Петров Євген Вікторович



Сторінка47/52
Дата конвертації04.12.2016
Розмір8.95 Mb.
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   52

Висновки до розділу 4


1168.Реформування правового статусу та діяльності Антимонопольного комітету України вже давно на часі. Його необхідність насамперед викликана тим, що головним та єдиним суб’єктом антимонопольного регулювання визнається держава. Подібний підхід можна вважати застарілим, оскільки нині доволі активно йде делегування державою частини своїх повноважень іншим, недержавним суб’єктам. І якщо у сфері антимонопольного регулювання такий процес ще не розпочався, то це зовсім не означає, що для нього у даній сфері немає місця. Частина функцій Антимонопольного комітету України має бути передана на виконання приватним особам. Нині у переважній більшості розвинених країн антимонопольне регулювання здійснюється мінімум двома органами, повноваження між якими чітко розмежовані з метою недопущення дублювання діяльності та посилення взаємного контролю між ними. Вважаємо, що саме за такою схемою могло б здійснюватися і реформування Антимонопольного комітету України, що міг би функціонувати паралельно з недержавною інституцією, покликаною виконувати, скажімо, спостережні функції, тоді як Антимонопольний комітет України реалізовував би виконавчі та каральні повноваження.

1169.Регулювання цін та тарифів здійснюється у межах одного з різновидів публічних правовідносин – адміністративно-господарських.

1170.Необхідним виглядає внесення змін до назви та змісту Глави 21 Господарського кодексу України, спрямованих на розмежування державного регулювання ціноутворення, з одного боку, та державної тарифної політики, – з іншого. Дана глава має називатися «Ціноутворення та тарифна політика у сфері господарювання», що, у свою чергу, викликає необхідність доповнення її щонайменше однією статтею, присвяченою визначенню основних засад тарифної політики держави у сфері господарювання.

1171.Наочним є факт недосконалості правового статусу Державної інспекції України з контролю за цінами. Інспекція для реалізації покладених на неї завдань уповноважена лише скликати наради, утворювати комісії та робочі групи з питань, що належать до її компетенції, та отримувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання незалежно від форми власності документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань. Зазначених повноважень замало для її ефективної діяльності. Посадові і службові особи інспекції повинні мати право здійснювати перевірки на предмет дотримання відповідними суб’єктами законодавства про ціни та тарифи, а також припиняти порушення законодавства. Без цього діяльність інспекції буде неефективною, що, як наслідок, зробить неефективною і усю державну політику у даній сфері.

1172.Аналіз визначення державного контролю (нагляду), сформульованого у Законі України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», дозволяє вести мову про його недосконалість, яка проявляється у тому, що, по-перше, до суб’єктів державного контролю віднесено органи місцевого самоврядування, які не є елементами держави, та, по-друге, у ньому не згадується про суб’єктів делегованих повноважень (наприклад, громадські організації, громадських інспекторів тощо), які також виконують певні контрольні функції у даній сфері. Виходячи з цього, доречним виглядає заміна терміна «державний контроль (нагляд) у сфері господарювання» іншим – «публічний контроль та нагляд за господарською діяльністю».

1173.Розвиток правового забезпечення державного контролю та нагляду за господарською діяльністю має розвиватися у напрямку виключно законодавчого закріплення правового статусу суб’єктів його здійснення. Це завдання могло б бути вирішено не шляхом розробки окремих законодавчих актів, а через внесення змін, у вигляді додаткової глави чи глав, до базових законодавчих актів, якими визначаються загальні умови та правила здійснення того або іншого виду господарської діяльності.

1174.Організаційні інструменти діяльності публічної адміністрації складають зміст публічно-сервісної діяльності останньої. У сучасних умовах саме публічно-сервісна діяльність публічної адміністрації набуває особливої ваги, оскільки з огляду на положення Конституції України основне завдання публічної влади полягає в утвердженні та забезпеченні прав приватних осіб. Проте виводячи публічно-сервісну діяльність, так би мовити, на перший план, потрібно діяти доволі обережно та у вищій мірі виважено. Адже така форма діяльності може бути реалізованою далеко не у всіх галузях публічного управління. Її запровадження доцільне лише у тих сферах, які не належать до стратегічних, тобто тих, з якими безпосереднім чином пов’язана державна та національна безпека. Держава не може дозволити, щоб реалізація її основних функцій здійснювалася залежно від бажання чи небажання приватного сектора. Мова у даному випадку йде про необхідність чіткого розподілу функцій держави на ті, що мають реалізовуватися у владно-управлінському порядку, та ті, реалізація яких може здійснюватися через залучення приватних осіб або й зовсім передаватися на виконання останнім. І лише за таких умов доцільно ставити на обговорення питання про те, де і у яких межах може провадитися публічно-сервісна діяльність.

1175.Найбільшою проблемою у сфері реєстрації суб’єктів господарювання є ігнорування українським законодавцем принципів належного урядування, жоден з яких не знайшов свого закріплення у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Зазначені принципи становлять пріоритетний орієнтир державно-правових реформ, перегляду основних засад побудови вітчизняних адміністративно-правових інститутів, тому без них навряд чи вдасться у повній мірі реформувати інститут державної реєстрації суб’єктів господарювання.

1176.З огляду на це доцільно доповнити Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» статтею, яка б містила у собі перелік принципів діяльності державних реєстраторів, виклавши її у такій редакції: «Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців проводиться державним реєстратором з урахуванням принципів: верховенства права; участі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців у процесі прийняття рішення; прозорості процесу прийняття рішення; доступу до інформації; недискримінації; пропорційності; обґрунтованості; неупередженості; своєчасності».

1177.Аналіз існуючих нормативних актів з питань ліцензування господарської діяльності, а також практики діяльності суб’єктів публічної адміністрації, задіяних у видачі ліцензій, уможливлює висновок, що держава планомірно збільшує кількість видів діяльності, зайняття якими вимагає отримання ліцензії. Подібна тенденція, з одного боку, є зрозумілою, оскільки таким шляхом збільшуються розміри фінансових надходжень до бюджету. Однак подібна вигода є, на наш погляд, вельми умовною, оскільки посилення «ліцензійного тиску» на суб’єктів господарювання гальмує економічні реформи у країні. Ліцензуванню мають підлягати лише ті види діяльності, які у разі неконтрольованого їх здійснення можуть завдати шкоди публічним інтересам, поставити під загрозу права, свободи та законні інтереси приватних осіб. Тому у вирішенні питання ліцензування має застосуватися правило «ліцензувати лише те, що не можна не ліцензувати».

1178.Законодавство України про ліцензування певних видів господарської відповідальності вимагає свого подальшого удосконалення, яке має здійснюватися насамперед у напрямку уніфікації ліцензійних процедур, запровадження їх єдиних принципів та стадій, а також строків здійснення. Актуальним є й питання про введення до складу суб’єктів ліцензування представників громадськості, незалежних експертів, що дозволило б зробити ліцензійну процедуру більш прозорою, відкритою, а головне – неупередженою.

1179.Інститут патентування деяких видів господарської діяльності являє собою архаїчний спосіб публічного регулювання економіки, який перетинаючись з ліцензуванням та оподаткуванням, лише обмежує підприємницьку активність приватних осіб. Сьогодні немає достатньо переконливих аргументів, які доводили б доцільність його подальшого існування. Є всі підстави сподіватися, що ліквідація даного інституту сприяла б переміщенню України з передостаннього місця у рейтингу найбільш привабливих країн для ведення бізнесу (у нашій країні запроваджено 135 видів різноманітних податків та зборів) на більш високі позиції.

1180.В Україні немає спеціального законодавчого акта з питань визначення (формування) нормативів та лімітів. З огляду на викладене, вважаємо за необхідне внесення змін до Господарського кодексу України, або прийняття окремого закону, в якому було б встановлено процедури визначення та затвердження нормативів та лімітів.

1181.Доцільно вивчити питання щодо зменшення кількості об’єктів, процесів та послуг, які мають пройти процедуру стандартизації чи сертифікації. Очевидно, що від цих інститутів повністю відмовитися не вдасться, проте їх обсяги мають бути суттєво звужені. Зазначений крок є вкрай необхідним, оскільки існуючі у сучасних формах інститути стандартизації та сертифікації доволі часто стоять на заваді функціонування суб’єктів господарювання.

1182.Вітчизняні інститути сертифікації та стандартизації мають не лише за формальними ознаками відповідати своїм європейським аналогам, але, що є більш головним та важливим, й збігатися з ними за змістовними показниками. Зокрема, в Україні у повній мірі має бути реалізований принцип добровільності застосування стандартів. Але для цього необхідно провести чітку межу між обов’язковими та необов’язковими для застосування технічними нормами (регламентами, стандартами, кодексами усталеної практики, технічними умовами тощо).

1183.Фінансові механізми участі публічної адміністрації в адміністративно-господарських відносинах мають набути чіткого та всебічного правового регулювання, у першу чергу за рахунок норм адміністративно-господарського права. Інакше застосування названих механізмів заважатиме не лише вільному формуванню конкуренції, а й буде породжувати численні зловживання, пов’язані з наданням незаконної фінансової допомоги суб’єктам господарювання за рахунок бюджетних коштів.

1184.Господарська діяльність суб’єктів публічної адміністрації може здійснюватися виключно з метою задоволення пріоритетних державних потреб. З огляду на це частину 1 статті 13 Господарського кодексу України пропонуємо викласти у такій редакції: «Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб’єктів господарювання, незалежно від їх форми власності, з метою задоволення пріоритетних державних потреб».



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   52


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал