План проведення лекційного заняття тема №10 : Зарубіжні концепції причин злочинності. З дисципліни



Скачати 419.95 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації16.01.2017
Розмір419.95 Kb.
ТипПлан проведення
1   2   3

Питання 2. Сучасні біологічні концепції причин злочинності. Біологічні та біосоціальні теорії, їх представники. Біологічна школа. Цей напрямок у кримінології є найстарішим. Ще у 70-роки XIХ століття Ч. Ломброзо зазначав: “Злочинець – це атавістична істота, яка відтворює у своїй особі інстинкти первісного людства і тварин”. Злочинцями не стають, заявляв він, ними народжуються. Природжені індивідуальні властивості – ось що лежить в основі злочинної поведінки. Ч. Ломброзо розробив таблицю ознак природженого злочинця – таких рис (стигм), що він виявив шляхом безпосереднього виміру фізичних характеристик злочинців, які показували чи маємо ми справу з природженим злочинцем, чи ні.

Неважко побачити в цій концепції перенесення еволюційно-біологічної теорії розвитку видів Ч.Дарвіна на сферу злочинності. І справді, якщо еволюційно людина походить від людиноподібної мавпи, потім пережила стадію первісної дикості, то чи не є існування злочинців проявом атавізму, тобто появою на світ серед цивілізованих людей первісних, близьких до своїх людиноподібних предків? До того ж і у Дарвіна можна знайти такий вислів: “В людському суспільстві деякі з найгірших схильностей, які раптово, поза всякою видимою причиною з’являються у складі сімей, можливо, являють собою поворот до первісного стану, від якого ми відокремлені не такою вже й великою кількістю поколінь”. Ця точка зору нібито знаходить підтвердження у відомому прислів’ї про паршиву вівцю.

Перші ж перевірки таблиць Ч. Ломброзо показали, що наявність у злочинця особливих фізичних рис, що відрізняють його від решти індивідів та наближають до первісної людини, – не більш ніж вигадка. Теорія Ч. Ломброзо і випливаючі з неї сучасні погляди виходять з того, що між деякими фізичними характеристиками організму людини, з одного боку, і злочинною поведінкою – з іншого, існує певна залежність, що певному моральному обліку відповідає певна фізична конституція людини. Слід сказати, що у повсякденній, побутовій свідомості та й художній літературі дійсно фігурує стереотип злочинця ломброзіанського типу (фігури негідників), якому протистоїть добропорядний герой, чия фізична сила завжди доповнюється моральною перевагою. Але ніякого наукового обґрунтування такі співпадіння, звичайно, не мають.

У 1913 році англійський кримінолог Горінг перевірив досліди Ч. Ломброзо, порівнявши ув’язнених зі студентами Кембріджу (1000 осіб), Оксфорду й Абердина (959 осіб), військовослужбовцями і викладачами коледжів (118 осіб). Виявилося, що ніяких фізичних відмінностей між ними і злочинцями не існує. Подібне дослідження з тими ж результатами здійснив В.Гіле у 1915 році.

Теорія Ч. Ломброзо побудована також на уявленні про те, що фізична норма (досконалість тіла) сама собою припускає досконалість моральну і що взагалі існує об’єктивна норма (єдина для всіх часів і народів) фізичних рис людини. Ломброзо щиро вважав, що для злочинців характерні риси “монгольського” типу, що ці риси наближають злочинця-європейця до первісної людини і монгола.

Після критики теорії про анатомічні відхилення, що спричиняють злочини, виникли нові течії біологічного напрямку, в основу яких були покладені особливості ендокринної системи, залоз внутрішньої секреції або психофізична конституція людей (теорія німецького психіатра Е. Кречмера), або природні вади нервової системи (вчення англійського психіатра Айзенка).

Розвиток генетики, який вселяє надію розшифрувати у майбутньому генетичний код людини, теж не обминув проблем злочинності. Так з’явилася теорія підвищеної криміногенності осіб з набором хромосом типу XYY.

Комбінація хромосом Х і Y визначає стать людини (XX - жінка, XY - чоловік). У деяких випадках цей нормальний розподіл може порушуватися. Наявність зайвої хромосоми X чи Y призводить до народження розумово неповноцінних індивідів (синдром Дауна). Звідси виникло припущення, що у осіб з хромосомною формулою XYY мають бути властивості суперменів (підвищена агресивність, сексуальність тощо). Іншими словами, була висунута гіпотеза про те, що люди такого типу - природжені злочинці.

У 1966 році в англійському часопису “Природа” була опублікована доповідь кримінолога П. Джекобса, в якій йшлося про те, що 3,5 % розумово відсталих пацієнтів чоловіків з небезпечними насильницькими проявами, які утримувалися в одній із шведських в’язниць, мали зайву Y хромосому. На цій підставі П. Джекобс зробив висновок про те, що у деяких осіб потяг до насильства може бути вродженим внаслідок порушення хромосомного набору.

На спростування цього висновку американський генетик Т. Поуледж навів такі факти: а) рівень чоловічого гормону (тестостерона), як показали дослідження, в осіб з набором хромосом XYY не відрізняється від чоловіків з набором хромосом XY і підвищена сексуальність таких осіб не підтверджена; б) така фізична характеристика, як високий зріст, властива всім особам з набором хромосом XYY (інших фізичних відхилень немає); в) психологічні показники (коефіцієнт інтелекту), виявлені в осіб з набором хромосом XYY, хоча і нижчі середніх для населення в цілому, але збігаються з показниками інших осіб, які утримуються в закритих установах (в’язницях або лікарнях); г) комбінація хромосом XYY зустрічається в середньому в одного з тисячі народжених, і цей відсоток є постійним, тому ніяк не корелює зі значним зростанням або зниженням рівня насильницької злочинності; д) на відміну від інших порушень набору хромосом, які однозначно призводять до хвороби Дауна, наявність зайвої хромосоми Y не спричиняє явних відхилень у психології і поведінці таких осіб. Форми їх поведінки (у тому числі вчинення насильницьких злочинів) нічим, по суті, не відрізняються від поведінки людей з нормальним набором хромосом.



Соціологічний напрямок у кримінології представлений численними теоріями. Розглянемо деякі з них. 9 липня 1813 року на засіданні бельгійської Королівської академії наук у Брюсселі з доповіддю виступив астроном і математик А. Кетле. Він заявив: “Ми можемо розрахувати заздалегідь, скільки індивідуумів почервонять руки в крові своїх співгромадян, скільки осіб стануть шахраями, скільки отруйниками, майже так само, як ми заздалегідь можемо підрахувати, скільки людей народиться і скільки помре...”.

Цей висновок став закономірним результатом розвитку в XIХ столітті демографічної статистики. До цього часу не було систематичних даних про злочинність. Правда, ще у 1778 році І. Бентам висловив припущення, що в сфері злочинності повинні спостерігатися стійкі статистичні закономірності, які могли би слугувати своєрідним політичним барометром, за допомогою якого можна було б оцінювати ефективність боротьби зі злочинністю. Точно так само, як рівень смертності свідчить про фізичне здоров’я суспільства, кримінальна статистика може вказувати на його моральне здоров’я.

Дослідження статистиків у галузі злочинності проводилися стосовно віку, статі, національності, професії та освіти злочинців, економічних умов їх життя тощо. Центральний висновок, до якого вони дійшли, полягав у тому, що щорічно число всіх злочинів, а також кількість конкретних видів злочинів зберігалися приблизно однаковими. Було також виявлено, що, складаючись з окремих злочинних актів, утворюється щось відмінне від його складових частин – злочинність як соціальне явище.

Чим же відрізняється злочинність, тобто сукупність злочинів, від кожного окремого злочину? Як цю проблему розв’язували наші попередники? Суть полягає в тому, що якщо кожний окремо взятий злочин міг статися, а міг і не статися, то стосовно сукупності цих актів подібний підхід непридатний. Тут доводиться говорити, що це не тільки могло, але й повинно було трапитися, тобто злочинність загалом є явищем закономірним для певного суспільства. Констатація цього факту неминуче веде до визнання соціальної обумовленості злочинності.

Такий висновок і зробив А. Кетле. “Суспільство, – писав він, – містить у собі зародок усіх, що мають статися, злочинів, тому що у ньому існують умови, які сприяють їх розвитку; воно, так би мовити, підготовлює злочин, а злочинець є тільки знаряддям. Отже, будь-який суспільний устрій припускає відоме число і відомий порядок злочинців, які є необхідним наслідком його організації. Це спостереження, що на перший погляд може видатися безрадісним, навпаки, дуже втішливо, якщо уважніше придивитися до нього. Воно вказує на можливість вдосконалення людей за допомогою зміни інституцій, навичок, стану освіченості і взагалі усього, що має вплив на їхній побут”. Таким чином, вперше у кримінології була продемонстрована соціальна детермінованість злочинності, її відносна незалежність від волі і бажання окремих людей. Ось чому французький кримінолог А. Лакассань вивів свою знамениту формулу: кожне суспільство має тих злочинців, яких воно заслуговує.

Теорія соціального детермінізму злочинності дозволила перетворити факти, які здавалися випадковими і розрізненими, в чіткий показник пануючих у суспільстві умов життя. Центральна ідея цього вчення – довести підпорядкованість людських вчинків об’єктивним соціальним законам.

З теорії соціального детермінізму випливають надзвичайно важливі кримінологічні висновки. І перший з них полягає в тому, що, не змінивши соціальних умов, які детермінують злочини, марно намагатися радикально скоротити саму злочинність. Якщо детермінантами злочинності є об’єктивні (тобто не залежні від волі людей) фактори, то злочинність перестає виглядати всього лише породженням егоїстичних прагнень окремих осіб. Справді, здається очевидним, що скоюють злочини ті, хто хоче їх вчинити. Хоче скоїти злочин той, хто є егоїстичним, непорядним, аморальним. Але якщо не все в поведінці людей залежить від їх намірів, бажань, якщо їх вчинками рухають і об’єктивні фактори, тоді ані жорстокі покарання, ані найдосконаліше кримінальне законодавство, ані найкраща система юстиції самі по собі суттєво вплинути на злочинність неспроможні.

Треба зазначити, що теорія соціальної фізики дещо обмежувалась механічним розумінням соціального детермінізму. У суспільному житті вона намагалася застосувати закони, аналогічні законам механіки (дія дорівнює протидії, рівновага – основна властивість суспільства тощо). Саме в цьому пункті виявляються недоліки механістичного підходу до феномена злочинності, оскільки упускається важливе положення гносеологічного порядку: статистичної кореляції ще не є причинними зв’язками, які лежать в основі генезису злочинності. Кожне суспільство має такий тип злочинності і злочинців, які відповідають його економічним, соціальним, культурним, моральним, релігійним та іншим умовам.



З-поміж інших широко знаних соціологічних концепцій генезису злочинності вкажемо на наступні.

Теорія диференціальної асоціації. Її засновником був американський кримінолог Е. Сатерленд. Він вважав, що людина не народжується злочинцем. Злочинній поведінці вона навчається в процесі різних контактів, безпосереднього спілкування з найближчим оточенням, у якому переважають кримінальні елементи.

Теорія наслідування. Розроблена французьким соціологом Г. Тардом, який стверджував, що вирішальна роль у поведінці людей належить наслідуванню один одному, імітація вчинків інших. Дана теорія тісно переплітається з вищеназваною.

Інтеракціоністська теорія. Одним з її фундаторів був американський кримінолог Ф. Танненбаум. Прибічники цієї теорії чинники злочинності бачать у самій реакції суспільства на злочинну поведінку. Це виражається у тому, що на особу, яка скоїла злочин, суспільство ніби наклеює ярлик, таврує її як “чужу”. Це заплямовує репутацію людини, справляє на неї гнітючий психологічний тиск, що позбавляє її можливості знову стати “правовірною”, тобто законослухняним членом суспільства.

Сучасні теорії детермінації злочинності. Оцінюючи перспективи розвитку злочинності в країнах з високорозвиненою ринковою економікою, чимало сучасних західних кримінологів розраховують на краще. Це пояснюється, насамперед, тим, що в останні роки стабілізувався рівень злочинності неповнолітніх. Посилено контроль за в’їздом осіб з країн із нестабільною економічною та політичною ситуацією. Багато уваги приділяється поліпшенню технічного оснащення поліції, активно впроваджуються в практику електронні системи захисту майна громадян, все більшою популярністю користуються приватні правоохоронні служби. Так, у США число співробітників у цих службах зрівнялося з чисельністю штатних поліцейських. У низці високорозвинених країн поліпшуються показники розкриття злочинів, передусім небезпечних посягань на життя і здоров’я громадян. Це, в свою чергу, сприяє зростанню авторитету правоохоронних органів серед населення, яке виявляє велику активність і готовність до співробітництва з поліцією. Наприклад, у ФРН рівень розкриття різних видів злочинів відповідно становить: убивств – 87 %, нанесення тяжких тілесних ушкоджень – 88 %, злочинів, пов’язаних з наркобізнесом, – 95 %.

У доповідях, які були зроблені на останніх Міжнародних кримінологічних конгресах та у наукових розробках сучасних західних кримінологів структурні зміни в злочинності пов’язуються з характером політичних, економічних і соціальних перетворень у світі. Щодо впливу економічних і соціальних чинників на динаміку злочинності нині існує декілька теорій.



Теорія кримінально-статистичного регулювання рівня злочинності вважає, що зростання злочинності в деяких високорозвинених країнах відбувається за рахунок більшої соціальної активності населення, підвищення його чутливості до злочинів, бажання повідомляти про злочини у поліцію. Звідси зменшується “темна цифра” злочинності, тобто кількість латентних злочинів і відповідно збільшується число зареєстрованих діянь.

Економічна теорія зростання злочинності виходить з того, що науково-технічний покращенню сприяє зростанню добробуту далеко не всіх громадян. Такі інфраструктури, як медицина, освіта, соціальне забезпечення, будівництво, обходять своєю увагою малозабезпечені верстви населення, які і стають більш криміногенними. Своє підтвердження ця теорія частково знаходить стосовно тих, хто скоює злочини проти життя і здоров’я особи, а також корисливі посягання.

Теорія можливостей вперше була сформульована на конгресі ООН з боротьби зі злочинністю в 1988 році. За цією теорію, високий рівень життя у країнах Західної Європи і США поєднаний з розширенням можливостей для вчинення певних видів злочинів. Так, у середині 80-х років у багатьох розвинених державах основним засобом розрахунків стали кредитні картки. Цей вид платежів зумовив численні шахрайські операції з ними. Тільки із запровадженням додаткових засобів захисту кредитних карток від підробок вдалося різко зменшити кількість подібного роду злочинів.

Демографічна теорія пов’язана з концепцією молодіжної субкультури. У період свого інтенсивного соціального становлення підлітки перебувають у психологічній та матеріальній залежності від дорослих. Водночас вони сприймаються оточуючими через свої чисто фізичні дані як дорослі. Крім того, у молоді є свої ідеали в спорті, музиці та інших сферах життя, які нерідко протиставляються звичним. Звідси втрата контролю за поведінкою неповнолітніх, конфлікт поколінь, що в кінцевому результаті призводить до зростання злочинності серед цієї категорії населення.

Теорія втрачених ілюзій вважає, що в даний час у світі відбуваються корінні зміни ціннісних орієнтацій людей. При різкому підвищенні рівня життя одних соціальних прошарків відбувається зубожіння інших. Можливість реалізації життєвих планів за рахунок чесної праці стає для багатьох не здійсненною. Престижними стають посади і місця роботи, які приносять нетрудові доходи. Втрата ілюзій законним шляхом розв’язати свої життєві проблеми штовхає певну частину громадян на вчинення протиправних дій.

Теорія потенційної доцільності та значення контролю за дотриманням законів про наркотики на вуличному рівні, автором якої є американський аналітик Школи управління ім. Кеннеді Гарвардського університету М. Клейман звертає увагу на те, що масований наступ на вуличних торговців героїном і споживачів підвищить вартість наркотиків (ризик бути заарештованим або збільшенням часу, необхідного для пошуку нових джерел наркотиків), що тим самим зменшить їх споживання. Крім того, на думку М. Клеймана, за таких обставин знизиться рівень насильницьких і майнових злочинів при незначних витратах на таку діяльність 2.

Теорія аномії-синомії пояснює зростання злочинності в період соціально-економічних реформ як наслідок конфліктів між соціальними групами з різним статусом. В ідеалі такі конфлікти повинні вирішуватися мирним шляхом. Але міграція, як індустріалізація й урбанізація суспільства істотно змінюють спосіб життя людей та стандарти їх поведінки. Ці процеси можуть призвести до аномії, тобто дезінтегрованості соціуму, його дезорганізації і виникнення різних ворогуючих між собою субкультур. Наявність усталених і нових норм поведінки у суспільстві, що змінюється, може спровокувати соціальні конфлікти. Тому соціальні цінності мають бути інтегровані і узгоджені. Цей процес, що веде до згуртованості суспільства, консенсусу ціннісних орієнтацій (синомія), потребує значних зусиль, зате запобігає злочинним проявам. Названа теорія видається найбільш слушною для країн, які знаходяться у перехідному періоді розвитку, зокрема, посткомуністичні держави.

Як видно із вище наведеного, у зарубіжній кримінології існує багато різних концепцій, теорій, підходів, шкіл, які намагаються по-своєму пояснити генезис злочинності та причини її існування 3.

Таке становище викликане тим, що сама злочинність є настільки складним, багатогранним і динамічним явищем суспільного життя, що одночасно охопити всі її сторони і рівні якоюсь однією універсальною теорію дуже важко. Сказане певною мірою виправдовує паралельне співіснування часом навіть не пов’язаних між собою соціологічних, культурологічних, психологічних, психічних, медико-біологічних та інших інтерпретацій генезису злочинності. Водночас, це свідчить про відсутність єдиної методологічної та інструментальної бази кримінологічних досліджень.

Сьогодні можна лише констатувати, що вся різноманітність теорій детермінації злочинності зводиться до трьох відносно самостійних напрямків – біологічного, соціологічного і біосоціального. Перший напрямок надає перевагу біологічним чинникам, другий – соціально-економічним, а третій намагається поєднати (узгодити) два попередні підходи. Очевидно, що істина, як завжди, знаходиться десь посередині між крайнощами. Крім того, істина завжди конкретна. В одних злочинах можуть домінувати одні криміногенні фактори, в інших – другі. І справді, хіба можна порівнювати якогось сексуального маніяка з комп’ютерним шахраєм, а того – з бездомним алкоголіком чи наркоманом. “Джентельменський набір” криміногенних факторів, що обумовлюють вчинення ними злочинів, звичайно ж буде різним. Відповідно, і методи запобігання цим злочинам повинні мати свою специфіку.



Питання 3. Соціологічний напрямок пояснення причин злочинності. Соціологічні школи зарубіжної кримінології.Біологічна школа. Цей напрямок у кримінології є найстарішим. Ще у 70-роки XIХ століття Ч. Ломброзо зазначав: “Злочинець – це атавістична істота, яка відтворює у своїй особі інстинкти первісного людства і тварин”. Злочинцями не стають, заявляв він, ними народжуються. Природжені індивідуальні властивості – ось що лежить в основі злочинної поведінки. Ч. Ломброзо розробив таблицю ознак природженого злочинця – таких рис (стигм), що він виявив шляхом безпосереднього виміру фізичних характеристик злочинців, які показували чи маємо ми справу з природженим злочинцем, чи ні.

Неважко побачити в цій концепції перенесення еволюційно-біологічної теорії розвитку видів Ч.Дарвіна на сферу злочинності. І справді, якщо еволюційно людина походить від людиноподібної мавпи, потім пережила стадію первісної дикості, то чи не є існування злочинців проявом атавізму, тобто появою на світ серед цивілізованих людей первісних, близьких до своїх людиноподібних предків? До того ж і у Дарвіна можна знайти такий вислів: “В людському суспільстві деякі з найгірших схильностей, які раптово, поза всякою видимою причиною з’являються у складі сімей, можливо, являють собою поворот до первісного стану, від якого ми відокремлені не такою вже й великою кількістю поколінь”. Ця точка зору нібито знаходить підтвердження у відомому прислів’ї про паршиву вівцю.

Перші ж перевірки таблиць Ч. Ломброзо показали, що наявність у злочинця особливих фізичних рис, що відрізняють його від решти індивідів та наближають до первісної людини, – не більш ніж вигадка. Теорія Ч. Ломброзо і випливаючі з неї сучасні погляди виходять з того, що між деякими фізичними характеристиками організму людини, з одного боку, і злочинною поведінкою – з іншого, існує певна залежність, що певному моральному обліку відповідає певна фізична конституція людини. Слід сказати, що у повсякденній, побутовій свідомості та й художній літературі дійсно фігурує стереотип злочинця ломброзіанського типу (фігури негідників), якому протистоїть добропорядний герой, чия фізична сила завжди доповнюється моральною перевагою. Але ніякого наукового обґрунтування такі співпадіння, звичайно, не мають.

У 1913 році англійський кримінолог Горінг перевірив досліди Ч. Ломброзо, порівнявши ув’язнених зі студентами Кембріджу (1000 осіб), Оксфорду й Абердина (959 осіб), військовослужбовцями і викладачами коледжів (118 осіб). Виявилося, що ніяких фізичних відмінностей між ними і злочинцями не існує. Подібне дослідження з тими ж результатами здійснив В.Гіле у 1915 році.

Теорія Ч. Ломброзо побудована також на уявленні про те, що фізична норма (досконалість тіла) сама собою припускає досконалість моральну і що взагалі існує об’єктивна норма (єдина для всіх часів і народів) фізичних рис людини. Ломброзо щиро вважав, що для злочинців характерні риси “монгольського” типу, що ці риси наближають злочинця-європейця до первісної людини і монгола.

Після критики теорії про анатомічні відхилення, що спричиняють злочини, виникли нові течії біологічного напрямку, в основу яких були покладені особливості ендокринної системи, залоз внутрішньої секреції або психофізична конституція людей (теорія німецького психіатра Е. Кречмера), або природні вади нервової системи (вчення англійського психіатра Айзенка).

Розвиток генетики, який вселяє надію розшифрувати у майбутньому генетичний код людини, теж не обминув проблем злочинності. Так з’явилася теорія підвищеної криміногенності осіб з набором хромосом типу XYY.

Комбінація хромосом Х і Y визначає стать людини (XX - жінка, XY - чоловік). У деяких випадках цей нормальний розподіл може порушуватися. Наявність зайвої хромосоми X чи Y призводить до народження розумово неповноцінних індивідів (синдром Дауна). Звідси виникло припущення, що у осіб з хромосомною формулою XYY мають бути властивості суперменів (підвищена агресивність, сексуальність тощо). Іншими словами, була висунута гіпотеза про те, що люди такого типу - природжені злочинці.

У 1966 році в англійському часопису “Природа” була опублікована доповідь кримінолога П. Джекобса, в якій йшлося про те, що 3,5 % розумово відсталих пацієнтів чоловіків з небезпечними насильницькими проявами, які утримувалися в одній із шведських в’язниць, мали зайву Y хромосому. На цій підставі П. Джекобс зробив висновок про те, що у деяких осіб потяг до насильства може бути вродженим внаслідок порушення хромосомного набору.

На спростування цього висновку американський генетик Т. Поуледж навів такі факти: а) рівень чоловічого гормону (тестостерона), як показали дослідження, в осіб з набором хромосом XYY не відрізняється від чоловіків з набором хромосом XY і підвищена сексуальність таких осіб не підтверджена; б) така фізична характеристика, як високий зріст, властива всім особам з набором хромосом XYY (інших фізичних відхилень немає); в) психологічні показники (коефіцієнт інтелекту), виявлені в осіб з набором хромосом XYY, хоча і нижчі середніх для населення в цілому, але збігаються з показниками інших осіб, які утримуються в закритих установах (в’язницях або лікарнях); г) комбінація хромосом XYY зустрічається в середньому в одного з тисячі народжених, і цей відсоток є постійним, тому ніяк не корелює зі значним зростанням або зниженням рівня насильницької злочинності; д) на відміну від інших порушень набору хромосом, які однозначно призводять до хвороби Дауна, наявність зайвої хромосоми Y не спричиняє явних відхилень у психології і поведінці таких осіб. Форми їх поведінки (у тому числі вчинення насильницьких злочинів) нічим, по суті, не відрізняються від поведінки людей з нормальним набором хромосом.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал