під такою назвою вчора, першого липня, у Києві відбувся Між на родний Форум на підтримку ук раїнської мови. В нск «Олімпій сь кий»



Pdf просмотр
Сторінка2/6
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.72 Mb.
1   2   3   4   5   6
2–9 липня 2015 р.
ДОНЕЧЧИНА –
КРАЙ УКРАЇНСЬКОГО
СЛОВА
АКЦЕНТИ
!
Днями виповнюється 70 років від дня народження Романа Круцика: багатолітнього голови Київської міської організації
Всеукраїнського Товариства «Меморіал»
імені Василя Стуса депутата ВРУ другого скликання голови комітету сприяння
УГКЦ (1989–1991); у 90-их голови Івано-
Фран ківської обласної організації КУН;
автора і упорядника багатьох книг...
Роман Круцик народився шостого липня 1945 року в селі Яблунове,
Галиць кого району, Івано-Франківської
області у сільській патріотичній родини.
Вищу освіту здобув у Львівському державному університеті ім. Івана Франка на юридичному факультеті. З 1994 по рр. – він нардеп ВРУ, працював у комітеті з боротьби зорганізованою зло- чинністю.
Будучи головою Івано-Франківської
обласної організації Меморіал, Роман
Круцик уроці особисто брав участь у розкопках Дем'янового Лазу та записував розповіді свідків трагедії, яких тепер уже переважно немає в живих. Вивчаючи
і викриваючи злочини комуністичного режиму, він зібрав достатньо документів та світлин.
Життя і діяльність Романа Круцика то взірець українського патріота, який жертовно працює в ім'я становлення історичної правди та національної пам'яті.
Його книжки «Дем'янів Лаз, Український хлібна експорт, Кияни – свідки Голодомору, Народна війна, Чекістське досьє окупованої України спонукають нас знати гірку правду про наше минуле в добу тоталітарного комуністичного режиму та його злочини.
У його книжці «Дем'янів Лаз детально висвітлено передумови виникнення
Другої Світової Війни, головну роль у яких відіграли Гітлері Сталін.
Що ж трапилось у Дем'яновому Лазі?
Сюди, із Станіславської тюрми, ночами,
на вантажівках привозили живих і мертвих українських в'язнів. З вантажівок крапала на землю кров. У цей час мешканцям прилеглих поселень забороняли виходити з домівок. Під час розстрілу в'язнів гули двигуни тракторів. Коли пришли німців році, декілька поховань було розкрито та сфотографовано. У тих ямах довжиною вісім метрів та шириною чотири метри покоїлись українці. Деякі
жінки були з немовлятами на грудях.
У вагітних жінок – розпороті животи.
А одній жінці до її грудей колючим дротом червоні кати прив'язали дитину.
В 1989 році усі могили Дем'янового Лазу були розкопані остаточно. Люди побачили страшну картину. Переламані кістки,
ребра та пробиті кулями черепи. Тоді ж були знайдені документи органів НКВС,
копії вироків, особисті речі загиблих.
Були непоодинокі випадки, коли люди, по речах чи документах, знаходили своїх родичів.
Книжка Романа Круцика «Дем'янів
Лаз», які всі інші, написані, абсолютно об'єктивно, їх зміст базується на архівних матеріалах, документах та розповідях очевидців. Вони мають величезне пізнавальне та виховне значення, піднімаючи національну свідомість та гідність, викликаючи огиду до катів нашого народу.
У книжці Кияни – свідки Голодомору Роман Круцик пише Голодомор рр. став відплатою комуністичної Москви за боротьбу українського народу, насамперед селянства, яке, починаючи з 1918 року, чинило мужній опір цій владі. В 1932–1933 рр. в Україні від голоду загинули мільйони людей. Голод охопив весь Центр, Північ, Південь та
Схід України. В результаті організації
радянською державою Голодомору було повністю ліквідовано соціальну базу опору українців проти комуністичної
влади». У цій книжці багато людей – свідків голодоморів, запитують коли буде покладено край брехні та знущанню над нашою нацією Коли Росія, як правонаступниця СРСР, вибачиться перед українцями за скоєне, як це зробила Німеччина стосовно євреїв Коли Росія виплатить компенсацію родичам померлих від геноциду Книжку-путівник Народна війна»
Роман Круцик присвятив історичним подіям 1917–1932 рр. Уній вперше подана статистика по всіх регіонах України щодо дій підпільних організацій, повстанських загонів, селянських збройних повстань. У книжці використані матеріали державних архівів та галузевих архівів
СБУ 18 областей України. Опрацьовано фондів та 1325 справ.
У книжці Народна війна Роман
Круцик пише, що українська земля дуже багата і це багатство викликало заздрість у агресивних сусідів, а ще більше – спокусу збройно забрати нашу землю, а український народ перетворити у безправних рабів. Це спричинило до спалаху Народної війни. Автор також пише, що документи тієї доби чітко висвітлюють не було в Україні громадянської війни, які не було Червоної армії України, а була російська агресивна армія, яка окупувала
Україну. Про це свідчить багато архівних матеріалів. Фрунзе, який очолював так звану Червону армію України, заявляв,
що його армія на 85 відсотків складається з великоросів, 9 відсотків – українці,
решта – інші національності. З цього чітко видно, що собою представляла
«Червона армія України»!
Роман Круцик із експозиціями Забуттю не підлягає та Народна війна»
побував у багатьох великих містах Канади, США, країнах ЄС, де виступав з лекціями перед солідними аудиторіями,
давав інтерв'ю у вищих наукових закладах, зустрічався з деякими сенаторами та конгресменами, з українською діаспорою та іншими організаціями. Про його перебування в Канаді та США надрукована стаття у канадській газеті Гомін України. Ця стаття передрукована в газеті
«Нація і Держава за 22 грудня 2011 року.
На згадані експозиції на адресу Київського Меморіалу надійшло багато позитивних відгуків із різних регіонів України, із різних країн світу, якими мандрував
Роман Круцик, особливо із Наддніпрянської України, Канади та США.
Роман Круцик є ініціатором багатьох проектів та заходів, був учасником і співорганізатором Міжнародних конференцій. Так, наприклад Три голодомори в
Україні в XX ст.: погляд із сьогодення»,
«Співпраця між СРСР і Німеччиною у міжвоєнний період та в роки Другої
Світової війни»...
Він приділяє велику увагу пам'яті
жертв Биківнянських поховань. Круцик та
інші українські патріоти виступали на захист чеченського народу, коли увесь світ мовчав стосовно московської агресії
проти Чечні.
Роман Круцик брав активну участь у ток-шоу Толока, що сприяло ухваленню Верховною Радою України закону про визнання Голодомору 1932-1933 рр. геноцидом українського народу. Його добрі
вчинки не перелічити. Він у свої 70 літ встигає всюди. З 2014 року Роман Круцик
є першим заступником голови Всеукраїнської організації Меморіал, яку очолює Степан Кубів. У плані Круцика багато проектів та задумів. Нещодавно вийшов у світ трьохтомник Чекістське досьє
окупованої України – це збірник архівних документів, які свідчать, що в період з 1917 пороки Україна не припиняла боротьбу з її ворогами.
Життєве кредо Круцика – доносити людям історичну правду, служити інтересам української нації. Він може почути багато слів вдячності від патріотів
України за творчу діяльність та благо
Батьківщини.
Петро БУДИЧ
2–9 липня 2015 р.
4
Нація і держава
Роман ГРИВІНСЬКИЙ
Нещодавно депутати відмовилися зобо - в’я зати чиновників користуватися державною мовою (стаття Досвід Криму не навчив...»,
«День» № 105 від 18 червня ц. р) Однак сфера застосування української мови, попри здавалося б, проукраїнську постмайданну владу,
звужується не лише в середовищі держапарату. Надзвичайно промовистий приклад – ЗМІ і,
зокрема, телебачення. Чи неєдиний напрямок, де ще продовжує домінувати українська це новини. Численні ж ток-шоу дедалі
частіше нехтують нею на користь російської. Й
хоча при цьому канали нерідко порушують умови власної ліцензії, така ситуація не лишене викликає практично жодної критичної реакції в середовищі професійної спільноти і суспільстві загалом, ай навпаки — підноситься як вияв європейськості та плюралізму. Так,
упродовж останніх десятьох років ведучими двох із трьох найбільш рейтингових політичних ток-шоу були російськомовні журналісти, до слова, навіть не громадяни України. Але чи можемо уявити собі, щоб, наприклад, на французькому телебаченні долю країни з участю провідних політиків обговорювали англійською мовою Цікаво, що такий вияв
«толерантності» українських медіа-менедже- рівне завадив російській пропаганді розігнати
істерію про буцімто утиски російськомовних у нашій країні.
Прикро, що російська мова завойовує нові
позиції не лишена таких каналах, як Інтер чи, де й досі, через півтора року після початку російської агресії проти України, в ефірі
присутні російські серіали, часто вже навіть без сором’язливих українських субтитрів. Нові
російськомовні програми з’являються в ефірі
й тих мовників, які до цього вважалися традиційно українськими. Таку програмі каналу, який пов’язують з мером Львова Андрієм
Садовим, сьогодні є принаймні три російськомовні передачі. Дві з них – телепроекти виробництва Радіо Свобода та Голосу Америки»,
розраховані на пострадянський простір загалом. Канал «24» транслює їх без жодного адаптування для української аудиторії. Й хоча журналісти, які створюють ці програми, працюють професіонально і неупереджено, доволі дивно спостерігати, як в ефірі українського каналу українські ж коментарі перекладають російською мовою...
А два тижні тому канал «24» представив ще одну російськомовну передачу –
«Левый берег. Тепер ідеться про спільний проект із порталом LB.ua, шеф-редактор якого Соня
Кошкіна виступила в ролі ведучої. Першим гостем програми став тоді ще голова СБУ
Валентин Наливайченко. Безвідносно до змісту самої розмови, доводиться констатувати,
що Соня Кошкіна – з тих українських журналістів, які ніколи не переходять на державну мову навіть під час спілкування з держпосадовцями найвищого рангу. До речі, 1999 року Конституційний Суд України своїм рішенням постановив, що згідно з Конституцією державна українська мова є обов’язковою для функціонування в усіх сферах суспільного життя. Оскільки ж
інтерв’ю на загальноукраїнському каналі, безумовно, є виявом суспільного життя, журналісти, які ігнорують державну мову, фактично порушують Конституцію. До речі, саме до цього рішення Конституційного Суду часто апелює колишній міністр юстиції Сергій
Головатий, змушуючи таким чином журналістів під час інтерв’ю переходити на українську.
Нещодавно черговий інцидент із його участю стався у київській студії радіостанції Вести зрештою, ведучим довелося підкоритися вимогам гостя. Щоправда, вітчизняні законодавці, слід визнати, досі не передбачили жодних механізмів імплементації норми Конституції, до якої звертався пан Головатий, зокрема, санкцій за її порушення. Але невже вітчизняні журналісти здатні виявляти елементарну повагу до української державності лише під загрозою санкцій?
«День», ч. 111 (2015)
ПОЗИЦІЯ
!
ПРО ЕЛЕМЕНТАРНУ
ПОВАГУ ДО ДЕРЖАВНОСТІ
ПОДВИЖНИКИ НАЦІЇ
!
або
Чому навіть традиційно україномовні канали переходять на російську?
ЙОГО ЖИТТЯ –
ТО НАМ ПРИКЛАД
Романові Круцику – сімде-
сят. Вік зрілий, та аж ніяк
не старість – для людини,
яка серцем відчувши поклик
сумління, визначила для себе
такий, здавалося б, неосяж-
ний обсяг роботи в ім’я нації
та її держави, зокрема, по
відтворенню
історичної
правди, який, потужно пра-
цюючи, можна реалізувати
хіба щодо сторічного юві-
лею. Чого, вітаючи Романа
Круцика з днем народження,
від душі йому зичимо ми, його друзі та однодумців яких невтомна
діяльність пана Романа завжди викликала повагу, щире захоплення і
навіть здивування його дивовижним талантом чинного патріотизму.
Без перебільшення, він належить до когорти тих особистостей рідкіс-
ного обдарування, які вміють задуману важливу справу не лише роз-
почати, ай успішно довести до кінця, завершити – якою б складною
вона не була.
Пам’ятаю, як Роман творив, розбудовував Київську міську органі-
зацію Товариства Меморіал, як зумів у далеко несприятливих умо-
вах не лише підготувати виставку Забуттю не підлягає, ай пере-
даючи цю експозицію вусі області України та АРК, добитися, щоб
там поширювали її належним чином – за сприяння Банкової, візу від
якої він просто витиснув від АП. А ще під час Першої Чеченської війни
ми перебували в Ічкерії, де попри низку важливих і доволі ризикованих
справ, утому числі, вивезення родини Джохара Дудаєва в Україну,
Роман Круцик встиг ще й зняти фільм, який такі називається –
«Русизм». Усе це – штрихи до його біографії, мої особисті враження.
Втім, не лише мої. Один наш спільний знайомий якось сказав, що доля
Круцика – це щастя боротьби, по-іншому Романі не уявляє свого
життя. Він неприхильник гучних слів і декларованого патріотизму.
Як на націоналіста, яким є Роман Круцик, то це закономірно. Адже
націоналізм – це чинний, дієвий патріотизм, а не диванний екзальто-
ваний пафос. Уникаючи багатослів’я, насамкінець скажу те, в чому
переконана, – з давніх давен саме на таких, як наш друг Роман, трима-
ється українська земля, її слава і честь, саме тому її ніколи й нікому не
здолати.
З ювілеєм Вас, пане Романе
Марія БАЗЕЛЮК
Нація і держава
2–9 липня 2015 р.
5
Бувають ужитті оказії, в які трохи
раніше повірити було б категорично
неможливо. Коли краєм 1989 р. на кон-
ференціях і зборах висувалися кандида-
ти в депутати до Верховної Ради
України, ніхто з них і гадки не мав, що
всього через півтора року СРСР розпадеться. Коли у Київському політех-
нічному інституті йшло обговорення
програм претендентів у кандидати, я
несміливо говорив, що Україна має у
перспективі стати членом конфедера-
ції. Але якби тоді якийсь сміливий
проро к сказав, що проголошення нашої
не залежності вжене за горами, ніхто в
це не повірив би, вважаючи, що цього
не допустять дванадцятимільйонна
КПРС, могутня радянська армія, мілі-
ція і всесильний КДБ. Але якби хтось
тоді додав, що за самостійність України
невдовзі голосуватиме у Верховній Раді
фракція комуністів, я б назвав такого
пророка зухвалим жартівником.
Гадаю, що Іван Плющ теж не вірив,
коли з посади голови Київської обласної
ради обирався у 1989 р. депутатом
Верховн ої Ради, що він дуже скоро буде одним з авторів Декларації про державний суверенітет України, а через півтора року вийде з КПРС і буде одним з найактивніших ініціаторів розпаду Радянського Союзу. А тимчасом все сталося саме так. Якогось дня наприкінці червня 1991 р.
мене запросили на шосту годину вечора до кабінету Голови Верховної Ради Л. Кравчука. Яна той час був співголовою щойно створеної фракції безпартійних. Побачивши серед запрошених Драча, Павличка,
Юхнов сь кого, Голубця, Лук’яненка, Вол - ковецького, я зрозумів, що сюди на якусь нараду скликано групу націонал- патріотів.
Леонід Кравчук запросив усіх в окремий закапелок, бо, як він висловився, в його кабінеті стіни вуха мають. Уже там повідомив, що вони з І. Плющем хочуть обговорити з нами проблему підписання нового союзного договору. Як зізнався
Кравчук, питання ставиться не проте, підписувати його чи не підписувати, а про те,
як зробити так, щоб його не підписати.
«Бо якщо вони тут у залі проголосують, сказав Кравчук, – я мушу їхати в
Новоогарьово і підписувати, а я такої відповідальності перед українським народом брати не хочу, бо ми вже підписували і
знаємо, чим це закінчувалося. Після недовгої дискусії Плющ запропонував таку тактику затягнути обговорення питання якомога довше, забалакати його,
а відтак відкласти до осені. Було домовлено, що через надзвичайну історичну важливість питання обговорення буде продовжуватися, доки будуть охочі виступати, а кожен виступ буде тривати до десяти хвилин. Домовилися, що майже всі
члени Народної Ради запишуться на виступ, а засідання переважно вестиме Іван
Плющ. Несподівано надійшло запрошення від керівництва українських організацій Канади прислати делегацію на відзначення сторіччя переселення першого українця до
Канади. Кравчук вирішив делегувати на згадані урочистості І. Плюща, а той вирішив взяти з собою мене. Казали, що йому порадив таке Д. Павличко, який знав, що я маю в Канаді багато родичів.
Ми провели разом з Іваном Степановичем у кількох містах Канади два тижні, бо тоді український літак до Канади літав лише двічі на місяць. Ми жили в готелях у сусідніх номерах, багато спілкувалися,
дискутували, перейшли на ти. На офіційних і неофіційних зустрічах з українцями Канади, в наших виступах перед ними нам довелося відповідати на гострі і
непрості на той час питання. Головне з них коли Україна стане самостійною Як рухівець, я вів себе доволі радикально,
доводячи право України на незалежність,
та наважувався пророкувати вихід України з СРСР років через два. Я говорив про неефективність комуністичної системи господарювання. Одна з канадських газет опублікувала інтерв’ю зі мною підзаголовком Іван Степанович вів себе обережніше.
Він говорив, що Україна має право на вихід з СРСР, але комуністи ставлять питання про перетворення його на конфедерацію, в якій Україна мала б великі
права та можливості. Він постійно посилався на прийняту нами Декларацію про державний суверенітет. Говорячи про роль українців ужитті Канади, Плющ захоплювався їхніми успіхами на хліборобській ниві. Він, виступаючи, часто говорив:
«Якщо українці тут, у Канаді, годують свою країну та підгодовують кілька інших країна українців Україні ніяк не можуть вирішити продовольчу проблему на своїй родючій землі, то, мабуть, причина полягає в системі господарювання. Ми заходили до супермаркетів, де захоплювалися кількістю і якістю товарів,
про що у нас можна було тільки мріяти.
Якось Іван Степанович висловився, що якби наші жінки потрапили в такий магазин, вони б його рознесли. Ідучи вулицями Торонто, ми звернули увагу на цікаві
і красиві будинки, споруджені за модерними технологіями. Плющ запитав мене:
«Ти чуєш, як щось смердить Я принюхався та відповів утому сенсі, що йому просто здалося. Тане здалося, – відреагував Плющ. – Я носом чую, що капіталізм таки гниє. До речі, в Торонто ми перебували на запрошення Голови Канадського
Товариства прихильників Руху Ераста
Гуцуляка. Була тоді така організація в
Канаді, і був такий українець, який опікувався у ті часи політичною та фінансовою підтримкою Народного Руху. У столиці Канади Оттаві ми мали зустріч у парламентському комітетів закордонних справах. Тоді саме планувалися візит Л. Кравчука до Сполучених Штатів
Америки і його участь у роботі сесії
Генеральної Асамблеї ООН. Нашим завданням було переконати голову парламентського комітету, аби той в свою чергу переконав когось із перших осіб Канади –
прем’єр-міністра чи принаймні генерал- губернатора Канади Романа Гнатишина зустріти Кравчука на летовищі під час посадки літака на канадській території.
Нам відповіли, що зрозумінням ставляться до нашого прагнення підкреслити нашу державну окремішність від Москви, але справжній стан речей не дозволить канадським керівникам порушити усталені дипломатичні норми. Пізніше Плющ сказав мені Оце вони так борються заправа народів. Відомо, що у ті часи в США традиційно щороку відбувався тиждень поневолених народів. Іван Степанович першого ж дня перебування в Канаді попросив мене слідкувати, що пишуть про події в Україні канадські газети. Нарешті водній з них я зустрів коротесеньку замітку під назвою Україна відклала підписання нового договору».
Я переклав її вголос для Плюща, після чого він вигукнув Молодець Хто, запитав я. Кравчук – почув я у відповідь.
Описані факти дозволили мені зрозуміти, що в середовищі комуністів є такі, які
не забули, що вони українці, і яким набридла московська опіка та які готові
відколотися від Москви. Водночас вони зневірилися у перспективі перемоги соціалістичної економіки у змаганні з капіталістичною приватновласницькою системою.
Я зрозумів, що частина членів КПУ реально є союзниками рухівців. Пізніше це проявилося і в голосуванні за незалежність, і в прийнятті законів, що відкривали шлях до роздержавлення об’єктів державної власності та «розколгоспнення» села.
Яким шляхом пішли ці процеси і хто та як скористався з прийняття цих законів, справа інша.
Іван Плющ волею долі опинився нагребені великого революційного процесу.
Він і його поведінка на високих тоді
постах є віддзеркаленням тих настроїв, які
були поширені в суспільстві і в частині
компартії. Якби в керівництві Верховної
Ради у 1991 р. опинилися представники
Сходу чи Півдня України, а не вихідці з
«бандерівської» Рівненщини та справді
української Борзнянщини, доля СРСР
могла б скластися по-іншому. Пригадую розмови між депутатами після візиту І. Плюща до Москви, де він зустрічався З М. Горбачовим і обговорював з ним перспективи підписання союзного договору. Жваво переповідалися такі
слова, нібито сказані
Іваном
Степановичем: «Михаил Сергеевич! Вы меня вдивляете: какой Союз Его уже нет!» Все зроблене і сказане І. Плющем у ті буремні роки дає підстави віднести його до видатних українців. Він увійде в українську історію як один із найвпливовіших борців за проголошення незалежності
України і повалення комуністичної дикта- тури.
Відчуваю незайвим оповісти таку розмову між нами. Я сказав, що мої політичні
погляди випливають щез мого дитинства,
бо мої батько й матір постраждали за зв’язки з УПА, я бачив убитих енкаведис- тами односельчан-бандерівців, а дід завжди гостро критикував колгоспи. І я запитав Скажи, Іване, коли ти, як комуніст, почав сумніватися у правильності
лінії партії Плющ розповів мені таку
історію. Його ще дуже молодим рекомендували на голову колгоспу. А тоді кандидати на такі посади проходили узгодження в райкомі партії. Перед поїздкою в райком Плющ дуже хвилювався, а до райкому їхав як до церкви. Спочатку була співбесіда з першим секретарем. Той, прочитавши всі документи, звернувся до присутнього другого секретаря Петре Йому двадцять чотири роки, а його вже наголо- ву колгоспу пхають. Моїй дочці двадцять вісім, а я її ще молодою і дурною вважаю».
Але при цьому перший загнув двоповерхового матюка. Після цього Плющ довго не міг оговтатися. Ще тоді, – сказав він мені, – я подумав, що якщо така людина дозволяє собі таку поведінку і гне такі
матюки, то в нашій системі щось не так».
Назавжди запам’ятається наша остання розмова. Це було в сесійній залі Верховної
Ради у квітні 2012 р. Я нагадав Сергієві
Голова тому, що він першим з трибуни
Верховної Радив далекому 1990 р. розповів протри незалежні гілки влади в демократичному суспільстві. Ти повірив би тоді запитав я, – що через двадцять років в Україні будуть, як ти й мріяв, три гілки влади, але вони всі три в реальності будуть повністю залежними від президента?»
У розмову втрутився Плющ. Він сказав,
що в те, що наші президенти будуть намагатися перебирати на себе повноваження,
він ще міг би повірити. Але в те, що
Україна не буде через двадцять років в
Європі, він не повірив би нізащо. Саме так він і сказав.
Іван Плющ був віддзеркаленням не тільки рушійних сил української революції р. Його тодішня українська мова відбивала її тогочасний стану середовищі
української номенклатури. Ідеться навіть не про діалектні особливості його мовлення, зокрема про його знаменитий «мікро- хвон», а про переповнення його лексичного багажу багатьма русизмами. Я регулярно вручав йому щотижневі письмові звіти про його лексичні огріхи, і він навіть згадав якось про це водному радіоінтерв’ю.
Най довше довелося боротися з його
«настоювати». Я писав водному звіті:
«Настоювати можна самогонку на калгані,
а на виступах з трибуни можна лише наполягати. На основі лексичних помилок
Плюща та інших депутатів мені вдалося видати «Словник-антисуржик», який депутати називали словником «плющиз- мів. В недавньому перевиданні цього словника, яке називається Участь не приймають, а питання не піднімають, яв передмові нагадав, як одного разу, відкриваючи засідання, Плющ сказав Доброго ранку, шановні народні депутати Як ви помните, вчора утром ми договорилися сьодня розминки не проводити. Кілька депутатів вигукнули Не утром, авран- ці. Іван Степанович викрутився таким чином Вранці – це по десяту годину, а після десятої – це утром». Сильний, розумний, цікавий і дотепний був українець. Світла йому пам'ять!
Юрій ГНАТКЕВИЧ,
народний депутат України, Голова
Просвітницького Центру національного відродження ім. Євгена Чикаленка
На світлині під час перебування в Канаді
Юрій ГНАТКЕВИЧ (крайній ліворуч) та Іван
ПЛЮЩ (у центрів товаристві українок.
1991 рік.
ВИДАТНІ УКРАЇНЦІ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал