Петров Євген Вікторович



Сторінка8/52
Дата конвертації04.12.2016
Розмір8.95 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   52

331.Викладене наштовхує на висновок, що під законом як джерелом адміністративно-господарського права розуміються норми абстрактного змісту, які прийнято Верховною Радою України із дотриманням встановленої процедури. 33

332.Сфера публічного управління економікою є надзвичайно розгалуженою, у зв’язку з чим визначення переліку законів, які є джерелами адміністративно-господарського права, має здійснюватися у системному вигляді, у підґрунтя якого може бути покладено сформульований нами перелік інститутів адміністративно-господарського права. Отже, названі законодавчі акти можуть бути розташованим у наступному вигляді: 33

333.закони, що закріплюють правовий статус суб’єктів адміністративно-господарських відносин: 33

Закон України «Про природні монополії» [335]; 33

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» [344]; 33

Закон України «Про Антимонопольний комітет України» [226]; 33

334.закони з питань державної реєстрації та зняття з державної реєстрації суб’єктів господарювання; 33

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» [251]; 33

335.закони з питань державного замовлення: 33

Закон України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» [239]; 33

Закон України «Про державне оборонне замовлення» [242] 34

336.закони з питань антимонопольного регулювання: 34

Закон України «Про Антимонопольний комітет України»; 34

337.закони з питань ліцензування: 34

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [309]; 34

338.закони з питань сертифікації та стандартизації: 34

Закон України «Про внесення зміни до статті 19 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» щодо методики розрахунку вартості робіт, пов’язаних з обов’язковою сертифікацією продукції» [235]; 34

339.закони з питань регулювання цін та тарифів: 34

Закон України «Про ціни та ціноутворення» [345]; 34

Закон України «Про встановлення тарифної квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини» [237]; 34

340.закони з питань надання інвестиційних, податкових та інших пільг: 34

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» щодо надання індивідуальним сільським забудовникам державних пільгових кредитів» [234]; 34

Закон України «Про надання пільг щодо обкладання податком на додану вартість продукції (робіт, послуг), що виробляється за контрактом № 1346/38» [313]; 34

341.закони з питань надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій: 34

Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» [258]; 34

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» щодо компенсації різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізації» [232]; 34

342.закони з питань застосування контрольних заходів: 34

Закон України «Про особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» [324]; 34

Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» [322]; 34

343.Наступним елементом системи джерел будь-якої галузі права називаються Укази Президента України, проте щодо адміністративно-господарського права це правило не може бути застосованим, оскільки проміжне місце між законом та указом займають державні програми. Нагадаємо, що про них згадується у Конституції України, де у ч. 1 ст. 85 вказано, що до повноважень Верховної Ради України віднесено затвердження загальнодержавних програм економічного розвитку. Подальша деталізація положень щодо названих програм знайшла місце у Законі України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» [243]. Під державними програмами розуміється документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв’язання проблем економічного розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки. 34

344.З викладеного неважко зрозуміти, що у межах програм економічного розвитку здійснюється вироблення та закріплення різноманітних заходів, через які здійснюється прямий та опосередкований вплив на суб’єктів господарювання, який має на меті активізацію функціонування останніх, підвищення результативності та ефективності їх діяльності як необхідного кроку у напрямку покращення темпів економічного зростання України. Так, наприклад, у межах Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2010 рік [248] передбачалося: 34

345.- скоротити перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, шляхом виключення з цього переліку видів діяльності, що не становлять загрозу життю і здоров’ю громадян та навколишньому природному середовищу (шляхом розроблення і прийняття відповідного нормативно-правового акта); 34

346.- зменшити кількість контролюючих органів та встановити чіткі норми щодо подання звітності та проведення перевірок страхувальників; 34

347.- завершити створення єдиної системи державної реєстрації юридичних осіб та усунути існуючі на даний час протиріччя між положеннями Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» та деякими іншими законами, які регулюють, зокрема, порядок проведення державної реєстрації та припинення окремих видів юридичних осіб; 34

348.- запровадити систему електронної державної реєстрації суб’єктів господарювання (шляхом розроблення і прийняття змін до відповідних нормативно-правових актів); 34

349.- посилити відповідальність за порушення порядку видачі документів дозвільного характеру дозвільними органами (шляхом розроблення і прийняття відповідного закону) тощо. 35

350.Отже, як бачимо з викладеного, названа Програма повинна стати чинником активізації правотворчої та правозастосовної діяльності у сфері публічного управління (адміністрування) економіки, суб’єктів господарювання, що зобов’язує включення програмних документів до переліку джерел права. Разом з цим, необхідно погодитися із В. Юсуповим, що посилення регулюючої ролі державних програм вимагає, з одного боку, проведення їх подальших теоретичних досліджень, а з іншого, – розроблення дієвих механізмів введення у дію положень, які містяться у них. Сьогодні, наголошує автор, суспільство потерпає не стільки від зловживань «програмотворенням», скільки від невиправдано низької їх ефективності [438]. Деякі автори переконані, що посилення ефективності програмних документів може бути досягнуто шляхом повернення до радянської практики встановлення юридичної відповідальності за їх неналежне виконання [218]. Вважаємо, що у такій пропозиції є певний сенс. Однак, головною причиною «нехтування» державними програмами є, на наш погляд, хибне розуміння їх юридичної природи, у зв’язку з чим останні іноді характеризують як документ рекомендаційного порядку, який є необов’язковим для виконання, зокрема суб’єктами господарювання [138, с. 200]. Але хіба може документ, який вводиться у дію законом України, бути не обов’язковим для виконання?! Звичайно, такого бути не може. Подібне ставлення до державних програм, ймовірно, можна пояснити існуючою практикою їх затвердження постановами Верховної Ради України [438]. Вважаємо таку практику хибною з огляду на велике суспільне та державне значення таких документів. Затвердження державних програм відповідними законами надає їм загальнообов’язкового значення, і дозволяє віднести до системи джерел адміністративно-господарського права на рівні законів. 35

351.До джерел адміністративно-господарського права можуть бути віднесені наступні програми: 35

352.- Державна програма приватизації [249]; 35

353.- Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2010 рік; 35

354.- Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні [319] тощо. 35

355.Ведучи мову про програми економічного розвитку української економіки, не можна не згадати також і про інший документ, який є їх логічним продовженням. Йдеться про плани. Аналіз наукової літератури показує, що нині є чимала кількість прихильників ідеї інтенсифікації планування економіки. Так, наприклад, Д. Задихайло зазначає, що слід створити цілісну систему державного планування, що має координуватися з єдиного центру. Планування в умовах ринкової економіки, на його думку, не є рівнозначним діяльності Держплану СРСР, але має виконувати також дуже важливу і відповідальну функцію, а тому вимагає відповідного організаційного забезпечення [101]. Подібна позиція є доволі обґрунтованою, що може бути підтверджено також і практикою планування економіки в європейських країнах, в яких план вже протягом багатьох років використовується як один із механізмів публічного адміністрування економіки [447]. 35

356.Особливості плану як правового документа полягають у тому, що він може містити у собі як індивідуальні настанови, так і норми права, досить часто виражені у цифрах та завданнях. Як юридичні документи плани відіграють важливу трансмісійну роль, викликаючи виникнення та розвиток правовідносин у контексті різних галузей права. Саме з огляду на це план можна розглядати джерелом адміністративно-господарського права. Однак його місце у системі названих джерел буде залежати від виду правового акта, яким той або інший план затверджено або введено у дію. Це можуть бути, наприклад, як постанови Верховної Ради України [332], так і постанови чи розпорядження Кабінету Міністрів України [272]. 35

357.Наступний рівень джерел адміністративно-господарського права утворюють підзаконні нормативні акти, які сьогодні представлені: указами Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами центральних органів виконавчої влади, розпорядженнями голів місцевих державних адміністрацій, а також рішеннями органів місцевого самоврядування та розпорядженнями сільських, селищних, міських та обласних рад. Головною умовою віднесення того або іншого правового акта з названих вище до категорії джерела адміністративно-господарського права є наявність у його змісті абстрактних, тобто не персоніфікованих правил поведінки (прав та обов’язків) учасників адміністративно-господарських відносин. Разом з цим необхідно відзначити, що не кожний підзаконний нормативний акт може розглядатися як джерело права взагалі, так і джерела адміністративно-господарського права зокрема. Тут має бути враховано щонайменше два важливі моменти: 35

358. 1. Дотримання компетенції на видання підзаконного нормативного акта, який містить правила поведінки учасників адміністративно-господарських відносин. У даному разі мова йде про проблему делегування повноважень законодавчої влади органам публічної адміністрації, яка у вітчизняній правовій науці почала обговорюватися вже на початку ХХ ст. [91, с. 147], однак дотепер так і залишається не дослідженою. Українські вчені окреслюють сутність інституту делегованої правотворчості, проте ухиляються від його детального вивчення. Головна проблема, на наш погляд, полягає у тому, що делегування виконавчій владі права створення правових норм певним чином порушує принцип розподілу влади, відповідно до якого, як відомо, одна гілка влади створює норми права, інша втілює їх у життя, а третя контролює таке застосування. Звісно, швидкоплинність та складність суспільних відносин не дозволяє обмежувати правотворчість лише стінами парламенту. Одначе це не означає, що межі позапарламентської правотворчості не повинні бути чітко встановленими. На наш погляд, видання публічною адміністрацією правових актів є можливим у разі коли: 35

359.- Конституція України цього не забороняє; 36

360.- норма про делеговане повноваження на видання правового акта закріплена у законі; 36

361.- делеговані правотворчі повноваження чітко обмежені певною сферою; 36

362.- основи правового регулювання у такій сфері закладено законом. 36

363.Ознайомлення з Конституцією України показує, що окремі передумови делегованої правотворчості у ній закладено. Зокрема визначено, що Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади можуть видавати нормативно-правові акти. Визначено сфери, правове регулювання в яких може здійснюватися виключно на законодавчому рівні (ст. 92). Таким чином, дві передумови для здійснення делегованої правотворчості виконано. Залишилося лише, щоб а) у законах, у разі потреби в їх конкретизації, вказувалося на право публічної адміністрації деталізувати їх окремі положення та б) унеможливлювалась практика врегулювання суспільних відносин спочатку на рівні підзаконного нормативного акта, а вже потім за допомогою закону, як це було зроблено, наприклад, щодо інституту ліцензування, який спочатку було врегульовано на рівні Постанови Кабінету Міністрів України [333], а вже потім, – Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». 36

364.З викладеного можна зробити висновок, що до джерел адміністративно-господарського права можуть бути віднесені лише ті підзаконні нормативні акти, які видано з дотриманням правил, які стосуються делегування правотворчих повноважень. У іншому разі підзаконні правові акти має бути визнано такими, що видані з перевищенням компетенції, а значить такими, що не підлягають застосуванню. 36

365.2. Неможливість зарахування до джерел права актів, які стосуються внутрішньо організаційної сторони діяльності публічної адміністрації. Такі правові акти не містять у собі правил поведінки (прав та обов’язків) суб’єктів господарювання, а значить не є регуляторами взаємовідносин останніх із публічною адміністрацією. Вони містять службові вимоги вищих органів щодо підпорядкованих їм у межах службової ієрархії суб’єктів. Їх головне призначення полягає у тому, щоб забезпечити єдине, одноманітне та ефективне застосування законодавства у межах відповідної системи органів публічної адміністрації. Інакше кажучи, мова йде про керівні роз’яснення. Проте поряд з названими актами, можуть бути виділені також і організаційні, які, відповідно, стосуються не реалізації законодавства, а побудови суб’єкта публічної адміністрації, розмежування повноважень між його структурними підрозділами тощо. Але треба тут застерегти, що у разі, якщо внутрішньоорганізаційний акт містить положення, які стосуються приватних осіб, визначають їх поведінку у сфері господарювання, то у цій частині він може бути визнаний джерелом адміністративно-господарського права. 36

366.Таким чином, система джерел адміністративно-господарського права другого рівня не може бути визначена автоматично, наприклад, лише з урахуванням назви того або іншого підзаконного акта. У кожному випадку має бути зроблено аналіз правового акта з урахуванням вказаних вище обставин. 36

367.Джерела адміністративно-господарського права, які утворюють даний рівень, є надзвичайно розгалуженими, що пояснюється, з одного боку, великим обсягом сфери господарювання, а з іншого, – кількістю органів, які мають право видавати такі акти. Тому виглядає доречним розмістити їх знову ж таки за інститутами адміністративно-господарського права, як це було зроблено щодо законодавчих актів. Як приклад, виділимо наступні з них: 36

368.підзаконні правові акти, що конкретизують правовий статус суб’єктів адміністративно-господарських відносин: 36

Указ Президента України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг» [317]; 36

Указ Президента України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації» [318]; 36

Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання Державної реєстраційної служби» [76]; 36

369.підзаконні правові акти з питань державної реєстрації та зняття з державної реєстрації суб’єктів господарювання 36

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, що беруть участь у процедурі погашення заборгованості, та користування його даними» [276]; 36

Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації діяльності технологічних парків» [78]; 36

підзаконні правові акти з питань державного замовлення: 36

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку формування державного замовлення на випуск видавничої продукції та її розповсюдження» [285]; 36

Постанова Кабінету Міністрів України «Питання закупівлі техніки за державним оборонним замовленням у національних виробників» [213]; 36

370.підзаконні правові акти з питань державного завдання: 37

Постанова Центральної виборчої комісії «Про затвердження Технічного завдання на створення автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Державний реєстр виборців» [291]; 37

371.підзаконні правові акти з питань антимонопольного регулювання: 37

Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію)» [275]; 37

372.підзаконні правові акти з питань ліцензування: 37

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження критеріїв, за якими діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання звільняється від ліцензування» [265]; 37

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку органів ліцензування» [269]; 37

373.підзаконні правові акти з питань патентування: 37

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних побутових послуг, на провадження діяльності з надання яких придбавається торговий патент» [270]; 37

Наказ Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форм та Порядку заповнення торгових патентів, форми Заявки на придбання торгового патенту» [292]; 37

374.підзаконні правові акти з питань квотування: 37

Постанова Кабінету Міністрів України «Про запровадження квотування експорту нафти сирої українського походження та нафтопродуктів у 2005 році» [261]; 37

375.підзаконні правові акти з питань сертифікації та стандартизації: 37

Наказ Міністерства оборони України «Про затвердження Правил сертифікації екземпляра державного повітряного судна України» [286]; 37

Наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики «Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні» [271]; 37

376.підзаконні правові акти з питань застосування нормативів і лімітів: 37

Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про затвердження нормативів витрат електроенергії на 1 гектар зрошуваної площі у 2012 році» [268]; 37

Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про затвердження лімітів спеціального використання водних біоресурсів загальнодержавного значення у 2012 році» [266]; 37

377.підзаконні правові акти з питань регулювання цін та тарифів: 37

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімально допустимого рівня цін на молоко на 2012 рік» [267]; 37

Наказ Міністерства інфраструктури України «Про затвердження тарифів на перевезення залізничним транспортом вантажів транзитом через територію України» [290]; 37

378.підзаконні правові акти з питань надання інвестиційних, податкових та інших пільг: 37

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обліку сум податків та зборів, не сплачених суб’єктом господарювання до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг» [281]; 37

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання дозволу на право користування пільгами з оподаткування для підприємств та організацій громадських організацій інвалідів» [280]; 37

379.підзаконні правові акти з питань надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій: 37

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення фінансової підтримки суб'єктів господарювання агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів та компенсації лізингових платежів» [277]; 37

Наказ Міністерства соціальної політики України «Деякі питання надання фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі, цільової позики та дотації за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та пені, що надходять до державного бюджету за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів» [77]; 37

380.підзаконні правові акти з питань застосування контрольних заходів: 37

Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг «Про затвердження Порядку контролю за дотриманням ліцензіатами Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення» [279]; 37

Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами» [278]; 37

381.підзаконні правові акти з питань застосування примусових заходів: 37

Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Порядку скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску акцій» [283]. 38

382.Наступний рівень системи джерел права об’єднує у собі ті з них, які містять неписані норми права. Це правові звичаї (звичаєве право) та судові рішення (судове право), на аналізі яких ми й зупинимося далі. 38

383.Як звичаєве право можна розглядати правові норми, які внаслідок багаторічного застосування публічною адміністрацією та їх визнання останньою, а також приватними особами, до яких вони застосовуються, набули статус неписаного права. 38

384.Правові звичаї є особливим різновидом загальногромадянських звичаїв, які діють у суспільстві. Їх зміст утворюють конкретні правила, які приписують певну лінію поведінки у тих або інших ситуаціях. Стійкість, повторюваність соціальних відносин та зв’язків викликають у індивідуальній, груповій та масовій свідомості певні стереотипи поведінки. Твердження, що звичаї завжди належать минулому, надмірно категоричне. Одноманітне повторення тих або інших ситуацій протягом тривалого часу може викликати появу певного зразка поведінки (соціальної норми) як би природним шляхом. Звичай часто виконує правопоповнювальну роль і застосовується у разі прогалин у законодавстві, неврегульованості нормами тих або інших суспільних відносин [122]. 38


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   52


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал