План проведення лекційного заняття тема №4 : Кримінологічне вчення про особу злочинця. З дисципліни



Скачати 206.68 Kb.
Дата конвертації28.12.2016
Розмір206.68 Kb.
ТипПлан проведення
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри кримінології та

кримінально-виконавчого права

кандидат юридичних наук, доцент

полковник міліції

Левченко Ю.О.

«_____» _____________ 2015 р.


ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ




ТЕМА № 4:Кримінологічне вчення про особу злочинця.

З дисципліни:Кримінологія.


Категорія слухачів:слухачі,курсанти.

Навчальна мета: формування у слухачів теоретично і емпірично обґрунтованих уявлень про кримінологічну науку. Розкрити поняття, предмет, методологію кримінології та застосування її досягнень у запобіганні злочинності.

Виховна мета: підвищити рівень правової культури курсантів, привити професійну відповідальність та почуття обов’язку.

Розвивальна мета: надання слухачам можливостей ознайомлення на лекціях з новітніми науковими та методичними досягненнями в сфері кримінології.

Обсяг навчального часу: 2 години.

Навчальне обладнання, ТЗН:для підготовки і проведення лекції використовувати бібліотечний фонд, навчально-методичні матеріали кафедри.

Наочні засоби:навчально-методичні посібники, підручники, комп’ютер, дидактичні матеріали.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:правова статистика, соціологія, кримінально-виконавче, кримінальне право, адміністративна діяльність, кримінальний, цивільний процес, інформатика.
План лекції навчальні питання:

  1. Особа, що вчинила злочин, як об’єкт кримінологічного вивчення.

  2. Поняття особи злочинця та межі її вивчення в кримінології.

  3. Основні ознаки кримінологічної характеристики особи злочинця.

  4. Кримінологічна класифікація і типологія злочинців.

Література:


  1. Ательцев С.Н. Личность преступника и проблемы криминологического анализа. – М., 2000.

  2. Баронин А.С. Психологический профиль убийц. Пособие по криминальной психологии и криминалистике.- Киев: ПАЛИВОДА А.В., 2001.- 175с.-

  3. Борисов С. Багровые хроники: Преступники и преступления.- М.: Книги "Искателя", 2004.- 319с

  4. Голіна В.В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом: соціально-правове і кримінологічне дослідження: Монографія.- Харків: Регіон-інформ, 2004.- 210с.-

  5. Жукова Т.В. Преступность и наркомания среди несовершеннолетних как внутренняя угроза национальной безопасности Российской Федерации// Российский следователь.- 2006.- №4.- С.34-35.

  6. Круміна М.В. Причини та умови, що призводять до заподіяння смерті і тілесних ушкоджень з необережності // Право України. - 2006. - №4. - С. 78-81.

  7. Протидія економічній злочинності: Монографія/ НУВС. Чикаго-Кент коледж права Іллінойського технологіч. ін-ту; П.І.Орлов, А.Ф.Волобуєв, І.М.Осика та ін.- Харків, 2004.- 567с.-

  8. Регіональні проблеми боротьби з економічною злочинністю: Матеріали регіон. наук.-практич.ї конференції (19.05.2004 р.)/ МВС України. Донецьк. юрид. ін-т МВС при Донецьк. нац. університеті.- Донецьк, 2004.- 197с.

  9. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. — К.: Видавничий Дім «Ін Юрє», 2007. Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. — 424 с.


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ
Питання1. Особа, що вчинила злочин, як об’єкт кримінологічного вивчення. Одним із основних компонентів предмета кримінології є вчення про особу злочинця. Без нього важко дослідити інші кримінологічні проблеми, зокрема, детермінанти злочинів та засоби боротьби з ними.

З одного боку, чинники злочинності пов’язані з об’єктивними соціальними явищами, які негативно впливають на формування особи і проявляються в егоїстичних, антисуспільних поглядах і звичках, які лежать в основі кримінальної поведінки, а з іншого – з обставинами, що сприяють реалізації таких поглядів і звичок у конкретному злочині. Зазначені явища і обставини незалежні від людини, є зовнішніми стосовно неї, але свого криміногенного значення вони набувають, формуючи особу злочинця і таким чином трансформуючись у внутрішні детермінанти злочину.

В однакових умовах люди ведуть себе по-різному – одні дотримуються законів, інші їх порушують. Це дає підстави говорити, що особи, які обрали протиправний варіант поведінки, чинять так внаслідок певних їх властивостей, що і обумовили такий вибір. Тому без особи злочинця неможливе і саме вчинення злочину.

Поняття “особа злочинця” поєднує в собі соціологічне поняття особи і юридичне – злочинець. Тому дана проблема повинна розв’язуватися, виходячи із загального вчення про особу як таку.

Ще більш широким є поняття “людина”, яке охоплює нерозривну єдність двох сторін її суті: соціальної і біологічної. У понятті “особа” фіксуються тільки її соціальні ознаки. Особа – це соціальна якість людини, те, ким вона стала у процесі соціалізації. Ці якості особи визначаються рівнем її свідомості, змістом внутрішнього духовного світу. Обумовлена соціальним середовищем і попереднім досвідом, свідомість стає активним елементом особи, визначаючи у конкретних випадках вибір нею тієї чи іншої форми поведінки.

Як особи люди є дуже різними. Одні з них активно сприяють суспільному прогресу, інші, навпаки, перешкоджають йому: ухиляються від корисної праці, стають порушниками громадського порядку або займають ще якусь антисоціальну позицію. Цінність особи залежить насамперед від її реального внеску в загальний суспільний поступ. Ознаки особи можуть бути як позитивними, так і негативними. Останні найбільш характерні для особи злочинців. Таким чином, поняття “особа злочинця” торкається соціальної суті людини, яка вчинила злочин, тобто порушила норми кримінального права. Вивчення особи злочинця підпорядковане встановленню механізму злочинної поведінки, її детермінації і розробці на цій основі обґрунтованих рекомендацій щодо запобігання злочинам.

У філософському розумінні особа – продукт соціального розвитку, єдність загального, особливого і одиничного. Вона являє собою результат еволюції людського роду, успадковує і відображає соціальний досвід усіх попередніх поколінь. Водночас особа вбирає в себе ознаки певного суспільного устрою, до якого вона належить, що проявляється в її свідомості і світогляді. Окрім того, людина наділена неповторними рисами, що відображають її індивідуальний досвід, який обумовлений конкретним змістом сімейних, виробничих, побутових та інших відносин, тобто тим мікросередовищем, в якому вона живе. Все це має важливе значення для правильного розуміння суті особи злочинців, розкриття механізму формування їх криміногенних властивостей, а також для корекції їх поведінки.

Людина не народжується особою, а стає нею в процесі входження в соціальне середовище та засвоєння ідей, поглядів, норм моралі і поведінки, властивих соціуму, до якого вона належить. Процес, протягом якого людина набуває свого конкретного соціального змісту, називається соціалізацією. Дефектом соціалізації є особа злочинця. Від народження ніхто не приречений на вчинення злочинів; злочинцями стають внаслідок неправильної соціалізації.

Оскільки поняття “особа злочинця” має соціально-правовий характер, то вчинення злочину проявляє в особі тільки її антисуспільну спрямованість, але не розкриває повністю її соціальної сутності. Правильне судження про людину в цілому можливе лише на підставі усіх її ознак і проявів, співвідношення соціально-позитивних і соціально-негативних рис. Але у будь-якому разі особі злочинця притаманна деформація моральних переконань, життєвих установок, інтелектуальних та емоційно-вольових якостей. Морально-психологічні особливості особи злочинця знаходяться у діалектичному зв’язку з її соціальними властивостями і повинні розглядатися у цій єдності.

Виходячи з наведеного, можна констатувати, що особа злочинця – це сукупність соціально значимих ознак, зв’язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні норм кримінального права. З даного визначення випливають такі висновки. 1). Негативні соціальні умови формують особу злочинця, що проявляється у факті вчинення злочину. 2). Самі по собі криміногенні властивості не дозволяють вважати особу злочинцем до вчинення нею злочину. 3). До уваги треба брати як криміногенні фактори, що відбилися у свідомості особи і сформували в неї здатність вчинити злочин, так і ті, які сприяли скоєнню конкретного злочину.

Тут виникає цікаве питання, з якого часу можна говорити про особу злочинця і коли така можливість відпадає, тобто в яких межах існує особа злочинця? Відповідаючи на нього, слід враховувати кримінально-правовий і кримінологічний аспекти поняття особи злочинця. У кримінально-правовому плані особа злочинця виникає після вступу обвинувального вироку суду в законну силу і триває до моменту погашення чи зняття судимості. Такий підхід дає можливість правильно визначити рамки вивчення особи злочинця і саме тих її ознак, які відіграли вирішальну роль у вчиненні злочину.

Кримінологічна характеристика особи теж нерозривно пов’язана із злочином, який вона скоїла. Однак кримінологію більше інтересує генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і розвитку, а також чинники її формування. Цей інтерес зникає, коли особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Відтак, криміногенні властивості, які характеризують особу злочинця, існують до злочину й обумовлюють його скоєння, але визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після і у зв’язку із вчиненням нею злочину 1.



Питання 2. Поняття особи злочинця та межі її вивчення в кримінології.У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця трактується по-різному. В одних випадках під ним розуміють особу, яка винно вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом. І злочинців об’єднує тільки те, що вони вчинили злочин 2. В інших – робиться акцент на якісній відмінності особи злочинців від незлочинців. При цьому наголошується, що антисуспільна спрямованість особи проявляється в її аморальних вчинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не набули злочинного характеру, але при безкарності все більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість скоєння даною особою злочину 3.

Розробляючи методи вивчення особи злочинця, кримінологи не обмежуються тільки своїми дослідженнями. Для створення наукової основи боротьби зі злочинністю враховуються психологічні, педагогічні та інші знання, які допомагають визначити мотиви і мету вчинення злочину, а також засоби впливу на особу злочинця. В діяльності правоохоронних органів не обійтися без кримінально-правових, кримінально-процесуальних і пенітенціарних характеристик особи злочинця. Треба мати також на увазі, що багато ознак особи злочинця (вік, осудність, судимість, службове становище тощо) законодавець відносить до складу злочину. Ступінь вини й індивідуалізація покарання залежать від пом’якшуючих чи обтяжуючих відповідальність обставин (ст.ст. 66 і 67 КК України). Кримінологічні дані про особу злочинця допомагають правильно вирішити питання про її звільнення від кримінальної відповідальності (розділ ІХ КК) або покарання (розділ ХІІ КК). Відомості про особу злочинця відіграють неабияку роль при провадженні попереднього слідства, виявленні причин і умов злочинів та застосуванні заходів щодо їх усунення.

Таким чином, вчення про особу злочинців має велике теоретичне і практичне значення, фокусуючи на собі проблеми детермінації злочинів та їх попередження.

У вченні про особу злочинця принциповим є питання про роль біологічних факторів у злочинній поведінці. Ця проблема до кінця не вирішена, і різними кримінологами трактується по-різному. Перші спроби пояснити поведінку злочинця з біологічних позицій були зроблені ще в другій половині XІХ ст. в антропологічній теорії Ч. Ломброзо та його послідовників. Такі підходи мають місце і в сучасній зарубіжній кримінології. Значний резонанс серед радянських кримінологів у 70-ті роки викликали публікації І.С. Ноя, який писав: “Незалежно від середовища людина може не стати ні злочинцем, ні героєм, якщо народиться з іншою програмою поведінки”4 .

Пізніше російський кримінолог В.П. Ємельянов зробив висновок: “Лише певна сукупність економічних, ідеологічних, соціальних, біологічних чинників дає реакцію, названу злочином... Причина злочинності – це синтез різноманітних явищ соціального і біологічного характеру ...”5 . І.С.Ной і В.П.Ємельянов мали прихильників серед відомих генетиків: В.К. Ефроімсона, Б.Л. Астаурова, Д.Н. Бєляєва. Разом з тим генетик В.П. Дубінін вважає, що людина не одержує від народження готової соціальної програми, вона формується суспільною практикою в ході її індивідуального розвитку6.

На противагу антропологічним поглядам у кримінології завжди переважав підхід, який заперечував біологізацію злочинної поведінки. Прибічники соціологічної школи вказували, що не можна пояснювати мінливе соціальне явище – злочинність – біологічними властивостями людини, у тому числі “злочинної людини”. На думку О.А. Герцензона, кримінологу немає потреби занурюватися в глибинну сутність особи, шукаючи біологічні джерела поведінки 7. У колективній монографії “Генетика, поведінка, відповідальність” відомі радянські кримінологи В.М. Кудрявцев та І.І. Карпець намагались обстоювати лише соціальну обумовленість злочинної поведінки. За конкретними злочинцями ці вчені вбачали несприятливі умови соціального формування і життєдіяльності 8.

Нині проблема соціального і біологічного в особі злочинця теж вирішується по-різному. Так, Ю.М.Антонян наголошує на психофізіологічній характеристиці злочинців. У роботі “Жорстокість у нашому житті” він вказує, що жорстокість людини – це вічна категорія. На нашу думку, і біологічні, і соціальні фактори беруть участь у детермінації злочинів. Не випадково в кримінальному процесі проводяться психологічні, судово-медичні, психіатричні експертизи і не даремно законодавець ввів поняття обмеженої осудності (ст. 20 КК України).

Позиція більшості сучасних кримінологів ґрунтується на тому, що злочинна поведінка у будь-якому суспільстві має соціальний характер і обумовленість. Пояснення її тільки чи переважно біологічними властивостями особи суперечить усій історії злочинності, та й боротьба з нею ведеться соціально-економічними, правовими та іншими засобами, а не біологічними. Говорити про біологічні заходи впливу на сучасному рівні розвитку генетики не доводиться ще й тому, що ця наука не озброїла нас твердою можливістю корегувати поведінку людини. Хоча розшифрування її генетичного коду вселяє певні надії.

Біологічна структура людини склалася задовго до виникнення самого поняття злочину, і впродовж усього історичного розвитку не зазнала істотних змін, тоді як в соціальному плані людина змінюється значно швидше в залежності від трансформації умов суспільного життя. Разом з тим, на наш погляд, від біологічних особливостей людини теж залежить, що вона засвоїть від середовища, в якому перебуває і розвивається. Тому біологічне виступає ніби підґрунтям у формуванні особи та її взаємин у системі суспільних відносин.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що соціальне і біологічне в особі не виключають одне одного, а перебувають у тісному взаємозв’язку. Цілісність людини, яка поряд з соціальними якостями наділена природними силами живої істоти, ґрунтується на діалектичній взаємодії соціального і біологічного. Ці загальнотеоретичні положення повністю стосуються і особи злочинця. Тому завданням кримінологічних досліджень є виявлення механізму взаємодії соціального і біологічного в особі злочинця, визначення її психофізіологічних властивостей, які беруть участь у детермінації актів злочинної поведінки.



Питання 3. Основні ознаки кримінологічної характеристики особи злочинця. Знання про особу злочинця буде неповним без з’ясування умов її життєдіяльності. Кримінологи вивчають злочинців у рамках специфічного детермінізму, коли розкриття їх особи явно неповне з точки зору загальних наук про людину і суспільство. Ця специфіка обумовлюється предметом і методикою кримінологічних досліджень. Відтак, постає завдання виокремити коло тих характеристик, які дають можливість встановити найближчі до злочину і злочинця причинно-наслідкові зв’язки та типові ознаки. Для поглибленого аналізу цих питань кримінологи звертаються до інших суспільних наук.

Особі злочинця притаманна система ознак і властивостей, що визначають її як людину, яка вчинила злочин. Будучи різновидністю особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний статус тощо), а також властиві лише їй ознаки, які виражають характер і ступінь її суспільної небезпеки. Здебільшого дані ознаки розподіляють на такі як:- соціально-демографічні;- кримінально-правові;- соціально-рольові;- морально-психологічні.

Вказані групи ознак у своїй сукупності становлять структуру особи злочинця.

Соціально-демографічні ознаки включають в себе стать, вік, освіту, місце народження і проживання, громадянство та інші відомості демографічного характеру. Ці ознаки притаманні будь-якій особі і самі по собі не мають кримінологічного значення. Але у статистичній сукупності осіб, які вчинили злочини, соціально-демографічні ознаки дають важливу інформацію, без якої неможлива повна кримінологічна характеристика особи злочинців. Наприклад, опираючись на таку ознаку, як стать, ми можемо зробити висновок про те, що злочинність чоловіків значно переважає жіночу, особливо стосовно тяжких насильницьких злочинів. Зокрема, співвідношення убивств, вчинених жінками і чоловіками, складає 1 до 11, тяжких тілесних ушкоджень – 1 до 35. Правда, останніми роками частка жіночої злочинності в Україні зростає.

Така ознака як вік злочинців дає змогу виявити кримінальну активність різних вікових груп населення (неповнолітніх, молоді, осіб зрілого віку). Освітні показники вказують на залежність злочинної поведінки від освіти та інтелектуального розвитку особи, які сильно впливають на потреби та інтереси людини. Скажімо, для тих, хто вчинив хуліганство та інші насильницькі злочини, характерний низький освітній та інтелектуальний рівень. Місце проживання впливає на географію злочинності (міська чи сільська), на її специфіку у курортних зонах, “спальних” районах міст, новобудовах тощо.



Кримінально-правові ознаки – це не тільки дані про склад вчиненого злочину, а й спрямованість і мотивацію злочинної поведінки, одноосібний чи груповий характер злочинної діяльності, види співучасті (виконавець, організатор, підбурювач, пособник), інтенсивність кримінальних проявів, наявність судимості тощо. Ці відомості дають уявлення про особу злочинця з кримінально-правових позицій і охоплюють якості, властиві саме злочинцю, а не якій-небудь іншій особі, наприклад, аморальній людині чи порушнику трудової дисципліни, не кажучи вже про законослухняних громадян.

Соціально-рольові ознаки розкривають функції індивіда, обумовлені його становищем у системі суспільних відносин, належністю до певної соціальної групи, взаємодією з іншими людьми та організаціями у різних сферах життя (робітник чи службовець, рядовий виконавець чи керівник, неодружений чи глава сім’ї, працездатний чи непрацездатний, безробітний і т.п.). Ці ознаки вказують на місце і значимість особи у соціумі, на ролі, яким вона надає перевагу, на що спрямована її соціальна орієнтація.

Типовими ознаками осіб, які вчиняють злочини, є низька престижність їх соціальних ролей; відчуженість від навчальних або трудових колективів і разом з тим потяг до неформальних груп з антисуспільними проявами; завищені потреби, для задоволення яких доводиться порушувати закон. Зазначимо, що соціально-демографічні ознаки і ролі характеризують особу злочинця зовнішньо, не окреслюючи її внутрішнього змісту. Останній розкривається через морально-психологічні якості злочинця, які допомагають з’ясувати, чому дана особа вчинила злочин і яке її ставлення до цього.



Моральні ознаки особи показують її світогляд, духовність, погляди, переконання, ціннісні орієнтації. Злочинці відрізняються негативним або байдужим ставленням до виконання своїх громадських обов’язків, додержання правових норм, вибором незаконних засобів задоволення особистих потреб, егоїзмом, ігноруванням суспільних інтересів тощо.

Психологічні ознаки особи включають в себе особливості її інтелектуальних, емоційних і вольових якостей. Інтелектуальні властивості охоплюють: рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід, широту або вузькість поглядів, зміст і різноманітність інтересів тощо. Кримінологічні дослідження показують, що більшість осіб, які вчинили злочини (зокрема, насильницькі), характеризується зниженим рівнем загальноосвітніх знань, вузьким світоглядом, а то й розумовою відсталістю і обмеженими здібностями до якоїсь суспільно корисної діяльності.

Емоційні якості особи характеризують урівноваженість і рухливість нервових процесів (вид темпераменту), ступінь емоційного збудження, силу та темп реагування на різні зовнішні подразники і ситуації тощо. Так, особам, які вчинили насильницькі злочини, притаманні нестриманість, необдуманість вчинків, агресивність, конфліктність, мінливість у ставленні до інших людей. Вольові властивості особи полягають у вмінні свідомо регулювати свою поведінку, здатності приймати і виконувати правильні рішення, досягати поставленої мети. Треба зазначити, що певна частина злочинців володіє сильними вольовими якостями, але вони слугують для задоволення антисуспільних потреб та інтересів. Інші злочинці характеризуються слабовіллям, піддатливістю, неспроможністю протистояти негативним зовнішнім впливам.

Розглянуті нами ознаки особи злочинця перебувають у взаємозв’язку і взаємозалежності. Так, соціально-демографічні ознаки особи великою мірою визначають її соціальні ролі і разом з останніми є вирішальним фактором у формуванні моральних та психологічних якостей особи. Низка ознак може носити альтернативний характер, тобто одночасно їх можна віднести до кількох груп (наприклад, громадянство, партійність).

Комплексне вивчення особи злочинців не повинно обмежуватися встановленням якихось окремих ознак, які нерідко лише поверхово характеризують особу, а має проводитись з достатньою глибиною і у їх взаємодії. Це буде гарантією більш повного виявлення чинників генезису особи злочинця з метою застосування адекватних заходів для її корекції і не допущення вчинення злочинів у майбутньому 9.

Питання 4. Кримінологічна класифікація і типологія злочинців. Вивчення злочинців буде неповним і нерезультативним, якщо не систематизувати отримані про них дані за певними критеріями. Боротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема розв’язується шляхом розподілу злочинців на окремі групи і типи, що досягається за допомогою класифікації та типології.

Під класифікацією розуміється розподіл статистичної сукупності на групи за певними жорсткими ознаками. У рамках класифікації фактично вивчається не особа у комплексі її характеристик, а контингенти злочинців. При цьому виявляється поширеність серед них тих чи інших ознак. У кримінології найчастіше використовують класифікаційні групування за такими критеріями:

а) за соціально-демографічними даними (стать, вік, місце проживання). У кримінально-правовій статистиці виділяють неповнолітніх з 14 до 18 років, осіб молодого віку (18-29 років), зрілого віку (30 років і старше);

б) за соціально-економічними показниками (освіта, професія, наявність чи відсутність роботи, матеріальне становище тощо);

в) за громадянством (громадяни України, іноземці та особи без громадянства);

г) за станом особи в момент скоєння злочину (алкогольне чи наркотичне сп’яніння, перебування у складі злочинної групи, в місцях позбавлення волі тощо).

Класифікація злочинців можлива й на інших підставах. Найпростішим є їх розподіл за видами скоєних злочинів: убивці, злодії, насильники, хулігани, грабіжники, шахраї, хабарники тощо. Цей розподіл ґрунтується на виді злочину і менше – на особливостях особи злочинця, для якої злочин є хоч і суттєвою, але не єдиною характеристикою. Очевидно, що подібна класифікація не може задовольнити кримінологів.

У кримінальному праві існує також розподіл злочинців залежно від ступеня їх суспільної небезпеки. Це особи, які вчинили особливо тяжкі, тяжкі, середньої або невеликої тяжкості злочини, а також особи, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Як правило, проста класифікація не відображає усієї суті явищ, що досліджуються. Тому, крім таких, які враховують лише одну ознаку, використовують й складніші групування, що включають одночасно дві-три ознаки. Так, у регіонах з’ясовується, якого саме віку і роду занять злочинці вчинили ті чи інші злочини. При багатомірній класифікації можуть застосовуватися математичні методи, які дають можливість певним чином систематизувати контингент злочинців для їх ретельнішого вивчення, зокрема, виявлення напрямів змін у цьому контингенті, груп, що потребують першочергової профілактичної уваги, і т.п. Однак з’ясування тільки статистичних показників ще не дає відповіді на питання, який характер зв’язків між різними ознаками цієї сукупності.

Типологія є розподілом злочинців на категорії за ознаками, які генетично пов’язані із злочинною поведінкою. У науковій літературі зазначається, що типологія дає вищий рівень пізнання. При цьому умовно виділяються ознаки-прояви й ознаки-причини, які забезпечують змістовний характер розподілу. В основі типології обов’язково лежать сутнісні ознаки явищ, що досліджуються.

У межах одного типу повинні бути однорідними ознаки-прояви й ознаки-причини, які повинні відображати певні функціональні залежності і детермінаційні зв’язки. Так, вчинення крадіжок як ознака-прояв базується на ознаках-причинах – стійкій орієнтації особи на незаконні способи забезпечення свого добробуту, безкарності після вчинення попередніх злочинів, кримінальному досвіді тощо. Комплекс цих ознак вказує на тип професійного злочинця.

Для здійснення типології злочинців треба з’ясувати внутрішню сутність осіб, що групуються, їх глибинну антисуспільну спрямованість і цільову визначеність на певний вид злочинної діяльності. Тип злочинця виражає якісну однорідність суттєвих характеристик багатьох злочинців.

Кримінологічна типологія злочинців, як правило, будується на двох підставах: характері антисуспільної спрямованості особи і глибині та стійкості її асоціальності. Виходячи з першого критерію, злочинців можна виокремити у наступні типи:

- з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ (життя, здоров’я, честі, гідності тощо);

- з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов’язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості і чесної праці;

- з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов’язків;

- з легковажно-байдужим ставленням до дотримання правил техніки безпеки, що проявляється у вчиненні необережних злочинів.

Серед злочинців можна виокремити і такі типи як послідовно-криміногенний, ситуативно-криміногенний і ситуативний. Критерієм їх розмежування виступає характер взаємодії соціальної ситуації і особи (що тут переважає – ситуація чи особа).

Послідовно-криміногенний тип формується в мікросередовищі, де норми моралі і права систематично порушуються; злочин випливає зі звичного стилю поведінки й обумовлюється стійкими антисуспільними поглядами, установками й орієнтаціями суб’єкта. Як правило, ситуація, що сприяє скоєнню злочину, активно створюється самими особами. Їх кримінальна поведінка є автономною від зовнішніх обставин.

Ситуативно-криміногенний тип характеризується порушенням моральних норм і вчиненням правопорушень незлочинного характеру, формується і діє в суперечливому мікросередовищі; злочин значною мірою обумовлений несприятливою ситуацією. До злочину таку особу призводять його мікросередовище і весь попередній антисуспільний спосіб життя.

Ситуативний тип включає осіб, аморальні елементи у поведінці яких та в їх мікросередовищі якщо і є, то виражені слабо. Представниками цього типу злочин вчиняється під вирішальним впливом ситуації, що виникла не з їх вини. Водночас така особа (на відміну від випадкового злочинця) може виправдовувати в даних ситуаціях свою і чужу злочинну поведінку або не знати правомірних способів вирішення конфліктів. Так, серед цього типу розкрадачів в основному є люди, які беруть те, що “погано лежить”.

Як бачимо, типологія фіксує не просто те, що найчастіше зустрічається, а закономірне, що є логічним результатом соціального розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про злочинців, що сприяє вирішенню як загальних завдань боротьби зі злочинністю, так і підвищенню ефективності індивідуальної профілактики злочинів та ресоціалізації засуджених.


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

  1. Особа, що вчинила злочин, як об’єкт кримінологічного вивчення.

  2. Поняття особи злочинця та межі її вивчення в кримінології.

  3. Основні ознаки кримінологічної характеристики особи злочинця.

  4. Кримінологічна класифікація і типологія злочинців.


1 Див.: Сахаров А.Б. Актуальные вопросы учения о личности преступника. В кн.: Теоретические проблемы учения о личности преступника. – М., 1979. – С.13.

2 Див.: Карпец И.И. Проблема преступности. – М., 1969. –С.102-103.

3 Див.: Миллер А.И. Противоправное поведение несовершеннолетних (генезис и ранняя профилактика). – К., 1985. –С.112.

4 Див.: Ной И.С. Методологические проблемы советской криминологии. - Саратов, 1975. - С. 107.

5 Див.: Емельянов В.П. Преступность лиц с психическими аномалиями. - Саратов, 1980. - С. 33.

6 Див.: Дубинин В.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность. – М., 1982. – С. 13.

7 Див.: Герцензон А.А. Уголовное право и социология. – М., 1970. – С. 28.

8 Див.: Дубинин В.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность. – М., 1982. – С. 14.

9Детальна кримінологічна характеристика особи різних видів злочинців дається у главах 13-24 даного підручника.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал