Петров Євген Вікторович



Сторінка6/52
Дата конвертації04.12.2016
Розмір8.95 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52

212.З цього можна зробити висновок, що мета застосування адміністративно-господарських санкцій сформульована некоректно. У ній відбулося поєднання мети застосування заходів адміністративного припинення: а) припинення порушень правових норм; б) запобігання вчиненню нових правопорушень; в) створення умов для подальшого притягнення винних до відповідальності;  г) усунення шкідливих наслідків правопорушення; д) відновлення попереднього, правомірного стану.) [10, с. 422] та лише частково заходів юридичної відповідальності. З огляду на це, знову ж таки необхідно погодитися з Д. Лук’янцем у тому, що окремі з названих адміністративно-господарських санкцій такими не є [163]. Вони являють собою не що інше, як заходи адміністративного припинення, під якими у літературі розуміється засноване на законі примусове припинення діянь, які мають ознаки адміністративного правопорушення, а в окремих випадках – і кримінально-правовий характер, спрямоване на недопущення шкідливих наслідків протиправної поведінки, забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення і притягнення винних до адміністративної, а у виняткових випадках – кримінальної відповідальності [10, с. 422]. 24

213.До переліку таких заходів, на наш погляд, необхідно віднести: зупинення операцій за рахунками суб’єктів господарювання; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання. 25

214.Що ж до інших адміністративно-господарських санкцій, то їх, дійсно, можна розглядати як заходи юридичної відповідальності. Зазначені заходи, за нашим переконанням, мають знайти відповідне місце у межах Кодексу України про адміністративні проступки, який має скласти головну джерельну базу адміністративно-деліктного права [171; 127; 124; 123]. 25

215.Отже, з огляду на зроблені висновки, можна стверджувати, що інститут адміністративно-правових санкцій в його існуючому на сьогодні вигляді не може знайти місця у межах системи адміністративного-господарського права. До системи названої галузі права може бути введено лише ту частину правових норм, які регламентують порядок застосування суб’єктами публічної адміністрації заходів адміністративного припинення до суб’єктів господарювання. Зазначені норми, на нашу думку, утворюють інститут заходів адміністративного припинення. 25

216.Останнім елементом системи будь-якої галузі права називається норма права [131], відтак і система адміністративно-господарського права завершується адміністративно-господарською нормою, під якою необхідно розуміти знеособлений загальний припис, який встановлено (санкціоновано) публічною владою або суспільством з метою регулювання взаємовідносин публічної адміністрації із суб’єктами господарювання, реалізація яких при невиконанні забезпечується публічним примусом. 25

217.Адміністративно-господарська норма, з огляду на тісний зв’язок адміністративно-господарського права з публічним правом взагалі та адміністративним правом зокрема, має ті ж самі властивості, що і норми публічного (адміністративного) права [10, с. 111–112]. У цьому аспекті можна стверджувати, що адміністративно-господарська норма є окремим видом норм адміністративного права. У зв’язку з цим, до ознак адміністративно-господарської норми необхідно віднести таке: 25

218.1) предметом їх регулювання є суспільні відносини у сфері функціонування суб’єктів публічної адміністрації, задіяних у публічному регулюванні економіки, то ж метою цих норм є забезпечення як організації та впорядкованості дій названих суб’єктів, так і умов для реалізації й захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання; 25

219.2) переважна більшість норм адміністративно-господарського права має імперативний характер, оскільки одна зі сторін у відносинах, що регулюються зазначеними нормами, завжди є носієм публічних повноважень, тому для цих відносин характерне одностороннє волевиявлення носія цих повноважень. Ця імперативність виражається: а) у прямому приписі, що зобов’язує суб’єкта господарювання діяти тільки певним чином, та неможливості зміни умов норми за його волевиявленням; б) у можливості суб’єкта господарювання обирати варіант поведінки лише із передбачених у нормі таких варіантів; в) у можливості застосування примусової сили держави у випадку недотримання правил, установлених нормою. 25

220.Водночас інша частина норм адміністративно-господарського права має ознаки диспозитивності. Вона полягає у наданні суб’єкту господарювання права діяти за своїм вибором, хоча і у загальних межах, визначених нормою. В цілому такими нормами встановлюються межі як належної (необхідної), так і дозволеної (можливої) поведінки. Адміністративно-господарська норма встановлює таку поведінку шляхом закріплення, які дії можна вчиняти (дозволи), від яких слід утриматися (заборони), які вчиняти необхідно (приписи). Причому суб’єкти господарювання повинні виконувати приписи і заборони, встановлені адміністративно-господарською нормою, під загрозою можливості застосування до них примусових заходів з боку держави; 25

221.3) адміністративно-господарські норми часто встановлюються у процесі реалізації повноважень виконавчої влади та місцевого самоврядування і безпосередньо її суб’єктами. 25

222.Адміністративно-господарська норма має чітку внутрішню побудову, визначений порядок взаємозв’язку, взаємозумовленості складових частин, елементів норми. У її змісті може бути виділено насамперед гіпотезу, диспозицію. 25

223.Гіпотеза адміністративно-господарської норми визначає фактичні умови та обставини, за яких дана норма застосовується та повинна виконуватися. Гіпотеза адміністративно-господарської норми має складну описову форму та містить цілу низку чітко сформульованих умов, при наявності яких накладається обов’язок чи надається право здійснити певні дії у сфері господарської діяльності. Тому вона нерідко формулюється в окремій статті нормативного акта чи кількох статтях одразу [137]. 25

224. Ще більш складним описовим характером вирізняється диспозиція адміністративно-господарської норми, в якій формулюється саме правило поведінки (може бути сформульоване у вигляді приписів, заборон або дозволів). Часто для детальнішого роз’яснення правила поведінки треба звернутися до іншого правового акта, тобто диспозиція має так званий відсилочний характер. 25

225.Типовою ознакою диспозиції адміністративно-господарської норми є, з одного боку, її імперативний характер, оскільки встановлене нормою правило поведінки не може бути змінено за згодою сторін. З іншого боку, частина адміністративно-господарських норм має дозвільну диспозицію, коли законодавець дозволяє окремим суб’єктам господарювання самим визначати свою поведінку в межах загального дозволу [10, с. 114]. 25

226.У кожному випадку формулювання адміністративно-господарської норми законодавець прагне максимально точно охопити усі можливі ситуації, не допускаючи відсилань та двозначностей. Це, на думку Т. Кравцової, зумовлено, по-перше, великою складністю та специфікою предмета, що описується, – суспільних відносин у сфері публічного регулювання господарської діяльності; по-друге, роллю, яку виконує публічне регулювання, оскільки воно має забезпечити реалізацію загальних (публічних) інтересів з урахуванням інтересів суб’єктів господарювання; по-третє, йдеться про участь держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання, яка має здійснюватися відповідно до принципу, згідно з яким втручання органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб у господарські відносини не допускається інакше як на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Господарським кодексом України та іншими законами [137]. 26

227.Третім, обов’язковим елементом правової норми називається санкція, проте, на наш погляд, це правило стосується далеко не усіх норм права. Вище було з’ясовано, що у змісті адміністративно-господарського права відсутній інститут юридичної відповідальності, а це, як наслідок, означає, що норми адміністративно-господарського права не можуть містити у собі санкцій. У цьому плані ми погоджуємося з тими вченими, які переконані, що санкція є скоріше елементом правового регулювання, а не норми як такої [164]. Санкції за порушення правил організації та здійснення господарської діяльності містяться насамперед у нормах адміністративно-деліктного та кримінального права, структурними елементами яких вони, відповідно, і є. 26

228.Норми адміністративно-господарського права можна класифікувати за значною кількістю критеріїв, однак, на наш погляд, найбільш доцільним з практичної точки зору виглядає поділ згаданих норм залежно від: а) правової функції; б) правового змісту та в) способів реалізації (дії). 26

229.За своєю правовою функцією адміністративно-господарські норми поділяються на матеріальні та процедурні. Матеріальні норми встановлюють правила поведінки учасників адміністративно-господарських відносин, закріплюють засади участі публічної адміністрації в організації господарської діяльності, визначають види засобів публічного регулювання економіки, принципи публічного контролю у сфері господарювання. Що ж до процедурних норм, то вони являють собою підвид процесуальних норм і відрізняються від останніх тим, що визначають порядок застосування матеріальних норм не у сфері судочинства, а у сфері функціонування публічної адміністрації. Інакше кажучи, процедурні адміністративно-господарські норми визначають порядок реалізації повноважень суб’єктами публічної адміністрації під час їх взаємовідносин із суб’єктами господарювання. Майже кожен з названих вище інститутів адміністративно-господарського права передбачає наявність процедурних норм, які, з одного боку, забезпечують їх життєздатність, а з іншого, – виступають гарантією дотримання прав та законних інтересів суб’єктів господарювання під час здійснення на останніх публічно-правового впливу [7, с. 25]. 26

230.Конкретизуючи правові функції, можна розрізняти наступні види матеріальних адміністративно-господарських норм: а) ті, що визначають завдання публічно-правового впливу на суб’єктів господарювання; б) ті, що визначають компетенцію суб’єктів публічної адміністрації у названій сфері; в) ті, що визначають права та обов’язки суб’єктів господарювання у сфері взаємодії останніх із публічною адміністрацією; г) ті, що запроваджують гарантії законності публічного управління у сфері здійснення господарської діяльності. Процедурні норми за своїми конкретними правовими функціями також поділяються на види відповідно до видів інститутів адміністративно-господарського права, у межах яких здійснюється правозастосовна діяльність. 26

231.За своїм правовим впливом норми поділяються залежно від утіленої в них публічної волі на: уповноважувальні (дозвільні), що передбачають можливість адресата діяти у рамках вимог даної норми на власний розсуд, але з дотриманням правового режиму, нею встановленого. Такі дозволи дають можливість вибору того чи іншого варіанту дії у межах певного правового режиму, який створюється даною нормою; зобов’язальні (приписні), що містять юридичну вказівку діяти відповідним чином у передбачених нормою умовах; заборонні (імперативні), що містять заборону на вчинення тих чи інших дій в умовах, які визначаються даною нормою. Заборони можуть мати загальний або спеціальний характер; стимулюючі (заохочувальні), що забезпечують відповідну поведінку з допомогою певних засобів матеріального або морального заохочення учасників регульованих відносин; рекомендаційні, що дають можливість обирати найбільші доцільні варіанти розв’язання певних завдань. Особливість правової природи цих норм у тому, що рекомендації, які містяться у цих нормах, не мають юридично обов’язкового характеру. Такі норми не містять прямих приписів [10, с. 121–122]. 26

232.За способами реалізації необхідно розрізняти адміністративно-господарські норми, які реалізуються шляхом застосування та без застосування права. У першому випадку норма досягає своєї суспільної дії, якщо той або інший суб’єкт публічної адміністрації у конкретній справі застосовує загальну норму. На відміну від них мають місце норми, для реалізації яких немає необхідності у сприянні суб’єкта публічної адміністрації щодо застосування права. Ці норми діють через добровільне їх дотримання, яке однак повинно контролюватися відповідними суб’єктами. 26

233.Таким чином, викладене уможливлює висновок, що система адміністративно-господарського права являє собою цілісне утворення, яке складається з адміністративно-господарських норм (писаних та неписаних), об’єднаних у відповідні правові інститути. Разом з цим названа система є структурним утворенням системи українського права, у межах якої вона входить до підсистеми публічного права. 27

1.3. Джерела адміністративно-господарського права 27



234.Формування джерел та системи джерел будь-якої галузі сучасного права знаходиться у тісному зв’язку з формуванням та розвитком правової держави, які, власне, і визначають її побудову. Інакше кажучи, лише у правовій та демократичній державі може мати місце система джерел права у її повному розумінні, тобто як певної сукупності супідрядних правових актів. 27

235.Разом з цим, необхідно відзначити, що категорія «джерело права» є доволі складною за своїм змістом, доказом чого є наявність чималої кількості думок та позицій щодо її тлумачення. Поняття «джерела права» сягає своїм корінням у часи більш ніж двохтисячолітньої давнини, коли Тіт Лівій у своїй Римській історії назвав закони ХІІ таблиць «джерелом усього публічного та приватного права» у тому сенсі, що ці закони являли собою ту основу, на підґрунті якої розвилося та склалося сучасне для нього римське право. Але як наукова проблема питання про джерела права виникло лише у ХІХ ст. у результаті зіткнення правових ідей, які, з одного боку, відображали інтереси буржуазії, яка захоплювала владу, та представників феодалізму, з іншого боку, які вже відживали своє [423]. 27

236.Протягом ХХ ст., особливо на теренах нашої держави, теорія джерел права також змінювала свій внутрішній зміст, який викликався до життя різним ставленням до права, його природи та призначення у державі. Панування на тому або іншому етапі історичного розвитку держави тієї або іншої теорії праворозуміння, викликало відповідне ставлення і до джерел права та її системи. Радянський підхід до сутності права, про який ми вже згадували вище, дозволяв ученим-правознавцям стверджувати, що: «для радянської правової науки у даний час питання про джерела права… не є спірною проблематикою. Надавши матеріалістичне пояснення сутності права, відносин права та економіки, права та класів, права та держави, змісту та форми права, марксистко-ленінська теорія по суті дала в основному відповіді на усі питання, пов’язані з так званою проблемою джерел права. Для радянського правознавства характерна єдність у розумінні дійсних сил, як тих, що породжують правові норми, так і тих, що надають їм загальнообов’язковості. Такою силою, яка створює право, є матеріальні умови життя класового суспільства… та держава…». Отож, під джерелами права розумілися різні акти державних органів, які встановлюють норми права або санкціонують норми, які склалися у суспільстві [423]. 27

237. Зміна підходів до праворозуміння, яка має місце за сучасних умов, дозволяє, відповідно, дещо під іншим кутом подивитися на питання джерел права, і зокрема джерел адміністративно-господарського права. У сучасній правовій літературі під джерелами права розуміється форма вираження і закріплення правових норм, які можуть міститися у нормативно-правовому акті, правовому прецеденті, правовому договорі, правовому звичаї, правовій доктрині, релігійно-правовому акті, міжнародно-правовому акті [380, с. 309; 39]. 27

238.Аналіз сучасної правової літератури з адміністративного права показує, що система джерел названої галузі права будується наступним чином: закони України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; акти Кабінету Міністрів України; накази міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; нормативно-правові акти Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим; акти місцевих державних адміністрацій; рішення місцевих рад; акти органів управління державних підприємств, установ, організацій; міжнародні угоди (договори) України та міжнародно-правові акти, що ратифіковані Верховною Радою України [10, с. 142–147]. Проте, на наш погляд, подібний підхід до побудови системи джерел права є дещо застарілим, таким, що не враховує останні тенденції розвитку права. Наприклад, тенденцій глобалізації права, пов’язаних з виходом на, так би мовити, перший рівень правового регулювання джерел міжнародного та європейського права. З огляду на це, ми вважаємо, що першим елементом системи джерел адміністративно-господарського права є міжнародні угоди (договори) України та міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України, які відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Закріплення названого положення в одній з перших статей Основного закону, на наш погляд, переконливо свідчить про те, що Україна визнала та враховує у своїй правотворчій та правозастосовній діяльності принцип пріоритету міжнародного права над національним. Подібний крок є абсолютно виваженим та доцільним з будь-яких позицій, оскільки вирішення усіх тих світових проблем, які сьогодні мають місце (економічні та фінансові кризи, зміна клімату, нестача продовольства, збройні конфлікти тощо), є просто неможливим без тісного міждержавного співробітництва. З огляду на це, у певних сферах світові інтереси мають стояти вище національних, що, зрозуміло, не може бути дотримано без надання нормам міжнародного права пріоритетної ролі у сфері регулювання суспільних відносин. 27

239.Як випливає зі ст. 9 Конституції України, норми міжнародного права можуть знайти закріплення або у міжнародному договорі, або міжнародно-правовому акті. Та чи можна ототожнювати названі категорії? У літературі з цього приводу можна зустріти різні точки зору. Так, наприклад, Г. І. Чанишева, досліджуючи питання дії норм міжнародного права у сфері регулювання трудових відносин, названі терміни вживає як синоніми [418, с. 84–87]. Проте, на наш погляд, слід підтримати тих науковців, які вважають, що між ними є відмінності, пов’язані, насамперед, з їх різним змістовним навантаження. В українській мові поняття «акт» тлумачиться як: 1) окремий прояв якої-небудь діяльності; дія, подія, вчинок; 2) писаний указ, грамота, постанова державного, суспільного значення; 3) офіційний документ, протокол, запис про який-небудь факт. У правознавстві цей термін використовується у декількох аспектах: «нормативно-правовий акт», «акт міжнародної організації», «акт органу державної влади», «правозастосувальний акт» тощо. Загальним є те, що термін «акт» розуміється як прояв діяльності, що фіксує наявність або відсутність певного факту. Водночас термін «міжнародний» тлумачиться як такий, що: 1) існує між народами, поширюється на них; 2) у ньому беруть участь представники різних країн, народів; 3) використовують для зв’язку між країнами, народами. Отож, в широкому значенні міжнародний акт можна трактувати як прояв діяльності різних держав, народів, їх представників, зусилля яких спрямовані на фіксацію фактів [50]. 28

240.Що ж до терміна «договір», то під ним розуміється угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення правовідносин [105, с. 18]. Відповідно, під міжнародним договором необхідно розуміти засновану на нормах міжнародного права угоду двох чи більше держав або інших суб’єктів міжнародного права, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у політичних, економічних чи інших відносинах відповідно до основних принципів міжнародного права. Принагідно зазначимо, що у такому розумінні термін договір може бути замінено на поняття «угода», «конвенція», «пакт», «протокол», «хартія» тощо. 28

241.Таким чином, з викладеного випливає, що між поняттями «міжнародний договір» та «міжнародно-правовий акт» є суттєва різниця, яка не дозволяє їх ототожнювати. На наш погляд, термін «міжнародно-правовий акт» є щодо категорії «міжнародний договір» ширшим поняттям. Тому кожен міжнародний договір є міжнародно-правовим актом, проте не кожен міжнародно-правовий акт є міжнародним договором. 28

242.Аналіз укладених Україною міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, показує, що до джерел адміністративно-господарського права можна віднести чималу їх кількість, зокрема: 28

243.- Угоду між Урядом України та Бельгійсько-Люксембурзьким Економічним Союзом про взаємне заохочення і захист інвестицій [405]; 28

244.- Угоду про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським співтовариством з атомної енергії в галузі ядерної безпеки [406]. 28

245.Наступним рівнем джерел адміністративно-господарського права необхідно визнати норми, сконцентровані у межах права Європейського Союзу (далі – ЄС). Зазначимо, що нині, на жаль, далеко не у всіх випадках вітчизняні вчені розглядають право ЄС як джерело вітчизняного адміністративного права [126; 150, с. 32]. Поясненням такого підходу, можливо, є ототожнення правових актів ЄС з міжнародно-правовими актами, що, однак, є не зовсім правильним, оскільки названі правові утворення, з одного боку, відрізняються, власне, за територію своєї дії, а з іншого, – принципово різні за метою їх прийняття. Право ЄС, як справедливо наголошується у літературі [141, с. 10], не вписується у загальноприйняті класифікації права, оскільки воно поєднує ознаки як міжнародного, так і національного права, але існує як відокремлений від них правовий порядок. Право ЄС водночас публічне та приватне, матеріальне та процесуальне, сформульоване у нормативно-правових актах, а також в рішеннях Суду ЄС, усі з яких тісно пов’язані з метою утворення ЄС. 28

246.Аналіз історії виникнення та розвитку ЄС показує, що він був заснований на базі Європейського Економічного Співтовариства, спрямованого на створення спільного ринку. Для досягнення цієї мети потрібно було єдине законодавство, яке б дозволяло країнам-членам вільно функціонувати на спільному ринку товарів, послуг та капіталів. Розробка такого законодавства у теорії та практиці отримала назву гармонізації законодавства, яка полягає у приведенні норм національного права країн-членів європейських інтеграційних організацій у відповідність з вимогами права ЄС [188]. 28

247.Як уже зазначалось, гармонізація на рівні ЄС має за мету створення однакових правових умов для економічної діяльності на спільному ринку, а раз так, то вона охоплює насамперед закони, нормативні постанови та адміністративні акти, які справляють безпосередній вплив на створення та функціонування спільного ринку. Основоположні свободи, пишуть німецькі вчені, є свободами ринку: вільний обмін товарами, свобода пересування найманих працівників, свобода надання послуг і вільне переміщення капіталів, саме вони визначають усі адміністративні дії та мислення. Органи публічної адміністрації діють як органи нагляду та регулювання, насамперед як органи публічного адміністрування економікою. Зовсім не випадково, продовжують вони, нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства та нагляд за наданням субвенцій належать до найважливіших сфер, у яких Співтовариства уповноважені здійснювати власне публічне адміністрування відповідно до Договорів про заснування Європейських Співтовариств [99, с. 42–43]. 28

248.Цей висновок є свого роду орієнтиром для майбутніх членів ЄС, які насамперед повинні розпочати адаптацію національного законодавства із законодавством ЄС саме у названому напрямі. І як ми розуміємо, у даному разі мова йде не про що інше, як про адміністративно-господарське законодавство, з якого, фактично, і має бути розпочата адаптація українського законодавства до законодавства ЄС. Цей висновок може бути підтверджено зокрема положеннями розділу V Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» [260], у межах якого наголошено, що на першому етапі виконання програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС пріоритетними сферами, в яких здійснюється адаптація законодавства України, є наступні: митне право; законодавство про компанії; банківське право; бухгалтерський облік компаній; податки, включаючи непрямі; інтелектуальна власність; охорона праці; фінансові послуги; правила конкуренції; державні закупівлі; охорона здоров’я та життя людей, тварин і рослин; довкілля; захист прав споживачів; технічні правила і стандарти; енергетика, включаючи ядерну; транспорт. Отже, як бачимо, чимала кількість названих сфер повністю або частково підпадає під регулятивний вплив норм адміністративно-господарського права. З цього впливає, що перед Україною стоїть подвійне завдання. По-перше, необхідним є приведення у відповідність існуючих вітчизняних правових актів взагалі та адміністративно-правових актів, які регулюють взаємовідносини публічної адміністрації із суб’єктами господарювання, зокрема, до відповідних нормативних актів ЄС та, по-друге, розробка нових правових актів виключно з урахуванням та у межах вимог законодавства ЄС. Принагідно необхідно відзначити, що під правовими актами у даному випадку розуміються не лише закони, але й підзаконні нормативні акти, які також мають відповідати acquis communautaire [198]. 29


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал