ставлення до інших людей. Методика зустріла різку критику, оскільки будувалась на визнанні правдивості висловлювань дітей про себе самих. Згодом метод питальників був замінений методом тестів. В поясненні психічного розвитку дитини Холл опирався на біогенетичний закон, на основі якого в дитячу і педагогічну психологію вводився принцип рекапітуляції (скороченого повторення основних етапів розвитку людства). Формування психіки дитини трактувалось як фатальний перехід від однієї фази розвитку людського роду до іншої. Наприклад, характер дитячих ігор пояснювався виявом мисливських інстинктів первісних людей, а ігри підлітка вважались відтворенням способу життя воюючих племен. Зі застосування біогенетичного закону до психології дітей були зроблені висновки для педагогічної практики, які і зробив Холл. Він наполягав на тому, що дітям потрібно дати можливість проходити через анімістичні, релігійні і інші стадії в своєму розвитку. Біологізація свідомості і ігнорування ролі, яка оприділяє виховання знижують наукову цінність праць Холла.

Жан Піаже – швейцарський психолог. Захоплювався психоаналізом. Паже помітив, що маленькі діти постійно дають неправильні відповіді на певні запитання. Але він фокусувався не стільки на неправильних відповідях, скільки на тому, що діти роблять одинакові помилки, які не властиві старшим. Він створив загальну теорію стадій розвитку, яка стверджує, що люди, які знаходяться на одній стадії свого розвитку, проявляють схожі загальні форми пізнавальних здібностей. В навчальний період своєї діяльності Паже описав особливості уявлення світу дітьми. Паже виділяв такі стадії розвитку інтелекту: сенсо-моторний інтелект (0–2 роки), підготовка і організація конкретних операцій (2–11 років), в який входять: підперіод доопераційних уявлень (2–7 років) і підперіод конкретних операцій (7–11 років). Формальні операції (11–15 років).

Лоренс Кольберг американський вчений. В своїй роботі опирався на ідеї Ж. Піаже в області вивчення моральних суджень дітей. Він проводив дослідження в процесі якого ставив перед опитуваними дітьми моральні дилеми. Відповіді представників різних вікових груп підштовхнули Кольберга до думки, що в розвитку моральних суджень можна виділити кілька стадій – більше, ніж вважав Піаже. Теорія Кольберга була підтверджена в результаті певних досліджень, які показали, що хлопчики (дівчатка залишались поза його дослідженнями), принаймні в західних країнах, зазвичай проходять етапи морального розвитку саме так, як це описано Кольбергом.

Біне Альфред – французький психолог-позитивіст. Розробник першого в світі тесту для оцінки розумового розвитку людини. Головним чином розробляв питання психології мислення. Він автор багатьох методик психологічних досліджень. В 1905 році Біне разом з Б. Сімоном розробив систему тестів для вимірювання загальної розумової обдарованості дітей. Ці тести стали основою сучасних тестів для визначення коефіцієнту розумового розвитку.

Ганс Айзенк – британський психолог німецького походження. Він розвинув та експериментально перевірив описову теорію головних вимірів особистості, теорії причинності для цих вимірів. Визначаючи структуру людської особистості, Айзенк насамперед використовує протилежності екстраверсії та інтроверсії.

2. Психічне здоров’я молодшого школяра: аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників

2.1 Сім’я як джерело психічного здоров’я дитини

Дитина залежить від дорослого і проходження етапу становлення особистості багато в чому залежить від її стосунків з дорослими. Однак, дорослі не завжди розуміють як їх особисті якості стають надбанням дітей і яке значення вони мають для них.

Стиль поведінки дорослих відносно дитини впливає не тільки на формування тенденції до відповідного стилю дитячої поведінки, а й на психічне здоров’я дітей. Тривалий дефіцит емоційного спілкування між дорослим і дитиною зумовлює появу невпевненості в останнього в позитивному ставленні до нього дорослих загалом, викликає відчуття тривоги і емоційного неблагополуччя. Під впливом досвіду спілкування з дорослими у дитини не лише формуються критерії оцінки себе інших, а зароджується дуже важлива здібність – співчувати іншим людям, переживати чужі радість і сум, як свої власні. В спілкуванні з дорослими і однолітками вони вперше розуміють, що потрібно враховувати не лише свою, а й чужу думку. Саме з налагодженої системи стосунків дитини з дорослим і починається орієнтація на інших, до того ж йому потрібне визнання оточуючими людьми. Переоцінити значення дорослого і, головне, спілкування з дорослим для психічного здоров’я важко. Саме з близькими дорослими (мамою, татом, бабусею, дідусем і т.д.) дитина зустрічається на перших етапах свого життя і саме від них і через них знайомиться з навколишнім світом, вперше чує людську мову, починає оволодівати предметами і засобами праці своєї діяльності, а надалі і опановувати складну систему людських взаємин. Однак серед дітей, які виховуються в сім’ї, спостерігається високий відсоток психічних захворювань, в тому числі неврозів, поява яких зумовлена не спадковими, а соціальними факторами, тобто причини захворювання лежать в сфері людських стосунків.

продолжение



Неврози у дітей не виникають, якщо батьки вчасно розбираються зі своїми особистими проблемами і підтримують теплі стосунки в сім’ї, люблять дітей і добрі до них, відкликаються на їх потреби, прості в спілкуванні, дозволяють виражати свої почуття і вчасно стабілізують виникаючу нервову напругу, діють відповідно в питаннях виховання, приймаючи до уваги відповідні захоплення дітей. Походження неврозів зумовлене порушеними сімейними стосунками і неправильним вихованням. Діти хворіють на неврози через вплив несприятливих обставин, до яких неможливо адаптуватися і які неможливо перенести безболісно. Виникаючий в таких умовах невроз як психогенне захворювання особистості, яка формується означає на психологічному рівні морально-етичну несумісність з таким же ставленням батьків, несумісність, яку дитина не може подолати через особливості власної психіки і тиску обставин. Іншими словами він не настільки поганий, наскільки його такими роблять стосунки в сім’ї і негативні особливості особистостей батьків.

Конфлікт, який таким чином формується, має декілька тісно пов’язаних однин з одним рівнів:

– соціально-психологічний, який вмотивований невдачами спілкування і труднощами в досягненні соціально значущої позиції;

– психологічний, обумовлений несумісністю з деякими сторонами стосунків батьків і загрозою втрати «я»;

– психофізіологічний як наслідок неможливості відповідати підвищеним вимогам і очікуванням дорослих.

Ситуація ускладнюється тим, що діти з неврозами не можуть через свій обмежений і уже психогенно деформований життєвий досвід, умови виховання і стосунків в сім’ї емоційно відреагувати на зростаючу нервово-психічну напругу. Вони змушені пригноблювати її, що перевищує межу адаптаційних можливостей. Коли тривало діючий стрес переважає над можливостями дітей, не дає їм виразити себе, затвердитися на життєво важливих позиціях, своєчасно вирішити ситуацію, яка травмує, то він підриває можливість адекватно сприймати себе, супроводжуючись заниженням самооцінки, невпевненістю в своїх силах і можливостях, страхами і тривогою, відчуттям безсилля, розвитком ідей самознищення, неповноцінності, неможливості бути собою серед інших, однолітків.

Соціально-культурний характер факторів, які негативно впливають на психічне здоров’я, зумовлений пришвидшенням темпу сучасного життя, дефіцитом часу, недостатніми умовами для зняття емоційної напруги і для розслаблення. Наслідком цього є надмірне завантаженість батьків, їх нервовість, поява багатьох особистих проблем в поєднанні з недостатньою обізнаністю про шляхи вирішення внутрішньо особистісних конфліктів і про можливості психологічної і психотерапевтичної допомоги. Така особистісна дисгармонія батьків знаходить своє відображення в розвитку дітей і показує негативний вплив на їх психіку.



2.2 Вплив школи на психічне здоров’я

Перш за все доведено, що негативно впливає на пізнавально-емоційну сферу дитини відсутність у неї позитивних контактів ще у дитячому садочку. Незадоволеність спілкування формує дитячі фобії, негативізм по відношенню до шкільної установи, невротичні реакції. Широко вивчається роль школи у формуванні здоров’я особистості.

Психологами доведено, що під час навчання число здорових дітей скорочується у п’ять разів. При цьому тільки 14% випускників середньої школи можна вважати повністю здоровими. Є спроби охарактеризувати причини шкільної невротизації дитини, яка призводить до дезадаптивного стану. Чинники погіршення здоров’я індивіда у шкільний період називають різноманітні. До них, в основному, на думку дослідників, належать непідготовленість дітей до школи, негативне ставлення вчителів та учнів, страх покарання та отримання незадовільної оцінки, нездатність засвоїти шкільний матеріал, перевтома під час учбових занять. Але в одному психологи одностайні, що психічні фактори є основними в процесі шкільної дезадаптації. У свою чергу дезадаптація призводить до безпричинної агресивності, депресії, відмови відвідувати уроки, заниженої самооцінки, страху відповідати біля дошки, очікування поганого відношення до себе як з боку вчителів, так і учнів. Згідно даних дослідників, серед дітей, які не адаптувалися до умов школи, у 95% спостерігаються психічні розлади. Значимим чинником, що погіршує здоров'я дітей, є агресія з боку вчителів. Ця ситуація не тільки знижує рівень успішності учнів, але й призводить до появи так званої шкільної тривожності і захворювань невротичного характеру.

Згідно результатів досліджень, існує 3 групи дітей, які страждають шкільними неврозами. До першого типу належать педагогічно занедбані або розумово відсталі учні. Для них характерні явні відхилення у поведінці, грубість, агресія, підвищена самооцінка, низька успішність. До другого типу відносяться школярі, які добре вчаться і задовільно ведуть себе на уроках, але під впливом стресів різко змінюються: з'являється депресія, апатія, нав'язливі стани. Третій тип представлений зовнішньо благополучними дітьми, у яких все ж таки спостерігаються деякі ознаки невротизації: страх відповідати біля дошки, тремор рук, плаксивість, фобії, занижена самооцінка.

2.3 Вплив телебачення та інших ЗМІ

На сьогодні вивчення проблем впливу телебачення на психічну сферу дитини має надзвичайно важливе значення. Педагоги, психологи, вчителі, батьки, учні, дорослі та самі діти повинні знати про особливі психологічні «стосунки», які встановлюються між глядачем і телевізором, який у наш час став не просто джерелом різноманітної інформації, а часто править за співрозмовника, є сурогатом живого спілкування, технічним засобом, який претендує на роль головного вихователя людини. Проблема стосується не тільки виховання дітей, а й їх навчання, бо телебачення, і цьому є докази, впливає на становлення і мотиваційної, і пізнавальної сфери особистості, розвиток її інтелектуальних і творчих здібностей. Тобто пам’ять, увага, мислення, фантазія дітей теж перебувають під впливом цього засобу масової інформації. Тому, здавалось би, така невинна для дітей розвага в школі, як перегляд мультфільмів або телефільмів під час перерви або після уроків у очікуванні батьків, яким учнів нібито винагороджують за гарну поведінку і який переходить у звичку, може мати, хоча й латентні на перших порах, але досить вагомі, не завжди однозначні наслідки.

Сучасне телебачення є найбільш розповсюдженим і популярним засобом масової інформації. Експерти питань з теорії ЗМІ, осмислюючи величезний їхній вплив на суспільне життя взагалі та на життя окремої людини, виокремлюють значущість і силу впливу електронних засобів комунікації, блискавичний порівняно з видавничою справою та пресою розвиток. У чому причини того, що телебачення настільки швидко завоювало ринок масової комунікації, а переважна більшість населення відає йому перше місце у структуру вільного часу та відпочинку. Відповідь на це питання криється у декількох аспектах, які розкривають природу та механізми дії телебачення на глядача.

Телебачення є найлегшим у сприйманні людиною інформації засобом масової комунікації

Телебачення найшвидше та найоперативніше інформує про події у світі, легко та комфортно може перенести людину у будь-який куточок світу.

Телебачення імітує трьохвимірний простір на екрані, одночасно використовує зорові і слухові образи, створює справжнє видовище, яке приносить відчутну насолоду людині.

Нерідко телебачення стає чи не єдиним співрозмовником для самотніх, спустошеними соціальними бідами людей.

Для більшості населення телебачення стало найдоступнішим засобом використання вільного часу, способом забуття проблем повсякдення.

Отже, телебачення за своєю природою та функціями має надзвичайно великі можливості впливу на внутрішній світ і поведінку людини, бо задовольняє різні соціальні потреби людини у психологічному комфорті, відпочинку, спілкуванні, новизні інформації, зручності тощо.

Разом із тим телебачення не тільки має позитивні для людини сторони, полегшує життя, а й може ускладнювати, негативно впливати на психіку та поведінку людини, особливо дитини, а саме:

– опосередкованість спілкування в системі телебачення технічними засобами. Як результат – витіснення безпосередньої живої комунікації між людьми, зникнення бесіди, розмови, збіднення контексту спілкування. ЗМІ женуть людей від суспільного життя до приватного, від відкритих місць, кафе, театрів тощо в закриті приміщення будинків.

– побудова спілкування з великою кількістю людей, великими соціальними групами. Ця ознака породжує декілька психологічних наслідків: сприймає телебачення велика кількість людей, «яким бракує цілісності». Такими людьми легко керувати; повідомлення на телебаченні має бути максимально чітким і зрозумілим для всіх категорій глядачів, тому на телебаченні домінують стереотипи та міфи і відбувається спрощення змісту інформації.

– відсутність безпосереднього зворотного зв’язку, монологічність ЗМІ, неможливість для глядача дізнатись, як багато людей поділяє його точку зору.

– великі можливості впливу телебачення на свідомість людей. У даному випадку позитивні сторони телебачення перетворюються на негативні.



Найбільше у психології вивчено вплив телебачення на властивості особистості та її життєвий шлях, формування девіантної поведінки, найменше – на окремі психічні процеси, особливо на уяву, фантазію, творче мислення.

Сучасна експериментальна психологія здійснила низку досліджень, які підтверджують негативний вплив телебачення на психофізіологію, психіку та поведінку людини. Узагальнення результатів цих досліджень дає підстави робити висновки про наявність негативного впливу телебачення.



Психомоторика. Після тривалого сидіння біля телевізора у відносно нерухомому стані у дитини може розвинутися стан неприродного збудження як компенсація попереднього стану гіподинамії. Діти деякий час не можуть зосередити свою увагу, не знають «куди себе подіти».

Сприйняття. Зображення на екрані не сприяють формуванню просторового та кольорового зору, тобто заважають сприйняттю перспективи, віддаленості об’єктів одне від одного та тонких кольорових відтінків.

Уявлення. У дошкільному віці активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій. Багато в чому цьому сприяє прослуховування казок та оповідань, які читає дорослий або ж сам малюк. Це є природним процесом у намаганнях маленької людини уявити події, запам’ятати та пережити їх. Свіжість сприйняття світу, відсутність шаблонів переробки інформації створюють яскраві образи. Отож, коли дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, споживає вже готові образи, то її внутрішні уявлення пасивні та позбавлені індивідуальності.

Пам’ять. Американські вчені вивчали особливості запам’ятовування дітьми інформації, отриманої під час перегляду телебачення та прослуховування радіо. Було доведено, що маленькі діти краще пам’ятають відео ряд, ніж словесний телевізійний сценарій; з іншого боку, діти краще пам’ятали словесну радіоінформацію, ніж телевізійну, але все ж таки інформація про події та інформація взагалі краще сприймалась та зберігалась, коли її передавали за допомогою телебачення. Отже, якщо виходити з того, що зорова пам’ять є провідною серед інших видів людської пам’яті, то сприйняття нового за допомогою телебачення є більш легким і привабливим для дитини, а значить, менш розвиваючим.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал