План проведення лекційного заняття тема №10 : Зарубіжні концепції причин злочинності. З дисципліни



Скачати 419.95 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації16.01.2017
Розмір419.95 Kb.
ТипПлан проведення
  1   2   3
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри кримінології та

кримінально-виконавчого права

кандидат юридичних наук, доцент

полковник міліції

Левченко Ю.О.

«_____» _____________ 2015 р.


ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ




ТЕМА №10:Зарубіжні концепції причин злочинності.

З дисципліни: Кримінологія

Категорія слухачів:слухачі,курсанти.

Навчальна мета: формування у слухачів теоретично і емпірично обґрунтованих уявлень про кримінологічну науку. Розкрити поняття, предмет, методологію кримінології та застосування її досягнень у запобіганні злочинності.

Виховна мета: підвищити рівень правової культури курсантів, привити професійну відповідальність та почуття обов’язку.

Розвивальна мета: надання слухачам можливостей ознайомлення на лекціях з новітніми науковими та методичними досягненнями в сфері кримінології.

Обсяг навчального часу: 2 години.

Навчальне обладнання, ТЗН:для підготовки і проведення лекції використовувати бібліотечний фонд, навчально-методичні матеріали кафедри.

Наочні засоби:навчально-методичні посібники, підручники, комп’ютер, дидактичні матеріали.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:правова статистика, соціологія, кримінально-виконавче, кримінальне право, адміністративна діяльність, кримінальний, цивільний процес, інформатика.
План лекції навчальні питання:

  1. Природа та закономірності причин злочинності та їх пояснення в зарубіжній кримінології.

  2. Сучасні біологічні концепції причин злочинності. Біологічні та біосоціальні теорії, їх представники.

  3. Соціологічний напрямок пояснення причин злочинності. Соціологічні школи зарубіжної кримінології.

  4. Характеристика причин злочинності в зарубіжних країнах та їх особливості.

  5. Характеристика рівня, динаміки і структури злочинності в зарубіжних країнах. Основні показники, характер і тенденції злочинності у розвинутих країнах: США, Великобританії, Франції, Німеччині, Японії.



Література:


  1. Джужа О.М., Іванов Ю.Ф.Кримінологія: Навчальний посібник - К.: Вид. Паливода А.В., 2006. – 264 с.

  2. Кримінологія. Загальна та Особлива частини: Підручник для студ. ВНЗ/ Мін-во освіти і науки України. Нац. юрид. акад. України ім.Я.Мудрого; За ред. І.М.Даньшина.- Харків: Право, 2003.

  3. Кримінологія: Навч.-методичний посібник/ НАВСУ; О.М.Джужа, Є.М.Моісеев, В.В.Василевич та ін.- Київ: Атіка, 2003.- 399с

Шнайдер, Ганс Йоахим. Криминология: Пер. с нем / Под общ. ред. Л.О. Иванова – М., 1994.
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Питання 1. Природа та закономірності причин злочинності та їх пояснення в зарубіжній кримінології. В індустріально розвинених державах злочинність характеризується наступними основними рисами: - високим, хоча і різним, рівнем;

- тенденцією зростання з деякими періодами стабілізації;

- усе більшою інтернаціоналізацією;- самодетермінаційними процесами.

На восьмому Конгресі ООН З попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, 1990 рік) зазначалося, що в 1975 році у світі було зареєстровано 350 млн. арештованих, у 1990 – 500 млн. На ХІ Міжнародному кримінологічному конгресі (Будапешт, 1993 рік) вказувалося, що ця цифра становила вже 650 млн., а сьогодні вона наближається до мільярда.

Президент наукового комітету Міжнародного кримінологічного товариства (МКТ) Ханс Кернер стверджує, що найближчим часом на Заході і Сході доведеться вирішувати завдання стрімкого глобального зростання злочинності в умовах лібералізації заходів боротьби з нею, а також страху перед злочинами серед населення і одночасної його байдужості до злочинності.

В Англії та Уельсі реєструється до 5 млн. злочинів у рік без ДТП. Коефіцієнт злочинності - 7400 злочинів на 100 тис. населення. Це у 8 разів більше, ніж в 1950 році. У Німеччині реєструється 4 млн. злочинів із коефіцієнтом понад 7,5 тис., тобто за останні 20 років кількість злочинів потроїлася. Найменший рівень злочинності залишається в Японії (коефіцієнт 1,5 тис.). Низька криміналізація японського суспільства пояснюється такими факторами:

1) сталі сімейні традиції;

2) сильно розвинута культура і почуття солідарності;

3) профілактика злочинів – справа всього суспільства;

4) участь громадськості у кримінальному судочинстві;

5) активна підтримка поліції.

У структурі нинішньої зарубіжної злочинності виділяються чотири основні складові: “білокомірцева”; організована; професійна; загальнокримінальна (“вулична”).

До білокомірцевої злочинності входять: а) злочини проти миру і людства у вигляді агресій, тероризму, геноциду, апартеїду; б) економічні злочини типу ухилення від сплати податків, фіктивного банкрутства, порушення правил безпеки праці, біржові шахрайства; в) посадові злочини, насамперед корупція і зловживання владою; г) екологічні злочини; д) комп’ютерні злочини; е) наркобізнес та інші загальнокримінальні діяння у співучасті з організованою злочинністю.

За даними американської корпорації з досліджень в галузі бізнесу, у США злочинці в білих комірцях завдають суспільству в 17 разів більших збитків ніж усі крадіжки і грабежі. Підраховано, що середня виручка грабіжника банків складає 6000 доларів, а нечесних службовців банків – 220000. За рік у США розкрадається кілька мільярдів доларів. Точну цифру встановити не можна, тому що виявляється лише 15 % злочинів, а до суду доходить 3 % справ про розкрадання.

Організована злочинність – це свого роду держава в державі, особливо в США та Італії. Кримінальні об’єднання на зразок синдикатів усе частіше набувають міжнародного характеру, суворо централізовані, добре законспіровані і ретельно планують злочинну діяльність. Спеціалізуються вони на наркобізнесі, азартних іграх, проституції, торгівлі зброєю, рекеті, нелегальній міграції, несанкціонованому посередництві у наймі робочої сили, шахрайстві у сфері страхування. У Німеччині увагу організованої злочинності привертає територія колишньої НДР, де створені сприятливі умови для організованої злочинності. Вона тісно зрослася з урядовими і правоохоронними органами.

Організованою цю злочинність називають ще й тому, що вона нерідко спонсорується вищими ешелонами влади для виконання за їх завданням політичних злочинів та злодіянь міжнародного характеру. Скажімо, вбивства політичних діячів, нелегальна торгівля зброєю (головні продавці США, Великобританія, ФРН та Ізраїль; покупці – Пакистан, Ірак, ПАР). Іншим джерелом прибутків організованих злочинців є їх проникнення у легальний бізнес. За даними сенатської комісії з розслідування організованої злочинності США, вона пустила корені у більше 70 сфер американської економіки.

Все небезпечнішою і витонченішою у західному світі стає професійна злочинність. Поле її інтересів – викрадення автомобілів, фальшивомонетництво, незаконні валютні операції, квартирні крадіжки. Вона, подібно організованій злочинності, давно перетнула державні кордони. Основні риси професійної злочинності: спеціалізація на якомусь виді злочинної діяльності, ретельне її планування, постійне відточування кримінальної майстерності, перетворення злочинної справи у спосіб життя.

Зарубіжні кримінологи розрізняють чотири види міжнародних злочинних організацій. У першу входять об’єднання типу італійської мафії, основу яких складає сім’я. Вони давно займаються злочинним і легальним бізнесом, суворо ієрархізовані і законспіровані, поведінка їх членів жорстко врегульована “Кодексами честі” (наприклад, Меделінський кокаїновий картель у Колумбії). Другий вид охоплює об’єднання професійних злочинців, у яких відсутня сувора структурна ієрархія. Вони спеціалізуються на одному або двох видах злочинів (фальшивомонетництво, контрабанда, крадіжки, шахрайство).



Третій вид – це злочинні організації, які створені за етнічною ознакою. Наприклад, “тріади” – секретні китайські злочинні угруповання, що виникли ще у ХVII столітті і нині функціонують в усіх великих містах Західу; “Якудза” – японські злочинні об’єднання, які за структурою нагадують “Коза ностру”. Вони контролюють проституцію, наркобізнес, ігорні будинки, японо-американські торгівельні компанії. З’явилася за кордоном і “російська братва”, сформована з числа іммігрантів з колишнього СРСР. Вона займається шахрайством, рекетом, фальшивомонетництвом, торгівлею “живим” товаром. На відміну від суворо етнічних груп, вони мають здебільшого змішаний характер – росіяни, вихідці з кавказьких республік, євреї, українці. Новизна цих угруповань ускладнює поліції процес розкриття скоюваних ними злочинів.

Четвертим різновидом злочинних об’єднань вважаються міжнародні терористичні організації (наприклад, всім відома “Аль-Каїда”). Вони сіють страх і паніку серед мирного населення багатьох західних країн.

Загальнокримінальна (вулична) злочинність безробітних, осіб, що живуть за межею бідності, в офіційній статистиці виглядає дуже вражаюче і фіксує, скільки крадіжок, грабежів, інших майнових злочинів задля виживання вчинено цією категорією громадян. До 90 % ув’язнених – це представники найбільш знедолених прошарків суспільства.

Національною трагедією для країн американського континенту став наркобізнес. Посилення покарання в США за злочини, пов’язані з наркотиками, до 25 років тюремного ув’язнення, а при чиненні опору поліції – аж до страти, успіху не принесло. На боротьбу з наркотизмом американський Конгрес у 1990 році асигнував 7,9 млрд. доларів, а доходи від наркобізнесу становили 100 млрд.

Корисливі злочини посідають головне місце в структурі злочинності розвинутих країн. Їх питома вага коливається від 75 у ФРН і Японії до 90 % у США і Великобританії. Насильницька злочинність становить у США 10-12 %, Великобританії – 5 %, Японії – 2 %. Частка злочинів неповнолітніх у різних державах коливається у межах від 15 до 50 %, а разом з молодіжними сягає 70 %. У США в 1991 році заарештовано за тяжкі злочини 2,7 млн. неповнолітніх, що на 5 % більше, ніж у 1990 році. Кримінальний рецидив становить 50-70 %, що значно підвищує суспільну небезпеку злочинності молоді.

Американські кримінологи повніше своїх зарубіжних колег обчислюють “ціну” злочинності. Розроблені ними методики становлять великий науковий і практичний інтерес. Обчислюється не тільки прямий збиток суспільству від злочинів, але й витрати держави на утримання правоохоронних органів. Наприклад, збиток від крадіжок складає понад 7 млрд. доларів, від підпалів – 1 млрд. У програмі з національної стратегії запобігання наркотизму розписані всі графи витрат: на судочинство, утримання поліції, виконання покарання у в’язницях, профілактичні заходи, наркологічну допомогу, міжнародну підтримку боротьби з наркоманією. У 1990 році ця сума склала 7864 млн. доларів. На базі таких економічних розрахунків створюються відповідні профілактичні програми.

Динаміка злочинності при загальній тенденції до зростання, що випереджає приріст населення у 10 разів, в окремі роки має стабілізацію і рідко спад. Фактори тимчасового скорочення злочинності різноманітні. У їх числі і демографічні чинники (зменшення частки неповнолітніх у населенні), і посилення кримінальних репресій, і декриміналізація деяких діянь. Скажімо, у США після прийняття у 1984 році федерального Комплексного акта з боротьби зі злочинністю, який подвоїв терміни позбавлення волі, обсяг звільнення під заставу різко скоротився, зменшилося число невизначених вироків, і злочинність дещо пішла на спад. Але вже в 1988 році загальна кількість зареєстрованих злочинів виявилася більшою на 3 % у порівнянні з попереднім роком, а тяжкі злочини зросли на 6 %.

В усьому світі насильницька злочинність зростає на 9 % у рік. Злочини неповнолітніх і молоді досягли позначки 60 % до всієї зареєстрованої злочинності. Як зазначалося у резолюції Восьмого Конгресу ООН з попередження злочинності, середні темпи її зростання випереджають не тільки приріст населення, але й економічний розвиток світового співтовариства.

Щорічно у світі на боротьбу зі злочинністю витрачається майже 300 млрд. доларів. Якщо світове співтовариство не здійснить конкретних і ефективних заходів щодо боротьби зі злочинністю та усунення її чинників, то у ХХІ столітті людство стане жертвою глобальної злочинності. Окрема держава не в змозі зупинити її інтернаціоналізацію, яка не знає меж, і успішно використовує вади національних законів. Тільки тісне міжнародне співробітництво може сприяти боротьбі з транснаціональною злочинністю.

Детермінанти злочинності у будь-якому суспільстві органічно вплетені у складну систему його соціально-економічних протиріч. В міру загострення цих протиріч посилюється і дія криміногенних факторів. Перша, найбільш важлива з точки зору світової безпеки, система протиріч криється у сучасних міжнародних відносинах. Вони зумовлюють злочини проти миру і людства, геноцид, апартеїд, міжнародний тероризм тощо. Відкрито озброюються і фінансуються державно-мафіозними режимами банди злочинців, що засилаються в суверенні держави. Так, геноцид щодо населення Палестини і Лівану отримує заохочення з боку міжнародних екстремістів, які вчиняють масові розправи над арабами. Те ж саме стосується міжетнічних війн у низці Африканських країн.

Треба зазначити, що міжнародні зусилля у боротьбі з тероризмом, реалізація нового мислення про пріоритетність загальнолюдських цінностей вже приносять свої плоди. Число актів міжнародного тероризму скоротилося з 1988 по 1990 рік на 50 %. Але терактами ісламських екстремістів 11 вересня 2001 року у Нью-Йорку він знову заявив про себе на повну силу.

Проблемою глобального масштабу, яка загрожує самому існуванню цивілізації, стало забруднення навколишнього природного середовища. У її основі лежать протиріччя між економічною вигодою і політичними експансіями, з одного боку, та інтересами забезпечення здорового довкілля – з іншого. Криміногенний характер мають протиріччя, пов’язані із поводженням з радіоактивними відходами, аваріями на атомних електростанціях, забрудненням повітря і моря.

Друга система суперечностей – внутрішні протиріччя в окремих країнах. Під впливом науково-технічної революції ще гострішим стає конфлікт між швидко зростаючими виробничими силами і застарілим характером суспільних відносин. Загострюється насамперед протиріччя між працею і капіталом. Чим багатша держава, тим більша в ній, як правило, майнова нерівність населення. Так, на підприємствах 350 промислових монополій, які становлять усього 0,002 % компаній розвинених країн, зайнято 2/3 всієї робочої сили, і цим монополіям належить 70 % акцій.

Варто зазначити, що протидії злочинності в індустріально розвинутих державах надається важливого значення. Відмічається їх активна участь у міжнародному антикримінальному співробітництві, розробці національних і регіональних програм попередження злочинів. У цих країнах існують дійові форми залучення громадян до боротьби зі злочинністю.

У 1971 році був створений Комітет із запобігання злочинності та контролю над нею у складі 27 експертів. Він входить у Раду ООН з економічних і соціальних питань. Раз на п’ять років скликається Конгрес ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками. У функції цього Комітету входять визначення політики ООН у сфері контролю над злочинністю, розробка цільових програм, надання консультаційної допомоги Генеральному секретареві та спеціалізованим органам ООН, підготовка міжнародних конгресів і регіональних нарад, інформаційних матеріалів і проектів резолюцій щодо попередження злочинів. ООН періодично публікує огляди про тенденції розвитку злочинності та заходи протидії їй. Для уніфікації даних про злочинності у різних країнах вказуються десять видів злочинів: умисне вбивство, необережне вбивство, зґвалтування, грабіж, крадіжка, шахрайство, викрадення людей, злочини, пов’язані з наркотиками, хабарництво і корупція. У одинадцяту графу заносяться всі інші зареєстровані тяжкі злочини.

Влітку 1990 року в Гавані відбувся Восьмий Конгрес ООН із попередження злочинності з таким порядком денним: міжнародне співробітництво в протидії злочинності і кримінальне законодавство у ХХІ столітті. Найважливішими з прийнятих на ньому документів були п’ять проектів угод, які стали базою для кожної країни у розвитку багато - і двохстороннього співробітництва у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом, екологічними злочинами та незаконним вивезенням пам’яток культури і мистецтва. Багато країн уклали угоди про взаємну допомогу у розкритті злочинів та видачу злочинців. Чимало робиться й у плані розробки ефективного міжнародного кримінального законодавства. Останнє є необхідною правовою базою функціонування всієї системи профілактики злочинів, які носять транснаціональний характер. Зокрема, відмивання “брудних” грошей, комп’ютерні злочини, наркобізнес.

Активну антикримінальну діяльність здійснює Інтерпол. Його членами є понад 150 держав світу, у тому числі Україна. Обмін інформацією, досвідом роботи, надання допомоги у розшуку та затриманні злочинців, розробка й реалізація профілактичних програм – ці функції Інтерполу дуже актуалізуються у зв’язку з швидкими темпами глобалізації злочинності. У рамках Інтерполу створено відділ “Европол” для боротьби із захопленням заручників, фальшивомонетництвом, скупкою краденого, торгівлею зброєю і людьми тощо.

В індустріально розвинутих країнах накопичений певний досвід у кримінологічному прогнозуванні і плануванні. Лідирують у цій галузі США і Японія. Американці досягли успіху в загально національному (державному) плануванні боротьби зі злочинністю, а японці – в локальному (на місцевому рівні). Так, у 1970 році Конгресом США був прийнятий Закон про контроль за організованою злочинністю. Він передбачає низку законодавчих і профілактичних заходів щодо попередження злочинів, які підлягають федеральній юрисдикції. Їх перелік дуже широкий: вбивства, розбої, грабежі, хабарництво, організація азартних ігор, шахрайство. Ті підприємства, які пов’язані з економічною злочинністю, теж підлягають відповідним заходам впливу.

У 1989 році Урядом США була прийнята цільова програма “Стратегія національного контролю за наркотиками”. Вона передбачає комплекс заходів по профілактики наркотизму, які здійснюються всіма правоохоронними органами (від федеральних до муніципальних). Програма базується на багаторічних наукових дослідженнях урядового Інституту з проблем наркоманії та широких статистичних даних. Приймаються і реалізуються численні профілактичні програми в окремих штатах та правоохоронних відомствах, перш за все, ФБР. Існують міжштатні програми боротьби з угонами автомашин, літаків, важкої будівельної техніки, крадіжками дорогоцінних металів, посяганнями на життя і здоров’я державних службовців, котрі виконують обов’язки з підтримання правопорядку.

Система профілактики злочинів у Японії орієнтується на локальні програми. Міністерством юстиції була навіть розроблена модель програми запобігання злочинам для району. Районні програми бувають двох видів: наукові, мета яких полягає у кримінологічному діагностуванні стану злочинності в районі, і прикладні, що містять конкретні заходи попередження. Існують також муніципальні програми, в реалізації яких бере участь населення районів. Функції ранньої (дозлочинної) і післяпенітенціарної (після відбуття покарання) антирецидивної профілактики в Японії здійснюють спеціальні органи реабілітаційної допомоги. В них працюють добровільні і штатні співробітники.

Останнім часом активізується залучення громадян до профілактичної роботи. Наприклад, в США створено інститут добровільних помічників поліції. Він, по суті, є частиною руху американських скаутів. Добровольці діють під патронатом відділів у зв’язках з громадськістю місцевих органів поліції. Найвдаліша система громадської профілактики створена у Японії. Саме ця обставина відіграє важливу роль у тому, що в цій індустріально розвинутій країні, на відміну від інших, відмічається досить низький рівень злочинності. Активну роботу в цьому напрямку веде Асоціація профілактики злочинів – напівгромадська, напівдержавна організація. Її підрозділи функціонують на різних рівнях (від загальнонаціонального до місцевого) при кожному відділенні поліції. Низовими ланками даної асоціації є пункти попередження злочинів, які працюють у тісному контакті з квартальними комітетами самоврядування.

Профілактикою злочинів серед неповнолітніх займається Асоціація “старших братів і сестер”. Її структурні підрозділи діють у всіх префектурах Японії. Члени організації – це молоді люди віком до 20 років, переважно студенти, які на громадських засадах проводять “дружню роботу” з правопорушниками у тісній взаємодії зі школою, батьками, поліцією. Профілактичну роботу з неповнолітніми проводять також жіночі товариства реабілітаційного захисту, які були створені ще у 1953 році. На державному рівні функціонує японська жіноча рада реабілітаційного захисту, яка координує діяльність місцевих органів при кожній префектурі.

У Франції в 1983 році була створена Національна рада з попередження злочинів (НРПЗ). До неї увійшли члени парламенту, мери міст, міністри, експерти, представники бізнесових структур. Рада вирішує такі завдання: розробляє національну політику у сфері боротьби зі злочинністю, стимулює державні антикримінальні ініціативи, координує взаємодію між місцевими органами влади, громадськими організаціями і приватним сектором, фінансує програми профілактики злочинів, інформує громадськість про стан справ зі злочинністю, а також контролює хід виконання намічених заходів. Головою цієї ради є прем’єр-міністр країни. У регіонах діють місцеві ради з попередження злочинів.

В Англії з 1966 року працює Постійна конференція з профілактики злочинів. До неї входять представники Конфедерації британських промисловців, Торгівельної палати, профспілок і Асоціації старших офіцерів поліції. У складі цієї організації діють робочі групи, які спеціалізуються на попередженні угонів автомобілів, пограбувань квартир, крадіжок з магазинів, злочинів неповнолітніх тощо. Виданий у 1984 році міжвідомчий циркуляр щодо боротьби зі злочинністю зосередив увагу населення на тому, що криміногенні фактори не можуть бути подолані силами лише поліції, а вимагають широкої участі громадськості.

Значним досягненням зарубіжної системи профілактики злочинів треба визнати її ґрунтовне правове забезпечення. Найкраще це зроблено у США. Ще в 1970 році там був прийнятий закон про контроль за організованою злочинністю. Протягом кількох десятиліть він істотно вдосконалився, набув комплексного характеру. Закон детально регламентує процесуальні, кримінологічні і кримінально-правові аспекти боротьби з організованою злочинністю. Важливо й те, що в ньому конкретно визначаються джерела й обсяги фінансування, без чого будь-яка профілактична програма залишається благим наміром.

У 1990 році Конгрес США ухвалив закон про контроль за злочинністю, який регламентує порядок здійснення боротьби з “відмиванням” брудних грошей, захисту грошових знаків від підробок, попередження жорстокої поведінки з дітьми, функціонування виправних установ для неповнолітніх злочинців, протидії розповсюдженню порнографії, незаконному обігу зброї, наркотичних засобів тощо. З 1994 по 2000 роки в США були також посилені кримінально-правові санкції за вчинення тяжких злочинів, розширена можливість застосування смертної кари.

Відправною посилкою американських кримінологів, на базі якої будується профілактична робота, є визнання тієї обставини, що суспільство повинно здійснювати боротьбу зі злочинністю за допомогою комплексного впливу на неї, індивідуалізуючи його стосовно різних видів злочинності. Для цього необхідне широке, на урядовому рівні планування вирішення гострих соціально-економічних проблем. Профілактична діяльність тут виступає як специфічна галузь соціального управління. На думку кримінологів, успіх зусиль, спрямованих на зниження злочинності, залежить насамперед від реального виконання розроблених державою програм боротьби з нею через здійснення радикальних реформ у сфері житлового будівництва, освіти, охорони здоров’я, а також ступеня сприяння широких кіл громадськості цим заходам.

Американські урядові програми з боротьби зі злочинністю містять у собі точне визначення напрямків соціологічних досліджень, підготовку відповідного персоналу, фінансування реалізації превентивних заходів. Відрізняє їх істотний акцент на ранню профілактику. Комплексний характер програм передбачає залучення органів освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення та благодійних організацій до цієї роботи. У її здійсненні також беруть участь поліція, органи юстиції, місцевого самоврядування, представники наукових кіл, громадські формування.

Нерідко в цих програмах передбачається система заходів, які належать до сфери кримінального, процесуального і пенітенціарного права. Тому характерною рисою боротьби зі злочинністю в Америці є прагнення до централізованого планування і координації даної діяльності, створення для цього спеціальних органів і наділення їх досить широкими повноваженнями 1.

На завершення варто зазначити, що вивчення законодавства і практики боротьби зі злочинністю у розвинутих країнах та творче запозичення їх позитивного досвіду є нагальною потребою для України, яка прагне стати повноправним учасником Європейського Союзу і світової спільноти.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал