Питання етики



Pdf просмотр
Сторінка1/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.79 Mb.
  1   2   3

1 МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА ТОКСИКОЛОГІЧНОЇ ТА НЕОРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ
ПИТАННЯ ЕТИКИ
ТА АСПЕКТИ ЇЇ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ У
ФАРМАЦІЇ
Навчально-методичний посібник Запоріжжя
2014

2

Навчально-методичний посібник розлянуто та затверджено на
Центральній методичній Раді ЗДМУ
(протокол № 3 від 27.11.2014 року)
Методичний посібник складений колективом Запорізького державного медичного університету д. фарм. н, професором Панасенко О.
І., д. фарм. н, професором Книшом Є. Г., д. фарм. н, проф. Буряком В. П., к. фарм. н, доцентом Кремзером О. А., к. фарм. н, доцентом Мельником І. В., к. фарм. н, д. фарм. н, доцент Парченко ВВ, к. фарм. н, ст. викл. Постол НА, к. фарм. н, ст. викл. Кулішом СМ, к. фарм. н, ст. викл. Гоцулею АС, к. фарм. н, ст. викл. Щербиною Р. О., к. фарм. н, асистентом Сафоновим А. А., асистентом Саліновим В. О. під загальним керівництвом завідувача кафедри, д. фарм. н, професора Панасенко О. І. П
Питання етики та аспекти її історичного розвитку у фармації : навч.-метод. посіб. для студентів фар мац. ф-ту заоч. форми навчання спеціальність Фармація. / О. І. Панасенко, Є. Г. Книш, ВВ.
Парченко та ін.]. – Запоріжжя : [ЗДМУ], 2014. – 85 с.

3
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №1
Тема: Етика. Суть моралі. Поняття людської свідомості.
Форма проведення заняття: Семінар.
Актуальність теми
Багатоманітність нашого буття, його складність і нелінійність зумовлюють одвічний людський пошук гармонії та цілісності у численних буттєвих вимірах. Сьогодні одним з найактуальніших завдань є узгодження проблем, що постають на перетині принципово різних за своєю специфікою і призначенням природничих, суспільних, економічних наук з одного боку та етики з іншого. Під таким кутом зору актуальною є нова міждисциплінарна галузь - біоетика. Виникнувши відносно недавно, вона набуває все більшої значимості. Проблеми біоетики починають обговорюватися в інтелектуальних колах українського суспільства, проте вони ще недостатньо вивчені в науковій літературі. Це породжує складність аналізу біоетичних питань. Актуалізація принципу гуманізму спричинює нову філософсько- світоглядну парадигму, що передбачає жвавий науковий дискурс природознавства та гуманітарної сфери. Головне завдання, яке постало перед людством, – подолання конфлікту між натуралізмом і гуманізмом. У цьому контексті слушними є слова Джона Дьюї: Коли наукова свідомість повністю дозріє до усвідомлення гуманітарних цінностей, буде порушений найбільший дуалізм, який нині обтяжує людство між матеріальним, механічним і науковим, з одного боку, і моральним та ідеальним, з іншого. Подолання цього розриву є важливим, насамперед, з огляду на стрімкий розвиток науки, технологій. Етика, на противагу останнім, аргументує домінанту добра над злом, показує шляху складних неоднозначних життєвих ситуаціях, орієнтує вбік позитивного. Особливістю моральних спонук є відчуття співпричетності до буття особистості, людства, природи. Отож, упродовж тисячоліть у філософсько-світоглядній традиції

4 мораль розглядалася як невід’ємний атрибут досягнення досконалості, добра. Історія численними прикладами засвідчує надзвичайну могутність і ефективність моральних регуляторів. І сьогодні вчас активного розширення свого життєвого простору, людина виходить за межі пізнаного в науковій сфері. Але вона повинна залишатися у межах моральності. Науковий прогрес слід узгоджувати з аксіологічними, духовними домінантами.

Професійна діяльність майбутніх фармацевтичних працівників повинна базуватися на принципах етики та деонтології, оскільки від зазначених основ значною мірою залежить здоров’я та благополуччя людей, морально-психологічний клімат в суспільстві, що впливає на продуктивність праці. Без дотримання етичних норм неможливі політичні, економічні, культурні та сімейні відносини, оскільки існування людського суспільства вимагає необхідності зважати один на одного, дотримуватись певних обмежень в поведінці. У сучасних умовах ринкових відносин роль етики та деонтології особливо зросла тому, що володіння їх основами, використання їх в діловому спілкуванні з клієнтами, партнерами по бізнесу, посередниками, хворими і населенням, допомагає вижити підприємству, фірмі в конкурентному середовищі. Тому важливим для провізора є знання основ та принципів етики й деонтології.
Навчальні цілі
Знати: визначення поняття етики, основні етапи становлення етики як науки, визначення поняття моралі та взаємозв’язок моралі і духовності, основні концепції походження моралі та основні її функції, характеристику понять моральної свідомості.
Вміти: застосовувати етичні принципи, які формують теоретичну основу етичної науки, в практичній діяльності провізора.


5
Домашня робота студентів при підготовці до заняття
І. Запитання для контролю початкового рівня знань Поняття етики. У чому практична цінність етичного знання Види етики. Основні етапи розвитку етики, деонтології та біоетики. Етика в системі знань про мораль. Категорії етики. Основні моменти зростання ролі етики на рубежі ХХ і ХХІ століть. Поняття моралі. Мораль і духовність. Основні концепції походження моралі. Функції моралі. Характеристика понять моральної свідомості.
ІІ. Запитання для самоконтролю
1.
Сутність, структура та функції моралі.
2.
Ґенеза моралі. Закономірності історичного розвитку моралі. Поняття етики. Коло проблем дослідження етики. Основні завдання етики як науки. Основні етапи розвитку етики, деонтології та біоетики. Модель Гіппократа. Моральні принципи історичної моделі біоетики Парацельса.
9.
Деонтологічна модель біоетики. Біоетика та її принципи. Принцип не нашкодь (модель Гіппократа)

6 Історично першою формою лікарської етики були моральні принципи лікування Гіппократа (460 - 377 рр. до не, викладені ним в Клятві, а також у книгах Про закон, Про лікарів та ін. Гіппократа називають батьком медицини. Ця характеристика невипадкова. Вона фіксує народження професійної лікарської етики. У стародавніх культурах - вавілонської, єгипетської, іудейської, перської, індійської, грецької - вміння людини лікувати свідчило про її божественну" обраність і визначала елітне, як правило, жрецьке положення у суспільстві. Наприклад, перші вавілонські лікарі були жерцями, а основними засобами лікування були обряди і магія. Перший єгипетський лікар Імхотеп
(2830 р. до не) - жрець, який згодом був обожнений, а храм, побудований на його честь у Мемфісі, був одночасно і шпиталем, і медичною школою. Медична практика була виключним правом магів Персії і брахманів Стародавньої Індії. Дослідники припускають, що батько Гіппократа був одним з жерців Асклепія - бога медицини в давньогрецькій цивілізації. Становлення грецької світської медицини було пов'язано не тільки із впливом раціонального знання і накопиченням досвіду лікування, але із принципами демократичного життя міст-держав Стародавньої Греції. Освячені і необговорювані права лікуючих жерців поступово, але неминуче змінювалися моральними професійними гарантіями і зобов'язаннями лікарів перед пацієнтами. Таку Клятві Гіппократа були вперше сформульовані і виписані обов'язки лікаря перед хворими, перед своїми колегами по ремеслу. Гіппократ писав Я засвідчую під присягою перед лікарями Аполлоном, Асклепієм,
Гігіеєю та Панацеєю, беручи у свідки всіх богів та богинь, і відповідно до моїх здібностей та мого розуміння даю таку клятву Цінувати нарівні зі своїми батьками того, хто навчив мене лікарської умілості

7 Жити спільно з учителем, а при потребі — ділитися з ним своїми достатками Його нащадків вважати своїми братами, а вмілість, якою вони захочуть оволодіти, передавати їм безкорисливо і без письмової домовленості Знаннями, усними повчаннями, правилами, інструментами та всім іншим, що передбачено навчанням, ділитися зі своїми синами, синами мого вчителя та учнями, пов'язаними зобов'язаннями і клятвою, даною за законами лікарської професії, але тільки з ними й ні з ким більше Режим своїм хворим приписувати задля їх блага, відповідно до моїх знань і мого розуміння, утримуючись від завдання їм будь-якої шкоди Ніколи не приписувати нікому на його прохання смертельного засобу і не підказувати йому способу здійснення подібного задуму Точно так само не давати жодній жінці песарію для викликання аборту Зберігати непорочність способу свого життя і власної лікарської майстерності Ніколи не робити розтину у хворого навіть із явними ознаками кам'яної хвороби, а залишати виконання цієї операції практикуючому спеціалістові цієї справи До якого дому я б не прийшов - я зайду в нього лише задля блага хворого, будучи далеким від розпусних намірів і спокус, особливо - від любовних утіх із жінками й чоловіками, будь вони вільними чи рабами Про щоб я не дізнався під час виконання свої професійних дій або окрім них, щоб не побачив і не почув про дії людського життя, які не слід будь-коли розголошувати, я змовчу, вважаючи це таємницею Якщо я непохитно виконуватиму все, що засвідчив під присягою, нехай мені буде дано щастя вжитті і в лікарській майстерності і слава у всіх людей на всі часи, але коли я зверну із праведної дороги або оскверню дану клятву, нехай моя доля стане для мене протилежною.

8 Практичне ставлення лікаря до хворого ідо здорової людини, в першу чергу орієнтоване на турботу, допомогу, підтримку, безумовно є основною рисою професійної лікарської етики. Те, що згодом, у християнській моралі, стане ідеальною нормою ставлення людини до людини - "люби ближнього свого як самого себе, "любіть ворогів ваших" (Мф. 5,44) - в професійній лікарській етиці є реальним критерієм для вибору професії, і для визначення міри лікарського мистецтва. Норми і принципи поведінки лікаря, визначені Гіппократом, є непросто відображенням специфічних відносин у конкретно-історичній епосі. Вони наповнені змістом, обумовленим цілями і завданнями лікування, незалежно від місця і часу їх реалізації. В результаті, дещо змінюючись, вони працюють і сьогодні, набуваючи втому чи іншому етичному документі, будь то "Декларація, "Присяга" і т.п., свій стиль, особливу форму вираження. Прикладом документа, створеного в режимі "моделі Гіппократа, є Клятва російського лікаря, прийнята й Конференцією Асоціації лікарів Росії в листопаді 1994 р Добровільно вступаючи в медичне співтовариство, я урочисто клянусь і даю письмове зобов'язання присвятити себе служінню життю інших людей, всіма професійними засобами прагнучи продовжити його і зробити краще здоров'я мого пацієнта завжди буде для мене найвищою нагородою. Клянуся постійно вдосконалювати мої медичні пізнання і лікарську майстерність, віддати всі сили і знання охороні здоров'я людини, і ні за яких обставин я не тільки не використаю сам, але і нікому не дозволю використовувати їх на шкоду нормам гуманності. Я клянуся, що ніколи не дозволю міркуванням особистого, релігійного, національного, расового, етнічного, політичного, економічного, соціального та іншого немедичного характеру встати між мною і моїм пацієнтом.

9 Клянуся негайно надавати невідкладну медичну допомогу кожному, хто її потребує, уважно, дбайливо, з повагою та неупереджено ставитися до своїх пацієнтів, зберігати секрети людей, які мені довірилися, навіть після їх смерті, звертатися, якщо цього вимагають інтереси лікування, за порадою до колег і самому ніколи не відмовляти їм ні в пораді, ні в безкорисливій допомозі, берегти і розвивати благородні традиції медичного співтовариства, на все життя зберегти вдячність і повагу до тих, хто навчив мене лікарському мистецтву. Я зобов'язуюсь у всіх своїх діях керуватися етичним кодексом російського лікаря, етичними вимогами моєї асоціації, а також міжнародними нормами професійної етики, виключаючи невизнане Асоціацією лікарів Росії положення про допустимість пасивної евтаназії. Я даю цю клятву вільно і щиро. Я виконаю лікарський обов'язок по совісті із гідністю" Ту частину лікарської етики, що розглядає проблему взаємовідносин лікаря і пацієнта під кутом зору соціальних гарантій і професійних обов'язків медичного співтовариства, можна назвати моделлю Гіппократа. Сукупність же рекомендацій, які приймає медичне співтовариство, усвідомлюючи свою особливу включеність у суспільне життя, є принципами, визначеними етикою Гіппократа. Мова йде про зобов'язання перед вчителями, колегами і учнями, про гарантії неспричинення шкоди, надання допомоги, прояву поваги, справедливості, про негативне ставлення до евтаназії, абортів, про відмову від інтимних зв'язків з пацієнтами, про турботу щодо користі хворого, про лікарську таємницю. Серед перерахованих принципів основоположним для моделі Гіппократа є принцип не нашкодь. В Клятві говориться "Режим своїм хворим приписувати задля їх блага, відповідно до моїх (лікаря) знань і мого розуміння, утримуючись від завдання їм будь-якої шкоди і несправедливості" В культурно-історичному контексті етики Гіппократа принцип не нашкодь фокусує в собі громадянське кредо лікарського стану, ту початкову

10 професійну гарантію, яка може розглядатися як умова і підстава його визнання суспільством в цілому і кожною людиною, яка довіряє лікарю велику цінність - своє життя.
Принцип роби благо (модель Парацельса)
Принцип роби благо (чини добро) проголошує моральною нормою вчинення дій для блага пацієнта. Цей принцип вперше був сформульований Парацельсом. Основу цього етичного принципу лікування склали ідеї християнства проте, що любов до ближнього повинна проявлятися у добрих справах для нього. Християнська заповідь люби ближнього свого як самого себе (Мф. 5,44) у вченні Парацельса відносно до лікаря виражається в словах Сила лікаря - в його серці, робота його повинна керуватися Богом і освітлюватися природним світлом і досвідченістю найважливіша основа ліків - любов. Модель Парацельса» - це така форма взаємодії медичного працівника з пацієнтом та його родичами, в якій моральні стосунки між ними є одним з головних елементів терапії. В моделі Парацельса провідне значення набуває врахування індивідуальних особливостей особистості пацієнта та встановлення довірливих відносин між лікарем (та іншими медичними працівниками) і пацієнтом. Благодіяння, благодійність, милосердя є невід'ємною складовою взаємовідносин медичного працівника і пацієнта у відповідності з принципом твори добро. Принцип роби благо акцентує увагу медичного працівника на необхідності непросто уникнення шкоди, але активних дій щодо її запобігання і (або) виправлення. Метою медицини і охорони здоров'я стає непросто уникнення шкоди, а забезпечення блага пацієнтів. Дотримання принципу роби благо може відбуватися по різному. В самій крайній формі - це обов'язкова самопожертва і граничний альтруїзм. Але вимагати від людини самопожертви у формі смерті заради будь-чого

11 аморально. Принцип слід розуміти також як моральний ідеал, а неморальне зобов'язання. Хоча слідування йому і заслуговує схвалення, але не можна вважати аморальним і засуджувати того, хто відмовляється робити добро іншому. Таким чином, обґрунтування цього принципу зводиться до непростого питання протечи можна і якщо так, то в яких випадках говорити про обов'язок робити добро У різних етичних теоріях обов'язок робити добро обґрунтовується по- різному. Утилітаристи вважають його безпосереднім наслідком принципу користі - роблячи добро, ми збільшуємо загальну кількість блага у світі. В етиці Канта ця вимога випливає із сформульованого ним вищого закону моральності якщо ти хочеш, щоб робити добро іншим було загальною нормою і щоб інші робили тобі добро, роби і сам добро іншим. У відносинах з пацієнтами, згідно з етикою Гіппократа, лікар завжди виступає як представник благодійник, як людина, яка бажає пацієнтові тільки добра і робить його у відповідності зі своїми можливостями в максимальному ступені. В Клятві Гіппократа сказано Режим своїм хворим приписувати задля їх блага, відповідно до моїх (лікаря) знань і мого розуміння. Таким чином, взаємини медичного працівника і пацієнта у відповідності з моделлю Парацельса також які в моделі Гіппократа, припускають провідну роль медика у вирішенні всіх питань, пов'язаних зі здоров'ям пацієнта. Згідно з цією моделлю, повинні враховуватися емоційно-психологічні особливості особистості, а душевний контакт пацієнта з лікарем визнається необхідним елементом лікувального процесу. Вплив лікаря на хворого має бути цілющим, заданим його здатністю і можливістю робити добро пацієнту, діяти задля його блага. Принципи не нашкодь і чини добро щільно взаємопов’язані один з одним, тому в біоетиці останніми роками вони часто об'єднуються в один принцип - чини добро і не заподіюй зла.

12
Деонтологічна модель біоетики Термін "деонтологія" походить від грецького слова "deontos" - належне. "Деонтологічна модель лікарської етики - це сукупність "належних" правил, відповідних тій або іншій конкретній галузі медичної практики. Таке трактування деонтологічної моделі медичної етики професора філософії І. В. Силуянової, яка в свою чергу посилається на засновника радянської деонтології, професора хірургії ММ. Петрова.
Деонтологічна модель в радянській Росії з'являється в х роках. Вона заповнює собою порожнечу, що утворилася після скасування уроці християнської лікарської етики. Як розвивалася радянська медична наука без впливу лікарської етики, як в єдиних поняттях вивіреної наукової дисципліни, протягом одного покоління людей (близько 25 років) красномовно свідчить одне з правил професора ММ. Петрова в його роботі Питання хірургічної деонтології. У цій роботі професор ММ. Петров одним з першорядних правил ставить наступне Хірургія для хворих, а не хворі для хірургії. Отже, існувала й інша зворотна позиція радянського лікаря-хірурга. Як вона з'явилася? Найкраща у світі радянська держава повинна була мати найкращі основи свого існування. Втому числі і наука зобов'язана була стати найпередовішою і найпрогресивнішою, що безпосередньо пов'язано з темпами освоєння певних дослідницьких напрямів і за рахунок цього має зрости "сукупне наукове радянське знання. В науці способом придбання знання є постановка експериментів, результати яких складають науковий досвід. А досвід, як відомо, "син помилок важких" і медична наука тут не є винятком. Помилка в медицині завжди пов'язана з конкретною долею певної людської особистості, тобто хворого. Чи могла в такому випадку нова радянська медична наука керуватися старими етичними моделями Очевидно, що ні. Модель Гіппократа з його "мерзенне смиренним" принципом "не нашкодь" розглядалася як безглузде топтання на місці, що не дає

13 експериментальній науці ніякого простору діяльності, так як прагне звести ризик лікарської помилки до мінімуму хоч і в інтересах хворого. Модель Парацельса з його патерналізмом хоч і дозволяє якийсь експеримент, але у занадто вузьких рамках, ретельного медичного розбирання кожного конкретного клінічного випадку, що не відповідає потребам "нового часу. До того ж принцип "чини добро" розуміється у дуже широких межах понять "добра" і "зла. Настільки широких, що вміститися в них може ціле людство, а окремі особистості в них губляться, як піщинка в океані. Таким чином, в радянській медичній науці з раннього періоду її існування відсутня етика як єдина система. Кожен лікар керується власним поняттям моральності і моралі в своїй діяльності. Цього виявляється недостатньо, і особливо гостро проявляється недолік етики саме в хірургії - галузі радянської медицини, яка найбільш інтенсивно розвивалася. Вибудовуючи нові обмежувальні рамки етичних лікарських норм проф. ММ. Петров не обходиться без використання "уламків" старих, але завуальованим чином. В його хірургічній деонтології, у правилі "хірургія для хворих, а не хворі для хірургії" ясно проглядається вислів Христа Спасителя Субота для людини, а не людина для суботи" (Мк. 2:27). Але це дуже запізніла спроба відшукати залишки християнської моралі в спустошених войовничим атеїзмом душах нового радянського покоління людей. У тих лікарів, у яких ці "залишки" збереглися, правило проф. Петрова діяло. Для інших воно стало лише афоризмом з настінних плакатів навчальних аудиторій. Доказом цього сумного факту є подальший розвиток деонтологічної моделі з формуванням інших специфічних для тієї чи іншої медичної спеціальності розділів, які не завжди між собою чітко узгоджені. Зрештою, включення в радянське кримінальне право додаткових законодавчих норм, що передбачають суворе покарання тим лікарям, які схильні забувати свої деонтологічні зобов'язання перед суспільством, свідчать про неспроможність радянської деонтології як етичної моделі. Моральні норми не регулюються кримінальним правом, і поява кримінально-

14 процесуальних форм стосунків лікар - пацієнт свідчить про неспроможність суспільної моралі як форми регулювання цих відносин. Згідно з проф. І.В. Силуяновою "дотримуватися зобов’язань" це значить виконувати певні вимоги. Неналежний вчинок - той, який суперечить вимозі, висунутій лікарю збоку медичної спільноти, суспільства та його власної волі і розуму. До тих пір, поки суспільство в особі пацієнтів, медичного співтовариства і власне лікар були одностайні і однодумні в категоріях наукового атеїзму, радянська деонтологічна модель хоч із труднощами, але все ж справлялася з покладеними на неї завданнями. Як тільки внаслідок плюралізму та інших демократичних свобод суспільство в особі пацієнтів розшарувалося на безліч різних світоглядів, вимоги до медицини також стали різнобічні і відповідаючими вимогам різних точок зору з питань моральності та моралі. Медичні спільноти, як правило, зберігали свої колишні атеїстичні погляди наці питання. Атеїстичний світогляд до сьогодення багатьма лікарями розглядається як невід'ємна частина їхнього професіоналізму. Це провокує безліч конфліктних ситуацій у сучасних відносинах лікар-пацієнт. Якщо лікар-атеїст і одностайний у цьому з медичним співтовариством, то він конфліктує з віруючим пацієнтом, що зустрічається частіше. Якщо лікар одностайний з віруючим пацієнтом, то він конфліктує з медичним співтовариством, що зустрічається вкрай рідко. Якщо віруючий лікар поступається тиску медичного співтовариства, то він конфліктує з власними волею і розумом. У будь-якому з перерахованих випадків деонтологічна модель виявляється неспроможною і підлягає заміні на іншу більш гнучку, в якій головними будуть повага доправ і гідності людини. Такою моделлю, що відповідає новим моральним вимогам сучасності повинна стати біоетика.
Біоетика та її принципи Біоетика починає інтенсивно розвиватися в Америці та країнах Західної Європи на початку х років ХХ століття. Її виникнення пов'язане,

15 насамперед, з впровадженням нових біомедичних технологій розвитком трансплантології та генної інженерії, прогресом у галузі медичної діагностики і методах репродукції людини, масовим використанням в клінічних дослідженнях та наукових експериментах тварині людей тощо. Все це приводить до необхідності вирішувати моральні проблеми, які раніше не стояли перед людством. У перекладі з грецької біоетика означає етику життя або життєву етику. Сьогодні біоетика - це більше ніж просто розділ філософії. Біоетика - це міждисциплінарна область людського знання, у формуванні якої беруть участь медики, біологи, юристи, соціологи, філософи і представники інших професій. Перше розгорнуте обговорення проблем біоетики відбулося в м.
Нюрнберзі у 1946 р. Це було пов'язано з медичними дослідженнями на людях, проведеними німцями в роки Другої світової війни. На Нюрнберзькому процесі було пред'явлено звинувачення 23 німецьким вченим-медикам. У їх числі - особистий лікар Гітлера і голова Комісаріату охорони здоров'я і санітарії - К. Брандт, особистий лікар Гіммлера, президент німецького Червоного Хреста К. Гебхард та ін. Згідно з вироком Трибуналу, семи німецьким медикам був винесений вирок провищу міру покарання. Саме тоді в Нюрнберзі був створений 1 Міжнародний документ з біоетики, так званий "Нюрнберзький кодекс, який регламентував проведення наукових досліджень і експериментів на людях. Принципи, викладені у Кодексі, були не вимогами закону, а нормами моралі і не носили обов'язкового характеру. У Кодексі вказувалося на необхідність при проведенні експериментів на людях дотримуватися ряду етичних критеріїв, таких як, добровільна згода випробуваного, його дієздатність, інформування випробуваного про цілі, методи і можливі наслідки передбачуваного експерименту. Проведений експеримент повинен приносити користь суспільству, яка не може бути досягнута іншими методами дослідження. Випробуваний повинен бути позбавлений всіх зайвих фізичних і психічних

16 страждань та ушкоджень, а обладнання має забезпечувати захист випробуваних від віддаленої можливості поранення, інвалідності, смерті. Накладалася заборона на проведення експериментів, які передбачають смертельний результат для випробуваних. Розглядалася можливість припинення проведення експерименту за бажанням випробуваного. Як бачимо, положення Кодексу містили в собі перелік основних, базових етичних принципів проведення медичних досліджень на людях. Однак при всій важливості першого в історії людства міжнародного кодексу такого роду, він не зробив істотного впливу на практику проведення медичних експериментів на людях в мирний час. Здавалося, що принципи Кодексу носять радше повчальний, а не прикладний характері не мають прямого відношення до повсякденної практики медичних досліджень. Уроці Генрі Бічер, професор анестезіології Гарвардської медичної школи, опублікував сенсаційну за своїм змістом статтю "Етика і клінічні дослідження, де описав 22 випадки порушень прав випробуваних, що мали місце в США. Особливу популярність здобули два приклади. Водному випадку мова йшла про дослідження, що проводилося в інтернаті для відстаючих у розвитку дітей у Уіллоубруці (штат Нью-Йорк). Для вивчення етіології хвороби та розробки захисної вакцини дітей заражали гепатитом. В іншому випадку лікарі вводили живі ракові клітини літнім пацієнтам однієї з нью-йоркських лікарень. Дослідження проводилися без інформування і згоди випробуваних з великим ризиком для їхнього життя і здоров'я. У другій половині ХХ століття відбуваються події, які сприяють початку розгорнутої дискусії щодо етичних проблем, як в області біології такі медицини. Завдяки новітнім технологіям життєзабезпечення стає можливим тривале підтримання автономної роботи кожного органа людини, втому числі, легенів і серця. Як тільки така техніка стає поширеною, з'являється велика кількість хворих, дихання і кровообіг яких тривалий час підтримуються штучно, але при цьому вони не приходять до тями. Разом з тим, актуальною стає проблема критеріїв смерті людини, так як розвиток

17 трансплантології вимагає нових донорів органів. Урна засіданні ВООЗ і ЮНЕСКО в якості критерію смерті людини приймається критерій "смерть мозку. У х роках знову активується громадський рух на захист ейтаназії – легкої смерті невиліковних хворих. Публікується меморандум на захист добровільної ейтаназії, який знаходить багато прихильників. Ейтаназія легалізується в Нідерландах (1992), ряді штатів Америки і північних територіях Австралії (1997). Відбуваються революційні змінив області репродуктивних технологій. У 1978 р. в клініці Борн-Хол (Кембридж, Англія) медики спромоглися в пробірці з'єднати яйцеклітину зі сперматозоїдом. На світ з'являється перша дитина "з пробірки" - Луїза Браун. У 1997 р. в Шотландії шляхом методу клонування отримують овечку
Доллі. У той же часу р. французьким ученим Е. Больє були винайдені особливі абортивні таблетки RU-486, здатні переривати вагітність на ранніх термінах (40 днів після зачаття) без інвазивних процедур. Новий рівень технологічних можливостей людини поставив перед ученими нові етичні проблеми, які потрібно було вирішувати щодня на практиці. Колишні етичні системи виявилися не в змозі осмислити проблеми, що виникли, з моральної точки зору. Виникла необхідність нової дієвої елементарної етики, яка могла б використовуватися на практиці. Прагнення людства знайти оновлену систему моральних і духовних орієнтирів, новий духовний потенціал знайшла своє втілення у новій міждисциплінарній галузі знання - біоетиці. В умовах швидкого поширення нових технологій, що радикально змінюють не тільки життєдіяльність, але і природу людини, біоетика захищає фундаментальні людські цінності - право людини на життя, автономію і свободу вибору, обґрунтовуючи їх етичними принципами благоговіння перед життям і моральної відповідальності за все, що живе [1]. Її метою є вивчення умов, за яких можливе збереження Життя на Землі. Сучасна біоетика має 2 основних напрямки

18 медичний - сконцентрований навколо відносин "лікар-пацієнт", частіше цей напрямок називають біомедичною етикою або медичною біоетикою екологічний - обґрунтовує цінність і права окремих живих істот біоцентризмі природних екосистем, дикої природи, біогеоценозів та ін.
(
екоцентризм). Існують також такі напрями як глобальна і феміністична біоетика. У центрі уваги глобальної біоетики - перенаселення планети, виснаження природних ресурсів, пошук нових джерел енергії, парниковий ефект, опріснення морської води та ін. Феміністична біоетика прагне показати особливу цінність духовного світу жінки і в той же час залежність її соціального положення від традицій патріархального суспільства. Засновником біоетики є американський біолог-біохімік і вчений- гуманіст Ван Ранселер Поттер (1911-2001), який на початку х років ХХ століття вводить у науковий обіг термін "біоетика" і визначає її основні напрями [2]. Багато років він працював у Вісконсінському університеті (м.
Мадисон, США) спочатку професором онкології, а потім - заступником директора лабораторії МакАрдла. У ті роки він одним з перших показав позитивний терапевтичний ефект комбінації інгібіторів клітинного росту та хіміотерапії при лікуванні раку. ВР. Поттер стає гідним учнем і продовжувачем ідей американської екологічної школи О. Леопольда (1887-1948) - відомого американського природоохоронця, письменника і громадського діяча. У свій час Леопольд створив особливу етику - етику землі і розповсюдив її дію не тільки на окремі особини, але і на всі види та екологічні спільноти. Він вважав, що етика землі покликана затвердити право на існування в природних умовах всього того, що становить екосистему, а також змінити роль людини в біосфері, перетворивши його із завойовника природи в повноправного представника біологічного співтовариства. Всупереч традиційній точці зору,

19 нова етика проголошує право кожного виду на існування, незалежно від його економічної цінності або корисності Етика землі просто розширює межі співтовариства, включаючи в нього грунт, води, рослини, тварин, які всі разом і об'єднуються словом "земля. Звучить це так просто Хіба ми вжене співаємо про свою любов до землі вільних і батьківщині доблесних і про свої зобов'язання по відношенню до неї Співати-то ми співаємо, але що і кого ми, власне, любимо У всякому разі, не грунт, який ми байдуже скидаємо в річки. У всякому разі, неводи, за якими мине визнаємо іншого призначення, крім як крутити турбіни, носити кораблі і служити каналізаційним стоком. У всякому разі, не рослини, які мий оком не моргнувши, знищуємо цілими громадами. У всякому разі, не тварин, серед яких ми вже знищили багато найкрасивіших видів. Етика землі, зрозуміло, не може перешкодити тому, щоб ми впливали наці ресурси, але вона, принаймні, стверджує їх право на подальше існування і - хоча б подекуди - на подальше існування в природних умовах. Тобто, етика землі змінює роль людини, перетворюючи її із завойовника співтовариства, що складає землю, на рівноправного його представника. Це передбачає повагу до інших представників і повагу до всієї спільноти. На думку О. Леопольда, для становлення нової етики "... досить одного просто перестаньте вважати дбайливе поводження з землею суто економічною проблемою. Розглядаючи кожне питання, шукайте не тільки те, що економічно вигідно, але і те, що добре етично і естетично. Агарною є будь-яка міра, що сприяє збереженню цілісності, стабільності і краси біотичного співтовариства. Все ж, що цьому перешкоджає, погано. ВР. Поттер, так які Леопольд, вважав, що застосування етики неповинно обмежуватися виключно сферою людських відносин - її слід поширити на всю біосферу як єдине ціле з метою регуляції втручання людини в область різноманітних проявів життя. У своїй фундаментальній

20 роботі "Біоетика місту майбутнє, опублікованій в 1971 році, цю тезу він обґрунтовує наступним чином "Мета цієї книги - зробити внесок у майбутнє людського роду шляхом формування нової дисципліни під назвою Біоетика. Якщо існують "дві культури, які, мабуть, нездатні до діалогу - наука і гуманітарне знання - і якщо це є однією з причин того, що майбутнє представляється швидше сумнівним, ніж можливим, то все жми можемо побудувати "місту майбутнє" за допомогою цієї нової дисципліни як міст між двома культурами. Пропонована книга не є подібним мостом вона лише аргумент на користь можливості його зведення. У минулому етика розглядалася як спеціальна область гуманітарних наук, яку вивчали у вищих навчальних закладах разом з логікою, естетикою і метафізикою як окремими галузями філософії. Етика є вчення про цінності, ідеальний характер, моралі, вчинки і цілі людини, які великою мірою властиві певній історичній епосі, але, крім цього, під етикою розуміють моральні стандарти. Сьогодні ми повинні усвідомити, що етика людини не може й далі вивчатися без реалістичного розуміння екології в широкому значенні цього слова. Етичні цінності неповинні розглядатися поза біологічних фактів. Ми відчуваємо велику потребу в етиці Землі, Етиці живої природи, Популяційній етиці, Етиці споживання, Урбаністичній етиці, Інтернаціональній етиці, Геріатричній етиці і т.д. Проблеми, які ними розглядаються, закликають до дій, що
ґрунтуються на знанні цінностей і біологічних фактів. Всі вони включаються в Біоетику, бо виживання всієї екосистеми є своєрідною перевіркою системи наших цінностей. ВР. Поттер прагнув показати, що саме протистояння і протиставлення фундаментальних загальнолюдських моральних цінностей і цінностей науки стає однією з головних причин кризи, що загрожує людству, існуванню життя на Землі. Головна ідея біоетики полягає втому, що загальнолюдські цінності неповинні розглядатися окремо від біологічних фактів - людина все ще є

21 частиною природи, їй необхідна здорова їжа, свіже повітря, чиста вода, дикі куточки природи, вона не може існувати без тварин, без лісів, річок і грунту, які є не тільки екологічними ресурсами, але і головною умовою виживання людства. Сьогодні ця проблема особливо гостро стоїть у зв'язку з "небезпекою знання, яким володіє сучасна людина, яка винайшла численні біомедичні, біохімічні, військово-промислові, сільськогосподарські технології, що дозволяють втручатися в самі основи життя на Землі, новітні комп'ютерні теле - і відеотехнології, що змінюють звичний стиль життя і спосіб мислення людини. Сучасне уявлення проте, як боротися з "небезпечними знаннями" продовжує залишатися досить консервативним, так як відображає позицію, згідно з якою вихід із ситуації полягає в отриманні ще більших знань за рахунок інтернаціоналізації науки. Однак самі по собі знання не можуть бутині поганими, ні хорошими. Вони стають такими тільки в процесі застосування їх на практиці. Навіть успішне використання наукових відкриттів може бути небезпечним і виступати як підстава або різновид тотального ризику. Так, наприклад, наукові відкриття, що запобігли подальшому розвитку малярії на африканському континентів х роках минулого століття, привели до вражаючого зниження дитячої смертності. Врятовані діти виросли, створили власні сім'ї, а в результаті - збільшилося неконтрольоване зростання народонаселення Землі і виникло подальше загострення демографічної ситуації в світі. Недостатньо експериментально обґрунтоване використання вагітними жінками препарату проти безсоння - талідоміду спричинило народження в різних розвинених країнах декількох тисяч дітей з важким порушенням фізичного розвитку і подальшою інвалідністю. Процес хімічного конструювання і застосування пестицидів, призначених для боротьби із шкідниками сільськогосподарських культур,

22 всюди в світі призвів до необоротного забруднення навколишнього середовища. Вивчені факти, як підстава нової концепції "небезпечного знання, дозволили Поттеру сформулювати важливий для розвитку цивілізації висновок проте, що рішення, прийняті людством на основі науково обґрунтованих прогнозів, як правило, мають короткостроковий характері практично не враховують інтереси і потреби майбутніх поколінь. Етичний висновок з цього очевидний - наука може створювати досить складні і важкопрогнозовані ситуації, наслідки яких не можна передбачити, якщо не змінити властивий науці традиційний спосіб мислення і етичну оцінку отриманих результатів. Тому необхідна особлива наука - біоетика, що грунтується на "любові до мудрості, наука виживання людства і всього живого. Біоетика "народжується з тривоги і критичної занепокоєності перед обличчям наукового та суспільного прогресу. У сучасному світі вона, в першу чергу, виконує функції етики застереження в її основі лежить страх людини і бажання його запобігти негативним наслідкам своєї діяльності "Людству терміново потрібна нова мудрість, яка б була "знанням проте, як використовувати знання, для виживання людини і покращення її життя. Концепція мудрості як керівництво до дії і знання, необхідне для досягнення соціального блага і поліпшення якості життя, називається Наукою виживання. Я вважаю, що ця наука повинна будуватися на знаннях біології і в той же час виходити за її межі традиційних уявлень включати в сферу свого розгляду найбільш суттєві елементи соціальних і гуманітарних наук, серед яких особливе значення належить філософії, що розуміється як "любов до мудрості. Медична біоетика являє собою найбільш розвинений в теоретичному відношенні напрямок біоетики. Сьогодні закордонні та вітчизняні дослідники в галузі медичної біоетики, теорії та етики медицини, активно обговорюють важливу для розвитку медичної теорії та практики проблему яка етика

23 повинна прийти на зміну етики Гіппократа Очевидно, що сьогодні традиційні медична етика та деонтологія, засновані навченні Гіппократа, починають здавати свої передові позиції, так як не відповідають потребам встановлення нової системи взаємин лікаря і пацієнта, спеціаліста і суспільства, медичної спільноти та системи охорони здоров'я в умовах інтенсивного використання новітніх біомедичних технологій. Існує гостра необхідність трансформації колишніх уявлень і створення не тільки нової медичної етики, але такої етики, яка мала б внутрішній потенціал для свого розвитку і була заснована не на одному, а на кількох принципах. Чи може в якості такої нової етики, що формує світогляді моральні основи професійної діяльності лікаря, виступати біоетика У колишньому Радянському Союзі синонімом "медичної етики" стало поняття "деонтологія" (від грец. deon - обов'язок, logos - вчення. Зближення цих двох понять відбувається у книзі "Питання хірургічної деонтології"
(1946) з легкої руки її автора академіка ММ. Петрова. У той час розробка проблем етики професійної діяльності радянського лікаря в основному підмінялася ідеологізованою риторикою, яскравим прикладом якої може служити брошура Е. Барнштейна "Що повинен знати лікар-стахановець"
(1938), де в якості головної рекомендації пропонувалося "викинути на смітник горезвісну лікарську етику, а в основу діяльності радянського лікаря поставити критику і самокритику. Замінюючи термін "медична етика" незнайомим терміном "деонтологія, ММ. Петров звільняє його від негативних ідеологічних конотацій і тим самим привертає увагу громадськості до актуальних етичних проблем медицини. У післявоєнний періоді аж дотеперішнього часу активно обговорюються і доводяться переваги і відмінності медичної деонтології від традиційної медичної етики. Мине можемо погодитися з підміною етики деонтологією, яка, у кращому випадку може розглядатися лише як її частина. Деонтологія змістовно значніша за етику. Наприклад, Кодекс медичної деонтології будується на таких висловах як "лікар повинен, "зобов'язаний",

24 не може, "йому заборонено. Деонтологія включає певні норми, приписи, заборони, яких повинен дотримуватися медичний працівник або лікар. Професор А.П. Зільбер у своїй книзі "Етика і закон в медицині критичних станів" метафорично порівнює етику зі звучанням симфонічного оркестру і поліфонією його окремих інструментів, а деонтологію - з духовим оркестром, виконуючим марші, які змушують слухачів жити в єдиному ритмі, пориві, почутті, тоді як симфонію кожен сприймає індивідуально. Медична етика, на відміну від деонтології не тільки відповідає на питання "Як, але і "Чому "Чому треба чинити певним чином, "Який сенсі які цінності затверджуються тим чи іншим вчинком" і т.п. Більшість науковців, які досліджують проблеми медичної етики, дотримуються крайніх, полярних точок зору. Одні вважають, що для регулювання і оцінки діяльності лікаря і його відносин з пацієнтами досить тільки тих принципів і цінностей, які втілені в загальнолюдській моралі або в християнській етиці. Інші ж, абсолютизуючи специфіку медичної діяльності, зводять медичну етику до медичної деонтології, що представляє собою "Прокрустове ложе" - досить жорсткий звід етичних правилі установок лікарської діяльності. Сучасна медицина є складною соціокультурною системою, яка має справу з трансісторичними і транскультурними явищами людського життя
(здоров'я, життя, народження і смерть, хвороба, виживання і збереження людини. Всі, без винятку, люди є учасниками процесу відтворення цих феноменів (як особливого роду цінностей) і таким чином вступають у постійні, але кожного разу специфічні відносини з медициною. Саме це і дозволяє говорити проте, що медична етика, як форма оцінки людських відносин, не може бути тільки склепінням професійних правилі заборон. Вона регулює і оцінює відносини людей у більш широкому - релігійному, класовому, етнонаціональному, політичному та інших контекстах - тому обмеження моральної проблематики медицини специфічними клінічними відносинами або відносинами "лікар-пацієнт" неправомірно.

25 Багато вчених (Р. Вітч, Т. Бошам і Дж. Чайлдресс, О. Я. Іванюшкін, Б. Г. Юдін та ін.) відзначають, що медична етика, заснована на традиціях етики Гіппократа, сьогодні не відповідає духовно-інтелектуальним, політичним та економічним особливостям і запитам розвитку сучасного суспільства. Англійський учений-біоетик Р. Вітч причини такої невідповідності вбачає втому, що традиційна медична етика - це корпоративна етика, дія якої обмежується переважно рамками відповідного професійного товариства етика Гіппократа побудована на ідеї патерналізму (від лат. pater - батько, який передбачає і дозволяє лікарю виступати в ролі "батька, наставника, незаперечного авторитету по відношенню до пацієнта (або медичної корпорації по відношенню до суспільства принцип "не нашкодь" не є достатнім для регулювання відносин лікаря і пацієнта (медичного співтовариства і суспільства в цілому, так як не відповідає потребам етичного нормування у зв'язку з розробкою і застосуванням глобальних біомедичних технологій
• гіппократова етика не містить достатніх підстав для твердження принципу поваги автономії пацієнта, інтереси лікаря превалюють над інтересами пацієнта. У західній літературі, починаючи з х років минулого століття, наводиться безліч аргументів на користь обмеженості етики Гіппократа. Серед них такі, як вузьке розуміння здоров'я людини тільки як психофізичної цілісності, патерналізм, авторитаризм, професійний корпоративний характер, відсутність визнання права пацієнта на інформовану згоду. В радянській медичній деонтології також робляться спроби критики, але з іншого боку - з точки зору інтересів суспільства, які в гіппократовій етиці не були відображені досить послідовно. Показові і трагічні уроки Нюрнберга свідчать проте, що етико- нормативне регулювання діяльності вчених (як теоретиків, такі практиків) не може здійснюватися виключно професійними співтовариствами (наприклад,

26 медичними, обмеженими законами і юридичними нормами окремих держав. Глобальний характер проблем, що стоять перед людством - виживання в умовах екологічної кризи, боротьба з невиліковними хворобами, запобігання насильства та агресії по відношенню до людської особистості, моніторинг за дотриманням громадянських прав особливо стосовно уразливих груп населення - дітей, жінок, людей похилого віку - вимагає створення міжнародних нормі правил, що регламентують проведення біомедичних досліджень та медичну практику і врешті визначають принципи та зміст медичної етики. Такі документи повинні ґрунтуватися на біоетичному світогляді, що дозволяє досить широко, в міждисциплінарному контексті, оцінювати можливі користь і шкоду розробки і використання нових наукових програмі технологій, результати та наслідки науково-технічного прогресу. У третьому тисячолітті етика, заснована на пріоритеті принципу "не нашкодь, не може бути універсальною і вирішити які стоять перед людством моральні проблеми комплексного характеру. Як, наприклад, використовувати цей принципу разі застосування сучасних методів пренатальної діагностики, що дозволяють передбачити народження дитини з хворобою Дауна? Які кому в цьому випадку ми повинні "не нашкодити матері (допомогти позбавитися від неповноцінної дитини ще до її появи на світ (аборті завдати їй тим самим серйозну психічну і фізичну травму дитині (зберегти життя і приректи його на існування як інваліда. Різні області застосування нових біомедичних технологій дають безліч прикладів, коли рішення етичних дилем в рамках традиційної медичної етики неможливо. Так, сьогодні широко застосовуються репродуктивні технології, що дозволяють бездітним подружнім парам мати власну дитину за допомогою сурогатної матері. Як розглядати дію принципу "не нашкодь" по відношенню до немовляти, якого забирають (на цілком законних підставах) у його негенетичної, але фізіологічної матері Чи маємо

27 ми моральне право позбавляти таку матір природних материнських почуттів і потреби піклуватися про виношену і народжену нею дитину Чи достатньо у нас підстав стверджувати, що мине шкодимо, забираючи органи у померлої людини-донора для порятунку живої людини Чиє шкодою дозвіл безнадійно хворій людині закінчити своє життя так, як вона цього хоче евтаназія У сучасній медицині важко виявити такі галузі, яких би не торкнувся науковий і технологічний прогрес. Саме під його впливом традиційні проблеми медичної етики трансформуються в проблеми біоетики. Біоетика намагається осмислити етичні проблеми з різних точок зору, позицій і світоглядних підстав. Її синкретичний і багаторівневий характер дає можливість "маневру" у виробленні моральних позицій і прийманні моральних рішень не тільки в непростих ситуаціях застосування біомедичних технологій, але і в певному - філософському, соціокультурному, медичному контексті. Біоетика пропонує ряд нових етичних принципів і правил для регулювання діяльності вченого і клініциста-практика. Принципи біоетики виникають з необхідності поєднання цінностей об'єктивного знання і універсальних духовних цінностей людської культури, при цьому людина виступає метою, а не засобом розвитку науки і суспільства. У вітчизняному та західному соціокультурному просторі найбільше визнання і поширення отримала система американських вчених Т.Л. Бошама і Дж. Ф. Чайлдресса, що складається з чотирьох взаємопов'язаних принципів автономії (respect for autonomy); не нашкодь (nonmaleficence); благодіяння (beneficence); справедливості (justice). Крім зазначених принципів була запропонована система доповнюючих їх правил (вимог правдивості (veracity), приватності (privacy),

28 конфіденційності (confidentiality), вірності (fidelity), інформованої згоди
(informed consent). І хоча сьогодні все ще не вщухають дискусії щодо універсальності системи чотирьох принципів" Т. Л. Бошама і Дж. Ф. Чайлдресса, правомірності її широкого поширення в європейських країнах і практичного застосування в міжнародних документах і кодексах, більшість дослідників відзначають важливу роль системного підходу у вирішенні теоретичних і практичних завдань медицини і охорони здоров'я. Сьогодні біоетика є гідною альтернативою "науковій" парадигмі, тій концепції освіти, якій притаманні прагнення до структурно-функціонального аналізу, бінарності, технізації мислення. Протягом останніх 20 років у розвинених країнах світу біоетика є однією зважливих складових вищої освіти медиків, біологів, філософів, соціологів. "Етика життя" розглядається як спроба розширення перед- та післядипломної освіти до горизонту осмислення глобальних проблем людства, своєрідна підготовка нової генерації до комплексного сприйняття виникаючих етичних проблем в еру технологій і стихійних ринкових відносин, глобалізації та інтернаціоналізації економіки, політики, освіти тощо. Біоетика стає світоглядною основою, ідеєю і духом нового утворення - вона закликає творити нові етичні значення і принципи, виходячи з головної цінності - цінності Життя і всього живого на Землі. Дотримуючись цієї мети, біоетика виховує повагу до плюралізму думок, поглядів, установок, визнає важливим відсутність догматичності у викладі матеріалу, вчить долати власні упередження і забобони. Вона виступає як основа нової освіти "повага до життя" закликає до живих дискусій, обговорення конкретних етичних ситуацій і дилем, апелює до моральної позиції самого студента, його власного ставлення до проблеми. Уявлення про моральну перевагу філософії надприродними або точними науками сьогодні - данина історії з іншого боку, медик, який не знає, що таке евтаназія, хоспіси, соціальна допомога, виглядає архаїчно. Передозування "вузькою спеціалізацією" і "професійна" нечутливість до

29 інших способів пізнання світу - недоліки колишньої парадигми освіти, небезпечні як для самого фахівця, нездатного в нинішніх умовах швидко перекваліфікуватися, отримати необхідні суспільству навички, адаптуватися до нових соціальних умов, змінна ринку праці із іншого боку - вузька спеціалізація - небажана і для самого суспільства, яке раптово усвідомило, що йому більше непотрібні ні чисті фізики, ні щирі лірики, ні виняткові теоретики, ні стовідсоткові практики, які нездатні зрозуміти академічних вчених. Доказ тому - вибух нових біомедичних технологій в останній третині
ХХ століття, зростання ролі соціології, психології, культурології у суспільстві, виникнення міждисциплінарних соціальних інститутів. Біоетика озброює медиків знаннями, як специфічних питань медичної етики, такі здатністю до системного аналізу, виробляє звичку розглядати проблеми в міждисциплінарному і соціокультурному контексті, при цьому розвиває уяву, практичні навички і моральну відповідальність за прийняті етичні рішення, а також почуття емпатії та співчуття до людей, тварин, природи. Розрізняють такі


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал